Рішення від 05 листопада 2026 р. у справі №990/19/23 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: оскарження актів, дій чи бездіяльності Президента України, з них

Дата: 05 листопада 2026 р.

Справа: №990/19/23

Суддя: Дашутін І.В.

РІШЕННЯ

Іменем України

06 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 990/19/23

адміністративне провадження № П/990/19/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І. В.,

суддів Васильєвої І. А., Гончарової І. А., Хохуляка В. В., Юрченко В. П.,

розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 990/19/23 за позовом ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області, Служби безпеки України, про визнання нечинним та скасування указу в частині,

УСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

07.02.2023 до Верховного Суду як суду першої інстанції надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, в якому позивач просив визнати нечинним та скасувати Указ Президента України від 28.12.2022 № 898/2022 (далі - Указ № 898/2022) в частині оформлення втрати громадянства України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІІ. Обставини справи.

ОСОБА_1 набув громадянство України з 24.08.1991 на підставі пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» (далі - Закон про громадянство) як громадянин колишнього СРСР, який на момент проголошення незалежності України (24.08.1991) постійно проживав на території України.

Служба безпеки України (далі - СБУ) звернулася до Державної міграційної служби України (далі - ДМС) з клопотанням від 27.12.2022 № 5/3/3-15282 про припинення громадянства України ОСОБА_1 , оскільки останній у 2007 році добровільно набув громадянство Російської Федерації (далі - РФ).

До вказаного клопотання СБУ долучила інформаційні матеріали на 3 аркушах про наявність у позивача паспорта громадянина РФ серії НОМЕР_1 , виданого 28.08.2007, орган видачі - « 500066 ТП в сел. развилке вуфмс росії по московській області в ленінському районі».

На підставі зазначеної інформації Управління ДМС в Чернівецькій області підготувало подання про втрату громадянства України від 27.12.2022, в якому дійшло висновку про наявність підстав для втрати громадянства України на підставі пункту 1 статті 19 Закону про громадянство.

Подання затверджено головою ДМС 27.12.2022 та передано для подальшого розгляду та прийняття рішення по суті Комісії при Президентові України з питань громадянства.

Комісія при Президентові України з питань громадянства ухвалила:

- встановити, що оформлення поданих документів відповідає вимогам законодавства України, наявність підстав для втрати громадянства України підтверджено документально, а підстави, за наявності яких припинення громадянства України не допускається, відсутні.

- ураховуючи затвердження ДМС подань про втрату громадянства України, внести на розгляд Президента України пропозицію задовольнити подання про втрату громадянства України та вважати ОСОБА_1 таким, що втратив громадянство України.

Такі рішення оформлені протоколом № 7 засідання Комісії при Президентові України з питань громадянства від 28.12.2022.

Президент України відповідно до пункту 26 статті 106 Конституції України та статей 17, 19 Закону про громадянство підписав Указ № 898/2022 «Про припинення громадянства України», яким визначено, зокрема, вважати таким, що втратив громадянство України ОСОБА_1 , 1962 року народження, уродженця Республіки Казахстан, який проживає у місті Чернівцях.

ІІІ. Стислий виклад доводів позивача, заперечень відповідача та пояснень третіх осіб.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що є громадянином України та ще до проголошення незалежності України і до цього часу постійно проживає на території України, громадянство України не змінював, статусу громадянина будь-якої іншої держави не набував, паспортів та/або будь-яких інших документів, які б засвідчували набуття громадянства іншої країни, не отримував і таких документів не має. Зазначає, що будь-якого власного волевиявлення щодо втрати громадянства України з будь-яких підстав він не висловлював та жодними діями та/або документально це не підтверджено. Відповідно, позивач вважає, що уповноваженими органами не дотримана процедура підготовки документів та будь-яким чином не встановлена наявність таких документів, визначених порядком та необхідних для внесення відповідного подання та прийняття оскарженого Указу на момент підготовки і його підписання.

Крім того, позивач звертає увагу, що підставою для втрати громадянства став пункт 1 частини першої статті 19 Закону про громадянство, який передбачає наявність факту саме добровільного набуття громадянства іншої держави. Натомість, статтею 19 Закону про громадянство передбачені випадки, коли набуття громадянства іншої держави не вважається добровільним, зокрема, автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави, однак відповідач не дослідив належним чином, чи такі винятки застосовуються до позивача.

Щодо наданого витягу з бази позивач вважає наявними логічні сумніви щодо законності джерел походження цієї інформації (у разі припущення щодо її наявності) з офіційних державних систем з обмеженим доступом держави країни-агресора під час війни. Крім того, відсутні будь-які документальні підтвердження звернення Управління ДМС в Чернівецькій області до органів СБУ для перевірки наявності або відсутності підстав для втрати громадянства позивачем, як це передбачено пунктом 104 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок № 215). Навпаки, всупереч встановленому порядку Управління ДМС в Чернівецькій області почало провадження саме на підставі листа СБУ.

02.05.2023 від Президента України надійшов відзив на позов. Відповідач зазначає, що Президенту України було внесено подання про втрату громадянства України ОСОБА_1 , затверджене головою ДМС. Подання підготовлено на підставі пункту 1 частини першої статті 19 Закону про громадянство у зв`язку з добровільним набуттям ОСОБА_1 громадянства РФ. У поданні зазначено, що наявність підстав для втрати громадянства України підтверджена документально (інформація, викладена у листі СБУ від 27.12.2022 № 5/3/3-15282, зокрема, наявність у ОСОБА_1 паспорта РФ). Наявність у позивача громадянства РФ є підставою для втрати ним громадянства України. У зв`язку з викладеним вважає, що Президент України, видаючи Указ № 898/2022, реалізовував свої конституційні повноваження у порядку та на підставі законодавства України.

Третя особа (ДМС) зазначає, що наявність підстав для втрати позивачем громадянства України підтверджується інформацією, викладеною у клопотанні СБУ, до якого долучено відповідні підтверджуючі документи про наявність у позивача паспорта громадянина РФ. Враховуючи зазначене, відповідно до вимог законодавства України було підготовлено та затверджено подання про втрату громадянства України. При цьому законодавчо встановлена процедура формування, внесення і розгляду такого подання була повністю дотримана. Звертає увагу, що поняття втрата громадянства та позбавлення громадянства не є тотожними поняттями.

Пояснення надійшли від Управління ДМС в Чернівецькій області. Третя особа зазначає, що з урахуванням наданої СБУ інформації підтверджується документально факт наявності у позивача громадянства іншої держави, набутого добровільно в повнолітньому віці. У зв`язку з цим, відповідно до вимог законодавства України підготовлено подання про втрату громадянства України. При цьому законодавчо встановлена процедура формування, внесення і розгляду такого подання була повністю дотримана. Звертає увагу, що відповідач не вчиняв дій, спрямованих на позбавлення позивача громадянства України, тоді як саме позивач вчинив дії, спрямовані на втрату громадянства України, оскільки у повнолітньому віці добровільно набув громадянство іншої держави.

Від третьої особи (СБУ) надійшли пояснення у справі. Із посиланням на низку постанов Верховного Суду, СБУ зазначає, що з огляду на законодавчо визначену компетенцію СБУ та відсутність регламентації порядку отримання інформації, яка може слугувати підставою для втрати громадянства, СБУ діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наявність підстав для втрати позивачем громадянства України підтверджено належними та допустимими доказами. Звертає увагу, що згідно з протоколом обшуку від 25.11.2022 під час обшуку житлового приміщення позивача у шухляді комоду виявлено і в подальшому вилучено копію заяви про видачу паспорта громадянина РФ на ім`я ОСОБА_1 . Вважає, що доводи позивача про дискримінацію за ознакою релігії є суб`єктивним припущенням і не підтвердженого жодними доказами.

У відповідь на вказані заяви по суті справи позивач направив до Верховного Суду пояснення, в яких зазначає, що безпосередньо в листі від 27.12.2022 СБУ керувалася тим, що позивач входить до керівного складу Української Православної Церкви, а тому доводи СБУ про те, що така обставина не мала впливу на дійсну підставу для втрати позивачем громадянства України, є безпідставними. Також позивач вважає, що СБУ допускає довільне тлумачення поняття «документ», вжитому у Порядку № 215, а безпосередньо паспорта (належним чином завіреної копії) громадянина РФ, який би свідчив про набуття позивачем громадянства іншої держави, ані відповідач, ані треті особи так і не надали. Відповідно, позивач наполягає на тому, що всі докази, на які посилається СБУ, є недопустимими, неналежними і недостатніми. Натомість, у цій справі непідтвердженим є факт звернення позивача із заявою чи клопотанням про набуття громадянства іншої держави, а додані документи не доводять факт особистого звернення позивача. Безпосередньо позивач будь-які подібні заяви власноручно не писав, не підписував, фотокартки та інші документи для заповнення такої заяви не надавав, а та фотокартка, яка міститься на наданих документах, не відповідає дійсному фото позивача.

ІV. Процесуальні дії у справі.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.02.2023 для розгляду цієї справи було визначено такий склад колегії суддів: Губська О. А. (суддя-доповідач), Радишевська О. Р., Загороднюк А. Г., Соколов В. М., Білак М. В.

Верховний Суд у зазначеному складі колегії суддів ухвалою від 27.02.2023 відкрив провадження у цій справі та призначив її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Верховного Суду від 20.03.2023 залучено до участі у справі ДМС та Управління ДМС в Чернівецькій області як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Ухвалою Верховного Суду від 11.12.2023 залучено до участі у справі СБУ як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 10.12.2024 № 1371/0/78-24 призначено повторний автоматизований розподіл у справі у зв`язку з обранням судді Губської О. А. до Великої Палати Верховного Суду (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 06.12.2024 № 16).

Протоколом повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 11.12.2024 визначено склад колегії суддів: Дашутін І. В. (суддя-доповідач), Гімон М. М., Хохуляк В. В., Шишов О. О., Юрченко В. П. Ухвалою від 12.12.2024 суддя-доповідач Дашутін І. В. прийняв справу до свого провадження, а розгляд справи розпочато спочатку.

На підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 18.09.2025 № 1137/0/78-25 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку з обранням судді Дашутіна І. В. до Великої Палати Верховного Суду (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 17.09.2025 № 17), про що того самого дня складено відповідний протокол та визначено новий склад колегії суддів: Гімон М. М. (суддя-доповідач), Васильєва І. А., Олендер І. Я., Юрченко В. П., Яковенко М. М. Ухвалою від 19.09.2025 суддя-доповідач Гімон М. М. прийняв справу до свого провадження, а розгляд справи розпочато спочатку.

Надалі, відповідно до розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 08.12.2025 № 1531/0/78-25 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями у зв`язку з обранням судді Гімона М. М. до Великої Палати Верховного Суду (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 05.12.2025 № 17), про що того самого дня складено відповідний протокол та визначено новий склад колегії суддів: Дашутін І. В. (суддя-доповідач), Васильєва І. А., Гончарова І. А., Хохуляк В. В., Юрченко В. П. Ухвалою від 11.12.2025 суддя-доповідач Дашутін І. В. прийняв справу до свого провадження, а розгляд справи розпочато спочатку.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити. Представник відповідача заперечувала проти задоволення позову та просила відмовити у його задоволенні. Представники третіх осіб ДМС та СБУ підтримали позицію відповідача та просили відмовити у задоволенні позову.

Після заслуховування пояснень сторін суд, за відсутності заперечень учасників справи, ухвалив продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.

V. Правове регулювання спірних правовідносин та позиція Верховного Суду.

Відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Якщо суб`єкт владних повноважень діє всупереч нормам Конституції та законів України, запроваджено механізм, який забезпечує законність дій влади та гарантує судовий захист прав громадян, зокрема через право суду скасувати неправомірний індивідуальний акт.

Так, приписами частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

На виконання вказаних конституційних гарантій Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) деталізує механізм судового захисту прав осіб від протиправних рішень суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа має право у встановленому КАС України порядку звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта (пункт 2 частини першої статті 5 КАС України).

Підстави для скасування викладені в частині другій статті 2 КАС України, в якій, зокрема, визначено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема:

- на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

- обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

- добросовісно;

- розсудливо;

- пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Саме на підставі необґрунтованості та невідповідності законам позивач у цій справі оскаржує Указ Президента України від 28.12.2022 № 898/2022, яким оформлено втрату позивачем громадянства України.

Згідно зі статтею 102 Конституції України Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

За змістом частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Відповідно до статті 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство (частина перша статті 25 Конституції України).

Пунктом 2 статті 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Згідно з пунктом 26 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 2 Закону про громадянство (у редакції, чинній на момент видання оскаржуваного Указу) законодавство України про громадянство ґрунтується, зокрема, на принципах: єдиного громадянства - громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України; запобігання виникненню випадків без громадянства.

Відповідно до пункту 1 статті 3 Закону громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24.08.1991) постійно проживали на території України.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24.08.1991.

Статтею 17 Закону про громадянство визначено, що громадянство України припиняється: 1) внаслідок виходу з громадянства України; 2) внаслідок втрати громадянства України; 3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Підстави для втрати громадянства України перелічені в статті 19 Закону про громадянство, згідно з пунктом 1 частини першої якої такою підставою є, зокрема, добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.

Не вважаються добровільним набуттям іншого громадянства такі випадки: а) одночасне набуття дитиною за народженням громадянства України та громадянства іншої держави чи держав; б) набуття дитиною, яка є громадянином України, громадянства своїх усиновлювачів унаслідок усиновлення її іноземцями; в) автоматичне набуття громадянином України іншого громадянства внаслідок одруження з іноземцем; г) автоматичне набуття громадянином України, який досяг повноліття, іншого громадянства внаслідок застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий громадянин України не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави.

Згідно із частинами другою та третьою статті 19 Закону положення пунктів 1, 3 частини першої цієї статті не застосовуються, якщо внаслідок цього громадянин України стане особою без громадянства. Датою припинення громадянства України у випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного указу Президента України.

Аналіз наведених норм свідчить, що правовим наслідком добровільного набуття громадянином України громадянства іншої держави є припинення українського громадянства. Підставою для припинення громадянства є його втрата в силу закону. Правовим актом, який припиняє громадянство, є указ Президента України, а обов`язковою умовою, за якої припинення громадянства можливе, - якщо це не зробить особу апатридом. Законом встановлено ще одну обов`язкову умову, за якої українське громадянство припиняється внаслідок його втрат, а саме - на момент набуття громадянства іншої держави особа має досягти повноліття. Власне з такою умовою закон пов`язує втрату громадянства України як підставу для його припинення.

Отже, з огляду на зміст спірних правовідносин та визначені законодавством підстави припинення громадянства України, колегія суддів вважає, що для правильного вирішення цієї справи необхідно перевірити, чи були на момент видання оскаржуваного Указу встановлені уповноваженими органами та підтверджені належними документами такі обставини:

1) належність ОСОБА_1 до громадянства України;

2) факт набуття ОСОБА_1 громадянства іншої держави після досягнення повноліття;

3) добровільний характер набуття ОСОБА_1 громадянства іншої держави, зокрема з урахуванням визначених законом випадків, які не вважаються добровільним набуттям іншого громадянства;

4) відсутність обставин, за яких припинення громадянства України не допускається.

При цьому предметом судової перевірки є не лише фактична наявність зазначених обставин, а й дотримання уповноваженими органами встановленого порядку їх перевірки та документального підтвердження, а також достатність отриманих ними відомостей для прийняття відповідного рішення.

Відповідно до пункту 1 статті 5 Закону про громадянство документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 набув громадянство України з 24.08.1991 як громадянин колишнього СРСР, який на момент проголошення незалежності України постійно проживав на території України.

На підтвердження цього в матеріалах справи міститься копія паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого Першотравневим РВ УМВС України в Чернівецькій області 01.03.1996, а також заява ОСОБА_1 від 25.01.1996 за формою № 1 (форма затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17.08.1994 № 316). Такі обставини також підтверджуються у поданні про втрату громадянства України, затвердженого головою ДМС.

За обставинами цієї справи, 28.12.2022 Президент України видав Указ № 898/2022, яким постановив вважати позивача таким, що втратив громадянство України, на підставі подання та пропозицій відповідних компетентних органів, висновок яких про наявність підстави для втрати позивачем громадянства України ґрунтувався на тому, що він добровільно набув громадянство РФ та 28.08.2007, тобто у повнолітньому віці, йому був виданий паспорт громадянина РФ серії НОМЕР_1 , про що було зазначено в листі СБУ від 27.12.2022 № 5/3/3/-15282 з додатками, зокрема витягом з автоматизованої системи «российский паспорт».

Оскільки прийняттю рішення Президентом України передує визначена законодавством процедура підготовки та розгляду відповідного подання, оцінка зазначених обставин має здійснюватися з урахуванням повноважень кожного з органів, залучених до цієї процедури, та вимог до документального підтвердження підстав для втрати громадянства України.

Статтею 22 Закону про громадянство передбачено, що Президент України: 1) приймає рішення і видає укази відповідно до Конституції України і цього Закону про прийняття до громадянства України і про припинення громадянства України; 2) визначає порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства та виконання прийнятих рішень; 3) затверджує Положення про Комісію при Президентові України з питань громадянства.

Пунктом 3 частини першої статті 24 Закону визначено, що повноваження щодо підготовки подань про втрату особами громадянства України і разом із необхідними документами надсилання їх на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства.

Згідно із частиною восьмою статті 18 Закону України «Про національну безпеку України», пунктом 1 Положення про ДМС, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 360 (далі - Положення № 360), ДМС є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Підпунктом 2 пункту 6 Положення № 360 визначено, що ДМС для виконання покладених на неї завдань має право, зокрема, одержувати безоплатно від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та їх посадових осіб, а також від громадян та їх об`єднань інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на ДМС завдань.

ДМС під час виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими державними органами, допоміжними органами і службами, утвореними Президентом України, тимчасовими консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами, утвореними Кабінетом Міністрів України, органами місцевого самоврядування, об`єднаннями громадян, громадськими спілками, профспілками та організаціями роботодавців, відповідними органами іноземних держав і міжнародних організацій, а також підприємствами, установами та організаціями (пункт 8 Положення № 360).

Нормативно-правовим актом, який згідно із Законом визначає перелік документів, які подаються для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України, є Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27.03.2001 № 215/2001 (далі - Порядок № 215/2001).

Згідно з положеннями пункту 87 Порядку № 215/2001 для припинення громадянства України внаслідок його втрати територіальні органи ДМС, дипломатичні представництва чи консульські установи України готують та подають:

а) подання про втрату громадянства України;

б) документ, що підтверджує перебування особи у громадянстві України;

в) документ, що підтверджує добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, разом із документом, який підтверджує, що на момент такого набуття громадянин України досяг повноліття (у випадку, передбаченому пунктом 1 частини першої статті 19 Закону);

г) документ, який підтверджує, що громадянин України внаслідок втрати громадянства України не стане особою без громадянства..

Пунктом 104 Порядку № 215/2001 визначено, що про виявлення підстави для втрати громадянства України особою, яка проживає на території України, територіальний підрозділ ДМС за місцем проживання особи повідомляє територіальний орган ДМС.

Територіальний орган ДМС перевіряє наявність підстави для втрати громадянства України.

У разі необхідності територіальний орган ДМС може звернутися до органів СБУ для перевірки у межах їх компетенції наявності підстави для втрати громадянства України. Про результати перевірки органи СБУ повідомляють територіальний орган ДМС не пізніш як у двомісячний строк з дня одержання звернення.

У разі підтвердження наявності підстави для втрати громадянства України територіальний орган ДМС готує подання про втрату особою громадянства України та надсилає його разом із документами, передбаченими підпунктами «б» і «в» статті 87 цього Порядку, до ДМС.

ДМС розглядає подання про втрату громадянства України та подані разом із ним документи.

У разі підтвердження наявності підстави для втрати громадянства України ДМС затверджує подання про втрату громадянства України та надсилає його разом із поданими документами до Комісії при Президентові України з питань громадянства (положення пункту 104 в порядку викладення).

Згідно з пунктом 111 Порядку № 215/2001 Комісія при Президентові України з питань громадянства перевіряє, зокрема: відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України; підтвердження документами виконання умов прийняття особи до громадянства України та виходу особи з громадянства України, а також наявності підстав для втрати особою громадянства України; відсутність підстав, за наявності яких прийняття особи до громадянства України або припинення особою громадянства України не допускається.

За результатами розгляду Комісія при Президентові України з питань громадянства приймає рішення, зокрема, про внесення пропозицій Президентові України щодо подань про втрату громадянства України та документів про припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Як установлено судом, підставою для ініціювання процедури припинення громадянства України позивача стало клопотання СБУ від 27.12.2022 № 5/3/3-15282, адресоване ДМС, у якому повідомлено про добровільне набуття ОСОБА_1 у 2007 році громадянства РФ.

До зазначеного клопотання СБУ долучила інформаційні матеріали на трьох аркушах, які, за твердженням цього органу, підтверджують наявність у позивача паспорта громадянина РФ серії НОМЕР_1 , виданого 28.08.2007 органом видачі « 500066 ТП в сел. развилке вуфмс росії по московській області в ленінському районі».

Зокрема, серед наданих матеріалів містився витяг з автоматизованої інформаційної системи «российский паспорт», який відображає відомості про видачу зазначеного паспорта громадянина РФ, а також заява про видачу паспорту.

Крім того, до клопотання було додано також заяву про видачу паспорта громадянина РФ на ім`я ОСОБА_1 , адресовано компетентним органом РФ. Така заява була виявлена та вилучена СБУ під час проведення обшуку житлового приміщення позивача у шухляді комоду, що зафіксовано у протоколі обшуку від 25.11.2022.

На підставі отриманих від СБУ відомостей Управління ДМС в Чернівецькій області 27.12.2022 підготувало подання про втрату ОСОБА_1 громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Закону про громадянство. Того самого дня подання було затверджене головою ДМС та передане для подальшого розгляду Комісії при Президентові України з питань громадянства.

Водночас позивач заперечує факт набуття громадянства РФ та стверджує, що із заявами про набуття іноземного громадянства або видачу відповідних документів не звертався, жодних таких заяв не підписував, фотокарток для їх оформлення не надавав. Також позивач зазначає, що фотокартка, яка міститься в наданих документах, не відповідає його дійсному зображенню, а походження інформації з відповідної іноземної інформаційної системи викликає обґрунтовані сумніви.

За змістом статей 1, 2 Закону України «Про Службу безпеки України» на СБУ як на державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, покладається в межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб та інших посягань.

Відповідно до статей 24, 25 цього Закону СБУ здійснює інформаційно-аналітичну роботу, контррозвідувальні заходи, а також наділена правом подавати органам державної влади обов`язкові для розгляду пропозиції з питань національної безпеки.

Крім того, положеннями статті 7 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» визначено повноваження органів, підрозділів та співробітників СБУ щодо здійснення контррозвідувального пошуку, виявлення, фіксування та документування обставин, які можуть свідчити про наявність загроз державній безпеці України.

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що СБУ наділена повноваженнями, які дозволяють їй під час виконання визначених законом завдань виявляти інформацію про набуття громадянином України громадянства іншої держави та повідомляти про це компетентні органи.

Колегія суддів зазначає, що повноваження СБУ, зокрема у сфері контррозвідувальної діяльності, дозволяють цьому органу виявляти факти набуття громадянами України іноземного громадянства. При цьому законодавчі повноваження ДМС та Міністерства закордонних справ України щодо вирішення питань громадянства не означають, що відповідні відомості можуть бути виявлені виключно цими органами.

Отже, сам по собі факт отримання ДМС інформації про можливе набуття позивачем громадянства іншої держави від СБУ, а не внаслідок власного звернення до компетентних органів іноземної держави, не свідчить про порушення встановленої процедури та не виключає можливості використання таких відомостей для підтвердження підстав втрати громадянства України.

Вирішуючи питання достатності документального підтвердження набуття іноземного громадянства, колегія суддів ураховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, сформовані в подібних правовідносинах.

Зокрема, у постанові від 30.05.2024 у справі № 990/49/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за правилами статей 72-76, 90 КАС України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, а достатність доказів визначається за результатами їх оцінки у сукупності. Жоден доказ не має для суду наперед установленої сили.

Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на особливості доказування обставин набуття іноземного громадянства, достовірна інформація про які перебуває у розпорядженні компетентних органів іноземної держави та не завжди може бути отримана українськими державними органами безпосередньо.

За таких обставин доказування відповідних юридичних фактів не обмежується необхідністю надання виключно оригіналу паспорта іноземної держави або офіційного підтвердження компетентного органу цієї держави. Визначальне значення має те, чи є надані докази у своїй сукупності розумно достатніми та вочевидь переконливими для підтвердження відповідних обставин.

Цей підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду й у постанові від 05.09.2024 у справі № 990/163/23, у якій оцінювалися, зокрема, витяг з автоматизованої системи «российский паспорт» та інші матеріали, отримані СБУ. Велика Палата врахувала об`єктивні труднощі отримання офіційних відомостей від компетентних органів РФ та дійшла висновку про достатність сукупності наданих у тій справі доказів.

Таким чином, відсутність оригіналу паспорта громадянина РФ або офіційної відповіді компетентного органу цієї держави сама собою не свідчить про недоведеність факту перебування особи у відповідному громадянстві, якщо такий факт підтверджується іншими належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.

Застосовуючи наведені правові висновки до обставин цієї справи, колегія суддів виходить із того, що надана СБУ інформація про документування ОСОБА_1 паспортом громадянина РФ містить конкретні ідентифікаційні відомості щодо відповідного документа, а її доказове значення не може заперечуватися лише з підстав ненадання оригіналу паспорта чи офіційного підтвердження від органів іноземної держави.

Крім того, до матеріалів справи долучено протокол обшуку від 25.11.2022, невід`ємним додатком до якого є опис вилученого майна. У зазначеному описі під порядковим номером 9 міститься запис: «ксерокопія заяви про видачу паспорту гр. РФ ОСОБА_1 на 1 арк.».

При цьому зі змісту протоколу обшуку вбачається, що з ним був безпосередньо ознайомлений позивач ОСОБА_1 , про що свідчить його особистий підпис.

За таких обставин колегія суддів критично оцінює доводи позивача про те, що зазначений документ був долучений до матеріалів обшуку вже після його проведення, оскільки відомості про вилучення копії заяви були відображені в описі вилученого майна, який є додатком до протоколу обшуку, з яким позивач був ознайомлений.

Оцінюючи зміст наданих документів, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до відомостей витягу з автоматизованої інформаційної системи «российский паспорт» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28.08.2007 видано паспорт громадянина РФ серії НОМЕР_1 . Як підставу видачі паспорта зазначено досягнення особою 45-річного віку.

Водночас зі змісту наявної в матеріалах справи копії заяви про видачу паспорта громадянина РФ убачається, що 01.08.2007 ОСОБА_1 звернувся із заявою про видачу йому паспорта у зв`язку з досягненням 45-річного віку. Зазначена заява містить підпис від імені заявника.

Крім того, на заяві міститься відмітка про оформлення 28.08.2007 паспорта громадянина РФ серії НОМЕР_1 , а також відмітка про його отримання 06.09.2007, засвідчена відповідним підписом.

Співставлення зазначених документів свідчить про узгодженість відображених у них відомостей. Так, дата народження особи ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) відповідає зазначеній підставі видачі паспорта - досягненню 45-річного віку. Дата звернення із заявою (01.08.2007) передує даті оформлення паспорта (28.08.2007), а дата його отримання (06.09.2007) є пізнішою за дату оформлення. При цьому серія та номер паспорта, зазначені у витягу з інформаційної системи, повністю збігаються з відповідними реквізитами, відображеними у заяві.

Отже, відомості, наведені у витягу з інформаційної системи та копії заяви про видачу паспорта, не містять взаємних суперечностей, натомість узгоджуються між собою щодо особи, підстави видачі паспорта, його реквізитів та послідовності оформлення й отримання.

Наведені обставини свідчать про взаємний зв`язок зазначених документів, у зв`язку з чим колегія суддів вважає, що зазначені документи, оцінені у сукупності та взаємному зв`язку, є достатніми для підтвердження факту документування ОСОБА_1 паспортом громадянина РФ у 2007 році та, за відсутності обґрунтованих сумнівів у їх достовірності, дають підстави для висновку про перебування позивача у громадянстві цієї держави.

У контексті обставин цієї справи варто враховувати й те, що внаслідок агресивної війни РФ проти України, масових злочинів проти людяності, воєнних злочинів, вчинення РФ терористичних актів проти України, з лютого 2022 року припинено поштове сполучення між Україною та РФ, а згодом на підставі Закону України від 01.12.2022 № 2783-IX «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993» офіційно припинено відносини України з російською федерацією та республікою білорусь щодо правової допомоги у цивільних, сімейних та кримінальних справах.

Тобто компетентні органи України, зокрема й ДМС України, позбавлені можливості взаємодіяти з відповідними органами російської федерації, зокрема звертатись із офіційними запитами про надання інформації щодо отримання громадянами України громадянства російської федерації.

Разом із цим у розглядуваній справі відповідач надав докази, які здатні підтримати умовивід щодо існування певної обставини з надзвичайно високим ступенем переконливості. Такий ступінь переконливості за обставинами цієї справи дозволяє суду стверджувати, що позивач набув та має громадянство іншої держави.

Тож стосовно позивача органи влади України використали всі доступні (з огляду на триваючу агресію РФ) можливості для перевірки обставин отримання позивачем громадянства РФ, натомість позивач не надав не тільки жодних доказів, але й жодних пояснень (щодо доречних фактів), які б поставили під сумнів встановлені обставини.

Вирішуючи питання щодо характеру набуття позивачем громадянства РФ, колегія суддів виходить із того, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Закону про громадянство добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються випадки, коли громадянин України для набуття такого громадянства повинен був звертатися із заявою чи клопотанням відповідно до законодавства іноземної держави.

Водночас закон розмежовує добровільне та автоматичне набуття іноземного громадянства. Зокрема, автоматичним є набуття громадянства без відповідного волевиявлення особи, безпосередньо внаслідок застосування законодавства іноземної держави. Прикладом такого випадку може бути набуття громадянства внаслідок укладення шлюбу з іноземцем, якщо законодавство відповідної держави передбачає виникнення такого правового наслідку незалежно від звернення особи із заявою.

Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів звертає увагу, що наявна в матеріалах справи заява від 01.08.2007 містить підпис від імені ОСОБА_1 про звернення щодо видачі паспорта громадянина РФ. Крім того, відповідним підписом засвідчено отримання зазначеного паспорта 06.09.2007.

Отже, наведені обставини свідчать про вчинення активних дій, спрямованих на оформлення та отримання документа, що посвідчує громадянство РФ, а не про пасивне набуття відповідного документа незалежно від волі особи. При цьому матеріали справи не містять відомостей, які б свідчили про автоматичне набуття позивачем громадянства РФ за обставин, передбачених винятками, визначеними статтею 19 Закону про громадянство.

Статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Так, статтею 19 Закону України від 29.06.2004 № 1906-IV «Про міжнародні договори України» конкретизовано, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Законом України від 20.09.2006 № 163-V ратифіковано Європейську конвенцію про громадянство від 06.11.1997 (м. Страсбург, Франція), до якої Україна приєдналася 01.07.2003 із застереженнями до пункту 2 статті 8 цієї Конвенції.

Згідно з пунктом 1 статті 7 Європейської конвенції про громадянство держава-учасниця не може передбачати у своєму внутрішньодержавному праві втрату її громадянства ex lege або на ініціативу самої держави-учасниці, за винятком, зокрема, випадку добровільного набуття іншого громадянства. Держава-учасниця не може передбачати у своєму внутрішньодержавному праві втрату її громадянства згідно з пунктами 1 і 2 цієї статті, якщо відповідна особа стане внаслідок цього особою без громадянства, за винятком випадків, зазначених у підпункті «b» пункту 1 цієї статті [набуття громадянства держави-учасниці внаслідок шахрайських дій, подання неправдивих відомостей або приховування будь-якого суттєвого факту, що має відношення до заявника] (пункт 3 статті 7 Конвенції).

Відповідно до частини першої статті 5 Конвенції про скорочення безгромадянства (вчинено 30.08.1961 у м. Нью-Йорк, США; дата набрання чинності для України - 23.06.2013), якщо законодавство Договірної Держави передбачає втрату громадянства внаслідок будь-яких змін в особистому статусі відповідної особи, таких як вступ у шлюб, припинення шлюбу, узаконення, визнання або усиновлення, така втрата повинна обумовлюватися володінням іншим громадянством або набуттям іншого громадянства.

За винятком обставин, згаданих у цій статті, жодна особа не втрачає громадянства Договірної Держави, якщо така втрата зробила б цю особу апатридом, хоча така втрата і не є прямо забороненою жодною іншою постановою цієї Конвенції (частина шоста статті 7 Конвенції про скорочення безгромадянства).

Договірна Держава не позбавляє особу її громадянства, якщо таке позбавлення зробило б цю особу апатридом (частина перша статті 8 Конвенції про скорочення безгромадянства).

Отже, Європейська конвенція про громадянство та Конвенція про скорочення безгромадянства не виключають права держави визнати особу такою, що втратила громадянство цієї держави, за певних визначених законодавством цієї держави підстав, однак, за умови, якщо така втрата не зробить особу апатридом (особою без громадянства).

Правилу міжнародного співтовариства, до якого долучилася й Україна, щодо забезпечення захисту осіб від безгромадянства кореспондують наведені вище норми пункту 1 частини першої та частини другої статті 19 Закону про громадянство.

Крім того, нормами пунктів 87, 104, 110, 111 Порядку № 215/2001 встановлено організаційно-правові запобіжники необґрунтованого висновку про можливість припинення громадянства України у вигляді перевірки підстав для цього територіальним органом ДМС, затвердження подання про припинення громадянства ДМС (після відповідної перевірки); підтвердження подання визначеними правовими нормами документами; попереднього опрацювання цих документів та перевірки наведених у них обставин і підстав відповідним структурним підрозділом Офісу Президента України та Комісією з питань громадянства.

Слід зазначити, що підпунктом «г» пункту 87 Порядку № 215/2001 не визначено вичерпного переліку документів, їх форми, змісту, суб`єкта видання, якими може підтверджуватися, що особа внаслідок втрати громадянства України не стане особою без громадянства. Отже, таким документом може бути і той, що підтверджує перебування громадянина України у громадянстві іншої держави.

Наявність підстав для втрати позивачем громадянства України підтверджено належними та допустимими доказами, оскільки копії матеріалів з питань громадянства України, за якими Президент України прийняв рішення про припинення громадянства позивача та видав Указ № 898/2022 (в частині, що стосується позивача), у своїй сукупності підтверджують факт добровільного набуття позивачем громадянства РФ у повнолітньому віці.

Колегія суддів не встановила підстав для обґрунтованого сумніву стосовно достовірності встановлених СБУ обставин щодо набуття позивачем громадянства РФ, які й обумовили прийняття Президентом України рішення про припинення йому українського громадянства.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.09.2024 у справі № 990/163/23 виснувала, що об`єктивний зміст понять «втрата громадянства», «припинення громадянства», «позбавлення громадянства» полягає у тому, що особа втрачає статус громадянина відповідної держави (правовий зв`язок з державою), однак різняться ці поняття тим, що вони передбачають різні способи припинення громадянства держави, а це, у свою чергу, підтверджує нетотожність понять «втрата громадянства» та «позбавлення громадянства» в розумінні Конституції України та Закону.

У статті 25 Конституції України закріплено як принцип «неможливості позбавлення громадянина України громадянства України», так і принцип «права змінити громадянство».

Добровільне набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (держав) є підставою для втрати ним громадянства України. Водночас цей факт не є підставою для автоматичної втрати громадянства України. Юридичний факт «втрати громадянства» набуває довершеності з постановленням Президентом України відповідного указу.

Та обставина, що позивач міг і мав знати, що українське законодавство виключає множинність громадянства, якщо громадянство іншої держави набуто особою, яка досягла повноліття, добровільно, як і правові наслідки такої множинності, не викликає сумніву. Немає сумніву і в тому, що позивач не міг не усвідомлювати, що стосовно нього може бути прийнято указ про припинення громадянства, адже одним із принципів законодавства України про громадянство є рівність перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України. Разом з тим позивач не вчинив волевиявлення на збереження українського громадянства.

Варто наголосити, що законодавство України не виключає поновлення у громадянстві після його втрати. Так, згідно з пунктом 4 частини першої статті 6 Закону про громадянства, громадянство України набувається внаслідок поновлення громадянства (порядок поновлення громадянства визначено статтею 10 цього ж Закону). Винятків із цього правила щодо позивача закон не установлює.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів висновує, що за встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Президент України, реалізуючи надані йому повноваження щодо прийняття рішення про припинення громадянства України та постановляючи Указ № 898/2022 в оспорюваній частині, діяв у межах повноважень, визначених пунктом 26 частини першої статті 106 Конституції України, пунктом 1 частини першої статті 22 Закону про громадянство, та з урахуванням подання та пропозицій відповідних компетентних органів, а отже, підстави для задоволення позову відсутні.

За правилами статті 139 КАС України понесені позивачем витрати у виді судового збору за подання позову у цій справі відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 241-243, 246, 266 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Чернівецькій області, Служби безпеки України, про визнання нечинним та скасування Указу Президента України від 28.12.2022 № 898/2022 в частині втрати громадянства України ОСОБА_1 .

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач І. В. Дашутін

Судді І. А. Васильєва

І. А. Гончарова

В. В. Хохуляк

В. П. Юрченко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua