Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №520/28474/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №520/28474/26

Суддя: Ральченко І.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 р.Справа № 520/28474/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ральченка І.М.

суддів: Фоміної Л.О. , Мінаєвої К.В.

за участю секретаря судового засідання Колодкіної Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2026 (суддя Полях Н.А., повний текст складено 10.09.26) по справі № 520/28474/26

за позовом ОСОБА_1

до Генерального штабу Збройних Сил України третя особа Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" , Військова частина НОМЕР_1

про забезпечення позову до подання позовної заяви,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із заявою про забезпечення позову до подачі позовної заяви, в якій просив суд:

- зупинити дію наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 03.09.2026 № 1032 в частині звільнення майора ОСОБА_1 з займаної посади і його призначення офіцером резерву 308 запасної роти військової частини НОМЕР_1 ;

- заборонити Військовому інституту танкових військ Національного технічного університету “Харківський політехнічний інститут” виконувати наказ начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 03.09.2026 № 1032, а саме - зобов`язувати заявника здавати справи та посаду, оформлювати приймання та передачу посади, виключати заявника зі списків особового складу частини (інституту), вчиняти інші дії, пов`язані із його звільненням з посади.

Заявник звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір».

В обґрунтування заяви зазначено, що заявник з 24.03.2022 проходить військову службу у Збройних Силах України на посадах осіб офіцерського складу, спочатку за призовом під час мобілізації, на особливий період, а з 16.12.2025 - за контрактом. Під час участі у бойових діях отримав тяжкі поранення, внаслідок яких йому встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок війни. За власним бажанням продовжив проходження військової служби та після тривалого лікування був переведений за станом здоров`я і з урахуванням професійного досвіду до системи військової освіти та підготовки.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подачі позовної заяви до Генерального штаб Збройних Сил України, треті особи: Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут", Військова частина НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу – відмовлено.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану ухвалу та задовольнити заяву про забезпечення позову до подання позовної заяви в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що Наказ № 1032, який є предметом оскарження, не містить ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині прямої вказівки вчинити певні дії конкретному військовослужбовцю чи групі військовослужбовців - він констатує лише ухвалене рішення ("звільнити із займаної посади", “призначити”), але без визначення конкретних дій конкретному військовослужбовцю(-цям). Наказ № 1032 в частині звільнення заявника із займаної посади та його призначення на резервну посаду є індивідуальним актом регулюючої дії щодо нього, а не наказом, виданим командиром (начальником) йому або іншому військовослужбовцю.

Позивач вважає, що законодавець, приймаючи п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України, мав на увазі саме накази і розпорядження, видані командирами (начальниками) своїм конкретним підлеглим (одному військовослужбовцю або групі військовослужбовців), а не документи, які встановлюють “статус кво” особи у військових формуваннях. У противному разі це було б грубим порушенням прав і свобод людини.

На переконання позивача, суд першої інстанції не врахував відповідних особливостей військового законодавства, субординації між військовослужбовцями, порядку видання наказів (розпоряджень) і їх статусу, тому прийшов до помилкового рішення.

Відповідач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України та оскаржує наказ начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 03.09.2026 № 1032 у частині звільнення його із займаної посади та призначення офіцером резерву 308 запасної роти військової частини НОМЕР_1 .

Отже, заявлений захід спрямований на зупинення кадрового наказу начальника, виданого стосовно проходження військової служби військовослужбовцем в умовах воєнного стану, що охоплюється обмеженням, установленим пунктом 10 частини третьої статті 151 КАС України.

Представник відповідача вважає, що суд першої інстанції слушно зауважив, що законодавець визначив умови воєнного стану та бойову обстановку як альтернативні обставини застосування такого обмеження.

Крім того, представник відповідача зазначає, що наразі позивачем виконано наказ начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 03.09.2026 №1032, що підтверджується листом військової частини НОМЕР_1 від 27.10.2026 про прибуття та прийняття посади позивачем.

В судовому засіданні апеляційної інстанції позивач підтримав апеляційну скаргу, просив задовольнити її, посилаючись на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, просив залишити без задоволення апеляційну скаргу, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, позивача, представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню .

Відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що визначальним для вирішення цієї заяви є те, що заявник просить застосувати заходи, які безпосередньо зупиняють дію наказу начальника, виданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану, або фактично блокують його виконання, тоді як застосування такого способу забезпечення позову обмежене пунктом 10 частини третьої статті 151 КАС України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Разом з цим, ч. 2 ст. 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

За приписами п. 5 ч. 3 ст. 151 КАС України зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення.

На підставі наведеного слід зазначити, що у разі якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом, зокрема, заборони як відповідачам, так і іншим особам вчиняти певні дії, що стосуються предмета спору.

При цьому, для вжиття заходів забезпечення позову необхідні поважні підстави та обґрунтування таких підстав належними доказами. Водночас суд не може вживати заходи забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, оскільки це порушує принцип преюдиційності та фактично вирішує спір по суті до завершення розгляду справи.

Так, Верховний Суд визначив ключові вектори розвитку практики з питання застосування заходів забезпечення позову, а саме:

- обов`язковість доведення «очевидної небезпеки», що полягає в тому, що позивач має довести, що невжиття заходів зробить виконання рішення суду неможливим або надмірно складним і лише посилання на потенційне порушення прав є недостатнім для вжиття заходів забезпечення позову;

- таке рішення має відповідати принципу пропорційності, оскільки захід забезпечення має бути співмірним із заявленими вимогами. Отже, при вирішенні заяви про забезпечення позову, суд повинен виходити з балансу інтересів як учасників справи так і суспільного;

- забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень допускається лише у разі, якщо таке рішення має ознаки очевидної протиправності, які можна виявити без глибокого аналізу доказів (prima facie);

- суд не може через механізм забезпечення позову зобов`язати орган влади прийняти рішення, які належать до виключної компетенції такого органу (якщо це не передбачено законом як спосіб захисту), отже існує заборона втручання в дискреційні повноваження.

Ззаначені критерії мають на меті дотримання судом балансу між інтересами позивача щодо ефективного захисту його порушених прав та інтересами відповідача (і третіх осіб), задля уникнення втручання в їхню діяльність до ухвалення остаточного рішення у справі, адже необґрунтоване вжиття відповідних заходів може привести, зокрема, до: негативних правових наслідків для позивача та/чи відповідача, а також інших учасників судового процесу (чи інших осіб, що не є учасниками провадження); правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти.

Отже, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними із заявленими позивачем вимогами. Це означає, що при вирішенні питання забезпечення позову, суд у кожному випадку, виходячи із конкретних доказів, зобов`язаний установити, чи є захід забезпечення позову, про який просить позивач, співмірним до позовних вимог, і чи відповідає він меті та завданням правового інституту забезпечення позову.

Саме співмірність передбачає дотримання балансу між негативними наслідками вжиття заходів забезпечення позову та тими негативними наслідками, що можуть настати за умови невжиття таких заходів, із урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Крім того необхідно оцінити адекватність заявленого позивачем заходу забезпечення позову, шляхом перевірки його відповідності вимогам, на забезпечення яких він уживається, тобто слід ураховувати співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, із відповідними майбутніми наслідками (майновими, репутаційними, службовими, професійними тощо).

Так, розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, а забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Отже, під час вирішення питання про забезпечення позову, суд у кожній справі має здійснити індивідуальну оцінку обґрунтованості доводів заявника на предмет необхідності вжиття відповідних заходів, із урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог останнього щодо забезпечення позову; урахувати баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; установити зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; урахувати ймовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; запобігти порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Також, має ураховуватись і специфіка правовідносин, стосовно яких виник спір та, відповідно, проаналізувати їхнє законодавче врегулювання, оскільки суд зобов`язаний оцінити законодавче підґрунтя спору і аргументувати, яким чином обраний заявником захід забезпечення відповідає характеру правовідносин і чи дозволить він запобігти заподіянню шкоди, яку в майбутньому неможливо буде виправити, з огляду на приписи законодавства, що регулюють спірні правовідносини.

Ухвала про забезпечення позову повинна бути судом умотивована, зокрема, із зазначенням: 1) висновків про існування: - обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених або оспорюваних прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, - або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень (відповідача), та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.

Отже, підстави для застосування заходів забезпечення позову не є безумовними, вони оцінюються судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин у кожному конкретному спорі (справі) та викладених заявником аргументів.

Разом з тим, враховуючи доводи позивача з питання забезпечення позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з наявних матеріалів справи не встановлено підстав, які б свідчили про те, що невжиття судом таких заходів ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду за наслідками розгляду даної справи.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, строк дії якого надалі неодноразово продовжувався. Зокрема, Указом Президента України від 13.07.2026 № 596/2026, затвердженим Законом України від 14.07.2026 № 4928-IX, строк дії воєнного стану продовжено з 05 години 30 хвилин 02.08.2026 на 90 діб.

Отже, на час видання наказу від 03.09.2026 № 1032 та звернення заявника до суду в Україні діє правовий режим воєнного стану.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем Збройних Сил України та має намір оскаржити наказ начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 03.09.2026 № 1032 у частині звільнення його із займаної посади та призначення офіцером резерву 308 запасної роти військової частини НОМЕР_1 .

Першим із заявлених заходів забезпечення позову є безпосередньо зупинення дії зазначеного наказу в частині, що стосується заявника.

Отже, заявлений захід спрямований на зупинення кадрового наказу начальника, виданого стосовно проходження військової служби військовослужбовцем в умовах воєнного стану, що охоплюється обмеженням, установленим пунктом 10 частини третьої статті 151 КАС України.

Слід звернути увагу, що законодавець визначив умови воєнного стану та бойову обстановку як альтернативні обставини застосування такого обмеження. Тому та обставина, що наказ стосується звільнення військовослужбовця з посади та призначення на іншу посаду, не виключає застосування пункту 10 частини третьої статті 151 КАС України.

Крім того, статус цього наказу як індивідуального акта не дає підстав для застосування загального положення пункту 1 частини першої статті 151 КАС України всупереч спеціальній забороні, установленій частиною третьою цієї статті.

Зупинення дії наказу лише в частині, яка стосується заявника, також не змінює правової природи обраного заходу забезпечення позову.

Щодо вимоги про заборону Військовому інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» виконувати зазначений наказ колегія суддів зазначає, що допустимість заходу забезпечення позову має оцінюватися з урахуванням його змісту та правових наслідків.

Заявник просить заборонити інституту зобов`язувати його здавати справи та посаду, оформлювати приймання та передачу посади, виключати його зі списків особового складу, а також вчиняти інші дії, пов`язані зі звільненням із посади на виконання наказу від 03.09.2026 № 1032.

Усі перелічені дії безпосередньо пов`язані з реалізацією того самого кадрового рішення, дію якого заявник одночасно просить зупинити.

Відповідно, заборона їх вчинення фактично унеможливить виконання наказу в частині, що стосується ОСОБА_1 , та забезпечить збереження його попереднього службового становища всупереч прийнятому кадровому рішенню на час дії такої заборони.

За цих обставин друга вимога не має самостійного предмета тимчасового захисту, відокремленого від виконання наказу від 03.09.2026 № 1032, а спрямована на досягнення того самого наслідку, що й зупинення його дії.

Застосування заборони виконувати наказ за наявності прямого законодавчого обмеження щодо його зупинення фактично нівелює зміст пункту 10 частини третьої статті 151 КАС України.

Тому посилання заявника на пункт 4 частини першої статті 151 КАС України не є підставою для застосування заходу, який за своїми наслідками становитиме невиконання наказу начальника, виданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану.

Колегія суддів враховує наведені заявником обставини щодо отриманих поранень і травми, інвалідності внаслідок війни ІІ групи, необхідності лікування та реабілітації, а також посилання на визначені військово-лікарською комісією обмеження щодо проходження військової служби.

Разом із тим зазначені обставини, незалежно від їх значення для вирішення спору щодо правомірності переміщення заявника, не наділяють суд повноваженням застосувати захід забезпечення позову, прямо заборонений процесуальним законом.

Пункт 10 частини третьої статті 151 КАС України не передбачає винятків із установленого ним обмеження залежно від наявності у військовослужбовця інвалідності, потреби в лікуванні, його професійної кваліфікації, досвіду або займаної посади.

З огляду на викладене наведені заявником доводи про можливе ускладнення подальшого лікування та поновлення його прав не можуть бути підставою для подолання спеціальної законодавчої заборони щодо обраних ним заходів забезпечення позову.

Посилання заявника на очевидні ознаки протиправності наказу також не змінює цього висновку.

Питання дотримання процедури переміщення заявника, відповідності нової посади висновку військово-лікарської комісії, урахування стану його здоров`я, умов контракту та передбачених законодавством гарантій підлягають з`ясуванню під час розгляду відповідного адміністративного позову по суті.

Отже, визначальним для вирішення цієї заяви є те, що заявник просить застосувати заходи, які безпосередньо зупиняють дію наказу начальника, виданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану, або фактично блокують його виконання, тоді як застосування такого способу забезпечення позову обмежене пунктом 10 частини третьої статті 151 КАС України.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правильно застосував положення статей 150, 151 КАС України та обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Колегія суддів вважає, що ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2026 по справі № 520/28474/26 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2026 по справі № 520/28474/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.М. Ральченко

Судді Л.О. Фоміна К.В. Мінаєва

Постанова складена в повному обсязі 06.11.26.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua