Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи щодо стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - 1/4, на двох дітей - 1/3, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №369/16774/26
Суддя: Невідома Тетяна Олексіївна
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 листопада 2026 року м. Київ
Справа № 369/16774/26
Провадження: № 22-ц/824/17412/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Глушич Інни Іванівни в інтересах ОСОБА_1
на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2026 року, постановлену під головуванням судді Козак І. А.,
у справі за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей,
в с т а н о в и в:
У серпні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 всіх видів доходів платника аліментів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подання такої заяви та до досягнення дітьми повноліття.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2026 року відмовлено у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Глушич І. І. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції і направити матеріали заяви до Києво-Святошинського районного суду Київської області для вирішення питання про видачу судового наказу.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у видачі судового наказу, посилаючись на відсутність доказів проживання дітей разом із заявницею та перебування їх на її утриманні, оскільки до заяви було долучено довідку про склад сім`ї, яку суд не врахував та не оцінив. Вказала, що заявлена вимога про стягнення аліментів на двох дітей у розмірі однієї третини доходу боржника відповідає п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України, не пов`язана з оспорюванням чи встановленням батьківства та не потребує залучення інших заінтересованих осіб. Посилаючись на ч. 5 ст. 183 СК України, наголосила на праві заявниці як матері, з якою проживають діти, звернутися із заявою про видачу судового наказу.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив із того, що заявницею не надано доказів проживання дітей разом із нею та перебування їх на її утриманні, зокрема, довідки про склад сім`ї або довідки про реєстрацію чи проживання дітей і матері за однією адресою. У зв`язку із цим суд дійшов висновку, що із поданої заяви не вбачається виникнення у заявниці права грошової вимоги про стягнення аліментів, що відповідно до ч. 1 ст. 165 ЦПК України є підставою для відмови у видачі судового наказу.
Перевіривши такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Право на суд стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Згідно із ч.ч. 2-3 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження.
Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
Порядок розгляду справ у наказному провадженні регламентовано в розділі ІІ «Наказне провадження» ЦПК України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги, а також органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано, якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов`язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
Згідно із ч. 5 ст. 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Форма і зміст заяви про видачу судового наказу унормовано ст. 163 ЦПК України.
Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 163 ЦПК України до заяви про видачу судового наказу додаються документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 165 ЦПК України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу, мотивуючи свої вимоги тим, що сторони мають двох спільних синів, які проживають разом із нею, тоді як боржник із січня 2024 року разом із сім`єю не проживає та матеріальної допомоги на утримання дітей не надає.
Із наявних у матеріалах справи копій свідоцтв про народження вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 6-7).
Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
На підтвердження проживання дітей разом із заявницею до заяви про видачу судового наказу було долучено довідку про склад сім`ї від 24.04.2026 року № 104, видану Старостинським округом № 4 Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, відповідно до якої до складу сім`ї ОСОБА_1 входять її сини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 4).
Отже, зазначена довідка містить відомості про включення обох неповнолітніх дітей до складу сім`ї ОСОБА_1 та перебувала в матеріалах справи на час вирішення судом першої інстанції питання про видачу судового наказу. Однак суд першої інстанції не врахував цього документа та не надав оцінки відомостям, які він містить, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про відсутність доказів проживання дітей разом із заявницею.
При цьому положення ст. 163 ЦПК України не встановлюють виключного переліку документів, якими може підтверджуватися проживання дітей разом із тим із батьків, який звертається із заявою про видачу судового наказу. Тому наявна в матеріалах справи довідка про склад сім`ї підлягала оцінці судом першої інстанції під час вирішення питання про наявність передбачених законом підстав для видачі судового наказу.
Водночас положення ч. 5 ст. 183 СК України пов`язують право одного з батьків на звернення із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів із фактом проживання дітей разом із ним та не встановлюють додаткової умови щодо документального підтвердження перебування дітей на його утриманні.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, не врахувавши наявної в матеріалах справи довідки про склад сім`ї та помилково пов`язавши право заявниці на звернення із заявою про видачу судового наказу з необхідністю додаткового підтвердження перебування дітей на її утриманні, передчасно відмовив у видачі судового наказу з підстави, передбаченої п. 8 ч. 1 ст. 165 ЦПК України.
Згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
З урахуванням вищевикладеного, ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2026 року постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, а відтак апеляційна скарга адвоката Глушич І. І. в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу адвоката Глушич Інни Іванівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 вересня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура
Оригінал: reyestr.court.gov.ua