Суд: Тернопільський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Інші скарги та заяви в процесі виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб)
Дата: 27 жовтня 2026 р.
Справа: №604/987/15-ц
Суддя: Храпак Н. М.
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Справа № 604/987/15-цГоловуючий у 1-й інстанції Сташків Н.Б.
Провадження № 22-ц/817/1350/26Доповідач - Храпак Н.М.
Категорія -
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 жовтня 2026 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
Головуючої - Храпак Н.М.
Суддів - Костів О. З., Хома М. В.,
за участі секретаря - Дідух М.Є.
без участі сторін, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №604/987/15-ц за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Зібаровська Наталія Олександрівна, на ухвалу Підволочиського районного суду Тернопільської області від 03 вересня 2026 року, постановлену суддею Сташківим Н.Б., у справі за скаргою ОСОБА_1 до Збаразького відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції на постанову головного державного виконавця про арешт коштів боржника, -
В С Т А Н О В И В :
у липні 2026 року скаржник ОСОБА_1 звернулась в суд із скаргою до Збаразького відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, на постанову головного державного виконавця про арешт коштів боржника.
В обґрунтування вказаної скарги, посилається на те, що на виконанні у Збаразькому відділі ДВС у Тернопільському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, перебуває виконавче провадження № 49752004, відкрите на підставі виконавчого листа, виданого Підволочиським районним судом. 07.07.2026 року головним державним виконавцем було винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на усі рахунки боржника. Вважає, що оскаржувана постанова містить лише загальне посилання на існування заборгованості у розмірі 99982,22 грн, однак станом на 2026 рік відсутній актуальний розрахунок заборгованості. Також оскаржувана постанова не містить належного обґрунтування суми 99982,22 грн, та не дає можливості перевірити, з яких саме складових вона сформована (основна сума, штрафи, виконавчий збір, витрати виконавчого провадження) тощо, та не містить посилання на документи, які стали підставою для визначення саме такого розміру заборгованості. Фактично держаний виконавець обмежився лише зазначенням цифрового значення без наведення будь-якого правового чи фактичного обґрунтування. Разом із тим, 08.07.2026 державним виконавцем виконавчий лист було повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження», проте не вирішено питання про зняття арешту із коштів боржника. Тобто, на думку скаржника, порушено імперативну норму ч.2 ст. 40 ЗУ «Про виконавче провадження», оскільки немає примусового виконання, а відтак відсутні правові підстави для продовження арешту, у зв`язку з чим просять визнати незаконною та скасувати постанову Збаразького відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 07.07.2026 року про арешт коштів боржника у виконавчому провадженні № 49752004.
Ухвалою Підволочиського районного суду Тернопільської області від 03 вересня 2026 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 до Збаразького відділу державної виконавчої служби у Тернопільському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції на постанову головного державного виконавця про арешт коштів боржника – відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Зібаровська Наталія Олександрівна, подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Підволочиського районного суду Тернопільської області від 03 вересня 2026 року, яким скаргу задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги представник заявника зазначає, що суд фактично не вирішив той предмет спору, який був йому переданий на розгляд.
Одним із самостійних аргументів скарги було те, що постанова від 07.07.2026 містить посилання на заборгованість у розмірі 99 982, 22 грн, однак відсутній належний актуальний розрахунок, з якого можливо встановити: за який конкретно період виникла заборгованість; які суми входять до її складу; який дохід боржника використовувався при її визначенні; якими первинними документами підтверджується саме сума 99 982, 22 грн станом на день накладення арешту.
Суд першої інстанції навів зазначений довід у мотивувальній частині ухвали, однак не надав йому належної правової оцінки та не встановив фактичних обставин, необхідних для його перевірки. Натомість основна частина мотивування судового рішення присвячена зовсім іншому питанню - чи повинен державний виконавець автоматично зняти арешт після повернення виконавчого документа стягувачу за п. 2 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження». Таким чином, суд фактично звузив предмет судового контролю та залишив без вирішення одну із самостійних підстав скарги.
Вказують, що відсутність обов`язку автоматично зняти арешт не доводить законності його первісного накладення на боржника.
В оскаржуваній ухвалі зазначено, що державний виконавець не мав повноважень щодо зняття арешту, «а відтак» відсутні підстави для визнання незаконною та скасування постанови про накладення арешту. Такий причинно-наслідковий зв`язок є юридично необґрунтованим. Те, що виконавець не був зобов`язаний 08.07.2026 автоматично зняти арешт, саме по собі не встановлює законності постанови, якою цей арешт було накладено 07.07.2026.
Суд першої інстанції також не перевірив дотримання головним державним виконавцем строків накладення арешту та момент фактичного виявлення коштів (рахунків) боржника. Відповідно до ст. 13 і ст. 56 ЗУ «Про виконавче провадження», Закон прямо встановлює, що арешт на майно/кошти накладається не пізніше наступного робочого дня після його виявлення, а постанова про арешт виноситься під час відкриття ВП або не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Тому, це також впливає на законність постанови від 07.07.2026.
На підставі наведеного, вважають, що суд першої інстанції не мав права ототожнювати відсутність підстав для автоматичного зняття арешту державним виконавцем із відсутністю повноважень суду перевірити законність такого арешту. Відповідно до ч. 5 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» прямо передбачає, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Законодавство розрізняє: випадки обов`язкового самостійного зняття арешту виконавцем та судовий контроль щодо арешту в інших випадках. Саме тому посилання суду першої інстанції виключно на відсутність у виконавця обов`язку автоматично зняти арешт не є достатньою підставою для відмови у судовому захисті.
Відзиву на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходило.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Зібаровська Н.О. у судове засідання не з`явилася, хоча належним чином була повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить довідка про доставку судової повістки до електронного кабінету. Разом з тим, на адресу суду надіслала заяву, в якій просить розгляд справи проводити за їх відсутності, вказавши, що апеляційну скаргу підтримують в повному обсязі, просять задовольнити.
Представник Збаразького відділу ДВС у Тернопільському районі Тернопільської області Івано-Франківського МРУ МЮ також, у судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчить довідка про доставку судової повістки до електронного кабінету.
Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно з п. 2 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.
У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що постановою державного виконавця Збаразького відділу ДВС у Тернопільському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі Збаразького відділу ДВС) від 07.07.2026, згідно виконавчого листа № 2к/604/1/15, виданого Підволочиським районним судом, накладено арешт на грошові кошти /електронні гроші/, що містяться на відкритих рахунках, гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику ОСОБА_2 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 99 982,22 грн (а.с.76).
Підставою накладення арешту на кошти боржника послужив виконавчий лист Підволочиського районного суду від 29.12.2015 року, на підставі якого надано дозвіл на примусове виконання на території України рішення мирового судді судової дільниці № 5 окружного значення Нижньовартовська Ханти-Мансійського автономного округу – Югри російської федерації від 10 лютого 2011 року про щомісячне стягнення з ОСОБА_2 . На утримання неповнолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліментів у розмірі частини заробітку і (або) іншого доходу, починаючи з 04 вересня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття.
Згідно постанови державного виконавця Збаразького відділу ДВС у Тернопільському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі Збаразького відділу ДВС) від 08.07.2026 року, виконавчий лист № 2-к/604/1/15 виданий 29.12.2015 року, повернутий стягувачу на підставі п.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з відсутністю майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем заходи щодо його розшуку виявились безрезультатними (а.с.77).
Відмовляючи у задоволення скарги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надано належних та допустимих доказів, які вказують на порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження» при накладенні арешту на рахунки боржника та повернення виконавчого документу стягувачу. Суд зауважив, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим. Зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу, що не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання, а відтак правових підстав для зняття арешту з майна боржника не було.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов`язковість судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
У статті 451 ЦПК України зазначено, що за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає оскаржувані дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
Згідно зі статтею 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення оскаржуваних виконавчих дій) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Тобто, виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов`язки суб`єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
Питання організації, порядку та умов виконання судових рішень і рішень інших органів, що підлягають примусовому виконанню, зокрема звернення стягнення на кошти боржника на рахунках в банках, передбачені як Законом України «Про виконавче провадження», так і Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України N 512/5 від 02 квітня 2012 року (далі - Інструкція).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом.
Частиною 5 ст. 26 Закону визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до ст.10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Статтею 13 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.
Відповідно до положень ч. 1, 2, 5 та 6 ст. 48 ЗУ «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (пред`явленні електронних грошей до погашення в обмін на кошти, що перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця). Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
У частині першій та другій статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.
Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Відповідно до пункту 7 розділу VIII Інструкції, розпочинаючи виконання рішення про стягнення коштів, виконавець зобов`язаний винести постанову відповідно до абзацу другого частини першої статті 48 Закону України «Про виконавче провадження».
Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення (частини третя та четверта статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).
Крім того, частина восьма розділу VIII Інструкції визначає, що на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові про накладення арешту зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.
При цьому частина перша та друга стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначають порядок звернення стягнення на майно боржника та обмеження щодо накладення арешту на кошти, що знаходяться на банківських рахунках боржника, у випадках визначених Законами зазначеними у частині другій цієї статті та на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.
Отже, зі змісту вищевказаних норм права слідує, що арешт є початковою та окремою стадією провадження щодо звернення стягнення на майно боржника і являє собою сукупність заходів, що передбачають як наслідок обмеження в праві розпорядження майном, на яке накладається арешт. При цьому виконавець за відсутності відомостей про майно, повідомлених кредитором повинен самостійно здійснити заходи для виявлення такого майна, у тому числі грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках, і перед накладенням арешту на майно (кошти) боржника повинен отримати відомості про наявність у боржника відповідного майна та коштів, зокрема щодо коштів на банківських рахунках - відомості про володільця рахунку, номеру, виду рахунку, суми коштів, що зберігаються на ньому. Саме наявність таких даних дозволяє виконавцю здійснити арешт коштів, що знаходяться на банківських рахунках у відповідності до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» та розділу VIII Інструкції.
Відповідно до пункту 8 розділу VIII Інструкції на кошти та інші цінності боржника, що перебувають на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах, накладається арешт, про що виноситься постанова виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчим документом, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця та вказуються реквізити рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів.
Отже, державний та/або приватний виконавець перед накладанням арешту повинен з`ясувати суму та статус грошей, що знаходяться на рахунку боржника, і у постанові про накладання арешту серед інших відомостей вказати про суму коштів, на яку накладається арешт, або зазначити, що арешт поширюється на кошти на усіх рахунках, у тому числі, що будуть відкриті після накладення арешту. Накладання арешту на суми, що перевищують суми, визначені виконавчим документом, та перевищують суми витрат виконавчого провадження, що підлягають стягненню, є незаконним.
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що постановою державного виконавця Збаразького відділу ДВС у Тернопільському районі Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі Збаразького відділу ДВС) від 07.07.2026 року, згідно виконавчого листа № 2к/604/1/15, виданого Підволочиським районним судом, накладено арешт на грошові кошти /електронні гроші/, що містяться на відкритих рахунках, гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику ОСОБА_2 .
Матеріалами справи підтверджується, що рішення суду боржником у добровільному порядку у повному обсязі не виконано, заборгованість за виконавчим провадженням на момент винесення постанови про арешт майна залишалася непогашеною, а державним виконавцем до накладення арешту вживались заходи примусового виконання, зокрема звернення стягнення на кошти боржника та встановлення його майнового стану.
Відповідно до статей 18, 56 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець має право накладати арешт на майно боржника у межах суми стягнення, а такий арешт є заходом забезпечення виконання рішення суду. При цьому сам по собі арешт майна не свідчить про його вилучення чи реалізацію та не позбавляє боржника права користування належним йому майном.
Підстави для зняття арешту, визначені статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження», на момент розгляду справи були відсутні, а доказів повного погашення заборгованості матеріали справи не містять.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що виконавчий лист № 2-к/604/1/15, виданий 29.12.2015, повернутий стягувачу, на підставі п.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку з відсутністю майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем заходи щодо його розшуку виявились безрезультатними, що стверджується постановою про повернення виконавчого документа стягувача від 08.07.2026 року у ВП 49752004.
Суд акцентує увагу, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим. Зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу, що не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання.
Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 59 Закону Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 12 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 травня 2025 року у cправі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24).
З огляду на зазначене, наклавши арешт на грошові кошти боржника ОСОБА_1 постановою від 07 липня 2026 року у порядку виконання виконавчого провадження №49752004, державний виконавець діяла відповідно до вимог статей 18, 48, 52, 56 Закону України та у межах своїх повноважень.
Таким чином, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи та здійснивши їх аналіз щодо відповідності діючому законодавству, зазначив в оскаржуваному рішенні мотиви відхилення доводів скарги з посиланням на законодавство і судову практику, обґрунтовано відмовив у задоволенні скарги ОСОБА_1 , оскільки скаржницею не надано належних та допустимих доказів, які вказують на порушення державним виконавцем вимог чинного законодавства при накладенні арешту на рахунки боржника та повернення виконавчого документу стягувачу.
Враховуючи зазначене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави вважати дії державного виконавця щодо накладення арешту на грошові кошти ОСОБА_1 , неправомірними відсутні.
Доводи скаржниці про те, що державним виконавцем не дотримано строків накладення арешту відповідно до ст. 56 ЗУ «Про виконавче провадження» є безпідставними та необґрунтованими, з огляду на таке.
У статтях 48, 56 Закону «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови, зокрема, про арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Безумовно, накладення арешту на кошти (майно) боржника є стадією виконавчого провадження - першим етапом звернення стягнення на майно боржника, питання про накладення якого виконавець вирішує під час відкриття виконавчого провадження.
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 29 вересня 2023 року у справі № 336/1212/23 (провадження № 61-6333св23), від 24 січня 2024 року у справі № 338/1549/21 (провадження № 61-9264св23), від 26 вересня 2024 року у справі № 338/1549/21 (провадження № 61-3603св24).
Отже, для встановлення факту порушення строків винесення постанови про арешт коштів боржника необхідно враховувати не лише дату відкриття виконавчого провадження, а й дату фактичного виявлення майна боржника та отримання державним виконавцем відповідних відомостей.
Саме по собі твердження скаржниці про несвоєчасність накладення арешту без належного підтвердження моменту виявлення майна та конкретного порушення встановленого законом строку не свідчить про неправомірність дій державного виконавця.
Колегія суддів звертає увагу, що норми Закону України «Про виконавче провадження» спрямовані на забезпечення обов`язковості та реального виконання судових рішень.
Встановлені законом строки прийняття рішень виконавцем та вчинення виконавчих дій регламентують порядок реалізації ним своїх повноважень. При цьому саме по собі порушення таких строків не припиняє виконавчого провадження, не свідчить про погашення заборгованості та не звільняє боржника від обов`язку виконати судове рішення.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
При цьому, стаття 13 зазначеного Закону передбачає відповідальність виконавців за порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій, однак не встановлює такого правового наслідку, як автоматичне припинення їхніх повноважень або втрата можливості застосовувати передбачені законом заходи примусового виконання.
Зазначений підхід узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 22 червня 2022 року у справі № 645/2675/17, відповідно до якого порушення виконавцем установлених строків має оцінюватися з урахуванням характеру допущеного порушення, його наслідків та впливу на права учасників виконавчого провадження.
Отже, за умови наявності відкритого виконавчого провадження, невиконаного судового рішення, непогашеної заборгованості та дотримання встановленої законом процедури накладення арешту, сам по собі пропуск виконавцем строку вчинення відповідної виконавчої дії не може бути достатньою правовою підставою для скасування постанови про накладення арешту.
Інше тлумачення зазначених норм фактично означало б надання порушенню виконавцем строків такого правового наслідку, який законодавцем прямо не передбачений, та створювало б можливість уникнення боржником застосування заходів примусового виконання судового рішення виключно з огляду на несвоєчасність дій виконавця.
Таким чином, державний виконавець діяла виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а права боржника в межах виконавчого провадження порушені не були.
Доводи апеляційної скарги про про відсутність у постанові про арешт коштів боржника детального розрахунку заборгованості не можуть самі по собі свідчити про незаконність зазначеної постанови.
Так, постанова про арешт коштів боржника від 07.07.2026 є виконавчим документом процесуального характеру, спрямованим на забезпечення виконання рішення, а не документом, який за своїм призначенням повинен містити деталізований розрахунок заборгованості із зазначенням періодів її виникнення, складових сум та первинних документів.
При цьому необхідно враховувати, що державний виконавець здійснює примусове виконання рішення в межах наданих законом повноважень, а накладення арешту на кошти боржника є одним із передбачених законом заходів примусового виконання.
Отже, сам факт відсутності детального розрахунку безпосередньо в постанові про арешт коштів не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій державного виконавця. Вирішальним є встановлення того, чи відповідав застосований захід вимогам закону та чи не вийшов державний виконавець за межі своїх повноважень.
Так, з поданої постанови про арешт коштів боржника вбачається, що арешт накладений на грошові кошти /електронні гроші/, що містяться на відкритих рахунках, гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику ОСОБА_2 у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 99982,22 грн.
Доказів того, що державний виконавець у порушення закону наклав арешт на кошти боржника ОСОБА_1 , що перевищує суму стягнення, або на майно, яке не належить йому на праві приватної власності, матеріали справи не містять та суду не надано.
Крім цього, заявниця, якщо не згідна з розрахунком заборгованості вправі самостійно оскаржити його в суд.
Також є безпідставними посилання ОСОБА_1 в апеляційні скарзі на те, що арешт коштів є суттєвим втручанням у право мирного володіння майном гарантоване статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Так, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
У численних постановах Верховного Суду сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на кошти боржника, за умови відсутності виконавчого провадження, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Одночасно, щоб захід, який становить втручання, відповідав статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має бути доведено, що він був законним, здійсненим «відповідно до загальних інтересів» і існував розумний зв`язок пропорційності між застосовними засобами та метою, якої прагнули досягти.
За недоведеності заявлених в скарзі фактів щодо порушеного права, дії скаржника ОСОБА_1 не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Тож за умов що склалися, чинне законодавство України та положення Конвенції вимагають від національних органів влади забезпечення справедливого балансу між інтересами стягувача, який домігся в суді відновлення його порушеного права і ухвалення рішення яке набрало законної сили і не виконано зовсім, та боржника який ухиляється від виконання такого рішення суду і стверджуючи про покладення на нього індивідуального та надмірного тягарю жодних фактів цього не навів, а обмежився тільки підставами або аргументами на які робиться посилання в скарзі без встановлення відповідних фактів.
Тому колегія суддів вважає, що за встановлених обставин у справі відсутні підстави вважати, що існування обтяження у вигляді арешту є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном, а у державного виконавця були відсутні законодавчі підстави для зняття накладеного у виконавчому провадженні арешту на кошти боржника, який порушив взяті на себе зобов`язання і відмовляється виконувати рішення суду.
За змістом ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено усі обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права та дотримано норми процесуального права при постановленні ухвали.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, про незаконність чи необґрунтованість ухвали не свідчать, а тому відсутні підстави для їх задоволення та скасування ухвали суду першої інстанції.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Зібаровська Наталія Олександрівна, без задоволення, а ухвалу Підволочиського районного суду Тернопільської області від 03 вересня 2026 року - без змін.
Керуючись ст. ст. 141, 259, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Зібаровська Наталія Олександрівна — залишити без задоволення.
Ухвалу Підволочиського районного суду Тернопільської області від 03 вересня 2026 року — залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст судового рішення виготовлено 04 листопада 2026 року.
Головуюча Н.М. Храпак
Судді: О.З. Костів
М.В. Хома
Оригінал: reyestr.court.gov.ua