Рішення від 05 листопада 2026 р. у справі №140/6371/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2026 рокуЛуцькСправа № 140/6371/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Шепелюка В.Л., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі – Постанова №153), оформлену листом від 21 квітня 2026 року №685/301/2497/пс; зобов`язання нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду у розмірі із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), а саме за 175 днів безперервної безпосередньої участі у бойових діях, перебуваючи у Сумській області, Охтирського району, Великописарської селищної ТГр, що підтверджується довідкою №1494/322/убд від 05 березня 2026 року на підставі абзацу 3 пункту 4 Постанови №153.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 27 жовтня 2021 року уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу строком на три роки та донині перебуває на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_1 . Позивач стверджує, що у період з 23 серпня 2024 року по 06 червня 2025 року він брав безпосередню участь у бойових діях, що на дату набрання чинності Постановою №153 становить 175 календарних днів (менше шести місяців). Зауважив, що не притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності за вчинення військових адміністративних правопорушень або дисциплінарної відповідальності на підставі письмового наказу за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни та строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився. Вказав, що 16 квітня 2026 року звернувся до відповідача з рапортом про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди відповідно до пункту 4 Постанови № 153. Однак відповідач відмовив у виплаті, покликаючись на те, що позивач був прийнятий на військову службу за контрактом до початку дії воєнного стану, що, на думку відповідача, не свідчить про дотримання ним критеріїв для призначення виплати винагороди відповідно до Постанови №153.

ОСОБА_1 вважає таку відмову протиправною. Зазначає, що, продовжуючи службу за контрактом під час воєнного стану, він, по суті, уклав контракт про проходження військової служби вже під час воєнного стану, а тлумачення абзаців другого та третього пункту 4 Постанови №153 у спосіб, який виключає осіб, що уклали контракт у віці до 25 років до 24 лютого 2022 року та продовжили службу після цієї дати, є дискримінаційним.

На переконання позивача, йому безпідставно відмовлено у нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди, тому він просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив позовні вимоги та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.19-23). В обґрунтування цієї позиції вказав, що пункт 4 Постанови №153 визначає сукупність обов`язкових умов виплати винагороди, однією з яких є прийняття або призов на військову службу під час воєнного стану, тобто після 24 лютого 2022 року. Позивач же прийнятий на військову службу 27 жовтня 2021 року, тобто до введення воєнного стану. Відповідач також наголошує, що метою Постанови №153 було залучення до військової служби за контрактом в умовах воєнного стану осіб, які не підлягають обов`язковій мобілізації, а тому її дія не поширюється на осіб, які станом на 24 лютого 2022 року вже проходили військову службу за контрактом.

У письмових поясненнях представник позивача підтримав вимоги, заявлені у позовній заяві (а.с.28-33).

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 18 березня 2026 року №685/301/609/пс (а.с.8).

27 жовтня 2021 року позивач уклав контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, згідно з пунктом 3 якого, цей контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін на 3 роки (а.с. 10-11).

Відповідно довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, виданою Військовою частиною НОМЕР_2 від 05 березня 2026 року №1494/322/убд ОСОБА_1 дійсно в період з 23 серпня 2024 року по 06 червня 2025 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в сумській області, Охтирського району, Великописарівської селищної ТГр (а.с.9).

16 квітня 2026 року позивач подав рапорт по команді про виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до пункту 4 Постанови №153 (а.с.12).

Військова частина НОМЕР_1 , за результатами розгляду вказаного рапорту, листом від 21 квітня 2026 року №685/301/2497/пс повідомила позивача, що згідно з даними особової та послужної картки контракт про проходження військової служби ним укладено 27 жовтня 2021 року, тобто до введення воєнного стану в Україні. Таким чином позивач не був прийнятий на військову службу під час воєнного стану, що є обов`язковою умовою для виникнення права на винагороду, передбачену Постановою №153. У зв`язку з наведеним у задоволенні вимог про нарахування та виплату винагороди у розмірі 1 000 000 грн (або її пропорційної частини) відмовлено (а.с.13).

Вважаючи свої права на отримання одноразової грошової винагороди порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (пункт 1). Надалі відповідними Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні продовжено та такий правовий режим діє й на сьогодні.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України від 25 березня 1992 року №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон №2232-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону №2232-ХІІ проходження військової служби здійснюється: громадянами України у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).

Частиною першою статті 4 Закону 2232-ХІІ передбачено, що Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів, як це передбачено пунктом першим статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон №2011-XII).

Відповідно до пункту 2 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Пунктом 4 статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11 лютого 2025 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №153 (набрала чинності 13 лютого 2025 року), якою погодився з пропозицію Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (експериментальний проект). Пунктом 2 постанови затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі – Порядок №153), форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу; форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу, пов`язаних з експлуатацією безпілотних систем.

Згідно з пунктом 3 Постанови №153 (зі змінами): 1) учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби; 2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони; 3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Пунктом 4 Постанови №153 (зі змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 01 квітня 2025 року №387 та від 30 липня 2025 року №942) установлено:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень (абзац другий);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) (абзац третій);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі (абзац четвертий);

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується (абзац п`ятий);

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу «молодший лейтенант»;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання (абзаци шостий – дев`ятий).

Аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що право на винагороду пов`язане із сукупністю умов, а саме: належність здобувача виплати до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення; призов або прийняття здобувача виплати на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років до набрання чинності Постановою №153; проходження військової служби; безпосередня участь особи у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою; відсутність притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності під час проходження військової служби, а також діючих дисциплінарних стягнень.

Суд встановив, що позивач є громадянином України, на час укладення контракту (27 жовтня 2021 року) належав до осіб рядового складу та мав повних 20 років, тобто йому не виповнилося 25 років. Станом на дату набрання чинності Постановою №153 (13 лютого 2025 року) продовжував проходити військову службу. Зазначені обставини відповідачем не заперечуються.

Відповідач заперечує право позивача на отримання одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови №153, оскільки позивачем було підписано контракт 27 жовтня 2021 року, тобто до початку введення в Україні воєнного стану – 24 лютого 2022 року.

Оцінюючи такі аргументи, суд наголошує на тому, що правова природа проходження військової служби за контрактом в умовах воєнного стану суттєво відрізняється від служби у мирний час.

Первинний трирічний контракт, укладений позивачем 27 жовтня 2021 року, юридично вичерпав свій строк 27 жовтня 2024 року. Позивач не припинив службу не з власного бажання, а продовжив її в імперативному порядку, передбаченому законом для воєнного стану. Таке автоматичне продовження контракту під час воєнного стану є новою формою реалізації публічно-службових відносин між військовослужбовцем та державою. У цей період військовослужбовець виконує бойові накази в умовах безпосередньої смертельної загрози, його служба має принципово інший правовий зміст, що цілком підпадає під змістовне розуміння проходження військової служби під час воєнного стану.

Вирішальним у спірних правовідносинах є фактичний зміст правовідносин, а не дата первинного укладення паперового документа. Застосування суб`єктом владних повноважень формального підходу нівелює реальний внесок позивача в оборону Батьківщини, що категорично суперечить завданням адміністративного судочинства та меті Постанови №153.

Право на отримання зазначеної виплати виникає у військовослужбовця з моменту виконання встановлених Постановою сукупності умов (зокрема, прийняття на військову службу під час дії воєнного стану, проходження військової служби у визначений період, безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях протягом встановленого строку отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) під час безпосередньої участі у бойових діях, відсутність дисциплінарних та інших правопорушень).

Більше того, тлумачення пункту 4 Постанови №153 у вузькому значені, тобто лише відносно осіб, які вперше були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, котрі станом на 24 лютого 2022 року вже перебували на військовій службі та у подальшому продовжили контракт на проходження військової служби.

Довільне трактування норм Постанови №153, суперечить принципу верховенства права, закріпленому у статті 8 Конституції України, та загальновизнаному правилу, що правові норми мають застосовуватися виключно у межах, передбачених їх змістом, без довільного розширення чи звуження їхньої дії. Будь-яке інше тлумачення, яке фактично позбавляє особу права, гарантованого державою, є неправомірним і порушує баланс між інтересами держави та правами громадянина.

Постановою Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі №240/4894/23 Верховний

Суд сформував правовий висновок, де наголосив, що принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування закону, але вказує на те, що в спірних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію закону, яка максимально захищає права та інтереси саме особи «у вагомих сумнівах - на користь людини».

Суд вважає, що беручи на себе зобов`язання щодо виплати винагороди відповідно до Постанови №153, держава прагнула підтримати тих, хто обрав контрактну службу у віці до 25 років та виконував бойові завдання за підвищеного ризику та навантаження в умовах воєнного стану.

Відтак, з огляду на викладене, оцінюючи правомірність дій відповідача з урахуванням принципу заборони дискримінації, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, та доходить висновку, що відмова у визнанні права позивача на отримання грошової винагороди за тривалість проходження служби, передбаченої Постановою №153, з підстав підписання контракту 27 жовтня 2021 року, тобто до початку введення в Україні воєнного стану – 24 лютого 2022 року, є протиправною.

Щодо вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до пункту 4 Постанови №153, суд враховує наступне.

На виконання Постанови №153 Міністром оборони України видано Окреме доручення від 26 вересня 2025 року №5601/уд, яким визначено алгоритм дій щодо отримання відповідних документів, які підтверджують право військовослужбовця на отримання грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень, та порядок виплати такої винагороди.

Також в даному Окремому дорученні зазначено, що виплата винагороди військовослужбовцям проводиться за місце проходження служби.

Питання виплати одноразової допомоги врегульовано також Окремим дорученням Міністра оборони України від 20 лютого 2025 року №999/уд (далі – Доручення №999/уд).

Так, відповідно до положень Доручення №999/уд, підтвердження участі військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій здійснюється на підставі щонайменше одного документа з кожної з наступних груп: а) бойовий наказ (бойове розпорядження); б) журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно- вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення; в) рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Військовослужбовцям, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на 13 лютого 2025 року, Винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від одного мільйону гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Крім того, Дорученням №999/уд командирів військових частин (установ) зобов`язано:

а) провести аналіз наявності зазначених вище військовослужбовців у підпорядкованих військових частинах; б) провести серед цих військовослужбовців роз`яснювальну роботу щодо умов та особливостей виплати Винагороди; в) організувати роботу, в тому числі шляхом здійснення відповідних запитів до інших військових частин (установ), в яких проходили службу військовослужбовці, щодо: - створення (отримання) інформації про сумарну кількість днів безпосередньої участі вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій для виплати Винагороди або Допомоги у відповідності до Постанови та цього доручення; документального підтвердження відсутності (наявності) у вказаних військовослужбовців випадків притягнення відповідальності; - з`ясування (отримання) інформації щодо наявності у військовослужбовця захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, перебування військовослужбовця у полоні (крім тих, які добровільно здалися в полон); - в триденний термін здійснити оформлення (надання) довідок за формою, що додається, в тому числі за запитами з інших військових частин, про безпосередню участь вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин; г) за результатами проведеної роботи здійснити розрахунки потреби в коштах для виплати винагороди та до 03 березня 2025 року подати узагальнену інформацію (заявки) за підпорядкованістю до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України; д) виплату винагороди проводити у відповідності до вимог пункту 4 Постанови згідно наказів командирів військових частин (установ), виданих на підставі:

- витягів з послужних списків, копій обліковопослужних карток, довідок про проходження військової служби (трудову діяльність) (додаток 10 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10 квітня 2009 року №170);

- копії послужної картки; довідок, оформлених за формою, що додається, зокрема з місць попередньої служби, про безпосередню участь вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин.

Підготовку проєктів наказів для здійснення виплат, передбачених Постановою, покласти на відповідні служби персоналу (підрозділи, що відповідають за облік особового складу).

Таким чином, командир військової частини, куди звертається з відповідним рапортом військовослужбовець щодо виплати 1000000 грн, зобов`язаний організувати роботу, в тому числі шляхом здійснення відповідних запитів до інших військових частин (установ), в яких проходили службу військовослужбовці, щодо: створення (отримання) інформації про сумарну кількість днів безпосередньої участі вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій для виплати винагороди або допомоги у відповідності до Постанови та цього доручення; документального підтвердження відсутності (наявності) у вказаних військовослужбовців випадків притягнення відповідальності; з`ясування (отримання) інформації щодо наявності у військовослужбовця захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, перебування військовослужбовця у полоні (крім тих, які добровільно здалися в полон); в триденний термін здійснити оформлення (надання) довідок за формою, що додається, в тому числі за запитами з інших військових частин, про безпосередню участь вказаних військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин.

Так, в підтвердження участі участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України позивач до суду надає довідку від 05 березня 2026 року №1494/322/убд про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Водночас суд зазначає, що надана позивачем довідка від 05 березня 2026 року №1494/322/убд про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, сама по собі не є належним підтвердженням безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, яка відповідно до вимог Постанови №153 є необхідною умовою для призначення відповідної одноразової грошової винагороди.

Так, довідка про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та довідка безпосередньої участі у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій мають різне правове призначення та підтверджують різні юридично значущі обставини. Наявність довідки про участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, свідчить про залучення військовослужбовця до відповідних заходів та є підставою для надання військовослужбовцю статусу учасника бойових дій (особи з інвалідністю внаслідок війни), однак не підтверджує безпосередньої участі саме у бойових діях у районах їх ведення в тому обсязі та за той період (кількість днів), які є умовою для виплати винагороди, передбаченої Постановою №153.

Отже, для встановлення права на таку виплату необхідним є документальне підтвердження саме безпосередньої участі у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачем не надано належних доказів, які б підтверджували його не притягнення до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення, а також до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, за відсутності належного документального підтвердження як безпосередньої участі позивача у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій у розумінні Постанови №153, так і дотримання інших установлених цією постановою умов, сам факт наявності довідки про участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, не може бути достатньою правовою підставою для призначення та виплати позивачу одноразової грошової винагороди.

При цьому матеріали справи не містять документів, які б давали можливість достовірно встановити відсутність у позивача чинних дисциплінарних стягнень або факт закінчення строку їх дії.

При вирішенні даного спору, суд також враховує, що відповідачем не заперечується безпосередня участь позивача у бойових діях та відсутність у позивача чинних дисциплінарних стягнень.

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи, єдиною підставою для відмови у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди відповідно до пункту 4 Постанови №153, викладеною у відповіді на рапорт, слугував факт підписання позивачем контракту до введення в Україні воєнного стану (27 жовтня 2021 року). На переконання суду, відповідач, спираючись виключно на цю обставину, не вжив належних заходів для витребування та повного аналізу документів щодо позивача, внаслідок чого не надав оцінки та фактично не дослідив сукупність усіх інших передбачених Постановою №153 обов`язкових умов і критеріїв, необхідних для отримання вказаної виплати.

У той же час, суд не може підміняти встановлену законодавством процедуру прийняття рішення про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою №153.

Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark» (заява №49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних державних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Суд вказує, що поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України 17 лютого 2022 року №2073-IX «Про адміністративну процедуру» (Закон №2073-IX), згідно з яким дискреційне повноваження – повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону №2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:

дискреційне повноваження передбачено законом;

дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;

правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;

вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

З огляду на вищезазначене, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.

Характерними ознаками адміністративного розсуду (дискреції) є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб`єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб`єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.

За таких обставин, позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу спірну одноразову грошову винагороду, є передчасними, оскільки відповідач не вжив всіх необхідних дій для з`ясування перелічених вище обставин.

Разом з тим, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути по суті питання про нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), передбачену Постановою №153, з урахуванням висновків суду.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 72-77, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути питання щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В. Л. Шепелюк