Рішення від 05 листопада 2026 р. у справі №160/17532/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2026 рокуСправа № 160/17532/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рищенко А. Ю.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

22.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 04.03.2022 року по 17.12.2025 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 04.03.2022 року по 17.12.2025 року із застосуванням відповідних місяців підвищення посадових окладів (базових місяців) для обчислення індексу споживчих цін та визначення належних до виплати сум індексації відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 04.03.2022 року по 17.12.2025 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Міністерства оборони України. Після звільнення з військової служби встановив, що за весь зазначений період йому було виплачено індексацію грошового забезпечення лише у розмірі 73,06 грн, що підтверджується відомостями грошового атестата від 17.12.2025 року №3.29/3167. З метою захисту своїх прав 16.03.2026 року звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку та виплату належних сум грошового забезпечення, зокрема індексації. Позивач вважає, що відповідачем порушено вимоги Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, оскільки не забезпечено належного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 04.03.2022 року по 17.12.2025 року. Вважаючи таку бездіяльність протиправною та такою, що порушує його право на належне грошове забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

29.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у адміністративній справі; справу №160/17532/26 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

06.07.2026 року від військової частини НОМЕР_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовців здійснюються відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням підвищення посадових окладів та відповідних місяців для обчислення індексу споживчих цін. Відповідач вказує, що з 01.03.2018 року постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 встановлено нові розміри посадових окладів військовослужбовців, у зв`язку з чим березень 2018 року є місяцем підвищення посадових окладів для цілей подальшої індексації. На переконання відповідача, підстави для повторного нарахування та виплати індексації відсутні, а позовні вимоги не враховують уже виплачених сум. Крім того, відповідач посилається на пропуск позивачем установленого законодавством строку звернення до адміністративного суду, оскільки грошове забезпечення виплачувалося щомісячно, а тому позивач мав можливість своєчасно дізнатися про його розмір та складові. З огляду на викладене відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

13.07.2026 року від представника позивача Довгаля С.М. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник зазначив, що доводи відповідача є необґрунтованими та не спростовують обставин, викладених у позовній заяві. Зокрема, представник позивача вказує, що відповідачем не надано належних доказів нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, у тому числі індексації-різниці, за період з 04.03.2022 року по 17.12.2025 року відповідно до вимог Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Наголошує, що березень 2018 року є місяцем підвищення посадових окладів військовослужбовців, який підлягає врахуванню під час обчислення індексації. Крім того, заперечує доводи відповідача щодо пропуску строку звернення до суду, посилаючись на ухвалу суду від 29.06.2026 року, якою відкрито провадження у справі та встановлено відсутність порушень строків, передбачених статтею 122 КАС України. Також зазначає, що твердження відповідача про переведення позивача до Регіонального управління «Північ» не відповідає фактичним обставинам справи. Посилаючись на практику Верховного Суду, представник позивача просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі та розглянути справу в судовому засіданні з повідомленням сторін.

20.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні заяви представника позивача про розгляд справи 160/17532/26 в судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 у період з 04.03.2022 року по 17.12.2025 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Міністерства оборони України, перебуваючи на грошовому забезпеченні зазначеної військової частини.

Під час проходження військової служби позивач мав військове звання майора та обіймав посаду заступника командира інженерно-саперного батальйону з психологічної підтримки персоналу.

Наказом Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту (по особовому складу) від 11.11.2025 року №319 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку за віком відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

17.12.2025 року позивач здав справи та посаду, у зв`язку з чим зазначену дату визначено останнім днем проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_2 .

Як убачається з матеріалів справи, 17.12.2025 року військовою частиною НОМЕР_2 позивачу видано довідку №3.29/3165 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премію для призначення пенсії за період із грудня 2023 року по листопад 2025 року, довідку №3/29/3166 про розміри щомісячних видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій для обчислення пенсії, а також грошовий атестат №3.29/3167.

Зі змісту зазначених документів позивачем встановлено, що за період проходження військової служби з 04.03.2022 року по 17.12.2025 року йому виплачено індексацію грошового забезпечення у розмірі 73,06 грн, про що зазначено у пункті 8 грошового атестата від 17.12.2025 року №3.29/3167.

Вважаючи, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення здійснювалися не в повному обсязі, 16.03.2026 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 із письмовою заявою щодо проведення перерахунку належного йому грошового забезпечення за період з 04.03.2022 року по 17.12.2025 року.

У зазначеній заяві позивач просив здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення, надбавок і доплат із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, провести індексацію грошового забезпечення за весь період проходження військової служби та виплатити належні, але не виплачені суми.

Крім того, позивач просив надати документи та відомості щодо нарахованого і виплаченого грошового забезпечення, зокрема належним чином засвідчені картки особового рахунку військовослужбовця за період з 04.03.2022 року по 17.12.2025 року, а також довідки про окремі види виплат, пов`язаних із проходженням військової служби та звільненням із неї.

Із доданих до позовної заяви матеріалів убачається, що військовою частиною НОМЕР_2 на звернення позивача надано відповідь від 25.04.2026 року №1811/ВихЗВГ/110.

Водночас позивач вважає, що питання належного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за спірний період відповідачем не вирішено, а належні йому суми індексації не виплачено.

Позивач наполягає, що березень 2018 року є місяцем підвищення посадових окладів військовослужбовців у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, а тому саме цей місяць має враховуватися під час обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.

Відповідач, зі свого боку, заперечує проти заявлених вимог, посилаючись на відсутність підстав для повторного нарахування та виплати індексації, а також на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Таким чином, між сторонами виник спір щодо належного виконання військовою частиною НОМЕР_2 обов`язку з нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 04.03.2022 року по 17.12.2025 року.

Вважаючи, що військовою частиною НОМЕР_2 допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у належному розмірі, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Правове регулювання спірних правовідносин здійснюється Законом України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Законом України від 03.07.1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення», Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, а також положеннями законів України про Державний бюджет України на відповідні роки.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.

Частиною третьою статті 9 зазначеного Закону передбачено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Згідно зі статтею 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення є встановленим законами та іншими нормативно-правовими актами України механізмом підвищення грошових доходів населення, який дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними у гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.

Статтею 4 Закону №1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться у разі перевищення величиною індексу споживчих цін порогу індексації, встановленого в розмірі 103 відсотки.

Таким чином, індексація грошового забезпечення військовослужбовців є однією з державних соціальних гарантій, спрямованих на забезпечення належного рівня їх матеріального забезпечення та збереження купівельної спроможності грошових доходів.

Суд наголошує, що індексація грошового забезпечення не є додатковою винагородою або заохочувальною виплатою, здійснення якої залежить від розсуду командування військової частини.

За наявності визначених законодавством умов її нарахування та виплата становлять обов`язок відповідного суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.07.2019 року у справі №240/4911/18, від 07.08.2019 року у справі №825/694/17 та від 20.11.2019 року у справі №620/1892/19.

У зазначених судових рішеннях Верховний Суд виходив із того, що індексація грошового забезпечення є обов`язковою державною гарантією, а її нарахування та виплата за наявності визначених законодавством умов не можуть ставитися в залежність виключно від наявності або відсутності бюджетного фінансування.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Міністерства оборони України з 04.03.2022 року по 17.12.2025 року.

Наказом Голови Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту від 11.11.2025 року №319 позивача звільнено з військової служби у відставку за віком.

Предметом спору є правомірність нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 04.03.2022 року по 17.12.2025 року.

Позивач вважає, що відповідач не забезпечив належного проведення індексації грошового забезпечення відповідно до вимог Закону №1282-XII та Порядку №1078, зокрема в частині застосування відповідних місяців підвищення посадових окладів для обчислення індексу споживчих цін.

16.03.2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення належного перерахунку грошового забезпечення та виплату відповідних сум.

Листом від 25.04.2026 року №1811/ВихЗВГ/110 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для проведення відповідного перерахунку.

Не погоджуючись із позицією відповідача, позивач звернувся до адміністративного суду.

Щодо механізму проведення індексації грошового забезпечення та визначення відповідних місяців підвищення посадових окладів.

Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, які не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.

Пунктом 4 Порядку №1078 передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з пунктом 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (посадових окладів) значення індексу споживчих цін у місяці такого підвищення приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифних ставок (посадових окладів).

Отже, визначальне значення для правильного обчислення індексації має встановлення відповідного місяця підвищення посадового окладу, оскільки саме з ним законодавець пов`язує початок нового обчислення індексу споживчих цін.

Суд зазначає, що після внесення змін до Порядку №1078 постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 визначальним для проведення індексації став місяць підвищення тарифної ставки (посадового окладу), а не місяць індивідуального збільшення грошового доходу військовослужбовця за рахунок інших складових грошового забезпечення.

Таким чином, зміна розміру надбавок, доплат, премій або інших складових грошового забезпечення без підвищення посадового окладу сама по собі не є підставою для зміни місяця, з якого обчислюється індекс споживчих цін для проведення індексації.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704, яка набрала чинності 01.03.2018 року, було встановлено нові розміри посадових окладів військовослужбовців.

Отже, березень 2018 року є місяцем підвищення посадових окладів військовослужбовців у зв`язку з набранням чинності постановою №704.

У постанові від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21 Верховний Суд сформулював правовий висновок щодо застосування пунктів 5, 10-2 Порядку №1078 та визначення місяця підвищення посадових окладів для проведення індексації грошового забезпечення.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що визначення відповідного місяця підвищення посадового окладу не належить до дискреційних повноважень військової частини, оскільки порядок такого визначення безпосередньо встановлений законодавством.

У зазначеній постанові Верховний Суд також розмежував поняття поточної індексації та індексації-різниці.

Поточна індексація виникає у разі перевищення індексом споживчих цін установленого законодавством порогу індексації.

Натомість індексація-різниця визначається у місяці підвищення тарифних ставок (посадових окладів) шляхом порівняння розміру підвищення грошового доходу із сумою можливої індексації.

При цьому право на індексацію-різницю виникає за умови, що розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму можливої індексації, визначену у відповідному місяці.

Аналогічні правові висновки щодо застосування пункту 5 Порядку №1078 викладені Верховним Судом у постановах від 29.03.2023 року у справі №380/5493/21, від 06.04.2023 року у справі №420/11424/21 та від 20.04.2023 року у справі №320/8554/21.

Суд зазначає, що наведені правові висновки Верховного Суду підлягають урахуванню при вирішенні цієї справи в частині визначення належного механізму індексації грошового забезпечення.

Разом із тим застосування березня 2018 року як місяця підвищення посадових окладів не може здійснюватися без урахування наступних нормативних змін, якими встановлювалися нові розміри посадових окладів або спеціальні правила обчислення індексу споживчих цін.

Зокрема, при визначенні належних позивачу сум індексації за 2022-2025 роки необхідно враховувати законодавство, чинне у відповідному періоді, фактичні показники індексу споживчих цін, місяці підвищення посадових окладів та раніше виплачені суми.

Отже, суд доходить висновку, що належне нарахування індексації грошового забезпечення позивача повинно здійснюватися із застосуванням відповідних місяців підвищення посадових окладів (базових місяців) для обчислення індексу споживчих цін та визначення належних до виплати сум індексації відповідно до вимог Закону №1282-XII та Порядку №1078.

Щодо позовних вимог за період з 04.03.2022 року по 31.12.2022 року.

Суд зазначає, що протягом 2022 року діяли загальні положення Закону №1282-XII та Порядку №1078, які визначали механізм проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців.

Отже, у відповідача існував обов`язок здійснювати нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача за період з 04.03.2022 року по 31.12.2022 року відповідно до встановленого законодавством механізму.

При цьому відповідач повинен був ураховувати відповідний місяць підвищення посадового окладу, показники індексу споживчих цін, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб та фактично виплачені суми індексації.

Суд наголошує, що правильне визначення місяця підвищення посадового окладу є обов`язковою передумовою належного обчислення індексації грошового забезпечення.

Неправильне визначення такого місяця призводить до помилкового обчислення індексу споживчих цін та, як наслідок, може спричинити заниження належних військовослужбовцю сум індексації.

Суд також зазначає, що сам факт здійснення відповідачем окремих виплат індексації не свідчить про належне виконання відповідного обов`язку, якщо такі виплати проведено без дотримання встановленого законодавством порядку їх обчислення.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на відповідача покладається обов`язок доведення правомірності своїх дій та бездіяльності.

Отже, військова частина НОМЕР_2 повинна підтвердити належними та допустимими доказами правильність проведених нарахувань індексації грошового забезпечення позивача за зазначений період.

Загальні посилання відповідача на відсутність заборгованості без надання відповідних розрахунків не можуть вважатися достатнім доказом належного виконання обов`язку щодо нарахування та виплати індексації.

З огляду на наведене суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог за період з 04.03.2022 року по 31.12.2022 року в частині зобов`язання відповідача здійснити належне нарахування та виплату індексації грошового забезпечення із застосуванням відповідного місяця підвищення посадового окладу для обчислення індексу споживчих цін та визначення належних до виплати сум індексації відповідно до вимог Закону №1282-XII та Порядку №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо позовних вимог за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року.

Законом України від 03.11.2022 року №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 2023 рік було зупинено дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Отже, протягом 2023 року загальний законодавчий механізм проведення поточної індексації грошових доходів населення не застосовувався.

Суд зазначає, що встановлене законодавцем обмеження поширювалося на відповідні правовідносини щодо проведення поточної індексації грошового забезпечення військовослужбовців.

Таким чином, у відповідача не виникало обов`язку здійснювати поточну індексацію грошового забезпечення позивача за 2023 рік на загальних підставах Закону №1282-XII.

Водночас зупинення дії Закону №1282-XII на 2023 рік не звільняє відповідача від обов`язку виплатити заборгованість з індексації, право на яку виникло за попередні періоди.

Отже, позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача здійснити поточну індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог за період з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року.

Законом України від 09.11.2023 року №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено особливості обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення у 2024 році.

Відповідно до статті 39 зазначеного Закону обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення проводиться наростаючим підсумком починаючи з 01.01.2024 року.

Отже, законодавцем було відновлено застосування механізму індексації грошових доходів населення з урахуванням спеціальних правил обчислення індексу споживчих цін.

Суд зазначає, що у 2024 році право на проведення індексації виникало за умови перевищення встановленого законодавством порогу індексації.

При цьому нарахування індексації не здійснюється автоматично за кожний календарний місяць, а залежить від фактичних показників індексу споживчих цін та встановлених законодавством правил.

Водночас спеціальний порядок обчислення індексу споживчих цін у 2024 році не звільняв відповідача від обов`язку правильно визначати відповідні місяці підвищення посадових окладів та враховувати інші вимоги Порядку №1078.

Таким чином, відповідач був зобов`язаний забезпечити належне застосування механізму індексації грошового забезпечення позивача за 2024 рік та здійснити відповідні виплати за місяці, у яких виникло право на їх отримання.

Суд зазначає, що належним способом захисту порушеного права позивача в цій частині є зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за 2024 рік відповідно до вимог Закону №1282-XII, Порядку №1078 та статті 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», із застосуванням відповідних місяців підвищення посадових окладів для обчислення індексу споживчих цін, за місяці, у яких існували передбачені законодавством підстави для проведення індексації, з урахуванням раніше виплачених сум.

Отже, позовні вимоги за період з 01.01.2024 року по 31.12.2024 року підлягають задоволенню в зазначеній частині.

Щодо позовних вимог за період з 01.01.2025 року по 17.12.2025 року.

Законом України від 19.11.2024 року №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено спеціальні правила проведення індексації грошових доходів населення у 2025 році.

Відповідно до статті 34 зазначеного Закону обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації у 2025 році здійснюється наростаючим підсумком починаючи із січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків.

При цьому сума індексації, яка склалася у грудні 2024 року, у січні 2025 року не нараховується.

Отже, законодавством на 2025 рік установлено спеціальний механізм обчислення індексу споживчих цін, який підлягав обов`язковому застосуванню при визначенні належних позивачу сум індексації грошового забезпечення.

Суд зазначає, що відсутність підстав для нарахування індексації в окремому місяці не виключає виникнення відповідного права в наступних місяцях за умови досягнення встановленого законодавством порогу індексації.

Водночас застосування спеціальних положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» не звільняє відповідача від обов`язку правильно визначати належні позивачу суми індексації відповідно до чинного нормативно-правового регулювання.

Таким чином, відповідач був зобов`язаний здійснювати належне нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2025 року по 17.12.2025 року відповідно до вимог Закону №1282-XII, Порядку №1078 та статті 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

При цьому належність конкретних сум індексації повинна визначатися з урахуванням установлених законодавством правил обчислення індексу споживчих цін, відповідного прожиткового мінімуму, місяців підвищення посадових окладів та фактично виплачених сум.

З огляду на наведене суд доходить висновку, що позовні вимоги за період з 01.01.2025 року по 17.12.2025 року підлягають задоволенню в частині зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за місяці, у яких виникло право на її отримання, із застосуванням належного механізму обчислення індексу споживчих цін та з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що військова частина НОМЕР_2 як суб`єкт, відповідальний за нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу, повинна підтвердити правильність проведених нарахувань належними доказами.

При цьому відсутність належного документального підтвердження правильності проведених нарахувань не може покладати на позивача негативні наслідки невиконання відповідачем обов`язку доказування.

Відповідно до частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень та зобов`язати його вчинити певні дії.

Суд ураховує, що Верховний Суд у постанові від 23.03.2023 року у справі №400/3826/21 звернув увагу на необхідність забезпечення ефективного судового захисту у спорах щодо індексації грошового забезпечення.

Визначення належних сум індексації повинно здійснюватися на підставі відповідних розрахункових показників, а судове рішення має забезпечувати реальне поновлення порушеного права особи.

При цьому суд наголошує, що застосування належного способу захисту повинно забезпечувати не лише формальне визнання порушення права позивача, а й фактичне відновлення його майнових прав.

Отже, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за періоди, у яких існували передбачені законодавством підстави для її проведення, із застосуванням відповідних місяців підвищення посадових окладів (базових місяців) для обчислення індексу споживчих цін та визначення належних до виплати сум індексації відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку №1078, з урахуванням спеціальних положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки та раніше виплачених сум.

Суд зазначає, що такий спосіб захисту відповідає характеру спірних правовідносин, спрямований на поновлення порушеного права позивача та узгоджується із завданням адміністративного судочинства, визначеним статтею 2 КАС України.

Водночас часткове задоволення позовних вимог обумовлене необхідністю врахування законодавчих обмежень та особливостей проведення індексації у відповідні періоди.

Зокрема, вимоги про проведення поточної індексації грошового забезпечення за 2023 рік не можуть бути задоволені з огляду на зупинення дії Закону №1282-XII на відповідний бюджетний період.

Натомість за 2022, 2024 та 2025 роки право позивача на індексацію підлягає реалізації відповідно до законодавства, чинного в кожному з цих періодів.

Таким чином, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню в частині нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 04.03.2022 року по 31.12.2022 року, а також за відповідні місяці періоду з 01.01.2024 року по 17.12.2025 року, у яких виникло право на її отримання, із застосуванням відповідних місяців підвищення посадових окладів (базових місяців) для обчислення індексу споживчих цін та визначення належних до виплати сум індексації відповідно до вимог Закону №1282-XII та Порядку №1078, з урахуванням законодавчих особливостей відповідних бюджетних періодів та раніше виплачених сум.

У задоволенні позовних вимог щодо проведення поточної індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року належить відмовити.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду.

Оцінюючи питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

При вирішенні питання щодо строку звернення до суду у спорах, пов`язаних із нарахуванням та виплатою грошового забезпечення військовослужбовців, підлягають застосуванню положення статті 233 КЗпП України.

Суд ураховує правові висновки, викладені у постанові судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформулював правовий висновок щодо необхідності розмежування періодів виникнення спірних правовідносин до та після 19.07.2022 року.

Зокрема, Верховний Суд зазначив, що до вимог про стягнення належного грошового забезпечення за період до 19.07.2022 року застосовується частина друга статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX.

Відповідно до зазначеної редакції статті 233 КЗпП України особа мала право звернутися до суду з позовом про стягнення належної їй заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Натомість до правовідносин, які виникли з 19.07.2022 року, застосовується стаття 233 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX, якою встановлено тримісячний строк звернення до суду.

При цьому Верховний Суд у постанові від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23 наголосив на необхідності врахування положень пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України, якими передбачалося продовження строків, визначених статтею 233 цього Кодексу, на строк дії карантину.

З урахуванням скасування карантину з 24:00 години 30.06.2023 року Верховний Суд дійшов висновку, що відлік тримісячного строку звернення до суду у відповідних правовідносинах розпочався 01.07.2023 року.

Суд зазначає, що наведені висновки Верховного Суду мають істотне значення для правильного вирішення питання про дотримання строку звернення до адміністративного суду в цій справі.

З матеріалів справи вбачається, що позивач заявив вимоги щодо індексації грошового забезпечення за період з 04.03.2022 року по 17.12.2025 року.

Отже, спірний період охоплює правовідносини, які виникли як до 19.07.2022 року, так і після зазначеної дати.

Застосовуючи правові висновки Верховного Суду від 21.03.2025 року у справі №460/21394/23, суд доходить висновку, що до вимог позивача за період з 04.03.2022 року по 18.07.2022 року включно застосовується частина друга статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19.07.2022 року.

Відтак строк звернення до адміністративного суду щодо зазначеної частини позовних вимог позивачем не пропущено.

Щодо решти спірного періоду суд зазначає наступне.

16.03.2026 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України із заявою про проведення належного перерахунку грошового забезпечення та виплату відповідних сум індексації.

Листом від 25.04.2026 року №1811/ВихЗВГ/110 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для проведення відповідного перерахунку.

Позивач зазначає, що саме з отриманої відповіді йому стало відомо про порушення його права на належне нарахування та виплату індексації грошового забезпечення.

Суд бере до уваги, що предметом спірних правовідносин є правильність застосування відповідачем спеціального механізму обчислення індексації, який передбачає визначення відповідного місяця підвищення посадового окладу, обчислення індексу споживчих цін та встановлення належної суми індексації.

У зв`язку із цим визначення факту порушення права позивача потребує не лише встановлення обставин здійснення відповідних виплат, а й оцінки правильності застосованого відповідачем механізму їх обчислення.

Суд ураховує доводи позивача про те, що до отримання відповіді від 25.04.2026 року він не мав достовірної інформації щодо підстав, з яких відповідач не здійснив перерахунок індексації у заявленому ним порядку.

22.06.2026 року позивач звернувся до адміністративного суду з відповідним позовом.

Таким чином, від дати відповіді відповідача від 25.04.2026 року до дня звернення до адміністративного суду минуло менше трьох місяців.

Суд зазначає, що момент, з якого особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, повинен визначатися з урахуванням конкретних обставин справи, характеру спірних правовідносин та змісту інформації, яка була доступною такій особі.

При цьому сам факт звернення особи із заявою про перерахунок та отримання відповіді на неї не змінює автоматично початку перебігу строку звернення до суду. Визначальним є встановлення моменту, коли особа фактично набула або об`єктивно повинна була набути достовірної інформації про порушення свого права.

За умови відсутності встановлених судом обставин, які свідчили б про те, що позивач раніше дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, суд виходить із того, що саме після отримання відповіді від 25.04.2026 року позивач набув інформації про характер спірних нарахувань та позицію відповідача щодо відмови в їх перерахунку.

За таких обставин звернення позивача до адміністративного суду 22.06.2026 року відбулося в межах тримісячного строку, обчисленого з моменту отримання зазначеної інформації.

Отже, за умови підтвердження наведених обставин доказами суд доходить висновку, що строк звернення до адміністративного суду позивачем не пропущено, а підстави для застосування наслідків його пропуску відсутні.

З огляду на викладене, оцінивши встановлені обставини справи, доводи сторін, наявні докази, положення чинного законодавства, а також правові висновки Верховного Суду, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії підлягають частковому задоволенню.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

У зв`язку з тим, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні докази понесення ним інших судових втрат, жодні судові витрати не належать розподілу та стягненню з відповідача.

Керуючись ст. 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо неналежного нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 04.03.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 17.12.2025 року, за місяці, у яких виникло право на її отримання, із застосуванням відповідних місяців підвищення посадових окладів (базових місяців) для обчислення індексу споживчих цін та визначення належних до виплати сум індексації відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням положень статті 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та статті 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за періоди з 04.03.2022 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 17.12.2025 року, за місяці, у яких виникло право на її отримання, із застосуванням відповідних місяців підвищення посадових окладів (базових місяців) для обчислення індексу споживчих цін та визначення належних до виплати сум індексації відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням положень статті 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та статті 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», з урахуванням раніше виплачених сум

В іншій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя А. Ю. Рищенко