Рішення від 05 листопада 2026 р. у справі №398/5837/26 — Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/5837/26

провадження №: 2/398/4978/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"06" листопада 2026 р. місто Олександрія

Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Ремезок А.Ю.,

з участю секретаря судового засідання Остапенко А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Позиції сторін, процесуальні дії

ТОВ «Фінансова компанія "ЕЙС» звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за кредитним договором №329961765 від 04.03.2019 року у розмірі 17414,76 грн та судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Позовна заява обґрунтована тим, що відповідач не виконує взяті на себе зобов`язання за кредитним договором від 04.03.2019 №329961765, у зв`язку з чим виникла загальна заборгованість на суму 20897,05 грн, з яких: 6301,90 грн заборгованість по тілу кредиту; 11112,86 грн заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, 3482,29 грн заборгованість за штрафними санкціями. Проте вимоги щодо стягнення штрафними санкціями у межах даного позову не заявляються.

28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу №28/1118-01 та додаткові угоди, відповідно до яких до ТОВ «Таліон Плюс» перейшли права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі боржників, зокрема до відповідача за договором кредитної лінії №329961765 від 04.03.2019 року.

30.10.2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу №30/1023-01, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» передав (відступив) ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі право грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії №329961765 від 04.03.2019 року.

11.07.2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до якого ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» передав (відступив) ТОВ «ФК «ЕЙС» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі право грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії №329961765 від 04.03.2019 року.

Ухвалою суду від 15.09.2026 відкрито провадження у справі і справу призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 28.10.2026 року з подальшим відкладенням на 06.11.2026.

У судове засідання, призначене на 06.11.2026 сторони не з`явились.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Через електронний суд подав відзив, в якому зазначив, що позовні вимоги не визнає в повному обсязі, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності, а саме кредитний договір було укладено 04.03.2019 року строком на 5 днів. Таким чином строк дії договору закінчився 09.03.2019 року, враховуючи, що строк виконання зобов`язання настав 09.03.2019 року, загальний строк позовної давності три роки за вимогами про стягнення тіла кредиту та відсотків сплив 09.03.2022 року, а спеціальний строк щодо штрафів та пені один рік сплив 09.03.2020 року. Крім того відповідач зазначає, що відсотки за користування кредитом нараховані за межами строку кредитування. Первісний кредитор та жоден із наступних факторів не мали юридичного права нараховувати щоденні відсотки за ставками МФО. Позивач у позові вказує три різні суми тіла кредиту, наявність таких розбіжностей свідчить про штучне та незаконне приєднання відсотків до тіла кредиту. Крім того нарахування штрафів прямо заборонені п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України. Заявлений розмір неустойки 3482,29 грн разом із відсотками порушує встановлені ч.3 ст.21 ЗУ «Про споживче кредитування» ліміти, згідно з якими сукупна сума неустойки не може перевищувати 50% від отриманого тіла кредиту. Згідно з нормами чинного законодавства граничний розмір денної відсоткової ставки за споживчими мікрокредитами обмежений та не може перевищувати 1% в день. Вимога про стягнення витрат на правову допомогу є безпідставною оскільки позов підлягає повній відмові у задоволенні, справа визнана судом малозначною, реальний обсяг послуг є мінімальним, а позов подано дистанційно, неспівмірність розміру правової допомоги з ціною позову. Кредитний договір за своєю природою є реальним правочином, тому відсутність належних первинних фінансових документів, які підтверджують факт передання коштів за конкретним договором, свідчить про те, що договір є неукладеним. В наданих позивачем копій документів повна відсутність підпису позичальника, прихована зміна процентної ставки та умов кредитування в односторонньому порядку, повна неукладеність та непідписання Додаткової угоди від 14.03.2019 року, неукладеність договору в частині відсилочних умов до електронних правил на сайті. Просить суд здійснити тлумачення умов договору на користь споживача – ОСОБА_1 застосувавши п. 1.4 у зв`язку із п. 1.2 і 1.3 та відмовити в застосуванні п. 1.5 як підстави для нарахування процентів за договором, провести коригування заборгованості за процентами, визнавши обгрунтованим нарахування процентів за кредитним договором виключно в межах 37 календарних днів на суму 4063,13 грн. Поданий позивачем до позовної заяви Договір сам по собі не є належним доказом відповідно до приписів ст. 77-78 ЦПК України на підтвердження факту наявності заборгованості та її розміру, оскільки інших доказів на підтвердження обставин укладення кредитного договору на вказаних у позові умовах позивачем суду не надано. На підтвердження факту укладення договору через смс позивач зобов`язаний надати суду не просто текст договору, а електронні докази здійснення всього ланцюжка технічних дій. Відповідачем не було погоджено правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Крім того відповідач зазначає, що продовження сторонами строку дії Договору факторингу №1 від 28.11.2018 року внаслідок укладення додаткової угоди та укладення у подальшому реєстру прав вимоги до конкретного боржника не свідчить про набуття ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до відповідача, оскільки станом на 2018 рік у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» не існувало право вимоги до відповідача, оскільки кредитний договір було укладено лише 04.03.2019р. Ненадання позивачем Додаткової угоди №14 унеможлвилює перевірку судом законності умов та самого факту відступлення права вимоги за кредитним договором. Більше того, станом на дату укладення цієї невідомої додаткової угоди №14 від 26.02.2019 року кредитного договору від 04.03.2019 року ще не існувало, що свідчить про неналежність наданого Реєстру №31 як доказу. Всі три аркуші копії витягу не містять наскрізну нумерацію, не прошиті та непронумеровані. Перший аркуш Реєстру №31 містить дату, номер, місце складання, преамбулу з найменування стоірн правочину, посилання на дату та номер основного договору факторингу, на виконання якого він нібито складений, третій аркуш містить пункти 2-7, реквізити, підписи та печатки сторін. Натомість, другий аркуш копії реєстру являє собою ізольовану графічну таблицю, яка не містить жодного згадування чи посилання на назву самого документа і містить виключно однорядкову таблицю з анкетними даними відповідача – ОСОБА_1 та певну цифрову інформацію та дати. Дана таблиця могла бути сформована та роздрукована за допомогою програмного забезпечення у бідь-який інший час, стосовно інших правовідносин або іншими особами та штучно долучена до позовної заяви.

Представник позивача в позовній заяві просить справу розглядати без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Крім того, представником позивача подано додаткові пояснення відповідно до яких щодо строків позовної давності зазначено, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що строки позовної давності, перебіг яких припав на період дії воєнного стану, продовжуються на весь період дії такого правового режиму. Відтак на момент звернення позивача до суду строк позовної давності не сплив, а тому підстав для застосування наслідків його спливу, передбачених ст. 267 ЦКУ відсутні. Вказаний кредитний договір укладено у формі електронного документу з використанням електронного підпису. Для укладення якого відповідач добровільно за допомогою мережі інтернет перейшов на офіційний сайт товариства. та обрав для себе у вбудованому калькуляторі бажану суму грошових коштів та бажаний строк кредитування. Після чого заповнив відповідну заявку на кредит, в якій вказав свої персолнальні дані. Частиною 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між первісним кредитором та відповідачем не був би укладений. Таким чином, кредитний договір підписаний відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що відповідає вимогам статті 12 ЗУ "Про електронну комерцію" та за відстуності належним доказів про те, що договір укладено іншою особою, можна дійти обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання відповідного договору недійсними. Сам по собі факт відсутності підписів на окремих додаткових угодах не може автоматично свідчити про їх недійсність, особливо з урахуванням того, що такі угоди укладені в межах виконання основного договору та фактично спрямовані на врегулювання вже існуючих договірних відносин. Тому доводи відповідача щодо недійсності зазначених угод є необгрунтованими та не можуть бути підставою для неврахування їх умов під час вирішення спору. Відповідно до алгоритму дій споживача в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства з обмеженою відповідальністю "Манівео швидка фінансова допомога" з метою акцепту оферти та укладення електронного договору відповідач особисто обрав для себе суму кредиту, строк кредитування та мав змогу ознайомитись з умовами догоовру перед його підписанням. 14.03.2019р. відповідач уклав додаткову угоду та Договору №329961765 від 04.03.2019 року, відповідно до якої сторони у зв`язку з неможливістю позичальником виконати умови договору та на підставі його звернення, дійшли згоди продовжити строк, на який було надано кредит на 30 календарних днів. Також, погодили, що починаючи з 11.03.2019 позичальник сплачує за користування кредитом 1,65 процентів в день від суми кредиту згідно даної додаткової угоди. Сторони погоджуються, що проценти, нараховані згідно п. 4.2 Договору після закінчення строку кредиту, визначеного в п. 1.3 цього Договору є процентами, що нараховуються за понадстрокове користування грошовими коштами, в розумінні ч.2 ст. 625 ЦК України. Тобто виходячи з умов кредитного договору, нараховані відповідачу проценти за користування кредитом поза межами встановленого кредитним договором строку кредитування є погодженою сторонами мірою відповідальності за порушення відповідачем строків повернення кредиту, які підлягають стягненню з нього в повному обсязі. Отже, положення договору узгоджуються з чинним законодавством України, умови нарахування відповідають передбаченим договором, а сам договір був укладений добровільно, з дотриманням принципу добросовісності. Наведені обставини є належними та достатнім доказом того, що відповідач був ознайомлений з умовами кредитного договору та прийняв їх. Зробивши часткову оплату з метою виконання умов договору, відповідач вчинив конклюдентні дії щодо визнання договору і відповідно щодо правомірності вимог позивача за кредитним договором.

Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без участі сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, що узгоджується з положеннями ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Обставини справи, зміст спірних правовідносин

04.03.2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №329961765, відповідно до якого кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лініїна умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Згідно з умовами кредитного договору, первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання та надав відповідачу грошові кошти в сумі 5000,00 грн шляхом перерахування через банк-провайдер.

Договір підписаний Відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора 4HUQ28E3. Перед укладенням Кредитного договору Відповідач з метою отримання кредиту самостійно за допомогою мережі інтернет: перейшов на офіційний сайт Первісного кредитора - www.moneyveo.ua, зареєструвався на даному сайті, створивши Особистий кабінет Позичальника, за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи Первісного кредитора заповнив та подав Заявку на отримання грошових коштів в кредит, в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, РНОКПП, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання, - пройшов належну перевірку (верифікацію), ознайомився та підтвердив згоду з офертою, індивідуальною частиною Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід`ємною частиною Кредитного договору. Правила надання грошових коштів у кредит Первісного кредитора, перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті www.moneyveo.ua. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України на укладення 2 договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору. - отримав на номер телефону, вказаний у Заявці, персональний одноразовий ідентифікатор, який потім використав для підписання Кредитного договору. - надав згоду (акцепт) на пропозицію (оферту) Первісного кредитора щодо укладання Кредитного Договору (підписав Кредитний договір одноразовим ідентифікатором). Отже, саме Відповідач ініціював укладення Кредитного договору, оформивши Заявку на сайті Первісного кредитора, підписавши Кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт Первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету Кредитний договір між Відповідачем та Первісним кредитором не був би укладений. Кредитний договір укладено відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. У Кредитному договорі сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов Кредитного договору в тому числі щодо розміру кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки.

В даному договорі сторони передбачили наступне. П. 1.1. За цим договором товариство зобов`язується надати позичальникові кредит без конкретної споживчої мети, на суму 5000 грн. 00 коп. (п`ять тисяч грн. нуль коп.) на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п.1.4. цього договору. П. 1.2. Строк дії договору починається з моменту його укладення та становить 7 (сім) днів. П.1.3. Кредит надається строком на 7 (сім) днів. П. 1.4. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у розмірі 1,65 процентів від суми кредиту за кожний день користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту, визначеного в п.1.3. цього договору. П. 1.5. З врахуванням положень п.1.4 договору позичальник сплачує товариству проценти за користування кредитом за фактичний час користування кредитом з розрахунку 602,25 (шістсот дві цілих двадцять п`ять сотих) відсотків річних. П. 4.2. Сторони погоджуються що у випадку користування позичальником кредитом понад строк, встановлений п.1.3 договору або додатковими угодами між сторонами зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період фактичного користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 1.4 цього договору процентна ставка менша ніж 1,70 (одна ціла сім десятих) відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою визначеною п.1.4–1.5 договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 1,70 (одна ціла сім десятих) за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту. Таким чином зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 1,70 розповсюджуються на весь період фактичного користування кредитом з моменту укладення цього договору, при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого п.1.3 договору. П. 4.3. Сторони погоджуються що проценти, нараховані згідно п. 4.2 договору після закінчення строку кредиту, визначеного в п.1.3. цього договору, є процентами що нараховуються за понадстрокове користування грошовими коштами, в розумінні ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

06.03.2019 між сторонами було укладено додаткову угоду до договору № 329961765 від 04.03.2019, в якій сторони погодили збільшити суму кредиту на 1750,00 грн з 06.03.2019 на строк дії договору на умовах строковості, зворотності, платності.

Також 14.03.2019 між сторонами було укладено додаткову угоду до договору № 329961765 від 04.03.2019, відповідно до п. 1 якої сторони дійшли згоди продовжити строк, на який був наданий кредит за договором № 329961765 від 04.03.2019 на тридцять днів. Починаючи з 11.03.2019 позичальник сплачує за користування кредитом 1,65 процентів в день суми кредиту згідно даної додаткової угоди (п.3).

Згідно з довідками ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», на картку відповідача 5168-75XX-XXXX-6088 даним товариством 04.03.2019 було сплачено 5000,00 грн, 06.03.2019 було сплачено 1750,00 грн.

Відповідно до інформації, наданої АТ «КБ «Приватбанк» на ім`я ОСОБА_1 відкрито карту № НОМЕР_1 . В результаті аналізу операцій, здійснених по картці № НОМЕР_1 за період з 04.03.2019 по 09.11.2019 було виявлено надходження грошових коштів у сумі 5000,00 грн.

28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу №28/1118-01 та додаткові угоди, відповідно до яких до ТОВ «Таліон Плюс» перейшли права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі боржників, зокрема до відповідача за договором кредитної лінії №329961765 від 04.03.2019року. Станом на момент переходу прав вимоги заборгованість відповідача перед ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» складала 20897,05 грн, з яких: 6301,90 грн заборгованість по тілу кредиту; 11112,86 грн заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, 3482,29 заборгованість по штрафним санкціям.

30.10.2023 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» укладено договір факторингу №30/1023-01, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» приймає належні ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі право грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії №329961765 від 04.03.2019 року.

11.07.2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» укладено договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до якого ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЕЙС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЕЙС» приймає належні ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників, в тому числі право грошової вимоги до відповідача за договором кредитної лінії №329961765 від 04.03.2019 року.

Відповідно до розрахунку ТОВ «Таліон Плюс» щодо заборгованості за кредитним договором, заборгованість відповідача перед ТОВ «Таліон Плюс» становила за тілом кредиту 6301,90 грн., за відсотками 11112,86 грн, за штрафами 3 482,29 грн.

Релевантні джерела права

У частині 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто (ч. 1 ст. 527 ЦК України).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено , що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтями 626, 628, 629 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частини перша, друга статті 207 ЦК України передбачають, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Ч. 1 ст. 1048 ЦК України встановлює, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (ст. 1049 ЦК України).

П. 4 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» визначає загальні витрати за споживчим кредитом як витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

У відповідності до ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

За приписами пункту 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оцінка доказів та аргументів сторін

Щодо правомірності вимог позивача до відповідача

Перш за все, суд звертає увагу на те, що відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

З вищевказаних положень норм матеріального права вбачається, що позивач повинен довести суду наявність кредитних правовідносин між первісним кредитором та боржником, наявність договору факторингу або договору відступлення прав вимоги між первісним кредитором та наступними кредиторами, а також правомірність вимог нового кредитора до боржника (факт видачі кредиту боржнику та неповернення кредиту боржником).

Суд вважає, що позивачем підтверджено правомірність вимоги позивача до відповідача на підставі договорів факторингу.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що у позивача не виникло право вимоги до відповідача, оскільки договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 було укладено до укладення ним кредитного договору, оскільки строк дії договору факторингу продовжено до 31.12.2020 додатковою угодою № 19 до вказаного договору.

Щодо укладення кредитного договору

Із встановлених обставин вбачається, що спір виник щодо заборгованості, яка утворилася внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за кредитним договором.

Договір, підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором, свідчить про укладання між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем правочину.

У договорі містяться конкретні умови використання коштів, зокрема відсоткові ставки за користування кредитом, розмір комісії, строк кредитування, з якими відповідач ОСОБА_1 ознайомився і які прийняв шляхом підписання.

Отже, суд установив, що відповідач був ознайомлений з указаними у вищевказаному договорі умовами отримання і користування кредитними коштами, на них погодився, частково виконував ці умови шляхом отримання коштів, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що позивачем не надано доказів, які беззаперечно підтверджують підписання ним кредитного договору одноразовим ідентифікатором, з огляду на наступне.

Стаття 80 ЦПК України визначає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи.

Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оцінивши докази у своїй сукупності (кредитний договір №329961765 від 04.03.2019, який встановлював розмір наданого ОСОБА_1 кредиту у розмірі 5000,00 грн, який надавався на картковий рахунок клієнта з реквізитами платіжної картки 5168-75ХХ-ХХХХ-6088; додаткову угоду від 06.03.2019, якою збільшено суму кредиту за договором № 329961765 від 04.03.2019 на 1750,00 грн; до довідки сервісу онлайн платежів, якими підтверджено факт перерахування грошових коштів у сумі 5000,00 грн та 1750,00 грн на картку 5168-75ХХХХХХ-6088 04.03.2019; інформацію АТ "Універсал Банк" від 02.10.2026 про те, що на ім`я ОСОБА_1 банком емітовано фізичну платіжну картку № НОМЕР_1 , 04.03.2019 на дану картку було успішне зарахування грошових коштів у сумі 5000,00 грн, 06.03.2019 на дану картку було успішне зарахування грошових коштів у сумі 1750,00 грн), суд дійшов переконання, що між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №329961765 від 04.03.2019, на виконання якого кредитором на його картку було перераховано грошові кошти в загальній сумі 6750,00 грн.

В даному випадку відповідач не спростував факту того, що він уклав кредитний договір з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та отримав кошти за кредитним договором, а лише послався на недоведеність таких фактів позивачем.

Так, відповідач не надав жодного доказу, який би спростовував доводи позивача про те, що він отримав кошти за кредитним договором, зокрема, не довів, що 04.03.2019 та 06.03.2019 на його банківський рахунок, платіжним засобом до якого є банківська картка з № НОМЕР_2 , не надходили кошти у погодженій сторонами кредитного договору загальній сумі 6750,00 грн, .

При цьому, судом не беруться до уваги доводи відповідача щодо неналежності наданих позивачем доказів на підтвердження факту надання кредиту позичальнику, оскільки такі твердження не ґрунтуються на специфіці спірних правовідносин, де однією зі сторін (кредитодавцем) є не банківська установа, а фінансова компанія, нормативно-правове регулювання діяльності якої має свої особливості, зокрема, що стосується оформлення первинної документації щодо надання кредитних коштів.

Щодо стягнення заборгованості за кредитним договором

Оскільки судом встановлено, що відповідачем отримано кредит у сумі 6750,00 грн (перший транш 5000,00 грн, другий - 1750,00 грн) та на даний момент його не повернуто, підляає стягненню з відповідача на користь позивача тіло кредиту у вказаному в позові розмірі.

Щодо стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом в сумі 11,112,86 грн суд зазначає наступне.

З доданого позивачем розрахунку суд установив, що протягом періоду з 04.03.2019 до 29.06.2019 відповідачу нараховувались відсотки згідно з п. 1.4, 4.2 договору.

Відповідачем подано суду клопотання про тлумачення умов договору споживчого кредиту та коригування розміру процентів на користь споживача та коригування процентів, в якому він просив здійснити тлумачення умов Договору №329961765 від 04.03.2019 р. (з урахуваням додаткової угоди) на його користь, застосувавши п. 1.4 у зв`язку з п. 1.2 і 1.3 та відмовити в застосуванні п. 1.5 як підстави для нарахування процентів за договором. Провести коригування заборгованості за процентами, визнавши обгрунтованим нарахування процентів за договором № 329961765 від 04.03.2019 виключно в межах 37 календарних днів на суму 40063,13 грн. Відмовити позивачу в решті позовних вимог щодо процентів, нарахованих поза межами узгоджених строків кредитування.

Частиною першою статті 637 ЦК України визначено, що тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції на дату укладення спірного кредитного договору). Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»). Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суд у постанові у справі №552/672/23 від 07.09.2026 року виснував, що якщо тлумачення змісту умов договору дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими або двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків, то в такій ситуації підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача.

Судом встановлено, що в договорі про надання кредиту № 329961765 від 04.03.2019 та додатковій угоді до даного договору від 06.03.2019, сторони погодили, що відповідач зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти на наступних умовах:

П. 1.2. Строк дії договору починається з моменту його укладення та становить 7 (сім) днів. П.1.3. Кредит надається строком на 7 (сім) днів.

П. 1.4. Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у розмірі 1,65 процентів від суми кредиту за кожний день користування кредитом, починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту, визначеного в п.1.3. цього договору.

П. 1.5. З врахуванням положень п.1.4 договору позичальник сплачує товариству проценти за користування кредитом за фактичний час користування кредитом з розрахунку 602,25 (шістсот дві цілих двадцять п`ять сотих) відсотків річних.

П. 4.2. Сторони погоджуються що у випадку користування позичальником кредитом понад строк, встановлений п.1.3 договору або додатковими угодами між сторонами зобов`язання позичальника за цим договором продовжуються на весь період фактичного користування кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 1.4 цього договору процентна ставка менша ніж 1,70 (одна ціла сім десятих) відсотків від суми кредиту за кожен день користування кредитом, то правила нарахування процентів за процентною ставкою визначеною п.1.4–1.5 договору скасовуються з моменту початку їх застосування і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, а саме 1,70 (одна ціла сім десятих) за кожен день користування кредитом, починаючи з дати укладення договору і до дня повного повернення кредиту. Таким чином зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 1,70 розповсюджуються на весь період фактичного користування кредитом з моменту укладення цього договору, при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого п.1.3 договору.

П. 4.3. Сторони погоджуються що проценти, нараховані згідно п. 4.2 договору після закінчення строку кредиту, визначеного в п.1.3. цього договору, є процентами що нараховуються за понадстрокове користування грошовими коштами, в розумінні ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Тлумачення змісту вказаних умов договору разом із іншими умовами наведеними у самому договорі та додатках до нього не дозволяють зробити висновок про те, що вони є нечіткими або двозначними, оскільки передбачають один варіант тлумачення щодо розміру відсотків, які нараховуються за користування кредитом, але залежно від періоду користування кредитними коштами: у строк, встановлений п. 1.3 договору (у такому разі застосуванню підлягає п. 1.4 договору), та понадстрокове користування кредитними коштами, поза межами строку, передбаченого п. 1.3 договору (у такому випадку застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом, передбачені п. 4.2 договору).

Як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, проценти за договором нараховувалися позивачем в межах строку кредитування на підставі п. 1.3 договору та поза межами такого строку на підставі п. 4.2 договору у загальному розмірі 11 112,86 грн. Відсоткова ставка та порядок нарахування відсотків відповідає умовам, погодженим сторонами у договорі №329961765 від 04.03.2025 (з додатковими угодами) та положенням законодавства України.

П. 4.3. договору передбачає, що сторони погоджуються що проценти, нараховані згідно п. 4.2 договору після закінчення строку кредиту, визначеного в п.1.3. цього договору, є процентами що нараховуються за понадстрокове користування грошовими коштами, в розумінні ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

В той же час, незастосовними в даній ситуації є положення п. 6-1 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки такі відсотки нараховано відповідачу до оголошення початку дії воєнного стану.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_1 штрафу у розмірі 3482,29, суд зазначає, що позивачем зазначено про нарахування штрафних санкцій, проте вимогу щодо їх стягнення не заявлено.

Крім того, суд зазначає, що з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. зокрема, постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 25 липня 2024 року у справі № 500/6150/14).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).

При цьому судом зважено на те, що укладаючи договір, сторони розраховують на його належне виконання і досягнення поставлених ним цілей. При укладенні договору та визначенні його умов сторони повинні розумно оцінювати ті обставини, за яких він буде виконуватися, а також зважати на обсяг взятих на себе зобов`язань за таким договором.

Щодо строків позовної давності, суд зазначає наступне.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України). Строк повернення кредиту сплив у березніні 2022 року, під час дії воєнного стану в Україні. З 2022 року діяв п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, запроваджений Законом України від 15.03.2022 № 2120-IX, за яким у період дії в Україні воєнного стану строки позовної давності спочатку продовжувалися на строк його дії (постанова Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 727/4133/22), а з 30.01.2024 перебіг позовної давності зупинявся на строк дії воєнного стану - з урахуванням Закону України від 14.05.2025 № 4434-IX, яким п. 19 виключено, до 04.09.2025 (постанова Верховного Суду від 15.10.2025 у справі № 725/6048/24). З урахуванням продовження строків позовної давності на час карантину та воєнного стану трирічний строк позовної давності на день звернення позивача до суду не сплив. Посилання відповідача на неподання позивачем клопотання про поновлення строку та на постанову Верховного Суду у справі № 500/1912/22 суд відхиляє: у ній йдеться про процесуальні строки, а позовна давність є строком матеріального права (ст. 256 ЦК України).

Суд установив, що сформована і заявлена у позові до стягнення заборгованість за тілом кредиту у розмірі 6301,90 грн, заборгованість зі сплати відсотків у розмірі 11 112,86 грн, відповідає погодженим сторонами умовам договору.

Підводячи підсумок суд зазначає, що відповідач свої зобов`язання з повернення заборгованості за договором кредиту не виконав, у зв`язку із чим утворилася заборгованість в загальній сумі 17 414,76 грн грн, яку слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 7000,00 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 та ч. 1-3 ст. 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01.10.2018 у справі №569/17904/17, від 13.12.2018 у справі №816/2096/17.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано договір про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025р., копію додаткової угоди №25770930752 від 01.09.2025 року, копія акту приймання-передачі наданих послуг .

В даному випадку суд враховує тривалість розгляду справи, складність справи, яка не є складною та є однотипною для адвоката, розглядалася у спрощеному позовному провадженні, що не потребує значного витрачання часу адвокатом на виконання адвокатських робіт (наданих послуг), а також ціну позову. Суд вважає, що вимоги про стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги у даній справи підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 3000 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-81, 128, 141, 178, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272-274, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС" заборгованість за договором №329961765від 04.03.2019 у розмірі 17414,76 грн (сімнадцять тисяч чотириста чотирнадцять гривень76 копійок), з яких: 6301,90 грн заборгованість за основною сумою боргу; 11112,86 грн заборгованості за процентами.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС" понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 2662,40 грн. та витрати понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС", місцезнаходження за адресою: вул. Юрія Поправки, 6 каб.13, м. Київ, код ЄДРПОУ: 42986956.

відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Суддя Анастасія Ремезок