Постанова від 04 листопада 2026 р. у справі №597/936/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №597/936/26

Суддя: Мандзій Олексій Петрович

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 рокум. ЛьвівСправа № 597/936/26 пров. № А/857/51473/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Мандзія О.П.,

Суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,

за участю секретаря судового засідання Гепфель А.А.,

представника позивача Данильчука Н.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 09 вересня 2026 року у справі №597/936/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови, -

суддя в 1-й інстанції В.М. Шевчук,

дата ухвалення рішення 09.09.2026,

місце ухвалення рішення м. Заліщики,

дата складання повного тексту судового рішення 09.09.2026,

В С Т А Н О В И В:

Данильчук Назарій Богданович, який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Заліщицького районного суду Тернопільської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови №3095 від 18.06.2026 року у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП).

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 18.06.206 року т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 було винесено постанову №3095, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 гривень.

Вважає, що дана постанова є незаконною та підлягає до скасування, оскільки ОСОБА_1 не був повідомлений належно про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_2 , повістку № НОМЕР_1 від 12.05.2026 року з датою прибуття 25.05.2026 року, він не отримував, розгляд справи про дане правопорушення відбувся з порушенням строку, передбаченого КУпАП.

Просив скасувати постанову №3095 у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП, а справу про адміністративне правопорушення - закрити та відшкодувати йому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені судові витрати по справі в розмірі 665,60 грн відповідно до положень ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 09.09.2026 у справі №597/936/26 позов задоволено: постанову №3095 від 18.06.2026 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення скасовано, а провадження у справі про адміністративне правопорушення закрито. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 665 гривень 60 копійок.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, оскільки вважає таке прийнятим з порушенням як матеріального, так і процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що за обставинами справи позивачу була направлена належним чином оформлена повістка про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_3 , де позивач перебуває на військовому обліку. Однак позивач ухилився від отримання повістки, тому вона була повернута відповідальним працівником АТ «Укрпошта» з відміткою про те, що адресат відсутній за вказаною адресою. Вказане вважається належним оповіщенням військовозобов`язаного. Не прибувши до ІНФОРМАЦІЯ_3 та не надавши пояснень щодо поважності причин свого неприбуття за належним чином оформленою повісткою, позивач допустив порушення абз. 7 ч. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а також ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, про що і було винесено відповідну постанову.

Всупереч твердженням позивача про ніби то не повідомлення його про розгляд справи та допущені відповідачем порушення, повідомлено, що подібні припущення є власними оціночними міркуваннями позивача та не відповідають дійсності.

Так, 15.06.2026 позивача було доставлено працівниками Національної поліції як такого, що обліковувався як порушник правил військового обліку, мобілізаційного законодавства, у зв`язку з неприбуттям за належним чином оформленою повісткою, що була відправлена на зареєстровану адресу місця проживання позивача рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення. Відносно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення від 15.06.2026 № 129.

У зазначеному протоколі позивачу роз`яснено суть інкримінованого йому порушення, повідомлено про його права надавати пояснення, заявляти клопотання, користуватись правничою допомогою. Крім того, особистими підписами позивача засвідчено, що йому повідомлено про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення призначено на 14 годину 18.06.2026, а також вручено копію зазначеного протоколу.

Таким чином позивача належним чином повідомлено про час, дату та місце розгляду справи, дотримано його права, як особи, що притягається до адміністративної відповідальності.

Щодо справ про адміністративні правопорушення, розгляд яких перебуває у компетенції відповідних ТЦК та СП немає імперативної вимоги щодо оповіщення повістками про виклик на розгляд справи про адміністративне правопорушення не пізніше, ніж за три дні. За правилами ст. 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи. Справа про адміністративне правопорушення відносно позивача в суді не розглядалася, розгляд справи відбувався у приміщення ІНФОРМАЦІЯ_4 начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 у межах його повноважень. Позивач був ознайомлений належним чином про дату, час та місце розгляду справи, не заперечив проти визначеної дати та часу, хоча мав можливість заявити подібне клопотання, утому числі, зазначивши це у протоколі. Таким чином відповідачем не було порушено процедуру притягнення позивача до відповідальності.

Апелянт просив скасувати рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 09.09.2026 у цій справі та винести нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Також відповідач просив переглянути судове рішення в частині стягнення з відповідача судового збору на користь позивача.

Сторона позивача правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги заперечив повністю. Ствердив, що позивача не було належним чином оповіщено про необхідність прибути за викликом до відповідача, а після складення протоколу у справі про адміністративне правопорушення не додержано вимоги щодо повідомлення позивача про розгляд справи про адміністративне правопорушення за три доби до такого розгляду. Просив у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін.

Апелянт в судове засідання явки уповноваженого представника не забезпечив, про дату, час і місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавав.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

З врахуванням думки представника позивача апеляційний розгляд справи продовжено за даною явкою сторін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів приходить до переконання, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 . Згідно з відомостями застосунку «Резерв+» адресою проживання значиться: АДРЕСА_1 . Така адреса відображена і у Витязі з реєстру територіальної громади, Єдиного державного демографічного реєстру.

Відповідно до повістки №7325309 від 12.05.2026 позивача повідомлено про необхідність з`явитися до відповідача 25.05.2026 о 14:00 год. для уточнення даних.

Згідно з штрихкодовим ідентифікатором, зазначеним у описі поштового вкладення R0 6716 8826 122, відповідне поштове відправлення повернуто відправнику із відміткою відділення поштового зв`язку «Одержувач відсутній за вказаною адресою» 19.05.2026.

Згідно з протоколом №129 про адміністративне правопорушення від 15.09.2026 позивач 15.06.2026 приблизно о 18:00 год. був доставлений працівниками Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_4 з приводу уточнення персональних даних. Під час звірки персональних даних з`ясовано, що позивач перебуває на військовому обліку військовозобов`язаних у ІНФОРМАЦІЯ_4 . Оскільки позивач без поважних причин не прибув по повістці та не з`явився 25.05.2026 о 14:00 год до ІНФОРМАЦІЯ_5 , то він вчинив правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

В протоколі містяться відомості про роз`яснення його прав та обов`язків, передбачених ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України

У вказаному протоколі міститься відмітка позивача про ознайомлення його зі змістом протоколу та проставлено підпис.

Відповідно до постанови №3095 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210 КУпАП від 18.06.2026 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-3 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17000,00 грн. В постанові зазначено, що позивач порушив вимоги підпункту 2 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, а саме без поважних причин не прибув по повістці за розпорядженням №7325309 від 12.05.2026, з датою прибуття 25.05.2026 до ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Не погоджуючись із змістом вказаної постанови, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 не була дотримана процедура притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, внаслідок чого останній був позбавлений прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема, бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, користуватися правовою допомогою. Недотримання процедурних приписів законодавства України про адміністративні правопорушення є самостійною підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення протиправною, наслідком чого є її скасування.

Наявність підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності та, відповідно, правомірність спірної постанови відповідачем не доведена.

Отже, в межах розгляду цієї справи за результатами перевірки рішення суб`єкта владних повноважень про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210 КУпАП суд встановив необґрунтованість та неправомірність такого рішення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає таке.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (стаття 1 КУпАП України).

Згідно зі ст. 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена з дотриманням вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Статтею 245 КУпАП визначено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП України обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

За приписами ст. 235 КУпАП Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Частиною 1 ст. 268 КУпАП України встановлено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

За нормою ст. 280 КУпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 33 КУпАП України стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України.

При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до статті 210 КУпАП порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З наведеного слідує, що для кваліфікації дій за частиною 3 статті 210 КУпАП необхідним є встановлення кваліфікуючої ознаки правопорушення - вчинення такого порушення в особливий період.

Відповідно до статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.

Згідно із Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Враховуючи те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації, колегія суддів зазначає, що на момент притягнення позивача до адміністративної відповідальності діяв особливий період.

Згідно з «Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних і резервістів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від № 1487 від 30.12.2022 року (далі - Порядок №1487), військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави.

Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.

Відповідно до п. 14 Порядку № 1487 військовий облік забезпечується з урахуванням вимог законодавства у сфері декларування та реєстрації місця проживання (перебування) фізичних осіб, організовується і безпосередньо ведеться державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, в яких призовники, військовозобов`язані та резервісти працюють (навчаються).

Відповідно до ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема, прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;

Відповідно до підпункту 2 п. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України за № 1487 від 30.12.2022 (Додаток 2), призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів;

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк..

У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

З огляду на зазначене, громадянин повинен прибути за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_3 у строки, вказані у повістці, а у разі неможливості прибуття, повідомити про поважність причин.

Наявність відстрочки не нівелює вищевказаного обов`язку.

Згідно з п.п. 2 п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, Належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Згідно з п. 41-1 вказаного Порядку Перевірка чинності повісток, сформованих за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, проводиться шляхом зчитування QR-коду за допомогою технічних засобів, які дають змогу відтворити відомості, зазначені у повістці, у тому числі засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста, зокрема з використанням мобільного додатка.

За змістом повістки №7325309 з`ясовано, що вона оформлена за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, містить унікальний електронний ідентифікатор у вигляді QR-коду із відповідною інформацією.

За допомогою онлайн сервісу АТ «Укрпошта» за штрихкодовим ідентифікатором, вказаним у описі вкладення R0 6716 8826 122, з`ясовано, що відповідне поштове відправлення повернуто відправнику із відміткою відділення поштового зв`язку «Одержувач відсутній за вказаною адресою» (48685, с. Шутроминці) 19.05.2026.

Вказане є належним підтвердженням оповіщення позивача про виклик до відповідача.

Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 25.04.2018 у справі №800/547/17, направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Отже, позивач у встановлений у повістці дату та час не з`явився до відповідача, підтвердженням оповіщення причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів не надав, а тому в його діях наявний склад правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП.

Так, стосовно позивача протокол про адміністративне правопорушення №129 був складений 15 червня 2026 року, у якому позивачу роз`яснено положення ст. 63 Конституції України та зміст його прав відповідно до ст. 268 КУпАП, про що він розписався у протоколі. Розгляд справи був призначений на 18 червня 2026 року о 14:00 годині.

Суд першої інстанції в контексті відповідних обставин вказав, що відповідач повідомив позивача неналежно про розгляд його справи, адже з моменту складення протоколу до розгляду справи про адміністративне правопорушення не додержано вимог щодо трьох днів, зокрема судом встановлено строк менше 72 годин.

Апеляційний суд з такими доводами не погоджується, адже відповідно до ст. 277-2 КУпАП повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

Інші особи, які беруть участь у провадженні по справі про адміністративні правопорушення, повідомляються про день розгляду справи в той же строк.

Вказане свідчить про те, що вказана стаття регулює порядок виклику особи до суду

У даному випадку справу за ст. 210 КУпАП розглядав не суд, а керівник ТЦК та СП.

Позивач проставив власноручний підпис про ознайомлення з датою та часом розгляду справи про адміністративне правопорушення, жодних клопотань від позивача щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення від нього не надходило.

За таких обставин, постанова відповідача про притягнення позивача про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210 КУпАП відповідає критеріям правомірності, визначеним у ч. 2 ст. 2 КАС України, оскільки прийнята у порядку та спосіб, визначені чинним законодавством.

Під час розгляду цієї справи апеляційним судом не встановлено порушень процедури, які б могли вплинути на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, також позивач не вказує на об`єктивні причини, які б унеможливили виконання ним обов`язку з`явитися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Згідно вимог ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень діяв в межах повноважень та у спосіб, визначений законами та Конституцією України.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи те, що у справі неповно з`ясовано всі обставини, що мають значення для справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат судом першої інстанції, то апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас, 09.09.2026 Конституційний Суд України ухвалив Рішення №10-р(ІІ)/2026 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_3 щодо конституційності абзацу сьомого підпункту 1, підпункту 5 пункту 3, пункту 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI зі змінами.

У вказаному судовому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що Закон України «Про судовий збір» не передбачає сплати судового збору за подання позову про оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення, а також відповідних апеляційних скарг.

Рішенням від 09.09.2026 №10-р(ІІ)/2026 суд визнав такими, що відповідають Конституції України, абзац сьомий підпункту 1, підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674-VI зі змінами, надавши їм конституційно узгоджене тлумачення, відповідно до якого ці приписи не передбачають справляння судового збору у справах про оскарження постанов про накладення адміністративного стягнення.

Вказане свідчить про те, що при зверненні до суду першої інстанції позивачу не слід було сплачувати судовий збір.

Апеляційний суд зазначає, що відповідне рішення Конституційним Судом України ухвалене того ж дня, що у ухвалене рішення у межах цієї справи.

Проте, вказане не може слугувати підставою для стягнення такого збору за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, оскільки позивачем такий судовий збір за подання позовної заяви сплачено.

Питання про повернення судового збору відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», вирішується ухвалою суду за клопотанням особи, яка його сплатила.

Керуючись ст. 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити.

Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 09 вересня 2026 року у справі №597/936/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяО. П. Мандзій

суддіЛ. Я. Гудим

В. Я. Качмар

Повне судове рішення складено 05.11.26

Оригінал: reyestr.court.gov.ua