Рішення від 05 листопада 2026 р. у справі №520/27571/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Суд: Харківський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: перебуванням іноземців та осіб без громадянства на території України, з них

Дата: 05 листопада 2026 р.

Справа: №520/27571/26

Суддя: Лазарєв В.В.

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2026 року № 520/27571/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, в якому просить:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, яким не прийнято та повернуто ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства, оформлене листом від 23.01.2026 №8010.4-3661/80.3-26;

2) зобов`язати відповідача прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 31.07.2024 року набула громадянства України на підставі частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» та взяла зобов`язання протягом двох років з моменту набуття громадянства України подати документ про припинення громадянства російської федерації. У зв`язку з неможливістю отримати такий документ вона звернулася до відповідача із заявою щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства від 23.01.2026. Однак спірним рішенням, оформленим листом від 23.01.2026 №8010.4-3661/80.3-26, відповідач не прийняв та повернув їй декларацію.

Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки після 24.02.2022 дипломатичні відносини України з російською федерацією розірвано, консульські установи рф на території України не працюють, а консульські відділи посольств рф у третіх країнах, до яких вона зверталася, повідомили, що послуга щодо виходу з громадянства рф надається лише за умови особистої присутності заявника. Водночас позивачка не може тривалий час перебувати за межами України, оскільки здійснює догляд за донькою – дитиною з інвалідністю підгрупи «А» та чоловіком – особою з інвалідністю ІІІ групи, який отримав поранення внаслідок артилерійського обстрілу з боку збройних формувань російської федерації під час виконання журналістських обов`язків. Крім того, з огляду на професійну діяльність її чоловіка як кореспондента проєкту Радіо Свобода «Крим.Реалії» та її власну діяльність як головного редактора онлайн-медіа «Стоп Корупції ТБ», перебування в консульській установі держави-агресора створює реальну загрозу її безпеці.

На думку позивача, відповідач формально застосував норми законодавства та не надав оцінки зазначеним обставинам, що мають значення для прийняття відповідного рішення. У зв`язку з чим позивач звернулася до суду із цим позовом.

08 вересня 2026 року судом відкрито провадження у справі, керуючись статті 12, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи, про що постановлено ухвалу. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.

23 вересня 2026 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що обов`язковою передумовою для визнання причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства незалежною від особи є факт звернення до уповноваженого органу держави її громадянства та прийняття ним клопотання такої особи, однак жодних доказів звернення позивача до уповноважених органів російської федерації, у тому числі до консульських установ рф у третіх країнах, не надано. На думку представника відповідача, сам по собі факт припинення дипломатичних відносин з державою-агресором та роботи консульських установ російської федерації в Україні не є незалежною від особи причиною неотримання документа про припинення іноземного громадянства, а процедура припинення громадянства рф за ініціативою особи визначена федеральним законом рф від 31.05.2002 № 62-ФЗ «Про громадянство російської федерації».

Крім того, відповідач зазначив, що відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20.08.2024 № 3897-IX громадяни російської федерації, які в період з 24.02.2020 набули громадянство України і подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, зобов`язані подати документ про припинення іноземного громадянства протягом 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану, якщо строк виконання поданого зобов`язання сплив, а тому позивачка має пролонгований строк для припинення громадянства рф, права позивачки не порушено, а пункт 3 вказаного розділу встановлює виключний перелік осіб, які мають право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства, до яких позивачка не належить.

З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

У відповідності до частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши наявні заяви по суті справи, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

19.04.2024 звернулася до відповідача із заявою № 8026-000066942 про оформлення набуття громадянства України відповідно до частини 1 статті 8 Закону України «Про громадянство України» та подала зобов`язання протягом двох років з моменту набуття громадянства України припинити громадянство російської федерації і подати до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства російської федерації.

Згідно довідки № 8026-000032572 від 10.10.2024 про реєстрацію особи громадянином України, позивач є громадянкою України з 31 липня 2024 року.

23.01.2026 року ОСОБА_1 звернулася до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області із заявою щодо прийняття декларації про відмову від громадянства російської федерації від 23.01.2026. У декларації як незалежну від неї причину неотримання документа про припинення іноземного громадянства позивачка зазначила, що «процедура оформлення припинення громадянства (підданства) російської федерації не здійснюється».

Листом від 23.01.2026 №8010.4-3661/80.3-26 відповідач повідомив позивача, що вказана нею причина неотримання документа про припинення громадянства російської федерації не відповідає ані Закону України «Про громадянство України», ані федеральному закону «Про громадянство російської федерації», оскільки у розумінні Закону України «Про громадянство України» нездійснення процедури припинення іноземного громадянства розглядається як нездійснення такої процедури у зв`язку з відсутністю її в національному законодавстві іноземної держави; федеральний закон «Про громадянство російської федерації» передбачає чітку процедуру припинення російського громадянства за заявою особи, а припинення діяльності закордонних дипломатичних установ російської федерації на території України не впливає на здійснення такої процедури.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Статтею 4 Конституції України установлено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Частина друга статті 19 Конституції України закріплює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом пункту 2 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-III).

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 2235-III, зобов`язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України; незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури; декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав; тимчасове посвідчення громадянина України - документ, який посвідчує особу і підтверджує її належність до громадянства України.

Підстави набуття громадянства України визначені статтею 6 Закону № 2235-III, якою передбачено, що громадянство України набувається, зокрема, за територіальним походженням (пункт 2).

Відповідно до статті 8 Закону № 2235-III для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України іноземцем подається зобов`язання припинити іноземне громадянство.

Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Особа, яка набула громадянство України і подала декларацію про відмову від іноземного громадянства, зобов`язується повернути паспорт іноземної держави до уповноважених органів цієї держави.

Перелік документів, які подаються для оформлення набуття громадянства України, а також процедуру подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначений Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (далі - Порядок № 215).

Згідно з пунктом 117 розділу V Порядку № 215 у разі прийняття щодо особи рішення про оформлення набуття громадянства України територіальний орган ДМС України за місцем її проживання реєструє особу громадянином України. Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України.

Відповідно до пункту 118 розділу V Порядку № 215 особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16 серпня 2012 року № 715 (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) затверджено зразки документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, та журналів обліку, зокрема, зразок документа «Декларація про відмову від іноземного громадянства» (форма 45).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що національне законодавство визначає чіткий та послідовний алгоритм дій осіб, які виявили бажання набути українське громадянство. Законом № 2235-III передбачено можливість набуття громадянства України. Водночас положення статті 8 цього Закону містять імперативний припис щодо обов`язку таких осіб одночасно із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подати зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство) іншої держави. Лише у разі виконання особою обов`язку припинити іноземне громадянство та після подання документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства така особа має право отримати паспорт громадянина України.

Запроваджуючи інститут подання декларації про відмову від іноземного громадянства, законодавець передбачив можливість існування обставин, через які особа може не отримати документ про припинення іноземного громадянства (підданства) та які не залежать від її волевиявлення, та унормував, що в такому разі особа має право подати декларацію про відмову від іноземного громадянства.

Особливістю спірних правовідносин є те, що позивач набула громадянство України 31 липня 2024 року - під час дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, і протягом двох років мала обов`язок припинити громадянство російської федерації. Заяву про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства позивач подала 23.01.2026, тобто в межах дворічного строку з моменту набуття громадянства України.

Суд враховує, що після 24 лютого 2022 року, у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України, Україна розірвала дипломатичні відносини з цією державою, дипломатичні та консульські установи російської федерації припинили свою діяльність на території України, що є загальновідомою обставиною.

Листом Міністерства закордонних справ України від 13.10.2022 за №72/11-612/1-81401 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 за № 376, що після письмового повідомлення російській стороні про рішення української сторони розірвати дипломатичні відносини, встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною і рф, здійсненим у м. Мінську 14.02.1992, зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24.02.2022.

Отже, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, розірвано дипломатичні відносини між двома державами. Консульські установи країни агресора, які розміщені на території України, станом на сьогодні закриті та не функціонують. Відтак, позивач позбавлений можливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації від дипломатичного представництва чи консульської установи вказаної країни.

Позивач позбавлений можливості подати заяву про вихід з громадянства рф до дипломатичного представництва чи консульської установи російської федерації в іноземній державі через відсутність у нього дозволу на постійне проживання у відповідній іноземній державі.

Поряд із цим, розглянувши заяву позивача, відповідач у листі від 23.01.2026 №8010.4-3661/80.3-26 обмежився цитуванням норм законодавства та викладенням власного тлумачення поняття «нездійснення процедури» припинення іноземного громадянства, дійшовши висновку, що припинення діяльності закордонних дипломатичних установ російської федерації на території України не впливає на здійснення російськими уповноваженими органами процедури припинення громадянства.

Як встановлено судом, позивач перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 . Згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 від 26.03.2015 та медичним висновком № 509 від 30.09.2025 позивач є опікуном дитини інваліда - ОСОБА_3 , з інвалідністю підгрупи «А».

Згідно з актом спеціального розслідування нещасного випадку за формою Н-1/П від 12.02.2024, складеним комісією, утвореною наказом Південно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, 17.01.2024 журналіст (ведучий) відділу проєкту «Крим.Реалії» департаменту інформаційно-аналітичного мовлення Представництва «РФЕ/РЛ, Інк.» Євчин Дмитро Петрович під час виконання трудових обов`язків у відрядженні отримав поранення внаслідок артилерійського обстрілу з боку збройних формувань російської федерації поблизу с. Роботине Пологівського району Запорізької області.

Суд звертає увагу, що у даному випадку звернення позивача до дипломатичних представництв російської федерації в третіх країнах з метою оформлення відмови від іноземного громадянства, з огляду на необхідність здійснення постійного догляду за дитиною з інвалідністю та чоловіком, який отримав поранення внаслідок збройної агресії російської федерації, а також з огляду на ризики для її особистої безпеки, є надмірним тягарем у реаліях воєнного часу.

Аналогічний висновок щодо оцінки обставин, які унеможливлюють звернення особи до дипломатичних представництв російської федерації в третіх країнах в умовах воєнного стану, викладений у постанові Верховного Суду від 04 червня 2026 року у справі № 300/4750/24.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд звертає увагу, що спірне рішення не відповідає всім критеріям, які визначені ч.2 ст.2 КАС України, зокрема, критерію обґрунтованості, який відображає принцип обґрунтованості рішення або дії суб`єкта владних повноважень. Цей критерій вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Аналогічна правова позиція щодо застосування критерію обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень відображена у постанові Верховного Суду від 15.12.2021 року у справі №1840/2970/18.

З огляду на критерії, визначені частиною другою статті 2 КАС України, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення для його прийняття. У разі ж відхилення певних обставин висновки повинні бути вмотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Водночас суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність рішення, що оскаржується, іншими обставинами, ніж ті, що зазначені безпосередньо в рішенні, що оскаржується. За іншого підходу суб`єкт владних повноважень міг би самостійно та довільно змінювати (доповнювати) обґрунтування своїх дій (рішень) після їх вчинення (ухвалення), що не сумісне з принципами правової визначеності та належного урядування, які є фундаментальними для правової держави.

При цьому адміністративний суд не наділений повноваженням змінювати мотиви, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення, тобто втручатися у дискрецію останнього в частині вибору правового обґрунтування прийнятого ним рішення. Це означає, що адміністративний суд перевіряє рішення суб`єкта владних повноважень виключно в межах тих підстав, обставин і доводів, які зазначені безпосередньо в оскаржуваному рішенні (постанова Верховного Суду від 04 червня 2026 року у справі № 300/4750/24).

Проаналізувавши зміст листа ДМС України від 23.01.2026 №8010.4-3661/80.3-26, суд зазначає, що неподання позивачем доказів звернення до уповноважених органів російської федерації не була підставою для прийняття оскаржуваної відмови, а тому такі обставини не можуть бути покладені в обґрунтування правомірності спірного рішення.

Разом з цим, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ч.2 ст.6 КАС України).

У відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (Spacek, s.r.o. v. The Czech Republic» № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття «якість закону» Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі «Солдатенко проти України» (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля.

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам «доступності», «передбачуваності» та «зрозумілості»; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах «Сєрков проти України», заява № 39766/05, пункт 51; «Редакція газети «Правоє дело» та Штекель проти України», заява № 33014/05, пункт 51, 52; «Свято-Михайлівська Парафія проти України», заява № 77703/01, пункт 115; «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; «Санді Таймс» проти Об`єднаного Королівства» (№ 1) («SundayTimes v. The United Kingdom (№ 1)»), серія А, № 30, пункти 48-49; «Мелоун протии Об`єднаного Королівства» («Malone v. The United Kingdom»), серія А, № 82, пункт 66); « Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції» («Margareta and Roger Andersson v. Sweden»), серія А, № 226-А, п. 75; «Круслен проти Франції» (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; «Ювіг проти Франції» (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; «Аманн проти Швейцарії» (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (частина 4 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приймаючи до уваги наведене та враховуючи принцип верховенства права, суд вважає, що відповідач протиправно відмовив позивачу у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства.

Щодо посилання відповідача на постанови Верховного Суду від 19.12.2024 у справі № 280/1155/23, від 11.09.2024 у справі № 420/20499/23, від 16.05.2024 у справі № 580/3264/22, від 06.12.2024 у справі № 440/14326/23 та у справі № 420/11071/23 суд зазначає, що висновки у цих справах щодо необхідності доведення особою факту звернення до уповноважених органів російської федерації стосуються випадків, коли саме така обставина була підставою відмови органу ДМС у прийнятті декларації. Натомість у даній справі оскаржуване рішення ґрунтується виключно на тлумаченні відповідачем поняття «нездійснення процедури» припинення іноземного громадянства і не містить висновків щодо відсутності доказів звернення позивачки до уповноважених органів російської федерації. Доводи відповідача в цій частині, викладені у відзиві, є новими підставами, якими суб`єкт владних повноважень намагається обґрунтувати правомірність свого рішення після його прийняття.

Верховний Суд у постанові від 04 червня 2026 року у справі № 300/4750/24 також зазначив, що обставини, які формують зміст правовідносин у справах № 440/14326/23 та № 580/3264/22, є відмінними від обставин справи, у якій орган ДМС не надав жодної оцінки наведеним особою підставам подання декларації про відмову від іноземного громадянства.

Щодо доводів відповідача про те, що пунктом 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20.08.2024 № 3897-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо правового статусу іноземців та осіб без громадянства, які беруть участь у захисті територіальної цілісності та недоторканності України» продовжено строк виконання позивачкою зобов`язання припинити громадянство російської федерації, суд зазначає, що вказана норма встановлює строк для подання документа про припинення іноземного громадянства, однак не скасовує та не обмежує передбаченого частиною 5 статті 8 Закону № 2235-III права іноземця, який з незалежних від нього причин не може отримати такий документ, подати декларацію про відмову від іноземного громадянства. Пролонгація строку виконання зобов`язання не усуває необхідності завершення позивачем процедури набуття громадянства України та отримання паспорта громадянина України замість тимчасового посвідчення громадянина України, строк дії якого закінчився 20.06.2026, а тому доводи відповідача про відсутність порушення прав позивача є безпідставними.

Крім того, наведені обставини, як і посилання на пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3897-IX, не були підставою прийняття оскаржуваного рішення.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача, суд зазначає наступне.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, від 08.11.2019 у справі №227/3208/16-а.

Водночас Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

До того ж, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Таким чином «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

З огляду на наведене, оскільки суд констатував поважність причин неотримання позивачем документа про припинення іноземного громадянства (підданства) та протиправність відмови міграційної служби в прийнятті декларації про відмову від громадянства російської федерації, то інших варіантів поведінки, окрім як прийняти протилежне рішення, відповідач не має, а тому належним та ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язання міграційної служби прийняти у позивача декларацію про відмову від іноземного громадянства від 23.01.2026 року.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (місцезнаходження: вул. Березняківська, буд. 4а, м. Київ, 02152, код ЄДРПОУ 42552598) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області, яка викладена у листі від 23.01.2026 №8010.4-3661/80.3-26, у прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства.

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Лазарєв В.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua