Суд: Салтівський районний суд міста Харкова
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №643/16108/26
Суддя: Семенова Я. Ю.
Справа № 643/16108/26
Провадження № 2/643/8836/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.11.2026 м. Харків
Салтівський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого - судді Семенової Я.Ю.,
за участю секретаря судового засідання – Кашуби Ю.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
у с т а н о в и в :
Стислий зміст позовних вимог та доводів позивача
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» в особі представника Какун А.С., яка діє на підставі довіреності, звернувся до Салтівського районного суду міста Харкова з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за Кредитним договором №104045216 в сумі 24 417,50 грн, з яких: 9 793,90 грн – сума заборгованості за основним зобов`язанням; 4 443,60 грн – сума заборгованості по процентам за користування кредитом; 5 180,00 грн – сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту; 5 000,00 грн – сума заборгованості за неустойкою. Також просить стягнути з відповідача понесені судові витрати.
В обґрунтування пред`явлених вимог позивачем зазначено, що 08.01.2026 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір №104045216 в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-комунікаційній системі Товариства та доступний зокрема через сайт Товариства таабо відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Зазначив, що підписанням кредитного договору відповідач підтвердив, що він ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав проєкт цього кредитного договору разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами. Посилався, що 25 травня 2026 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено Договір факторингу №25052026, у відповідності до умов якого ТОВ «Мілоан» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Мілоан» права вимоги до боржників, вказаними у Реєстрі боржників. Зазначив, що відповідно до Реєстру боржників №2 від 25 травня 2026 року до договору факторингу № 25052026 від 25.05.2026, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 24 417,50 грн, з яких: 9 793,90 грн – сума заборгованості за основним зобов`язанням; 4 443,60 грн – сума заборгованості по процентам за користування кредитом; 0,00 грн. – сума заборгованості по комісії за надання кредиту; 5 180,00 грн – сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту; 5 000,00 грн – сума заборгованості за неустойкою (штраф, пеня). Зазначив, що кредитні кошти в сумі 10 000 грн перераховано 08.01.2026 на карту відповідача НОМЕР_1 , емітовану ПриватБанк, вказану особисто відповідачем відповідно до умов Договору. Зауважив, що з моменту отримання права вимоги до відповідача - з 25 травня 2026 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
Аргументи учасників справи
21.09.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Скользнєвої В.В. надійшов відзив на позов, в якому відповідач просив позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів» задовольнити частково, стягнувши з нього, ОСОБА_1 , прострочені відсотки за користування кредитом у розмірі 4 443,60 грн. В обґрунтування обраної позиції посилався, що позивачем заявлена вимога щодо стягнення з нього, відповідача, заборгованості за неустойкою (штраф, пеня) у розмірі 5 000,00 грн. Кредитний договір було укладено 08.01.2026, тобто у період дії воєнного стану. Оскільки вказана заборгованість була нарахована кредитором у період дії в Україні воєнного стану, то він на підставі п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України звільняється від обов`язку сплати на користь позивача, як кредитодавця, таких процентів. Таким чином, посилався, що вимога кредитора про стягнення з нього заборгованості за неустойкою (штраф, пеня) в розмірі 5 000,00 грн є неправомірною, у зв`язку із чим не підлягає стягненню. Зазначив, що положення п. 1.5.2. кредитного договору про обов`язок оплати позичальником комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Зазначив, що кредитний договір №104045216 було укладено 08.01.2026. Відповідно до п. 1.3. та п. 1.4. останнього строк кредиту – 360 днів, тобто до 03.01.2027. Позивач звернувся до суду із відповідною позовною заявою 28.07.2026. Отже, заявляючи до стягнення заборгованість за кредитним договором, позивач фактично вимагає дострокового повернення суми кредиту, строк виконання якої відповідно до умов договору ще не настав. Звертав увагу, що матеріали справи не містять ані доказів наявності вимоги про дострокове повернення боргу, ані доказів направлення йому, ОСОБА_1 , та одержання ним вказаної вимоги. Таким чином, посилався, що з урахуванням строку дії кредитного договору та відсутності належної вимоги про дострокове повернення кредиту, стягненню може підлягати виключно сума прострочених процентів у розмірі 4 443,60 грн, сума основного боргу (тіло кредиту) у розмірі 9 793,90 грн достроковому стягненню не підлягає, оскільки строк її повернення відповідно до умов кредитного договору на момент звернення позивача до суду ще не настав.
23.09.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» Миколаєнко В.М., яка діє на підставі довіреності, надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача звертала увагу, що відповідачем у відзиві на позов факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів не спростовується. Посилався, що за договорами, укладеними з 24.01.2024, кредиторам дозволено здійснювати нарахування неустойки (штрафу, пені) та інших платежів, передбачених договором про споживчий кредит за прострочення виконання зобов`язань.
Рух справи
Салтівський районний суд міста Харкова ухвалою від 31.07.2026 відкрив провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, призначив судове засідання, задовольнив клопотання позивача про витребування доказів, витребував від АТ КБ «ПриватБанк» інформацію: чи емітувалась на ім`я ОСОБА_1 платіжна картка № НОМЕР_1 ; виписку по рахунку за номером картки НОМЕР_1 за період з 08.01.2026 по 13.01.2026.
17.08.2026 на адресу Салтівського районного суду міста Харкова від АТ КБ «ПриватБанк» надійшла витребувана інформація.
Салтівський районний суд міста Харкова ухвалою від 06.10.2026 задовольнив заяву представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Ужви К.Р. про проведення судових засідань по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в режимі відеоконференції.
Участь у справі сторін та інших учасників справи
Представник позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно, у прохальній частині позовної заяви та у відповіді на відзив просив проводити розгляд справи за відсутності представника ТОВ «Фінансова Компанія «Європейська агенція з повернення боргів».
Відповідач та його представники у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином та своєчасно, про причини неявки суду не повідомили.
За правилами ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За правилами п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Суд, беручи до уваги тривалість перебування даної цивільної справи у провадженні суду, строки розгляду справи по суті, визначені ЦПК України, клопотання представника позивача про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «ФК «ЄАПБ», ураховуючи, що відповідач скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на позов, вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи сторін.
Ураховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин
08.01.2026 між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» було укладено Договір про споживчий кредит №104045216 (індивідуальна частина) у формі електронного документа з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором позичальника 104446, відповідно до п. 1.1 якого кредитодавець зобов`язався на умовах визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3. договору надати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у п. 1.2. договору у кредит, а позичальник зобов`язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісії та проценти за користування кредитом відповідно до Графіку платежів та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором (а.с. 10-15).
Умовами п. 1.2-1.3 Договору передбачено, що сума кредиту (загальний розмір) складає: 10 000,00 гривень. Кредит надається загальним строком на 360 днів за умови виконання позичальником Графіку платежів, з 08.01.2026 (дата надання кредиту).
Згідно з п. 1.4 Договору повернення кредиту, сплата комісії за надання кредиту, комісії за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) та процентів за користування кредитом має здійснюватися позичальником зі встановленою періодичністю відповідно до Графіку платежів, наведеному у додатку №1 до договору. Остаточний термін (дата) повернення кредиту, сплати комісій та процентів за користування кредитом (за умови дотримання Графіку платежів): 03.01.2027 (дата остаточного погашення заборгованості).
У п. 1.5 договору визначено, що загальні витрати позичальника за кредитом складають 32413,40 грн. Денна процентна ставка складає: (32413,40 грн / 10000,00 грн) / 360 днів * 100% = 0,90%. Орієнтовна реальна річна процентна ставка дорівнює 1373,95 відсотків річних. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника складає 42413,40 грн.
У п. 1.5 сторони погодили, що комісія за надання кредиту становить 0,00 грн (п.п. 1.5.1); комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) (за весь строк кредитування) становить 16 280,00 грн, що нараховується за ставкою 7,40 відсотків від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені Графіком платежів, який є додатком №1 до цього Договору (п.п. 1.5.2.). Проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів, нараховуються за ставкою 3.65 відсотків річних на фактичну заборгованість за кредитом (п.п. 1.5.3); проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 180,00 відсотків річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів (п.п. 1.5.4).
Відповідно до п. 2.1 кредитного договору кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 .
У п. 2.2 договору сторони погодили, що проценти нараховуються за стандартною ставкою, що визначена п. 1.5.4. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, та з інших причин визначена в п. 1.5.3 процентна ставка протягом встановленого Графіком платежів першого розрахункового періоду запропонована Позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну ставку визначену п. 1.5.4 Договору.
Згідно з п. 2.3 договору пролонгація та право позичальника продовжувати строк кредитування або строк виплати кредиту за цим Договором не передбачені, якщо інше не буде встановлено додатковою домовленістю (угодою) сторін.
Позичальник зобов`язується здійснювати повернення кредиту, сплачувати проценти за користування кредитом, комісії за надання та обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) в розмірі та у терміни, що встановлені у Графіку платежів, наведеному у додатку №1 до Договору, що є невід`ємною частиною Договору. Позичальник має сплачувати поточний загальний платіж за розрахунковий період в день закінчення розрахункового періоду (дату платежу), згідно Графіку платежів. Сплата заборгованості до настання дати платежу не звільняє Позичальника від необхідності сплати заборгованості в дату платежу, проте може зменшувати її розмір. Сплата заборгованості після спливу дати платежу призводить до прострочення і є підставою виникнення у Позичальника додаткових обов`язків щодо сплати штрафів та/або процентів, згідно розділу 4 Договору (п.п. 2.4.1).
У разі затримання позичальником сплати частини кредиту та/або процентів та/або комісії щонайменше на один календарний місяць, кредитодавець має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі. Кредитодавець у письмовій формі повідомляє позичальника про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов Договору вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення кредиту, такі платежі або повернення кредиту здійснюються позичальником протягом 30 календарних днів. Якщо протягом цього періоду позичальник усуне порушення умов Договору, вимога кредитодавця втрачає чинність (п.п. 2.4.3).
ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» підписали Додаток №1 до Договору про споживчий кредит №104045216 від 08.01.2026, який містить Графік платежів, який визначає порядок повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій за надання та обслуговування кредиту (кредитної заборгованості), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення (а.с. 16).
Крім того, 08.01.2026 ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором 444114 підписав Паспорт споживчого кредиту №104045216 (а.с. 18) та Додаток №2 до Договору про споживчий кредит №104045216 від 08.01.2026, який містить заяву на отримання кредиту №104045216, та Додаток №3 до Договору про споживчий кредит №104045216 від 08.01.2026, який містить додаткові дані позичальника для взаємодії за кредитним договором (а.с. 17).
Згідно платіжним дорученням 114222198 від 08.01.2026, ТОВ «Мілоан» через ТОВ ФК Контрактовий дім перерахувало 10 000,00 грн ОСОБА_1 на кредитний рахунок НОМЕР_1 (а.с. 22).
На виконання ухвали Салтівського районного суду міста Харкова від 31.07.2026 АТ КБ «ПриватБанк» надано повідомлення №20.1.0.0.0/7-260804/58731-БТ від 12.08.2026, згідно з яким на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_2 . До повідомлення додано виписку по вказаному рахунку за період з 08.01.2026 по 13.01.2026, з якої убачається, що 08.01.2026 на картку було зараховано грошові кошти в сумі 10 000,00 грн (а.с. 58-59).
Як убачається з відомості про щоденні нарахування та погашення, складеного ТОВ «Мілоан», заборгованість ОСОБА_1 за Договором №104045216, 08.01.2026 ОСОБА_1 було надано кредит в сумі 10 000,00 грн, за період з 09.01.2026 по 07.02.2026 йому нараховувалися проценти згідно з п. 1.5.3 договору в сумі 1,00 грн та 0,98 грн на день, 02.04.2026 ОСОБА_1 було частково сплачено заборгованість за процентами та за тілом кредиту. 08.02.2026, 23.02.2026, 10.03.2026, 25.03.2026, 09.04.2026, 24.04.2026, 09.05.2026, 24.05.2026 ОСОБА_1 нараховувалася комісія за обслуговування кредиту по 740,00 грн. З 08.02.2026 по 25.05.2026 ОСОБА_1 нараховувалися проценти згідно з п. 1.5.34 договору в сумі 48,46 грн та 48,30 грн на день. 22.02.2026 ОСОБА_1 , сплатив комісію в сумі 740,00 грн, частково сплатив заборгованість за тілом кредиту та процентами. 12.03.2026, 27.03.2026, 11.04.2026, 26.04.2026, 11.05.2026 ОСОБА_1 нараховано штраф відповідно до п. 4.1 договору (а.с. 23-24).
25 травня 2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу №25052026, згідно з яким ТОВ «ФК «ЄАПБ» зобов`язалося передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Мілоан» (ціна продажу) за плату, а ТОВ «Мілоан» відступити ТОВ «ФК «ЄАПБ» право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб – боржників (а.с. 25-30).
Відповідно до п. 1.2 договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників, згідно з додатком №2.
Відповідно до п. 3.3 договору факторингу ціна продажу за договором включає в себе ціну продажу згідно з реєстром боржників №1 від 25 травня 2026 року, реєстром боржників №2 від 25 травня 2026 року та становить 9 396 483,47 грн.
25 травня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» підписали Акт прийому-передачі Реєстру Боржників №2 від 25 травня 2026 року за Договором факторингу №25052026 від 25 травня 2026 року (а.с. 31).
Згідно з платіжною інструкцією №111 від 26 травня 2026 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» перерахувало ТОВ «Мілоан» 9 396 483,47 грн, як оплату згідно з Договором факторингу №25052026 від 25.05.2026 (а.с. 32).
Як убачається з витягу з Реєстру боржників №2 від 25 травня 2026 року ТОВ «ФК №ЄАПБ» отримало право грошової вимоги до боржника ОСОБА_1 за договором №104045216 від 08.01.2026 в сумі 24 417,50 грн, з яких: сума заборгованості за основним зобов`язанням – 9 793,90 грн, сума заборгованості за процентами – 4 443,60 грн, сума заборгованості по комісії за обслуговування кредиту – 4 440,00 грн; сума заборгованості за неустойкою (штраф/пеня) – 5 000,00 грн (а.с. 33).
Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду
Однією із загальних засад цивільного законодавства України є свобода договору (п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України).
У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Правилами ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
За правилами ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа.
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1ст. 1048 ЦК України).
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору.
Положеннями ч. 1 ст. 1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За вимогами ст. 626 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
У статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 Цивільного кодексу України).
Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов`язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частино 2 статті 77 ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, судом установлено, що 08.01.2026 між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» було укладено Договір про споживчий кредит №104045216 (індивідуальна частина) у формі електронного документа з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором позичальника 104446, відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію».
Як виснував Верховний Суд у вкладі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 29.05.2024, прийнятій у справі №545/1750/21, провадження №61-1177св24, за правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
При укладенні цього договору сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору.
Матеріалами справи знаходить своє підтвердження, що ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за договором виконало, перерахувавши на рахунок відповідача 08.01.2026 грошові кошти в сумі 10 000,00 гривень. Більш того, у відзиві на позов відповідач не заперечував щодо укладення вказаного кредитного договору та отримання кредитних коштів.
Як це унормовано вимогами ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Правилами ст. 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до вимог ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням, як це визначено положеннями ст. 516 ЦК України.
Правилами ст. 517 ЦК України закріплено, що первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.
Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Виходячи з наведеного вище, до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором про споживчий кредит №104045216 (індивідуальна частина) від 08.01.2026, на підставі договору факторингу №25052026.
Суд, дослідивши надані докази, доходить висновку, що знаходить своє підтвердження обставина наявності у відповідача ОСОБА_1 перед позивачем заборгованості за Договором №104045216 від 08.01.2026.
Водночас, вирішуючи питання щодо розміру такої заборгованості, суд зважає на таке.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №104045216 від 08.01.2026 заборгованості в сумі 24 417,50 грн, яка складається з: 9 793,90 грн - заборгованість за основним зобов`язанням; 4 443,60 грн - заборгованість за процентами; 5 180,00 грн – заборгованість по комісії за обслуговування кредитом; 5 000,00 грн –заборгованість за неустойкою (штраф, пеня).
Так, відповідно до п. 1.3 договору №104045216 від 08.01.2026 кредит надається загальним строком на 360 днів за умови виконання позичальником Графіку платежів, з 08.01.2026 (дата надання кредиту).
Згідно з п. 1.4 договору остаточний термін (дата) повернення кредиту, сплати комісій та процентів за користування кредитом (за умови дотримання Графіку платежів): 03.01.2027 (дата остаточного погашення заборгованості).
У п. 2.2 договору сторони погодили, що проценти нараховуються за стандартною ставкою, що визначена п. 1.5.4. цього Договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, та з інших причин визначена в п. 1.5.3 процентна ставка протягом встановленого Графіком платежів першого розрахункового періоду запропонована Позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну ставку визначену п. 1.5.4 Договору.
Проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів, нараховуються за ставкою 3.65 відсотків річних на фактичну заборгованість за кредитом (п.п. 1.5.3); проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 180,00 відсотків річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів (п.п. 1.5.4).
Відповідно до п.п. 2.4.3 договору у разі затримання позичальником сплати частини кредиту та/або процентів та/або комісії щонайменше на один календарний місяць, кредитодавець має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі. Кредитодавець у письмовій формі повідомляє позичальника про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов Договору вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення кредиту, такі платежі або повернення кредиту здійснюються позичальником протягом 30 календарних днів. Якщо протягом цього періоду позичальник усуне порушення умов Договору, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Відтак, умовами кредитного договору №104045216 від 08.01.2026, укладеного між сторонами, погоджено, що датою остаточного погашення заборгованості є 03.01.2027.
Відповідно до п.п. 2.4.3 договору у разі затримання позичальником сплати частини кредиту та/або процентів та/або комісії щонайменше на один календарний місяць, кредитодавець має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі. Кредитодавець у письмовій формі повідомляє позичальника про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов Договору вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення кредиту, такі платежі або повернення кредиту здійснюються позичальником протягом 30 календарних днів. Якщо протягом цього періоду позичальник усуне порушення умов Договору, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Матеріали справи не містять доказів того, кредитний договір №104045216 від 08.01.2026 було достроково розірвано сторонами, відсутні відомості про повідомлення позичальника про затримання позичальником сплати частини кредиту та/або процентів та/або комісії щонайменше на один календарний місяць, з вимогою повернути кредит, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, відповідно до умов п. 2.4.3 договору.
Відтак, станом на дату подання позовної заяви кінцева дата повернення (виплати) кредиту не настала.
За правилами ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.
Кредитодавець зобов`язаний у письмовій формі повідомити споживача про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені.
Якщо кредитодавець відповідно до умов договору про споживчий кредит вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі платежі або повернення споживчого кредиту здійснюються споживачем протягом 30 календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - 60 календарних днів з дня одержання від кредитодавця повідомлення про таку вимогу. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про споживчий кредит, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Так, як було зазначено судом, у п. 2.4.3 кредитного договору сторони погодили, що у разі затримання позичальником сплати частини кредиту та/або процентів та/або комісії щонайменше на один календарний місяць, кредитодавець має право вимагати повернення кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі. Кредитодавець у письмовій формі повідомляє позичальника про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушення, та строку, протягом якого вони мають бути здійснені. Якщо кредитодавець відповідно до умов Договору вимагає здійснення платежів, строк сплати яких не настав, або повернення кредиту, такі платежі або повернення кредиту здійснюються позичальником протягом 30 календарних днів. Якщо протягом цього періоду позичальник усуне порушення умов Договору, вимога кредитодавця втрачає чинність.
Однак доказів дотримання позивачем вимог ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування» та п. 2.4.3 кредитного договору, суду не надано, а відтак позивач не має права вимагати повернення тіла кредиту (суми позики) без застосування відповідної процедури.
Такий висновок суду відповідає висновку Великої палати Верховного Суду у справі № 638/13683/15-ц (постанова від 26 травня 2020 року) про те, що звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України "Про захист прав споживачів" порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором. І хоча у цій справі суд виснував про застосування частини 10 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, однак і ч. 4 ст. 16 Закону України "Про споживче кредитування" вимагає дотримання певної процедури для набуття права на дострокове повернення кредиту у разі порушення його умов позичальником.
Отже, позивач звернувся до суду, не набувши права на дострокове стягнення тіла кредиту (суми позики), строк сплати якої настане лише 03.01.2027 та передчасно заявив вимогу про його стягнення, а тому у стягненні заборгованості за тілом кредиту в сумі 9 793,90 грн слід відмовити.
З цієї ж підстави стягненню підлягають проценти, строк сплати яких настав відповідно до умов кредитного договору №104045216 від 08.01.2026 в сумі 4 443,60 грн
Водночас, перевіривши розмір заборгованості за процентами, суд доходить такого висновку.
Згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
10.06.2017 набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016 №1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв`язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Правилами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
Як виснував Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 31.07.2025, прийнятій у справі №199/441/21, провадження №61-9002св23, положення договору про надання споживчого кредиту, які передбачають здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону «Про споживче кредитування», є нікчемними.
Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року у справі №6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Вказане відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 року у справі №708/195/19.
Як зазначалося судом вище, умовами укладеного між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 договору (п.п. 1.5.2 п. 1.5) встановлено комісію за обслуговування кредиту, тобто фактично встановлено плату позичальника за дії, які не є послугою в розумінні Закону України «Про споживче кредитування».
Ураховуючи наведене, умови щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту, є нікчемними.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг, як це закріплено вимогами ч. 3 ст. 55 вказаного Закону.
Як унормовано положеннями ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Правилами ч. 1, ч. 2 ст. 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
За змістом ч. 3 ст.12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, суд доходить висновку про те, що послуга з надання споживчого кредиту є діяльністю банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, не відповідає змісту кредитних правовідносин.
Виходячи із принципів справедливості та добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги заборонено нормативно-правовими актами.
З огляду на викладене вище, положення Договору про споживчий кредит №104045216 (індивідуальна частина) від 08.01.2026 про сплату позичальником на користь банку комісії за обслуговування кредиту (п.п. 1.5.2 п. 1.5 Договору) суперечать положенням ч. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» і є нікчемними з моменту укладення цього правочину.
За таких обставин, ТОВ «Мілоан» без належних на те правових підстав була нарахована комісія за обслуговування кредиту, а відтак позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» про стягнення з відповідача заборгованості за комісією в сумі 5 180,00 грн є необґрунтованими з наведених вище підстав та задоволенню не підлягають.
Крім того, з відомості про щоденні нарахування та погашення, складеного ТОВ «Мілоан», убачається, що 08.02.2026, 23.02.2026, 10.03.2026, 25.03.2026, 09.04.2026, 24.04.2026, 09.05.2026, 24.05.2026 ОСОБА_1 нараховувалася комісія за обслуговування кредиту по 740,00 грн. 22.02.2026 ОСОБА_1 сплатив комісію в сумі 740,00 грн.
З огляду на те, що суд дійшов висновку про необґрунтованість та неправомірність нарахування відповідачеві комісії за обслуговування кредиту, відтак кошти, сплачені відповідачем 22.02.2026 в рахунок погашення заборгованості за комісією в сумі 740,00 грн мають бути зараховані в рахунок погашення процентів за користування кредитом.
З огляду на викладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за процентами в сумі 3 703,60 гривень (4 443,60 – 740,00).
Крім того, суд погоджується з доводами відповідача щодо неправомірності нараховання первісним кредитором відповідачу штрафу в сумі 5 000,00 грн, з огляду на таке.
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі № 183/7850/22 від 31 січня 2024 року зазначено, що касаційний суд вже робив висновки щодо застосування пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що:
на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 вересня 2023 року в справі №910/8349/22);
на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі №706/68/23 (провадження №61-8279св23).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:
(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;
(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;
(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Як убачається з матеріалів справи, заявлений позивачем штраф у сумі 5 000,00 грн нарахований у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором у період дії воєнного стану.
Таким чином, суд доходить висновку, що нарахування позивачем ТОВ «ФК «ЄАПБ» відповідачу штрафу за невиконання грошового зобов`язання є неправомірним, а відтак у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача штрафу в сумі 5 000,00 грн слід відмовити.
Відтак, позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню в сумі 3 703,60 гривень.
Розподіл судових витрат
Згідно з платіжною інструкцією кредитового переказу коштів №167311 від 14.07.2026 при пред`явленні позову через підсистему «Електронний суд» позивачем були понесені витрати по сплаті судового збору у сумі 2 662,40 гривень.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача на 15,17%, з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 403,88 гривень (2 662,40 : 100 х 15,17 = 403,88).
Крім зазначеного, у відзиві на позов відповідач просив стягнути з позивача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 8 000,00 гривень.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, відповідачем надано копію договору про надання правничої допомоги від 06.09.2026, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Скользнєвою В.В., Акт здачі-прийняття наданих послуг, підписаний 09 липня 2026 року, копію квитанції до прибуткового касового ордера №б/н від 09.09.2026, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Скользнєвої В.В., ордер серії АР №1348115 на надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Скользнєвою В.В.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушення, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Не належить до інших видів правничої допомоги лобіювання, що здійснюється відповідно до Закону України "Про лобіювання" (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до статті 19 вказаного вище Закону, видами адвокатської діяльності, зокрема є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час, як це унормовано положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування гонорару за надання правничої допомоги суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (справа № 12-171гс19).
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірнимі з: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт(надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Уразі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Отже, виходячи з наведених положень, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
За змістом статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (ч. 1 ст. 182 ЦПК України).
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема у положеннях частин п`ятої та шостої статті, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності.
Якщо сторона документально доведе, що вона понесла витрати на правничу допомогу, а саме: надасть договір про правничу допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату цих послуг (в разі наявності таких), розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Так, суд зазначає, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат повинен бути співмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Отже, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони; врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 по справі 922/1964/21, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру і порядку обчислення таких витрат.
Аналізуючи надані представником відповідача – адвокатом Скользнєвою В.В. документи в обґрунтування понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд доходить такого висновку.
Так, згідно з Актом здачі-прийняття наданих послуг, підписаного 09.07.2026 ОСОБА_1 та адвокатом Скользнєвою В.В., адвокат надав, а замовник одержав таку правничу допомогу: 1) ознайомлення з матеріалами справи: 2 години, розмір гонорару за 1 годину - 1000,00 грн, загальний розмір гонорару – 2 000,00 грн; 2) написання відзиву на позовну заяву: 2 години, розмір гонорару за 1 годину – 3 000,00 грн, загальний розмір гонорару – 6 000,00 грн; всього загальний розмір гонорару – 8 000,00 грн.
З копії квитанції до прибуткового касового ордера №б/н від 09.09.2026, адвокатом Скользнєвою В.В. прийнято від ОСОБА_1 8 000,00 грн, як оплату за надані послуги адвоката згідно з Договором від 06.09.2026 та Акту здачі-прийняття наданих послуг.
Водночас, що стосується такого виду правничої допомоги, як ознайомлення з матеріалами справи, вартість якої представником відповідача обраховано в сумі 2 000,00 грн, то суд зазначає, що ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді не відповідають критерію неминучості витрат сторони у судовій справі, оскільки саме по собі ознайомлення з матеріалами справи не належать до представництва та захисту прав клієнта у суді та охоплюються (є складовою) підготовки та подання відзиву на позовну заяву, тому ознайомлення з матеріалами справи не може вважатися фактично понесеними витратами як окремий вид робіт, виконаних адвокатом.
Разом з тим, суд зважає на те, що представником відповідача було підготовлено та подано відзив на позовну заяву, в ході підготовки якого представник відповідача вивчала матеріали справи та здійснювала їх аналіз. Вартість витрат на підготовку та подачу відзиву на позовну заяву між відповідачем та адвокатом погоджено в розмірі 6 000,00 грн.
Як виснував Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 23.01.2025, прийнятій у справі №369/849/18, провадження №61-1167св23, «Заявлені витрати в частині ознайомлення з ухвалою Верховного Суду про відкриття провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, формування позиції, вивчення та аналіз судової практики і законодавства, необхідного для підготовки відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2, підготовка та подання через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду заяви про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді не відповідають критерію неминучості витрат сторони у судовій справі, оскільки сам по собі аналіз ухвали про відкриття касаційного провадження, формування позиції, вивчення та аналіз судової практики і підготовка та подання відзиву на касаційну скаргу в електронному вигляді не належать до представництва та захисту прав клієнта у суді та охоплюються (є складовою) підготовкою та поданням відзиву на касаційну скаргу, що заявлені як окремі послуги, тому не можуть вважатися фактично понесеними як окремий вид робіт, виконаних адвокатом».
Разом з тим, Верховний Суд неодноразово наголошував, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17).
При цьому, суд погоджується, що відповідач в особі представника підготував відзив на позовну заяву, що відповідає критеріям дійсності та потрібності.
З огляду на викладене вище, суд доходить висновку, що критеріям дійсності та потрібності відповідають заявлені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу адвоката на підготовку відзиву на позовну заяву – 6 000,00 грн.
При вирішенні питання про стягнення з позивача на користь відповідача понесених останнім витрат на професійну правничу допомогу адвоката суд ураховує положення п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, якими визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Також суд зважає на вимоги ч. 2 ст. 141 ЦПК України, якими унормовано, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд, беручи до уваги ураховуючи обсяг виконаної адвокатом роботи, зважаючи на те, що справа, яка розглядається судом, за своєю категорією в розумінні п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України відноситься до малозначних справ, беручи до уваги обсяг правничої допомоги, наданої адвокатом, доходить висновку, що з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу адвоката пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, з огляду на те, що суд задовольнив позовні вимоги позивача на 15,17%, відповідно, суд відмовив в їх задоволенні на 84,83% (100 – 15,17 = 84,83), а відтак, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати, понесені відповідачем на професійну правничу допомогу адвоката пропорційно розміру позовних вимог, в задоволенні яких було відмовлено - на 84,83% в сумі 5 089,80 грн (84,83% х 6 000,00 гривень : 100 = 5 089,80).
Водночас, суд ураховує, що складання позовної заяви не потребувало аналізу великої кількості документів, а у справах даної категорії наявна усталена судова практика, адвокат не вивчав додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежна сторона у справі обґрунтовує свої заперечення, справа розглядається у спрощеному позовному провадженні, представник позивача у судове засідання не з`явився, тобто, надання правничої допомоги адвокатом у даній справі зводилося до складання позовної заяви.
Ураховуючи предмет та ціну позову, розмір задоволених позовних вимог, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, зважаючи на подане відповідачем клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд вважає за можливе зменшити розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню з ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь відповідача з 5 089,80 грн до 3 000,00 гривень.
На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 80, 81, 141, 247, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд
в и р і ш и в :
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за Договором про споживчий кредит №104045216 від 08.01.2026 в сумі 3 703 (три тисячі сімсот три) гривень 60 копійок.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в сумі 403 (чотириста три) гривень 88 копійок.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 3 000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи безпосередньо до Харківського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місцезнаходження: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Лісова, буд. 2, код ЄДРПОУ 35625014, IBAN № НОМЕР_3 в АТ «ТАСкомбанк»;
відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової карти платника податків: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складено 05 листопада 2026 року.
Суддя : Я.Ю. Семенова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua