Постанова від 04 листопада 2026 р. у справі №380/18218/25 — Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 380/18218/25

адміністративне провадження № К/990/43676/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БУЛЛ ХАУЗ»

на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року (суддя-доповідач Матковська З.М., судді: Гінда О.М., Заверуха О.Б.)

у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БУЛЛ ХАУЗ»

до Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

1. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ОБСТАВИН СПРАВИ ТА ОСКАРЖУВАНОГО СУДОВОГО РІШЕННЯ

Товариство з обмеженою відповідальністю «БУЛЛ ХАУЗ» (далі - Позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі також - Відповідач) та Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року суд повністю задовольнив позов. Водночас суд не вирішив питання про розподіл витрат, які Позивач поніс на професійну правничу допомогу.

24 липня 2026 року представник Позивача сформував у підсистемі «Електронний суд» і подав до суду першої інстанції заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій просив стягнути на користь товариства 11 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою від 28 липня 2026 року Львівський окружний адміністративний суд повернув заяву без розгляду. Суд першої інстанції виходив із того, що заявник пропустив установлений частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) п`ятиденний строк для подання заяви. При цьому заявник не подав клопотання про поновлення цього строку та не надав суду доказів поважності причин його пропуску.

Не погодившись із цією ухвалою, Товариство оскаржило її в апеляційному порядку.

Ухвалою від 14 серпня 2026 року Восьмий апеляційний адміністративний суд залишив апеляційну скаргу без руху через її невідповідність вимогам статті 296 КАС України, а саме через неподання документа про сплату судового збору. Суд надав скаржнику п`ятиденний строк із дня вручення копії ухвали для усунення цього недоліку.

Суд апеляційної інстанції визначив, що за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції скаржник має сплатити судовий збір у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня 2026 року, із застосуванням коефіцієнта 0,8 у зв`язку з поданням скарги в електронній формі, що становить 2 662,40 грн.

15 серпня 2026 року Товариство отримало копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху в електронному кабінеті користувача підсистеми «Електронний суд», що підтверджує довідка суду апеляційної інстанції про доставку електронного листа.

У матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про подання будь-яких документів на виконання вимог цієї ухвали Позивачем.

Ухвалою від 31 серпня 2026 року Восьмий апеляційний адміністративний суд повернув апеляційну скаргу скаржнику на підставі частини другої статті 298 та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, оскільки скаржник не усунув недоліків апеляційної скарги у встановлений судом строк.

2. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погодившись з ухвалою суду апеляційної інстанції, Товариство подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм процесуального права (статей 296, 298 КАС України) та неправильне застосування норм матеріального права (статей 3, 4 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», далі також - Закон № 3674-VI), просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, Позивач зазначає, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою правову природу оскарженого ним судового рішення, яким є ухвала про повернення без розгляду заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат. На думку Позивача, додаткове судове рішення є невід`ємною складовою основного рішення, не становить самостійного предмета позову чи окремої матеріально-правової вимоги, а Закон № 3674-VI не передбачає справляння судового збору за подання заяви про ухвалення додаткового рішення, тому немає й законних підстав вимагати сплати збору за апеляційне та касаційне оскарження судових рішень, постановлених за наслідками розгляду таких заяв, у тому числі ухвал про їх повернення без розгляду. Застосування ж ставки, встановленої для оскарження ухвал суду, Позивач вважає розширеним тлумаченням норми права на шкоду особі, яке призвело до необґрунтованого обмеження його права на доступ до правосуддя, гарантованого статтями 55, 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

На підтвердження своєї позиції Позивач посилається на постанови Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18 та від 24 липня 2025 року у справі № 120/5737/24.

3. ПОЗИЦІЯ ВІДПОВІДАЧА

У відзиві на касаційну скаргу, сформованому в підсистемі «Електронний суд» 09 жовтня 2026 року, Головне управління ДПС у Львівській області та просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Відповідач зазначає, що Позивач помилково ототожнює різні за процесуальною природою судові акти. Ухвалою від 28 липня 2026 року суд першої інстанції не ухвалював додаткового рішення і не відмовляв у його ухваленні по суті. Він не досліджував докази понесення витрат на професійну правничу допомогу, не встановлював їх розміру та обґрунтованості, а лише вирішив процесуальне питання про можливість розгляду заяви з огляду на пропуск строку, встановленого частиною сьомою статті 139 КАС України. На думку Відповідачів, висновки Верховного Суду у справах № 240/6150/18 та № 120/5737/24 сформовані щодо оскарження додаткових судових рішень, якими безпосередньо вирішено питання розподілу судових витрат, а постанова від 16 жовтня 2025 року у справі № 160/18641/24 стосується випадку, коли заяву про ухвалення додаткового рішення фактично розглянуто по суті. Тому ці висновки не можуть бути механічно перенесені на спірні правовідносини, тоді як ставку судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду прямо визначено підпунктом 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI.

Відповідач також наголошує, що суд апеляційної інстанції визначив розмір судового збору, надав строк для усунення недоліку та можливість подати документи на підтвердження підстав для звільнення від його сплати. Позивач у встановлений строк не сплатив збір, не подав жодних заперечень чи клопотань і не вчинив інших дій, спрямованих на усунення недоліку. Отже, повернення апеляційної скарги стало наслідком його власної процесуальної поведінки, а не порушення права на доступ до суду.

4. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка доводів касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Предметом касаційного перегляду в цій справі є ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги, тому Верховний Суд перевіряє, чи мав суд апеляційної інстанції законні підстави вимагати від Позивача сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції від 28 липня 2026 року та повертати цю скаргу у зв`язку з невиконанням зазначеної вимоги.

Питання про законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції від 28 липня 2026 року, зокрема щодо дотримання Позивачем строку, встановленого частиною сьомою статті 139 КАС України, до предмета цього касаційного перегляду не входить і підлягає оцінці судом апеляційної інстанції під час розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 296 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору. Згідно з частиною другою статті 298 цього Кодексу До апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, а за правилами пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Наведені норми дозволяють суду апеляційної інстанції вимагати документ про сплату судового збору лише тоді, коли закон передбачає справляння цього збору за подання відповідної апеляційної скарги. Якщо ж апеляційна скарга судовим збором не оплачується, відсутність документа про його сплату не є недоліком скарги і не може бути підставою ні для залишення її без руху, ні для її повернення.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок його сплати, звільнення від сплати та повернення визначає Закон України «Про судовий збір»

Абзацом третім частини першої статті 3 України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір справляється, зокрема, за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, а частиною другою цієї статті визначено перелік процесуальних документів, за подання яких судовий збір не справляється. Пунктом 4 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» до такого переліку віднесено заяву про винесення додаткового судового рішення;.

Згідно з підпунктом 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду, заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а частиною третьою статті 4 цього Закону передбачено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відповідно до частини першої статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати. Як передбачають частини четверта п`ята цієї статті про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у пункті 45 постанови від 20 грудня 2019 року у справі № 240/6150/18 виходив з того, що вимоги про розподіл судових витрат не відносяться до позовних та не впливають на розмір ставки судового збору, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а також враховуючи, що розмір судового збору за подання скарги на рішення суду залежить від суми судового збору, що підлягав сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги (крім оскарження ухвали суду з процесуальних питань), то і підстави вимагати сплати судового збору за подання апеляційної або касаційної скарги на додаткове рішення (додаткову постанову) суду щодо розподілу судових витрат відсутні.

У пункті 46 цієї постанови Об`єднана палата підкреслила, що судовий збір не слід сплачувати при оскарженні додаткового судового рішення, яким вирішено питання розподілу судових витрат або встановлено порядок виконання судового рішення, тобто вирішення тих питань, які не пов`язані із вимогами адміністративного позову, але в обов`язковому порядку мають бути вирішені судом.

Отже, визначальним для звільнення скарги від судового збору Об`єднана палата визнала характер питання, вирішеного судом, а не процесуальну форму судового акта, яким його вирішено.

Форма судового акта, яку обрав суд першої інстанції, не може визначати обсяг фінансового тягаря, який несе особа, що цей акт оскаржує. Інакше розмір судового збору за оскарження одного й того самого за змістом результату, а саме відмови в отриманні відшкодування витрат на правничу допомогу, залежав би не від приписів закону, а від процесуальної форми, обраної судом: у разі ухвалення додаткового рішення скарга судовим збором не оплачувалася б, а в разі постановлення ухвали оплачувалася б у фіксованому розмірі. Такий підхід фактично позбавляє змісту звільнення, що установлене пунктом 5 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», оскільки особа, звільнена від сплати судового збору за подання заяви про ухвалення додаткового рішення, була б змушена сплачувати його лише для того, щоб домогтися перевірки законності відмови в розгляді цієї заяви.

Вимога сплатити 2662,40 грн судового збору за оскарження акта, яким вирішено долю вимоги про відшкодування 11 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, тобто майже чверть розміру заявлених витрат, за відсутності у законі прямого припису про справляння збору саме в такій ситуації, покладає на Позивача непропорційний тягар і за своєю суттю є проявом надмірного формалізму.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції від 28 липня 2026 року Позивач зобов`язаний сплатити судовий збір за ставкою, встановленою підпунктом 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», та безпідставно повернув апеляційну скаргу з мотивів невиконання цієї вимоги, чим протиправно обмежив право Позивача на апеляційне оскарження.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Оскільки ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги перешкоджає подальшому провадженню у справі та постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, касаційну скаргу належить задовольнити, оскаржену ухвалу скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Оскільки справа направляється для продовження розгляду, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «БУЛЛ ХАУЗ» задовольнити.

Ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року у справі № 380/18218/25 скасувати.

Справу передати для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх