Постанова від 04 листопада 2026 р. у справі №644/6971/26 — Харківський апеляційний суд

Суд: Харківський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи про визнання спадщини відумерлою

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №644/6971/26

Суддя: Тичкова О. Ю.

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року

м. Харків

справа № 644/6971/26

провадження № 22-ц/818/5140/26

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Тичкової О.Ю.,

суддів: Пилипчук Н.П., Яцини В.Б.,

за участю секретаря судового засідання Риндіч О.Б.

сторони справи:

заявник – Харківська міська рада

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської міської ради, на ухвалу судді Індустріального районного суду м. Харкова від 11 червня 2026 року в складі судді Маркосян М.В.,-

ВСТАНОВИВ:

В червні 2026 року Харківська міська рада звернулась до суду в порядку окремого провадження із заявою, в якій просить суд визнати відумерлою спадщину, що складається з квартири АДРЕСА_1 та відкрилася після смерті ОСОБА_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та передати її у комунальну власність Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради.

Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Харкова від 11 червня 2026 року відмовлено у відкритті провадження.

Не погодившись з ухвалою суду Харківська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просила ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не встановив реального факту, що свідчив би про існування спору про право, натомість лише зробив припущення що такий спір існує та справа має бути розглянута в порядку позовного провадження. Однак суд першої інстанції не встановив між ким існує пір про право, та не досліди докази що були подані до суду на підтвердження заявлених вимог. Положення законодавства, які регулюють механізм подання заяви про визнання спадщини відумерлою передбачають за наслідком розгляду заява передачу такої спадщини у власність відповідної територіальної громади. Отже подана заява відповідає загальним вимогам, визначеним статтями 1277 УК України, статтями 293, 335 ЦПК України, у тому числі щодо вимог про визнання відумерлою спадщини та передати її у комунальну власність Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради.

Викладене вище зобов`язує суд першої інстанції прийняти відповідну заяву до розгляду та під час її розгляду по суті встановити обставини, що підтверджують заявлені дані по суті, а у разі встановлення спору про право на таке майно, залишити її без розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (надалі ЦПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що у заяві про визнання спадщини відумерлою не можуть ставитись вимоги позовного характеру, зокрема, вимога про передачу спадкового майна територіальній громаді, оскільки за таких обставин вбачається спір про право, що унеможливлює розгляд заяви у порядку окремого провадження.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав – це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена права на захист свого порушеного права, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, – доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Такі висновки висловлені Верховний Судом в постановах від 11 вересня 2024 року в справі № 335/4669/23 (провадження № 61-8050св24), від 17 червня 2024 року в справі № 753/21178/21 (провадження № 61-15630св23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У постанові Верховного Суду від 04 січня 2023 року в справі № 198/99/15-ц (провадження № 61-7049св22) вказано, що спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.

У постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 520/19532/19 наведено правовий висновок, згідно з яким юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_1 09.07.2007 року на підставі договору дарування, р.№901, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Клоповою Л.Ю. Частка власності 1/1. (а.с.17)

Відповідно до листа КП «Житлокомсервіс» №7764/2/07-05 від 14.07.2025 року вбачається що на приватизовану квартиру АДРЕСА_2 відкрито особовий рахунок для сплати за послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій на ім`я ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_1 виданого 26.12.2017 року вбачається що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 про що 26.12.2017 року складено відповідний актовий запис №18430.(а.с.20)

Відповідно до свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 виданого 26.12.2017 року вбачається що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 про що 26.12.2017 року складено відповідний актовий запис №18431.(а.с.19)

З наявної в матеріалах справи довідки про зареєстрованих у житловому приміщені осіб вбачається що за адресою АДРЕСА_3 інформація про зареєстрованих осіб відсутня (а.с.16).

Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи, часом відкриття спадщини є день смерті особи.

Згідно зі ст.1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Положенням ч. 1ст.1270 ЦК України встановлено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно з ст.1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об`єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно. Заява про визнання спадщини відумерлою може також бути подана кредитором спадкодавця, а якщо до складу спадщини входять земельні ділянки сільськогосподарського призначення - власниками або користувачами суміжних земельних ділянок. У такому разі суд залучає до розгляду справи органи місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини та/або за місцезнаходженням нерухомого майна, що входить до складу спадщини. Особи, які мають право або зобов`язані подавати заяву про визнання спадщини відумерлою, мають право на одержання інформації з Спадкового реєстру про заведену спадкову справу та видане свідоцтво про право на спадщину. Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Відповідно до ст.338 ЦПК України суд, встановивши, що спадкоємці за заповітом і за законом відсутні або спадкоємці усунені від права на спадкування, або спадкоємці не прийняли спадщину чи відмовилися від її прийняття, ухвалює рішення про визнання спадщини відумерлою та про передачу її територіальній громаді відповідно до закону.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначеніКонституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з положеннями ст. 60 цього Закону, спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Згідно з п. 8 ч. 2 ст.293ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання спадщини відумерлою.

Таким чином, прохання заявника про передачу спадкового майна у власність територіальної громади не є самостійною позовною вимогою про визнання права власності, яка сама по собі змінює процесуальну форму розгляду справи, а є передбаченим законом наслідком визнання спадщини відумерлою.

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що сама по собі наявність у заяві вимоги про передачу майна у власність Харківської міської ради свідчить про виникнення спору про право та необхідність розгляду справи в позовному провадженні, не ґрунтується на положеннях статей 293, 294, 338 ЦПК України та статті 1277 ЦК України.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 15 січня 2025 року у справі № 205/3998/22.

У цій справі Верховний Суд наголосив, що відповідно до пункту 8 частини другої статті 293 ЦПК України справи про визнання спадщини відумерлою розглядаються в порядку окремого провадження, а відповідно до статті 338 ЦПК України наслідком встановлення відповідних обставин є одночасно визнання спадщини відумерлою та її передача територіальній громаді.

При цьому Верховний Суд зазначив, що суди мають встановлювати, між ким існує спір, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому нормами ЦК України, та хто саме оспорює право заявника, оскільки існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним.

У зазначеній справі Верховний Суд визнав висновок апеляційного суду про наявність спору про право передчасним і нічим не підтвердженим, оскільки апеляційний суд не встановив кола спадкоємців та не визначив, між ким саме існує спір щодо спадкового майна. Верховний Суд також наголосив, що саме по собі проживання іншої особи у спірному нерухомому майні не свідчить про наявність спору про право на спадкування.

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом у постанові від 25 вересня 2025 року у справі № 487/5185/23, де зазначено, що суди повинні встановлювати, між ким існує спір та хто саме є спадкоємцем, який оспорює право заявника, оскільки спір про право має бути реальним, а не гіпотетичним. Верховний Суд також визначив, що спором про право в справах окремого провадження є конфлікт інтересів заявника та хоча б однієї із заінтересованих осіб, зумовлений запереченням відповідної особи або можливістю виникнення, зміни чи припинення її прав та обов`язків унаслідок задоволення заяви.

Таким чином, для висновку про наявність спору про право недостатньо самого припущення про те, що певна особа потенційно може претендувати на спадкове майно. Необхідним є встановлення конкретного суб`єкта такого спору, його спадкового або іншого цивільного права на майно та факту його оспорювання чи невизнання.

Разом з тим зі змісту оскаржуваної ухвали не вбачається, що суд першої інстанції встановив конкретну особу, яка претендує на спадкове майно, встановив факт прийняття нею спадщини або наявність іншого речового чи спадкового права на відповідне майно, а також факт оспорювання такою особою права територіальної громади.

Натомість суд фактично виходив із припущення, що сама вимога про передачу майна у власність територіальної громади свідчить про наявність спору про право. Такий підхід суперечить правовим висновкам Верховного Суду викладеним вище.

Більше того, сама процедура визнання спадщини відумерлою передбачає необхідність встановлення судом обставин щодо смерті спадкодавця, складу спадкового майна, часу відкриття спадщини, наявності чи відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, прийняття або неприйняття ними спадщини, а також інших обставин, які мають значення для вирішення заяви.

Тому на момент вирішення питання про відкриття провадження суд не повинен підміняти розгляд справи по суті та робити остаточні висновки щодо наявності або відсутності спадкоємців та їхніх прав, якщо такі обставини потребують перевірки шляхом дослідження доказів.

Завданням цивільного судочинства відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ, зокрема з метою ефективного захисту прав та інтересів юридичних осіб.

За змістом частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, а обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Отже, у разі коли наведені заявником обставини потребують перевірки, а відповідні докази знаходяться у володінні інших осіб чи органів, суд має забезпечити можливість їх отримання та дослідження в установленому ЦПК України порядку, а не робити висновок про наявність спору про право виключно на підставі припущень.

Як убачається з матеріалів справи, заявник звернувся з клопотанням про витребування доказів, необхідних для встановлення обставин щодо наявності чи відсутності спадкоємців, прийняття ними спадщини та належності спадкового майна.

Відповідні докази мають безпосереднє значення для вирішення питання про те, чи існують передбачені статтею 1277 ЦК України підстави для визнання спадщини відумерлою.

Тому до встановлення зазначених обставин та дослідження відповідних доказів висновок про існування спору про право є передчасним.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про відкриття провадження, фактично позбавив заявника можливості довести обставини, на які він посилається, та не надав належної оцінки клопотанню про витребування доказів.

При цьому Верховний Суд у постанові від 15 січня 2025 року у справі № 205/3998/22, вирішуючи питання щодо повноти встановлення обставин у справі про визнання спадщини відумерлою, звернув увагу на необхідність встановлення кола спадкоємців та реальності спору, а також наголосив на значенні дослідження доказів для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. При вирішенні такого клопотання суд має виходити з того, чи стосується відповідний доказ предмета доказування та чи має він значення для встановлення обставин справи.

У цій справі докази, про витребування яких просив заявник, безпосередньо стосуються встановлення юридичних фактів, від яких залежить вирішення питання про відумерлість спадщини, а тому без їх дослідження неможливо зробити обґрунтований висновок ні про наявність підстав для задоволення заяви, ні про існування реального спору про право.

Водночас відповідно о частини шостої статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заінтересованим особам право подати позов на загальних підставах.

Отже, законодавець прямо визначив процесуальний механізм дій суду у випадку, коли після відкриття провадження та під час розгляду справи буде встановлено реальний спір про право.

Такий підхід відповідає правовим висновкам Верховного Суду, відповідно до яких саме по собі існування потенційної можливості виникнення спору не є достатньою підставою для висновку про його наявність; суд має встановити конкретний конфлікт щодо суб`єктивного права та осіб, між якими такий конфлікт існує.

Зокрема, у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 563/13/22 Верховний Суд зазначив, що визначальною обставиною при розгляді заяви про визнання спадщини відумерлою в порядку окремого провадження є відсутність спору про право цивільне, а під спором про право слід розуміти суперечність між суб`єктами цивільного права, пов`язану з порушенням, оспорюванням або невизнанням суб`єктивного права за умов, що є конкретні особи, які перешкоджають його реалізації.

Таким чином, суд першої інстанції повинен був розмежувати дві різні процесуальні ситуації: коли зі змісту заяви та наданих разом із нею матеріалів безпосередньо та очевидно вбачається наявність спору про право та коли наявність чи відсутність такого спору може бути встановлена лише під час розгляду справи, дослідження доказів та з`ясування фактичних обставин.

У першому випадку застосування відповідних процесуальних наслідків на стадії відкриття провадження може бути виправданим. У другому суд повинен відкрити провадження, провести розгляд справи в порядку окремого провадження, дослідити докази та встановити фактичні обставини, а у разі встановлення реального спору про право застосувати частину шосту статті 294 ЦПК України та залишити заяву без розгляду.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції передчасно відмовив у відкритті провадження у справі, ототожнивши сам факт звернення Харківської міської ради із заявою про визнання спадщини відумерлою та передачу спадкового майна у власність територіальної громади з наявністю спору про право.

При цьому суд першої інстанції не встановив конкретної особи, яка претендує на спадкове майно, не встановив факту прийняття нею спадщини або іншого права на це майно, не встановив факту оспорювання права територіальної громади та не дослідив докази, на підставі яких можна було б зробити висновок про існування реального спору про право.

Більше того, суд не врахував, що сама вимога про передачу спадкового майна територіальній громаді прямо передбачена статтею 338 ЦПК України як правовий наслідок визнання спадщини відумерлою, а тому не може сама по собі бути підставою для висновку про необхідність розгляду справи в позовному провадженні.

За відсутності встановленого реального спору про право заява Харківської міської ради підлягає розгляду в порядку окремого провадження.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), зроблено висновок, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, право на доступ до правосуддя є одним з основоположних прав людини. Воно передбачене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка ратифікована Україною.

В розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції право на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом. Колегія суддів зазначає, що судові процедури повинні бути справедливими, а тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає передчасним висновок суду першої інстанції про відмову у відкриття провадження у справі з підстав, визначених частино. 4 статті 315 ЦПК України.

Виходячи з того, що ухвалу суду постановлено з порушенням норм процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, судова колегія вважає за необхідне відповідно до статті 379 ЦПК України апеляційну скаргу – задовольнити, ухвалу судді - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Оскільки наразі вирішується лише процесуальне питання, а не розглядається справа по суті, тому підстав для розподілу судового збору за розгляд справи апеляційним судом не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.379, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради – задовольнити.

Ухвалу судді Індустріального районного суду м. Харкова від 11 червня 2026 року – скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий О.Ю. Тичкова

Судді Н.П. Пилипчук

В.Б. Яцина

Оригінал: reyestr.court.gov.ua