Постанова від 05 листопада 2026 р. у справі №761/1673/26 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, пов’язаних із застосуванням Закону України «Про захист прав споживачів»

Дата: 05 листопада 2026 р.

Справа: №761/1673/26

Суддя: Голуб Світлана Анатоліївна

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/1673/26 Головуючий у суді І інстанції Волошин В. О.

Провадження № 22-ц/824/10806/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С. А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С. А., суддів: Борисової О. В., Таргоній Д. О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 27 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Алатонс», треті особи: Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України, про захист прав споживачів,

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Алатонс» (далі - ТОВ «Алатонс»), треті особи: Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі - Держпродспоживслужба), Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України (далі - Мінекономіки), про захист прав споживачів.

27 січня 2026 року Шевченківський районний суд міста Києва постановив ухвалу про передачу позовної заяви ОСОБА_1 на розгляд до Вінницького міського суду Вінницької області.

Постановляючи зазначену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання позивача є адреса: АДРЕСА_1 , що не відноситься до територіальною юрисдикції Шевченківського району міста Києва, а тому позовну заяву необхідно передати за підсудністю до Вінницького міського суду Вінницької області на підставі частини п`ятої статті 28 ЦПК України.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування своїх вимог зазначає, що він замовив через Інтернет у відповідача «Ліхтар акумуляторний 821 з магнітом», який отримав у поштовому відділені № 224 ТОВ «Нова Пошта», що підтверджується товарною накладною № 20451053334688, і який згодом виявився бракованим.

Відповідно до частини першої статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві. Отже, місцем виконання договору купівлі-продажу товару і місцем заподіяння йому шкоди є адреса, за якою розташоване поштове відділення № 224 ТОВ «Нова Пошта», а саме: м. Київ, Шевченківський район, вул. Деревлянська, 2-6, оскільки саме там він отримав товар від відповідача.

У зв`язку з цим, дана справа відноситься до територіальної юрисдикції (підсудності) Шевченківського районного суду міста Києва. Проте суд першої інстанції наведеного не врахував, внаслідок чого безпідставно не застосував норми частини п`ятої статті 28 ЦПК України в частині можливості пред`явлення позову про захист прав споживачів за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

На думку позивача, безпідставними також є посилання суду в оскаржуваній ухвалі на ту обставину, що зареєстрованим місцем його проживання є адреса: АДРЕСА_1 , оскільки талоном зняття з реєстрації місця проживання в Україні, виданого ВГЦФО Замостянського відділу внутрішніх справ м. Вінниця від 31 березня 2011 року, який долучений до апеляційної скарги, підтверджено факт зняття його з реєстрації із зазначеного місця проживання 01 квітня 2011 року.

За наведених обставин судом першої інстанції невірно застосовані норми частини п`ятої статті 28 ЦПК України, оскільки позивач об`єктивно не зареєстрований за адресою, зазначеною судом, у той час як місцем виконання договору і заподіяння споживачу шкоди є Шевченківський район міста Києва, який відноситься до підсудності Шевченківського районного суду міста Києва, внаслідок чого позовну заяву безпідставно передано на розгляд до Вінницького міського суду Вінницької області, чим порушено вимоги статей 43, 28, 31 ЦПК України.

У відзиві на апеляційну скаргу Мінекономіки просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, посилаючись на те, що доводи ОСОБА_1 не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність правових підстав для розгляду справи Шевченківським районним судом міста Києва та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваної ухвали, яка постановлена з додержанням норм процесуального права.

Свої заперечення обґрунтовує тим, що встановивши на підставі офіційних відомостей Єдиного державного демографічного реєстру зареєстроване місце проживання позивача у м. Вінниці, а також відсутність належних доказів підсудності справи Шевченківському районному суду міста Києва, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність передачі справи за підсудністю до Вінницького міського суду Вінницької області.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди позивача з таким висновком та ґрунтуються переважно на помилковому ототожненні місця отримання товару з місцем виконання договору та місцем заподіяння шкоди. Разом із тим, позивачем не наведено достатніх правових і фактичних підстав, які б підтверджували, що договір виконувався саме у відділенні № 224 ТОВ «Нова пошта» або що шкода була заподіяна йому саме за адресою цього відділення.

Інші учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду.

Згідно із частиною другою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Згідно із частиною першою статі 8 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Частиною першою статті 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою та третьою цієї статті.

Суд повинен перевірити належність справ до його юрисдикції (предметної та суб`єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції).

Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду.

Територіальна підсудність - це підсудність цивільної справи загальному суду в залежності від території, на яку поширюється юрисдикція даного суду. За її допомогою вирішується питання, яким з однорідних судів підсудна для розгляду відповідна справа.

Відповідно до положень частин восьмої, дев`ятої статті 187 ЦПК України, якою врегульовано порядок відкриття провадження у справі, суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.

Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (пункт 1 частини першої статті 31 ЦПК України).

Із матеріалів справи вбачається, що 31 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва засобами поштового зв`язку з позовом до ТОВ «Алатонс» про захист прав споживачів.

Обґрунтовуючи підсудність даного спору Шевченківському районному суду міста Києва, позивач послався на положення частини п`ятої статті 28 ЦПК України, зазначивши, що позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися за місцем проживання чи перебування позивача, а він фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Суд першої інстанції, вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду, отримав засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» з Єдиного державного демографічного реєстру відповідь № 2274693 від 27 січня 2026 року, відповідно до якої зареєстрованим місцем проживання позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , є адреса: АДРЕСА_1 .

В свою чергу місцем знаходження відповідача ТОВ «Алатонс», згідно відповіді № 2274706 від 27 січня 2026 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є адреса: АДРЕСА_3 .

Передаючи справу за підсудністю на розгляд до Вінницького міського суду Вінницької області, суд першої інстанції керувався правилами альтернативної підсудності, які визначені у частині п`ятій статті 28 ЦПК України, та вважав, що позовна заява ОСОБА_1 про захист прав споживачів підлягає розгляду судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Підсудність цивільних справ у спорах, вирішення яких належить до повноважень конкретного суду першої інстанції, визначається статтями 26-30 ЦПК України.

За загальним правилом, встановленим у частині другій статті 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

За цим правилом територіальної підсудності суд є наближеним до місця знаходження відповідача. Правило підсудності за місцем знаходження відповідача стосовно доступності правосуддя є зручним саме для нього, а не для особи, яка звертається до суду за захистом.

У той же час законодавець у статті 28 ЦПК України визначив підсудність справ за вибором позивача (альтернативна підсудність).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21 підкреслив, що суть підсудності за вибором позивача, або альтернативної підсудності, полягає у тому, що за визначеними критеріями цивільних справ позивачу надається можливість обрати з кількох передбачених у законі судів той суд, до якого він пред`являтиме свої позовні вимоги. Законодавець установлює вичерпний перелік позовів, на які поширюються правила цього виду підсудності, а також передбачає конкретні суди, до яких можна з такими вимогами звернутися.

Тобто законодавець передбачив юридичну можливість для особи, яка звертається до суду із позовом, перелік яких визначений у статті 28 ЦПК України, обрати на власний розсуд, якими правилами територіальної підсудності керуватись при зверненні до суду за захистом своїх прав. У процесуальному законодавстві запроваджено для такої категорії справ правило альтернативної підсудності, що надає право саме позивачу обирати уповноважений суд з-поміж тих, що визначені або загальними правилами підсудності цивільних справ, або спеціальним правилом альтернативної підсудності.

Отже, усі справи, які надходять до суду, в першу чергу перевіряються судом на дотримання правил територіальної підсудності виходячи з предмета і підстав позову.

Водночас якщо позов поданий за правилами альтернативної підсудності, то у ньому має бути конкретно зазначено саме з якої підстави, передбаченої статтею 28 ЦПК України, він пред`являється до відповідного місцевого суду.

Як зазначав Верховний Суд у постанові від 17 листопада 2022 року у справі № 691/914/19, у позовній заяві позивач має обґрунтувати підстави для застосування правил альтернативної підсудності.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, що відповідно до частини третьої статті 13 ЦПК України передбачає у тому числі можливість для учасника справи розпоряджатися своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У позовній заяві ОСОБА_1 посилався на положення частини п`ятої статті 28 ЦПК України, відповідної до якої позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Таким чином, позови, що виникають із захисту прав споживачів, можуть бути подані за зареєстрованим місцем проживання (перебування) позивача, а також за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

Позивач зазначав, що позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися саме «за місцем проживання чи перебування позивача», тоді як він фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що територіально відноситься до юрисдикції Шевченківського районного суду міста Києва.

Проте належних доказів на підтвердження того, що вказане житло являється його зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування) позивачем суду не надав.

Так, відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

З метою забезпечення реалізації цього права та відповідно до названої норми Конституції України 11 грудня 2003 року прийнято Закон України № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».

За визначенням статті 3 цього Закону вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги; місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги.

Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265, який набрав чинності 14 березня 2022 року, визначає механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування), а також встановлює форми необхідних для цього документів.

Згідно із пунктами 3, 4 зазначеного Порядку № 265 декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради.

Особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Положення абзацу першого цього пункту не поширюються на осіб, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) яких знаходиться на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях, включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінрозвитку, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Така особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання.

Результат аналізу змісту вказаних норм дозволяє зробити висновок, що особа може мати декілька місць проживання/перебування. Водночас законодавством визначено необхідність проведення реєстрації (декларування) місця проживання/перебування особи, яка може бути здійснена тільки за однією адресою за її власним вибором, в тому числі й на підставі договору оренди житлового приміщення.

Реєстрація (декларування) місця проживання/перебування у встановленому порядку має значення для реалізації окремих прав особи, зокрема, під час вибору суду, якому підсудна справа.

Положення частини першої статті 27, частини п`ятої статті 28 ЦПК України імперативно встановлюють, що визначення територіальної юрисдикції (підсудності) здійснюється з урахуванням зареєстрованого місця проживання або перебування фізичної особи - сторони у справі, якщо інше не передбачено законом.

Зазначена вимога процесуального закону унеможливлює зловживання процесуальними правами при визначенні підсудності.

Отже, в нормах ЦПК України передбачено використання лише зареєстрованого місця проживання, фактичне місце проживання фізичної особи не має правового значення.

З огляду на викладене, використання для встановлення конкретного суду за визначеною територіальною підсудністю фактичної адреси проживання матиме наслідком невизначеність при вчиненні окремих процесуальних дій, адже фактичне місце проживання може змінюватись чи не щодня. Крім того, особа може мати більше ніж одне фактичне місце проживання, але зареєстроване може бути лише одне місце проживання.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2024 року у справі № 554/7669/21. При цьому Верховний Суд зазначив, що звернення позивача до суду з позовом за місцем його перебування, без підтвердження реєстрації, не відповідає вимогами статті 28 ЦПК України.

В силу положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України) та правилами альтернативної підсудності (стаття 28 ЦПК України) під час вирішення питання щодо територіальної юрисдикції цієї справи, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що позовна заява ОСОБА_1 про захист прав споживачів пред`явлена з порушенням правил альтернативної підсудності і обґрунтовано передав її на розгляд до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання позивача, а саме до Вінницького міського суду Вінницької області.

Посилання позивача на долучений до апеляційної скарги талон зняття з реєстрації місця проживання в Україні, виданий ВГЦФО Замостянського відділу внутрішніх справ м. Вінниця від 31 березня 2011 року, є необґрунтованими, оскільки зазначений документ не свідчить, що місце проживання або перебування ОСОБА_1 задекларовано/зареєстровано саме за адресою, вказаною у позовній заяві.

Натомість отримані і використані судом першої інстанції для визначення підсудності цієї справи відомості з Єдиного державного демографічного реєстру щодо зареєстрованого місця проживання позивача є належним доказом зареєстрованого місце проживання (перебування) фізичної особи - учасника справи в розумінні статті 187 ЦПК України, Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» та Порядку ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб`єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 784.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не застосував норми частини п`ятої статті 28 ЦПК України в частині можливості пред`явлення позову про захист прав споживачів за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору, то вони також є безпідставними, оскільки у позовній заяві позивач не посилався на те, що позов пред`являється за місцем заподіяння шкоди споживачу або за місцем виконання договору купівлі-продажу товару, а відтак в суду не було підстав з власної ініціативи керуватися саме цим правилом альтернативної підсудності (підсудності справ за вибором позивача) під час вирішення питання щодо прийняття позовної заяви до розгляду.

Суд апеляційної інстанції відзначає, що суд, встановлений законом (законний суд), є необхідним інституційним елементом справедливого правосуддя в тому розумінні, яке цьому поняттю надає стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Лише такий суд, керуючись правовими засадами та за встановленою законом процедурою, є компетентним здійснювати правосуддя (див. постанову Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 536/1267/18).

Розгляд справи судами з порушенням правил підсудності є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки такі суди не є встановленими процесуальним законом для такого розгляду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц).

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для передачі позовної заяви на розгляд іншого суду за правилами альтернативної підсудності, якими керувався позивач, звертаючись до суду за захистом своїх прав споживача, ухвала суду першої інстанції у даній справі постановлена відповідно до вимог процесуального законодавства і підстави для її скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі, відсутні.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постанова апеляційного суду, яка прийнята з такого процесуального питання, як передача справи на розгляд іншого суду, не стосується вирішення спору по суті та не є остаточним судовим рішенням у справі, тому відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 27 січня 2026 року про передачу справи на розгляд іншого суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: С.А. Голуб

О.В. Борисова

Д.О. Таргоній

Оригінал: reyestr.court.gov.ua