Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №459/3541/25 — Львівський апеляційний суд

Суд: Львівський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №459/3541/25

Суддя: Крайник Н. П.

Справа № 459/3541/25 Головуючий у 1 інстанції: Отчак Н.Я.

Провадження № 22-ц/811/678/26 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючої: Н.П. Крайник

суддів: Я.А. Левика, М.М. Шандри

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Шептицького міського суду Львівської області від 19 січня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

07.10.2025 року ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики № 5929494 від 31.07.2023 року в розмірі 35717,00 грн.

Позов позивач обгрунтовував тим, що 31.07.2023 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 5929494, який підписано електронним підписом відповідача, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер його мобільного телефону. ТОВ «МАНІФОЮ» виконало умови договору та надало відповідачу кредит в розмірі 11 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а він зобов`язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку, на умовах, визначених договором. 13.12.2023 року між ТОВ «МАНІФОЮ» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 13-12/2023, згідно якого ТОВ «МАНІФОЮ» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняло належні ТОВ «МАНІФОЮ» права вимоги до боржників, зазначеними в Реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників від 13.12.2023 року до договору факторингу № 18-10/2023 від 18.10.2023 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 35717 грн, з яких 11 000 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 24717 грн - сума заборгованості за процентами за користування позикою. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора. З урахуванням наведенного, просив стягнути на свою користь з відповідача зазначену суму заборгованості та судові витрати.

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», заборгованість за договором позики № 5929494 у розмірі 35717,00 грн, з яких 11 000,00 грн -сума заборгованості за основною сумою боргу; 24 717,00 - грн сума заборгованості за процентами за користування позикою.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Вважає оскаржуване рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У скарзі зазначила, що заявлені позивачем суми процентів до стягнення не грунтуються на умовах договору та наданому позивачем розрахунку, а тому не підлягають задоволенню. Іншого належного розрахунку, який би узгоджувався з матеріалами справи, умовами договору позивач суду не надав, не виконавши при цьому покладений на нього процесуальний обов`язок доказування. Разом з тим, наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за договором позики № 5929494 від 31.07.2023 року є відображенням односторонніх арифметичних розрахунків позивача і не є правовою підставою для стягнення відповідних сум з відповідача, оскільки не може слугувати доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідачів. Сама позовна заява не містить таких даних, а лише констатує наявність недоведеного розміру всієї суми непогашеного кредиту. Документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно нормам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», оскільки лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та складені під час здійснення господарської операції, є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Однак, позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, та ін.), тому не має підстав вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також суми відсотків, зазначені в розрахунку та довідці є правильними. Доведеність наявної суми заборгованості за кредитним договором є обов?язком позивача, який він не виконав, оскільки не довів належними та допустимими доказами її розмір. Крім того, суд не врахував, що розмір нарахованих позивачем відсотків значно перевищує розмір заборгованості за кредитом. Вважає, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить встановленим обмеженням ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» та порушує принцип розумності та добросовісності, що є наслідком дисбалансу договірних прав та обов?язків на шкоду позичальника як споживача послуг фінансової установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми відсотків, яка перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України та становить більше ніж п?ятнадцять відсотків простроченного платежу. Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки зі засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Крім того, зазначила, що матеріали справи не містять доказів (поштових квитанцій) направлення позивачем досудових вимог про необхідність сплати простроченої заборгованості, у зв`язку з чим вважає, що звернення ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» з позовом є передчасним, а відтак не підлягає задоволенню.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити частково, стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» 11 000,00 грн заборгованості (тіло кредиту) за договором позики № 5929494 від 31 липня 2023 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд справи судом апеляційної інстанції проведено без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У пункті 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Судом встановлено, що 31.07.2023 року між ТзОВ «МАНІФОЮ» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 5929494, згідно якого позикодавець передав позичальнику у власність грошові кошти (позику), а позичальник прийняв на себе обов`язок повернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) та сплатити позикодавцю проценти від суми позики та всі інші платежі, пов`язані з виконанням цього договору.

Відповідно до п. 2.3.3. договору сума позики становить 11 000,00 грн.

Згідно п. 2.3.4. договору кредит надається до 19.10.2023 року на 80 днів.

Дата надання позики - 31 липня 2023 року. Дата повернення позики - 19 жовтня 2023 року (п.п. 2.3.5., 2.3.6. договору).

Пунктом 2.4 договору визначені процентні ставки, що застосовуються в межах строку позики:

2.4.1. Акційна процентна ставка, фіксована: 1,74300% на день - застосовується протягом першого розрахункового періоду у разі наявності акційних пропозицій та діє лише за умови дотримання позичальником умов оплати заборгованості за цією ставкою відповідно до п. 3.1.1 цього договору.

2.4.2. Базова процентна ставка, фіксована: 2,49000% на день - застосовується протягом першого розрахункового періоду відповідно до 3.1.2 цього договору, а також у разі продовження строку позики протягом першого розрахункового періоду згідно умовами відповідної додаткової угоди, укладеної сторонами цього Договору.

2.4.3. Основна процентна ставка, фіксована: 3,00000% на день – застосовується протягом усього строку позики, крім першого розрахункового періоду.

Відповідно до п.п. 2.5. договору позики № 5929494 від 31.07.2023 року позика надається позичальнику в день підписання сторонами договору позики шляхом безготівкового переказу на банківський рахунок позичальника за номером електронного платіжного захисту (банківської карти) НОМЕР_1 , зареєстрованого позичальником для цієї цілі в Особистому кабінеті.

Договір позики підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису), який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, про що свідчить п. 10 договору позики, реквізити та підпис сторін.

Підписуючи договір, відповідач підтвердив, що в чіткій та зрозумілій формі отримав інформацію, передбачену ч. 2 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також інформацію щодо своїх прав та обов`язків згідно Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про Захист персональних даних» (п.п. 8.3.3. п. 8 договору позики).

Згідно п.п. 9.1. договір позики укладається в інформаційно-телекомунікаційній систем позикодавця в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію» шляхом попереднього розміщення позикодавцем в Особистому кабінеті позичальника договору позики для вивчення та прийняття його умов позичальником шляхом введення одноразового ідентифікатора з метою підписання запропонованого позикодавцем договору у відповідне поле.

Відповідно до п.п. 10.1.5. та п.п. 10.1.6. договору позики відповідач підтвердив, що вивчив та повністю погодився з умовами Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТзОВ «МАНІФОЮ», які є невід`ємною частиною договору, також вивчив та повністю погодився з умовами цього договору позики.

ТзОВ «МАНІФОЮ» виконало умови договору та надало відповідачу позику в розмірі 11 000 грн.

При цьому, відповідач не виконав покладеного на нього за договором позики № 5929494 від 31.07.2023 року зобов`язання, не здійснив жодного платежу для погашення заборгованості, розмір якої згідно наданого позивачем розрахунку станом на 13.12.2023 року за період строку дії договору з 31.07.2023 року по 19.10.2023 року становить 35717,00 грн, з яких 11000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 24717,00 грн - сума заборгованості за процентами за користування позикою.

13.12.2023 року між ТзОВ «МАНІФОЮ» та ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 13-12/2023, відповідно до якого ТОВ «МАНІФОЮ» передало (відступило) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» прийняло належні ТОВ «МАНІФОЮ» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників.

Згідно п. 3.3. договору факторингу № 13-12/2023 від 13 грудня 2023 року ціна продажу за договором становить 257 922,37 грн.

Моментом виконання фактором грошового зобов`язання сторони визначили момент надходження ціни продажу за цим договором на рахунок клієнта, зазначений в п. 3.4. договору (п. 3.6. договору).

Платіжною інструкцією № 20598 від 13 грудня 2023 року підтверджується, що ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перерахувало на рахунок ТзОВ «МАНІФОЮ» 257 922,37 грн як плату за відступлення права вимоги за договором факторингу № 13-12/2023 від 13 грудня 2023 року.

Актом приймання-передачі Реєстру боржників від 13 грудня 2023 року до договору факторингу № 13-12/2023 від 13 грудня 2023 року підтверджується, що ТзОВ «МАНІФОЮ» передало, а ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» прийняло реєстр боржників.

Згідно реєстру боржників, що є додатком № 1 до договору факторингу № 13-12/2023 від 13 грудня 2023 року та невід`ємною його частиною, до ТзОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором позики № 5929494 від 31.07.2023 року на суму 35717,00 грн, з яких 11000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 24717,00 грн - сума заборгованості за процентами за користування позикою.

Задовольняючи позов ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав зобов`язань за договором позики № 5929494 від 31.07.2023 року, тому з нього на користь позивача, що набув право вимоги за цим договором, підлягає стягненню заборгованість в розмірі 35717,00 грн, з яких 11000,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 24717,00 грн - сума заборгованості за процентами за користування позикою.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується повністю, оскільки такий відповідає матеріалам справи та зібраним у справі доказам, якими підтверджено, що сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача на укладення такого договору саме на таких умовах шляхом його підписання за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідач, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав належних та допустимих доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості, в тому числі і таких, що підтверджували б сплату заборгованості в повному обсязі чи відсутність такої або наявність заборгованості в іншому розмірі. Крім того, будь-якого іншого розрахунку заборгованості відповідачем надано не було.

При цьому, колегія суддів не може погодитися з доводами апелянта про відсутність підстав для задоволення позову ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» в частині стягнення з відповідача на користь позивача 24717,00 грн заборгованості за процентами за користування позикою з покликанням на те, що заявлений до стягнення борг суперечить засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, є несправедливим в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, у пункті 5 частини 3 статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» зазначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Тобто, наведене передбачає право суду зменшити розмір заборгованості за тими процентами, які нараховуються як міра відповідальності за неналежне виконання позичальником обов`язку щодо своєчасного повернення отриманих у кредит грошових коштів.

У пункті 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження N 12-79гс19) зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Однак у даній справі позивач вимогу про стягнення процентів, що нараховуються за прострочення виконання грошових зобов`язань не заявляв, а лише просив, крім тіла кредиту, стягнути проценти за правомірне користування позичальником кредитними коштами.

Розмір процентів за користування кредитними коштами був визначений сторонами договору за їх взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України, при цьому волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним. Відповідач, укладаючи кредитний договір, мав можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище.

За таких обставин відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності.

У постанові Верховного Суду від 07.02.2022 року у справі 758/2575/17 зазначено, що відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією з фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 нього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Верховний Суд у постанові від 07 квітня 2021 року у справі № 623/2936/19 вказав, що виходячи з оплатного характеру кредитного договору, відсутні підстави вважати, що умови договору про сплату процентів за користування кредитом, є несправедливими та призводять до дисбалансу прав та обов`язків сторін договору, оскільки вказаний розмір процентної ставки погоджено за домовленістю сторін у заяві-анкеті.

Отже, вказані умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки розмір процентів за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому ст. 627 ЦК України.

При цьому проценти за кредитним договором, згідно статті 1056-1 ЦК України, не мають компенсаційного характеру та є платою за користування чужими грошима, їх розмір визначається сторонами договору, тому положення пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до умов договору про встановлення розміру процентів не підлягає застосовуванню.

Крім того, колегія суддів враховує, що станом на час укладення договору 31.07.2023 року була відсутня імперативна норма, яка б обмежувала розмір процентів за користування кредитом у договорі про споживчий кредит та дозволяла б застосувати конструкцію нікчемності умови договору про споживчий кредит (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

За відсутності підстав для застування конструкції нікчемності умови, до правових способів коригування процентів за користування кредитом в договорі позики, який укладено 31.07.2023 року, з урахуванням змісту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», потрібно віднести оспорюваність умови договору чи договору, зміну договору, тлумачення умов договору.

Натомість оспорюваність умови договору чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит без відповідної позовної вимоги споживача суд застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови договору чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Зазначене відповідає правовій позиції Об`єднаної палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Інші доводи скарги правильних висновків суду не спростовують, підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.

Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено - 28 жовтня 2026 року.

Керуючись ч. 5 ст. 268, ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Шептицького міського суду Львівської області від 19 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 28 жовтня 2026 року.

Головуючий: Н.П. Крайник

Судді: Я.А. Левик

М.М. Шандра

Оригінал: reyestr.court.gov.ua