Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №215/3359/24 — Дніпровський апеляційний суд

Суд: Дніпровський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №215/3359/24

Суддя: Бондар Я. М.

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10621/26 Справа № 215/3359/24 Суддя у 1-й інстанції - Квятковський Я. А. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Акуленка В.В., Остапенко В.О.,

секретар судового засідання Лідовська А.А.,

сторони справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лушпенко Дмитро Сергійович, на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2026 року, ухваленого суддею Квятковським Я.А. у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, дата складення повного судового рішення 24 червня 2026 року,

ВСТАНОВИВ

23 травня 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Тернівської районної у місті ради, про визнання особи такою, що втратила права користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що квартира АДРЕСА_1 є квартирою державного житлового фонду. За життя основним наймачем вищезазначеної квартири був ОСОБА_3 , що підтверджується ордером на житло від 11.01.1982 року, його родина складалась з дружини – ОСОБА_4 , сина – ОСОБА_5 . У вищезазначеній квартирі, окрім ОСОБА_3 , також зареєстровані члени: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_4 .

Відповідачка є сестрою позивача, яка в спірній квартирі не проживає з 2005 року, витрати на комунальні послуги, що надаються згідно кількості зареєстрованих осіб, несе позивач.

Посилається, що оскільки відповідачка більше шести місяців відсутня за місцем проживання, вважає, що вона втратила право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 . При цьому збереження реєстрації місця проживання відповідачки за вказаною адресою створює перешкоди позивачу у користуванні вказаною квартирою, як-то оселення та реєстрація членів його родини, приватизація квартири, що вимагатиме згоди відповідачки.

У зв`язку з викладеним, просить суд визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування жилим приміщенням квартири АДРЕСА_1 .

Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 , будучи незгодним з ухваленим судовим рішенням, через свого представника адвоката Лушпенко Д.С. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав встановленими наявність поважних причин не проживання відповідачки у спірній квартирі, що полягали у неприязних стосунках між позивачем та відповідачкою та наявністю перешкод для проживання внаслідок відібрання позивачем у відповідачки ключів від квартири.

Разом з тим, суд не прийняв до уваги, що під час судового розгляду, поясненнями сторін, показами свідків та письмовими доказами, які в цілому узгоджуються між собою та не мають суттєвих протиріч, встановлено, що відповідачка тривалий час, більше ніж шість місяців до дня звернення позивача до суду, та до теперішнього часу, без достатньо поважних підстав не мала сталого побуту у квартирі, не була зацікавлена у проживанні в жилому приміщенні та не використовувала квартиру для особистого проживання. При цьому появи відповідачки в квартирі мали епізодичний характер та не були пов`язані із спробами оселитись в ній, а її відношення до квартири обумовлювалось хибним уявленням про належність їй майнового права на частку квартири.

Також, заперечуючи факт відібрання ключів від спірної квартири у відповідачки, що, нібито підтвердив свідок ОСОБА_8 , допитаний судом під час розгляду справи, апелянт, посилаючись на непослідовність пояснень свідка та фрагментарність, зазначив що у період часу, на який вказав свідок позивач знаходився на роботі. Крім того, звертає увагу, що свідок не зміг вказати точну дату події, форму та кількість, будь-які індивідуальні ознаки ключів. Тому, враховуючи перебування на роботі у час на який вказує свідок ОСОБА_8 , фрагментарність та непослідовність його свідчень, їх розбіжність із свідченнями інших учасників справи, повідомлені ним обставини не можуть вважатися достовірними.

Вважає, що висновки суду першої інстанції щодо наявності поважних причин не проживання відповідачки в квартирі, не відповідають фактичним обставинам справи внаслідок чого до правовідносин, що виникли між сторонами не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_2 просить рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2026 року залишити без змін, апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення. Посилаючись на безпідставність апеляційної скарги, зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про відсутність підстав для визнання її такою, що втратила право користування житлом. Судом правильно враховано, що спірна квартира є її єдиним місцем проживання.

Представником третьої особи Виконавчого комітету Тернівської районної у місті ради Кушнір С.І. надано заяву, в якій заявник просить розглянути справу без участі представника Виконавчого комітету Тернівської районної умісті ради за наявними матеріалами справи і ухвалити законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог чинного законодавства України.

Заслухавши суддю доповідача, представника позивача адвоката Лушпенка Д.С., який наполягав на задоволенні апеляційної скарги з викладених у ній підстав, відповідачку ОСОБА_2 , яка проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заявлених позовних вимог, за наявними у справі матеріалами, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що квартира за адресою: АДРЕСА_2 є комунальною власністю.

В квартирі АДРЕСА_1 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , донька позивача (т. 1 а.с. 6,7).

Згідно копії ордеру № 63 від 11.01.1982 року головним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 , був ОСОБА_3 та його члени родини: ОСОБА_7 , ОСОБА_4 (а.с.8,9). ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_4 (а.с. 10,79,12)

Позивач несе витрати по утриманню квартири АДРЕСА_1 (т. 1 а.с.15-17).

Відповідно акту огляду МСЕК, виписки № 404/988, № 3134/1040, № 3434/1150 з медкарти ОСОБА_2 , відповідачка є інвалідом 2 групи, перебувала на стаціонарному лікуванні з 24.08.2023 р. по 20.10.2023 р. ( т. 1 а.с. 115,116,117,118).

Згідно копії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 від 2022 р., замовником його виготовлення є ОСОБА_2 (а.с.122-125).

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , встановивши, що відповідачка дійсно не проживає у спірній квартирі більше шести місяців, разом з тим, добровільної втрати інтересу відповідачки до спірного житла немає, оскільки відповідачка проживала кілька днів протягом 2022-2023 років у спірній квартирі, між позивачем та відповідачкою склались неприязні стосунки, при спільному проживання у них виникали сварки, конфлікти, позивач силою відібрав у відповідачки ключі від квартири і вона вимушена проживати у гуртожитку, дійшов висновку про відсутність поважних причин її не проживання у житлі.

З такими висновками суду колегія суддів погоджується та не погоджується з доводами позивача викладеними в апеляційній скарзі з огляду на наступне.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції з`ясував у повній мірі всі обставини, які мають значення для справи, та виконав усі вимоги цивільного судочинства, у зв`язку із чим оскаржуване рішення суду є законним і обґрунтованим.

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно з частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

У частині третій статті 71 ЖК України наведено випадки, у яких жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців.

Вичерпного переліку поважності причин не проживання в житловому приміщенні законодавство не встановлює, у зв`язку з чим зазначене питання суд вирішує в кожному конкретному випадку, з урахуванням конкретних обставин справи.

Згідно зі статтею 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Колегія суддів виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК України строки.

При вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого жилого приміщення.

Відповідний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі №454/2025/15-ц.

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім`ї (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Пункт 2 статті 8 Конвенції визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine»), рішення від 02 грудня 2010 року) поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачка по справі є сестрою позивача.

Під час розгляду справи судом першої інстанції, допитані свідки свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які підтвердили, що відповідачка проживала кілька днів у спірному житлі протягом 2022-2023 років. Також під час розгляду справи судом першої інстанції на підставі належних доказів встановлено, що між позивачем і відповідачкою склались неприязні стосунки, при спільному проживанні у них виникали сварки, конфлікти, що не заперечувалось сторонами. Судом достовірно встановлено, що на початку 2024 року позивач відібрав у відповідачки ключі від квартири і вона змушена була проживати у гуртожитку. Вказане позивачем не спростовано, а також не доведено, що на час подання позову у відповідачки маються ключі від спірної квартири та вона має безперешкодний доступ до спірної квартири, однак без поважних причин не проживає у житлі.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням наведеного, колегія суддів, надаючи оцінку судовому рішенню на предмет його законності у межах доводів апеляційної скарги, приходить до переконання, висновок суду щодо того, що добровільної втрати інтересу відповідачки до житла немає, тому немає поважних причин її відсутності у житлі, ґрунтується на встановлених обставинам справи та вказаного висновку суд дійшов з правильним застосуванням норм матеріального права.

Отже, з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції постановив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, поясненнями сторін, а приведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Оскільки рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування, колегія суддів не вбачає.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а рішення суду без змін.

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій немає.

Керуючись ст. 367,374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лушпенко Дмитро Сергійович, залишити без задоволення.

Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 19 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 22 жовтня 2026 року.

Головуючий:

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua