Суд: Івано-Франківський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 05 листопада 2026 р.
Справа: №300/4111/26
Суддя: Микитюк Р.В.
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"06" листопада 2026 р. справа № 300/4111/26
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) через систему "Електронний суд" звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі також - відповідач, ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач у період з 17.01.2006 по 19.02.2026 працював суддею Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області. Крім того, з 08.06.2016 перебував на обліку в ГУ ПФУ в Івано Франківській області та отримував пенсію як людина з інвалідністю ІІ групи. Рішенням Вищої ради правосуддя №223/0/15-26 від 19.02.2026 позивача звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку. 26.02.2026 наказом в.о. голови суду №02-03/14 його відраховано зі штату суду на підставі вказаного рішення Вищої ради правосуддя. Зазначає, що з 27.02.2026 я має статус судді у відставці. 02.03.2026 Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Івано-Франківській області складено та надано довідку від 02.03.2026 № 85 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, яка видана на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 19.02.2026 №223/0/15-26. Як зазначено в абз.19 рішення ВРП від 19.02.2026 №223/0/15-26, стаж роботи позивача на посаді судді, відповідно до ч.3 ст.142 Закону № 1402-VIII, становить 23 роки 2 місяці і 5 днів. Вказану довідку від 02.03.2026, рішення ВРП від 19.02.2026 разом з пакетом інших необхідних документів він направив в ГУ ПФУ в Івано-Франківській області для призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та припинення виплати пенсії по інвалідності (тобто фактично перейшов з одного виду: пенсії особи з інвалідністю, до іншого: довічного грошового утримання як суддя у відставці). 15.04.2026 в особистому електронному кабінеті на Порталі електронних послуг ПФУ він ознайомився з протоколом (розпорядженням щодо призначення) перерахунку пенсії та рішенням 926090173105 від 24.03.2026 про перерахунок пенсії, в якому відповідач розрахував стаж позивача на посаді судді як 20 років 1 місяць та 10 днів, замість 23 років 2 місяців та 5 днів та визначив загальний процент розрахунку пенсії від заробітку - 50 %, замість 56 %.
03.05.2026 позивач звернувся з письмовою заявою в ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, в якій просив здійснити з 19 лютого 2026 року перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 56 % суддівської винагороди за повних 23 роки роботи на посаді судді Надвірнянського районного суду. 01.06.2026 в його особистий електронний кабінет на Порталі електронних послуг ПФУ надійшла відповідь від ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, в якій відповідач обмежився формальною відпискою про неправильне нарахування позивачу 10 720 грн 20 коп підвищення як жителю гірського району. Та що в ході розгляду звернення його справу переглянуто та встановлено, що при опрацюванні заяви про перерахунок (призначення) від 04.03.2026 за принципом екстериторіальності, в порядку єдиної черги звернень та єдиної черги спеціалістів позивачу помилково встановлено підвищення як жителю гірського району в розмірі 20% до щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 27.02.2026. Відповідно головним управлінням справу позивача приведено у відповідність з 01.06.2026 без врахування підвищення як жителю гірського району в розмірі 20% і розмір його щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці з 01.06.2026 становить – 53 601 грн 00 коп, тобто 50% від заробітку (загальний процент розрахунку довічного грошового утримання від заробітку).
Що стосується викладених в заяві доводів позивача про перерахунок та виплату його щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 56 % суддівської винагороди за повних 23 роки роботи на посаді судді Надвірнянського районного суду відповідач, окрім посилання на статті ЗУ 1402-VIII від 02.06.2016 «Про судоустрій і статус суддів», ЗУ №2862-ХІІ від 15.12.1992 «Про статус суддів», Класифікатор професій ДК 003:2010 та Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яке затверджене Постановою правління ПФУ від 25.11.2005 №22-1(із змінами) відповіді позивачу не надав, не пояснив причин неврахування до стажу судді ще трьох років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, проігнорувавши таким чином його законні вимоги.
Враховуючи наведене, просить визнати дії відповідача в частині встановлення позивачу, судді у відставці, щомісячного грошового утримання в меншому розмірі, без врахування 3 (трьох) повних років стажу (досвіду) роботи судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення та який зараховується до стажу роботи на посаді судді протиправними, зобов`язати відповідача провести ОСОБА_1 , судді у відставці, перерахунок довічного грошового утримання та зарахувати до стажу роботи, що дає право на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці - 3 (три) повних роки стажу (досвіду) роботи судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення та який зараховується до стажу роботи на посаді судді, а також зобов`язати відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області з 19 лютого 2026 року нарахувати та виплачувати йому щомісячне довічне грошове утримання судді відповідно до ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в розмірі 56% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с.30-31).
Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, в якому щодо заявлених позовних вимог представник відповідача заперечила, зокрема зазначила, що в ГУ ПФУ в Івано-Франківській області відсутні підстави для зарахування до стажу судді з якого нараховується відсоток довічного грошового утримання від суддівської винагороди період роботи позивача на посадах заступника начальника відділу ДВС районного управління юстиції та консультантом в апеляційному суді, оскільки чинним законодавством передбачено, що за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років, розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. В зв`язку із наведеним, вважає позовні вимоги необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню (а.с.39-41).
Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, з урахуванням строку перебування головуючого судді в основній щорічній відпустці, в порядку черговості, за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, судом встановлено такі обставини.
ОСОБА_1 , з 27.02.2026 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як суддя у відставці та отримує щомісячне довічне грошове утримання.
На звернення позивача, 01.06.2026 відповідачем надано відповідь згідно якої з посиланням на положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" повідомлено, що стаж його роботи на посаді судді у період з 17.01.2006 по 26.02.2026 становить 20 років 1 місяць, що є достатнім для призначення довічного грошового утримання. Тому, періоди роботи на посадах заступника начальника відділу ДВС Надвірнянського районного управління юстиції з 12.03.1999 по 13.08.2001 та період роботи на посаді консультанта Апеляційного суду Івано-Франківської області з 14.08.2001 по 16.01.2006, не можуть бути зараховані для збільшення відсотків заробітку при обчисленні довічного грошового утримання, оскільки чинним законодавством передбачено, що за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років, розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. Відповідачем вказано, що розмір щомісячного грошового утримання ОСОБА_1 з 27.02.2026 склав 64 321,20 грн, а саме: 50,00 – загальний процент розрахунку довічного грошового утримання від заробітку; 53 601,00 грн – основний розмір довічного грошового утримання; 10 720,20 грн – підвищення як жителю гірського району. Розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01.06.2026 становить 53 601,00 грн (а.с.22-25).
В той же час, згідно рішення Вищої ради правосуддя від 19.02.2026 за №223/0/15-26 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області у зв`язку з поданням заяви про відставку" загальний стаж роботи, який дає право на звільнення у відставку, становить 23 роки 2 місяці 5 днів (а.с.18-20).
Вважаючи дії відповідача в частині встановлення позивачу, судді у відставці, щомісячного грошового утримання в меншому розмірі, без врахування 3 (трьох) повних років стажу (досвіду) роботи судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення та який зараховується до стажу роботи на посаді судді протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією та законами України.
У п. 4 ч. 5 ст. 126 Конституції України зазначено, що підставою для звільнення судді є, зокрема, подання заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, на час виходу мене у відставку, визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII.
Статтею 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.
Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого ч. 1 цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Як встановлено судом, Рішенням Вищої ради правосуддя №223/0/15-26 від 19.02.2026 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Надвірнянського районного Івано-Франківської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.
У рішенні №223/0/15-26 від 19.02.2026 Вища рада правосуддя встановила, що загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає йому право на відставку, становить 23 роки 2 місяці 5 дні, та до нього зарахований стаж роботи у період із 12.03.1999 до 13.08.2001 на посаді заступника начальника відділу ДВС Надвірнянського управління юстиції івано-Франківської області, з 14.08.2001 до 16.01.2005 на посаді консультанта в апеляційному суді Івано-Франківської області, вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді 3 роки.
Разом із тим зазначене рішення Вищої ради правосуддя є чинним, у встановленому законом порядку не скасоване та є обов`язковим для врахування всіма суб`єктами владних повноважень.
Відповідно до ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство, статус суддів.
Згідно з абз. 4 п. 34 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень України «Про судоустрій і статус суддів» судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Частиною 1 статті 126 Конституції України визначено, то незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
Однією з гарантій забезпечення незалежності суддів є надання їм за рахунок держави матеріального і соціального захисту, до яких, зокрема, відноситься і щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці.
Щомісячне грошове утримання судді у відставці, як гарантована щомісячна грошова виплата та вид соціального забезпечення є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 26.06.2014 у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви №68385/10 та №71378/10) зазначено, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 52).
Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також в тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано. Тобто, набуте право не може бути скасоване чи звужене (правові позиції Конституційного Суду України в рішеннях від 22.09.2005 №5-рп/2005, від 22.12.2010 №23- рп/2010, від 11.10.2011 №10-рп/2011).
Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005, право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
Крім того, Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14.12.2011 № 18-рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.
До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 01.12.2004 № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11.10.2005 № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18.06.2007 № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22.05.2008.
Також, у рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3- рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст. 2. абз. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів. їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10.07.1998, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинили вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг переділеного законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rec (2010)12) від 17.11.2010 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки - «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці».
Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Аналогічні висновки, також, висловленні у рішенні Ради суддів України «Щодо обчислення стажу роботи для виникнення права на відставку, надбавку за вислугу років та додаткову відпустку» від 13.03.2015 № 20.
Отже, неправомірним є позбавлення судді, набутого статусу (статусу особи, яка має стаж роботи на посаді судді у конкретному кількісному вимірі), оскільки це не узгоджується з принципом правової визначеності.
На момент виходу позивача у відставку Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (з наступними змінами і доповненнями) є чинним.
Відповідно до ст. 116 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається згідно зі статтею 137 цього Закону, мас право подати заяву про відставку.
При цьому, згідно положень чинного законодавства України, стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Вирішуючи питання щодо співвідношення стажу роботи судді, який дає право на відставку, та стажу, що враховується при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання, Верховний Суд сформував сталу та послідовну правову позицію.
Така позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 19.06.2018 у справі № 243/4448/17, від 11.09.2018 у справі № 428/4671/17, від 01.10.2018 у справі № 541/503/1 7, від 17.10.2018 у справі № 140/263/17, від 23.10.2018 у справі № 686/10100/15-а та від 09.11.2018 у справі № 559/443/17, від 30.01.2020 у справі №592/3694/17, від 23.06.2022 у справі №420/1987/21, від 08.09.2022 у справі №380/10696/21.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 5 ст. 242 КАС України).
Таким чином, Вища рада правосуддя є єдиним, конституційним органом, який при прийнятті рішення про звільнення судді у відставку обчислює необхідний стаж роботи на посаді судді, з якого і має розраховуватись та виплачуватись відповідне грошове утримання.
Додатково суд враховує, що Рада суддів України у рішенні від 11 квітня 2024 року №6 звернула увагу на необхідність врахування органами Пенсійного фонду України сформованої практики Верховного Суду щодо визначення стажу роботи судді, який дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання.
Хоча зазначене рішення не є нормативно-правовим актом та не встановлює нових правових норм, воно відображає сформований у практиці Верховного Суду підхід до застосування положень законодавства, що регулюють порядок визначення стажу роботи судді та обчислення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
На переконання суду, відповідач знехтував визначеним Вищою радою правосуддя у рішенні №223/0/15-26 від 19.02.2026 стажем судді при звільненні у відставку для призначення щомісячного грошового утримання, а також припустився помилки щодо правозастосування вищенаведених норм права, що призвело до порушення прав позивача, а тому дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області в частині встановлення ОСОБА_1 , судді у відставці, щомісячного грошового утримання в меншому розмірі, без врахування 3 (трьох) повних років стажу (досвіду) роботи судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення та який зараховується до стажу роботи на посаді судді, є протиправними.
З`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині щодо страхового стажу ОСОБА_1 у період з 12.03.1999 до 13.08.2001 на посаді заступника начальника відділу ДВС Надвірнянського районного управління юстиції Івано-Франківської області, з 14.08.2001 до 16.01.2005 на посаді консультанта в апеляційному суді Івано-Франківської області; три роки стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, з наведених вище підстав.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
У рішенні від 31.07.2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Водночас, при вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Суд зазначає, що дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16, від 06 березня 2019 року у справі № 200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі № 818/600/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 752/20012/16-а, від 12 червня 2018 року у справі № 800/248/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 825/1602/17 та від 05 березня 2019 року у справі № 2040/6320/18.
Оскільки в спірних правовідносинах права позивача порушені протиправними діями відповідача та в даному випадку не було належно обраховано стаж позивача , який дає право на отримання довічного грошового утримання судді у відставці, як наслідок, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом:
- визнати протиправними дії відповідача в частині встановлення позивачу, судді у відставці, щомісячного грошового утримання в меншому розмірі, без врахування 3 (трьох) повних років стажу (досвіду) роботи судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення та який зараховується до стажу роботи на посаді судді;
- зобов`язати відповідача провести ОСОБА_1 , судді у відставці, перерахунок довічного грошового утримання та зарахувати до стажу роботи, що дає право на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці - 3 (три) повних роки стажу (досвіду) роботи судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення та який зараховується до стажу роботи на посаді судді, а також зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області нарахувати та виплачувати йому щомісячне довічне грошове утримання судді відповідно до ст.142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в розмірі 56% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням виплачених сум.
Саме такий судовий захист соціальних прав позивача суд вважає ефективним та реальним з огляду на обставини справи.
Що стосується клопотання позивача щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, то суд вважає, що в його задоволенні слід відмовити, оскільки в розумінні статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком. Крім того, клопотання позивача не містить жодного обґрунтування, з посиланням на докази щодо необхідності чи наявності істотних підстав для його задоволення.
Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства та судову практику, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат у справі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з копією довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААД №065960 від 04.12.2024 ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи посвідчення серії, а тому відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" позивач звільнений від сплати судового збору (а.с.26).
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України “Про судовий збір” позивач звільнений від сплати судового збору. З огляду на те, що позивач не поніс судових витрат по сплаті судового збору чи інших витрат, керуючись частинами 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про те, що відсутні підстави для розподілу судових витрат.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо встановлення ОСОБА_1 , судді у відставці, щомісячного грошового утримання в меншому розмірі, без врахування 3 (трьох) повних років стажу (досвіду) роботи судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення та який зараховується до стажу роботи на посаді судді.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) провести ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), судді у відставці, перерахунок довічного грошового утримання з 27.02.2026 та зарахувати до стажу роботи, що дає право на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці - 3 (три) повних роки стажу (досвіду) роботи судді у сфері права, який вимагається законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення та який зараховується до стажу роботи на посаді судді та нарахувати та виплачувати щомісячне довічне грошове утримання судді відповідно до ст.142 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" в розмірі 56% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, з урахуванням виплачених сум.
Сторонам рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua