Постанова від 05 листопада 2026 р. у справі №465/1800/20 — Львівський апеляційний суд

Справа № 465/1800/20 Головуючий у 1 інстанції: Баран О.І.

Провадження № 22-ц/811/3545/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Шандри М.М.

суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А.

секретаря: Чижа Л.М.

за участю: представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

прокурора Бучко Р.В., представника Міністерства оборони

України – Тіщенка А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 12 вересня 2025 року у справі за позовом заступника військового прокурора Львівського гарнізону Західного регіону, який діє в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Департаменту Житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради, Державного реєстратора Жирівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Тузяка Павла Тарасовича, Приватного нотаріуса Візняк Ольги Омелянівни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова, про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним правочину та витребування майна,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2020 року заступник військового прокурора Львівського гарнізону звернувся до суду з позовом в інтересах держави, в особі Міністерства оборони України, в якому просив:

- визнати незаконним і скасувати рішення державного реєстратора Тузяка П.Т. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 28453240 від 25.02.2016 щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 у частині реєстрації права власності на нежитлові приміщення 1, 1а, 1б, 1в у цокольному поверсі будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 30,3 кв.м за ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

- визнати незаконним та скасувати запис про право власності від 19.02.2016 за реєстраційним номером 13447010 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на нежитлові приміщення 1, 1а, 1б, 1в у цокольному поверсі будинку АДРЕСА_2 загальною площею 30,3 кв.м за ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 1, 1а, 1б, 1в у цокольному поверсі будинку АДРЕСА_2 загальною площею 30,3 кв.м. укладений 23.12.2017 №1172, зареєстрований приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Візняк О.О.;

- визнати незаконним і скасувати рішення державного реєстратора Візняк О.О. індексний номер 38935058 від 23.12.2017 щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 29,9 кв.м за ОСОБА_1 ;

- визнати незаконним і скасувати запис про право власності від 23.12.2017 за реєстраційним номером 24129089 у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_3 загальною площею 29,9 кв.м за ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним і скасувати наказ Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 14.12.2018 №681 «Про затвердження висновку міжвідомчої комісії при виконкомі щодо технічної можливості проведення переобладнання нежитлових приміщень на АДРЕСА_2 під житлову квартиру»;

- витребувати у ОСОБА_1 на користь держави в особі Міністерства оборони України нежитлові приміщення літ. 1-4 у цокольному поверсі житлового будинку по АДРЕСА_2 .

На обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що спірні нежитлові приміщення, розташовані у цокольному поверсі житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , перебували на праві оперативного управління та на балансі квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова (далі – КЕВ м. Львова) після їх передачі будинкоуправлінням АДРЕСА_4 відповідно до акта приймання-передачі основних засобів від 12.03.2012. До 31.12.2014 зазначені приміщення перебували у законному користуванні фірми «ДІФ», а після закінчення строку користування були прийняті відповідною комісією КЕВ м. Львова зі складанням акта приймання-передачі нерухомого військового майна. Крім того, приміщення було зареєстровано у відповідному Реєстрі об`єктів державної власності, що підтверджується документом від 04.12.2015. Витяг із цього Реєстру разом із технічним паспортом став підставою для державної реєстрації 22.02.2015 права власності на нежитлові приміщення літ. 1–4 за Міністерством оборони України.

У жовтні 2015 року працівниками КЕВ м. Львова під час здійснення заходів з охорони військового майна було виявлено, що у спірних приміщеннях без належних правових підстав проживає ОСОБА_1 . У 2016 році йому було вручено офіційне повідомлення про необхідність звільнення приміщень. Оскільки ОСОБА_1 цього не зробив, прокурор звернувся до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні майном шляхом його виселення. Під час розгляду зазначеної справи первинна позиція ОСОБА_1 полягала в тому, що він користується спірними приміщеннями на підставі домовленості з власником однієї з квартир будинку – квартири АДРЕСА_5 . Надалі ОСОБА_1 змінив свою позицію, заявивши про набуття права власності на спірне майно на підставі договору купівлі-продажу від 23.12.2017, укладеного зі співвласниками цієї квартири.

Водночас співвласники квартири АДРЕСА_5 приватизували її ще у 2001 році лише в частині приміщень на п`ятому поверсі загальною площею 30,10 кв. м. Натомість 25.02.2016 без будь-яких правовстановлюючих документів, правочинів чи рішень Міністерства оборони України за ОСОБА_6 та членами його сім`ї було зареєстровано право власності на спірні приміщення, позначені як нежитлові приміщення 1, 1а, 1б, 1в у цокольному поверсі будинку АДРЕСА_2 . Надані для державної реєстрації документи, за винятком свідоцтва про право спільної сумісної власності на квартиру загальною площею 30,10 кв.м, прокурор вважає недостовірними, а відповідні довідки – такими, що видані неналежним суб`єктом та не могли бути підставою для виникнення права власності на спірне майно. Посилаючись на обізнаність ОСОБА_1 ще з 2016 року про належність спірних приміщень державі в особі Міністерства оборони України, прокурор вважав його недобросовісним набувачем.

На підставі наведеного прокурор просив задовольнити його позов.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 12.09.2025 позов задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_1 на користь держави в особі Міністерства оборони України нежитлові приміщення літ. 1-4 у цокольному поверсі житлового будинку по АДРЕСА_2 , що зареєстровані за ОСОБА_1 як квартира АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1369598646101).

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону 9658,26 грн судового збору за подання позовної заяви.

Стягнуто з Львівської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону на користь держави 12 612,00 грн судового збору.

Рішення суду в частині задоволених позовних вимог оскаржив ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що прокурором не доведено наявності передбачених законом виключних підстав для представництва інтересів держави в суді. Вважає, що Міністерство оборони України як уповноважений орган мало можливість самостійно здійснювати захист своїх інтересів, а прокурор не навів належного обґрунтування причин, які перешкоджали цьому. Також вказує на помилкове визначення процесуального статусу окремих учасників справи. Зокрема, посилається на практику Верховного Суду, відповідно до якої державний реєстратор та нотаріус не є належними відповідачами у спорах про скасування рішень щодо державної реєстрації права власності, оскільки не є суб`єктами спірних матеріальних правовідносин. Крім того, апелянт зазначає про добросовісність набуття ним права власності на спірне майно та посилається на положення статей 328, 330, 388 ЦК України щодо захисту прав добросовісного набувача. Вважає, що позбавлення його права власності без належного врахування його добросовісності та без забезпечення справедливого балансу між інтересами держави і його майновими правами є непропорційним втручанням у право мирного володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині витребування у нього спірних нежитлових приміщень на користь держави та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Від прокурора та Міністерства оборони України надійшли письмові відзиви на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 підтримав апеляційну скаргу з підстав,зазначених у ній, прокурор Бучко Р.В., представник Міністерства оборони України – Тіщенко А.В. заперечили проти задоволення апеляційної скарги. Від КЕВ м.Львова надійшло письмове клопотання про розгляд справи за відсутності його представника. Інші учасники справи у судове засідання апеляційної інстанції не з`явились, про причини неявки суду не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, тому їх неявка, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам відповідає.

Судом встановлено, що станом на 27.07.1989 будинок АДРЕСА_2 складався з 5 поверхів, окремих приміщень червоного кутка та бібліотеки загальною площею 43,9 кв.м. (том 4, а.с. 229).

Згідно із поверховим планом службового приміщення будинковолодіння АДРЕСА_6 «куток світлиця - підвал», мав площу 32,6 кв.м, що засвідчено начальником указаного будинкоуправління (том 4, а.с. 239).

Відповідно до експлікації, площа червоного кутка також становила 32,6 кв.м, а бібліотеки (вхід до якої здійснювався з приміщення червоного кутка) – 10,40 кв.м та додатково 0,9 кв.м (том 4, а.с. 224, 227).

Така ж площа (32,6 кв.м) спірних приміщень цокольного поверху відображена й у поверховому плані (том 4, а.с. 224).

У той же час, відповідно до цієї ж експлікації, станом на 22.04.2008 та поверхового плану, станом на 1989 рік, квартира АДРЕСА_1 , складалась винятково із власних приміщень квартири, розташованої на п`ятому поверсі, загальною площею 30,1 кв.м., з них: коридор – 3,2 кв.м; житлова кімната – 16,7 кв.м; кухня – 6,4 кв.м; санвузол – 2,9 кв.м; балкон – 0,9 кв.м (том 4, а.с. 224, 226, 228).

У 1995 році Львівська КЕЧ району (орендодавець), в особі начальника, майора ОСОБА_7 , який діяв на підставі положення про кварслужбу, наказу Міністерства оборони України № 27 від 10.02.1994, з одного боку та Франківська районна громадська організація ветеранів Афганістану, уклали договір оренди нежитлового півпідвального приміщення в житловому будинку по АДРЕСА_2 .

Відповідно до п. 1 цього Договору орендодавець здав, а орендар прийняв з моменту вселення орендоване приміщення по акту прийомки (Додаток 1): нежитлове півпідвальне приміщення в житловому будинку, за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 32,6 кв.м (том 4, а.с. 231).

Надалі, у період 31.07.1999 – 31.12.2014 спірне нерухоме майно перебувало у користуванні на правах оренди у підприємства Спілки ветеранів Афганістану – Господарського товариства з обмеженою відповідальністю - Фірми «ДІФ» ЛТД (ЄДРПОУ: 20776139) (том 1, а.с. 18, 19, том 4, а.с. 241).

На підставі звернення директора Господарського товариства з обмеженою відповідальністю - Фірми «ДІФ» ЛТД (від 10.12.2014) про призупинення дії Договору оренди нерухомого військового майна від 31.07.1999 №181/1999/ГоловКЕУ, розташованого за адресою: АДРЕСА_7 (військове містечко № НОМЕР_1 ), будівлі № НОМЕР_2 та у зв`язку із поверненням майна, що перебувало в оренді, начальником КЕВ м. Львова видано наказ від 18.12.2014 №279, яким комісії, призначеній 08.01.2014, наказано провести інвентаризацію та прийняти зазначене нерухоме майно із складанням акта приймання-передачі, повернуте з оренди майно передати під охорону працівнику Збройних Сил України ОСОБА_8 , начальнику групи (сторожової) Львівського гарнізону (том 1, а.с. 20).

03.12.2014 комісією, затвердженою наказом начальника КЕВ м. Львова №7 від 08.01.2014, за участі начальника групи сторожової Львівського гарнізону Пушкіна С.О., на підставі наказу начальника КЕВ м. Львова від 18.12.2014 №279, складено акт приймання-передачі нерухомого військового майна в/м № НОМЕР_1 інв №17, АДРЕСА_7 , площею 30,3 кв.м, що перебувало в оренді у ГТОВ – Фірми «ДІФ» ЛТД на підставі Договору оренди №181/1999/КЕУ від 31.07.1999 (із змінами) (том 1, а.с. 21).

Відповідно до указаного акта, директор ГТОВ – Фірми «ДІФ» ЛТД (Цупер Г.П.) передав, а начальник КЕВ м. Львова прийняв нерухоме військове майно – нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_8 , будівля інв. № 17, площею 30,3 кв.м, 1959 року побудови, вартістю 78 885,00 грн (без ПДВ), що повертається орендарем ГТОВ – Фірмою «ДІФ» ЛТД (том 1, а.с. 21).

Відповідно до листа від 16.02.2016 №667, складеного т.в.о. начальника КЕВ м. Львова, 14.01.2015 спірне майно прийнято під охорону начальником групи (сторожової) Львівського гарнізону, працівником ЗС України Пушкіним С.О. Станом на 15.02.2016 заявок на оренду зазначеного приміщення не надходило (том 1, а.с. 14).

19.10.2015 відповідальним за охорону працівником КЕВ (начальником групи (сторожової) Львівського гарнізону) складено на ім`я начальника КЕВ м. Львова доповідну записку про те, що 15.10.2015, перевіряючи стан нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_7 , яке охороняється шляхом періодичного спостереження за ним, виявлено факт проживання в приміщенні сторонніх осіб, зокрема ОСОБА_1 із сім`єю, який у телефонному режимі повідомив про укладення договору оренди із начальником будинкоуправління по АДРЕСА_9 , ОСОБА_9 , отримання від нього ключів від приміщення та оформлення із міською радою документів на купівлю цього приміщення (том 1, а.с. 23).

Доповідні записки щодо продовження проживання ОСОБА_1 у самовільно захопленому приміщенні складались відповідальними за охорону працівниками КЕВ м. Львова також 06.11.2015, 11.12.2015, 16.02.2016 (том 1, а.с. 22, 24, 25).

Надалі, командування КЕВ м. Львова доповідною запискою від 23.12.2015 повідомило про безпідставне проживання ОСОБА_1 та порушення права держави на володіння майном – нежитловим приміщенням по АДРЕСА_10 , яке перебуває на балансі та під охороною КЕВ м. Львова, військовому прокурору Львівського гарнізону, начальнику відповідного відділу управління ГУ військової контррозвідки ДКР СБ України та Львівському міському голові (том 1, а.с. 12).

Відповідно до доповідної записки ОСОБА_9 , складеної на т.в.о. начальника КЕВ м. Львова, за період роботи на посаді начальника БУ №4 (Липники) з 10.03.2015 по теперішній час ним не укладалось жодних угод на проживання, передачу в оренду, продаж щодо нежитлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_7 , ні із ОСОБА_1 , ні із іншими громадянами. Ключі від вказаного приміщення йому не передавались і в нього не знаходились (том 1, а.с. 27).

Листом КЕВ м. Львова від 16.05.2016 № 2444 ОСОБА_1 повідомлено про те, що нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_7 , у якому він проживає, перебуває на балансі та під охороною КЕВ м. Львова. Керівництвом КЕВ м. Львова дозволів та рішень на проживання у вищевказаному приміщенні щодо ОСОБА_1 та членів його сім`ї не приймалось, документів, які надають право на проживання за вказаною адресою не подано. Зазначено про необхідність звільнення вказаного нежитлового приміщення у добровільному порядку, в іншому випадку повідомлено про вжиття заходів щодо вивільнення нежитлового приміщення. Лист ОСОБА_1 отримано, про що вказує відповідна розписка (том 1, а.с. 26).

У зв`язку із тим, що ОСОБА_1 приміщення не звільнив прокуратурою у 2016 році подано до Франківського районного суду м. Львова позовну заяву про усунення перешкод, шляхом виселення ОСОБА_1 із самовільно зайнятого нежитлового приміщення №1, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_11 , будівля інв. №17 (том 1, а.с. 28-33).

Дослідивши інвентаризаційну справу на квартиру АДРЕСА_1 , складеної 12.10.2001, суд встановив такі дані (том 1, а.с. 34-59).

Відповідно до Розпорядження органу приватизації №7835 від 05.10.2001, за результатом розгляду заяви ОСОБА_6 щодо приватизації квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_12 , таку заяву задоволено, а квартиру передано у приватну спільну власність ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (том 1, а.с. 38, копія відповідає документу, наявному в оригіналі Інвентаризаційної справи).

На підставі Розпорядження органу приватизації №7835 від 05.10.2001 ОСОБА_6 та членам його сім`ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 12.10.2001 видано свідоцтво № НОМЕР_3 , про право спільної сумісної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_12 . Відповідно до указаного Свідоцтва, квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», загальною площею 30,10 кв.м, із характеристиками, наведеними у технічному паспорті, який є складовою частиною цього свідоцтва (том 1, а.с. 39, копія відповідає документу, наявному в оригіналі Інвентаризаційної справи).

Відповідно до складеного 26.09.2001 технічного паспорта на приватизаційну квартиру АДРЕСА_1 , яка розташована на V поверсі 5-ти поверхового будинку, загальною площею 30,10 кв.м і складається з кімнати житловою площею 16,7 кв.м, кухні площею 6,4 кв.м, ванної кімнати площею 2,9 кв.м, коридору 3,2 кв.м, балкону площею 0,9 кв.м. Відомості про приміщення на цокольному поверсі не вказано (том 1, а.с. 40, копія відповідає документу, наявному в оригіналі Інвентаризаційної справи, том 4, а.с. 246, 247 – копії виготовлені із оригіналів Інвентаризаційної справи на будинок, оглянутої у судовому засіданні).

Відповідно до п. 1 висновку експерта від 25.11.2020 №3584/5748/5749, складеного за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи, призначеної ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 14.06.2019 у кримінальному провадженні №42019140410000044 від 14.03.2019, судом також встановлено, що загальна площа квартири АДРЕСА_1 , що була приватизована ОСОБА_6 у 2001 році, відповідно до Свідоцтва про право власності від 12.10.2001, становила 30,1 кв.м (том 2, а.с. 16, 17, 23).

Крім цього, відповідно до первинної експлікації приміщень квартири АДРЕСА_1 , станом на 22.04.2008, до її складу входять приміщення загальною площею 30,1 кв.м., тобто лише приміщення квартири на п`ятому поверсі: коридор – 3,2 кв.м; житлова кімната – 16,7 кв.м; кухня – 6,4 кв.м; санвузол – 2,9 кв.м; балкон – 0,9 кв.м. (том 4, а.с. 228)

Відповідно до інвентаризаційної справи на квартиру АДРЕСА_1 , 23.11.2015 ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» ОСОБА_6 виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1 , згідно із яким у рядку №3 щодо загальної площі квартири 30,1 кв.м., поруч із друкованими літерами, рукописним текстом дописано «Приміщення в цокольному поверсі: І (2.2 м?); Іа (1.5 м?); Іб (6.6 м?); Ів (20.0 м?)» (том 1, а.с. 42, 43, 45 (а.с. 43, 45 – а.с. 6, 7 оригіналу Інвентаризаційної справи).

За указаними документами до складу приміщень квартири АДРЕСА_1 входять приміщення: на п`ятому поверсі площею 30,1 кв.м.: коридор – 3,2 кв.м; житлова кімната – 16,7 кв.м; кухня – 6,4 кв.м; санвузол – 2,9 кв.м; балкон – 0,9 кв.м; на цокольному поверсі площею 30,3 кв.м: І (2.2 м?); Іа (1.5 м?); Іб (6.6 м?); Ів (20.0 м?).

Указане додатково відображено відповідними біжучими змінами від 23.11.2015 в поверховому плані підвальних приміщень будинку АДРЕСА_2 (том 4, а.с. 224).

Відповідно до наявної в оригіналі Інвентаризаційної справи Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно № 54077553 від 26.02.2025, державний реєстратор Тузяк П.Р. 19.02.2016 за реєстраційним номером 13447010 зробив запис про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на нежитлові приміщення 1, 1а, 1б, 1в у цокольному поверсі будинку АДРЕСА_2 загальною площею 30,3 кв.м за ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Після чого, 25.02.2016 державний реєстратор Тузяк Павло Тарасович прийняв рішення про реєстрацію права власності (з відкриттям розділу), індексний номер 28453240 на об`єкт житлової нерухомості, квартиру (реєстраційний номер 860619546101), загальною площею 30,1 кв.м., житловою площею 16,7 кв.м, розташовану за адресою: АДРЕСА_12 за ОСОБА_6 та членами його сім`ї ( ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ), приватна спільна сумісна власність.

Відповідно до опису об`єкта нерухомого майна, квартира складається з житлової кімнати, кухні, санвузла згідно з технічним паспортом та приміщення в цокольному поверсі 1, 1а, 1б, 1в загальною площею 30,3 кв.м. (том 1, а.с. 44, 47 - а.с. 8 оригіналу Інвентаризаційної справи).

З цього документа також випливає факт того, що підставою реєстрації права власності за ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 було надання державному реєстратору: Свідоцтва про право власності на квартиру № НОМЕР_3 , виданого 12.10.2001 Обласним управлінням житлово-комунального господарства; технічного паспорта №23в, виданого 23.11.2015 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»; довідки 696, довідки 124 (том 1, а.с. 44, 47 - а.с. 8 оригіналу Інвентаризаційної справи).

Крім цього, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Дячук Олександр Анатолійович 22.02.2016 за реєстраційним номером 13441677 зробив запис про право державної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на нежитлові приміщення літ. 1-4 будинку АДРЕСА_2 загальною площею 29,9 кв.м. за Міністерством оборони України.

Після чого, 25.02.2016, прийняв рішення про реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), (індексний номер 28456504) на об`єкт нежитлової нерухомості загальною площею 29,9 кв.м. (реєстраційний номер 860299846101), форма власності: державна, розмір частки: 1, власник Міністерство оборони України.

Указане підтверджується відомостями з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно № 155971575 від 12.02.2019 (том 1, а.с. 101, 102).

З цього документа також випливає факт того, що підставою реєстрації права державної власності за Міністерством оборони України було надання реєстратору: технічного паспорта на нежитлові приміщення літ. 1-4 у житловому будинку АДРЕСА_2 (Інвентаризаційна справа №80-нж, виданий 26.11.2014 Приватним підприємством «БТІ Експрес-Сервіс»; Витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна, серії номер 10-15-22070, виданого 04.12.2015 Фондом державного майна України (том 1, а.с. 101, 102).

У квітні 2016 року ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 повторно звернулись до ОКП ЛОП «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» про розрахунок часток для відчуження нежитлових приміщень 1, 1а, 1б, 1в загальною площею 30,3 кв.м по АДРЕСА_2 (том 1, а.с. 48).

06.05.2016 складено відповідний висновок про визначення реальних часток (том 1, а.с. 49).

02.10.2017, з урахуванням інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 54077553 від 26.02.2016, за заявою вказаних у ній власників, ОКП ЛОР «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» складено позитивний висновок №1/12142 щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, а саме: приміщень житлової квартири та нежитлових приміщень в цокольному поверсі загальною площею 60,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_12 на два окремі об`єкти (том 1, а.с. 56 – а.с. 16 оригіналу Інвентаризаційної справи).

Цього ж дня, 02.10.2017, за замовленням ОСОБА_3 Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» виготовлено технічний паспорт на нежитлові приміщення у будинку АДРЕСА_2 , загальною площею 30,3 кв.м: І (2.2 м? - коридор); Іа (1.5 м? - вбиральня); Іб (6.6 м? - нежитлове приміщення); Ів (20.0 м?) (том 1, а.с. 183, 184).

Після поділу об`єкта нерухомого майна, 23.12.2017 між ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (продавцями) та ОСОБА_1 (покупцем) укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень 30,0 кв.м, розташованих за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на яке зареєстроване 04.10.2017, номер запису про право власності 22660296, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1369598646101. Договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Візняк О.О., під реєстровим номером 1172 (том 1, а.с. 181).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23.12.2017, право власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення загальною площею 30,3 кв.м, опис згідно з технічного паспорта, зареєстровано 23.12.2017 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Візняк О.О. (номер запису про право власності 24129089, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1369598646101 (том 1, а.с. 182).

Наказом Департаменту житлового господарства та інфраструктури Львівської міської ради від 14.12.2018 №681 «Про затвердження висновку міжвідомчої комісії при виконкомі щодо технічної можливості проведення переобладнання нежитлових приміщень на АДРЕСА_2 під житлову квартиру», затверджено висновок міжвідомчої комісії при виконкомі (витяг з протоколу №11 від 30.11.2018) щодо технічної можливості переобладнання нежитлових приміщень (загальною площею 30,3 кв.м) на АДРЕСА_2 , під житлову квартиру АДРЕСА_13 , яка відповідно до поданого проєкту складається з коридору (2,2 кв.м), житлової кімнати (17,05 кв.м), кухні (7,2 кв.м), санвузла (3,83 кв.м) і відповідає нормам ДБН В.2.2-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» (том 1, а.с. 105, 176).

Відповідно до п. 5 висновку експерта від 25.11.2020 №3584/5748/5749: Приміщення цокольного поверху, включені до технічного паспорта квартири АДРЕСА_1 у 2015 році, яка належить ОСОБА_6 , площею 29,9 кв.м (30,3 кв.м) (реєстраційний номер 860619546101) та нежитлові приміщення літ. 1-4 у цокольному поверсі будинку АДРЕСА_2 , які належать Міністерству оборони України, площею 29,9 кв.м (30,3 кв.м.) (реєстраційний номер 860299846101) є одним і тим самим об`єктом.

Відповідно до п. 6 висновку експерта від 25.11.2020 №3584/5748/5749: Квартира АДРЕСА_3 , яка належить ОСОБА_1 , площею 29,9 кв.м (30,3 кв.м) (реєстраційний номер 1369598646101 та нежитлові приміщення літ. 1-4, у цокольному поверсі, за адресою: АДРЕСА_2 , які належать Міністерству оборони України, площею 29,9 кв.м (30,3 кв.м) (реєстраційний номер 860299846101) є одним і тим самим об`єктом (том. 2, а.с. 14-25).

Згідно з встановленими судом обставинами право власності на спірне нежитлове нерухоме майно одночасно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за

ОСОБА_1 , площею 30,3 кв.м (реєстраційний номер 1369598646101) та за

Міністерством оборони України, площею 29,9 кв.м (реєстраційний номер 860299846101).

Тобто у даному випадку має місце подвійна реєстрація права власності на одне й те ж майно, як нібито на два різні об`єкти.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що спірні нежитлові приміщення перебували у державній власності в особі Міністерства оборони України, однак вибули з володіння держави поза її волею внаслідок реєстрації права власності на них без належних правових підстав за ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які в подальшому відчужили їх ОСОБА_1 . За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для витребування спірного майна в останнього на користь держави в особі Міністерства оборони України.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в оскаржуваній частині та в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має лише власник майна.

Якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (див. постанову Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі провадження № 6-2407цс15).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Таким чином, право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.

Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26.06.2019 у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21.09. 2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).

За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Посилання апелянта на те, що він є добросовісним набувачем спірного майна і його витребування є втручанням держави у право на мирне володіння майном, є необґрунтованими з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, у жовтні 2015 року уповноваженим органом було встановлено,що ОСОБА_1 самовільно вселився у спірні нежитлові приміщення, які перебували на балансі та під охороню КЕВ м. Львова. При цьому під час виявлення факту його проживання він повідомив, що користується приміщенням на підставі домовленості з начальником будинкоуправління та має намір оформити документи на його придбання.Надалі, листом КЕВ м. Львова від 16.05.2016 ОСОБА_1 було офіційно повідомлено про те, що спірне приміщення є нежитловим, перебуває на балансі та під охороною КЕВ м. Львова, жодних дозволів на проживання у ньому відповідачу не надавалося, а тому він повинен його звільнити. Зазначений лист отриманий відповідачем особисто.

Крім того, у 2016 році прокуратур звернувся до суду із позовом у справі № 465/2866/16 у про усунення перешкод у користуванні державним майном шляхом виселення ОСОБА_1 із спірних нежитлових приміщень. Про наявність вказаної справи у провадженні суду ОСОБА_1 було відомо, він був учасником цієї справи (відповідачем), подавав відповідні заперечення, апеляційні скарги.

Отже, на момент укладення 23.12.2017 договору купівлі-продажу спірних приміщень ОСОБА_1 був обізнаний не лише про відсутність у нього правових підстав для користування ними, а й про наявність спору щодо цього майна у суді.

Таким чином, наведені обставини спростовують презумпцію добросовісності набуття права власності ОСОБА_1 та свідчать про його недобросовісність як набувача спірного нерухомого майна.

При цьому колегія суддів враховує правовий висновок, викладений у пункті 5.68 постанови Верховного Суду від 26.02 2025 у справі № 756/4527/22, відповідно до якого від недобросовісного набувача майно може бути витребувано у всіх випадках на підставі статті 387 ЦК України.

Суд першої інстанції, встановивши обставини заволодіння нежитловими військовими приміщеннями, а саме їх безпідставного включення до складу раніше приватизованої квартири ОСОБА_6 та членів його сім`ї, подвійної державної реєстрації права власності на одне й те саме майно як на два різні об`єкти нерухомості без належних правовстановлюючих документів та без втрати цим майном статусу військового, а також подальшого поділу й відчуження ОСОБА_1 , урахувавши, що останній не може вважатися добросовісним набувачем спірного майна, дійшов обґрунтованого висновку про порушення прав та інтересів держави в особі Міністерства оборони України як власника цього майна та наявність підстав для задоволення позову прокурора про його витребування з чужого незаконного володіння.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність передбачених законом підстав для представництва прокурорм інтересів держави у цій справі, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (пункт 35 рішення ЄСПЛ від 15.01.2009 у справі «Менчинська проти Російської Федерації», пункт 33 рішення ЄСПЛ від 01.04.2010 у справі «Корольов проти Російської Федерації»).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики ЄСПЛ, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

В постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду виклала такі правові висновки.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Верховний Суд України у постанові від 13.06.2017 у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень – це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду уточнила свої висновки, зроблені в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2019 у справі № 927/246/18, від 16.04.2019 у справах № 910/3486/18 та № 925/650/18, від 17.04.2019 у справі № 923/560/18, від 18.04.2019 у справі № 913/299/18, від 13.05.2019 у справі № 915/242/18, в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 0440/6738/18, вказавши, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

В позовній заяві заступник військового прокурора Львівського гарнізону Західного регіону зазначив, що на виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» у грудні 2019 року військова прокуратура листом № 33-4256вих-19 від 18.12.2019 повідомила Міністерство оборони України про факт незаконного заволодіння спірними нежитловими приміщеннями та просила надати інформацію про те, чи вживалися та чи будуть вживатися заходи для повернення майна у державну власність (а.с. 107 т.1), однак відповідь на вказаний лист не надійшла, що свідчить про бездіяльність органу Міністерства оборони України.

Крім того, прокурор посилався на те, що КЕВ м. Львова, будучи обізнаним про незаконне заволодіння ввіреним йому державним майном, також не вжив належних заходів для його повернення у власність держави.

За таких обставин заступник військового прокурора Львівського гарнізону Західного регіону обґрунтував підстави представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України та подав позов з дотриманням вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», частини четвертої статті 56 ЦПК України.

Посилання апелянта на неналежне визначення процесуального статусу сторін також не спростовують законності оскаржуваного рішення в частині вирішення вимоги про витребування майна.

У цій справі вимога про витребування спірних приміщень заявлена до ОСОБА_1 як особи, у фактичному володінні якої перебуває майно, право власності на яке належить державі. Саме відповідач є тією особою, за рахунок якої може бути відновлено порушене право власності держави.

При цьому доводи щодо неналежності державних реєстраторів або нотаріуса як відповідачів стосуються інших позовних вимог, у задоволенні яких суд першої інстанції відмовив. Тому вони самі по собі не впливають на правильність вирішення спору в частині витребування майна безпосередньо від його фактичного володільця.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення – без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Франківського районного суду м. Львова від 12 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено: 06.11.2026

Головуючий

Судді