Суд: Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про повернення безпідставно набутого майна (коштів)
Дата: 05 листопада 2026 р.
Справа: №335/2611/26
Суддя: Новасардова І. В.
1Справа № 335/2611/26 2/335/1962/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2026 року м. Запоріжжя
Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі: головуючого судді Новасардової І.В., за участю секретаря судового засідання Печерей О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Запоріжжі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі за текстом – Позивачка) звернулася до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя з позовом до ОСОБА_2 (далі за текстом – Відповідач) про стягнення безпідставно отриманих коштів, яка в процесі розгляду справи була уточнена.
В обгрунтування позову посилається на те, що 28.06.2021 між Позивачкою та Відповідачем було укладено договір про наміри купівлі квартири за адресою: АДРЕСА_1 у майбутньому, строк дії договору до 01.02.2022 і у цей же день, 28.06.2021 Відповідач власноруч отримав від мене грошові кошти у розмірі 15 000 доларів США, про що видав розписку та усно пообіцяв приїхати до м. Запоріжжя після спливу 6-місячного строку передбаченого ст. 1270 ЦК для оформлення спадщини, але через повномасштабне вторгнення рф до України не зміг виконати свою обіцянку.
Відповідач передав Позивачці технічний паспорт, рішення суду, але незважаючи на те, що зобов`язувався з`явитися до нотаріуса за першою вимогою, для укладення договору у нотаріуса не з`явився.
Позивачка зверталася до суду з позовом про визнання договору дійсним, визнання права власності.
Рішенням Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 04 листопада 2025 року м. Запоріжжя по справі № 335/4951/25 (2/335/2398/2025) у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дійсним, визнання права власності відмовлено.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 лютого 2026 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення суду без змін, але факт передання коштів встановлено цим рішенням, що згідно вимог ст.82 ЦПК звільняє від повторного доведення цих обставин.
З посиланням на вимоги ст.1212 ЦК України Позивачка просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 15000,00 доларів США.
Ухвалою суду від 13.04.2026 року, цивільну справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи визначено проводити в порядку загального позовного провадження.
11.06.2026 року від представника відповідача надійшла заява, за змістом якої представник просить провести судове засідання за відсутності представника, разом з цим зазначає, що у зв`язку із визнанням відповідачем позову, не заперечує проти винесення рішення суду у підготовчому судовому засіданні.
25.06.2026 року від представника відповідача надійшла заява про проведення судового засідання за її відсутності.
Судові засідання з розгляду даної справи неодноразово відкладались, у зв`язку із неявкою позивача у судове засідання.
Ухвалою суду від 19.08.2026 строк підготовчого провадження було продовжено, визнано обов`язковою явку позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у судові засідання з розгляду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів та витребувано у позивача ОСОБА_1 оригінал розписки від 28.06.2021 року, для дослідження її в судовому засіданні.
30.09.2026 ухвалою суду підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті в судовому засіданні.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити, а грошові кошти у розмірі 15000,00 доларів США стягнути з Відповідача, як такі, що ним безпідставно отримані та збережені на підставі ст.1212 ЦК України.
Представник відповідача позовні вимоги визнав.
У судовому засіданні 30.10.2026 судом завершено розгляд справи по суті, суд перейшов на стадію ухвалення судового рішення, в судовому засіданні оголошено перерву до 06.11.2026.
У судове засідання 06.11.2026 сторони не з`явилися.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, заслухавши думку позивача та представника відповідача, розглянувши подані сторонами докази, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.
Згідно частини статті 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи.
Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 04.11.2025 по справі №335/4951/25, яке набрало законної сили 17.02.2026, встановлені наступні обставини:
«28.06.2021 сторони у простій письмовій формі уклали договір про наміри (про купівлю-продаж нерухомості). Згідно п. 1.1 зазначеного договору відповідач мав намір продати, а відповідач купити в строк на умовах, визначених договором, квартиру АДРЕСА_2 , яку відповідач успадкував від ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , за заповітом від 31.08.2012, за ціною 408750,00 грн., що еквівалентно 15000,00 дол. США.
У п. 3.2 договору сторони домовилися, що відповідач зобов`язується продати квартиру в строк до 01 березня 2021 року.
Згідно п. 4.2 договору позивач в момент підписання договору передала, а відповідач прийняв завдаток в сумі 408750,00 грн., що еквівалентно 15000,00 дол. США. Про отримання від позивача вищезазначеної суми грошових коштів відповідач склав розписку, оригінал якої перебуває у позивача.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.09.2024 визнано за відповідачем ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на квартиру АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме мано від 15.05.2025 № 427090661 вбачається, що відповідачу ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_2 на підставі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11.09.2024 №335/5370/24.
……Таким чином, зважаючи на те, що укладений сторонами попередній договір є нікчемним, оскільки не був нотаріально посвідчений, і не створює наслідків його невиконання, які б мали місце у випадку укладення основного договору, підстави застосування ст. 220 ЦК України до правовідносин, які склалися між сторонами відсутні.».
Отже під час розгляду судової справи №335/4951/25 суд встановив, що укладений 28.06.2021 сторонами попередній договір є нікчемним, оскільки не був нотаріально посвідчений, і не створює наслідків його невиконання.
Спірні правовідносини виникли з приводу повернення 15000,00 доларів США, які відповідно до п. 4.2 договору є завдатком, який переданий за попереднім договором купівлі-продажу нерухомого майна, який є нікчемним.
Розглядаючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Правовий висновок про можливість застосування ст. 1212 ЦК України до вимоги про повернення коштів, переданих на виконання нікчемного попереднього договору, відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 01.04.2026 у справі № 524/6075/22. У зазначеній справі Верховний Суд виходив із того, що передані на виконання нікчемного попереднього договору кошти підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України. При цьому застосування судом зазначеної норми не означає зміни предмета позову, якщо суд виходить із тих самих фактичних обставин, на які посилався позивач.
Аналогічний правовий підхід застосований Верховним Судом у постанові від 18.02.2026 у справі № 367/942/17, у якій зазначено, що попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений без нотаріального посвідчення, є нікчемним у силу закону.
Суд погоджується з Позивачкою в тому, що передані кошти були пов`язані з домовленістю сторін про майбутнє придбання нерухомого майна.
Разом із тим юридична кваліфікація таких правовідносин не може обмежуватися лише використаним сторонами терміном «аванс».
Відповідно до ст. 570 ЦК України аванс є сумою, сплаченою в рахунок належних за договором платежів.
Водночас у цій справі попередній договір є нікчемним, а тому не створює юридичних наслідків, на які він був спрямований.
Отже, передані на виконання такого правочину кошти не можуть залишатися у Відповідача на підставі нікчемного правочину.
Відповідно до ч. 2 ст. 1212 ЦК України положення про безпідставне набуття майна застосовуються, зокрема, до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Таким чином, незалежно від того, чи називаються передані кошти авансом, завдатком або іншим платежем, після встановлення нікчемності правочину, на виконання якого вони передавалися, виникають правові підстави для вирішення питання про їх повернення за правилами ст. 1212 ЦК України.
Саме такий висновок зроблено Верховним Судом у справі № 524/6075/22, де позивач також просив повернути кошти, які вважав авансом, а Верховний Суд після встановлення нікчемності попереднього договору застосував ст. 1212 ЦК України та визнав передані кошти такими, що підлягають поверненню.
Верховний Суд також прямо зазначив, що положення глави 83 ЦК України застосовуються до повернення виконаного за недійсним правочином, а необхідними юридичними фактами для виникнення кондикційного зобов`язання є набуття або збереження майна однією особою за рахунок іншої та відсутність правової підстави такого набуття або збереження.
Для застосування ст. 1212 ЦК України необхідно встановити: набуття або збереження майна Відповідачем, набуття або збереження такого майна за рахунок Позивачки, відсутність достатньої правової підстави для такого набуття або збереження.
У цій справі судом встановлено, що Відповідач отримав від Позивачки 15000 доларів США.
Таким чином, Відповідач набув грошові кошти за рахунок Позивачки.
Однак, зазначена домовленість була укладена без дотримання обов`язкової вимоги про нотаріальне посвідчення та відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України є нікчемною.
Отже, така домовленість не створила для Відповідача правової підстави для остаточного збереження отриманих коштів.
Іншої правової підстави для набуття та подальшого збереження Відповідачем 15000 доларів США судом не встановлено.
Отже, Відповідач отримав майно за рахунок Позивачки, правова підстава, з якою пов`язувалося його отримання, є нікчемною, основний договір купівлі-продажу не укладений, доказів виникнення іншої правової підстави для набуття або збереження Відповідачем спірних коштів матеріали справи не містять.
За таких обставин Відповідач зобов`язаний повернути позивачці набуте майно відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України.
Основний договір купівлі-продажу нерухомого майна сторонами укладений не був.
Отже, правова підстава, на яку Відповідач міг б посилатися для утримання отриманих коштів, відсутня.
Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду у справі № 524/6075/22, де Суд дійшов висновку, що у зв`язку з нікчемністю попереднього договору передані на його виконання кошти підлягають поверненню відповідно до ст. 1212 ЦК України.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 18.02.2026 у справі № 367/942/17 зазначив, що положення ст. 1212 ЦК України можуть застосовуватися після того, як правова підстава набуття майна була визнана недійсною, припинена або була відсутня взагалі.
Отже, встановлені у цій справі обставини відповідають умовам виникнення кондикційного зобов`язання.
Щодо суми, яка підлягає поверненню
Судом встановлено, що Відповідач отримав від Позивачки 15000 доларів США.
Відповідно до ст. 524 ЦК України сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Велика Палата Верховного Суду послідовно виходить із того, що цивільне законодавство не забороняє визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті. Такий підхід, зокрема, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16, від 23.10.2019 у справі № 723/304/16 та від 11.09.2024 у справі № 500/5194/16-ц.
У спірних правовідносинах сторони визначили суму переданих коштів саме у доларах США.
Позивачка просить повернути їй саме ту суму, яку вона передала Відповідачу, - 15000 доларів США.
Оскільки Відповідач не повернув Позивачці отримані кошти, з нього на користь Позивачки підлягає стягненню 15000 доларів США.
За приписами ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
При цьому суд констатує, що визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, наявні законні підстави для ухвалення рішення про задоволення позову у підготовчому засіданні, а тому суд приймає визнання позову відповідачем.
Отже, суд, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши наявні докази в їх сукупності, дійшов висновку, що Відповідач отримав від Позивачки 15000 доларів США у зв`язку з домовленістю щодо майбутнього укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, однак передбачений законом попередній договір сторонами у належній формі укладений не був, а тому є нікчемним. У зв`язку з цим правова підстава для подальшого збереження Відповідачем отриманих коштів відсутня, що відповідно до ст. 1212 ЦК України є підставою для їх повернення Позивачці, що також визнано представником відповідповідача. За таких обставин позовні вимоги про стягнення 15000 доларів США є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Ціна позову становить 657 432,00 грн. (відповідно до уточненої позовної заяви).
Отже, розмір судового збору, у визначеному законом розмірі, за подання даного позову, становить 6574,32 грн.
Проте, при поданні позовної заяви позивачкою сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено, а саме 6574,50 грн. відповідно до платіжних інструкцій № 1587920341.1 від 24.03.2026 в сумі 6520 грн. 50 коп. та №1602296689.1 від 03.004.2026 в сумі 54 грн. 00 коп. Тобто, надміру сплачена сума судового збору становить 18 коп.
Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки позивачкою клопотання про повернення надміру сплаченого судового збору у розмірі 18 коп., на момент ухвалення рішення суду не заявлялось, питання про його повернення може бути вирішено судом у разі надходження відповідного клопотання, шляхом постановлення окремої ухвали.
Враховуючи вищезазначене, розмір судового збору, який підлягає розподілу між сторонами становить 6574,32 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
Оскільки відповідач позовні вимоги визнав, суд на підставі ч. 1 ст. 142 ЦПК України вважає за необхідне повернути позивачу з державного 50% судового збору сплаченого за подання цього позову, тобто 3287,16 грн., тоді як решта судового збору у сумі 3287,16 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Відповідно підходу, зазначеного в рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
Також, Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, від 18.07.2006 року).
Керуючись ст.ст.12, 19, 81, 141, 263-265, 354 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих коштів - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 15000 (п`ятнадцять тисяч) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 3287 (три тисячі двісті вісімдесят сім) грн. 16 коп.
Повернути з державного бюджету ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 відсотків сплаченого судового збору у розмірі 3287 (три тисячі двісті вісімдесят сім) грн. 16 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Рішення суду складено та підписано 06.11.2026 року.
Відповідно до ч.5 ст. 265 ЦПК України зазначаються наступні відомості:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_5 ; адреса: АДРЕСА_1 .
Суддя І.В. Новасардова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua