Суд: Львівський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №380/18915/25
Суддя: Качур Роксолана Петрівна
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 листопада 2026 рокусправа № 380/18915/25
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним і скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, -
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач-2), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні пенсії від 03.09.2025 № 134650039115;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати період позивачці роботи з 01.01.2004 по 26.08.2025 на посаді сестри медичної (медсестри) 7-го відділення в Комунальній інфекційній клінічній лікарні м. Львова (Комунальному закладі Львівської обласної ради “Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня”, Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради “Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня”) до мого страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року № 1788-XII;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області застосувати щодо позивачки, ОСОБА_1 , віковий ценз у 50 років відповідно до статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 року № 213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області та Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 , пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 з 28.06.2025 року згідно із заявою за № 5860 від 26.08.2025 року на підставі статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 року № 213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні №1-р/2020.
Представниця позивачки в обґрунтування позову вказала, що звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні № 1-р/2020, у зв`язку з досягненням пенсійного віку 50 років при наявності страхового стажу більше 20 років, в тому числі пільгового стажу за Списком № 2 більше 10 років та просила зарахувати стаж роботи в подвійному розмірі згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Однак, Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні пенсії від 03.09.2025 № 134650039115 позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 у зв`язку з недосягненням пенсійного 55-річного віку, визначеного п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивачка вважає такі дії суб`єкта владних повноважень протиправними, тому звернулася до суду із цим позовом.
Ухвалою від 22.09.2025 позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою суду від 29.09.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).
Відповідач-1 заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві. Вказав, До набрання чинності Законом № 1058 (до 01.01.2004) страховий стаж обчислюється відповідно до статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, де зазначено види трудової діяльності, що зараховуються до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію. Порядком 22-1 передбачено, що для підтвердження страхового стажу до 01 січня 2004 подаються документи про стаж, визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок 637), за періоди роботи починаючи з 01 січня 2004 страховий стаж підтверджується за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до абзацу 9 частини 3 статті 24 Закону № 1058 страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. Обчислення стажу є виключною компетенцією органів Пенсійного фонду, а тому підміна судом повноважень суб`єкта владних повноважень є втручанням в повноваження органів Пенсійного фонду.
Вказав, що раніше діючим законодавством, а саме, статтею 60 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ “Про пенсійне забезпечення” в редакції Закону України від 10.07.2003 № 1110-IV “Про внесення зміни до статті 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення” передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого?анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у психіатричних закладах охорони здоров`я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі. При цьому, пунктом 16 розділу XV Закону № 1058 передбачено, що положення Закону України “Про пенсійне забезпечення” застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій” мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. Згідно пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Робота в інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я до 01.01.2004 зараховується як до пільгового, так і до страхового стажу у подвійному розмірі, а період роботи у такому закладі після 1 січня 2004 відповідно до абзацу 9 частини 3 статті 24 Закону № 1058 страховий стаж враховується в одинарному розмірі. З 01.01.2004 в подвійному розмірі зараховується лише стаж роботи на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи вищезазначене, відповідач-1 вказав, що пільгове обчислення страхового стажу відповідно до статті 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення” застосовується для обчислення стажу роботи до 01.01.2004. Надалі стаж обчислюється в одинарному розмірі за даними системи персоніфікованого обліку. Просив відмовити у задоволенні позову.
На адресу суду від відповідача-2 надійшов відзив, у якому зазначив, що відповідно до підпункту 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 № 1566/11846 (далі Порядок 22-1) для призначення пенсії за віком на пільгових умовах надається довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, видана підприємством, установою, організацією відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 ( у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, згідно з пунктом 1-6, 8 частини другої, частиною третьою статті 114 Закону та пунктом 2-3 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону) та документи про проведення атестації робочих місць за умовами праці відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 № 442 “Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці” (для зарахування до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, періодів роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 або із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, після 21.08.1992 року).
Відповідач-2 вказав, що страховий стаж особи становить 27 років 8 днів. Пільговий стаж за Списком № 2 з урахуванням кратності обчислення для визначення права на пенсію становить 41 рік 11 місяців 14 днів. За результатом розгляду доданих документів до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди.
Згідно пункту 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, звернення за призначенням може здійснюватися в будь-який час, після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Враховуючи вище зазначене, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 03.09.2025 №134650039115 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, оскільки позивачка не досягла пенсійного віку. Просив відмовити у задоволенні позову.
Представниця позивачки на адресу суду подала відповідь на відзив, у якій виклала свої заперечення, щодо доводів відповідачів. Зокрема, вказала, що Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим, вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII. У зв`язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ). Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Також вказала, що згідно записів трудової книжки позивачка має наступний страховий та пільговий стаж:
01.09.2003 - по даний час - медсестра 7-го відділення Комунальної інфекційної клінічної лікарні м. Львова;
01.10.2008 - назва лікарні змінена на Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня»;
01.01.2011 - найменування посади медсестри 7-го відділення замінена на «сестра медична» цього ж відділення;
01.11.2018 - назва лікарні змінена на Комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня».
Покликається у своїх запереченнях також на те, що позивачка обслуговувала інфекційних хворих на небезпечні інфекційні захворювання, які входять до Переліку затвердженого наказом МОЗ від 19.07.1995р. № 133 і зараховуються до стажу роботи у подвійному розмірі згідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1110-ІУ від 10.07.2003р.
Представниця позивачки зазначила, що вказані страховий, пільговий стаж і вік (50р.) є достатніми для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 року рішенні № 1-р/2020 з 28 червня 2025 року. Отже, з вищенаведеного слідує, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні пенсії від 03.09.2025 № 134650039115 є протиправним і підлягає скасуванню. Просила задовольнити позовні вимоги.
Суд всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та встановив таке.
ОСОБА_1 26.08.2025 звернулась до Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою, у якій просила призначити їй пенсію та зарахувати стаж в подвійному розмірі відповідно до ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" за період з 01.01.2004 по даний час.
За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області.
За результатом розгляду заяви прийнято рішення № 134650039115 від 03.09.2025 про відмову у призначенні пенсії.
В оскаржуваному рішення відповідач-2 вказав, що за доданими документами до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди. Однак, позивачці відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки заявниця не досягла пенсійного віку. Право на пенсійну виплату за віком набуде з 28.06.2030.
Згідно форми РС-право період роботи позивачки з 01.09.2003 по 31.12.2003 зараховано у кратності. Проте, з 01.01.2004 по 30.06.2025 зараховано в одинарному розмірі.
Позивачка вважає рішення відповідача-2 протиправним, тому звернулася до суду з цим позовом.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України № 1788-XII від 05.11.1991 «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України № 1058-ІV від 09.07.2003 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ( далі - Закон № 1058-ІV).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, а також порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначає Закон № 1058-IV.
Статтею 8 цього Закону передбачено право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно із ч. 3 ст. 4 цього Закону виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст. 5 вказаного Закону цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Згідно з п. 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом № 1788-XII.
Верховною Радою України 03.10.2017 ухвалено Закон України № 2148-VIII від 03.10.2017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (набрав чинності з 11.10.2017р.), який доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами ст. 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «б» ст. 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, через що вони явно суперечать один одному таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
За таких умов відмова пенсійного органу в призначенні позивачці, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 50 років 1 місяць, пенсії на пільгових умовах за віком з покликанням недосягнення нею 55-річного пенсійного віку, визначеного п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною.
Щодо позовних вимог у частині зобов`язання відповідача зарахувати позивачці період роботи з 01.01.2004 по 26.08.2025 на посаді сестри медичної (медсестри) 7-го відділення в Комунальній інфекційній клінічній лікарні м. Львова (Комунальному закладі Львівської обласної ради “Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня”, Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради “Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня”) до мого страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року № 1788-XII, суд зазначає таке.
Положеннями статті 60 Закону № 1788-XII передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Прикінцевими положеннями Закону № 1058-IV визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за списками № 1 і 2, а також за вислугу років, здійснюється за названим Законом у разі досягнення пенсійного віку та за наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, положення Закону № 1788-ХІІ застосовуються у частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
За приписами статті 7 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров`я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров`я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. У разі якщо перебіг інфекційної хвороби легкий, а епідемічна ситуація в осередку інфекційної хвороби благополучна, лікування такого хворого під систематичним медичним наглядом може здійснюватися амбулаторно, крім випадків, передбачених статтями 22, 27 і 31 цього Закону.
Згідно довідки № 481 від 22.07.2025 позивачка дійсно працює в Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня» на посаді сестри медичної (медсестри) 7-го відділення з 1 вересня 2003 року (наказ про прийом на роботу № 93-к від 01.09.2003 року) по даний час. ОСОБА_1 обслуговувала інфекційних хворих на небезпечні інфекційні захворювання, які входять до Переліку затвердженого наказом МОЗ від 19.07.1995 № 133 і зараховуються до стажу роботи у подвійному розмірі згідно до статті 60 3акону України «Про пенсійне забезпечення» № 1110-1У від 10.07.2003 року.
З довідки № 482 від 22.07.2025 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенси за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній слідує, що ОСОБА_1 за період з 01.09.2003 по 22.07.2025 працювала повний робочий день на (в) КНП ЛОР «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня» та виконувала повний робочий день безпосередньо обслуговувала інфекційних хворих в інфекційному відділенні за професією, посадою медсестри (сестри медичної) 7-го відділення що передбачено Списком 2 розділом ХХІУ підрозділ код КП 2230.2 підстава Постанова 461 від 24.06.2016.
Отже, під час розгляду справи суд встановив і не заперечується сторонами, що протягом спірного періоду позивачка працювала у інфекційному закладі охорони здоров`я.
Тому, за правилами статті 60 Закону № 1788-ХІІ (з урахуванням змін, внесених Законом № 1110-IV, які набрали чинності з 15.08.2003) та в силу приписів пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV період роботи у інфекційному закладі охорони здоров`я підлягає зарахуванню до стажу роботи на пільгових умовах у подвійному розмірі.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 у справі № 689/872/17, від 20.04.2022 у справі № 214/3705/17, від 27.04.2023 у справі №160/14078/22, у яких суд дійшов висновку про зобов`язання пенсійного органу зарахувати до страхового стажу в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону № 1788-ХІІ періоди роботи позивачів в інфекційних закладах після 01.04.2004, тобто після дати набрання чинності Законом № 1058-IV.
Також, у постанові від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду, визначаючи співвідношення між Законом № 1058-IV та Закону № 1788-ХІІ вказала, що Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Закон № 1788-ХІІ був прийнятий раніше за Закон № 1058-IV.
Отже, робота у інфекційній лікарні в Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня» дає право на зарахування стажу роботи у цьому закладі у подвійному розмірі, що підтверджується записами трудової книжки та довідками № 481 та № 842 від 22.07.2025.
Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Оскільки розглядав заяву позивачки та приймав оскаржуване рішення відповідач-2, то саме його слід зобов`язати відновити порушене право позивачки.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Отже, належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивачки є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 134650039115 від 03.09.2025 про відмову у призначенні позивачці пенсії, зобов`язання відповідача-2 призначити позивачці з 26.08.2025 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 зарахувавши період роботи з 01.01.2004 по 26.08.2025 на посаді сестри медичної (медсестри) 7-го відділення в Комунальній інфекційній клінічній лікарні м. Львова (Комунальному закладі Львівської обласної ради “Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня”, Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради “Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня”) до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року № 1788-XII.
Оскільки суд дійшов висновку про визнання протиправним дій та зобов`язання відповідача-2 вчинити дії, то за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2, відповідно до приписів статті 139 КАС України на користь позивачки слід стягнути судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 122, 139, 241-246, 250, 262, 291, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії від 03.09.2025 № 134650039115.
3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 з 26.08.2025 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2, зарахувавши період роботи з 01.01.2004 по 26.08.2025 на посаді сестри медичної (медсестри) 7-го відділення в Комунальній інфекційній клінічній лікарні м. Львова (Комунальному закладі Львівської обласної ради “Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня”, Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради “Львівська обласна інфекційна клінічна лікарня”) до страхового стажу у подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року № 1788-XII.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київськй області сплачений судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) грн 96 коп.
Позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач-1: Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016 м. Львів вул. Митрополита Андрея 10; код ЄДРПОУ 13814885).
Відповідач-2: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500 Київська область м. Фастів вул. Саєнка Андрія 10; код ЄДРПОУ 22933548).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Р.П. Качур
Оригінал: reyestr.court.gov.ua