Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №520/4241/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 р.Справа № 520/4241/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., м. Харків, у справі № 520/4241/25

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС у Харківській області), в якій просив суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 24.09.2024 №00540110707 та від 24.09.2024 №00540100707.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що вказані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акту фактичної перевірки від 31.08.2024 (реєстраційний №100534/26/15/07/3590204451 від 02.09.2024), складеного Головним управлінням ДПС у м. Києві за результатами фактичної перевірки магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , в якому позивач здійснював підприємницьку діяльність. Позивач наголошує, що фактична перевірка проведена з істотними порушеннями вимог Податкового кодексу України (далі - ПК України), відтак, прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що суперечать нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини, тому підлягають скасуванню.

Відповідач 19.03.2025 через канцелярію суду подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що фактична перевірка проведена на законних підставах відповідно до підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України - на підставі скарги покупця (споживача) щодо порушення встановленого порядку проведення розрахункових операцій у магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (наказ ГУ ДПС у м. Києві від 21.08.2024 №5633-п). Під час перевірки встановлено ненадання до перевірки первинних документів, що підтверджують ведення обліку товарних запасів, а загальна сума необлікованого товару становить 895 782,00 грн, що є порушенням пункту 12 статті 3 Закону України від 06.07.1995 № 265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» (далі - Закон №265/95-ВР). Також відповідач зазначив, що за результатами запиту про надання документів від 22.08.2024 станом на 31.08.2024 не надано жодних документів, що є порушенням пункту 85.2 статті 85 ПК України.

23.04.2025 представником відповідача подано додаткові пояснення, в яких звернуто увагу на постанову Верховного Суду від 10.04.2025 у справі №580/1158/23, в якій Суд надав оцінку правомірності притягнення суб`єктів господарювання до відповідальності за порушення пункту 12 частини 11 статті 3 Закону №265/95-ВР.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 у задоволенні позовної заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вулиця Григорія Сковороди, 46, місто Харків, 61057, код ЄДРПОУ: 43983495) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення – відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити у справі нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі, стягнути з ГУ ДПС у Харківській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ФОП ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Зазначає, що єдиною фактичною передумовою призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України є наявність письмового звернення саме покупця (споживача), який перебував у правовідносинах з конкретним платником податків – суб`єктом перевірки, а не з торговою мережею чи торговою маркою в цілому. Судом першої інстанції не з`ясовано та не встановлено: чи дійсно автор скарги був покупцем (споживачем) саме у ФОП ОСОБА_1 , а не в іншого суб`єкта господарювання; чи відповідає скарга вимогам Закону України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР щодо обов`язкових реквізитів (прізвище, ім`я, по батькові заявника, місце проживання, дата подання, підпис); чи містить скарга опис конкретного порушення порядку проведення розрахункових операцій, дату та предмет придбання товару.

Зауважує, що наявні в матеріалах справи докази – скарга покупця та доповідна записка – є нечитабельними, що позбавляло суд можливості перевірити наведені в них відомості: даних про заявника, суті звернення, дати та предмета придбання товару, а також самого факту, що звернення стосується саме позивача. На думку апелянта, подання відповідачем нечитабельних копій ключових доказів не звільняє його від обов`язку довести правомірність оскаржуваних рішень і не може розцінюватися судом як належне виконання цього обов`язку.

Вважає, що суд першої інстанції, встановивши неможливість прочитання поданих доказів, повинен був витребувати від відповідача належні (читабельні) копії або оригінали цих документів, чого зроблено не було. Натомість суд визнав підстави перевірки доведеними, фактично не маючи можливості перевірити зміст доказів, на які сам же і посилається.

Вказує, що наказ та направлення на проведення перевірки стосуються магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а не персонально ФОП ОСОБА_1 , що не відповідає вимогам абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України.

Також посилається на те, що суд не встановив правового статусу особи, якій нібито вручені документи на проведення перевірки. За відсутності доказів наявності у цієї особи повноважень діяти від імені платника податків неможливо вважати доведеним дотримання контролюючим органом процедури, встановленої пунктом 81.1 статті 81 ПК України, а отже – неможливо вважати доведеною й правомірність проведеної на цій підставі перевірки. Посилається на те, що висновки суду щодо порушення пункту 85.2 статті 85 ПК України є внутрішньо суперечливими, оскільки сам запит про надання документів позивачу (його представнику) не вручався.

Зазначає, що порушення процедури призначення та проведення фактичної перевірки виключає правові наслідки такої перевірки та є самостійною підставою для скасування прийнятих за її результатами податкових повідомлень-рішень.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Зокрема, зазначає, що підставою для видання наказу про проведення фактичної перевірки слугувала скарга покупця щодо діяльності позивача та доповідна записка управління фактичних перевірок від 21.08.2024 №1606/26-15-07-07-00-12, отже, під час розгляду справи доведено наявність підстав для проведення фактичної перевірки позивача.

На думку ГУ ДПС у Харківській області наказ від 21.08.2024 №5633-п «Про проведення фактичної перевірки» відповідає вимогам, встановленим ПК України. Перед початком проведення фактичної перевірки проведено контрольну розрахункову операцію, а саме: покупка кабелю роутера по ціні 249,00 грн, при цьому ПРРО використано, фіскальний чек видано, продаж здійснено продавцем Григорієм, представитись та повідомити прізвище відмовився. На вимогу перевіряючих відмовився від підпису в направленнях та отримати копію наказу на проведення фактичної перевірки, про що складено відповідний акт та розпочато перевірку, продавець також відмовився зняти х - звіти та перерахувати готівкові кошти, які знаходяться на місті реалізації. Письмовий запит про надання документів не було вручено через відмову продавця, про що складено відповідний акт. Відповідно до запиту про надання документів від 22.08.2024 станом на 31.08.2024 не надано жодних документів, що стосуються предмету перевірки, а також не надано документів, або пояснень щодо походження товарів, які знаходяться на місці реалізації в магазині.

Зважаючи на викладене, вважає, що суд першої інстанції всебічно та у повному обсязі дослідив обставини, що мають значення для вирішення даного публічно-правового спору, надав їм вірну правову оцінку та ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення.

26.10.2026 відповідачем подано додаткові пояснення у справі, в яких зазначено, що саме у доповідній записці міститься інформація щодо отримання письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, в якому вказується про те, що в магазинах під торговими марками «YABLUKA», які розташовані на території м. Києва, здійснюється реалізація товарів без видачі фіскальних чеків та перераховуються адреси магазинів, у яких були здійснено покупки та не отримано чеки за товар, зокрема, зазначений магазин, що знаходиться за адресою: м. Київ, Подільський район, проспект Правди, буд. 47. Після виходу за зазначеною у зверненні адресою, для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої у зверненні інформації (постанова Верховного Суду у складі Судової палати від 10.04.2025 у справі №580/1158/23) посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві було встановлено, що у магазині «YABLUKA» за вказаною у зверненні адресою фактично господарську діяльність здійснює ФОП ОСОБА_2 . В акті перевірки зазначено, що фактична перевірка проведена у присутності особи, яка представилась «Григорій», та вказана його посада – продавець. Встановити особу продавця на ім`я ОСОБА_3 не виявилось за можливе, так як у посадових осіб державної податкової служби відсутні відповідні повноваження. Крім того, актом перевірки встановлено ще одне порушення – ФОП ОСОБА_2 допустив до роботи продавця, який здійснював розрахункову операцію, без укладання трудового договору, без повідомлення центрального органу виконавчої влади про прийняття працівника на роботу та без сплати відповідних податків.

Відповідач просив врахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23.07.2026 у справі №380/19405/23, від 06.10.2026 у справі №520/21435/25, від 10.04.2025 у справі №580/1158/23.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи без участі скаржника та його представника.

Відповідно до частини 2 статті 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 21.08.2024 №5633-п «Про проведення фактичних перевірок», прийнятого згідно з підпунктом 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України (на підставі доповідної записки управління фактичних перевірок від 21.08.2024 №1606/26-15-07-07-0012, згідно з якою до ГУ ДПС у м. Києві надійшло звернення споживача від 20.08.2024 №б/н (вх. ГУ ДПС у м. Києві від 21.08.2024 №К/1277/ЕЗ) щодо реалізації товарів, без видачі фіскальних чеків у торговій мережі під торговою маркою «YABLUKA»), Головним управлінням ДПС у м. Києві у період з 22.08.2024 по 31.08.2024 проведено фактичну перевірку магазину «YABLUKA» за адресою: проспект Правди, 47, Подільський район, м. Київ.

За наслідками проведеної фактичної перевірки ГУ ДПС у м. Києві складено акт (довідку) фактичної перевірки від 31.08.2024 (реєстраційний №100534/26/15/07/3590204451 від 02.09.2024), в якому встановлено: порушення пункту 12 статті 3 Закону № 265/95-ВР (ненадання документів, що підтверджують ведення обліку товарних запасів, загальна сума необлікованого товару 895 782,00 грн); порушення статті 44, пункту 85.2 статті 85 ПК України (ненадання у повному обсязі документів за запитом від 22.08.2024); порушення частини 4 статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (допуск до роботи найманого працівника без укладення трудового договору).

На підставі вказаних висновків акту фактичної перевірки ГУ ДПС у Харківській області прийняло: податкове повідомлення-рішення (форма «С») від 24.09.2024 №00540110707, яким позивачеві застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 895 782,00 грн (вісімсот дев`яносто п`ять тисяч сімсот вісімдесят дві гривні 00 копійок) за порушення пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР; та податкове повідомлення-рішення (форма «ПС») від 24.09.2024 №00540100707, яким позивачеві застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 1 020,00 грн (одна тисяча двадцять гривень 00 копійок) за порушення пункту 85.2 статті 85 ПК України.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, виходив з того, що під час розгляду справи доведено наявність підстав для проведення ГУ ДПС в Харківській області фактичної перевірки позивача відповідно до підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України у зв`язку з надходженням скарги покупця щодо діяльності ФОП ОСОБА_1 та на підставі доповідної записки управління фактичних перевірок. Зазначив, що на початок проведення перевірки працівникам контролюючого органу первинні документи на підтвердження ведення обліку товарних запасів позивачем надані не були, що свідчить про порушення ним вимог пункту 12 частини 1 статті 3 Закону №265/95-ВР.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідачем надано належні докази на підтвердження правомірності податкових повідомлень-рішень від 24.09.2024 №00540110707 та від 24.09.2024 №00540100707. Під час розгляду справи позивачем не спростовано встановлене фактичною перевіркою порушення пункту 12 статті 3 Закону №265/95-ВР та пункту 85.2 статті 85 ПК України.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 ПК України визначено, що контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту, що відносяться до повноважень митних органів), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Умови, порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичних перевірок, строки проведення перевірок та оформлення їх результатів визначені статтями 75, 80, 81 ПК України.

Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (пункт 75.1 статті 75 ПК України).

Підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України визначено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, законодавства з питань регулювання виробництва та обігу підакцизних товарів (продукції), у тому числі товарів (продукції), що підлягають маркуванню, законодавства з питань застосування Електронної системи обігу алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Пунктом 80.1 статті 80 ПК України встановлено, що фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).

Відповідно до підпункту 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: у разі письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, у тому числі незабезпечення можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, касових операцій, патентування або ліцензування.

Перед початком фактичної перевірки, з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій, посадовими особами контролюючих органів на підставі підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція (пункт 80.4 статті 80 ПК України).

Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу (пункт 80.5 статті 80 ПК України).

Відповідно до пункту 81.1 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред`явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Колегія суддів наголошує на тому, що наказ про проведення перевірки є ключовим документом на підставі якого контролюючий орган може приступити до проведення перевірки.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що наказ про проведення перевірки є не лише внутрішнім організаційним документом контролюючого органу, а насамперед юридичним актом індивідуальної дії, який спрямований на породження правових наслідків для конкретного платника податків. Саме з моменту пред`явлення належно оформленого наказу виникає процесуальна підстава для допуску посадових осіб до перевірки, а відтак розпочинається реалізація заходів податкового контролю, які можуть впливати на майнову та правову сферу суб`єкта господарювання.

У зв`язку з цим наказ виконує, зокрема, гарантійну функцію, оскільки сприяє забезпеченню балансу між публічними інтересами держави у сфері податкового контролю та правами платника податків. Його зміст має бути достатньо визначеним і зрозумілим, таким, що дає можливість ідентифікувати особу, обсяг та межі перевірки без обґрунтованих сумнівів. Саме через наказ платник податків отримує можливість завчасно ознайомитися з підставами перевірки.

З огляду на це вимоги пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення найменування платника податків, його реквізитів, об`єкта перевірки, виду та підстав перевірки мають імперативний характер і спрямовані на забезпечення належної індивідуалізації акта контролю. Відсутність такої індивідуалізації або її заміна узагальненими позначеннями фактично нівелює правову визначеність наказу як підстави для втручання у сферу господарської діяльності.

Як акцентував увагу Верховний Суд, зокрема, в постанові від 16 лютого 2026 року у справі № 520/22782/24, суди при вирішенні спору повинні, як з`ясувати підстави, встановлені ПК України для призначення фактичної перевірки позивача та їх належне відображення в наказі про проведення перевірки, так і встановити, яка саме фактична підстава для проведення такої мала місце у конкретній справі. Для цього суди мають належним чином дослідити наказ на проведення перевірки, з`ясувати відповідність його змісту вимогам пункту 81.1 статті 81 ПК України та встановити, яка саме з фактичних підстав для її проведення у ньому зазначена, а в подальшому - чи підтверджується ця фактична підстава відповідними доказами.

У постанові від 11.06.2026 у справі №280/11483/24 за подібних правовідносин Верховний Суд вказав, що без з`ясування наведених питань неможливо дійти обґрунтованого висновку щодо правомірності призначення та проведення фактичної перевірки і, відповідно, законності актів індивідуальної дії, прийнятих за результатами такого контрольного заходу.

У відповідності до правової позиції, яка неодноразово та послідовно висловлювалась у постановах Верховного Суду, зокрема, але не виключно від 04 лютого 2019 року у справі №807/242/14, від 31 січня 2023 року у справі №540/1245/20, від 19 квітня 2024 року у справі №260/1885/19, від 18 лютого 2026 року у справі №810/2305/17, від 30 березня 2026 року у справі №240/23207/24 та інших, податкова перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки. Акт такої перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Враховуючи викладене, установивши порушення процедури проведення перевірки, її підстав, наслідком чого є визнання протиправними її результатів, суд може не переходити до аналізу інших обставин, що слугували підставою ухвалення суб`єктом владних повноважень індивідуальних актів.

У справі, що розглядається, колегією суддів встановлено, що на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 21 серпня 2024 року №5633-п та направлень на перевірку посадовими особами контролюючого органу проведено фактичну перевірку магазину « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , у якому господарську діяльність здійснював ФОП ОСОБА_1 .

Водночас у наказі від 21 серпня 2024 року №5633-п ФОП ОСОБА_1 як платник податків, щодо якого призначено фактичну перевірку, не зазначений. Цим наказом передбачено проведення фактичних перевірок платників податків/об`єктів, зазначених у додатках 1- 10 до нього.

Колегія суддів зазначає, що зі змісту пункту 81.1 статті 81 ПК України вбачається, що законодавець установив відмінні вимоги до змісту направлення на проведення перевірки та наказу про її проведення. Так, для направлення передбачено зазначення найменування та реквізитів суб`єкта або об`єкта, перевірка якого проводиться. Натомість щодо наказу ця норма передбачає зазначення найменування та реквізитів суб`єкта, який перевіряється, та, у разі проведення перевірки в іншому місці, - адреси об`єкта, перевірка якого проводиться.

Отже, встановлення того, що наказ та додатки до нього дозволяли ідентифікувати конкретний торговельний об`єкт та місце проведення перевірки, саме по собі не свідчить про дотримання контролюючим органом вимог пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо змісту наказу в частині індивідуалізації платника податків, стосовно якого призначено перевірку.

Комерційне найменування магазину «YABLUKA» та адреса його розташування характеризують об`єкт, у якому здійснюється господарська діяльність, однак не є відомостями про конкретного суб`єкта податкових правовідносин. Саме платник податків є носієм прав та обов`язків, що виникають у зв`язку з призначенням та проведенням перевірки, а тому визначення об`єкта перевірки не може підміняти передбачену законом індивідуалізацію особи, щодо якої прийнято відповідне рішення.

При цьому встановлення під час здійснення контрольних заходів того, що господарську діяльність у відповідному торговельному об`єкті здійснює ФОП ОСОБА_1 , не усуває зазначеного недоліку наказу. Індивідуалізація платника податків має бути забезпечена на стадії прийняття контролюючим органом рішення про проведення перевірки та випливати зі змісту акта, який є правовою підставою для здійснення такого заходу податкового контролю.

Інший підхід фактично допускав би можливість поширення дії індивідуального акта на особу, яка на момент його прийняття в такому акті визначена не була, що не узгоджується ані з імперативними вимогами пункту 81.1 статті 81 ПК України, ані з правовою природою наказу про проведення перевірки як акта індивідуальної дії.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що наказ Головного управління ДПС у м. Києві від 21 серпня 2024 року №5633-п не забезпечував належної індивідуалізації ФОП ОСОБА_1 як платника податків, щодо якого прийнято рішення про проведення фактичної перевірки.

Допущене контролюючим органом порушення не може бути визнане суто формальним недоліком оформлення наказу, оскільки стосується базової передумови здійснення податкового контролю - наявності належної та індивідуалізованої правової підстави для його початку щодо конкретного платника податків.

Відсутність у наказі відомостей, які дозволяють ідентифікувати ФОП ОСОБА_1 як платника податків, щодо якого прийнято рішення про проведення фактичної перевірки, та фактичне здійснення контрольних заходів щодо цієї особи свідчать про порушення встановленої законом процедури призначення перевірки.

Наведене узгоджується з правовим підходом Верховного Суду, викладеним у постанові від 09 червня 2026 року у справі №380/26084/24, за яким використання у наказі комерційного найменування торговельного об`єкта замість відомостей про конкретного платника податків, щодо якого фактично здійснено перевірочні заходи, не забезпечує належної індивідуалізації наказу як акта індивідуальної дії.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що порушення, допущене при призначенні фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , має істотний характер, оскільки стосується правової підстави здійснення податкового контролю саме щодо цього платника податків.

Проведення перевірки за відсутності належно оформленої правової підстави для її здійснення щодо конкретного платника податків має наслідком неправомірність результатів такої перевірки та рішень, прийнятих на їх підставі, оскільки результати контрольного заходу, проведеного з істотним порушенням процедури його призначення, не можуть породжувати правомірних юридичних наслідків.

Оскільки податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 24 вересня 2024 року №00540110707 та №00540100707 прийняті за результатами фактичної перевірки, проведеної на підставі наказу, який не забезпечував належної індивідуалізації ФОП ОСОБА_1 як платника податків, щодо якого призначено таку перевірку, вказані податкові повідомлення-рішення не можуть вважатися правомірними та підлягають скасуванню.

З огляду на те, що встановлене порушення процедури призначення фактичної перевірки є самостійною та достатньою підставою для висновку про неправомірність її результатів та прийнятих на їх підставі рішень, інші доводи апеляційної скарги, зокрема щодо наявності передбачених підпунктом 80.2.3 пункту 80.2 статті 80 ПК України підстав для призначення фактичної перевірки, порядку проведення контрольної розрахункової операції, меж фактичної перевірки, ведення обліку товарних запасів, визначення їх фактичних залишків, проведення інвентаризації, витребування та ненадання первинних документів, а також доведеності виявлених контролюючим органом порушень, не мають вирішального значення для результату апеляційного перегляду.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13.10.2026 у справі №380/5635/25, у якій Верховний Суд також надавав оцінку наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 21 серпня 2024 року № 5633-п в частині не зазначення конкретного суб`єкта господарювання, проте за іншою адресою торгівельного об`єкта з комерційним найменуванням «YABLUKA».

Водночас суд першої інстанції наведеним обставинам належної правової оцінки не надав, не перевірив доводів позивача щодо дотримання контролюючим органом установленої законом процедури призначення фактичної перевірки та не з`ясував правових наслідків допущеного порушення для правомірності податкових повідомлень-рішень. Натомість суд обмежився загальним висновком про те, що під час розгляду справи доведено наявність підстав для проведення ГУ ДПС у Харківській області фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 , не дослідивши питання належної індивідуалізації платника податків у наказі про її призначення.

Таким чином, залишення поза увагою зазначених обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, призвело до неповного з`ясування обставин справи та, як наслідок, до ухвалення судом першої інстанції неправильного рішення по суті спору.

З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги позивача щодо порушення контролюючим органом процедури призначення фактичної перевірки, яке полягає у відсутності в наказі відомостей, що дозволяють належним чином ідентифікувати ФОП ОСОБА_1 , як платника податків, стосовно якого прийнято рішення про проведення фактичної перевірки, знайшли своє підтвердження. Зазначене свідчить про недотримання контролюючим органом установленої законом процедури призначення фактичної перевірки, що є істотним порушенням порядку її проведення та має наслідком неправомірність результатів такої перевірки і рішень, прийнятих на їх підставі.

Водночас відповідачем, на якого покладено обов`язок доведення правомірності прийнятого ним рішення, не надано належних і допустимих доказів на підтвердження дотримання встановленої законом процедури призначення фактичної перевірки, а також не спростовано належними доказами доводів позивача щодо відсутності в наказі необхідних відомостей для його ідентифікації як платника податків, стосовно якого призначено перевірку.

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23.07.2026 у справі №380/19405/23, від 06.10.2026 у справі №520/21435/25 та від 10.04.2025 у справі №580/1158/23, оскільки правові висновки, сформульовані в зазначених судових рішеннях, стосуються оцінки наявності законних підстав для призначення фактичних перевірок, достатності зазначення в наказах відомостей про господарську одиницю, її назву та адресу, а також істотності допущених контролюючим органом процедурних порушень з огляду на конкретні обставини відповідних справ.

Водночас у справі, що розглядається, предметом оцінки є перш за все дотримання контролюючим органом установленої законом процедури її призначення, зокрема забезпечення належної ідентифікації платника податків, стосовно якого прийнято відповідне рішення.

Також колегія суддів відхиляє покликання відповідача на наявність іншої адміністративної справи №520/11190/26 за позовом ФОП ОСОБА_2 до ГУ ДПС, яка на даний час знаходиться на розгляді Другого апеляційного адміністративного суду, в якій, за твердженням відповідача, фактична перевірка також проводилася у магазині «YABLUKA», розташованому за тією ж самою адресою, оскільки сам факт перебування іншої справи на розгляді суду не може підтверджувати правомірність дій контролюючого органу в межах цього провадження та не спростовує встановлених у цій справі порушень процедури призначення фактичної перевірки.

Відтак апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частинами 1, 2 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 у справі № 520/4241/25 прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, а отже підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд ухвалить нове рішення, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи встановлено, що позивачем при зверненні до суду з адміністративним позовом сплачено судовий збір у розмірі 8968,02 грн згідно з платіжною інструкцією №24 від 20.02.2025 та при зверненні з апеляційною скаргою сплачено судовий збір у розмірі 10762,00 грн згідно з квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №7 від 18.08.2026.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що з огляду на майновий характер спору та ціну позову, яка становить 896 802,00 грн, позивачу відповідно до положень підпункту 1 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року №3674-VI (далі – Закон №3674-VI) за подання позовної заяви належало сплатити судовий збір у розмірі 8 968,02 грн (1 % ціни позову).

Водночас, з урахуванням підпункту 2 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону №3674-VI, за подання апеляційної скарги підлягало сплаті 150 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, що становить 13 452,03 грн. Застосувавши передбачений частиною 3 статті 4 цього Закону коефіцієнт 0,8 у зв`язку з поданням апеляційної скарги в електронній формі, розмір судового збору, який підлягав сплаті за подання апеляційної скарги становить 10 761,62 грн. Саме така сума була визначена Другим апеляційним адміністративним судом в ухвалі від 11.08.2026 про залишення апеляційної скарги без руху.

Отже, при зверненні до суду апеляційної інстанції позивачем допущено незначну переплату судового збору в розмірі 0,38 грн (10 762,00 - 10 761,62).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №3674-VI судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 7 Закону №3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до частини 2 статті 7 цього Закону у випадку, встановленому пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми.

Таким чином, позивач не позбавлений права звернутися до суду апеляційної інстанції з відповідним клопотанням про повернення надміру сплаченого судового збору в розмірі 0,38 грн.

Оскільки Другим апеляційним адміністративним судом було ухвалено нове рішення, яким адміністративний позов задоволено, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат та стягнути з ГУ ДПС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 8 968 (вісім тисяч дев`ятсот шістдесят вісім) грн 02 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 10 761 (десять тисяч сімсот шістдесят одну) грн 62 коп.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 у справі № 520/4241/25 скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 24.09.2024 №00540110707 та від 24.09.2024 №00540100707.

Стягнути з Головного управління ДПС у Харківській області (ЄДРПОУ 43983495) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 8 968 (вісім тисяч дев`ятсот шістдесят вісім) грн 02 коп. та за подання апеляційної скарги у розмірі 10 761 (десять тисяч сімсот шістдесят одну) грн 62 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий

Повний текст постанови складено 06.11.2026 року