Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів
Дата: 05 листопада 2026 р.
Справа: №520/31400/25
Суддя: Жигилій С.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2026 р.Справа № 520/31400/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського окружного адміністративного суду на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 (суддя: І.Г. Ясиновський, м. Полтава) по справі № 520/31400/25
за позовом ОСОБА_1
до Харківського окружного адміністративного суду
про визнання бездіяльності протиправною зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Харківського окружного адміністративного суду (далі по тексту - відповідач, ХОАС), у якому просив суд:
- визнати протиправними дії відповідача, які полягають у відмові листами заступника голови Харківського окружного адміністративного суду - Дмитра Волошина, від 24.11.2025 №05-26/40274/2025 та № 05-26/40275/2025 надсилання засобами поштового зв`язку виконавчих документів за постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі №520/1317/25 і постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.10.2025 у справі №520/ 11006/25 та належним чином завірених копій цих же постанов, що приводить до їх невиконання, чим порушені права позивача на доступ до суду;
- зобов`язати Харківський окружний адміністративний суд надіслати засобами поштового зв`язку виконавчі документи за постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі №520/1317/25 і постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.10.2025 у справі №520/11006/25 та належним чином завірені копії цих же постанов рекомендованим відправленням із супровідним листом позивачу, як стягувачу.
Позов обґрунтований тим, що позивач звернувся до відповідача з заявою про видачу виконавчого листа за постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі №520/1317/25, а також постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі №520/1317/25 засобами поштового зв`язку рекомендованим відправленням із супровідним листом ОСОБА_1 , як стягувачу.
Стверджував, що чинними нормативно-правовими актами України не передбачено заборони надсилання виконавчого документу стягувачу та судового рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення або цінним листом, а тому вважає, що відповідачем неправомірно відмовлено у задоволенні заяві.
Ухвалою Харкiвського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 матеріали адміністративної справи №520/31400/25 направлено до Другого апеляційного адміністративного суду, як суду вищої інстанції, для визначення підсудності.
Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.12.2025 адміністративну справу №520/31400/25 за позовом ОСОБА_1 до Харкiвського окружного адміністративного суду про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії передано за підсудністю до Полтавського окружного адміністративного суду.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Харкiвського окружного адмiнiстративного суду (майдан Свободи, буд. 6, м. Харків, 61022, ідентифікаційний код 34390710) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправними дії Харкiвського окружного адмiнiстративного суду щодо відмови ОСОБА_1 у видачі виконавчого листа за постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі № 520/1317/25, та копії постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі №520/1317/25 засобами поштового зв`язку рекомендованим відправленням із супровідним листом.
Зобов`язано Харкiвський окружний адмiнiстративний суд видати виконавчий лист за постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі № 520/1317/25 та надіслати засобами поштового зв`язку рекомендованим відправленням із супровідним листом ОСОБА_1 , а також копію постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі № 520/1317/25 засвідчену відповідно до вимог Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах, затвердженої наказом Держаної судової адміністрації України №814 від 20.08.2019.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що направлення рішень, виконавчих листів є процесуальною дією суду, безпосередньо пов`язаною із здійсненням правосуддя, спір між сторонами не пов`язаний з реалізацією відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, владних управлінських функцій, а, отже, не підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, тому рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 по справі № 520/31400/25 є необґрунтованим.
Позивачем подано відзив, в якому останн6ій просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки вважає дане рішення суду законним та обґрунтованим.
Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку письмового (спрощеного позивного) провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 14.11.2025 ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з заявою про видачу виконавчого листа за постановою Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі № 520/1317/25, який надіслати засобами поштового зв`язку рекомендованим відправленням із супровідним листом ОСОБА_1 , як стягувачу, а також постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі № 520/1317/25 (а.с. 17-18).
Листами Харківського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 №05-26/40274 №05-26/40275 позивачу повідомлено, що чинним КАС України не передбачено такої процедури як направлення виконавчого документу стягувачеві засобами поштового зв`язку, оскільки це призведе, перш за все до помилки видачі виконавчого документу.
Отже, суд позбавлений можливості направити виконавчий документ засобами поштового зв`язку, оскільки такі дії є спонуканням суду до вчинення лій, які не передбачені процедурами, визначеними Законом, та призведуть, перш за все до порушення прав позивача, оскільки унеможливлять факт примусового виконання рішення, яке є завершальною стадією судового провадження. A зазначене, у такому разі, не відповідатиме принципу «належного урядування», котрий передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. Також зазначено, що чинним законодавством не передбачено надсилання рішень, які набрали законної сили, та виконавчих документів рекомендованою поштовою кореспонденцією на адреси заявників.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відмова відповідача у видачі виконавчого листа за постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі № 520/1317/25 та копії постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі № 520/1317/25 засобами поштового зв`язку рекомендованим відправленням із супровідним листом ОСОБА_1 , як стягувачу, не ґрунтується на вимогах законодавства України, а тому є протиправною.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України від 02.10.1992 № 2657-XII "Про інформацію", кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України від 13.01.2011 № 2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі Закон № 2939-VI).
За приписами статті 1 Закону № 2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом, отриманим або створеним виключно суб`єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов`язків та володіти яким у подальшому може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб`єктом владних повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI, право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію (пункт 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI).
Порядок оформлення запитів на інформацію визначено статтею 19 Закону, відповідно до якої запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Положеннями статті 12 Закону № 2939-VI окреслено коло суб`єктів відносин у сфері доступу до публічної інформації, до яких законодавець відносить: запитувачів інформації - фізичних, юридичних осіб, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядників інформації - суб`єктів, визначених у статті 13 цього Закону; структурні підрозділи або відповідальних осіб з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Так, відповідно до статті 13 Закону, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;
4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;
5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.
На розпорядників інформації, визначених у пунктах 2, 3, 4 частини першої та в частині другій цієї статті, юридичних осіб публічного права з числа розпорядників інформації, визначених у пункті 5 частини першої цієї статті, вимоги цього Закону поширюються лише в частині надання відповідної інформації за запитами.
Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
За пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації", визначене поняття "суб`єкт владних повноважень" не охоплює посадових осіб і службових осіб органів державної влади, місцевого самоврядування, оскільки за своїм статусом та колом повноважень вони не підпадають під розуміння органу державної влади та інших суб`єктів, зазначених у пункті 1 частини першої статті 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації".
У зв`язку з цим, такі особи не можуть (не мають здатності) виконувати обов`язки розпорядника інформації, у тому числі обов`язки щодо обліку та оприлюднення публічної інформації (статті 14, 15 Закону № 2939-VI).
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 09.07.2020 у справі № 175/3033/16-а (2-а/175/62/16).
Колегія суддів зазначає, що, згідно з частиною першою статті 22 Закону №2939-VI, розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:
1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією;
2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;
3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;
4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.
На підставі приписів статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України, в судах діє Єдина судова інформаційно-комунікаційна система.
Позовні та інші заяви, скарги та інші передбачені законом процесуальні документи, що спрямовуються до суду і можуть виступати предметом судового розгляду, за порядком надходження підлягають обов`язковій реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в день їх отримання.
Єдина судова інформаційно-комунікаційна система реалізує обмін документами (надсилання та отримання матеріалів) в електронному форматі між судами, між судом і учасниками судового процесу, а також фіксацію судового засідання та участь суб`єктів провадження у судових засіданнях у режимі відеоконференції.
Суд надсилає судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, виконує інші процесуальні дії в електронній формі із залученням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що гарантує обмін документами, у порядку, встановленому цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що регламентують функціонування її окремих підсистем (модулів).
Електронний кабінет являє собою персональний кабінет (вебсервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, що пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), зокрема можливість обміну (надсилання та отримання) документами (процесуальними документами, письмовими й електронними доказами тощо) між судом і учасниками судового процесу, а також між самими учасниками. Електронна ідентифікація особи виконується з використанням кваліфікованого електронного підпису або інших інструментів електронної ідентифікації, які дозволяють однозначно ідентифікувати особу.
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, у яких така особа бере участь, виключно в електронному вигляді шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її правомочності отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
В умовах воєнного чи надзвичайного стану у разі знеструмлення електромережі суду чи настання інших обставин, які роблять неможливим функціонування Єдиної судової інформаційно-комунікаційна системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, суд може вручати особі, яка зареєструвала електронний кабінет, будь-які документи у справах, де така особа бере участь, у паперовому вигляді.
Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено права та обов`язки учасників справи.
Так, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України, учасники справи володіють правом ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати примірники судових рішень.
Порядок отримання сторонами провадження копій та повторних копій судових рішень регулюється процесуальним законодавством, Законами України «Про доступ до судових рішень», «Про судоустрій і статус суддів», іншими нормативно-правовими актами.
Закон України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 № 3262-IV (далі - Закон № 3262) гарантує кожному право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. На підставі частини 1 статті 2 Закону № 3262, право на доступ до судових рішень забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному вебпорталі судової влади України у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 261 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду формується з вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин.
Виходячи з вимог статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення (повне або скорочене) оголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, окрім випадків, передбачених цим Кодексом.
Під час оголошення повного судового рішення суд може оприлюднити лише його вступну та резолютивну частини й негайно видати копії такого рішення учасникам справи, які були присутні в судовому засіданні.
У разі оголошення в судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин судового рішення (скорочене рішення) суд повідомляє, коли буде підготовлено повне судове рішення.
Порядок вручення судових рішень врегульовано статтею 251 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, копії повного судового рішення видаються учасникам справи, які були присутні в судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення.
У разі оголошення виключно скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення учасникам справи, присутнім у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після проголошення видаються примірники скороченого судового рішення.
У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення в електронному вигляді протягом двох днів із дня його складення у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення ухвалювалося в порядку письмового провадження, копія судового рішення в електронному вигляді надсилається протягом двох днів із дня його складення у повному обсязі в порядку, визначеному законом, а при відсутності електронного кабінету — рекомендованим листом із повідомленням про вручення.
Колегія суддів зазначає, що звернення судових рішень в адміністративних справах до виконання регламентовано статтею 373 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі частини 1 якої виконання судового рішення провадиться на основі виконавчого листа, виданого судом, яка розглядала справу як суд першої інстанції.
Частиною 4 статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що протягом п`яти днів після набрання судовим рішенням законної сили виконавчий документ, зазначений у частині третій цієї статті, вноситься до Єдиного державного реєстру виконавчих документів, а його копія (текст), яка містить дані про веб-адресу такого документа в Єдиному державному реєстрі виконавчих документів, надсилається стягувачу до його електронного кабінету, а в разі його відсутності - рекомендованим листом із повідомленням про вручення чи цінним листом.
На підставі підпункту 18.1 пункту 18 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України, до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів оформлення і видача виконавчих документів здійснюються судом, яка ухвалила відповідне рішення, у паперовій або електронній формі за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами.
Одночасна видача судом виконавчого документа одній і тій самій особі у паперовій та електронній формах не допускається.
Згідно з пунктами 3, 4, 5 розділу XIX Інструкції № 814 (у редакції, чинній на час звернення позивача із заявою про видачу виконавчого листа та копії судового рішення), виконавчий лист (наказ) формується на підставі внесених даних в АСДС.
З дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів усі виконавчі документи, на підставі яких згідно із законом здійснюється примусове виконання судових рішень, підлягають обов`язковому внесенню до Єдиного державного реєстру виконавчих документів.
Оформлення і видача виконавчих документів виконуються судом, яка ухвалила відповідне рішення, в паперовій або електронній формі у порядку, визначеному процесуальним законодавством.
Порядок пред`явлення до виконання виконавчих документів, виданих у формі електронного документа, визначається Міністерством юстиції України.
Звернення до виконання судового рішення та контроль за його виконанням покладаються на суд, що розглядала справу як суд першої інстанції.
З аналізу вищенаведених норм випливає, що Кодексом адміністративного судочинства України та Інструкцією № 814 не встановлено права чи обов`язку суду видавати виконавчий лист стягувачу виключно безпосередньо в приміщенні суду, як і не встановлено заборони суду надсилати виконавчий документ поштою стягувачу за його заявою.
На обґрунтування неможливості направлення виконавчих листів та примірника судового рішення засобами поштового зв`язку відповідач посилається на пункт 13 розділу ХІ Інструкції № 814, згідно з яким особа, яка одержала копію судового рішення чи іншого документа, повинна розписатися в її отриманні.
Водночас відповідачем не взято до уваги, що на підставі приписів пунктів 1, 2, 14 розділу XI Інструкції № 814 копії судових рішень видаються особам, які відповідно до чинного законодавства мають право на їх отримання.
Учасникам справи, які були присутні в судовому засіданні, примірники судового рішення вручаються негайно після проголошення такого рішення під розписку безпосередньо в суді.
Копія вироку негайно після проголошення вручається засудженому або виправданому та прокурору під розписку безпосередньо в суді.
Особам, які зареєстрували електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає примірники електронних копій судових рішень у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронному форматі шляхом їх направлення до електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовому вигляді за окремою заявою.
Копія судового рішення в електронному вигляді надсилається у порядку, передбаченому процесуальними кодексами, з дотриманням вимог Закону України «Про електронні довірчі послуги» та Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення ухвалювалося в порядку письмового провадження чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення в паперовій формі, засвідчена згідно з вимогами Інструкції, надсилається у порядку, визначеному законом.
Копія судового рішення в електронній формі може бути надіслана у порядку, передбаченому процесуальними кодексами, з дотриманням вимог Закону України «Про електронні довірчі послуги» та Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».
Копія судового рішення, ухваленого за наслідками розгляду кримінального провадження, засвідчується належним чином і не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутній в судовому засіданні.
Після повернення судових справ із судів апеляційної чи касаційної інстанцій копії судових рішень цих судів, а також інші матеріали справи видаються судом першої інстанції.
З постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі № 520/1317/25 вбачається, що вказана справа розглядалася в порядку письмового провадження.
Таким чином, враховуючи, що судове рішення ухвалювалося в порядку письмового провадження, відповідач володіє повноваженнями надіслати позивачу копію постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі № 520/1317/25 у паперовій формі, засвідчену відповідно до вимог Інструкції.
Колегія суддів зазначає, що на підставі приписів пунктів 1, 2 розділу XIV Інструкції № 814 вихідна кореспонденція суду приймається, перевіряється і відправляється канцелярією після її реєстрації в АСДС відповідно до Положення про АСДС.
Вихідні документи опрацьовуються канцелярією та надсилаються адресатам централізовано в день їх одержання від структурного підрозділу (виконавця) або не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов наприкінці робочого часу (у неробочий час).
Вихідні документи надсилаються адресатам із використанням засобів поштового та електронного зв`язку, а також доставляються кур`єрською, фельд`єгерською службами.
Опрацювання документів для відправлення поштовим зв`язком здійснюється канцелярією відповідно до Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (зі змінами).
Передача електронних документів виконується із застосуванням кваліфікованого електронного підпису (КЕП).
За визначенням підпункту 13 пункту 2 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2023 року № 1071) (далі - Правила № 270), рекомендоване поштове відправлення — поштове відправлення, яке приймається для пересилання без оцінки відправником вартості його вкладення, відстежується в системі оператора поштового зв`язку на шляху пересилання відправлення та вручається одержувачу з підтвердженням вручення.
На підставі підпункту 9 пункту 2 Правил № 270, повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу - повідомлення, яким оператор поштового зв`язку доводить до відома відправника чи уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення, виплату коштів за поштовим переказом та прізвище одержувача.
Отже, Кодексом адміністративного судочинства України та Інструкцією № 814 передбачена можливість не лише видачі примірників судових рішень та інших документів безпосередньо в суді, а й надсилання копій судових рішень та інших документів адресатам, зокрема, з використанням засобів поштового зв`язку рекомендованим листом із повідомленням про вручення. При цьому документом, що підтверджує факт одержання особою копії судового рішення чи іншого документа, зокрема виконавчого листа, є повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, яким оператор поштового зв`язку доводить до відома відправника або уповноваженої ним особи інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення та прізвище одержувача, і яке містить розписку про одержання поштового відправлення.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відмова відповідача у видачі виконавчого листа за постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі № 520/1317/25 та копії постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі № 520/1317/25 засобами поштового зв`язку рекомендованим відправленням із супровідним листом ОСОБА_1 , як стягувачу, не ґрунтується на вимогах законодавства України, а тому є протиправною.
Як встановлено частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин задля ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
На підставі статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини в рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зауважив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а також встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується в рішенні Європейського суд з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. Під час вирішення справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Виходячи з цього, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Виходячи з цього, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20.10.2011 (заява № 29979/04), принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
Враховуючи встановлені обставини, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, колегія суддів вважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у видачі виконавчого листа за постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі № 520/1317/25 та копії постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі № 520/1317/25 засобами поштового зв`язку рекомендованим відправленням із супровідним листом, а також зобов`язати відповідача видати виконавчий лист за постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі № 520/1317/25 та надіслати засобами поштового зв`язку рекомендованим відправленням із супровідним листом ОСОБА_1 , а також копію постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2025 у справі № 520/1317/25, засвідчену відповідно до вимог Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України № 814 від 20.08.2019.
Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді заяви неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 312, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Харківського окружного адміністративного суду - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2026 по справі № 520/31400/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя С.П. Жигилій
Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua