Вирок від 05 листопада 2026 р. у справі №461/5683/24 — Франківський районний суд м. Львова

Суд: Франківський районний суд м. Львова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Самовільне залишення військової частини або місця служби

Дата: 05 листопада 2026 р.

Справа: №461/5683/24

Суддя: Баран О. І.

461/5683/24

1-кп/465/452/26

Вирок

Іменем України

06.11.2026 м. Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62023140110000295 від 19.07.2024 про обвинувачення

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця c. Косівщина, Сумського району Сумської області, українця, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,

за участі сторін кримінального провадження:

прокурора: ОСОБА_4 ,

обвинуваченого: ОСОБА_3 ,

захисника: ОСОБА_5 ,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 , будучи наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №35 від 04.02.2023 призначеним на посаду водія 3 розвідувального відділення розвідувального взводу 1 десантно-штурмового батальйону, зарахованим у розпорядження військової частини НОМЕР_1 та визначеним таким, що справи і посаду прийняв та приступив до виконання обов`язків за посадою, під час проходження військової служби, відповідно до положень Військової присяги та вимог ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, повинен свято і непорушно додержуватися Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, беззастережно виконувати накази командирів, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Однак, солдат ОСОБА_3 , грубо порушуючи встановлений порядок проходження військової служби, 15.03.2023 у точно не встановлений в ході досудового розслідування час, діючи в порушення вимог ст. 17, 65 Конституції України, п.п. 1, 2 ст. 1, п. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , діючи з прямим умислом, з особистих мотивів, з метою тимчасового ухилення від військової служи, в умовах воєнного стану, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, самовільно залишив місце дислокації військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) та попрямував до місця свого проживання в с. Косівщина, Сумського району, Сумської області, де проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, не вживаючи жодних заходів для повернення у військову частину та виконання службових обов`язків, звернення до правоохоронних, інших державних органів чи органів військового управління з приводу своїх протиправних діянь, за наявності реальної можливості для цього, де перебував до 26.03.2023.

27 березня 2023 року солдат ОСОБА_3 повернувся до місця служби – військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ), де заявив про себе як військовослужбовця.

Солдат ОСОБА_3 з 15.03.2023 до 27.03.2023 обов`язки військової служби не виконував, будь-яких заходів для повернення на службу та продовження несення відповідних обов`язків у зазначений період часу не вживав, а перебував в с. Косівщина Сумського району Сумської області, де займався особистими справами, не пов`язаними з проходженням військової служби.

У подальшому, солдат ОСОБА_3 , грубо порушуючи встановлений порядок проходження військової служби, 24.04.2023 у точно не встановлений в ході досудового розслідування час, діючи в порушення вимог ст. ст. 17, 65 Конституції України, п.п. 1, 2 ст. 1, п. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, достовірно знаючи, що він є військовослужбовцем і повинен проходити військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , діючи з прямим умислом, з особистих мотивів, повторно, з метою тимчасового ухилення від військової служби, в умовах воєнного стану, незаконно припинив виконувати свій конституційний обов`язок по захисту Вітчизни, незалежності, територіальної цілісності України, самовільно залишив місце дислокації військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) та попрямував до місця свого проживання в с. Косівщина, Сумського району, Сумської області, та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби, не вживаючи жодних заходів для повернення у військову частину та виконання службових обов`язків, звернення до правоохоронних, інших державних органів чи органів військового управління з приводу своїх протиправних діянь, за наявності реальної можливості для цього.

30 травня 2024 року солдат ОСОБА_3 був доставлений до ВП №4 (м. Суми) Сумського РУП ГУНП в Сумській області за адресою: м. Суми, вул. Степана Бандери, буд. 11, чим припинено вчинення триваючого кримінального правопорушення.

Солдат ОСОБА_3 упродовж періоду, що розпочався 24.04.2023 та закінчився 30.05.2024 (за виключенням днів 25.12.2023 – 26.12.2023, 16.01.2024 – 19.01.2024 та 30.04.2024 – 06.05.2024) обов`язки військової служби не виконував, будь-яких заходів для повернення на службу та продовження несення відповідних обов`язків у зазначений період часу не вживав, а займався особистими справами, не пов`язаними з проходженням військової служби.

Своїми діями ОСОБА_3 вчинив самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.

Прокурор у судовому засіданні підтримав обставини, викладені в обвинувальному акті в повному обсязі, просив визнати ОСОБА_3 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити покарання у виді шести років позбавлення волі.

Захисник у судових дебатах просив врахувати наявність визнання вини та щирого каяття, бажання обвинуваченого продовжити проходити військову службу. Вказав, що обвинувачений жодним чином не переховувався, не мав наміру зрадити присязі чи повністю ухилитися від військової служби. Навпаки - перебував за місцем свого проживання, допомагав батькам, потребував лікування, за місцем проживання позитивно характеризувався, у слідчому ізоляторі залучався до плетіння сіток для потреб Збройних Сил України, сприяв встановленню обставин вчинення кримінального правопорушення, однак досудове розслідування, за твердженням захисника, було неефективним, адже за інших обставин обвинувачений уже б продовжував проходити військову службу. Втім, зауважив що неефективність досудового розслідування не виправдовує залишення обвинуваченим військової частини. Також захисник у судовому засіданні, що відбулось 06.11.2026, долучив копії медичних документів обвинуваченого. Просив призначити покарання із звільненням від його відбування.

Обвинувачений просив призначити йому покарання не пов`язане із позбавленням волі, оскільки він визнав вину і висловив готовність продовжити проходження військової служби.

Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, згідно з вимогами статті 337 КПК України.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений у вільній розповіді вважав за необхідне звернути увагу на те, чому саме він залишив місце розташування військової частини. Такою причиною, з його слів, була необхідність в отриманні медичної допомоги, оскільки у військовій частині йому її не надавали. Тож він лікувався у СЗЧ, а в частину йому було соромно повертатися. На запитання щодо способу життя та лікування у період самовільного залишення військової частини, вказав про те, що допомагав батькам, працював, проживав із співмешканкою навпроти батьків на тій же вулиці, що й вони. Проходив лікування, оскільки мав проблеми із здоров`ям, проте не зміг відповісти про те, де саме він лікувався раніше ніж 25.12.2023 – 26.12.2023, як і не зміг пригадати й приблизних дат та місць лікування. Вказав, що не мав жодного умислу ні переховуватися, ні ухилятися від продовження проходження військової служби, для чого звертався у військові частини та вони йому відмовляли. Однак, обвинувачений не конкретизував обставин свого звернення, раніше ніж у 2026 році.

За нормами ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на сторону обвинувачення безпосередньо у судовому засіданні.

Зважаючи на позицію обвинуваченого, відповідно до ч. 2 ст. 349 КПК України судом досліджено всі надані докази.

Сторона обвинувачення свій висновок щодо винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, обґрунтувала сукупністю доказів, у тому числі показаннями свідків.

Показаннями свідка ОСОБА_6 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 не перебував у її безпосередньому підпорядкування. Однак, свідок за посадою є відповідальною за облік військової дисципліни у військовій частині. У межах виконання своїх службових обов`язків свідок здійснює систематичний облік стану дисципліни у військовій частині. Свідок засвідчила, що за обвинуваченим ОСОБА_3 обліковуються два періоди самовільного залишення військової частини (СЗЧ): перший — 15.03.2023 – 27.03.2023, та повторний — з 24.04.2024 по теперішній час. Про вказані факти свідку стало відомо під час виконання посадових обов`язків. За даним фактом було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, на підставі чого військову службу ОСОБА_3 призупинено. Будь-які дані про повернення обвинуваченого ОСОБА_3 до розташування військової частини після 24.04.2024 у розпорядженні свідка відсутні.

Показаннями свідка ОСОБА_7 , встановлено що вона була офіцером групи цивільно-військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_1 та проводила службові розслідування за фактом самовільного залишення військової частини у 2023 році. Свідок зазначила, що зважаючи на значний проміжок часу, тривале перебування у відпустці по догляду за дитиною та відсутність доступу до робочих матеріалів, вона не пам`ятає точних дат та обставин розслідування саме щодо ОСОБА_3 , оскільки проводила значну кількість аналогічних розслідувань. Проте свідок впевнено впізнала прізвище обвинуваченого ОСОБА_8 та його ім`я, упізнала також останній аркуш опису матеріалів перевірки, засвідчений нею та підтвердила, що особисто виготовляла копії цих документів.

Свідок детально описала процедурний алгоритм виконуваної нею роботи: розслідування призначалося наказом командира військової частини на підставі рапорту командира роти (на той момент – Ушакова) про неприбуття ОСОБА_3 або його відсутність на ранковому чи обідньому шикуванні. У ході кожного розслідування свідок ішла у підрозділ, де нею відбиралися письмові пояснення від особового складу щодо відсутності військовослужбовця, долучалася службова характеристика та копія службової картки. Далі здійснювалися обдзвони всіх зазначених там номерів.

За результатами перевірки, на підставі всіх документів нею складався Акт службового розслідування. Якщо військовий ішов на контакт, давав підтверджуючі причину його відсутності документи, вони долучалися. Акт службового розслідування після погодження з юристом затверджувався підписом командира військової частини з накладенням відповідної резолюції, який сам вирішував про зняття відповідальності чи застосування стягнення. Після цього готувався проєкт наказу вже з резолюцією командира.

На запитання сторони захисту свідок пояснила, що особисто моменту залишення обвинуваченим території військової частини вона не бачила, оскільки за наявності таких обставин вона не мала б законного права брати участь у проведенні даного службового розслідування.

Показаннями свідка ОСОБА_9 , командира зведеної роти НОМЕР_1 до серпня 2024 року, встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 перебував у його фактичному підпорядкуванні. Свідок підтвердив факт перебування ОСОБА_3 у СЗЧ у визначені періоди (перший – 15.03.2023 – 27.03.2023, другий – з 24.04.2024 і станом на серпень 2024 року).

Командир роти охарактеризував ставлення ОСОБА_3 до виконання обов`язків військової служби як невідповідальне. Свідок пояснив, що відсутність обвинуваченого була виявлена під час обов`язкової регулярної перевірки особового складу. Такі перевірки проводилася тричі на день (вранці, в обід та ввечері), а також додатково після відбою кожної повітряної тривоги. Після виявлення відсутнього військовослужбовця командуванням вживалися заходи для встановлення зв`язку за допомогою засобів мобільного зв`язку та шляхом опитування особового складу підрозділу, проте зв`язку з ОСОБА_3 встановлено не було. На запитання захисника, свідок заперечив факти звернення ОСОБА_3 особисто до нього зі скаргами на стан здоров`я (у тому числі на головні болі чи болі в шлунку), а також зазначив, що через нього не проходили рапорти обвинуваченого до медичної служби.

Свідок також роз`яснив специфіку функціонування зведеної роти, яка формувалася з військовослужбовців різних підрозділів частини (зокрема після поранень, на час лікування, реабілітації чи очікування рішень про подальше проходження служби) з метою звільнення вакантних посад у бойових підрозділах. У зведеній роті військовослужбовці перебували до вирішення питання щодо їх чи подальшого переведення в іншу частину, чи на іншу посаду, чи звільнення за наявності для цього підстав. Залежно від причини заходження військовослужбовців в зведеній роті, вони також могли за потребою проходити реабілітацією, додаткове лікування, комусь могли проводитись оперативні втручання, тощо. Ті військовослужбовці, які очікували наказів на переведення або зарахування в списки частин виконували завдання, яке дозволялось станом їх здоров`я – це несення служби, наряди, різноманітна робота військовослужбовців по частині.

Щодо стверджуваних захисником суперечностей про статус ОСОБА_3 як водія розвідувального взводу, свідок чітко пояснив, що обвинувачений перебував саме у його розпорядженні на підставі наказу командира військової частини, оскільки командування розвідувального взводу, перебуваючи в зоні виконання бойових завдань, не мало об`єктивної можливості фізично контролювати військовослужбовця в пункті постійної дислокації (ППД).

Крім показань свідків, на підтвердження вини ОСОБА_3 стороною обвинувачення надано, а судом безпосередньо досліджено у судовому засіданні відкриті стороні, відповідно до ст. 290 КПК України та отримані до судового розгляду документи, які безпосередньо досліджені судом, відповідно до ст. 358 КПК України, а саме:

- військовий квиток НОМЕР_2 від 17.08.2022, із записами щодо проходження військової служби, складання присяги (том 2 а.с. 49-50);

- витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.10.2022 №274, згідно із яким, призваного по мобілізації ОСОБА_3 , солдата резерву 23 запасної роти, ВОС- 143533Д, зараховано в списки особового складу військової частини НОМЕР_1 з 14.10.2022 вважається таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків (том 1 а.с. 232, том 2 а.с. 25);

- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 04.02.2023 №35 згідно із яким, призваного по мобілізації ОСОБА_3 призначено на посаду водія 3 розвідувального відділення розвідувального взводу 1 десантно-штурмового батальйону (том 1 а.с. 233);

- витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.04.2023 №97 ( АДРЕСА_4 ), згідно із яким, відповідно до підпункту 10 та 15 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України солдата ОСОБА_3 , водія розвідувального взводу 2 десантно-штурмового батальйону – увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 07.04.2023, на термін перебування у розпорядженні утримувався на всіх видах забезпечення та у списках особового складу в/ч НОМЕР_1 (підстава: наказ командира в/ч НОМЕР_1 (по о/с) №27-РС від 07.04.2023 (том 2 а.с. 26);

- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.03.2023 №74, згідно із яким, на підставі рапорта старшого лейтенанта ОСОБА_10 (вх. № 2100 від 15.03.2023) солдата ОСОБА_3 виключено з котлового забезпечення та з 15.03.2023 року призупинено виплату грошового забезпечення (том 1 а.с. 234, том 2 а.с. 7);

- доповідь від 16.03.2023 №690/1439 про самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 солдатом призваним по мобілізації ОСОБА_3 15.03.2023, складену старшим оперативної групи військової частини НОМЕР_1 , відповідно до якої 15.03.2023 солдат ОСОБА_3 самовільно залишив військову частину у АДРЕСА_3 . Розшукові заходи, організовані командуванням військової частини, позитивних результатів не дали, на телефонні дзвінки військовослужбовець не відповідав, його місцезнаходження невідоме (том 1 а.с.230);

- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 15.03.2023 №273 «Про призначення службового розслідування», стосовно ОСОБА_3 (том 1 а.с. 236-237);

- акт службового розслідування (вх.№2300 від 21.03.2023), складений на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.03.2023 №273, з метою уточнення причин та умов, що сприяли порушенню військової дисципліни та встановлення ступеня вини військовослужбовця ОСОБА_3 . Актом відображено дані рапорта командира зведеної роти оперативної групи військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_9 , який встановив, що 15.03.2023 солдат ОСОБА_3 самовільно залишив військову частину у АДРЕСА_3 , місцезнаходження невідоме, на телефонні дзвінки військовослужбовець не відповідає. Також у акті відображено дані письмових пояснень військовослужбовців: солдата ОСОБА_11 , старших солдатів ОСОБА_12 та солдата ОСОБА_13 , за даними яких встановлено, що 15.03.2023, під час ранкового шикування солдат ОСОБА_3 був відсутнім, місце знаходження не відоме, до військової частини не повернувся. Відтак, даними акта підтверджено факт відсутності обвинуваченого у військовій частині з 15.03.2023. Станом на 20.03.2023 до військової частини НОМЕР_1 не прибув та не виконував своїх службових обов`язків. Рекомендовано заступнику командира Військової частини НОМЕР_1 з морально-психологічного забезпечення підготувати повідомлення про вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України (том 1 а.с. 238-249);

- доповідь від 27.03.2023 №690/1702 про прибуття на військову сліжбу військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 солдатом призваним по мобілізації ОСОБА_3 27.03.2023, складену старшим оперативної групи військової частини НОМЕР_1 , відповідно до якої 27.03.2023 солдат ОСОБА_3 прибув після самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_3 та приступив до виконання службових обов`язків (том 1 а.с.231);

- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 27.03.2023 №86, згідно із яким, на підставі рапорта солдата ОСОБА_3 (вх. № 4827 від 27.03.2023), солдата ОСОБА_3 з 27.03.2023 зараховано на котлове забезпечення та поновлено виплату грошового забезпечення (том 1 а.с. 235);

- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 14.04.2023 №884 «Про результати службового розслідування», згідно із яким, у зв`язку із відсутністю військовослужбовця ОСОБА_3 на військовій службі, з метою запобігання подібних випадків серед особового складу військової частини вирішено підготувати повідомлення за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України; накласти дисциплінарне стягнення у виді суворої догани; призупинити виплату грошового забезпечення з дня самовільного залишення військової частини, з 15.03.2023 по день фактичного повернення, позбавити премій та додаткової винагороди за березень 2023 року у повному обсязі, призупинити його військову службу (том 2 а.с. 11-13);

- рапорт командира зведеної роти оперативної групи військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_9 відповідно до якого 24.04.2023 виявлено відсутність солдата ОСОБА_3 , який на телефонні дзвінки не відповідав, місцезнаходження його невідоме, про що він доповів старшому оперативної групи військової частини НОМЕР_1 (вх.3600 від 24.04.2023) (том 2 а.с. 37);

- доповідь від 24.04.2023 №690/2433 про самовільне залишення військової частини НОМЕР_1 військовослужбовцем ОСОБА_3 24.04.2023, відповідно до якої 24.04.2023 солдат ОСОБА_3 самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ). Розшукові заходи, організовані командуванням військової частини, позитивних результатів не дали, на телефонні дзвінки військовослужбовець не відповідав, його місцезнаходження невідоме (том 2 а.с. 29);

- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.04.2023 №114 згідно із яким, на підставі рапорта старшого лейтенанта ОСОБА_10 (вх. № 3600 від 24.04.2023) солдата ОСОБА_3 виключено з котлового забезпечення та з 24.04.2023 призупинено виплату грошового забезпечення (том 2 а.с. 17, 27);

- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 24.04.2023 №601 «Про призначення службового розслідування», стосовно ОСОБА_3 призначено службове розслідування, проведення якого доручено заступнику командира самохідного артилерійського дивізіону з тилу військової частини НОМЕР_1 старшому лейтенанту ОСОБА_14 (том 2 а.с. 30-31);

- акт службового розслідування (вх.№4038 від 05.05.2023), складений на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.04.2023 №601, ОСОБА_14 , яким проведено службове розслідування, з метою уточнення причин та умов, що сприяли самовільному залишенню військової частини НОМЕР_1 , а також встановлення ступеня вини військовослужбовця ОСОБА_3 . Актом відображено дані рапорта командира зведеної роти оперативної групи військової частини НОМЕР_1 старшого лейтенанта ОСОБА_9 , який встановив, що 24.04.2023 солдат ОСОБА_3 був відсутнім під час ранкового шикування, на телефонні дзвінки не відповідав, місцезнаходження невідоме. Також у акті відображено дані письмових пояснень військовослужбовців: старшого солдата ОСОБА_15 , солдата ОСОБА_16 , солдата ОСОБА_17 за даними яких встановлено, що 24.04.2023 під час ранкового шикування о 07 год. 30 хв. солдат ОСОБА_3 був відсутнім; солдатів ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , даними яких встановлено, що станом на 01.05.2023 солдат ОСОБА_3 не прибув до військової частини НОМЕР_1 . Рекомендовано підготувати повідомлення про вчинення ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, за неналежне виконання обов`язків притягнути до дисциплінарної відповідальності, призупинити виплату грошового забезпечення з 24.04.2023 до дня його повернення до військової частини НОМЕР_1 , позбавлення його премії та додаткової виплати за квітень 2023 року у повному обсязі, призупинити військову службу (том 2 а.с. 32-56);

- дані службової характеристики, відповідно до якої під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 солдат ОСОБА_3 зарекомендував себе з незадовільної сторони. Незадовільно ставиться до виконання своїх службових обов`язків та наказів командирів. За характером агресивний, неврівноважений, не проводить роботу над собою, на критику та зауваження реагує неадекватно та не завжди робить правильні висновки. Фізично підготовлений задовільно. Працездатність військовослужбовця низька (том 2 а.с. 51). Із даних службової картки встановлено, що станом на 01.05.2023 обвинувачений заохочень не мав (том 2 а.с. 52);

- витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 20.05.2023 №1303 «Про результати службового розслідування», згідно із яким, у зв`язку із відсутністю військовослужбовця ОСОБА_3 на військовій службі вирішено підготувати повідомлення за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України; накласти дисциплінарне стягнення у виді суворої догани; призупинити виплату грошового забезпечення з дня самовільного залишення військової частини, з 24.04.2023 по день фактичного повернення, позбавити премій та додаткової винагороди за квітень 2023 року у повному обсязі, призупинити його військову службу (том 2 а.с. 54-56);

- доручення від 03.07.2023 вих.№674/1/4631 начальнику ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо встановлення місця знаходження солдата ОСОБА_3 за фактом повторного самовільного залишення ним військової частини НОМЕР_1 та перевірки його місця знаходження за місцем проживання (том 2 а.с. 18-19);

- заяву про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України солдатом ОСОБА_3 , який 24.04.2023 повторно самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ) та відсутній на військовій службі по теперішній час (том 2 а.с. 23);

- повідомлення начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_20 , від 12.07.2023 №674/1/4907, із матеріалами перевірки, адресоване територіальному управлінню Державного бюро розслідувань, щодо виявлення ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за результатами перевірки фактів самовільного залишення військової частини НОМЕР_1 з 15.03.2023 по 27.03.2023 (виявленого під час ранкового шикування особового складу військової частини НОМЕР_1 командиром зведеної роти ОСОБА_9 , за відсутності документів, які б засвідчували поважну причину відсутності обвинуваченого на військовій службі в указаний період) та з 24.04.2023 по теперішній час, із не встановленням його місця знаходження (том 1 а.с. 226-250, том 2 а.с. 1-13);

- медичну документацію ОСОБА_3 , яка не містить даних які б вказували на наявність поважних причин, для нез`явлення на службу у періоди 15.03.2023 - 27.03.2023 та 24.04.2023 - 30.05.2024 (за виключенням періодів 25.12.2023 – 26.12.2023, 16.01.2024 – 19.01.2024 та 30.04.2024 – 06.05.2024).

За даними листа КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» від 08.09.2023, ОСОБА_3 на стаціонарному лікуванні упродовж 2023 року не знаходився (том 2 а.с. 87).

За даними листа КНП «Клінічна лікарня №4» Сумської міської ради від 07.09.2023, ОСОБА_3 на лікуванні не перебував (том 2 а.с. 131).

ОСОБА_3 знаходився на стаціонарному лікуванні у періоди:

25.12.2023 – 26.12.2023 одноразово у зв`язку із розладом психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю. При цьому, при поступленні в КНП СОР «ОКСЛ», м. Суми (25.12.2023 – 26.12.2023), хворий впав, заплющував очі, імітував судомні напади. За інформацією від 24.04.2024 у лікаря психіатра КНП СОР «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» ОСОБА_3 не перебуває під динамічним спостереженням, що вказано у висновку судово-психіатричного експерта №509 від 17.06.2024 (том 2 а.с. 93-94, 118 зворот);

16.01.2024 – 19.01.2024 проходив лікування у хірургічному відділенні КНП «Центральна міська клінічна лікарня» (виписка №920), що вказано у висновку судово-психіатричного експерта №509 від 17.06.2024 (том 2 а.с. 64);

30.04.2024 – 06.05.2024 знаходився на стаціонарному лікуванні КНП Сумської обласної ради «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» з органічним емоційно-лабільним (астенічним) розладом, РПП внаслідок вживання алкоголю (виписка №582) (том 2 а.с. 92-94; 111-112).

Даними довідки №1197 військово-лікарської комісії від 14.05.2024 встановлено проведення медичного огляд ВЛК у КНП «Клінічна лікарня св. Пантелеймона» Сумської міської ради, за результатами якого виявлені за переліком захворювання не пов`язані із проходженням військової служби, визнаний придатним до військової служби (том 2 а.с. 95).

- висновок судово-психіатричного експерта №509 від 17.06.2024, відповідно до якого у даний час ОСОБА_3 виявляє ознаки органічно емоційно-лабільного (астенічного) розладу. На момент скоєння кримінального правопорушення ОСОБА_3 виявляв ознаки органічно емоційно-лабільного (астенічного) розладу, не виявляв ознак якого-небудь тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними. За своїм психічним станом на теперішній час ОСОБА_3 застосування до нього примусових заходів медичного характеру не потребує (том 2 а.с. 115-120).

Крім того, за клопотанням захисника обвинуваченого до матеріалів кримінального провадження долучено та безпосередньо досліджено судом:

-довідку в КНП Сумської обласної ради «Обласна клінічна спеціалізована лікарня» від 09.07.2024, про перебування ОСОБА_3 на стаціонарному лікуванні у період 10.06.2024 – 19.06.2024, а також протокол МРТ від 01.07.2024;

-довідку №1582 про проходження стаціонарного протиалкогольного лікування у відділенні з надання психіатричної та наркологічної допомоги у період 22.07.2024 – 31.07.2024, з рекомендаціями утримання від вживання алкоголю та продовження протирецидивної терапії;

-направлення на патологічне дослідження від 29.01.2025 та виписку з медичної карти стаціонарного хворого про період лікування 28.01.2025 – 07.02.2025;

-результати комп`ютерної томографії від 26.08.2025;

-виписку з медичної карти стаціонарного хворого про період лікування 06.12.2025 – 10.12.2025;

-виписку з медичної карти стаціонарного хворого про період лікування 23.12.2025 – 02.01.2026;

- довідку – характеристику від 09.06.2026 №31, виданої за місцем проживання обвинуваченого, відповідно до якої за час його проживання на території Степанівської селищної ради, компроментуючих даних на обвинуваченого не має;

- письмові згоди командирів військових частин НОМЕР_3 , НОМЕР_4 від 01.04.2026 та 24.06.2026 на продовження проходження військової служби.

Ключовим питанням у цій справі є: чи були у обвинуваченого поважні причини для нез`явлення на службу у конкретні два періоди: 15.03.2023 - 27.03.2023 та 24.04.2023 - 30.05.2024.

Судом взято до уваги всю надану медичну документацію, однак частина із неї не стосується окреслених періодів. Втім та частина, яка стосується періодів 25.12.2023 – 26.12.2023, 16.01.2024 – 19.01.2024 та 30.04.2024 – 06.05.2024 вказує на поважність причин відсутності обвинуваченого у військовій частині. А тому такі періоди відсутності обвинуваченого мають бути виключені з обвинувачення.

При цьому, таке виключення частини обвинувачення не змінює кваліфікації вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення (злочину), який вчинив самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, без поважних причин, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 407 КК України.

Оцінюючи показання свідків, суд вважає їх належними, допустимими та достовірними. Вказані показання є послідовними, логічними, не містять суперечностей, які б ставили під сумнів їх правдивість, та повністю узгоджуються з письмовими матеріалами справи.

Суд критично ставиться до показань обвинуваченого, особливо щодо відсутності умислу на вчинення кримінальних правопорушень, та вважає їх такими, що спрямовані на применшення значення своїх дій, уникнення обвинуваченим кримінальної відповідальності.

Щодо посилань захисту на можливе погіршення стану здоров`я обвинуваченого, то у судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 до безпосереднього командування із рапортами про надання медичної допомоги не звертався. Твердження про наявність скарг на здоров`я спростовуються показаннями командира зведеної роти НОМЕР_1 . Окрім цього, суд враховує специфіку функціонування цієї зведеної роти, про яку детально розповів свідок, і яка, на переконання суду, повністю враховувала стан здоров`я особового складу, де кожен із військовослужбовців, за потреби, міг отримати те лікування, якого потребував і виконував ту роботу, яку міг за станом здоров`я. Відтак перебування у зведеній роті, де й перебував ОСОБА_3 , не є аналогічним до умов перебування військовослужбовця у бойові частині. Самовільне залишення розташування частини за відсутності офіційного медичного підтвердження або дозволу командира не може бути виправдане суб`єктивним самопочуттям. Відтак, ОСОБА_3 двічі допустив самовільне залишення саме тієї військової частини, особовий склад якої не виконував бойових завдань, тобто тієї військової частини, яка для одних військовослужбовців була місцем для лікування, реабілітації, тобто відновлення як такого, однак ця сама частина, з невідомих причин, не відповідала, очевидно завищеним, потребам обвинуваченого.

При цьому, обвинувачений не надав жодного документального підтвердження того, що початок періоду його СЗЧ був обумовлений погіршенням стану його здоров`я. Більш того, упродовж довготривалого другого періоду (24.04.2023 - 30.05.2024), факт першого перебування на лікуванні мав місце аж 25.12.2023 – 26.12.2023, а його причиною були розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю. При цьому, як зазначено у медичній документації, при поступленні в КНП СОР «ОКСЛ», м. Суми (25.12.2023 – 26.12.2023), хворий впав, заплющував очі, імітував судомні напади.

ОСОБА_3 перебував у пункті постійної дислокації у м. Львові та був законно підпорядкований командиру зведеної роти на підставі наказу командира військової частини. Обвинувачений достеменно знав про свій обов`язок прибувати на шикування та виконувати службові обов`язки в межах цього підрозділу, проте двічі знехтував ними, допустивши самовільне залишення військової частини тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану, що виключає саму можливість стверджувати про відсутність у нього умислу.

Таким чином, судом встановлено наявність у діях ОСОБА_3 прямого умислу на самовільне залишення військової частини в умовах воєнного стану, він усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав їхні наслідки та бажав їх настання, при цьому, якщо перший раз повернувся до місця служби та заявив про себе, то другого разу був доставленим, і тривалий час ухиляється від виконання військового обов`язку.

Відповідно до ч. 3ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.

У силу ст. 337 КПК України cудовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею, а це, зокрема, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

З урахуванням вищенаведених положень процесуального законодавства, заслухавши доводи сторін, оцінивши кожен наданий суду доказ щодо належності, допустимості, достовірності та у сукупності, з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд встановив, що пред`явлене обвинувачення доведено у повному обсязі та поза розумним сумнівом. Підстав для зміни правової кваліфікації судом також не встановлено.

Тож доводи обвинуваченого є неспроможними і не впливають на висновки суду про доведення факту вчинення обвинуваченим інкримінованого йому кримінального правопорушення.

При призначенні обвинуваченому виду та міри покарання суд враховує загальні засади призначення покарання, тобто призначає покарання в межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд виходить з класифікації кримінальних правопорушень (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного кримінального правопорушення та обставин його вчинення.

Суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, вчиненим умисно та в умовах дії воєнного стану, а обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченому є вчинення ним кримінального правопорушення повторно. При цьому, за даними досудової доповіді виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі становить небезпеку для суспільства.

При цьому, суд враховує те, що обвинувачений спершу заперечував свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та лише у другій половині 2026 року почав висловлюватись щодо повного визнання вини та щирого каяття. Разом із цим, обвинувачений фактично лише частково визнав свою вину, намагаючись применшити значення своїх дій та переклавши відповідальність на саму військову частину, яка начебто не надавала йому медичної допомоги. Однак, такі твердження не знайшли свого підтвердження та суперечать матеріалам справи, які безпосередньо досліджені судом, у тому числі з урахуванням показань свідків та специфіки функціонування зведеної роти.

Окрім цього, незважаючи на твердження сторони захисту щодо неефективності досудового розслідування, захист надав частину медичних документів лише 06.11.2026. При цьому, навіть з урахуванням наданих документів, стороною захисту не надано доказів звернення за медичною допомогою у період самовільного залишення військової частини, раніше ніж 25.12.2023 – 26.12.2023, хоча цей другий період розпочався ще 24.04.2023. Відтак, немає жодних підстав вважати що обвинувачений залишив військову частину для отримання медичної допомоги, за якою він так і не звертався упродовж тривалого часу, а навпаки, займався своїми справами: допомагав батькам, отримував певні доходи від неофіційної праці, як ним зазначається, проживав із співмешканкою. Також стороною захисту не надано доказів звернення до військових частин раніше, ніж у 2026 році, хоча його обставини були незмінними упродовж всього періоду. На відсутність щирого каяття та активного сприяння також вказує й та обставина, що як з`ясувалося, обвинувачений не проживав за своїм місцем проживання, а у співмешканки (через дорогу від батьків), а за його відомим місцем проживання матір обвинуваченого стверджувала про те, що вона сина не бачила близько двох місяців, на зв`язок він не виходить, його місця знаходження вона не знає (том 2 а.с. 21).

Приймаючи до уваги наведені обставини в сукупності, враховуючи особливості й обставини вчинення кримінальних правопорушень: форму вини, мету, спосіб вчинення, поведінку обвинуваченого під час та після вчинення неправомірних дій, з урахуванням даних про особу обвинуваченого, який має середньо-спеціальну освіту (закінчив Сумський ПТУ №11) та здобув спеціальність «автокранівник-водій», проте офіційно не працевлаштований, у межах здобутої спеціальності не працює, не обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебував, одноразово знаходився на лікуванні у період 25.12.2023 – 26.12.2023 у зв`язку із розладом психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю, не виявляв ознак якого-небудь тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності, міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, за своїм психічним станом застосування до нього примусових заходів медичного характеру не потребує, проживає із співмешканкою, суд вважає за можливе призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі, що є єдиним засобом перевиховання в умовах ізоляції від суспільства.

Отож, суд ставиться критично до заявлених обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого та вважає приначене покарання достатнім для його виправлення та перевиховання.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не пред`являвся, арешт не накладався.

Речові докази та процесуальні витрати у справі відсутні.

Запобіжний захід обвинуваченому у вигляді тримання під вартою слід залишити без змін до вступу вироку в законну силу. Строк відбуття покарання рахувати з моменту його фактичного затримання - 22.05.2026.

Керуючись ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, суд –

у х в а л и в :

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України та призначити йому покарання у виді 6 (шести) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили, зарахувавши у строк відбування покарання строк з часу затримання ОСОБА_3 та перебування під вартою – з 22.05.2026 року по день набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили ОСОБА_3 у виді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.

На вирок протягом 30-ти діб з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду. Вирок, якщо інше не передбачено Кримінальним процесуальним кодексом України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя: ОСОБА_1

Оригінал: reyestr.court.gov.ua