Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: осіб, звільнених з публічної служби
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №640/33459/20
Суддя: Кузьменко Володимир Володимирович
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 640/33459/20 Суддя (судді) першої інстанції: Брагар В. С.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 листопада 2026 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Василенка Я.М., Ганечко О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року,
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України, у якому просив про:
- визнання протиправними дії щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи;
- зобов`язання прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги позивачу, згідно Закону України "Про соціальний і правовий захист військово-службовців та членів їх сімей" з урахуванням права позивача на отримання одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2020, виходячи із розміру одноразової грошової допомоги на дату встановлення ІІ групи інвалідності (28.08.2020).
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30.06.2025 в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить скасувати рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Позивач просить застосувати до даної справи правові висновки Конституційного Суду від 06.04.2022 у справі № 1-р(ІІ)/2022, Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 240/21783/21, від 10.12.2024 № 240/19209/21. Окрім того, наголошує, що у встановлених інвалідностей в 2015 та 2020 році одна причина – травма, пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.
У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просить відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційної скарги у відповідності до положень статті 309 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315, статті 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права або порушено норми процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.03.2015 позивача звільнено з військової служби.
12.05.2015 під час первинного огляду органами МСЕК позивача визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби (довідка МСЕК серія 12ААА № 138155 від 12.05.2015). У зв`язку з встановленням третьої групи інвалідності, позивачу була виплачена грошова допомога у розмірі 182 700 грн.
28.08.2020 під час повторного огляду органами МСЕК позивача визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок цієї ж причини (довідка МСЕК серія 12ААБ № 194690 від 28.08.2020).
Позивач звернувся із заявою та доданими документами до Міністерства оборони України на комісію для розгляду питання, щодо виплати одноразової грошової допомоги як інваліду II групи.
Міністерство оборони України у Витязі з протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30.07.2020 № 110, прийшло до висновку про відмову у призначенні спірної допомоги, у зв`язку з тим, що встановлення вищої групи інвалідності у заявника відбулося понад дворічний термін після встановлення первинного встановлення інвалідності.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, прийшов до висновку, що відмова відповідача у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги є обґрунтованою та такою, що відповідає положенням чинного законодавства.
Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спірні правовідносини в межах даної справи регулюються Конституцією України, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі та Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975).
Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно вимог ч. 1 ст. 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Частиною 2 ст. 16 Закону № 2011-XII встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.
Пунктом "б" ч. 1 ст. 16-2 Закону № 2011-XII передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (пп. 4 п. 2 ст. 16 Закону № 2011-XII).
Частинами 2 та 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII передбачено, що у випадках, передбачених підпунктами 4 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам. Якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Стаття 16 Закону № 2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги, строків же реалізації права на одноразову грошову допомогу не передбачено, ані цим Законом, ані іншими нормативно-правовими актами.
В силу ч. 9 ст. 16-3 Закону № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до вимог ч. 2 п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Згідно вимог п. 8 Порядку № 975 якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов`язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У подальшому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII у Законі № 2011-XIІ пункт 4 статті 16-3 доповнено абзацом 2 наступного змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
З аналізу наведених норм слідує, що законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності або більшого відсотку втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або відсотку втрати працездатності.
Наведені положення норми ст. 16-3 Закону № 2011-XII застосовуються при вирішенні питання щодо отримання доплат між розміром раніше отриманої одноразової грошової допомоги при встановленні інвалідності нижчої групи (меншого відсотка втрати працездатності) та розміром одноразової грошової допомоги яка повинна виплачуватись при встановлені інвалідності вищої групи (більшого відсотка втрати працездатності).
У свою чергу, ст. 16 Закону № 2011-ХІІ визначає перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, а стаття 16-3 Закону № 2011-XII визначає порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Аналізуючи наведене положення та підставу для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги, можливо вказати, що обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги поширюється винятково на випадки, коли під час повторного огляду у понад дворічний строк:
- змінилася група інвалідності після первинного встановлення інвалідності, або
- змінився відсоток ступеня втрати працездатності без встановлення групи інвалідності.
Вказані випадки є самостійними та не можуть поєднуватися.
Як встановлено вище, 12.05.2015 під час первинного огляду органами МСЕК позивача визнано особою з інвалідністю ІІІ групи внаслідок травми, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби (довідка МСЕК серія 12ААА № 138155 від 12.05.2015). У зв`язку з встановленням третьої групи інвалідності, позивачу була виплачена грошова допомога у розмірі 182 700 грн.
28.08.2020 під час повторного огляду органами МСЕК позивача визнано особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок цієї ж причини (довідка МСЕК серія 12ААБ № 194690 від 28.08.2020).
Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд в постанові від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19 сформулював висновок про застосування п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII:
(1) право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв`язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду;
(2) передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014;
(3) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).
Рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 у справі про посилений соціальний захист військовослужбовців положення п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII визнано такими, що не відповідають Конституції України, а саме: статтям 1, 3, частинам 1 та 2 ст. 8, ч. 5 ст. 17, ч. 1 ст. 17 Конституції України.
Зроблено висновки, що установлені приписами п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років є невиправданими та такими, що непропорційно обмежують право на посилений соціальний захист військовослужбовців, гарантований частиною першою статті 46 Конституції України у взаємозв`язку з частиною п`ятою її статті 17 (п. 5.3. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022).
Оспорювані приписи Закону, якими встановлено обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років, не узгоджуються з засадничими конституційними цінностями, зокрема такими, як принцип поваги до захисту прав людини, принцип верховенства права в аспекті домірності та вимог щодо соціального захисту військовослужбовців (статті 3, 8, 17, 46 Конституції України) (п. 6.2. Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 06.04.2022 №1-р(II)/2022).
У постанові від 21.03.2023 у справі № 240/7411/21 Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, вирішуючи питання щодо відступу від висновків Верховного Суду у наведених вище правовідносинах, дійшла таких висновків:
(1) частина четверта статті 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України;
(2) правовий висновок Верховного Суду, висловлений у постановах від 15.07.2020 у справі № 240/10153/19, від 02.12.2022 у справі № 1.380.2019.006957, стосується редакції пункту четвертого статті 16-3 Закону України № 2011-ХІІ, що діяла до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022, і застосовується до правовідносин, що виникли до 06.04.2022.
До правовідносин, що виникли після 06.04.2022, стаття 16-3 Закону № 2011-ХІІ застосовується без урахування пункту четвертого цієї статті, оскільки його визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 06.04.2022 №1-р(ІІ)/2022.
В подальшому Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 240/19209/21, у якій вирішувалось питання щодо застосування положень ч. 4 ст. 7 КАС України до положень п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ, які за Рішенням Конституційного Суду від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), до правовідносин, які виникли до ухвалення цього Рішення Конституційного Суду України, та питання відступу від висновків Верховного Суду, сформульованих у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 21.03.2023 у справі № 240/7411/21.
У постанові від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21 Верховний Суд вказав, що у разі недотримання принципу верховенства права (відсутність дискримінації і рівність перед законом), невідповідності приписів закону нормам Конституції України, суд в силу приписів ч. 4 ст. 7 КАС України при виборі норм права, які застосовуються до спірних відносин при вирішенні спору, має застосувати принцип верховенства права.
Суд має застосувати правовий акт, який має вищу юридичну силу, а саме, норми Конституції України, а не норми закону, оскільки пряме (безпосереднє) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України у цілому або частково.
Положення ч. 4 ст. 7 КАС України мають бути застосовані до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними. Після прийняття рішення Конституційним Судом України застосуванню підлягають положення Конституції України із урахуванням юридичної позиції, сформульованої у рішенні Конституційного Суду України.
Установлені п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги у більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років, на думку Судової палати, суперечать Конституції України з моменту встановлення такого обмеження.
Оскільки судовий захист не може бути побудовано на неправовому (неконституційному) законі, норму якого, до того ж, вже визнано неконституційною, відповідно виникає необхідність відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 240/7411/21 про те, що ч. 4 ст. 7 КАС України не може бути застосована до правових актів, які визнані неконституційними за рішенням Конституційного Суду України та інших висновків у цій справі як похідних у правовідносинах щодо призначення одноразової грошової допомоги особам з інвалідністю, яка виникла внаслідок, зокрема поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного з захистом суверенітету і територіальної цілісності України, підвищення групи якої відбулось після спливу дворічного строку з дня встановлення первинної групи інвалідності.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.12.2024 у справі № 240/19209/21 дійшов висновків щодо необхідності застосування вказаних норм у подібних правовідносинах у такий спосіб:
1) на будь-якій стадії судового процесу у випадку, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, він не застосовує такий закон чи інший правовий акт, зокрема й до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, оскільки принцип прямого (безпосереднього) застосування Конституції у поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає повноваження судів відмовитись від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають таким, що суперечить Конституції України;
2) суди застосовують процесуальний механізм, передбачений частиною четвертою статті 7 КАС України, зокрема й у випадку, коли Конституційним Судом України сформульовано юридичну позицію щодо положення закону, яке підлягало застосуванню на час виникнення відповідних правовідносин;
3) установлені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ обмеження щодо виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі за умови встановлення вищої групи інвалідності (або більшого відсотка втрати працездатності) лише протягом двох років суперечать Конституції України, а тому для вирішення цього спору підлягає застосуванню частина перша статті 46 Конституції України у взаємозв`язку з частиною п`ятою її статті 17 як норми прямої дії з урахуванням юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у Рішенні від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022.
Отже, незважаючи на те, що позивачу первинна ІІІ група інвалідності встановлена 12.05.2015, а ІІ група встановлена у понад дворічний строк – 28.02.2020, і до ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 06.04.2022 № 1-р(II)/2022, вказана обставина не може бути підставою для відмови у призначенні одноразової грошової допомоги.
Отже, посилання відповідача на те, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги з підстав, визначених у абз. 2 п.4 ст.16-3 Закону № 2011-ХІІ та п.8 Порядку № 975, є помилковими та безпідставними.
За таких обставин, рішення Міноборони України про відмову позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги як особі з інвалідністю ІІ групи від 30.07.2020 № 110 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо способу відновлення порушеного права позивача, колегія суддів зазначає, що дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії"), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відтак, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим та доцільним задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу, передбачену статтями 16 та 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, з урахуванням раніше виплачених позивачу сум такої допомоги.
Застосовуючи ст. 9 КАС України колегія суддів приходить до висновку, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову позивачу у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи та зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року на дату встановлення ІІ групи інвалідності відповідно до Закону № 2011-ХІІ, з урахуванням суми отриманої допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності ІІІ групи.
Щодо встановлення судового контролю, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З вище наведеної норми вбачається, що встановлення судового контролю є правом, а не обов`язком суду, з огляду на те, що на разі у колегії суддів відсутні сумніви щодо виконання судового рішення в добровільному порядку, колегії суддів не вбачає необхідності застосування судового контролю виконання рішення у справі.
Таким чином, апеляційна скарга позивача є обґрунтованою в частині та підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції – скасуванню із прийняттям постанови про задоволення заявлених позовних вимог в частині.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України,
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року - скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати пункт 16 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 30 липня 2020 року № 110 про відмову ОСОБА_1 у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги як інваліду ІІ групи.
Зобов`язати Міністерство оборони України (код ЄДРПОУ 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) одноразову грошову допомогу у зв`язку із встановленням 20 серпня 2020 року інвалідності ІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року на дату встановлення ІІ групи інвалідності відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" з урахуванням суми отриманої допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності ІІІ групи.
В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В.В. Кузьменко
Судді: Я.М. Василенко
О.М. Ганечко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua