Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про визначення місця проживання дитини
Дата: 04 листопада 2026 р.
Справа: №755/11679/26
Суддя: Невідома Тетяна Олексіївна
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
05 листопада 2026 року м. Київ
Справа № 755/11679/26
Провадження: № 22-ц/824/15700/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Хмелівської Олесі Володимирівни в інтересах ОСОБА_1
на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 29 липня 2026 року, постановлену під головуванням судді Гаврилової О. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей з матір`ю та стягнення аліментів,
в с т а н о в и в:
У липні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просила визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання двох дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) відповідача, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання законної сили рішенням суду і до досягнення дітьми повноліття; судові витрати.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 29 липня 2026 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей з матір`ю та стягнення аліментів, передано за підсудністю на розгляд до Обухівського районного суду Київської області (08700, Київська обл., м. Обухів, вул. Київська, 20).
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Хмелівська О. В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу суду першої інстанції, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що суд помилково визначив підсудність справи за місцем проживання відповідача, оскільки вимоги про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів є самостійними, а вимога про стягнення аліментів може бути пред`явлена також за місцем проживання позивача. Вказувала, що проживає разом із дітьми у Дніпровському районі м. Києва, тому правомірно звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва за правилами альтернативної підсудності. Посилалася на постанови Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 725/2910/19 та від 16 квітня 2026 року у справі № 314/5990/24, а посилання суду на постанову від 01 липня 2025 року у справі № 306/1029/22 вважала нерелевантним.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 31 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Постановляючи оскаржувану ухвалу про передачу цивільної справи за підсудністю на розгляд до Обухівського районного суду Київської області, суд першої інстанції виходив із того, що вимога про визначення місця проживання дітей не підпадає під правила альтернативної підсудності, а вимога про стягнення аліментів є похідною від неї, тому справа підлягає розгляду за місцем проживання відповідача відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України.
Перевіривши такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
У ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка є частиною національного законодавства, кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Частиною 1 ст. 23 ЦПК України встановлено, що усі справи, що підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядаються місцевими загальними судами як судами першої інстанції, крім справ, визначених частинами другою - четвертою цієї статті.
Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд повинен перевірити належність справ до його юрисдикції (предметної та суб`єктної) та підсудності (територіальної юрисдикції).
Територіальна юрисдикція визначається колом цивільних справ у спорах, вирішення яких віднесено до повноваження суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 28 ЦПК України містить перелік цивільних справ, в яких встановлена підсудність за вибором позивача. Тобто, позивачу надається право вибору підсудності залежно від категорії справи або за наявності інших зазначених у законі умов.
Підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох вказаних в законі судів.
Апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, що альтернативна підсудність є пільговою, вона встановлена для невеликої категорії справ, які мають особливо важливе значення для громадян.
Згідно з ч. 1 ст. 28 ЦПК України, позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Відповідно до ч. 16 ст. 28 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Суд не має право обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді.
Справи про визначення місця проживання дитини є справами позовного провадження, а тому ця категорія справ підлягає розгляду за загальними правилами підсудності (відповідно до ст. 27 ЦПК України) за місцем проживання відповідача. Якщо в одному позові вимоги про визначення місця проживання дитини (та інші вимоги щодо захисту прав дитини) поєднуються з вимогою про стягнення аліментів (або оплату додаткових витрат на дитину), такий позов може подаватися за вибором позивача згідно з ч. 1 ст. 28 ЦПК України.
Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09 квітня 2020 року у справі № 200/11563/18 (провадження № 61-7883св19).
У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі № 263/14171/19 (провадження № 61-21991св19) зазначено, що тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить про те, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це такий вид підсудності, за умовами якої позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох визначених у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України). Право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.
З матеріалів справи вбачається, що на запит суду 28.07.2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру надійшла відповідь № 3087852, згідно з якою ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 58).
Також на запит суду 29.07.2026 року з Єдиного державного демографічного реєстру надійшла відповідь № 3094364, згідно з якою ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 59).
Таким чином, оскільки позов ОСОБА_1 поряд із вимогою про визначення місця проживання дітей містить вимогу про стягнення аліментів, яка відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦПК України може бути пред`явлена також за зареєстрованим місцем проживання позивача, остання мала право на вибір суду за правилами альтернативної підсудності.
Поєднання в одному позові вимоги про визначення місця проживання дітей із вимогою про стягнення аліментів не позбавляє позивача передбаченого законом права на вибір підсудності та не є підставою для визначення підсудності всієї справи виключно за правилами ч. 1 ст. 27 ЦПК України.
Отже, звернувшись до Дніпровського районного суду міста Києва за зареєстрованим місцем свого проживання, ОСОБА_1 скористалася наданим їй ч. 1 ст. 28 ЦПК України правом вибору підсудності, а тому висновок суду першої інстанції про необхідність передачі справи за місцем проживання відповідача є помилковим.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 заявила клопотання про поновлення строку на подання та приєднання до матеріалів справи додаткових доказів.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів не вбачає підстав для прийняття поданих разом із апеляційною скаргою додаткових доказів, оскільки відомості щодо навчання та медичного обслуговування дітей не мають значення для вирішення питання територіальної підсудності цієї справи. Право позивача на вибір суду відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦПК України у цьому випадку пов`язане із зареєстрованим місцем її проживання, яке встановлено на підставі відомостей Єдиного державного демографічного реєстру.
Посилання суду першої інстанції на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01 липня 2025 року у справі № 306/1029/22, колегія суддів вважає необґрунтованим. У зазначеній справі Верховний Суд, вирішуючи питання підсудності позову про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, виходив, зокрема, з положень ч. 3 ст. 166 СК України, відповідно до якої при задоволенні позову про позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину, у зв`язку з чим вимогу про стягнення аліментів було визнано похідною. Натомість закон не встановлює аналогічної залежності між вимогою про визначення місця проживання дитини та вимогою про стягнення аліментів, тому правовідносини у зазначених справах не є подібними в частині, що має значення для визначення територіальної підсудності.
Такий висновок узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 16 квітня 2026 року у справі № 314/5990/24, про те, що наявність невирішеного спору щодо місця проживання дитини не виключає самостійного звернення з вимогою про стягнення аліментів.
Згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Отже, ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 29 липня 2026 року постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, а відтак апеляційна скарга адвоката Хмелівської О. В. в інтересах ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу адвоката Хмелівської Олесі Володимирівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 29 липня 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура
Оригінал: reyestr.court.gov.ua