Рішення від 29 жовтня 2026 р. у справі №355/1021/26 — Баришівський районний суд Київської області

Суд: Баришівський районний суд Київської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: за законом.

Дата: 29 жовтня 2026 р.

Справа: №355/1021/26

Суддя: Чальцева Т. В.

Справа № 355/1021/26

Провадження № 2/355/1056/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2026 року Баришівський районний суд Київської області, в складі:

головуючого судді Чальцевої Т.В.,

за участю секретаря судового засідання Верби Ю.О.,

представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Реви І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно в порядку спадкування, -

установив:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до Баришівського районного суду Київської області з заявою до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно в порядку спадкування.

В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер брат позивача ОСОБА_3 , про що свідчить відповідне свідоцтво.

За життя покійний заповіт не складав, таким чином після його смерті відкрилась спадщина за законом, серед іншого, на земельну частку (пай) розміром 4,69 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі, яка перебуває у колективній власності КСП «Пилипчанське» та розташована на території Пилипчанської сільської ради Баришівського (нині-Броварського) району Київської області (право останнього посвідчене Сертифікатом на право на земельну частку (пай) Серії КВ №0077104, виданого Баришівською РДА 15.12.1996 року і зареєстрованого на ім`я останнього в Книзі реєстрації Сертифікатів 15.12.1996 року).

В подальшому, 22.06.2021 року невитребуваний пай був сформований у земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею у розмірі 4,1304 га, кадастровим номером 3220286300:17:040:0002, що розташована на території Пилипчанського старостинського округу Березанської міської ради Київської області, ділянка 163, відомості про що внесені до Державного земельного кадастру.

Вказана земельна ділянка наразі не перебуває в оренді, що підтверджується Інформацією з ДРРП на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Спадкоємці першої черги за законом у покійного відсутні. Позивач являється спадкоємцем другої черги.

У встановлений законом строк позивач звернулася до Баришівської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті брата, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом останній було відмовлено.

Так, відмовляючи позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказане вище майно, нотаріус у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 27.01.2026 року №60/02-31 зазначив наступне: «...з матеріалів спадкової справи (довідка Пилипчанського старостинського округу №62 від 26.08.2024 року) вбачається, що крім спадкоємиці ОСОБА_4 спадщину фактично прийняла сестра спадкодавця ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) шляхом спільної реєстрації зі спадкодавцем за однією адресою по день його смерті, а саме: АДРЕСА_1 . Але спадкоємцем ОСОБА_4 надано усну інформацію про те, що спадкоємець ОСОБА_2 (04.03.1987p.) спадщину не прийняла, оскільки фактично не проживала зі спадкодавцем ОСОБА_3 за однією адресою на день його смерті, однак даний факт встановлюється в судовому порядку».

Відмова нотаріуса у видачі позивачу свідоцтв про право на спадщину за законом аргументована тим, що на час відкриття спадщини за однією адресою реєстрації з спадкодавцем була зареєстрована його сестра ОСОБА_2 .

Як вбачається з акту №365 від 03.04.2026 року, в ході обстеження житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що в цьому будинку зареєстровані: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . 3 2016 року по даний час у зазначеному будинку ніхто не проживає, ОСОБА_3 проживав на день смерті в м. Києві.

Отже, вказані докази підтверджують, що тривалий час за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_9 не проживала.

У встановлений законом строк з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса остання також не зверталась.

У зв`язку з вищевикладеним, позивач звернулась до суду з позовом, який просить задовільнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 10.06.2026р. відкрито провадження у вищевказаній цивільній справі та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Рева І.О. у судовому засіданні надала пояснення, аналогічні викладеним у позові, просила задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась, про час та дату судового розгляду повідомлялась належним чином; надала на адресу суду письмове клопотання щодо розгляду справи у її відсутність та у відсутність її представника адвоката Семеряко О.М.; просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Свідок ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , суду пояснила, що вона є близькою подругою ОСОБА_1 , вони працюють разом. Їй відомо, що у ОСОБА_11 був брат ОСОБА_3 , який тривалий час перебував у місцях позбавлення волі, а з 2009р. брат проживав у м. Києві разом з співмешканкою. У 2023р. вони разом з ОСОБА_12 навідували її брата у м. Києві, неподалік м. Харківська. Їй відомо, що брат ОСОБА_11 помер у квітні 2024р., саме ОСОБА_13 займалась його похованням, інші родичі ( зокрема, сестра ОСОБА_2 ) участі у витратах та організації поховання не брали.

Свідок ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , суду пояснила, що вона є донькою ОСОБА_1 . ОСОБА_3 її дядько ( рідний брат її мами) , який тривалий час перебував у місцях позбавлення волі, а з 2009р. він проживав у м. Києві разом з цивільною дружиною. З 2009р. він проживав у АДРЕСА_1 він не проживав дуже давно, бо будинок був зруйнований та непридатний до життя. Дітей дядько не мав, з родичами майже не спілкувався, інколи її мати - ОСОБА_1 навідувала брата у м. Києві. Їй відомо, що дядько ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , саме її мама займалась його похованням, інші родичі ( зокрема, сестра ОСОБА_2 ) участі у витратах та організації поховання не брали.

Заслухавши думку представника позивача, пояснення свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер брат позивача ОСОБА_3 , про що свідчить відповідне свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 04.04.2024р. (а.с.11зв.).

За життя покійний заповіт не складав, таким чином після його смерті відкрилась спадщина за законом, серед іншого, на земельну частку (пай) розміром 4,69 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі, яка перебуває у колективній власності КСП «Пилипчанське» та розташована на території Пилипчанської сільської ради Баришівського (нині-Броварського) району Київської області (право останнього посвідчене Сертифікатом на право на земельну частку (пай) Серії КВ №0077104, виданого Баришівською РДА 15.12.1996 року і зареєстрованого на ім`я останнього в Книзі реєстрації Сертифікатів 15.12.1996 року (а.с. 12).

В подальшому, 22.06.2021 року невитребуваний пай був сформований у земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею у розмірі 4,1304 га, кадастровим номером 3220286300:17:040:0002, що розташована на території Пилипчанського старостинського округу Березанської міської ради Київської області, ділянка 163, відомості про що внесені до Державного земельного кадастру.

Вказана земельна ділянка наразі не перебуває в оренді, що підтверджується Інформацією з ДРРП на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с.13).

Спадкоємці першої черги за законом у покійного відсутні. Позивач являється спадкоємцем другої черги.

У встановлений законом строк позивач звернулася до Баришівської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті брата, проте у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом останній було відмовлено.

Так, відмовляючи позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказане вище майно, нотаріус у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 27.01.2026 року №60/02-31 зазначив наступне: «...з матеріалів спадкової справи (довідка Пилипчанського старостинського округу №62 від 26.08.2024 року) вбачається, що крім спадкоємиці ОСОБА_4 спадщину фактично прийняла сестра спадкодавця ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) шляхом спільної реєстрації зі спадкодавцем за однією адресою по день його смерті, а саме: АДРЕСА_1 . Але спадкоємцем ОСОБА_4 надано усну інформацію про те, що спадкоємець ОСОБА_2 (04.03.1987p.) спадщину не прийняла, оскільки фактично не проживала зі спадкодавцем ОСОБА_3 за однією адресою на день його смерті, однак даний факт встановлюється в судовому порядку».

Відмова нотаріуса у видачі позивачу свідоцтв про право на спадщину за законом аргументована тим, що на час відкриття спадщини за однією адресою реєстрації з спадкодавцем була зареєстрована його сестра ОСОБА_2 .

Як вбачається з акту №365 від 03.04.2026 року, в ході обстеження житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що в цьому будинку зареєстровані: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . 3 2016 року по даний час у зазначеному будинку ніхто не проживає, ОСОБА_3 проживав на день смерті в м. Києві ( а.с.20зв.).

Отже, вказані докази підтверджують, що тривалий час за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_9 не проживала.

У встановлений законом строк з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса остання також не зверталась.

Відповідно до абз. 3 п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Статтею 3 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Отже, об`єктами спадщини за ЦК України є права та обов`язки, які належали особі на час смерті, крім тих, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Розділ ІІІ ЦК України визначає перелік цивільних прав та їх правовий статус.

Відповідно до статті 177 ЦК України, об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

При цьому, відповідно до частини першої статті 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до правил ст. 1297 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріальної контори за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Відповідно до ч.1 ст. 69 ЗУ «Про нотаріат», державний нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину, перевіряє факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, склад спадкового майна.

За змістом п.4.14,4.15,4.18 Глави 10 Наказу Міністерства Юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 «Про затвердження порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» при видачі свідоцтва про право на спадщину, нотаріус обов`язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою або із застереженням. Спадщина належить спадкоємцю з моменту відкриття незалежно від часу прийняття спадщини.

Частиною 1 статті 1270 ЦК України визначено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу населених пунктах місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Тобто, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Так, частиною першою статті 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Положення статті 29 ЦК України не ставлять місце фактичного проживання особи в залежність від місця її реєстрації.

Право на вибір місця проживання закріплено у статті 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична оста постійно проживає. Тимчасовим місцем проживання є місце перебування фізичної особи, де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Зазначена норма відображає загальний принцип недискримінації за ознакою наявності чи відсутності реєстрації місця проживання чи місця перебування особи.

За змістом пунктів 3.21 та 3.22 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного кодексу, він не заявив про відмову від неї. У разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання, доказом постійного проживання із спадкодавцем може бу довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.

Разом із тим, у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 937/10434/19-ц (провадження № 61-3620св21) Верховний Суд виснував, що сама лише реєстрація місця проживання особи разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України не свідчить про своєчасність прийняття спадщини.

Для вирішення питання щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 1268 ЦК України має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Даний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Верховного Суду від 04 листопада 2024 року у справи №504/3606/14-ц (провадження № 61-6658сво23).

Тобто, у частині третій статті 1268 ЦК України вимагається проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрація місця проживання за однією адресою зі спадкодавцем, що можуть бути відмінними один від одного.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування частини третьої статті 1268 ЦК України викладений у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 569/15147/17 (провадження № 61-39308св18), від 18 листопада 2020 року у справі № 523/19010/15-ц (провадження № 61-5777св20), від 02 квітня 2021 року у справі № 191/1808/19 (провадження № 61-6290св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 204/2707/19 (провадження № 61-15380св20), від 07 червня 2022 року у справі № 175/4514/20 (провадження № 61-2387св22), від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20 (провадження № 61-12472св22), від 26 червня 2024 року у ch №752/12045/17 (провадження № 61-18363св23), від 09 жовтня 2024 року справі № 644/4646/23 (провадження № 61-10383св24), від 25 лютого 2026 року у справі № 624/93/25 (провадження № 61-15294св25).

Як вбачається з акту №365 від 03.04.2026 року, в ході обстеження житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 встановлено, що в цьому будинку зареєстровані: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 . 3 2016 року по даний час у зазначеному будинку ніхто не проживає, ОСОБА_3 проживав на день смерті в м. Києві.

Отже, вказані докази підтверджують, що тривалий час за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_9 не проживала.

У встановлений законом строк з заявою про прийняття спадщини до нотаріуса остання також не зверталась.

Одночасно з цим, Верховний Суд у постанові від 26 липня 2023 року у справі № 641/3893/20 (провадження № 61-12472св22) звернув увагу на належний спосіб захисту прав, який має застосовуватись за таких обставин: «... встановлення факту - предметом позову ОСОБА 1 визначила вимогу про непроживання ОСОБА 2 із спадкодавцями на час відкриття спадщини та неприйняття відповідачем спадщини після померлих батьків.

Однак, виходячи зі змісту позову, позивачка фактично намагалася довести те, що лише вона є спадкоємцем першої черги за законом після смерті ОСОБА 11 та ОСОБА 4

З огляду на викладене, у задоволенні позову ОСОБА 1 має бути відмовлено у зв`язку із застосуванням позивачкою способу захисту, який не узгоджується із положеннями статті 16 ЦК України, а посилання судів на те, що фактичне місце проживання відповідача не має правового значення у цій справі, не є правильним та суперечить змісту частини третьої статті 1268 ЦК України».

До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і в постанові від 09 квітня 2025 року у справі №305/2221/21 (провадження № 61-3777св24) вказавши, що факти, про які позивач просить ухвалити рішення у цій справі щодо постійного непроживання відповідача із спадкодавцем та визнання особи такою, що не прийняла спадщину, підлягають встановленню при розгляді позову про визнання права власності на спадщину.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі №523/14489/15-ц (провадження № 14-22ис20) зазначено, що у справах позовного провадження, юридичні факти, що належать до предмета доказування і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, якщо ці факти пов`язані з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК). В свою чергу, Велика Палата Верховного Суду вважає, що задоволення позовної вимоги про встановлення юридичних фактів у справі позовного провадження є помилковими, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити. Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування юридичного факту у справах позовного провадження має бути наведено, у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав позивача.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, серед яких: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі, 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» слід, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, набуває права на земельну ділянку частку (пай) з дня видачі цього акту і в разі його смерті права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікатна право на земельну частку (пай).

Як слід з п.10 постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах спадкування», право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

За п.11 постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року №7 «Про судову практику у справах спадкування» слід, що при вирішенні спору про спадкування права на земельну частку (пай) основним документом, що свідчить таке право є сертифікат про право на земельну частку (пай). Якщо спадкодавець мав право на земельну частку (пай), але за життя не одержав сертифіката на право власності на земельну частку (пай) або помилково не був включений (безпідставно виключений) до списку, доданого до державного акту про колективну власність на землю відповідного сільськогосподарського підприємства, товариства тощо, при вирішенні спору про право спадкування на земельну частку (пай) суд застосовує положення чинного на час існування відповідних правовідносин Земельного кодекс України 1990 року. Указу Президента України від 8 серпня 1995 року №720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" та відповідні норми ЦК УРСР. У цьому разі слід ураховувати, що згідно з пунктом 17 Перехідних положень Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Згідно п.2 п.5 Указу Президента України №720/95від 08.08.1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається державного акту на право колективної власності на землю. Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.

Згідно з ч. 1ст. 1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», право на земельну частку (пай) мають, зокрема, колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 3ст. 3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», земельна частка (пай) виділяється її власнику в натурі (на місцевості), як правило, однією земельною ділянкою. За бажанням власника земельної частки (паю) йому можуть бути виділені в натурі (на місцевості) дві земельні ділянки з різним складом сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сінокоси або пасовища).

Пунктом 17 Перехідних положень ЗК України передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

В пункті 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008року №7 передбачено, що при вирішенні спору про спадкування, права на земельну частку (пай) основним документом, що посвідчує таке право, є сертифікат про право на земельну частку (пай).

Як зазначалося вище, після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, до складу якої входить земельна частка (пай) розміром 4,69 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі, яка розташована на території Пилипчанської сільської ради Баришівського (нині-Броварського) району Київської області, яка в подальшому була виділена у натурі на місцевості з визначеною конфігурацією та конкретною площею 4,1304 га, кадастровим номером 3220286300:17:040:0002.

Тобто наразі спадкоємиця майна не може реалізувати передбачений законом для таких випадків спосіб захисту прав як визнання права на земельну частку (пай), оскільки земельна ділянка вже сформована та відомості про неї внесені до Державного земельного кадастру.

Слід зазначити, що у разі звернення позивача з вимогою про визнання права на земельну частку (пай), такий спосіб захисту права буде ще й неефективним, оскільки нотаріус не зможе видати свідоцтво про право на спадщину за законом в зв`язку з виділенням вказаної земельної ділянки в натурі на місцевості,

Згідно роз`яснень, викладених в пункті 3.1 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим-способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахуванням принципів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якого Держави-учасниці Конвенції зобов`язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні.

Відповідно до положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Статтею 131 ЗК України визначено, що громадяни мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі спадкування.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися доз суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно п.1 ч. 2 ст. 16 ЦК, визнання права є одним із способів захисту цивільних прав інтересів.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, а також право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною у порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; свідоцтвом про право на спадщину (ч. 1 і ч. 2 ст. 126 ЗК).

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами; одержання у встановленому порядку Державного акту на землю; реєстрація права власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання права, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчинення дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсним рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів. Необхідність визнання прав на землю виникає тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо наявності у особи певного суб`єктивного земельного права, суб`єктивне право заперечується чи створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності на земельну ділянку чи права користування нею через наявність таких сумнівів чи відсутність або втрату належних правовстановлюючих документів на таку земельну ділянку.

Отже, ефективним способом захисту прав позивача в межах даної справи є встановлення факту неприйняття спадщини та визнання права власності на майно в порядку спадкування.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку. встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз`яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 р. №18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтересі поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або, недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права" має один той же зміст.

У вказаному рішенні Конституційного Суду України дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних i колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України.

Отже, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Отже, позивач наразі позбавлена можливості в інший спосіб, ніж шляхом звернення до суду з вказаним позовом, отримати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті брата, оскільки наразі наявні об`єктивні перешкоди для реалізації прав останньої - спадкоємиця другої черги, яка хоча і не проживала на час відкриття спадщини за однією адресою із спадкодавцем, проте була зареєстрована за вказаною адресою, а також виділенням в натурі на місцевості земельної ділянки, власником сертифікату на яку є померлий.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про можливість задоволення позову та визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на спадкове майно.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, у своїй заяві позивач не ставить вимоги про стягнення судового збору з відповідача. Відтак, ухвалюючи рішення, суд не вирішує питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат по сплаті судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 3, 118 , 119,76, 264, 265, 293, 315, 319 ЦПК України, ст . ст . 16 , 316 , 317 , 328 , 1218 , 1261 , 1268 , 1270 ЦК України , Постановою Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику у справах про спадкування » №7 від 30.05.2008 року, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на майно в порядку спадкування - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) як спадкоємицею за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , право власності на земельну ділянку, яка належала померлому згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії КВ №0077104, виданого Баришівською РДА 15.12.1996р. та зареєстрованого на ім`я останнього в Книзі реєстрації Сертифікатів 15.12.1996року, а саме – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 4,1304 га з кадастровим номером 3220286300:17:040:0002, що розташована на території Пилипчанського старостинського округу Березанської міської ради Київської області (ділянка 163).

Судові витрати у справі, понесені позивачем ОСОБА_1 - залишити за нею.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Баришівського

районного суду Т. В. Чальцева

Оригінал: reyestr.court.gov.ua