Постанова від 05 листопада 2026 р. у справі №460/3770/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: з питань здійснення публічно-владних управлінських функцій з розпорядження земельними ділянками

Дата: 05 листопада 2026 р.

Справа: №460/3770/25

Суддя: Глушко Ігор Володимирович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/3770/25 пров. № А/857/27723/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Затолочного В.С., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Рівненської міської ради на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року, ухвалене суддею Недашківською К.М. у м. Рівне у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у справі № 460/3770/25 за адміністративним позовом Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Лермонтова, 5» до Рівненської міської ради про визнання протиправним та скасування пункту рішення, визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

20 лютого 2025 року позивач - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Лермонтова, 5» звернувся до суду з позовом до відповідача - Рівненської міської ради, у якому просив:

-визнати протиправним та скасувати пункт 117 рішення двадцять восьмої сесії Рівненської міської ради восьмого скликання від 24 грудня 2024 року, оформленого Протоколом від 24.12.2024 № 61;

-визнати протиправною бездіяльність Рівненської міської ради щодо не затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання в постійне користування земельної ділянки площею 0,1882 га із кадастровим номером 5610100000:01:041:0590 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, яка розташована за адресою: м. Рівне, вул. Казимира Любомирського, 5;

-зобов`язати Рівненську міську раду повторно розглянути питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання в постійне користування земельної ділянки площею 0,1882 га із кадастровим номером 5610100000:01:041:0590 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, яка розташована за адресою: м. Рівне, вул. Казимира Любомирського, 5 із прийняттям відповідного владного рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні суду.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Рівненської міської ради щодо неприйняття рішення за результатами розгляду питання щодо Проекту рішення «Про затвердження проекту землеустрою та передачу в постійне користування ОСББ «Лермонтова, 5» земельної ділянки на вул. Казимира Любомирського, 5 (на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна)».

Зобов`язано Рівненську міську раду повторно розглянути питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання в постійне користування земельної ділянки площею 0,1882 га із кадастровим номером 5610100000:01:041:0590 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, яка розташована за адресою: м. Рівне, вул. Казимира Любомирського, 5, із прийняттям відповідного владного рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Регламенту відповідний проєкт рішення пройшов усі необхідні етапи для його розгляду на пленарному засіданні сесії Рівненської міської ради. Проєкт рішення «Про затвердження проекту землеустрою та передачу в постійне користування ОСББ «Лермонтова, 5» земельної ділянки на вул. Казимира Любомирського, 5 (на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна)» було включено до порядку денного чергової двадцять восьмої сесії Рівненської міської ради восьмого скликання, затвердженого розпорядженням міського голови про скликання чергової сесії від 09.12.2024, порядковий номер проекту рішення у порядку денному 97. Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради. Статтею 28. Регламенту встановлено порядок розгляду проектів рішень Рівненською міською радою. Зокрема пунктом 28.1 визначено, що розгляд проектів рішень на пленарних засіданнях Рівнеради може включати в себе: 1) відхилення проекту рішення (рішення не набрало необхідної кількості голосів); 2) відмову в ухваленні рішення; 3) передачу проекту рішення на доопрацювання чи відкладення для додаткового вивчення із встановленням строків; 4) опублікування проекту рішення для публічного обговорення, доопрацювання його з урахуванням наслідків обговорення і повторне подання на перше читання; 5) прийняття проекту рішення за основу (з можливим доопрацюванням) і доручення відповідним виконавчим органам Рівнеради підготувати проект рішення на друге читання; 6) обговорення і схвалення проекту рішення постатейно та в цілому (друге читання).

24 грудня 2024 року на пленарному засіданні двадцять восьмої сесії Рівненської міської ради восьмого скликання за результатами розгляду відповідного проекту рішення Рівненської міської ради «Про затвердження проекту землеустрою та передачу в постійне користування ОСББ «Лермонтова, 5» земельної ділянки на АДРЕСА_1 (на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна)» (номер 177) та здійснення процедури голосування, проект не набрав необхідної кількості голосів на підтримку (2 з 22), рішення не ухвалено відповідно до пункту 28.1 Регламенту Рівненської міської ради вважається відхиленим.

