Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 05 листопада 2026 р.
Справа: №520/20991/24
Суддя: Жигилій С.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2026 р.Справа № 520/20991/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Жигилія С.П.,
Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Тітов О.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 17.06.26 по справі № 520/20991/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (надалі також - відповідач, ГУПФУ в Харківській області), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України Харківської області від 08.07.2024 № 204950019662 щодо відмови ОСОБА_1 , у призначенні пенсії за вислугою років;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо не зарахування ОСОБА_1 , періодів роботи з 18.01.1994 по 29.09.2023 до стажу роботи у подвійному розмірі;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України Харківської області зарахувати ОСОБА_1 , періоди роботи з 18.01.1994 по 29.09.2023 до стажу роботи у подвійному розмірі та перерахувати пенсію з 01.07.2024;
- на підставі ст. 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України Харківської області від 08.07.2024 № 204950019662 щодо відмови ОСОБА_1 , у призначенні пенсії за вислугою років.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України Харківської області зарахувати ОСОБА_1 , періоди роботи з 18.01.1994 по 29.09.2023 до стажу роботи у подвійному розмірі.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211 грн. 20 коп.
Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 року по справі № 520/20991/24 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення суду, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а не за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», тому у відповідача відсутні підстави для зарахування періоду роботи позивача після 01.01.2004 в подвійному розмірі. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.01.2019 у справі № 265/4648/14-а, і колегія суддів не вбачає підстав для відступу від неї. Отже, пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років (ст. 114 Закону №1058). Враховуючи вищезазначене період роботи позивача до 01.01.2004 зараховано в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону 1788, а з 01.01.2004 в одинарному розмірі відповідно до п.4 ст.24 Закону 1058. Враховуючи вищезазначене, з огляду на викладені положення законодавчих норм, органом пенсійного фонду під час розрахунку пенсії за віком позивача, було правомірно враховано стаж після 01.01.2004 в одинарному розмірі.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження, у зв`язку з чим фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 01.07.2024 звернулася до ГУ ПФ України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 60 ЗУ «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням відповідача від 08.07.2024 № 204950019662 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» та Прикінцевих положень ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного стажу роботи за вислугою років.
Так, у вказаному рішенні відповідачем зазначено, що періоди роботи, зазначені у довідці від 13.06.2024 № 4/123-К, можливо переглянути відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" після надання інформації, що в клініці не існувало самостійного відділення реанімації та інтенсивної терапії.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, вважаючи, що відповідачем протиправно не зараховано позивачу періоди роботи з 18.01.1994 по 29.09.2023 до стажу роботи у подвійному розмірі, останній звернувся до суду із цим позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що до стажу роботи у подвійному розмірі за нормами статті 60 Закону №1788-ХІІ зараховуються періоди роботи у реанімаційних відділеннях; після перейменування відділень реанімацій, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 08.10.1997 № 303: у відділеннях анестезіології та інтенсивної терапії; групах анестезіології та інтенсивної терапії; відділеннях інтенсивної терапії. Отже, з огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що робота позивача у період у період з 18.01.1994 по 29.09.2023 працювала в клініці Харківського НДІ загальної та невідкладної хірургії МОЗ України на посаді медсестри-палатної палати для реанімації і інтенсивної терапії (на 6 хворих) відділення гнійної хірургії з палатою для реанімації і інтенсивної терапії на 6 ліжок підлягає зарахуванню до стажу роботи у подвійному розмірі в силу вимог ст.60 Закону №1788. Разом із тим, суд зазначив, що не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України Харківської області щодо не зарахування ОСОБА_1 , періодів роботи з 18.01.1994 по 29.09.2023 до стажу роботи у подвійному розмірі, оскільки право позивача на зарахування спірного періоду стажу роботи ОСОБА_2 у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" порушено саме скасованим судом рішення від 08.07.2024 № 204950019662. Також, суд зазначив, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частини зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсій з 01.07.2024, оскільки матеріали справи не містять інформації щодо призначення пенсії позивачу та її отримання останнім.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Конституцією України, Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII ) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до преамбули Закону № 1058-IV, цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Частиною 2 ст. 24 Закону № 1058 передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно абз. 1, 3 ч. 4 ст. 24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
До набрання чинності Законом № 1058 умови обчислення стажу роботи, в тому числі для призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років, визначав Закон № 1788.
Відповідно до пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Таке правове регулювання визначає, що положення Закону №1788-ХІІ, в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в тому числі щодо пільг по обчисленню стажу), станом на час звернення позивача за призначенням пенсії діяли і підлягали застосуванню відповідними суб`єктами під час виконання покладених на них функцій.
Відповідно до ст. 60 Закону №1788-ХІІ робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України та Пенсійного Фонду України від 29.12.2005 № 625/15-05/039-6 №10.01.09/2606 №16918/02-20 заклади охорони здоров`я: протитуберкульозні кабінети, психіатричні кабінети, кабінети інфекційних захворювань, психоневрологічні відділення, психіатричні бригади швидкої допомоги відносяться до таких, час роботи в яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Таким чином, порівняльний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що Закон України №1058-IV не встановлює обмежень щодо застосування ст. 60 Закону України №1788-XII при обчисленні пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, а сама редакція ст. 60 Закону №1788-XII (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2205-VIII від 14.11.2017) є чинною на теперішній час та саме норма цього Закону є спеціальною під час вирішення питання про зарахування стажу для призначення пенсії на пільгових умовах.
Колегія суддів дійшла висновку, що передбачене статтею 60 Закону № 1788-XII право на зарахування стажу в подвійному розмірі не пов`язано із набранням чинності Закону № 1058-IV, а тому не обмежується наявним стажем роботи до 01.01.2004.
Такі висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною судом касаційної інстанції у постановах від 11.12.2018 у справі № 310/385/17 (2-а/310/47/17), від 23.01.2019 у справі № 485/103/17, від 04.12.2019 у справі № 689/872/17, від 27.02.2020 у справі № 462/1713/17, від 27.04.2023 у справі № 160/14078/22.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами пунктів 1, 3, 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Судовим розглядом встановлено, що відповідно до даних трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 та довідки №4/89к від 14.09.2023 позивачка дійсно працювала в клініці Харківського НДІ загальної та невідкладної хірургії МОЗ України на посаді медсестри-палатної для реанімації і інтенсивної терапії (на 6 хворих) відділення гнійної хірургії з палатою для реанімації і інтенсивної терапії на 6 ліжок з 18.01.1994 року (наказ №15к від 17.01.1994). 01.01.1998 року відділення гнійної хірургії з палатою для реанімації і інтенсивної терапії (на 6 хворих) перейменовано у відділення гнійної хірургії з палатою інтенсивної терапії на 6 ліжок (наказ №111к від 22.12.1997 року). 01.01.2006 року змінена назва відділення на «Відділення гнійної хірургії на 20 ліжок з палатою інтенсивної терапії на 6 ліжок» (наказ №167к від 27.12.2005 року). 01.01.2008 року змінена назва посади згідно Класифікатору професій ДК 003 2005 на «сестра медична-стаціонару» (наказ №84к від 20.02.2008 року). 01.01.2022 року «Відділення гнійної хірургії на 25 ліжок з палатою інтенсивної терапії на 6 ліжок» перейменовано на «Відділення хірургічних інфекцій та ускладненої онкологічної патології на 25 ліжок з палатою інтенсивної терапії на 6 ліжок» (наказ N273-к від 27.10.2021 року). Перебувала у частково-оплачуваній відпустці по догляду за дитиною до 3-х років з 08.10.1999 по 15.07.2002 року (наказ №80 від 5.10.1999 р.). Приступила 13.08.2002 року (наказ №108к від 13.08.2002 р.). Звільнена 29.09.2023 року (наказ №259-к від 14.09.2023 року).
Таким чином, колегія суддів зазначає, що позивач має право на зарахування періодів роботи з 18.01.1994 по 08.10.1999 та з 13.08.2002 по 29.09.2023 до відповідного стажу в подвійному розмірі, оскільки відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_1 та довідки №4/89к від 14.09.2023 позивач дійсно працювала в клініці Харківського НДІ загальної та невідкладної хірургії МОЗ України на посаді медсестри-палатної для реанімації і інтенсивної терапії у вищевказаний період.
Крім того, колегією суддів встановлено, що позивач перебувала у частково-оплачуваній відпустці по догляду за дитиною до 3-х років з 08.10.1999 по 15.07.2002 року (наказ №80 від 05.10.1999 р.). Приступила 13.08.2002 року (наказ №108к від 13.08.2002 р.)
Верховний Суд у постанові від 29 березня 2019 року у справі № 314/404/17 сформулював правовий висновок відповідно до якого пільги, передбачені статтею 60 Закону № 1788-ХІІ, стосуються саме часу фактичного виконання роботи в деяких медичних закладах вказаних у цій статті, тому, на думку колегії суддів, період перебування осіб, які працюють у цих закладах, у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку зараховується до спеціального стажу роботи, проте в одинарному розмірі.
Враховуючи вищевикладені висновки Верховного Суду, період перебування у частково оплачуваній відпустці для догляду за дитиною віком до трьох років з 08.10.1999 по 13.08.2002 не підлягає зарахуванню до відповідного стажу в подвійному розмірі.
Отже, внаслідок неповного з`ясування обставин справи, судом першої інстанції передчасно зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України Харківської області зарахувати ОСОБА_1 , періоди роботи з 08.10.1999 по 13.08.2002.
Колегія суддів звертає увагу, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, від 08.11.2019 у справі №227/3208/16-а.
Водночас Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
До того ж, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Таким чином «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відтак колегія суддів дійшла висновку, що належним та ефективним способом порушених прав позивача буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України Харківської області від 08.07.2024 № 204950019662 щодо відмови ОСОБА_1 , у призначенні пенсії за вислугою років та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розгляну заяву ОСОБА_1 від 01.07.2024 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 60 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням правових висновків суду по даній справі.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області частково підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За приписами до п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позову.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2026 по справі № 520/20991/24 - скасувати.
Прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України Харківської області від 08.07.2024 № 204950019662 щодо відмови ОСОБА_1 , у призначенні пенсії за вислугою років.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розгляну заяву ОСОБА_1 від 01.07.2024 про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 60 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням правових висновків суду по даній справі.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій
Судді(підпис) (підпис) Я.М. Макаренко Т.С. Перцова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua