Рішення від 05 листопада 2026 р. у справі №420/20148/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Суд: Одеський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: проходження служби, з них

Дата: 05 листопада 2026 р.

Справа: №420/20148/26

Суддя: Тарасишина О.М.

Справа № 420/20148/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Гур`євої К.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Військової частини НОМЕР_4 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправним та скасування наказу №5637 від 15.12.2025 року,-

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Військової частини НОМЕР_4 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправним та скасування наказу №5637 від 15.12.2025 року.

Ухвалою від 06.07.2026р. Одеським окружним адміністративним судом вказану позовну заяву було залишено без руху, а також надано позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду.

Ухвалою суду від 06.07.2026р. Одеським окружним адміністративним судом У задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом: зупинення дії наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 15.12.2025 року №5637 «Про результати службового розслідування за фактом безпідставної виплати грошового забезпечення» та заборони командиру військової частини НОМЕР_4 вчинення виконавчих дій щодо стягнення суд завданої шкоди в розмірі 44078,27 грн. в результаті надлишкової виплати грошових коштів старшому водію 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 8 механізованої роти НОМЕР_6 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 солдату ОСОБА_2 , внаслідок несвоєчасного виявлення незаконної відсутності на службі, до завершення розгляду даної справи судом та набранням рішенням суду законної сили за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Військової частини НОМЕР_4 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправним та скасування наказу №5637 від 15.12.2025 року - відмовлено.

17.07.2026 року позивачем до канцелярії суду подано заяву про усунення недоліків, в обґрунтування якої зазначив, що із матеріалами службового розслідування останній був ознайомлений лише 11.06.2026 року, коли відповідні матеріали надійшли на його почтову адресу військової частини, де позивач проходить військову службу, чим усунув зазначені, судом недоліки.

Ухвалою від 20.07.2026 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірним наказом за результатом проведення службового розслідування позивача притягнуто до повної матеріальної відповідальності у розмірі завданої шкоди, що становить 44 078,27 грн за заподіяну шкоду державі в результаті надлишкової виплати грошових коштів старшому водію 1 механізованого відділення 3 механізованого зводу 8 механізованої роти НОМЕР_6 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 солдату ОСОБА_2 , внаслідок несвоєчасного виявлення незаконної відсутності на службі. Позивач із вказаними висновками не погоджується, оскільки:

по-перше, документально підтверджено перебування молодшого лейтенанта ОСОБА_1 в період з 29.04.2025 по 14.05.2025 на стаціонарному лікуванні, а в період з 15.05.2025 по 15.06.2025 - у відпустці для лікування, що співпадає з періодом, за який позивачу поставлено в провину порушення Статуту. Тобто, у вказаному періоді позивач не виконував посадових обов`язків через тимчасову непрацездатність;

по-друге, в порушення вимог статті 12 Закону №160-IX командиром військової частини НОМЕР_2 направлено рішення про притягнення до матеріальної відповідальності та матеріали розслідування не у п`ятиденний строк із дня закінчення розслідування чи прийняття рішення, а лише через пів року;

по-третє, повна бездіяльність Відповідача щодо відсутності спроб повідомлення про факт проведення службового розслідування та отримання від Позивача письмових чи усних пояснень, зокрема й за допомогою технічних засобів зв`язку, позбавила Позивача можливості надати власні доводи, спростування та аргументи безпосередньо під час розслідування;

по-четверте, особа, яка проводила службове розслідування, всупереч вимог Порядку №608 не з`ясувала обставини які спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, та і взагалі не становила всі обставини, що підлягали встановленню.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви ОСОБА_1 Одеському окружному адміністративному суду.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 03.11.1992 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_4 . З 05.07.2023 по теперішній час проходжу військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період під час дії воєнного стану в Україні.

У період з 03.03.2025 року по 27.10.2025 року перебував на посаді командира 8 роти 3 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 .

11.06.2026 року на адресу військової частини НОМЕР_4 надійшов супровідний лист від військової частини НОМЕР_2 з долученими до нього копії акта службового розслідування №745мр від 15.12.2025 та копії наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 15.12.2025 №5637 «Про результати службового розслідування за фактом безпідставної виплати грошового забезпечення», з якого встановлено що пунктом 2 наказової частини наказу, мене притягнуто до повної матеріальної відповідальності у розмірі завданої шкоди, що становить 44 078,27 грн за заподіяну шкоду державі в результаті надлишкової виплати грошових коштів старшому водію 1 механізованого відділення 3 механізованого зводу 8 механізованої роти НОМЕР_6 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 солдату ОСОБА_2 , внаслідок несвоєчасного виявлення незаконної відсутності на службі.

Не погоджуючись із вказаним наказом, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснюється Законом України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Згідно із частиною першою статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

У абзаці першому частини четвертої статті 2 Закону № 2232-ХІІ визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначені Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 № ХІV (далі - Статут).

Відповідно до статті 3 Статуту Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із захистом України.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.

Відповідно до абзаців першого, другого статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок.

Статтею 16 Статуту визначено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно із статтею 26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 28 Статуту єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Статтею 30 Статуту визначено, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Відповідно до статті 111 Статуту командир роти (корабля 4 рангу) в мирний і воєнний час відповідає за бойову готовність роти (корабля), за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу роти (корабля), за підтримання внутрішнього порядку і додержання заходів пожежної безпеки в роті (на кораблі), за стан і збереження озброєння, боєприпасів, техніки та іншого майна роти (корабля), за успішне виконання ротою (кораблем) бойових завдань, за ведення ротного (корабельного) господарства.

Командир роти (корабля 4 рангу) підпорядковується командирові батальйону (дивізіону кораблів) і є прямим начальником усього особового складу роти (корабля).

Статтею 112 Статуту визначено, що командир роти (корабля 4 рангу) зобов`язаний, зокрема:

піклуватися про підлеглих, знати їх потреби, порушувати перед старшими начальниками питання про задоволення їх прохань (абзац дванадцятий);

проводити огляд та інструктувати військовослужбовців роти перед їх відпусткою, відрядженням і контролювати їх повернення (абзац дев`ятнадцятий);

вести встановлений облік занять з бойової підготовки та облік особового складу роти (корабля), знати чисельність (наявність і відсутність) особового складу за списком, а також наявність і стан озброєння, боєприпасів, техніки, пального та інших матеріальних засобів (абзац двадцять перший);

один раз на місяць звіряти дані ротного (корабельного) обліку особового складу, а також матеріальних засобів з обліковими даними військової частини (абзац тридцятий).

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі Положення № 1153).

Згідно із підпунктом 14 пункту 116 Положення № 1153 зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі: якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі.

Матеріальне та грошове забезпечення військовослужбовців, зарахованих у розпорядження відповідних командирів (начальників), здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (абзац двадцять четвертий пункту 116 Положення № 1153).

Пунктом 144-1 Положення № 1153 визначено, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються (абзац перший пункту 144-2 Положення 1153).

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України від 03.10.2019 № 160-ІХ «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі Закон № 160-ІХ).

Відповідно до статті 1 Закону № 160-ІХ у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності (пункт 4);

пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано (пункт 5).

Згідно із частиною першою статті 3 Закону № 160-ІХ підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди (частина друга статті 3 Закону № 160-ІХ).

Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом (частина четверта статті 3 Закону № 160-ІХ).

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 160-ІХ особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

Командир (начальник), який своїм рішенням чи бездіяльністю порушив установлений порядок обліку, зберігання, використання військового та іншого майна або не вжив належних заходів, передбачених законодавством, щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню, іншому незаконному витрачанню військового та іншого майна, внаслідок чого було завдано шкоду, або щодо притягнення винних осіб до матеріальної відповідальності, несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб (частина друга статті 5 Закону № 160-ІХ).

Частиною першою статті 6 Закону № 160-ІХ визначено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій; 2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб; 3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин; 4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення; 5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 160-ІХ розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Статтею 8 Закону № 160-ІХ визначено, що посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів (частина перша).

У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб. Щодо шкоди, завданої командиром (начальником), розслідування призначається письмовим наказом старшого за службовим становищем командира (начальника) (частина друга).

Розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць (частина третя).

Порядок проведення службового розслідування визначається міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, правоохоронними органами спеціального призначення, Службою зовнішньої розвідки України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України та Державним бюро розслідувань (частина п`ята).

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності (частина шоста).

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис (частина сьома).

У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди (частина восьма).

Відповідно до частини другої статті 11 Закону № 160-ІХ, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її переведення до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження, командир (начальник) надсилає у п`ятиденний строк із дня закінчення розслідування, аудиту (перевірки), інвентаризації чи надходження рішення суду відповідні матеріали до нового місця служби чи місця перебування в розпорядженні особи для вирішення питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності.

Частинами першою, третьою статті 14 Закону № 160-ІХ визначено, що наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.

У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-ХІV (далі - Дисциплінарний статут), військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

Згідно із абзацом другим статті 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.

Частиною першою статті 85 Дисциплінарного статуту визначено, що службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.

Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць (частина четверта статті 85 Дисциплінарного статуту).

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (частина восьма статті 85 Дисциплінарного статуту).

Відповідно до пункту 1 розділу І Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371 (далі Порядок № 608), цей Порядок визначає підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі.

У пункті 7 розділу І Порядку № 608 визначено, що службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Абзацами першим, другим пункту 1 розділу ІІ Порядку № 608 визначено, що службове розслідування може призначатися у разі невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду.

У пункті 3 розділу ІІ Порядку № 608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування (пункт 1 розділу ІІІ Порядку № 608).

Згідно із пунктом 3 розділу ІІІ Порядку № 608 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Пунктом 13 розділу ІІІ Порядку № 608 встановлено, що службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць. Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

Згідно із пунктом 1 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

Відповідно до пункту 3 розділу V Порядку № 608 в описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім`я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв`язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв`язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.

Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування (пункт 6 розділу V Порядку № 608).

Якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк (пункт 4 розділу VІ Порядку № 608).

Відповідно до абзацу першого пункту 5 розділу VІ Порядку № 608 акт службового розслідування разом з усіма матеріалами оформлюється окремою справою або долучається до документів відповідної номенклатурної справи.

Згідно із пунктом 1 розділу VIІІ Порядку № 608 у разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Пунктом 2 розділу VIІІ Порядку № 608 визначено, що під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з`ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду.

До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини (пункт 3 розділу VIІІ Порядку № 608).

З аналізу викладених норм слідує, що підставою для застосування до військовослужбовця матеріальної відповідальності є наявність шкоди, протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків, причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою та безпосередня вина особи в завданні шкоди. Однак слід зауважити, що обсяг матеріальної відповідальності ставиться у залежність, як від форми вини, так і від певних фактичних обставин, за якими власне визначається винуватість особи у заподіянні державі збитків, відповідно і міра вказаного виду юридичної відповідальності.

Такого висновку суд дійшов, зважаючи на те, що Законом № 160-ІХ види матеріальної відповідальності розмежовані на обмежену матеріальну відповідальність (стаття 5), повну матеріальну відповідальність (частина перша статті 6) та підвищену матеріальну відповідальність (частина третя статті 6).

Кваліфікуючою ознакою обмеженої матеріальної відповідальності є завдання військовослужбовцем шкоди з необережності за виключенням випадків, котрі охоплюються повною матеріальної відповідальністю чи підвищеною матеріальної відповідальністю.

У свою чергу настання повної матеріальної відповідальності за пунктом 1 частини першої статті 6 Закону № 160-ІХ (у тому числі за здійснення надлишкових виплат грошових коштів) обумовлено законодавцем одночасно, як виною відповідного військовослужбовця у настанні збитків, так і умислом цього військовослужбовця на настання збитків, тобто усвідомлення військовослужбовцем (або існування стану фізичної неможливості неусвідомлення військовослужбовцем) того, що саме такі форма, зміст та характер конкретного діяння військовослужбовця об`єктивно здатні призвести до збитків або створити умови, за яких ці збитки невідворотно/неминуче настануть і прагнення до настання таких наслідків.

Таким чином, законодавством чітко визначено необхідність встановлення вини в діях саме того військовослужбовця, який притягується до матеріальної відповідальності, тобто відповідачем має бути доведений склад правопорушення, вчиненого позивачем, та наявність взаємозв`язку між його діями та заподіяною шкодою.

Висновки відповідача про наявність підстав для притягнення позивача до повної матеріальної відповідальності ґрунтуються на матеріалах службового розслідування.

Суд звертає увагу на обставини, визначені у Акт службового розслідування.

Так, вказано, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) №1301 від 04.06.2025 заступником командира батареї з психологічної підтримки персоналу 8 механізованої роти НОМЕР_6 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 старшим лейтенантом ОСОБА_3 проведено службове розслідування з метою встановлення причин та умов не повернення з лікувального закладу 29.04.2025 стосовно старшого водія 1 механізованого відділення З механізованого взводу 8 механізованої роти НОМЕР_6 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_4 .

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) про результати службового розслідування (від 30.06.2025 №3398) встановлено незаконну відсутність на службі старшого водія 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 8 механізованої роти НОМЕР_6 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_4 у період з 29.04.2025 по 03.06.2025.

Внаслідок несвоєчасного виявлення незаконної відсутності за місцем служби старшого водія 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 8 механізованої роти НОМЕР_6 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_2 солдата ОСОБА_4 за період з 29.04.2025 по 03.06.2025 здійснено безпідставну виплату грошового забезпечення та інших виплат.

У розділі «Вина військовослужбовців» службовим розслідуванням встановлено вину у формі необережності.

Суд звертає увагу, що згідно з направленням №1735 виданим військовою частиною НОМЕР_2 від 28.04.2025 року №1735/1593 молодшого лейтенанта ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 було направлено на стаціонарне лікування з діагнозом: «Закритий субкапітальний перелом V п`ясткової кістки правої кисті зі зміщенням».

Так, відповідно на підставі зазначеного направлення військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 вибув на лікування.

Випискою із медичної картки стаціонарного хворого № 1817/725 (форма первинної облікової документації № 027/о, затверджена наказом МОЗ України від 14.02.2012 № 110), виданою КНП «МКЛ №31» ХМР відділення хірургії кисті, підтверджується, що позивач у період із 29.04.2025 по 14.05.2025 року перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом: закритий перелом V п`ясткової кістки правої кисті зі зміщенням. Стан після операції від 01.05.2025 р.: закрита репозиція перелому V п`ясткової кістки правої кисті, МОС спицею Кіршнера.

12.05.2025 позивач був оглянутий позаштатною ВЛК КНП «МКЛ №31» ХМР. Висновок: на підставі ст. 81 гр. II Пр. МОУ №402 від 2008 р. потребує відпустки за станом здоров`я після поранення на 30 календарних днів.

14.05.2025 на підставі Виписки із медичної картки стаціонарного хворого №1817/725 та висновку ВЛК КНП № МКЛ № 31» позивачем було подано рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_2 про надання відпустки для лікування у зв`язку пораненням тривалістю на 30 календарних днів.

Згідно зазначеного рапорту Позивач перебував у відпустці в період із 15.05.2025 по 15.06.2025 року.

За даними Акту службового розслідування ОСОБА_2 у період з 29.04.2025 по 03.06.2025 року здійснено безпідставну виплату грошового забезпечення та інших виплат.

Тобто, у періоді, коли, на переконання відповідача, ОСОБА_1 мав би забезпечити виконання вимог абзацу 21 статті 112 Статуту та абзацу 8 Статті 59 Статуту, позивач перебував на лікуванні, що у Акті службового розслідування жодним чином не відображено.

Вказане суд розцінює як неналежне дослідження уповноваженою особою Військової частини НОМЕР_2 обставин справи та неврахування ключових обставин, із якими пов`язане встановлення порушень.

Суд погоджується із позивачем в тому, що відповідно до п. 1 розділу IV Порядку № 608 визначено, що особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника. Наведені вище обставини щодо порядку проведення розслідування однозначно вказують на недотримання відповідачем вимог п. 1 розділу IV Порядку № 608.

Також суд звертає увагу, що в Акті службового розслідування наголошено на неможливості відібрати пояснення у позивача у зв`язку із перебуванням останнього в іншій військовій частині. Однак, суд не може погодитись із тим, що це відповідає принципам обґрунтованості.

Згідно п. 1, 3 Розділу IV Порядку №608, військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

Отже, з метою належного проведення службового розслідування військова частина має забезпечити право особи на надання пояснень. Натомість, Акт службового розслідування не містить опису дій, вчинених військовою частиною, направленою на встановлення зв`язку із особою, щодо якої проведено розслідування.

Постановою Верховного Суду від 15.07.2021 по справі № 815/1062/17 визначено:

« 45. З метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню дисциплінарного проступку, та ступеня вини військовослужбовця в його вчиненні, командиром може бути призначене службове розслідування.

46. Аналіз пунктів 2.2, 4.1 Інструкції №82 дає підстави для висновку, що особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право давати усні та письмові пояснення, робити заяви, подавати документи. Цьому праву кореспондує обов`язок викласти в акті перевірки мотиви, з яких відповідні пояснення, заяви відхиляються.

47. Пояснення особи, стосовно якої проводиться службове розслідування, є однією з важливих гарантій об`єктивного службового розслідування та захисту законних прав й інтересів особи від безпідставного застосування стягнення та інших негативних наслідків».

Таким чином, суд констатує недотримання відповідачем вимог щодо забезпечення права позивача на надання пояснень.

Стосовно доводів позивача про недотримання вимог щодо належного направлення рішення про притягнення до матеріальної відповідальності суд звертає увагу, що саме по собі недотримання строків не впливає на порядок прийняття такого рішення та аргументи, покладені в його основу.

Натомість, встановлені судом порушення порядку проведення розслідування та неповне дослідження фактичних обставин, на переконання суду, є достатніми та критично важливими, аби вважати висновки розслідування необґрунтованими та такими, що безпідставно порушують права позивача. Суд, за результатом перевірки матеріалів справи, дійшов висновку про відсутність в обставинах, що склались, ознак порушення Статуту з боку позивача, що має наслідком необхідність визнання спірного наказу протиправним та його скасування.

Суд окремо звертає увагу, що відповідач не надав відзив на позовну заяву.

За змістом ч.4 ст.159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Суд бере до уваги, що відповідач як суб`єкт владних повноважень, який має зареєстрований електронний кабінет у підсистемі Електронний суд, був обізнаний про наявність судового спору з оскарження та наказу, однак не надав жодних зауважень з приводу наведених доводів.

При цьому, суд не знаходить жодних поважних причин такого неподання.

Частиною другою ст.9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», суді витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Військової частини НОМЕР_4 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправним та скасування наказу №5637 від 15.12.2025 року – задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_2 №5637 від 15.12.2025 року.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 06.11.2026 р.

Суддя О.М. Тарасишина

Оригінал: reyestr.court.gov.ua