Беручи до уваги, що Рівненською міською радою були вчинені усі дії щодо розгляду клопотання ОСББ «Лермонтова, 5», а саме: підготовка проекту рішення Управлінням земельних відносин, оприлюднення його на офіційному сайті Рівненської міської ради, реєстрація та проведення юридичної експертизи на відповідність проекту рішення вимогам чинного законодавства та Регламенту, розгляд профільними постійними комісіями з питань міського господарства, транспорту, зв`язку та екології, комісії з питань архітектури, будівництва та землевпорядкування, візування проекту рішення керівниками виконавчих органів, включення його в проект порядку денного питань, які міська рада розглядала 24 грудня 2024 року та проведення процедури голосування, вважаємо, що відсутня протиправна бездіяльність Рівненської міської ради розгляду вищезазначеного питання, оскільки бездіяльність мала б місце тоді, якщо Рівненською міською радою не було б вчинено жодних дій, які належать до її повноважень та обов`язок вчинення яких передбачений законодавством щодо розгляду клопотання позивача.

Скаржник вважає, що прийняття судом рішення по справі №918/3770/25 про зобов`язання Рівненської міської ради повторно розглянути питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання в постійне користування земельної ділянки площею 0,1882 га для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку на вул. Казимира Любомирського, 5, кадастровий номер 5610100000:041:0590 для ОСББ «Лермонтова, 5» - є прямим втручанням в дискреційні повноваження міської ради.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що рішенням Рівненської міської ради від 26.03.2020 №7406 Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Лермонтова, 5» надано дозвіл на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1842 кв.м на АДРЕСА_1 у постійне користування для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку (т.1а.с. 139).

КП «Графос» на замовлення Позивача розроблено проєкт землеустрою, який погоджено:

Управлінням містобудування та архітектури Рівненської міської ради (Висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 11.06.2020) (т.1 а.с. 18).

Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області (Висновок про розгляд документації із землеустрою від 25.06.2020 №8746/82-20) (т.1 а.с. 16).

Відділом у Каланчацькому районі Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області 15 вересня 2020 року зареєстровано земельну ділянку площею 0,1882 га з кадастровим номером 561010000:01:041:0590 (розташування: АДРЕСА_2 ; категорія земель землі житлової та громадської забудови) (т.1 а.с. 20).

Листом від 21.10.2024 №01-10/343-24/1579-24 Управління земельних відносин Рівненської міської ради повідомило позивача про те, що ним підготовлено проект рішення «Про затвердження проекту землеустрою та передачу в постійне користування ОСББ «Лермонтова, 5» земельної ділянки на Казимира Любомирського, 5 (на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна)» та який направлено для розгляду в постійних комісіях та на сесії Рівненської міської ради (т. 1 а.с. 26).

Постійна комісія з питань міського господарства, транспорту, зв`язку та екології 29 жовтня 2024 року та Постійна комісія з питань архітектури, будівництва та землевпорядкування 30 жовтня 2024 року підтримали проект рішення (т.1 а.с. 30) та рекомендували винести його на розгляд сесії Рівненської міської ради для його затвердження.

24 грудня 2024 року на пленарному засіданні Рівненської міської ради восьмого скликання, Рівненська міська рада (пункт 117 рішення) відхилила Проект рішення «Про затвердження проекту землеустрою та передачу в постійне користування ОСББ «Лермонтова, 5» земельної ділянки на АДРЕСА_1 (на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна)» (далі - Проект рішення), про що зазначено у Протоколі від 24.12.2024 №61 (далі - Протокол №61) (т.1 а.с. 35).

Пункт 117 Протоколу №61:

«СЛУХАЛИ: Про затвердження проекту землеустрою та передачу в постійне користування ОСББ «Лермонтова, 5» земельної ділянки на Казимира Любомирського, 5 (на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна)».

ВИСТУПИЛИ: В. Шакирзян Номер дев`яносто сім. Голосуєм.

(Голосування).

В.Шакирзян: "За" 2, "проти" немає, "утримались" 17, "не голосували" 9. "Рішення не прийнято".

Рішення не ухвалене, оскільки проект рішення не отримав необхідної кількості голосів депутатів на підтримку і відповідно до пункту 28.1 Регламенту Рівненської міської ради вважається відхиленим».

Звертаючись до суду з позовом позивач зазначив, що рішення, оформлене Протоколом №61, в частині відхилення проекту рішення «Про затвердження проекту землеустрою та передачу в постійне користування ОСББ «Лермонтова, 5» земельної ділянки на АДРЕСА_1 (на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна)» є протиправним, а органом місцевого самоврядування допущено протиправну бездіяльність щодо незатвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачу в постійне користування СББ «Лермонтова, 5» земельної ділянки на АДРЕСА_1 .

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно із частиною другою статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Відповідно до приписів частини другої статті 89 ЗК України у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників багатоквартирного будинку.

Згідно зі статтею 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають, зокрема, співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку (пункт д частини другої статті 92 ЗК України).

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначає Закон України від 29.11.2001 №2866-III «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі - Закон № 2866-III).

За визначенням термінів, наведених у статті 1 Закону № 2866-III, об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна; співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Згідно із частиною четвертої статті 4 вказаного вище Закону основна діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

У постанові від 30.12.2021 у справі № 813/2140/18 Верховний Суд зробив висновок про те, що за змістом статті 22 Закону № 2866-III ОСББ використовує наявні у нього права, у тому числі й право на безоплатне отримання у власність земельних ділянок, передбачене частиною другою статті 42 Земельного кодексу України, для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів.

Водночас частина друга статті 42 ЗК України визначає, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У постанові від 18.03.2019 у справі № 263/68/17 Верховний Суд дійшов висновку, що із цільового призначення земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, та норм статті 42 ЗК України випливає, що в разі приватизації громадянами квартир у такому будинку земельна ділянка як така, що входить до житлового комплексу, може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування лише об`єднанню співвласників будинку, створеному відповідно до Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» у порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002 № 1521 «Про реалізацію Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку». Нормами земельного законодавства не передбачено можливості передачі у власність чи користування окремим співвласникам багатоквартирних будинків земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний жилий будинок, або її частини.

Така правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі №522/15253/16-а.

У постанові від 07.11.2019 у справі № 682/345/16-а Верховний Суд звернув увагу на те, що правовий статус прибудинкової території є по суті невизначеним, оскільки єдиними су6'єктом права власності на прибудинкову територію приватизованого багатоквартирного будинку, як це випливає зі змісту статті 42 Земельного кодексу України, є об`єднання власників такого будинку, проте Кабінетом Міністрів України процедуру передачі земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки та прибудинкова територія, не визначено.

Отже, так як Кабінетом Міністрів України не визначено порядку передачі земельної ділянки співвласника багатоквартирного будинку, то така процедура здійснюється за загальними правилами земельного законодавства.

Частинами першою, другою статті 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно із частиною першою статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

За правилами частини другої статті 123 ЗК України, особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частина третя статті 123 ЗК України).

Відповідно до частини шостої статті 123 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

За приписами частини дванадцятої статті 123 ЗК України, рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат лісогосподарського виробництва.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 123 ЗК України підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Також, частиною восьмою статті 186 ЗК України визначено, що підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Отже, нормами ЗК України визначено вичерпний перелік підстав відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Вказані висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 30.10.2018 у справі №820/4852/17 та від 06.06.2019 у справі №808/4158/17 та ін.

Суд апеляційної інстанції, здійснивши перевірку рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень щодо відповідності визначеним ч.2 ст.2 КАС України критеріям, вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.ч.1-3 ст.90 КАС України).

Судом установлено, що Рішенням Рівненської міської ради від 26.03.2020 №7406 Об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку «Лермонтова, 5» надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1842 кв.м на Лермонтова, 5 у постійне користування для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

КП «Графос» на замовлення позивача розроблено проект землеустрою, який погоджено: Управлінням містобудування та архітектури Рівненської міської ради (Висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 11.06.2020) та Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області (Висновок про розгляд документації із землеустрою від 25.06.2020 №8746/82-20).

Однак, у розглядуваному випадку Рівненська міська рада не прийняла рішення про затвердження проекту землеустрою чи про відмову у затвердженні проекту землеустрою.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, є Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від21.05.1997№280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР).

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону №280/97-ВР виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частиною першою статті 59 Закону №280/97-ВР визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради щодо безоплатної передачі земельної ділянки комунальної власності у приватну власність (крім земельних ділянок, що перебувають у користуванні громадян, та випадків передачі земельної ділянки власнику розташованого на ній жилого будинку, іншої будівлі, споруди) приймається не менш як двома третинами голосів депутатів від загального складу ради (частина друга статті 59 Закону №280/97-ВР).

За приписами частини третьої статті 59 Закону №280/97-ВР, рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4і16 статті 26,пунктами 1,29і31 статті 43тастаттями 55,56цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.

Отже, за результатами розгляду питання щодо проекту рішення орган місцевого самоврядування приймає одне із рішень, визначених нормами ЗК України: або про затвердження проекту землеустрою або про відмову затвердженні проекту землеустрою.

Проект рішення «Про затвердження проекту землеустрою та передачу в постійне користування ОСББ «Лермонтова, 5» земельної ділянки на вул. Казимира Любомирського, 5 (на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна)» відхилено проект рішення не отримав необхідної кількості голосів депутатів на підтримку.

Із аналізу наведених норм можна дійти висновку, що саме на пленарних засіданнях органом місцевого самоврядування вирішуються питання щодо земельних відносин. Водночас, за наслідком розгляду питання про затвердження розробленої документації із землеустрою, обов`язковим є прийняття саме рішення про його затвердження чи/або про відмову у його затвердженні.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах № 826/8858/16 від 05.05.2020, №826/8108/16 від 18.06.2020

Положення ЗК України не передбачають випадків, коли орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування за результатом розгляду питання про затвердження проекту землеустрою може не прийняти позитивного або негативного рішення.

Вказані правові висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду викладеній в постанові від 23.11.2021 у справі №580/704/21.

Скаржник в обґрунтування правомірності бездіяльності покликається на те, що Рівненська міська рада, здійснюючи свої повноваження керується Регламентом Рівненської міської ради 8-го скликання, затвердженим рішенням Рівненської міської ради від 18.11.2021 № 1619, який встановлює порядок її діяльності, скликання сесій, підготовки і розгляду нею питань, прийняття рішень та з інших процедурних питань, порядок роботи сесії Рівненської міської ради, порядок проведення пленарних засідань Рівненської міської ради, інші процедури, які випливають з повноважень Рівненської міської ради, встановлених Конституцією України і законами України. Відповідно до п. 1.5 та 1.6 Регламент є обов`язковим для виконання депутатами, міським головою, всіма посадовими особами місцевого самоврядування, всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також фізичними особами на території міста Рівного. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Виключна компетенція Рівнеради передбачена статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Статтею 28 Регламенту встановлено порядок розгляду проектів рішень Рівнерадою. Зокрема пунктом 28.1 визначено, що розгляд проектів рішень на пленарних засіданнях Рівнеради може включати в себе: 1) відхилення проекту рішення (рішення не набрало необхідної кількості голосів). 24 грудня 2024 року за результатами розгляду відповідного проєкту рішення та здійснення процедури голосування, проєкт не набрав необхідної кількості голосів на підтримку (2 з 22), рішення не ухвалено відповідно до пункту 28.1 Регламенту Рівненської міської ради вважається відхиленим. Тому відсутня протиправна бездіяльність Рівненської міської ради щодо розгляду вищезазначеного питання, оскільки бездіяльність мала б місце тоді, якщо Рівненською міською радою не було б вчинено жодних дій, які належать до її повноважень та обов`язок вчинення яких передбачений законодавством щодо розгляду клопотання.

Наведеним доводам скаржника судом першої інстанції надано належну правову оцінку. Так, судом першої інстанції слушно вказано на те, що у постанові від 28.02.2020 у справі №П/811/1015/16 Верховний Суд наголошував, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

Враховуючи наведене та зважаючи на те, що за результатами розгляду питання про затвердження проекту рішення відповідачем не прийнято ні рішення про затвердження проекту землеустрою, ні про відмову у затвердженні проекту землеустрою, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що таке питання не розглянуте Рівненською міською радою у строк та у спосіб, встановлені нормами ЗК України та Законом №280/97-ВР.

Водночас Протокол №61 пленарного засідання Рівненської міської ради восьмого скликання від 24.12.2024, не є відмовою позивачу в затвердженні проекту землеустрою, оскільки такий не є рішенням органу місцевого самоврядування в розумінні норм ЗК України, ні за формою, ні за змістом.

У постанові Верховного Суду від 09.12.2020 у справі №300/178/20 міститься правовий висновок про те, що проект рішення, який не отримав необхідної кількості голосів депутатів на свою підтримку, вважається відхиленим та не викладається у формі окремого документа про відмову у задоволенні клопотання, а відповідний результат голосування фіксується у протоколі, що ведеться на пленарному засіданні ради.

Суд погоджується, що у разі не набрання проектом рішення необхідної кількості голосів за результатом розгляду питання про затвердження проекту землеустрою таке не викладається у формі окремого документа та фіксується у протоколі.

Поряд з цим, суд наголошує, що за результатами розгляду питання щодо розгляду проекту землеустрою, орган місцевого самоврядування зобов`язаний прийняти лише одне із рішень, визначених нормами ЗК України: або про затвердження проекту землеустрою, або про відмову у затвердженні цього проекту, чого у даному випадку відповідачем не зроблено.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах та, зокрема, у постанові від 26 вересня 2024 року у справі № 990/167/24, зазначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо певні дії повинні були бути вчинені, але не вчиняються суб`єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції.

Водночас для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим.

При цьому, бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише у випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.

Наявними в матеріалах справи доказами та установленими судом обставинами підтверджено доводи позивача про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду проекту рішення «Про затвердження проекту землеустрою та передачу в постійне користування ОСББ «Лермонтова, 5» земельної ділянки на Казимира Любомирського, 5 (на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна)».

Відтак, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Рівненської міської ради щодо не прийняття рішення за результатами розгляду проекту рішення «Про затвердження проекту землеустрою та передачу в постійне користування ОСББ «Лермонтова, 5» земельної ділянки на АДРЕСА_1 (на земельній ділянці розташований об`єкт нерухомого майна)» підлягають задоволенню.

Так, в розумінні ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно з частиною п`ятою ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Отже, цією конституційною нормою передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, у рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (п.4.1 мотивувальної частини вказаного рішення).

Реалізація особою права на звернення до адміністративного суду з позовом про оскарження будь-яких рішень, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, не покладає на суд беззаперечного обов`язку щодо надання такого захисту безвідносно до змісту позовних вимог та наявності спірних публічно-правових правовідносин.

Тобто, питання про можливість задоволення конкретних позовних вимог позивача, спрямованих на відновлення його прав, має вирішуватися, виходячи із суті заявлених вимог та наявності спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та суб`єктом владних повноважень, протиправні дії якого, на суб`єктивну думку позивача, порушили його право чи стосуються його інтересів.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.

З огляду на положення статей 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов`язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними.

Згідно згаданих норм такі повноваження суд реалізує в разі встановлення факту порушення прав, свобод та інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який б гарантував повний захист прав, свобод та інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Відповідно до частини 2 ст.6, частин 1, 2 ст.7 КАС України суд при вирішенні справи застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейський суд з прав людини, вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права і суд позбавлений можливості задовольняти вимоги в разі, якщо права позивача не були порушені.

Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 КАС України для оцінювання рішення (дій/ бездіяльності), є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивачів.

В свою чергу, за приписами чинного законодавства, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. Метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.

Щодо позовної вимоги визначення Рівненській міській раді зобов`язання повторно розглянути питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та надання в постійне користування земельної ділянки площею 0,1882 га із кадастровим номером 561010000:01:041:0590 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, яка розташована за адресою: м. Рівне, вул. Казимира Любомирського, 5 із прийняттям відповідного владного рішення, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 23 частини першої статті 4 КАС України, похідна позовна вимога - вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Зважаючи на попередній висновок суду про протиправність оскаржуваної бездіяльності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність достатніх правових підстав для задоволення похідної позовної вимоги зобов`язального характеру.

Ухвалюючи постанову у даній справі за наслідком апеляційного перегляду рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року у справі №460/3770/25, суд апеляційної інстанції керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом першої інстанції були досліджені усі основні питання, які є важливими для ухвалення даного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуального закону, оскільки до спірних правовідносин правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями 242, 308, 309, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Рівненської міської ради залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 червня 2025 року у справі №460/3770/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяІ. В. Глушко

суддіВ. С. Затолочний

Н. М. Судова-Хомюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua