Рішення від 05 листопада 2026 р. у справі №280/9028/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

Суд: Запорізький окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 05 листопада 2026 р.

Справа: №280/9028/26

Суддя: Калашник Юлія Вікторівна

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

06 листопада 2026 року (15:00)Справа № 280/9028/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Калашник Ю.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

31.08.2026 через підсистему «Електронний суд» до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) (далі – відповідач, НОМЕР_5 прикордонний загін), в якій позивач просить:

визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу допомоги для оздоровлення у березні 2022 року, лютому 2023 року, лютому 2024 року, червні 2025 року, без урахування щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу допомогу для оздоровлення у березні 2022 року, лютому 2023 року, лютому 2024 року, червні 2025 року, з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 відповідно у березні 2022 року, лютому 2023 року, лютому 2024 року, червні 2025 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації за: 42 (сорок два) невикористаних календарних дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024 та 2025 роки, при звільненні з військової служби, без урахування щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 у розмірі 93548,39 грн, виплаченої у листопаді 2025 року;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за: 42 (сорок два) невикористаних календарних дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024 та 2025 роки, при звільненні з військової служби, з урахування щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 у розмірі 93548,39 грн, виплаченої у листопаді 2025 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що як під час проходження військової служби, так і під час звільнення з неї, окремі складові грошового забезпечення ОСОБА_1 були виплачені у меншому розмірі, ніж це визначено законодавчо. Так, ОСОБА_1 було виплачено грошову допомогу на оздоровлення без врахування щомісячної додаткової винагороди згідно ПКМУ №168 від 28.02.2022. Компенсація за 42 (сорок два) невикористаних календарних дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024 та 2025 роки також була виплачена без врахування щомісячної додаткової винагороди згідно ПКМУ №168 від 28.02.2022. Позивач вважає, що дії відповідача щодо не врахування додаткової грошової винагороди при розрахунку грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки та при розрахунку допомогу на оздоровлення є протиправними. Додатково звертає увагу, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивача має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 07.09.2026 відкрито спрощене (письмове) позовне провадження у справі. Розгляд справи призначено без виклику сторін. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання суду відзиву на позовну заяву.

17.09.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позов (вх.№53811), в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Відзив обґрунтований тим, що з набранням чинності Постанови №793 додаткова винагорода втратила щомісячний характер, а з набранням чинності Порядку №36 та Особливостей №726 була віднесена до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, в зв`язку з чим слід дійти висновку, що відповідач в цілому діяв правомірно, оскільки на день виключення позивача зі списків НОМЕР_2 прикордонного загону додаткова винагорода не входила в місячне грошове забезпечення, з якого обчислювалась грошова компенсація за невикористані дні відпусток. Також, відповідно до вже сформованих Верховним Судом правових висновків, передбачена Постановою №168 додаткова винагорода не враховується до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюються розміри грошової допомоги для оздоровлення. Відтак дії відповідача є такими, що вчинені в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначені законом, відповідають принципу законності та правової визначеності. Також звертає увагу, що наразі між сторонами наявний спір щодо виплати та порядку нарахування компенсації за невикористану відпустку та допомоги для оздоровлення, то є очевидним висновок про відсутність між сторонами спору стосовно питання виплати позивачу компенсації сум податку на доходи фізичних осіб. В зв`язку з чим вважає дані вимоги передчасними. Також вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом. Просить суд залишити позовну заяву без розгляду або відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно зі ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Суд, оцінивши повідомлені обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_6 прикордонному загоні в період з 27 серпня 2020 року по 22 листопада 2025 року, що підтверджується Довідкою від 01.06.2026 року №08/1308 та Витягом з послужного списку.

Витягом з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону №736-ос від 28.11.2025, ОСОБА_1 виключено зі списків прикордонного загону з 22.11.2025.

Позивач зазначає, що з січня 2022 року по листопад 2025 року йому було виплачено грошову допомогу на оздоровлення без врахування щомісячної додаткової винагороди, згідно ПКМУ №168 від 28.02.2022.

Компенсація за 42 (сорок два) невикористаних календарних дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024 та 2025 роки також була виплачена без врахування щомісячної додаткової винагороди передбаченої ПКМУ №168 від 28.02.2022.

Проти зазначених обставин представник відповідача, у наданому відзиві, не заперечує.

Вважаючи таки дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України). Права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами (пункт 1 частини першої статті 92 Конституції України).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), який встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

За змістом частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє грошове забезпечення.

У частині другій статті 9 Закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній станом на час спірних правовідносин) наведений перелік складових грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За умовами частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Абзацом другим частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII визначено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Суд зазначає, що частина четверта статті 9 Закону №2011-ХІІ є бланкетною, оскільки розміри грошового забезпечення визначає Кабінет Міністрів України, а право визначити порядок виплати грошового забезпечення законодавець, зокрема, делегував Міністру оборони України.

Відповідно такими нормативно-правовими актами є Постанова Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) та Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі - Порядок №260).

Пунктом 2 Постанови №704 передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Порядок №260 установлює механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.

Пунктом 16 розділу І Порядку №260 передбачено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.

Статтею 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб в Україні введено воєнний стан. Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався та діє по сьогоднішній день.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168.

У подальшому, Законом України від 28.06.2023 №3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» (далі - Закон №3161-IX), Закон №2011-ХІІ було доповнено статтею 9-2 такого змісту: «Стаття 9-2. Додаткова винагорода військовослужбовцям під час дії воєнного стану. Під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України».

Крім того, на виконання, зокрема, статті 9-2 Закону №2011-ХІІ, абзаців другого-восьмого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3161-IX, згідно з Постановою №836, змінилося і правове регулювання щодо виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.

Також відповідно до статті 9-2 Закону №2011-ХІІ, абзаців другого-восьмого пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3161-IX, Постанови №704, Постанови №168 наказом Міністра оброни України від 26.09.2023 №566 затверджено зміни до Порядку №260, зокрема, пункт 6 розділу XXXI викладено в такій редакції: «6. Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів».

Пунктом 1-1 Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі – Постанова №168) установлено, що на період воєнного стану, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Згідно з пунктом 1-2 Постанови №168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Суд наголошує, що пункт 1-1 Постанови №168 (у редакції, чинній станом на час спірних правовідносин) чітко і однозначно передбачає, що: додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання військовослужбовцем участі у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників).

Отже, за відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.

При цьому суд ураховує, що частина друга статті 9 Закону №2011-ХІІ відносить до складу грошового забезпечення щомісячні додаткові види грошового забезпечення (зокрема винагороди, які мають постійний характер).

Водночас додаткові щомісячні види грошового забезпечення військовослужбовців є чітко унормованими та передбачені пунктом 2 розділу І Порядку №260, до яких спірна додаткова винагорода, установлена Постановою №168, з огляду на її характер та особливості, не включається.

Зазначене свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди, а тому винагорода, передбачена Постановою №168, не є складовою щомісячного додаткового виду грошового забезпечення.

Окрім цього, таке тлумачення указаної норми підтверджується й підходом держави до указаної виплати, адже наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 №44 «Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.2023 №177/39233, перелік одноразових додаткових видів грошового забезпечення доповнено додатковою винагородою на період дії воєнного стану.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2026 у справі №280/8933/24, а також у постановах Верховного Суду, зокрема, від 08.08.2024 у справі №240/26703/23, від 28.11.2024 у справі №240/26235/23, від 31.01.2025 у справі №460/2645/24, від 19.02.2025 у справі №240/32053/23, від 12.02.2026 у справі №420/77/25 та інших, під час розгляду подібних правовідносин сформовано висновок щодо врахування додаткової винагороди, передбаченою Постановою №168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток та грошової допомоги при звільненні.

Так, Верховний Суд у постанові від 08.08.2024 у справі №240/26703/23, вирішуючи питання, чи ураховується, передбачена Постановою №168, щомісячна додаткова винагорода до складу грошового забезпечення позивача (стрільця-помічника гранатометчика у військовій частині НОМЕР_2 ), з якого обчислюється розмір допомоги на оздоровлення, констатував, що, делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що ураховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців. Тому саме положення Порядку №260 унормували приписи Закону №2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір допомоги на оздоровлення. За такого правового регулювання, Верховний Суд дійшов висновку, що, обчислюючи розмір допомоги на оздоровлення за 2022 рік, без щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, відповідач діяв правомірно.

Водночас Верховний Суд звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29.08.2024 у зразковій справі №640/13029/22, у якій Велика Палата Верховного Суду указала, що на військовослужбовців Збройних Сил України, які відряджені до державних органів, установ та організацій, та які безпосередньо там проходять військову службу, не поширюють свою дію положення Постанови №168. Таким військовослужбовцям виплачуються тільки оклади за військовими званнями і надбавка за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, а інші складові грошового забезпечення - як для відповідних працівників таких установ, а відтак, відсутні правові підстави для виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн як одноразового додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців, оскільки для працівників цієї установи вона не передбачена.

Отже, Велика Палата Верховного Суду висловилася, до якого виду грошового забезпечення військовослужбовців відноситься додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, а саме: до одноразового додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 10.12.2024 у справі №580/9551/23, вирішуючи спірне питання, чи є додаткова винагорода, установлена Постановою №168, щомісячним додатковим видом грошового забезпечення чи така винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, сформував правовий висновок, відповідно до якого пункт 1 Постанови №168 чітко і однозначно передбачив, що:

- додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану. При цьому, в Академічному тлумачному словнику слово «постійний» визначається, зокрема, як: який триває ввесь час, не припиняючись і не перериваючись;

- розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання військовослужбовцем участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;

- визначається наказами командирів (начальників).

Отже, за відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.

Відповідно, Верховний Суд у справі №580/9551/23 дійшов висновку, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, установлена пунктом 1 Постанови №168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.

Крім того, указаний правовий висновок був застосований Верховним Судом у постанові від 12.02.2026 у справі №420/77/25 при вирішенні питання включення до складу місячного грошового забезпечення позивача як військовослужбовця Держприкордонслужби України додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, для обчислення грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток. За результатами перегляду судових рішень у вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що у спірних правовідносинах додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, у встановленому законом порядку та окремим нормативним актом віднесена до одноразового додаткового виду грошового забезпечення. Як наслідок, така додаткова винагорода не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки військовослужбовцю Державної прикордонної служби України.

У постанові від 31.01.2025 у справі №460/2645/24 Верховний Суд указав, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов.

Верховний Суд у постанові від 19.02.2025 у справі №240/32053/23 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, запроваджена на період дії воєнного стану та жодним нормативно-правовим актом не передбачено включення до складу грошового забезпечення, з якого нараховується допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, додаткової винагороди, встановленої Постановою №168.

Тотожна правова позиція щодо відсутності підстав для включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, до складу грошового забезпечення, з якого обчислена грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, викладена у постанові Верховного Суду від 28.11.2024 у справі №240/26235/23.

Відступу від висновку щодо такого застосування указаної норми права Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, як це передбачено статтями 346, 347 КАС України, не було.

А тому, з огляду на наведене, указані підходи щодо правової природи додаткової винагороди, установленої Постановою №168, які містяться у зазначених справах, є застосовними до спірних правовідносин.

Крім того суд акцентує увагу, що Верховний Суд в постанові від 10 червня 2026 року у справі №240/33823/23 надав правовий висновок щодо застосування пункту 1 розділу ХХІІІ, пункту 6 розділу ХХХІ, пункту 5 розділу ХХХІІ Порядку №260 у частині включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова допомога для оздоровлення, грошова компенсація за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток та грошова допомога при звільненні.

Так, Верховний Суд дійшов висновку, що до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, включаються додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, проте додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, за своєю правовою природою має тимчасовий (непостійний) характер, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу участі військовослужбовцем у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників), а відтак, відсутні підстави для включення до складу грошового забезпечення позивача, з якого повинна бути обрахована одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, додаткової винагороди, яка нараховувалася та виплачувалася позивачу у спірний період, відповідно до Постанови №168.

У цій постанові Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що додаткова винагорода військовослужбовцям, виплату якої передбачено Постановою №168 на період дії воєнного стану, не є тією складовою частиною грошового забезпечення, яка включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Зазначений висновок є релевантним до обставин даної справи.

З урахуванням зазначених висновків Верховного Суду, вимоги щодо нарахування та виплати позивачу допомоги для оздоровлення у березні 2022 року, лютому 2023 року, лютому 2024 року, червні 2025 року, а також компенсації за 42 невикористаних календарних дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2023, 2024 та 2025 роки, при звільненні з військової служби, з урахуванням додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, заявлені необґрунтовано та задоволенню не підлягають.

Інші вимоги позивача є похідними від вказаних вище, в зв`язку з чим також не підлягають задоволенню.

Що стосується твердження представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду, то дане питання вже було вирішено судом під час вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Беручі до уваги все вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

В силу положень статті 139 КАС України судові витрати (у тому числі витрати на правничу допомогу) стягуються на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень виключно у разі задоволення позовних вимог.

Ураховуючи ту обставину, що судом відмовлено у задоволенні позову, то й відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат (в тому числі і витрат на правову допомогу).

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2023 року у справі №640/17086/20.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 06.11.2026.

Суддя Ю.В. Калашник

Оригінал: reyestr.court.gov.ua