Постанова від 05 листопада 2026 р. у справі №520/5327/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 05 листопада 2026 р.

Справа: №520/5327/26

Суддя: Жигилій С.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2026 р.Справа № 520/5327/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., по справі № 520/5327/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області, у якій просив:

- визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940) від 29 січня 2026 року №205050016321 про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) наступні періоди:

- період його роботи в Ізюмській Райсільгосптехніці Харківської області з 29.09.1981 по 20.06.1985 року;

- період отримання допомоги по безробіттю з 26.07.1999 по 19.07.2000 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 21390940) призначити, здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з дня, наступного за днем досягнення пенсійного віку, а саме з 07 грудня 2025 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", проте відповідачем відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 у справі № 520/5327/26 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії частково задоволено.

Визнано протиправним та скасовано Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 29 січня 2026 року №205050016321 про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у призначенні пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 січня 2026 року про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.

У частині інших позовних вимог – відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П`ятницька, буд. 83А, м. Чернігів, Чернігівська обл., Чернігівський р-н, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 532 грн. (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 коп.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, яку аргументує порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, неповним з`ясуванням обставин справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду №520/5327/26 від 03.08.2026 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що страховий стаж позивача становить 28 років 11 місяців 6 днів, до страхового стажу правомірно не зараховано період роботи з 29.09.1981 по 20.06.1985 відповідно до трудової книжки від 29.09.1981, оскільки дата звільнення з роботи виправлена, та період отримання допомоги по безробіттю з 26.07.1999 по 19.07.2000 відповідно до трудової книжки від 03.05.1989, оскільки дописано номер наказу про початок виплати допомоги. Апелянт наголошує, що сам факт наявності трудової книжки не є безумовною підставою для зарахування відповідного періоду до страхового стажу, відомості трудової книжки мають відповідати встановленим вимогам щодо їх оформлення. Відповідач вказує, що для зарахування до страхового стажу вищезазначених періодів роботи та отримання допомоги позивачу необхідно надати уточнюючі довідки з посиланням на первинні документи, а також довідки про реорганізацію, такі документи позивачем всупереч вимогам Порядку № 637 надані не були.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача. Відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

На підставі положень пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 21 січня 2026 року позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України в м. Балаклія Харківської області із заявою про призначення йому пенсії за віком.

За принципом екстериторіальності заяву позивача було направлено для опрацювання та прийняття рішення до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області.

29 січня 2026 року відповідач ухвалив Рішення про відмову у призначенні пенсії за №205050016321. Відповідач зазначив, що необхідний страховий стаж для призначення пенсії у період з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року становить 32 роки. Відповідач здійснив розрахунок та дійшов висновку, що страховий стаж позивача за наданими документами становить лише 28 років 11 місяців 6 днів. У зв`язку з цим Позивачу було відмовлено у призначенні пенсії.

Як слідує з тексту оскаржуваного Рішення, відповідач виключив із розрахунку страхового стажу позивача два наступні періоди: 1. Період роботи з 29.09.1981 по 20.06.1985 року в Ізюмській Райсільгосптехніці Харківської області (тривалістю 3 роки 8 місяців 21 день). Мотив Відповідача: «оскільки дата звільнення з роботи виправлена». 2. Період отримання допомоги по безробіттю з 26.07.1999 по 19.07.2000 року (тривалістю 11 місяців 23 дні). Мотив Відповідача: «оскільки дописано номер наказу про початок виплати допомоги».

Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 29 січня 2026 року №205050016321 про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у призначенні пенсії за віком.

З метою ефективного захисту права позивача на належне пенсійне забезпечення суд першої інстанції вважав за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 21 січня 2026 року про призначення пенсії з урахуванням висновків суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (стаття 44 Конституції України).

При цьому, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Законом №1058-IV визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до Закону №1058-IV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).

За приписами частини першої статті 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Частиною 1, 3 статті 44 Закону № 1058-ІV передбачено, що звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Призначення пенсії за віком здійснюється автоматично (без звернення особи) у разі набуття застрахованою особою права на призначення пенсії за віком при досягненні пенсійного віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, на підставі відомостей, наявних у системі персоніфікованого обліку, якщо до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, особа не повідомила про бажання одержувати пенсію з більш пізнього віку.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Водночас, процес призначення пенсії регламентується Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 19.12.2023 № 55-1) (далі – Порядок № 22-1).

Згідно з пунктом 1.1 Розділу «Звернення за призначенням (перерахунком), виплатою пенсії» Порядку № 22-1, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.

Відповідно до пункту 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Отже, призначення пенсії особам здійснюється автоматично або за поданими заявами до пенсійного органу. Додатково органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню.

Із матеріалів справи встановлено, що 21.01.2026 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України в м. Балаклія Харківської області із заявою про призначення йому пенсії за віком.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 29.01.2026 №205050016321 позивачу відмовлено у призначенні пенсії.

У даному рішенні зазначено, що вік позивача – 60 років 1 місяць 15 днів, страховий стаж позивача - 28 років 11 місяців 6 днів.

Так, до страхового стажу відповідачем не було зараховано:

- період роботи з 29.09.1981 по 20.06.1985 відповідно до трудової книжки від 29.09.1981, оскільки дата звільнення з роботи виправлена;

- період отримання допомоги по безробіттю з 26.07.1999 по 19.07.2000 відповідно до трудової книжки від 29.09.1981, оскільки дописано номер наказу про початок виплати допомоги.

У рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 29.01.2026 №205050016321 зазначено, що для зарахування до страхового стажу вищезазначених періодів позивачу необхідно надати уточнюючі довідки з посиланням на первинні документи, а також довідки про реорганізацію.

Доводи скаржника про законність та обґрунтованість відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача спірних періодів колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок № 637).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі – персоніфікований облік), є трудова книжка.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

При цьому, колегія суддів зазначає, що у період оформлення трудової книжки позивачка (1981 рік) діяв порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, який визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 № 162 (далі – Інструкція № 162).

Пунктом 2.2 Інструкції № 162 передбачалося, що заповнення трудової книжки вперше проводиться адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.

Приписами пункту 2.3 Інструкції № 162 визначено, що всі записи в трудову книжку про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також нагородження та заохочення вносяться адміністрацією після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні – у день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи проводяться охайно, перовою чи кульковою ручкою, чорнилом чорного, синього чи фіолетового кольору.

Пунктом 2.5 Інструкції № 162 передбачено, зокрема, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було внесено відповідний запис.

Відповідно до пункту 2.8 Інструкції № 162, виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на підставі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.

Таким чином, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

З огляду на зазначене, колегія суддів вказує, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 09.08.2019 по справі № 654/890/17.

Отже, не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточність записів не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Дана правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17, 04.07.2023 у справі № 580/4012/19.

Як було зазначено раніше, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 29.01.2026 №205050016321 позивачу відмовлено у призначенні пенсії, до страхового стажу відповідачем не було зараховано період роботи з 29.09.1981 по 20.06.1985 відповідно до трудової книжки від 29.09.1981, оскільки виправлена дата звільнення з роботи, період отримання допомоги по безробіттю з 26.07.1999 по 19.07.2000 відповідно до трудової книжки від 29.09.1981, оскільки дописано номер наказу про початок виплати допомоги.

При цьому, відповідно до записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 29.09.1981, позивач:

- з 29.09.1981 був прийнятий на роботу до Ізюмської Райсільгосптехніки, 20.06.1985 звільнений; у даті звільнення міститься виправлення, а саме виправлено день звільнення позивача з Ізюмської Райсільгосптехніки – з «21» на «20»;

- з 26.07.1999 по 19.07.2000 отримував допомогу по безробіттю в Ізюмському міському центрі зайнятості; у записі дописано номер наказу про початок виплати допомоги, а саме № 13150 від 26.07.1999.

Доказів на підтвердження недостовірності записів у трудовій книжці позивача відповідачем суду не надано.

Із цього приводу колегія суддів вказує, що неналежний порядок ведення і заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Аналогічні правові позиції містяться у постановах Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.

Виходячи з наведеного вище, колегія суддів зазначає, що виключення тих чи інших періодів роботи або отримання допомоги по безробіттю зі стажу працівника, який дає йому право на призначення пенсії, з підстав неточності записів у трудовій книжці, наявності виправлень, є необґрунтованим та формальним.

Отже, записами трудової книжки серії НОМЕР_2 від 29.09.1981 підтверджено, що позивач з 29.09.1981 по 20.06.1985 працював в Ізюмській Райсільгосптехніці, з 26.07.1999 по 19.07.2000 отримував допомогу по безробіттю в Ізюмському міському центрі зайнятості.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги відповідача щодо правомірності незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи 29.09.1981 по 20.06.1985, періоду отримання допмоги по безробіттю з 26.07.1999 по 19.07.2000.

Підсумовуючи викладене вище, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області від 29 січня 2026 року №205050016321 про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у призначенні пенсії за віком, зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 січня 2026 року про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 по справі № 520/5327/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій

Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко Т.С. Перцова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua