Рішення від 05 листопада 2026 р. у справі №420/19266/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Суд: Одеський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо

Дата: 05 листопада 2026 р.

Справа: №420/19266/25

Суддя: Аракелян М.М.

Справа № 420/19266/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

Розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , у якій представник позивача просить суд:

прийняти позовну заяву та відкрити провадження в адміністративній справі;

витребувати з військової частини НОМЕР_1 матеріали службового розслідування за фактом нестачі майна 2 інженерно-саперного батальйону військової частини НОМЕР_1 ;

визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 20.05.2025 року за № 396 «Про результати службового розслідування за фактом нестачі майна 2 інженерно-саперного батальйону військової частини НОМЕР_1 » в першій розпорядчій частині.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою суду від 23.06.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що пунктом 1 розпорядчої частини наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 20.05.2025 року №396 доручено направити повідомлення до органів досудового слідства для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого частинами 1 та 4 статті 425 Кримінального кодексу України. Позивач вважає, що службове розслідування проведено з порушенням вимог Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 року №608, обставини, які мали бути з`ясовані відповідно до розділу VIII цього Порядку, не встановлені, а з актом службового розслідування та матеріалами, на підставі яких прийнято наказ, його не ознайомлено. Адвокатський запит від 07.06.2025 року про надання копії акта службового розслідування відповідачем не виконано. Крім того, у спірному наказі прізвище позивача зазначено неправильно.

Позивач зазначає, що 31.07.2024 року він як командир 5 інженерно-саперної роти 2 інженерно-саперного батальйону у зв`язку з вибуттям у відрядження видав закріплене за ротою майно командиру 2 саперного взводу старшому лейтенанту ОСОБА_2 , що підтверджується записом у книзі обліку військового майна, що видається в тимчасове користування. 05.08.2024 року позивач отримав поранення, фактично втратив управління ротою та до 21.02.2025 року проходив лікування. З розмови з командиром батальйону 14.08.2024 року позивачу стало відомо, що виконання обов`язків командира роти за наказом командира 2 інженерно-саперного батальйону підполковника ОСОБА_3 покладено на старшого лейтенанта ОСОБА_2 . Після прибуття 23.02.2025 року до місця тимчасового розташування підрозділу в с. Великі Вільми позивач розпочав перевірку майна роти, виявив його відсутність та негайно доповів командиру батальйону і начальнику штабу батальйону. На думку позивача, відповідальність за недбале ставлення до військової служби можлива лише тоді, коли особа не тільки повинна була, але й мала реальну можливість виконати свої обов`язки належним чином, чого відповідачем не встановлено.

09.07.2025 року відповідач подав відзив на позов, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Відповідач зазначає, що позивач виконував обов`язки за посадою у періоди з 03.10.2024 року по 04.10.2024 року, з 03.11.2024 року по 11.11.2024 року, з 07.12.2024 року по 12.12.2024 року, з 06.01.2025 року по 24.01.2025 року та з 14.02.2025 року до початку службового розслідування, проте жодних заходів щодо встановлення реального стану майна ввіреного підрозділу не вживав, обмежився формальними звірками через сержанта з матеріального забезпечення, на зауваження командування належним чином не реагував, що свідчить про недбале ставлення до посадових обов`язків. Службовим розслідуванням встановлено розмір шкоди, причинний зв`язок між бездіяльністю командира роти та завданою шкодою, а також вину позивача у формі «не прямого умислу, протиправної недбалості». Позивач із заявами про ознайомлення з матеріалами службового розслідування не звертався, а адвокатський запит отримано 18.06.2025 року, тобто після звернення до суду. Відповідач також вважає, що висновок службового розслідування не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не породжує правових наслідків і не може бути самостійним предметом оскарження, посилаючись на постанови Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі №821/2137/15-а, від 31.05.2022 року у справі №280/5247/20, від 10.02.2021 року у справі №640/9600/20, від 28.04.2022 року у справі №240/10485/19. Крім того, наказ у спірній частині виконано, копії матеріалів службового розслідування разом із повідомленням про вчинення кримінального правопорушення направлено до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, а тому, на думку відповідача, наказ вичерпав свою дію, а обраний позивачем спосіб захисту є неефективним. У відзиві відповідач також просить визнати поважними причини пропуску строку на його подання, пов`язані з постійними змінами місця дислокації та організації робочих місць управління військової частини з метою запобігання можливому ракетному ураженню.

Разом із відзивом відповідач надав копії матеріалів службового розслідування за фактом нестачі майна 2 інженерно-саперного батальйону.

14.07.2025 року позивач подав відповідь на відзив, у якій наполягає на задоволенні позову. Зазначає, що у названі відповідачем періоди він перебував у пункті постійної дислокації підрозділу в АДРЕСА_1 , тоді як рота з ротним господарством тимчасово розміщувалась у н.п. Великі Вільми, а наказу вибути до місця тимчасового розташування підрозділу він не отримував. Відповідач не заперечує, що позивач втратив управління ротою внаслідок поранення 05.08.2024 року і що за час його відсутності обов`язки командира роти виконували інші особи, а повноважень призначати тимчасово виконуючого обов`язки командира роти позивач не мав. На думку позивача, порушення пункту 5.18.1.4 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України допустили саме ті особи, які виконували обов`язки командира роти та фактично розпоряджалися ротним господарством. Позивач також заперечує проти поновлення відповідачу строку на подання відзиву через відсутність доказів обставин, на які посилається відповідач.

24.04.2026 року представник позивача подав клопотання про прискорення розгляду справи, у якому зазначив, що позивач постійно перебуває в зоні проведення бойових дій, а спірний наказ, на його думку, порушує його права.

Щодо клопотання відповідача про визнання поважними причин пропуску строку на подання відзиву суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Згідно з ч.2 ст.121 КАС України процесуальні строки, встановлені судом, можуть бути продовжені судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з власної ініціативи суду.

Враховуючи, що відповідач є військовою частиною, яка виконує завдання в умовах воєнного стану, а відзив надійшов до суду до ухвалення рішення у справі разом із матеріалами службового розслідування, які мають суттєве значення для з`ясування обставин справи, суд визнає наведені відповідачем причини поважними, поновлює строк на подання відзиву та приймає його до розгляду.

Щодо клопотання позивача про витребування матеріалів службового розслідування суд зазначає, що копії цих матеріалів, у тому числі акт службового розслідування з додатками, надані відповідачем разом із відзивом, а тому підстави для їх витребування відсутні.

Розглянувши наявні матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до пункту 828 витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.03.2024 року №105 позивач, призначений наказом командувача Сил підтримки Збройних Сил України (по особовому складу) від 25.03.2024 року №50 на посаду командира 5 інженерно-саперної роти 2 інженерно-саперного батальйону, з 30.03.2024 року прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов`язків, шпк «капітан».

Згідно із записом у книзі обліку військового майна, що видається в тимчасове користування, 5 інженерно-саперної роти, 31.07.2024 року у зв`язку з убуттям у відрядження командиру 2 саперного взводу 5 інженерно-саперної роти старшому лейтенанту ОСОБА_2 видано закріплене за ротою майно, зокрема металошукачі, саперні лопати, теслярські сокири, саперні щупи, підривні машинки, індивідуальні набори сапера, кішки з канатом і карабіном (а.с.37-42).

05.08.2024 року позивач отримав мінно-вибухову травму та був евакуйований до КНП «Сумська центральна міська клінічна лікарня» Сумської міської ради, що підтверджується первинною медичною карткою (форма 100) від 05.08.2024 року, довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 02.09.2024 року №657/4630 та випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №12744.

У подальшому позивач з 07.08.2024 року по 19.08.2024 року перебував на лікуванні у військовій частині НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), з 19.08.2024 року по 02.10.2024 року у Ніжинській центральній міській лікарні, після чого за постановою військово-лікарської комісії потребував відпустки для лікування строком 30 календарних днів. Згідно з витягами з наказів командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) позивач 03.10.2024 року прибув до частини (наказ №311 від 03.10.2024 року), з 04.10.2024 року вибув у відпустку для лікування у зв`язку з пораненням (наказ №312 від 04.10.2024 року), 03.11.2024 року прибув з відпустки (наказ №343 від 03.11.2024 року), з 11.11.2024 року по 06.12.2024 року перебував на лікуванні в Інституті отоларингології ім. О.С. Коломийченка НАМН України (наказ №352 від 11.11.2024 року, виписка №879), 07.12.2024 року прибув з лікування (наказ №381 від 07.12.2024 року), з 12.12.2024 року по 06.01.2025 року перебував на лікуванні у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону (наказ №7 від 06.01.2025 року), з 24.01.2025 року по 14.02.2025 року перебував на лікуванні та проходив військово-лікарську комісію у Міській клінічній лікарні №1 м. Одеси (накази №27 від 24.01.2025 року та №48 від 14.02.2025 року), а 22.02.2025 року вибув до ТГРп «КВАРЦ» для виконання бойових (спеціальних) завдань (наказ №56 від 22.02.2025 року).

Старший лейтенант ОСОБА_2 08.09.2024 року отримав поранення та прибув до розташування підрозділу і приступив до виконання обов`язків лише 07.02.2025 року, що зазначено в акті службового розслідування та в описовій частині спірного наказу.

23.02.2025 року позивач прибув до місця тимчасового розташування підрозділу в АДРЕСА_3 , провів перевірку майна роти та виявив відсутність частини майна, про що доповів командиру 2 інженерно-саперного батальйону підполковнику ОСОБА_3 та начальнику штабу батальйону майору ОСОБА_4 . За результатами доповіді командир батальйону звернувся до командира військової частини з рапортом від 10.03.2025 року №3668 про проведення службового розслідування.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 10.03.2025 року №362 призначено службове розслідування за фактом нестачі майна 2 інженерно-саперного батальйону, строк якого продовжено наказом від 29.03.2025 року №464.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2025 року №589 призначено інвентаризаційну комісію з проведення інвентаризації майна, закріпленого за 5 інженерно-саперною ротою 2 інженерно-саперного батальйону, за результатами роботи якої складено акт від 05.05.2025 року та встановлено втрату 20 найменувань майна інженерної служби (зокрема металошукачі професійні «Gauss MD», сумки мінера-підривника, підривні машинки, маскувальні комплекти, саперні лопати, світлові сигнальні знаки, елементи живлення, киркомотиги, штурмові гаки, теслярські сокири, саперні набори «ПОШУК», омметри, поперечні пили, комплекти розмінування, мультитули). Згідно з довідкою про вартісну оцінку завданої шкоди вартість втраченого майна становить 459441,76 грн.

Відповідно до акта службового розслідування, складеного старшим офіцером відділення підготовки Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 , зазначене майно було передано до 5 інженерно-саперної роти згідно з накладними на видачу військового майна від 20.07.2024 року №34/ОКП, від 13.08.2024 року №73/ОКП, від 11.10.2024 року №279 та від 15.10.2024 року №286. Під час службового розслідування опитано командира 2 інженерно-саперного батальйону, командира 5 інженерно-саперної роти, командира 2 інженерно-саперного взводу 5 інженерно-саперної роти, сержанта з матеріального забезпечення роти та начальника адміністративної групи штабу.

З пояснень старшого лейтенанта ОСОБА_2 , викладених в акті, встановлено, що на момент отримання ним поранення 08.09.2024 року частина майна перебувала у розташуванні підрозділу в АДРЕСА_3 , а інша частина була видана військовослужбовцям 5 інженерно-саперної роти, які виконували бойові завдання в н.п. Любимівка Курської області, з цього моменту він втратив управління ротою та контроль за обліком майна, подальша доля майна йому не відома. З пояснень старшого сержанта ОСОБА_6 встановлено, що під час періодичних звірянь з 19.11.2024 року по 20.12.2024 року все майно було в наявності та відповідало обліку підрозділу і служб, наявність була звірена з бухгалтерським обліком та обліком служб, проте фактичну наявність майна він не перевіряв, а здійснював облік і звірку виключно за книгами обліку, оскільки постійно перебував у пункті постійної дислокації підрозділу в с. Шабо Білгород-Дністровського району Одеської області; підписи в інвентаризаційних описах він ставив за вказівками командира роти. З пояснень начальника адміністративної групи штабу старшого лейтенанта ОСОБА_7 встановлено, що з 05.08.2024 року по 14.02.2025 року позивач неодноразово вибував на лікування та у відпустку у зв`язку з пораненням, а клопотань або рапортів про призначення тимчасово виконуючого обов`язки командира 5 інженерно-саперної роти від керівного складу 2 інженерно-саперного батальйону та від позивача до діловодства не надходило.

У поясненнях, наданих під час службового розслідування, позивач виклав хронологію свого лікування, зазначив, кому з військовослужбовців за наказом командира батальйону у період його відсутності було доручено виконання обов`язків командира роти та ведення ротного господарства (старший лейтенант ОСОБА_2 , старший сержант ОСОБА_8 , молодший лейтенант ОСОБА_9 , старший сержант ОСОБА_10 , старший лейтенант ОСОБА_11 ), додав копії медичних документів і знімки листування, та вказав, що про нестачу майна йому ніхто з указаних осіб не повідомляв.

В акті службового розслідування зроблено висновок, що наявність ознак порушень вимог керівних документів, що призвели до втрати майна, з боку старшого лейтенанта ОСОБА_2 не знайшла свого підтвердження, а в діях позивача вбачаються ознаки недбалого ставлення до військової служби, яке виразилось у порушенні пунктів 5.18.1.2 до 5.18.1.4 Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 16.07.1997 року №300, статті 60 та абзаців 28, 29, 30 статті 112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, оскільки у періоди перебування на службі він заходів щодо перевірки наявності майна не вживав, доповідей про необхідність призначення тимчасово виконуючого обов`язки командира роти не подавав. Вину позивача визначено «в формі не прямого умислу - протиправна недбалість». Одночасно в акті зазначено про порушення вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України командиром 2 інженерно-саперного батальйону підполковником ОСОБА_3 , який повинен був здійснювати контроль за веденням господарства у підрозділах батальйону.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 20.05.2025 року №396 «Про результати службового розслідування за фактом нестачі майна 2 інженерно-саперного батальйону військової частини НОМЕР_1 » в описовій частині зазначено, що, зважаючи на обставини, за яких було втрачено військове майно, основною причиною, що сприяла такій втраті, є недбале ставлення до військової служби з боку командира 5 інженерно-саперної роти 2 інженерно-саперного батальйону, що з урахуванням значного розміру завданої шкоди під час дії воєнного стану утворює склад кримінального правопорушення згідно ч.1 та ч.4 ст.425 КК України.

Пунктом 1 розпорядчої частини вказаного наказу визначено: «За фактом вчинення кримінального правопорушення заступнику командира військової частини НОМЕР_1 з психологічної підтримки персоналу - начальнику групи психологічної підтримки персоналу направити повідомлення до органів досудового слідства для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення капітаном ОСОБА_12 , передбачених частинами 1 та 4 статті 425 Кримінального кодексу України». Пунктами 2 та 4 наказу помічнику командира з правової роботи доручено вжити заходів щодо визнання військової частини потерпілою та заявити цивільні позови в межах кримінального провадження, пунктом 3 командиру 2 інженерно-саперного батальйону підполковнику ОСОБА_3 оголошено догану, пунктами 5 та 6 доручено внести кількість втраченого майна та суму втрат 459441,76 грн. до книг обліку втрат і нестач військової частини.

22.05.2025 року тимчасово виконуючий обов`язки командира Військової частини НОМЕР_1 звернувся до керівника Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, із заявою про вчинення злочину №657/5462, у якій просив внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом нестачі військового майна 5 інженерно-саперної роти 2 інженерно-саперного батальйону, відповідальність за яке передбачена ч.1, ч.4 ст.425 КК України.

07.06.2025 року представник позивача адвокат Дідик В.В. звернувся до тимчасово виконуючого обов`язки командира Військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом №20/25 про надання завіреної копії акта службового розслідування або витягу з нього в частині, що стосується позивача.

Вважаючи пункт 1 наказу від 20.05.2025 року №396 протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст.62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ч.1 ст.17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Згідно з ч.5 ст.17 КПК України поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Відповідно до ч.1 ст.214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування.

Частиною першою статті 425 КК України встановлено кримінальну відповідальність за недбале ставлення військової службової особи до служби, якщо це заподіяло істотну шкоду, а частиною четвертою цієї статті за діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

Згідно зі ст.24 КК України умисел поділяється на прямий і непрямий. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.25 КК України необережність поділяється на кримінальну протиправну самовпевненість та кримінальну протиправну недбалість. Необережність є кримінальною протиправною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Відповідно до частин другої, третьої статті 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 року №551-XIV, у разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.

Відповідно до ст.60 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 року №548-XIV, у разі неможливості виконання службових обов`язків у зв`язку з відбуттям за межі гарнізону, через хворобу та з інших поважних причин командир (начальник) для виконання цих службових обов`язків призначає одного із заступників. Якщо штатний заступник відсутній і ніхто не був призначений командиром (начальником), командування бере на себе старший за посадою, а у разі відсутності старшого за посадою старший за військовим званням, про що доповідає старшому командирові (начальникові).

Згідно зі ст.112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України командир роти зобов`язаний, зокрема, досконало знати і вміло володіти всіма видами зброї і техніки роти, правильно їх зберігати, використовувати та особисто перевіряти їх наявність, утримання та бойову готовність, проводити планові та позапланові (раптові) перевірки наявності та стану озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пально-мастильних матеріалів та майна роти.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України визначає Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 року №608, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 13.12.2017 року за №1503/31371 (далі Порядок №608).

Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку №608 службове розслідування це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Згідно з пунктом 7 розділу I Порядку №608 службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Відповідно до пункту 3 розділу II Порядку №608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Згідно з пунктом 8 розділу III Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України.

Відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення; виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника.

Пунктом 3 розділу IV Порядку №608 визначено, що військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право, зокрема, ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником) та оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

Відповідно до пункту 3 розділу V Порядку №608 в описовій частині акта службового розслідування зазначаються, зокрема, неправомірні дії військовослужбовця; вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

Згідно з пунктом 1 розділу VI Порядку №608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності.

Відповідно до пункту 6 розділу VI Порядку №608 якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини (начальник) письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Згідно з пунктом 2 розділу VIII Порядку №608 під час проведення службового розслідування за фактами завданої державі матеріальної шкоди додатково необхідно з`ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 року №160-IX (далі Закон №160-IX) умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.

Згідно з п.4 ч.1 ст.6 Закону №160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення.

Відповідно до абзацу другого ч.4 ст.8 Закону №160-IX розслідування може не призначатися, якщо шкоду завдано діями противника під час воєнних (бойових) дій, внаслідок ракетних (авіаційних) атак чи інших проявів збройної агресії проти України та/або у зв`язку з виконанням особами, зазначеними у частині першій статті 2 цього Закону, бойового (спеціального) завдання.

Щодо доводів відповідача про те, що оскаржуваний наказ у спірній частині не породжує для позивача правових наслідків та не може бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.19 ч.1 ст.4 КАС України індивідуальний акт це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання нормативно-правових актів або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Наведена відповідачем практика Верховного Суду стосується оскарження висновків (актів) службових розслідувань, які лише фіксують певні обставини та є передумовою для прийняття уповноваженим суб`єктом відповідного рішення. Натомість у цій справі позивач оскаржує не акт службового розслідування, а наказ командира військової частини, яким за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування прийнято остаточне рішення. Пункт 1 цього наказу стосується конкретної, визначеної в ньому особи, а саме позивача, і містить не припущення про наявність ознак кримінального правопорушення, а категоричне твердження про «факт вчинення кримінального правопорушення» капітаном ОСОБА_1 , передбаченого частинами 1 та 4 статті 425 КК України, тобто фактично констатує вину позивача у вчиненні злочину.

Такий висновок командира щодо позивача має самостійне юридичне значення для його службового становища. Зокрема, наявність у діях особи ознак кримінального правопорушення відповідно до п.4 ч.1 ст.6 Закону №160-IX є підставою для притягнення її до матеріальної відповідальності у повному розмірі завданої шкоди, а пунктами 2 та 4 того ж наказу на підставі констатованого факту кримінального правопорушення передбачено заявлення цивільних позовів про відшкодування шкоди в межах кримінального провадження. Акт службового розслідування разом з усіма матеріалами відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №608 зберігається у військовій частині, а отже викладений у наказі висновок про вчинення позивачем злочину продовжує впливати на його права, честь, гідність та ділову репутацію як військовослужбовця, що проходить службу в умовах воєнного стану.

Те, що на виконання пункту 1 наказу відповідачем 22.05.2025 року направлено заяву про вчинення злочину до Державного бюро розслідувань, не свідчить про вичерпання наказом своєї дії щодо позивача, оскільки сам наказ не скасований, а викладений у ньому висновок про вчинення позивачем кримінального правопорушення залишається чинним. Право позивача на оскарження рішення, прийнятого за результатами службового розслідування, прямо передбачено абзацом десятим пункту 3 розділу IV Порядку №608.

Суд також враховує, що адміністративний суд у цій справі не надає оцінки обгрунтованості кваліфікації за КПК України бездіяльності позивача та не вирішує питання про наявність чи відсутність у діях позивача складу кримінального правопорушення, оскільки це належить до компетенції органів досудового розслідування та суду, який здійснює кримінальне провадження. Предметом перевірки у цій справі є законність індивідуального акта командира військової частини як суб`єкта владних повноважень за критеріями, визначеними ч.2 ст.2 КАС України.

Як зазначив Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 03.07.2026 року у справі №420/3078/25, наявність кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення не усуває необхідності у здійсненні самостійного судового контролю за законністю акта індивідуальної дії, прийнятого суб`єктом владних повноважень. Позбавлення особи можливості оскаржити такий акт з підстав існування кримінального провадження фактично означає виключення відповідного акта індивідуальної дії з-під самостійного судового контролю, що не узгоджується з приписами статей 8 та 55 Конституції України.

Таким чином, пункт 1 наказу від 20.05.2025 року №396 є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке стосується прав та інтересів позивача, а спір щодо його правомірності є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Щодо правомірності пункту 1 наказу від 20.05.2025 року №396 суд зазначає наступне.

З аналізу пункту 6 розділу VI Порядку №608 та частини третьої статті 45 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України вбачається, що обов`язок командира військової частини полягає у письмовому повідомленні органу досудового розслідування про виявлені під час службового розслідування ознаки кримінального правопорушення. Ні Дисциплінарний статут Збройних Сил України, ні Порядок №608 не наділяють командира військової частини повноваженнями встановлювати факт вчинення конкретною особою кримінального правопорушення та кваліфікувати її дії за статтями Кримінального кодексу України. Відповідно до ст.62 Конституції України та ст.17 КПК України вина особи у вчиненні кримінального правопорушення може бути встановлена виключно обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, а до того часу поводження з такою особою має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Гарантія презумпції невинуватості поширюється не лише на суд, який розглядає кримінальне провадження, а й на інших суб`єктів владних повноважень, які не можуть у своїх рішеннях і офіційних заявах констатувати винуватість особи у вчиненні злочину до встановлення її вини судом. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.1995 року у справі «Аллене де Рібемон проти Франції» (заява №15175/89) зазначив, що порушення презумпції невинуватості може бути допущено не тільки суддею чи судом, але й іншими державними органами.

Натомість пункт 1 спірного наказу сформульовано як рішення, прийняте «за фактом вчинення кримінального правопорушення» позивачем, а в описовій частині наказу прямо зазначено, що недбале ставлення позивача до військової служби «утворює склад кримінального правопорушення згідно ч.1 та ч.4 ст.425 КК України». Отже, відповідач не обмежився повідомленням органу досудового розслідування про виявлені ознаки правопорушення, а фактично встановив вину позивача у вчиненні кримінального правопрушення, тобто вийшов за межі наданих йому повноважень, що суперечить ч.2 ст.19 та ст.62 Конституції України.

Крім того, суд вважає, що висновок про вину позивача ґрунтується на неповно з`ясованих обставинах і суперечить даним, встановленим у самому акті службового розслідування.

По-перше, як встановлено судом і не заперечується відповідачем, позивач 05.08.2024 року отримав поранення, внаслідок якого фактично втратив управління ротою, і з цього часу до 22.02.2025 року більшу частину часу перебував на стаціонарному лікуванні та у відпустці для лікування. Періоди, у які позивач, за твердженням відповідача, виконував обов`язки за посадою (з 03.10.2024 року по 04.10.2024 року, з 03.11.2024 року по 11.11.2024 року, з 07.12.2024 року по 12.12.2024 року, з 06.01.2025 року по 24.01.2025 року, з 14.02.2025 року по 22.02.2025 року), були нетривалими та чергувались з лікуванням. При цьому в акті службового розслідування не встановлено, де саме перебував позивач у ці періоди, тоді як майно роти, за поясненнями старшого лейтенанта ОСОБА_2 , перебувало у місці тимчасового розташування підрозділу в АДРЕСА_3 , а частина майна була видана військовослужбовцям, які виконували бойові завдання в н.п. Любимівка Курської області. Доводи позивача про те, що у вказані періоди він перебував у пункті постійної дислокації в АДРЕСА_1 і наказу вибути до місця тимчасового розташування підрозділу не отримував, відповідачем не спростовані. Відтак питання про те, чи мав позивач реальну можливість у ці періоди особисто перевірити наявність майна, як того вимагає ст.112 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, під час службового розслідування не з`ясовано.

По-друге, в акті службового розслідування встановлено, що під час звірянь з 19.11.2024 року по 20.12.2024 року все майно було в наявності та відповідало обліку підрозділу і служб, а частину майна передано до роти за накладними від 13.08.2024 року, від 11.10.2024 року та від 15.10.2024 року, тобто вже після поранення позивача та в період його лікування. При цьому ні в акті, ні в наказі не встановлено, коли саме, за яких обставин та з чиєї вини було втрачено майно, хто приймав його за вказаними накладними та в чиєму фактичному розпорядженні воно перебувало. Без встановлення цих обставин висновок про причинний зв`язок між бездіяльністю позивача та втратою майна, наявність якого вимагається пунктом 3 розділу II та пунктом 2 розділу VIII Порядку №608, а також ч.2 ст.3 Закону №160-IX, оцінюється судом як припущення відповідача.

По-третє, в акті не надано оцінки тому, що частина майна була видана військовослужбовцям, які виконували бойові завдання, та не з`ясовано, чи не було майно втрачено у зв`язку з виконанням бойового (спеціального) завдання, що відповідно до абзацу другого ч.4 ст.8 Закону №160-IX має значення для вирішення питання про відповідальність за завдану шкоду.

По-четверте, акт службового розслідування не містить мотивів відхилення пояснень позивача щодо осіб, яким за наказом командира батальйону у період його відсутності було доручено виконання обов`язків командира роти та ведення ротного господарства, як того вимагає пункт 3 розділу V Порядку №608. Зазначені позивачем військовослужбовці, крім старшого лейтенанта ОСОБА_2 , під час службового розслідування не опитувались, а обставини фактичного виконання ними обов`язків командира роти не перевірялись. Посилання відповідача на те, що позивач не подавав рапортів про призначення тимчасово виконуючого обов`язки командира роти, суд не приймає, оскільки відповідно до ст.60 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України у разі неможливості виконання службових обов`язків через хворобу, якщо ніхто не був призначений командиром, командування бере на себе старший за посадою або за військовим званням, про що доповідає старшому командирові. До того ж позивач з 05.08.2024 року перебував на лікуванні внаслідок поранення, а в акті службового розслідування і в спірному наказі встановлено, що контроль за веденням господарства у підрозділах батальйону повинен був здійснювати командир 2 інженерно-саперного батальйону, якому за це оголошено догану.

Суд також зазначає, що саме позивач після прибуття до місця тимчасового розташування підрозділу 23.02.2025 року провів перевірку майна роти, виявив його нестачу та доповів про це командиру батальйону, що стало підставою для призначення службового розслідування. Ця обставина в акті службового розслідування та в спірному наказі не отримала належної оцінки при визначенні ступеня вини позивача щодо втрати майна.

Отже, висновок відповідача про вчинення позивачем кримінального правопорушення, передбаченого частинами 1 та 4 статті 425 КК України, покладений в основу пункту 1 наказу від 20.05.2025 року №396, зроблено з перевищенням повноважень, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та без належного встановлення обставин, визначених пунктом 3 розділу II і пунктом 2 розділу VIII Порядку №608.

Щодо доводів позивача про неправильне зазначення його прізвища у спірному наказі суд зазначає, що з акта службового розслідування та матеріалів справи вбачається, що наказ стосується саме позивача, а тому зазначена неточність сама по собі не є підставою для скасування наказу. Доводи позивача про неознайомлення з матеріалами службового розслідування також не є самостійною підставою для скасування наказу, оскільки право на ознайомлення з актом службового розслідування виникає після його розгляду командиром, а адвокатський запит надійшов до відповідача після звернення позивача до суду. Водночас ці обставини не впливають на висновок суду щодо протиправності пункту 1 наказу з наведених вище підстав.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідачем правомірність пункту 1 наказу від 20.05.2025 року №396 не доведена, а його доводи суд відхиляє з вищенаведених мотивів.

Щодо способу захисту суд зазначає, що визнання протиправним та скасування пункту 1 наказу є належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача, оскільки усуває з правового поля рішення суб`єкта владних повноважень, яким констатовано вчинення позивачем кримінального правопорушення. Скасування цього пункту наказу не перешкоджає органам досудового розслідування здійснювати свої повноваження відповідно до КПК України.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (п.58) зазначив, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, ухвалених судами, мають бути належним чином викладені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню повністю.

Згідно ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», інші витрати для розподілу відсутні.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 20.05.2025 року №396 «Про результати службового розслідування за фактом нестачі майна 2 інженерно-саперного батальйону військової частини НОМЕР_1 » (розпорядча частина наказу).

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України, до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ; місцезнаходження: АДРЕСА_5 ).

Суддя М.М. Аракелян

Оригінал: reyestr.court.gov.ua