Суд: Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду
Дата: 05 листопада 2026 р.
Справа: №335/9383/26
Суддя: Стеценко А. В.
1Справа № 335/9383/26 2/335/4758/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 листопада 2026 року м. Запоріжжя
Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі головуючого судді Стеценка А. В., за участю секретаря судового засідання Добрянського Н. Є., представника позивача ОСОБА_1 , представників відповідачів Шикун В. О., Фарзаєвої К. А., Трішиної А. М., Орлової О. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Запоріжжі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У серпні 2026 року ОСОБА_2 звернувся до Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя з позовом до Головного управління Національної поліції в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури та Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди у розмірі 2 000 000 (два мільйони) гривень за рахунок коштів Державного бюджету України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13 серпня 2020 року ОСОБА_2 було незаконно затримано в порядку ст. 208 КПК України у межах кримінального провадження № 12020080040002179 та того ж дня повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України (замах на умисне вбивство). Ухвалою слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14 серпня 2020 року стосовно нього було обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на два місяці. 23 вересня 2020 року до суду скеровано обвинувальний акт за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України. Під час судового розгляду 27 грудня 2022 року прокурор змінив обвинувачення на ч. 1 ст. 121 КК України (умисне тяжке тілесне ушкодження). Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2023 року ОСОБА_2 було визнано винним за ч. 1 ст. 121 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі, а також частково задоволено цивільний позов потерпілого. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року вказаний вирок скасовано з призначенням нового судового розгляду. За результатами нового розгляду вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2026 року ОСОБА_2 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 121 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 22 червня 2026 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а виправдувальний вирок — без змін.
Позивач зазначає, що внаслідок незаконного кримінального переслідування перебував під слідством та судом з 13 серпня 2020 року по 22 червня 2026 року.
Внаслідок незаконного затримання, обрання запобіжного заходу, притягнення до кримінальної відповідальності, здійснення досудового розслідування та тривалого судового розгляду йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у тяжких душевних і моральних стражданнях, що внесли істотні негативні зміни в його життя. Позивач протягом тривалого часу змушений був захищатися від незаконного обвинувачення та доводити порушення закону з боку органів досудового розслідування, у зв`язку з чим впродовж майже шести років був позбавлений можливості вести звичний спосіб життя через необхідність систематично відвідувати правоохоронні органи, брати участь у проведенні слідчих дій та з`являтися у судові засідання. Крім того, внаслідок безпідставного кримінального переслідування позивач зазнав приниження честі та гідності, втративши авторитет і репутацію добропорядного, чесного громадянина перед знайомими, друзями, сусідами та родичами.
Внаслідок двомісячного перебування під цілодобовим домашнім арештом він втратив роботу, а подальше необґрунтоване обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину позбавило його можливості гідно працевлаштуватися. Тривале перебування під слідством та судом вимагало від позивача додаткових виняткових зусиль для організації звичного способу життя, оскільки було повністю порушено його життєві плани та усталений уклад через вимушену зосередженість упродовж понад 5 років та 10 місяців лише на доведенні власної невинуватості, що також суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо дотримання розумних строків.
За твердженням позивача, завдана йому моральна шкода виразилася у постійних душевних муках, тривожності, відчутті сорому, приниженості та погіршенні стосунків із оточуючими людьми, перед якими він змушений був постійно виправдовуватися, доводячи, що не є злочинцем. Основним чинником поглиблення моральних страждань позивач визначив перебування в стані постійного важкого психоемоційного напруження і стресу через реальну загрозу ув`язнення, особливо після ухвалення першого обвинувального вироку суду, яким йому було призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі, та подальші вимоги сторони обвинувачення щодо застосування такого ж покарання під час нового судового розгляду.
З огляду на характер обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину із загрозою реального позбавлення волі, тривалість обмеження цивільних прав, глибину моральних страждань та порушення життєвих зв`язків, позивач вважає визначений ним розмір компенсації моральної шкоди у сумі 2 000 000 гривень повністю обґрунтованим та співмірним із зазнаними втратами.
02.09.2026 позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, розпочато підготовче провадження, призначено підготовче судове засідання та встановлено сторонам строк для подання заяв по суті справи.
11.09.2026 Головне управління Національної поліції в Запорізькій області подало відзив на позовну заяву, у якому заперечило проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що поліція діє виключно на підстави, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Твердження позивача щодо «незаконних дій працівників поліції» є безпідставними та не знаходять свого підтвердження, оскільки жодних дій чи рішень Головного управління Національної поліції в Запорізькій області в установленому законом порядку протиправними визнано не було. Позивачем не доведено, що саме внаслідок протиправних дій посадових осіб ГУНП в Запорізькій області йому була завдана моральна або майнова шкода.
Відповідач наголошував на відсутності загальних підстав цивільно-правової відповідальності за завдану моральну шкоду, оскільки обов`язковому з`ясуванню підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням та вина останнього в її заподіянні. У порушення вимог ст. ст. 76, 81, 175 ЦПК України позивач не навів беззаперечних обставин та належних і допустимих доказів порушення його прав і завдання йому моральної шкоди. Позовна заява містить лише стандартні фрази та загальні формулювання, які жодним чином не відтворюють змін в індивідуальних психологічних особливостях позивача та ґрунтуються виключно на його особистих твердженнях і суб`єктивному сприйнятті реальності.
Крім того, позивачем не надано жодних медичних висновків, виписок із лікарні щодо звернення по допомогу до психіатра, підтверджень звернення до приватних психологів чи проходження спеціальних реабілітаційних тренінгів, а також доказів проведення психологічної експертизи на підтвердження наявності психоемоційних розладів чи страждань. Заявлений позивачем розмір компенсації моральної шкоди у сумі 2 000 000 грн є значно завищеним та в рази перевищує гарантований державою мінімальний розмір відшкодування, обчислений відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», при цьому підстав для стягнення компенсації у такому розмірі позивачем належним чином не обґрунтовано. Сам факт відмови держави від кримінального переслідування є достатньою сатисфакцією для позивача, а подвійного відшкодування шкоди за один і той самий період перебування під слідством та судом законом не передбачено. З огляду на викладене, ГУНП в Запорізькій області просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 у повному обсязі.
17 вересня 2026 року Запорізька обласна прокуратура подала відзив на позовну заяву, в якому заперечила проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , вважаючи їх безпідставними, нормативно необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню у заявленому розмірі.
В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що позивач перебував під слідством та судом з 13 серпня 2020 року (дата повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення) до 22 червня 2026 року (дата набрання законної сили виправдувальним вироком суду). При цьому позивачем у позовній заяві неправильно визначено вказаний період як 70 місяців та 10 днів. Посилаючись на положення ст. ст. 253, 254 Цивільного кодексу України щодо початку та закінчення перебігу процесуальних строків, відповідач наголошує, що перебіг строку починається з наступного дня після календарної дати, а строк, визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. З огляду на це, правильний розрахунок періоду кримінального переслідування позивача становить 70 місяців та 9 днів (з 13.08.2020 до 13.06.2026 — 70 місяців, а з 14.06.2026 по 22.06.2026 — 9 днів).
Гарантований державою мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за 70 місяців та 9 днів становить 607 884,10 грн. Заявлена ж позивачем до стягнення сума компенсації у розмірі 2 000 000 грн майже в 4 рази перевищує гарантований законом мінімальний розмір відшкодування. При цьому позивачем не доведено існування підстав для відшкодування моральної шкоди саме у такому збільшеному розмірі.
Відповідач наголошує, що під час досудового розслідування та судового розгляду справи сторона обвинувачення діяла в межах та у спосіб, визначені КПК України, права позивача не порушувалися, а будь-які рішення чи дії органів досудового розслідування чи прокурора у встановленому законом порядку протиправними не визнавалися. Сам по собі факт постановлення виправдувального вироку не є безумовною підставою для автоматичного чи довільного збільшення розміру компенсації понад гарантований законом мінімум, оскільки типові наслідки кримінального провадження (участь у слідчих діях, судових засіданнях та пов`язані з цим переживання) вже враховані законодавцем при визначенні гарантованої суми. Позивач обмежився лише перерахуванням стандартних та загальних формулювань про «приниження честі та гідності» та «порушення життєвих зв`язків», ґрунтуючись виключно на власних суб`єктивних судженнях і не надавши жодних належних, допустимих та достатніх доказів винятковості обставин, наявності психоемоційних розладів чи реальних негативних змін у професійній діяльності.
18 вересня 2026 року Державна казначейська служба України подала відзив на позовну заяву, в якому заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними.
В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що будь-яке збільшення суми компенсації понад гарантований державою мінімальний розмір має бути належним чином обґрунтовано, а позовні вимоги в цій частині повинні містити мотиви та обставини з посиланням на відповідні належні, допустимі та достатні докази. Натомість позовна заява ОСОБА_2 містить лише загальні декларативні фрази та перелік моральних втрат без посилання на індивідуальні обставини щодо позивача та без надання жодних належних підтверджуючих доказів. Обґрунтування позову ґрунтується виключно на особистих поясненнях та суб`єктивних твердженнях позивача, що відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства не може вважатися доказом у справі, а підстави для значного перевищення розміру моральної шкоди понад мінімальний гарантований розмір позивачем належним чином не доведені. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, та не повинен призводити до її безпідставного збагачення за рахунок коштів державного бюджету. Законодавчо визначений мінімальний розмір компенсації є цілком достатнім та самодостатнім для відшкодування негативних наслідків немайнового характеру у даній категорії справ, тоді як стягнення заявленої позивачем суми у розмірі 2 000 000 грн призведе до економічно необґрунтованих збитків Державного бюджету України.
Інших заяв по суті справи сторони до суду не подавали.
22.09.2026 судом закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні.
У судове засідання позивач не з`явився. Представники сторін у судовому засіданні підтримали позиції, викладені у заявах по суті справи.
27.10.2026 суд перейшов до стадії ухвалення рішення у справі.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані сторонами докази, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
13.08.2020 позивачу повідомлено про підозру та його було затримано в порядку ст. 208 КПК України в рамках кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020080040002179 від 13.08.2020 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
Ухвалою слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14.08.2020 до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на два місяці.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 15.09.2020 апеляційна скарга прокурора Кравця С. Ю. залишена без задоволення, а ухвала слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 14.08.2020 року — без змін.
23.09.2020 до Комунарського районного суду м. Запоріжжя було скеровано обвинувальний акт, згідно з яким позивачу висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.
27.12.2022 під час судового розгляду прокурором було змінено обвинувачення з ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 121 КК України.
Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2023 року позивача визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначено покарання у виді п`яти років позбавлення волі, стягнуто з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 20 000,00 грн.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 19.10.2023 вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23.03.2023 року скасовано та призначено новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції в іншому складі суду.
Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2026 року позивача визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 121 КК України та виправдано.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 22 червня 2026 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а вирок Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 12 січня 2026 року — без змін.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частини перша-друга статті 1176 ЦК України).
Згідно з нормами статей 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі — Закон) відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.
Відповідно до статті 3 Закону у передбачених цим законом випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент усіх цінностей в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22)).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення», саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не з виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
У частинах першій, п`ятій, шостій статті 4 Закону визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частини п`ята, шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закону).
Таким чином, законодавець визначив мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) зазначено, що «у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості».
Аналогічний висновок також викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), у постановах Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19 (провадження № 61-7643св20).
У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено, що позивач перебував під слідством та судом 70 місяців та 9 днів.
Статтею 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 1 січня 2026 року встановлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі — 8 647,00 гривень.
Отже, гарантований державою мінімальний розмір моральної шкоди для позивача становить 607 884,10 грн.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
У постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 214/6982/13-ц, від 15 червня 2022 року у справі № 521/1347/18, від 16 серпня 2023 року у справі № 466/2780/21 викладено правовий висновок, що здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи належить до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.
Тобто визначений розмір відшкодування моральної шкоди, якщо він перевищує гарантований законом розмір компенсації, має бути в будь-якому разі мотивований судом з посиланням на конкретні обставини справи.
Визначення розміру моральної шкоди є правом суду, розмір грошового відшкодування визначається судом з урахуванням обсягу страждань, обмежень прав під час кримінального провадження, характеру порушення, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (висновок Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц).
Верховний Суд у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17 зробив висновок, що порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я.
Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц).
За висновками Верховного Суду в постановах від 29 серпня 2018 року в справі № 910/23428/17, від 27 серпня 2024 року в справі № 758/4213/21 під час оцінки достатності доказів діють спеціальні правила — стандарти доказування, якими має керуватися суд під час вирішення справи. Стандарти доказування є важливим елементом змагальності процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність.
Позивач просить суд стягнути з держави моральну шкоду в розмірі 2 000 000,00 грн, що більш ніж у три рази більше, ніж гарантований законом мінімальний розмір відшкодування.
Заявлений до стягнення розмір моральної шкоди позивач обґрунтовує необґрунтованим обвинуваченням у вчиненні особливо тяжкого злочину, тривалістю досудового розслідування та судового розгляду, утриманням під цілодобовим домашнім арештом, що привнесло негативні зміни в його життя. Протягом тривалого часу позивач був вимушений захищатися від необґрунтованого обвинувачення, доводити свою невинуватість. Незаконним притягненням до кримінальної відповідальності було порушено його життєві плани. Кримінальне переслідування тривало майже 6 років, що не узгоджується з вимогами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо дотримання розумних строків та обмеження цивільних прав обвинувачених.
Разом з тим позов ОСОБА_2 містить лише загальні та декларативні твердження щодо моральних страждань, яких він зазнав у зв`язку з кримінальним переслідуванням, без належного обґрунтування їх індивідуального характеру. Доказів, які б підтверджували наявність підстав для визначення розміру відшкодування моральної шкоди у більшому розмірі, ніж гарантований державою мінімум, позивач суду за час судового розгляду не надав.
Зазначені позивачем обставини є типовими наслідками будь-якого кримінального переслідування та вже враховані законодавцем при встановленні гарантованого мінімального розміру відшкодування моральної шкоди.
Враховуючи встановлені судом обставини, тяжкість пред`явленого позивачеві обвинувачення, тривалість перебування позивача під слідством та судом, утримання позивача під цілодобовим домашнім арештом протягом двох місяців, ймовірну глибину душевних страждань позивача, а також засади розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що достатнім для компенсації позивачу негативних наслідків морального характеру є розмір відшкодування у розмірі 607 884,10 грн (гарантований державою мінімум).
Отже, позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи, суд зазначає таке.
Позивач звільнений від сплати судового збору. Доказів понесення інших витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи, позивач суду не надав, із заявами про намір подати такі докази після ухвалення рішення у справі до суду не звертався.
Тому судові витрати, які підлягають розподілу, у справі відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 3, 10–12, 13, 81, 82, 133, 141, 263–265 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, кошти у розмірі 607 884 (шістсот сім тисяч вісімсот вісімдесят чотири) гривні 10 копійок.
В іншій частині позов залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А. В. Стеценко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua