Суд: Касаційний адміністративний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: податку на прибуток підприємств
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №580/9674/24
Суддя: Блажівська Н.Є.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2026 року
м. Київ
справа №580/9674/24
адміністративне провадження № К/990/43283/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області
на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2026 року (судді: Парінов А.Б., Беспалов О.О., Кравченко Є.Д.)
у адміністративній справі за позовом Повного товариства "Форум" Михайленко і Компанія"
до Головного управління ДПС у Черкаській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень,
УСТАНОВИВ:
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
Повне товариство "Форум" Михайленко і Компанія" (далі також - ПТ "Форум" Михайленко і Компанія", Позивач, Компанія) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі також - ГУ ДПС, Відповідач), у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 23 серпня 2024 року №12341/23-00-24-06-16 та №12340/23-00-24-06-16.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач покликався на те, що ломбард, як протягом дії договору застави, так і після його закінчення не є власником закладених речей та має лише право володіти закладеними речами протягом дії договору застави, а при невиконанні умов договору заставодавцем, набуває права на їх реалізацію. Зазначив, що протягом періоду, що перевірявся, при реалізації Компанією предмета застави виручена грошова сума не перевищувала розмір забезпечених цією заставою вимог заставодержателя, у зв`язку із чим у платників податку на доходи фізичних осіб не виникало доходу який би включався до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу і не виникало обов`язку оподаткування військовим збором.
Вказував, що обрав спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяженням звернення: передачу рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов`язання на загальну суму 940747,94 грн, тобто не виконав зобов`язання, як податковий агент та не утримав і не перерахував податок на доходи фізичних осіб, що призвело до заниження та несплати до бюджету податкового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) у сумі 47037,40 грн, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 Податкового кодексу України (далі - ПК України), тобто 5%, а також не виконав зобов`язання зі сплати військового збору на суму 14111,20 грн. Натомість, на іншу частину майна у сумі 54461830, 81 грн Компанія не набула право власності на відчужуване рухоме майно, а виступала лише посередником при його відчуженні, отже на ці операції поширюються положення пункту 173.3 статті 173 та підпункту 164.2.18 пункту 164.2 статті 164 ПК України.
Звертав увагу на те, що протягом періоду, за який здійснена перевірка, загальна сума коштів отриманих за брухт дорогоцінних металів, проданий Національному банку України (далі НБУ) складає 10774044,06 грн, які не підлягають оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.
1.2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 28 липня 2025 року у задоволенні позову відмовив.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з наступного:
- під час реалізації закладеного майна ломбард згідно умов договорів про надання фінансового кредиту продає майно, право власності на яке належить фізичними особам - заставодавцям, і фактично отримує від реалізації грошові кошти заставодавця - платника податку від продажу (відчуження) майна, що є оподатковуваним доходом згідно з підпунктом 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України;
- ломбард зобов`язаний виконати функцію податкового агента в частині нарахування та утримання податку на доходи фізичних осіб при виплаті (шляхом направлення коштів на погашення фінансового кредиту та відсотків за користування кредитом) доходів за реалізоване майно (за рахунок такої виплати), які підлягають оподаткуванню згідно з підпунктом 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України, оскільки не дотримано обов`язкову умову, визначену підпунктом 165.1.16 пункту 165.1 статті 165 ПК України;
- Позивач не заперечує обставин не виконання зобов`язання, як податковим агентом щодо утримання та перерахування податку на доходи фізичних осіб із загальної суми 940747,94 грн, проте зазначає, що ставка ПДФО визначається пунктом 167.2 статті 167 ПК України та складає 5%;
- положення статті 173 ПК України передбачають наявність оцінки майна, яка проведена відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі також - Закон про оцінку майна) та договору купівлі-продажу з його нотаріальним посвідченням. Лише у разі виконання вказаних вимог дохід, отриманий фізичною особою оподатковується у порядку, визначеному статтею 173 ПК України. Водночас Позивач не надав доказів здійснення оцінки реалізованого заставного майна відповідно до Закону про оцінку майна та нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу на заставне майно, у зв`язку із чим відсутні підстави для застосування ставки ПДФО у спірних правовідносинах у розмірі 5% від бази оподаткування;
- у спірних правовідносинах реалізацію заставного майна здійснював саме ломбард, а не фізична особа (заставодавець), а отже відсутні підстави для невключення доходів, отриманих від реалізації заставного майна, а саме від продажу Національному банку України брухту дорогоцінних металів до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 18 серпня 2026 року апеляційну скаргу ПТ "Форум" Михайленко і Компанія" задовольнив: скасував рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 28 липня 2025 року; ухвалив нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнив; визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Черкаській області від 23 серпня 2024 року № 12341/23-00-24-06-16 та № 12340/23-00-24-06-16.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив з наступного:
- заклад майна є способом забезпечення виконання зобов`язання, а не самостійною господарською операцією з відчуження майна на користь ломбарду. Звертаючи стягнення на предмет закладу, заставодержатель реалізує право, передбачене частиною першою статті 589 Цивільного кодексу України, і спрямовує виручені кошти на задоволення власних грошових вимог до позичальника. Оскільки договір про надання фінансового кредиту за його ж умовами діє до моменту фактичного задоволення грошових вимог кредитодавця в повному обсязі, спрямування виручки на погашення тіла кредиту та процентів відбувається в межах строку дії договору, а отже підпадає під дію підпункту 165.1.29 пункту 165.1 статті 165 ПК України. Дохід у розумінні податкового законодавства передбачає приріст активів платника, натомість у розглядуваній конструкції позичальник отримав кошти кредиту і втратив річ такої самої оцінної вартості, тому його майновий стан не змінюється. Приріст виникає лише тоді, коли виручена сума перевищує розмір забезпечених заставою вимог, і саме ця різниця за статтею 25 Закону України "Про заставу" повертається заставодавцю та підлягає оподаткуванню як інший дохід;
- Відповідач ані в акті перевірки, ані у відзиві на апеляційну скаргу не посилається на встановлені перевіркою факти перевищення вирученої суми над розміром забезпечених заставою вимог за жодним із договорів. А отже висновок суду першої інстанції про те, що оподатковуваний дохід виникає вже внаслідок самого факту неповернення кредиту та подальшої реалізації предмета застави, зроблено без встановлення обставини, з якою закон пов`язує виникнення такого доходу;
- застосування до доходу від реалізації предмета закладу залишкової норми підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі ставкою 18 відсотків суперечить структурі розділу IV ПК України, який для доходів від операцій з рухомим майном встановив спеціальне регулювання;
- висновок суду першої інстанції про те, що стаття 173 ПК України застосовується лише за наявності оцінки майна за Законом Про оцінку майна і нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, ґрунтується на неправильному прочитанні норм. Пункт 173.1 статті 173 ПК України встановлює правило визначення бази оподаткування: дохід від продажу (обміну) об`єкта рухомого майна визначається виходячи з ціни, зазначеної у договорі купівлі-продажу (міни), але не нижче оціночної вартості цього об`єкта, визначеної згідно із законом. Це припис про мінімальну величину бази, а не умова допуску до застосування статті. ГУ ДПС не стверджує, що ціна реалізації була нижчою за оціночну вартість предметів закладу, навпаки, оцінна вартість кожного предмета фіксувалася сторонами в пункті 5 Специфікації в межах максимальної оцінної вартості, встановленої правилами заставодержателя. Невчинення дій, які закон не вимагає, не може ані змінювати правову природу доходу, ані переводити його з категорії доходів від операцій з рухомим майном до категорії інших доходів. Позиція контролюючого органу в цій частині призводить до того, що ставка податку ставиться в залежність не від виду доходу, а від оформлення правочину, що не відповідає положенням статті 167 ПК України ;
- висновок суду першої інстанції про те, що звільняється від оподаткування дохід, отриманий від продажу Національному банку України брухту, стосується виключно випадку, коли відповідний продаж здійснюється саме платником, тоді як за обставин цієї справи реалізацію здійснював ломбард, а не фізична особа є внутрішньо суперечливим. Донарахування ґрунтується саме на тому, що власником реалізованого майна є фізична особа-заставодавець і що дохід від реалізації є доходом цієї фізичної особи, а ломбард лише виплачує його шляхом спрямування коштів на погашення кредиту. Якщо дохід визнається доходом заставодавця для цілей оподаткування, він залишається доходом того самого заставодавця і для цілей застосування підпункту 165.1.25 пункту 165.1 статті 165 ПК України. Продаж через посередника прямо передбачений абзацом другим пункту 173.3 статті 173 ПК України і суб`єкта отримання доходу не змінює;
- Відповідно до правого висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 23 червня 2026 року у справі № 320/28375/24, при прийнятті від фізичних осіб наведених у підпункті165.1.25 пункту 165.1 статті 165 ПК України, видів металів (зокрема брухт дорогоцінних металів, проданий Національному банку України), Позивач не повинен утримувати та перераховувати в бюджет ПДФО та військовий збір;
- норма підпункту 165.1.16 пункту 165.1 статті 165 ПК України охоплює дві самостійні групи доходів: доходи, отримані внаслідок реалізації заставленого майна, і доходи, отримані від реалізації майна платника податку при зверненні стягнення фінансовою установою у зв`язку з невиконанням зобов`язань за договором кредиту (позики). Застереження про придбання майна за рахунок кредиту синтаксично та змістовно стосується другої групи, оскільки саме там ідеться про майно, придбане позичальником на кредитні кошти. Для першої групи джерело набуття заставленого майна значення не має. Контролюючий орган поширив умову другої групи на всі випадки реалізації заставленого майна і на цій підставі визнав звільнення незастосовним, що є неправильним застосуванням норми матеріального права;
- застосувавши до всіх без винятку операцій єдину залишкову норму, контролюючий орган об`єднав в один показник операції з різним податковим режимом: до бази увійшли і 10 774 044,06 грн, які не є об`єктом оподаткування, і 940 747,94 грн, щодо яких стягнення звернено шляхом набуття права власності. Розрахунок здійснено без визначення дати виникнення податкового обов`язку за кожним договором, без співставлення суми реалізації з розміром забезпечених заставою вимог і без розмежування видів реалізованого майна. Таке об`єднання не є самостійною арифметичною похибкою, а є прямим виявом хибності обраної правової підстави: єдина база могла утворитися лише тому, що операції, які закон розводить за різними режимами, були підведені під одну норму;
- обидва оскаржувані рішення ґрунтуються на єдиній правовій підставі - підпункті 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК УКраїни, і всі визначені ними суми обчислені за єдиною ставкою на єдину базу, сформовану без поділу операцій за видами майна, за особами та за періодами. Оскільки колегія суддів визнала помилковою саму правову підставу відповідальності, а не лише обчислення, правомірно нарахованої частини, яку можливо було б зберегти, в оскаржуваних рішеннях не залишається;
- визнання апелянтом заниження податку на суму 47 037,40 грн та військового збору на суму 14 111,20 грн - таке не робить оскаржувані податкові повідомлення-рішення правомірними у відповідній частині. Спірні рішення прийнято за іншою правовою кваліфікацією, з іншою ставкою та на іншу базу оподаткування. Обчислення податку за ставкою 5 відсотків на базу 940 747,94 грн контролюючий орган не здійснював, відповідних штрафних санкцій і пені не нараховував, а тому такого грошового зобов`язання оскаржувані рішення не містять. Суд не наділений повноваженням самостійно визначати грошове зобов`язання, яке контролюючим органом не визначалося.
2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
2.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)
Підставами касаційного оскарження Відповідач визначив пункти 1, 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України). Просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції
Відповідач покликається на те, що судом апеляційної інстанції невірно застосовано пункт 14.1 статті 14, пункту 38.1 статті 38, пункт 57.1 статті 57, підпункт 162.1.3. пункту 162.1 статті 162, підпункт 163.1.2 пункту 163.1 статті 163, підпункт 164.2.20 пункту 164.2 статті 164, підпункт 165.1.16 пункту 165.1 статті 165, пункт 167.1 статті 167, підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункт «а» пункту 171.2 статті 171, підпункт «а» пункту 176.2 статті 176 ПК України без урахування правового висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №2а-4804/12/1070, який полягає в наступному: «ломбард є податковим агентом, оскільки саме за його посередництвом продається майно боржника, він нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку та повинен утримувати податок від суми такого доходу за рахунок платника, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних нормах вказаних законів. Отже, під час одержання ломбардом коштів від реалізації заставленого майна ломбард, як податковий агент, має виконати обов`язок щодо утримання та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб та надання податковому органу відповідної звітності.».
Стверджує, що під час реалізації закладеного майна, ломбард згідно з умовами договорів про надання фінансового кредиту продає майно, право власності на яке належить фізичними особам - заставодавцям (стаття 575 Цивільного кодексу України), як встановлено судом першої інстанції та не спростовано апеляційним судом право власності, на заставне майно не переходило від фізичної особи до підприємства, і фактично отримує від реалізації грошові кошти заставодавця - платника податку від продажу (відчуження) майна, що є оподатковуваним доходом згідно підпунктом 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України. Відтак, на думку Відповідача, Позивач зобов`язаний виконати функцію податкового агента в частині нарахування та утримання податку на доходи фізичних осіб при виплаті (шляхом направлення коштів на погашення фінансового кредиту та відсотків за користування кредитом) доходів за реалізоване майно (за рахунок такої виплати), які підлягають оподаткуванню згідно з підпунктом 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України, оскільки, не дотримано обов`язкову умову, визначену підпунктом 165.1.16 пункту 165.1 статті 165 ПК України.
На погоджуючись з висновком суду апеляційної інстанції щодо відсутності обов`язку у Позивача здійснювати оподаткування доходу фізичної особи у випадку реалізації заставного майна за ціною, що не перевищує розмір забезпечених заставою вимог, вказує на те, що поняття доходу та оподатковуваного доходу фізичної особи - платника податку не містять обов`язкової умови позитивного результату між отриманим доходом платника податку та понесеними ним витратами. При цьому відзначає, що випадки, в яких оподатковуваний дохід фізичної особи - платника податку визначається шляхом розрахунку позитивної різниці між доходом, отриманим платником податку та документально підтвердженими витратами, чітко урегульовані та визначені нормами ПК України. Як і чітко визначено випадки, в яких у платника податку - фізичної особи виникає обов`язок декларування та самостійної сплати податкового зобов`язання по податку на доходи фізичних осіб та коли платник податку звільняється від декларування
Просить суд відступити від правового висновку, зазначеного у постанові від 23 червня 2026 року у справі №320/28375/24, у зв`язку з невірним застосуванням судом апеляційної інстанції статті 173 ПК України.
Покликається на те, що у цьому випадку фізична особа, дохід якої оподатковується не приймає жодної участі в операціях з купівлі продажу і не виступає учасником в жодних правовідносинах , оподаткування доходів яких передбачено в статті173 ПК України.
Наполягає, що з метою оподаткування вказану норму до спірних взаємовідносин застосовувати не можна, оскільки в самій статті 173 ПК України прописаний порядок при виконанні якого ця стаття застосовується при оподаткуванні, а саме: наявність оцінки майна, яка проведена відповідно до Закону Про оцінку майна та договору купівлі-продажу з його нотаріальним посвідченням. На думку Відповідача лише у разі виконання вказаних вимог дохід, отриманий фізичною особою оподатковується у порядку визначеному статтею 173 ПК України. Водночас для застосування норм пункту 167.2 статті167 та статті 173 ПК України у спірних взаємовідносинах не виконується жодна з умов, визначених статтею 173 ПК України.
Також просить відступити від правового висновку, зазначеного у постанові від 23 червня 2026 року у справі №320/28375/24, у зв`язку з невірним застосуванням судом апеляційної інстанції підпункту 165.1.25 пункту 165.1 статті 165 та підпункту 164.2.18 пункту 164.2 статті 164 ПК України.
Вказує, що ломбард не міг виступати посередником зі скупки дорогоцінних металів, оскільки не має відповідної ліцензії та виду діяльності. При цьому зазначає, що фізичні особи - заставодавці, які є власниками заставленого майна у вигляді брухту дорогоцінних металів, що відчужується, не перебувають в договірних відносинах з Національним банком України та не являються стороною договору купівлі-продажу, не володіють інформацією, що їх майно реалізується саме до Національного банку України та не отримують дохід від Національного банку України. Метою звернення фізичної особи до Ломбарду було отримання кредиту, а ненадання послуг посередництва для продажу брухту дорогоцінного металу до НБУ.
2.2. Позиція Позивача (особи, що подала відзив на касаційну скаргу)
Позивач вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою, постанова апеляційного суду прийнята відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права, є законною та обґрунтованою, а тому її слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
На підтвердження своєї позиції покликається на те, що суд апеляційної інстанції досліджував висновки, зазначені у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі N 2а-4804/12/1070, та оцінив їх критично і наводить відповідні цитати з постанови суду апеляційної інстанції.
Покликається на те, що оскільки договір про надання фінансового кредиту за його ж умовами діє до моменту фактичного задоволення грошових вимог кредитодавця в повному обсязі, спрямування виручки на погашення тіла кредиту та процентів відбувається в межах строку дії договору, а отже підпадає під підпункт 165.1.29 пункту 165.1 статті 165 ПК України. При цьому вказує, що дохід у розумінні податкового законодавства передбачає приріст активів платника, натомість у розглядуваній конструкції позичальник отримав кошти кредиту і втратив річ такої самої оцінної вартості, тому його майновий стан не змінюється. Приріст виникає лише тоді, коли виручена сума перевищує розмір забезпечених заставою вимог, і саме ця різниця за статтею 25 Закону України "Про заставу" повертається заставодавцю та підлягає оподаткуванню як інший дохід. Водночас звертає увагу на те, що Відповідачем в акті перевірки та в касаційній скарзі підтверджує, що перевіркою не встановлені факти перевищення вирученої суми над розміром забезпечених заставою вимог за жодним із договорів
Зазначає, що не заперечує, що закон може покладати на ломбард обов`язки податкового агента. Однак цей висновок не встановлює єдиної ставки 18 відсотків для всіх операцій та не виключає спеціальних звільнень. Навіть процитований Відповідачем фрагмент постанови Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №2а-4804/12/1070 передбачає застосування ставки, визначеної відповідними нормами законодавства.
Вказує про правомірність висновку апеляційного суду, що кошти в сумі 10 774 044,06 грн отримані за брухт дорогоцінних металів, проданий Національному банку України відповідно до підпункту 164.2.18 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включенню не підлягають. Наводить доводи, які були покладені судом апеляційної інстанції в основу відповідного висновку.
Стверджує, що висновок Відповідача про те, що стаття 173 ПК України застосовується лише за наявності оцінки майна за Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" і нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, ґрунтується на неправильному прочитанні вказаної норми.
3. ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ У СПРАВІ
ГУ ДПС проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання податкового законодавства в частині нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб і військового збору за період з 01 січня 2018 року по 31 березня 2024 року та правильності обчислення і сплати єдиного внеску за період з 01 січня 2011 року по 31 березня 2024 року.
За результатами перевірки складено акт від 23 липня 2024 року № 8697/23-00-24-06-13/32034093, яким встановлено порушення
пункту 38.1 статті 38, пункту 57.1 статті 57, підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту «а» пункту 171.2 статті 171, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 ПК України, що призвело до заниження та несплати до бюджету податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб за період з 01 січня 2018 року до 31 березня 2024 року на загальну суму 9 972 464,18 грн;
- підпунктів 1.2, 1.3, 1.4, 1.6 пункту 16№ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення», пункту 38.1 статті 38, пункту 57.1 статті 57, підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164, пункту 167.1 статті 167, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту «а» пункту 171.2 статті 171, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкового зобов`язання з військового збору за період з 01 січня 2018 року до 31 березня 2024 року на загальну суму 831 038,68 грн.
На підставі вказаного акту перевірки 23 серпня 2024 року прийнято податкові повідомлення-рішення :
- № 12341/23-00-24-06-16, яким збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати податку на доходи фізичних осіб на суму 9801063,18 грн, застосована сума штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 1806017,38 грн та пеня у розмірі 2098027,29 грн;
- № 12340/23-00-24-06-16, яким збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати військового збору на суму 816755,27 грн та застосована сума штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 150501,44 грн та пеня у розмірі 174835,50 грн.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
4.1. Оцінка доводів учасників справи й висновків суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, й на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Відповідачем у касаційні скарзіпідставами касаційного оскарження визначено:
- пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України - суд апеляційної інстанції не врахував правовий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі №2а-4804/12/1070;
- пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України - у зв`язку з необхідністю відступу від правового висновку, зазначеного у постанові Верховного Суду від 23 червня 2026 року у справі №320/28375/24, у зв`язку з невірним застосуванням судами статті 173 ПК України в частині визначення ставки за якою оподатковується дохід..
- пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України - у зв`язку з необхідністю відступу від правового висновку, зазначеного у постанові Верховного Суду від 23 червня 2026 року у справі №320/28375/24, у зв`язку з невірним застосуванням судами підпункту 165.1.25 пункту 165.1 статті 165 та підпункту 164.2.18 пункту164.2 статті164 ПК України.
Надаючи оцінку підставі касаційного оскарження за пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України;
Згідно з підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.
Статтею 18 ПК України встановлено, що податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків. Податкові агенти прирівнюються до платників податку і мають права та виконують обов`язки, встановлені цим Кодексом для платників податків.
Відповідно до 22 ПК України об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку.
Пунктом 23.1 статті 23 ПК України встановлено, що базою оподаткування визнаються конкретні вартісні, фізичні або інші характеристики певного об`єкта оподаткування. База оподаткування - це фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об`єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов`язання.
Згідно зі статтею 25 ПК України ставкою податку визнається розмір податкових нарахувань на (від) одиницю (одиниці) виміру бази оподаткування.
За змістом пункту 29.1 статті 29 ПК України обчислення суми податку здійснюється шляхом множення бази оподаткування на ставку податку із/без застосуванням відповідних коефіцієнтів.
Відповідно до підпунктів 162.1.1, 162.1.2 пункту 162.1 статті 162 ПК України платниками податку є: фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.
Пунктом 163.1 статті 163 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.
Відповідно до пункту 164.1 статті 164 ПК України базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. У разі використання права на податкову знижку базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року. Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.
Підпунктом 164.1.1 пункту 164.1 статті 164 ПК України встановлено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.
Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця (підпункт 164.1.2 пункту 164.1 статті 164 ПК України).
Відповідно до підпункту 164.1.3 пункту 164.1 статті 164 ПК України загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.
Відповідно до підпункту 164.2.18 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку за зданий (проданий) ним брухт дорогоцінних металів, крім доходу, отриманого за брухт дорогоцінних металів, проданий Національному банку України. Під час виплати доходів за зданий (проданий) платником податку брухт дорогоцінних металів особа, яка його закуповує, вважається податковим агентом та зобов`язана утримати податок із суми такої виплати за ставкою, встановленою цим розділом
Відповідно до підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.
Згідно з підпунктом 165.1.25 пункту 165.1 статті 165 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються сума доходу, отримана платником податку за здані (продані) ним вторинну сировину, побутові відходи, брухт чорних металів (код 7204 згідно з УКТ ЗЕД), брухт кольорових металів, включаючи використані (виснажені) акумулятори електричні свинцево-кислотні (код 8548 10 21 00 згідно з УКТ ЗЕД), залишки та брухт електричних акумуляторів із вмістом свинцю (код 8548 10 91 00 згідно з УКТ ЗЕД), та брухт дорогоцінних металів, проданий Національному банку України.
Згідно з підпунктом 1.7 пункту 16-1 Підрозділу ХХ «Перехідних положень» ПК України звільняються від оподаткування військовим збором доходи, що згідно з розділом IV цього Кодексу не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичних осіб (не підлягають оподаткуванню, оподатковуються за нульовою ставкою).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» дорогоцінні метали - золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані (сировина, сплави, напівфабрикати, промислові продукти, хімічні сполуки, вироби, відходи, брухт тощо); операції з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням, дорогоцінним камінням органогенного утворення та напівдорогоцінним камінням - дії, пов`язані, зокрема, з: виникненням та припиненням права власності та інших прав на дорогоцінні метали і дорогоцінне каміння, дорогоцінне каміння органогенного утворення та напівдорогоцінне каміння, в тому числі прийманням під заставу ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів
Частиною першою статті 8 Закону України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними» встановлено, що золотий запас України створюється Національним банком України і є державною власністю. Управління золотим запасом України здійснюється Національним банком України у межах повноважень, визначених законодавством. Золотий запас формується шляхом закупівлі афінованого золота в зливках у фізичних та юридичних осіб, резидентів та нерезидентів за рахунок коштів Національного банку України. Золотий запас України зберігається у Державній скарбниці Національного банку України та на металевих рахунках, відкритих Національним банком України в центральних банках інших країн та комерційних банках, в тому числі в іноземних.
Відповідно до абзацу 2 пункту 173.3 статті 173 ПК України у разі продажу (обміну) об`єкта рухомого майна за посередництвом юридичної особи (її філії, відділення, іншого відокремленого підрозділу) або представництва нерезидента чи фізичної особи - підприємця або укладення та оформлення договорів відчуження транспортних засобів у присутності посадових осіб органів, які здійснюють реєстрацію (перереєстрацію) транспортних засобів, такий посередник або відповідний орган виконує функції податкового агента стосовно подання до контролюючого органу інформації про суму доходу та суму сплаченого до бюджету податку в порядку та строки, встановлені для податкового розрахунку, а платник податку під час укладання договору зобов`язаний самостійно сплатити до бюджету податок з доходу від операцій з продажу (обміну) об`єктів рухомого майна.
В постанові від 23 червня 2026 року у справі № 320/28375/24 Верховний Суд зазначив про те, що Повне товариство «Ломбард Донкредит Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтер-Ріелті і компанія» в силу наведених положень ПК України при прийнятті від фізичних осіб наведених у підпункті 165.1.25 пункту 165.1 статті 165 ПК України видів металів (зокрема брухт дорогоцінних металів, проданий Національному банку України), позивач не повинен утримувати та перераховувати в бюджет ПДФО та військовий збір
Також в зазначеній постанові Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що за операціями з реалізації позивачем заставного рухомого майна (золото (брухт) ПТ "Донкредит" відповідно до підпункту 164.2.18 пункту 164.2 статті 164, підпункту 164.1.25 пункту 165.1 статті 165, пункту 173.3 статті 173 ПК України, як посередник, частково виконує функції податкового агента, а саме стосовно подання до контролюючого органу інформації про суму доходу, із зазначенням коду ознаки доходів 149, та не нараховує (не утримує) ПДФО оскільки, відповідно до підпункту 164.2.18 пункту 164.2 статті 164 ПК України, дохід, отриманий платником податку за брухт дорогоцінних металів, проданий Національному банку України, не є базою оподаткування ПДФО, та сума доходу, отримана платником податку за брухт дорогоцінних металів, проданий Національному банку України, не включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, як визначено пунктом 165.1.25 пункту 165.1 статті 165 ПК України.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Позивач у період, за який здійснена перевірка, укладав із фізичними особами договори фінансового кредиту та закладу майна, відповідно до яких надавав кредити під заставу майна.
При цьому, у зв`язку із неповерненням фізичними особами отриманих сум кредиту, Позивач здійснював звернення стягнення на предмет закладу шляхом реалізації заставного майна, що підтверджується Актами-відомостями (договори кредиту та акти-відомості наявні у матеріалах справи в електронній формі).
Як констатовано судами першої та апеляційної інстанцій, 10 774 044,06 грн з 55 402 578,75 грн коштів, отриманих Товариством від реалізації заставленого майна за період з 01 січня 2018 року по 31 березня 2024 року, було отримано від реалізації брухту дорогоцінних металів Національному банку України.
Зазначені факти Відповідачем не заперечуються та доводів на їх спростування Відповідачем в касаційній скарзі наведено не було.
Враховуючи наведене суд апеляційної інстанції обґрунтовано, врахувавши положення підпункту 165.1.25 пункту 165.1 статті 165 ПК України, дійшов висновку, що на суму 10 774 044,06 грн, донарахування здійснене на дохід, який не є об`єктом оподаткування, що сам відповідач визнає.
Крім того Суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до підпункту 165.1.29 пункту 165.1 статті 165 ПК України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається зокрема також основна сума кредиту, що отримується платником податку (протягом строку дії договору), у тому числі фінансового кредиту, забезпеченого заставою, на визначений строк та під проценти.
Крім того, абзацом другим підпункту 165.1.16 пункту 165.1 статті 165 ПК України передбачено, що не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу доходи, отримані внаслідок реалізації заставленого майна, майна платника податку при зверненні стягнення фінансовою установою на таке майно у зв`язку з невиконанням платником податку своїх зобов`язань за договором кредиту (позики), за умови що таке майно було придбано за рахунок такого кредиту (позики).
Отже, наведені норма також встановлює обов`язкові умови, за наявності яких дохід, отриманий у зв`язку з реалізацією заставленого майна, не є об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб.
В постанові від 23 липня 2026 року у справі № 160/14876/25 Верховний Суд зазначив, що саме по собі укладення договору застави або здійснення ломбардної операції не свідчить про виникнення у фізичної особи оподатковуваного доходу. Основна сума кредиту, отриманого під заставу майна, відповідно до підпункту 165.1.29 пункту 165.1 статті 165 ПК України не включається до оподатковуваного доходу, а обов`язок податкового агента щодо утримання податку, відповідно до наведених вище норм, виникає лише у разі нарахування (виплати) фізичній особі доходу, який є об`єктом оподаткування.
Також в зазначеній постанові Верховний Суд вказав, що якщо ломбард здійснює реалізацію майна фізичної особи як предмета застави у зв`язку зі зверненням стягнення на нього, вирішенню підлягає питання щодо виникнення у такої фізичної особи доходу та, відповідно, наявності у ломбарду обов`язків податкового агента. Натомість у разі реалізації ломбардом власного майна виникають інші правовідносини, пов`язані із здійсненням господарської діяльності самим ломбардом, а не з виплатою доходу фізичній особі, що виключає виникнення обов`язків податкового агента щодо податку на доходи фізичних осіб та військового збору.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що визначені контролюючим органом за результатами перевірки суми заниження податку на доходи фізичних осіб у розмірі 9 972 464,18 грн та військового збору у розмірі 831 038,68 грн розраховані шляхом застосування ставок 18 та 1,5 відсотка відповідно до загальної суми коштів, отриманих від реалізації заставленого майна за період із 01 січня 2018 року до 31 березня 2024 року, яка становить 55 402 578,75 грн.
При цьому контролюючий орган усю зазначену суму відніс до іншого доходу фізичних осіб, оподаткування якого передбачено підпунктом 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України, не здійснивши розмежування відповідних операцій за їх правовою природою.
Водночас суд апеляційної інстанції зауважив, що такий розрахунок здійснено без установлення дати виникнення податкового обов`язку за кожним договором, зіставлення суми коштів, отриманих від реалізації предмета застави, з розміром забезпечених заставою вимог, а також без розмежування операцій залежно від виду реалізованого майна.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, об`єднання різних за своєю правовою природою операцій в єдину базу оподаткування не є самостійною арифметичною похибкою, а свідчить про неправильність обраного контролюючим органом підходу до податкової кваліфікації таких операцій. Формування єдиної бази оподаткування стало наслідком застосування до всіх операцій одного правового режиму без урахування того, що за своїм змістом та правовою природою вони можуть підпадати під різне нормативне регулювання.
Крім того, суд апеляційної інстанції надав оцінку доводам Відповідача про неможливість розмежування операцій за відповідними режимами оподаткування з огляду на відсутність у Товариства персоніфікованого обліку. З цього приводу суд зазначив, що неможливість виокремлення доходів, які не підлягають оподаткуванню, характеризує обраний контролюючим органом спосіб проведення перевірки та формування її результатів, однак сама собою не створює правової підстави для оподаткування доходів, які відповідно до закону не підлягають оподаткуванню.
При цьому суд апеляційної інстанції виходив із того, що за змістом частини другої статті 77 КАС України саме на Відповідача покладається обов`язок доведення правомірності оскаржуваних рішень, зокрема обставин, які стали підставою для визначення відповідних грошових зобов`язань.
Окремо перевіривши підстави для скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд апеляційної інстанції встановив, що вони ґрунтуються на єдиній правовій підставі - підпункті 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, а визначені ними грошові зобов`язання розраховані із застосуванням єдиних ставок до загальної бази оподаткування, сформованої без розмежування операцій за видами реалізованого майна, відповідними фізичними особами та податковими періодами.
За сукупністю наведених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що контролюючий орган під час перевірки не дослідив належним чином складові загальної суми коштів у розмірі 55 402 578,75 грн, отриманої від реалізації заставленого майна за період із 01 січня 2018 року до 31 березня 2024 року, не встановив правової природи операцій, за рахунок яких сформовано цю суму, та не надав кожній із них належної правової кваліфікації з урахуванням відповідних положень податкового законодавства.
Відтак однією з визначальних підстав для формування судом апеляційної інстанції висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, з якою не може не погодись Суд, стало те, що контролюючий орган під час перевірки не дослідив склад загальної суми коштів, отриманих від реалізації заставленого майна, не встановив правової природи операцій, за рахунок яких вона сформована, та не надав їм належної податкової кваліфікації, що унеможливило обґрунтоване визначення відповідних податкових зобов`язань.
Відповідно до положень пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України касаційний перегляд з мотивів необхідності відступлення від правових висновків Верховного Суду може відбутися за наявності таких умов: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
У цьому контексті суд враховує, що відступленням від висновку є повна відмова Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизація попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16).
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до розв`язання складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.
Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, який є сталим і послідовним щодо причин для відступу.
Звертаючись з касаційною скаргою на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник у цьому випадку, як було встановлено Судом, не наводить обґрунтованих, на думку колегії суддів, підстав для відступлення від правових висновків, наведених Верховним Судом у постанові від 23 червня 2026 року у справі № 320/28375/24 в частині щодо застосуванням судами підпункту 165.1.25 пункту 165.1 статті165 та підпункту 164.2.18 пункту 164.2 статті164 ПК України
Так, доводи Відповідача фактично зводяться до незгоди з правовою оцінкою операцій з реалізації Позивачем Національному банку України брухту дорогоцінних металів, отриманого від фізичних осіб під заставу, та ґрунтуються на власному тлумаченні економічної сутності таких операцій.
Зокрема, Відповідач стверджує, що у разі наявності у фізичних осіб наміру реалізувати брухт дорогоцінних металів Національному банку України вони мали б звернутися за відповідними посередницькими послугами до суб`єктів господарювання, які здійснюють таку діяльність. Натомість, на переконання скаржника, у спірних правовідносинах фізичні особи мали на меті отримання кредитних коштів, у зв`язку із чим звернулися до ломбарду, основним видом діяльності якого є надання відповідних послуг.
Верховний Суд наголошує, що сама лише незгода учасника справи з висновком щодо застосування норми права, викладеним у постанові Верховного Суду, або пропонування ним іншого способу тлумачення відповідних положень законодавства не є достатньою підставою для відступлення від такого висновку. Необхідність відступлення має бути належним чином аргументована.
Щодо доводів Відповідача про необхідність відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 червня 2026 року у справі № 320/28375/24, з огляду на неправильне, на його переконання, застосування судами положень статті 173 Податкового кодексу України в частині визначення ставки оподаткування відповідного доходу, Верховний Суд зазначає таке.
В постанові від 23 червня 2026 року у справі № 320/28375/24 Верховний Суд двічі констатував, що контролюючий орган в касаційній скарзі не ставив під сумнів рішення судів попередніх інстанцій в частині правомірності оподаткування позивачем за операціями з реалізації заставного рухомого майна (наприклад техніки) ПТ «Донкредит», де позивач, як податковий агент, нарахував, утримав та сплатив (перераховував) до бюджету податок з доходу фізичних осіб, відповідно до підпункту 173.1 статті 173, пункту 167.2 статті 167 ПК України, за ставкою 5% від бази оподаткування.
За таких обставин відповідно до положень частини першої статті 341 КАС України судові рішення судів попередніх інстанцій у цій частині не були предметом касаційного перегляду, оскільки відповідні висновки не становили предмета оскарження та не охоплювалися доводами касаційної скарги.
Отже, висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 23 червня 2026 року у справі № 320/28375/24, щодо застосування положень статті 173 Податкового кодексу України в частині визначення ставки оподаткування доходів від реалізації заставного рухомого майна не ґрунтуються на результатах касаційного перегляду відповідного питання по суті, оскільки воно не було предметом перевірки судом касаційної інстанції.
Відтак посилання Відповідача на необхідність відступлення від зазначеного правового висновку в цій частині не може бути визнано належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник фактично порушує питання про перегляд правової оцінки, яка в межах попередньої справи не була надана Верховним Судом.
Враховуючи викладене, Суд зазначає, що у межах цієї справи відсутні правові підстави для відступлення від усталених висновків Верховного Суду, які викладені в означеній скаржником постанові Верховного Суду, а тому наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, не знайшла підтвердження.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що Відповідач не навів інших передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України підстав касаційного оскарження щодо застосування судом апеляційної інстанції положень статті 173 Податкового кодексу України в частині визначення ставки оподаткування відповідного доходу.
Надаючи оцінку підставі касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України суд зазначає наступне.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження має місце тоді, коли суд, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. Водночас посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Отже, для висновку про наявність зазначеної підстави касаційного оскарження необхідно встановити не лише факт існування правового висновку Верховного Суду, на який посилається скаржник, а й те, що такий висновок стосується застосування норми права у подібних правовідносинах та що суд апеляційної інстанції вирішив питання її застосування всупереч сформульованому Верховним Судом підходу.
Відповідач, обґрунтовуючи наявність підстави касаційного оскарження, посилається на неврахування судом апеляційної інстанції правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 2а-4804/12/1070.
Суд апеляційної інстанції критично оцінюючи посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 2а-4804/12/1070, зазначив, що наведена постанова не підтверджує правової позиції контролюючого органу, оскільки правовідносини, які були предметом судового розгляду у справі № 2а-4804/12/1070, виникли за іншого нормативно-правового регулювання.
Апеляційний суд встановив, що перевірений період у справі № 2а-4804/12/1070 охоплював час з 01 січня 2010 року по 31 березня 2012 року, а статус ломбарду як податкового агента Верховний Суд вивів із пункту 12.3 статті 12 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", чинного на час виникнення частини спірних правовідносин, за яким у разі продажу об`єкта рухомого майна за посередництвом юридичної особи така особа вважалася податковим агентом платника податку стосовно оподаткування доходів, отриманих від такого продажу, а також із загальних норм підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 та пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України.
Водночас суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що питання співвідношення положень статті 173 та підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України у справі № 2а-4804/12/1070 не було предметом дослідження та правової оцінки Верховного Суду.
Верховний Суд погоджується з таким підходом суду апеляційної інстанції.
Так, правовий висновок, викладений у постанові від 25 травня 2021 року у справі №2а-4804/12/1070, сформовано щодо правовідносин, які виникли у період із 01 січня 2010 року до 31 березня 2012 року, з урахуванням нормативного регулювання, чинного на час їх виникнення, зокрема положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Натомість спірні правовідносини у цій справі виникли у період з березня 2018 року ро березень 2024 року та підлягають оцінці з урахуванням положень податкового законодавства, чинних у відповідні звітні (податкові) періоди. При цьому Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» утратив чинність з 1 січня 2011 року із набранням чинності ПК України, а відтак його положення не можуть безпосередньо визначати правові наслідки операцій, що відбувалися після втрати ним чинності.
Крім того, зі змісту постанови Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 2а-4804/12/1070 не вбачається, що під час вирішення спору Верховний Суд досліджував питання застосування та співвідношення положень пункту 38.1 статті 38, пункту 57.1 статті 57, підпункту 162.1.3 пункту 162.1 статті 162, підпункту 163.1.2 пункту 163.1 статті 163, підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164, підпункту 165.1.16 пункту 165.1 статті 165, пункту 167.1 статті 167, підпункту «а» пункту 171.2 статті 171, підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 ПК України, на які, як на те покликається Відповідач були застосовані без рахування правового висновку в зазначеній справі.
Отже, правовий висновок у справі № 2а-4804/12/1070 сформульовано за іншого нормативного регулювання та в його основу не було покладено положення більшості норм ПК України, які затвердження Відповідача застосовані судом апеляційної інстанції без його врахування.
Таким чином, доводи Відповідача про неврахування судом апеляційної інстанції висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 2а-4804/12/1070, не підтверджують наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також Відповідачем в касаційній скарзі наведено доводи, які ґрунтуються на власному баченні обставин справи і не пов`язані з жодною з підстав касаційного оскарження, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Зокрема, це стосується наступних доводів:
- під час реалізації закладеного майна, ломбард згідно умов договорів про надання фінансового кредиту продає майно, право власності на яке належить фізичними особам - заставодавцям (стаття 575 Цивільного кодексу України ) та фактично отримує від реалізації грошові кошти заставодавця - платника податку від продажу (відчуження) майна, що є оподатковуваним доходом згідно підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України;
- щодо висновку суду апеляційної інстанції стосовно відсутності обов`язку у Позивача здійснювати оподаткування доходу фізичної особи у випадку реалізації заставного майна за ціною, що не перевищує розмір забезпечених заставою вимог.
За такого обґрунтування касаційної скарги суд касаційної інстанції позбавлений можливості переглянути постанову суду апеляційної інстанції у відповідній частині.
Посилання скаржника на неправильне застосування судами норм матеріального права без визначення підстави касаційного оскарження, передбаченої частиною четвертою статті 328 КАС України, та без відповідного обґрунтування не можуть бути предметом правової оцінки суду касаційної інстанції. Такі доводи по суті спрямовані на переоцінку встановлених судами обставин і доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених частиною другою статті 341 КАС України.
За таких обставин колегія суддів не може визнати обґрунтованими доводи Відповідача, адже вони не підтверджують невідповідності вимогам процесуального закону висновків суду апеляційної інстанції і не спростовують усіх висновків, покладених в основу задоволення позовних вимог.
З огляду на це рішення суду апеляційної інстанції по суті позовних вимог підлягає залишенню без змін.
4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, суд дійшов висновку про необхідність залишення постанови суду апеляційної інстанції без змін, а касаційної скарги - без задоволення.
Керуючись статтями 3, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2026 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська
Судді: О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх
Оригінал: reyestr.court.gov.ua