Постанова від 04 листопада 2026 р. у справі №752/16525/25 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою, з них:

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №752/16525/25

Суддя: Верланов Сергій Миколайович

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 752/16525/25

номер провадження: 22-ц/824/10846/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року у складі судді Кокошка О.Б., присяжних Кравченка І.Л., Папроцької І.-В.Я., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Голосіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ), Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, про оголошення особи померлою,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про оголошення особи померлою, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Голосіївський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (місто Київ) (далі - Голосіївський РАЦС), Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 ), Міністерство оборони України.

Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_3 , який ІНФОРМАЦІЯ_3 зник безвісти в районі населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області під час виконання бойового завдання. ОСОБА_3 був військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 . Причиною його зникнення є те, що відбулось влучання ворожого снаряда поряд з окопом, в якому він перебував, та внаслідок чого він загинув на місці. За фактом зникнення ОСОБА_3 було проведене службове розслідування, за результатами якого 28 лютого 2023 року встановлено, що він зник безвісти під час обстрілу в районі населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області, а його тіло ймовірно не було евакуйоване. Інформація про перебування ОСОБА_3 наразі не була підтверджена.

Заявник вказувала, що 14 вересня 2023 року отримала сповіщення про зникнення її чоловіка безвісти. За фактом його зникнення були внесені відомості до Єдиного реєстру досудового розслідування (далі - ЄРДР) від 21 лютого 2023 року №12023100010000504. Зазначала, що ОСОБА_3 на праві власності належить автомобіль Renault logan, державний номерний знак (далі - д.н.з) НОМЕР_2 . До складу їх сім`ї належить донька ОСОБА_2 .

Вказувала, що вона звернулася з метою звернення із заявою для отримання одноразової грошової допомоги сім`ї військовослужбовця у зв`язку із його загибеллю.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просила оголосити її чоловіка ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 у районі населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області під час виконання бойового завдання за призначенням, в ході ведення бойових дій - померлим, а також датою його смерті вважати ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Оголошено померлим військовослужбовця ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, уродженця міста Тамбов Російської Федерації, який загинув під час виконання бойового завдання за призначенням, в ході ведення бойових дій, від дня його вірогідної смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 , визначивши місце його смерті - в районі населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що письмовими доказами, зокрема актом службового розслідування підтверджено зникнення ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойового завдання поблизу села Іванівське Бахмутського району Донецької області за обставин, які давали підстави припускати його загибель. Суд першої інстанції зазначив, що ця територія до 18 лютого 2025 року належала до територій активних бойових дій, а з 19 лютого 2025 року є тимчасово окупованою. Оскільки на час розгляду справи сплив передбачений ч.2 ст.46 ЦК України шестимісячний строк, перебіг якого суд обрахував із 18 лютого 2025 року, а відомості про місце перебування ОСОБА_3 , зокрема про перебування в полоні, відсутні, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для оголошення його померлим від дня вірогідної смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно дослідив подані докази та передчасно визнав наявними підстави для оголошення ОСОБА_3 померлим.

Вказує, що відповідно до ч.2 ст.46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями або збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин суд може оголосити її померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців. При цьому такий строк, за доводами апелянта, обчислюється від дня закінчення активних бойових дій у місці ймовірної загибелі особи, а не від дня її зникнення чи ймовірної смерті, а також не пов`язується із припиненням або скасуванням воєнного стану в Україні.

Зазначає, що ОСОБА_3 зник безвісти в районі населеного пункту Іванівське Бахмутської міської територіальної громади Донецької області. Ця територія, за твердженням Військової частини НОМЕР_1 , включена до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або які тимчасово окуповані російською федерацією, та на час подання заяви і розгляду справи залишалася тимчасово окупованою, поза контролем сил оборони України. За таких обставин вважає, що воєнні дії на території зникнення не завершилися, а тому шестимісячний строк, передбачений ч.2 ст. 46 ЦК України, не розпочався. Звернення заявниці із заявою про оголошення особи померлою є передчасним.

Посилається на те, що акт службового розслідування та сповіщення сім`ї про зникнення ОСОБА_4 безвісти не є належними й достатніми доказами саме факту його загибелі. Зазначені документи підтверджують зникнення військовослужбовця під час виконання бойового завдання та можуть створювати припущення про його загибель, однак не дають можливості з надзвичайно високим ступенем вірогідності стверджувати про його смерть у конкретний час і за конкретних обставин. Вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки цим доказам у сукупності та не встановив обставин, достатніх для застосування юридичної фікції смерті особи.

Також зазначає, що оголошення фізичної особи померлою має на меті усунення правової невизначеності, однак допускається лише за наявності належних, допустимих і достатніх доказів, які дозволяють зробити вірогідне припущення про її загибель. На підтвердження своїх доводів посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22, а також на постанову Верховного Суду від 18 лютого 2026 року у справі № 639/1567/25, у якій залишено без змін постанову апеляційного суду про відмову в оголошенні військовослужбовця померлим.

Також не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оголошення фізичної особи померлою є юридичним припущенням про її смерть, яке може бути зроблено судом лише за наявності достатніх, належних і допустимих доказів, що дають можливість із високим ступенем вірогідності встановити її загибель за певних обставин. Сама лише відсутність відомостей про місце перебування особи, у тому числі її зникнення безвісти під час виконання бойового завдання, не є безумовною підставою для оголошення її померлою.

Вказує, що суд першої інстанції не встановив та не навів у рішенні обставин, які б достовірно підтверджували вірогідну загибель ОСОБА_3 саме ІНФОРМАЦІЯ_3 в районі населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області. Вважає, що наведені заявницею відомості підтверджують факт безвісного зникнення військовослужбовця в районі ведення бойових дій, проте самі по собі не свідчать про його смерть.

Зазначає, що для вирішення питання про оголошення військовослужбовця померлим суд мав дослідити в сукупності документи, які дозволяють встановити конкретні обставини його ймовірної загибелі: витяг із журналу бойових дій, належно оформлений акт службового розслідування, пояснення або показання військовослужбовців, які були очевидцями події, відомості з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, а також інформацію Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими щодо можливого перебування особи у полоні. Проте з мотивів оскаржуваного рішення не вбачається ні наявності у справі таких доказів, ні надання їм належної оцінки.

Посилається на те, що відповідно до ст.ст. 76, 81, 89, 294, 306 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а суд повинен оцінити достатність і взаємний зв`язок усіх доказів. Оскільки у справі, на думку Міністерства оборони України, не було встановлено обставин, які б дозволяли з надзвичайно високим ступенем вірогідності припустити загибель ОСОБА_3 , підстави для оголошення його померлим були відсутні.

Також Міністерство оборони України посилається на порушення його права на ознайомлення з матеріалами справи та подання пояснень, оскільки після залучення до участі у справі воно не отримало копії заяви з додатками й доступу до матеріалів через підсистему «Електронний суд».

Представник ОСОБА_1 - адвокат Гончаренко А.І. подала відзив на апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін. Вказує, що Військова частина НОМЕР_1 була належно обізнана про розгляд справи, отримала доступ до її матеріалів через підсистему «Електронний суд», однак не подала ані заперечень на заяву, ані доказів, які б спростовували обставини загибелі військовослужбовця. Зазначає, що апеляційна скарга містить лише загальні посилання на норми права, водночас не містить жодних відомостей про можливе перебування ОСОБА_3 у полоні, його виїзд, самовільне залишення частини чи інші обставини, які б свідчили про можливість його перебування серед живих. Наголошує, що висновок про ймовірну загибель підтверджується актом службового розслідування, витягом з наказу військової частини, сповіщенням сім`ї, показаннями військовослужбовців-очевидців, які безпосередньо бачили тіло загиблого після артилерійського обстрілу, а також неможливістю евакуації тіла через інтенсивний мінометний вогонь. Посилається на те, що формальний статус «зниклий безвісти» було зумовлено саме відсутністю можливості евакуації, а не відсутністю даних про загибель. На думку заявниці, сукупність доказів створює високий ступінь імовірності смерті особи, а тимчасова окупація території чи триваючі бойові дії не є самостійною перешкодою для застосування ч.2 ст.46 ЦК України.

Також представник ОСОБА_1 - адвокат Гончаренко А.І. подала відзив на апеляційну скаргу Міністерства оборони України, в якій просить відмовити у її задоволенні та залишити оскаржуване рішення без змін. Вказує, що твердження Міністерства про неналежне повідомлення та відсутність доступу до матеріалів справи не відповідають матеріалам провадження, оскільки Міністерство оборони України зверталося через підсистему «Електронний суд» із заявою про ознайомлення зі справою, отримало рішення суду через ЄСІТС, а копія заяви з усіма додатками була направлена на його адресу та вручена уповноваженому представникові. Зазначає, що суд першої інстанції дослідив повну сукупність доказів: акт службового розслідування, наказ військової частини, пояснення очевидців загибелі, дані ЄРДР, відомості з реєстру осіб, зниклих безвісти, відповіді правоохоронних органів, результати розшуку та відсутність інформації про перебування ОСОБА_3 у полоні. Посилається на те, що відсутність збігу ДНК із невпізнаними тілами або відсутність окремого документа від певного органу не спростовують установлених обставин загибелі та не свідчать про можливість перебування особи живою. Наголошує, що закон не встановлює вичерпного переліку доказів для оголошення особи померлою, а суд має оцінювати їх у сукупності. На переконання представника заявниці, наведені докази підтверджують загибель військовослужбовця під час бойового завдання ІНФОРМАЦІЯ_3 та виключають обґрунтовані підстави очікувати відомостей про його місцеперебування або життя.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.

Так, Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , представник ОСОБА_1 - адвокат Гончаренко А.І. отримали судові повістки про виклик до суду в підсистемі «Електронний Суд» 17 вересня 2026 року, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду (а.с.144-153).

Заявниця ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлялися судом про дату, час і місце судового засідання шляхом направлення судових повісток за наявними в матеріалах справи адресами місця проживання (реєстрації) та місцезнаходження, відповідно: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 . Зазначені повістки одержані адресатами у встановленому порядку, що підтверджується підписами на зворотних повідомленнях про вручення поштових відправлень (а.с.144,154-158).

Згідно з ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до положень ч.8 ст.128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: день вручення судової повістки під розписку (пункт 1); день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи (пункт 2); день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 3).

За таких обставин учасники справи у справі вважаються належним чином повідомленими про розгляд справи.

Крім того, 28 вересня 2026 року Голосіївський РАЦС подав до Київського апеляційного суду клопотання про розгляд справи без участі його представника (а.с.159).

23 жовтня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кононенко С.В. подав до Київського апеляційного суду клопотання про розгляд апеляційних скарг без його участі та за наявними у справі матеріалами. У клопотанні зазначив, що апеляційні скарги Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 не підтримує, просив залишити їх без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року - без змін.

27 жовтня 2026 року адвокат Бірюч О.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , подала клопотання про відкладення судового засідання, посилаючись на перебування адвоката Гончаренко А.І. у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, а також на свою участь у судовому засіданні Печерського районного суду міста Києва в іншій справі; просила відкласти розгляд та повідомити про дату і час наступного засідання шляхом смс-повідомлення.

Згідно з положеннями ч.1 ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Апеляційний суд прийшов до висновку про відсутність поважних причин неявки представників заявниці з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

Як зазначалося вище, матеріали справи містять подане 23 жовтня 2026 року адвокатом Кононенком С.В. клопотання про розгляд справи без його участі, у якому він прямо висловив позицію заявниці щодо апеляційних скарг. Доказів припинення або обмеження його повноважень як представника ОСОБА_1 суду не надано. Отже, звернення адвоката Бірюч О.В. про відкладення засідання у зв`язку з її участю в іншому судовому засіданні не підтверджує, що заявниця ОСОБА_1 була позбавлена можливості реалізувати право на представництво у цьому провадженні.

Крім того, детальна позиція заявниці щодо доводів апеляційних скарг Військової частини НОМЕР_1 та Міністерства оборони України викладена у відзивах на апеляційні скарги, а також підтримана адвокатом Кононенком С.В. у клопотанні про розгляд справи без його участі.

Таким чином наведені адвокатом Бірюч О.В. обставини не перешкоджають розгляду справи та не є поважними причинами неявки, які відповідно до ч.1 ст.372 ЦПК України зумовлюють відкладення її розгляду.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, наведені у відзивах на апеляційні скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

За правилами ст.ст.12, 81 ЦПК України обов`язок доведення тих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим ЦПК України, покладається на кожну із сторін. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 05 лютого 2016 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, актовий запис №56, прізвище чоловіка та дружини після державної реєстрації шлюбу « ОСОБА_5 » та « ОСОБА_6 », відповідно, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб від 05 лютого 2016 року серії НОМЕР_3 .

У відповідності до копії паспорта громадянина України № НОМЕР_4 та копії довідки від 30 серпня 2019 року №3553001, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Заявник ОСОБА_1 зареєстрована за вказаною адресою, що підтверджується копією паспорта громадянина України НОМЕР_5 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження від 05 лютого 2016 серії НОМЕР_6 ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 та її батьками є: ОСОБА_3 і ОСОБА_1 .

Також згідно з копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7 ОСОБА_3 є власником транспортного засобу Renault logan, д.н.з НОМЕР_2 .

Відповідно до ч.3 ст. 82 ЦПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Є загальновідомим та в силу ч.3 ст. 82 ЦПК України не потребує доказуванню, що Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року та який діє на даний час.

Установлено, що ОСОБА_3 проходив військову службу за призовом у Військовій частині НОМЕР_1 , обіймаючи посаду стрільця-снайпера ІНФОРМАЦІЯ_7 у військовому званні старшого сержанта.

Отже, ІНФОРМАЦІЯ_3 він виконував бойове завдання військового командування в районі активних бойових дій, поблизу зіткнення зі збройними формуваннями російської федерації, що об`єктивно характеризувалося підвищеним рівнем небезпеки для життя і здоров`я військовослужбовців.

Відповідно до копії акту службового розслідування за фактом зникнення безвісті ОСОБА_3 встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 вказаний військовослужбовець зник безвісти в районі населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області під час виконання бойового завдання.

Крім того, у вказаному акті зазначено, що військовослужбовець військової служби за призовом стрілець-снайпер ІНФОРМАЦІЯ_7 Військової частини НОМЕР_1 , старший сержант ОСОБА_3 зник безвісти під час ворожого обстрілу в районі бойових дій біля населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області. Причиною зникнення вказаного військовослужбовця є влучання ворожого снаряду поряд з окопом, в якому перебував останній. Внаслідок близького влучання та вибуху військовослужбовець загинув на місці.

Відповідно до п. 2 вказаного акту, тіло ОСОБА_3 не було евакуйоване з вогневих позицій у зв`язку зі щільним мінометним обстрілом та неможливістю проведення евакуаційних заходів.

Згідно з п. 3.1 вказаного акту, із пояснень ОСОБА_7 встановлено, що останній ІНФОРМАЦІЯ_3 виконував бойове завдання поблизу села Іванівське, в тому числі, із військовослужбовцем ОСОБА_3 , а близько 15 год 00 хв. розпочався ворожий обстріл, один із снарядів влучив поряд з окопом, в якому перебував військовослужбовець ОСОБА_3 . Внаслідок вказаного влучання та вибуху ОСОБА_3 загинув на місці, оскільки на вигляд був мертвим. Ніч з 09 лютого 2023 року на 10 лютого 2023 року ОСОБА_7 провів на бойовому чергуванні у окопі поряд з тілом ОСОБА_3 , яке знаходилося у тій самій позиції та без ознак дихання. Під час виходу із позиції 10 лютого 2023 року почався щільний мінометний обстріл, внаслідок якого відсутня можливість забрати тіло загиблого.

Згідно з п. 3.2 вказаного акту, із пояснень ОСОБА_8 встановлено, що 10 лютого 2023 року при пересуванні по позиціям він бачив тіло ОСОБА_3 , яке лежало обличчям догори, від осколків міни була розірвана грудна клітина та живіт.

Згідно з копією витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 28 лютого 2023 року №749 були затверджені результати проведення вказаного службового розслідування.

Відповідно до копії сповіщення сім`ї від 14 лютого 2023 року №174, ОСОБА_1 була повідомлена, що ІНФОРМАЦІЯ_3 її чоловік ОСОБА_3 зник безвісті під час виконання службового обов`язку по захисту Батьківщини поблизу н.п. Іванівське Бахмутського району Донецької області.

Згідно з копією витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин від 19 жовтня 2023 року №20231019-1322, відносно розшукуваного ОСОБА_3 з 27 липня 2023 року внесені відомості на підставі заяви Голосіївського УП ГУНП в місті Києві від 21 лютого 2023 року №6296 та наявне кримінальне провадження від 22 лютого 2023 року №12023100010000504.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, село Іванівське Бахмутської міської територіальної громади Бахмутського району Донецької області у період з 24 лютого 2022 року до 18 лютого 2025 року було територією активних бойових дій, а з 19 лютого 2025 року віднесене до тимчасово окупованих російською федерацією територій України.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що сукупність досліджених доказів узгоджено підтверджує обставини зникнення ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойового завдання поблизу села Іванівське Бахмутського району Донецької області. Акт службового розслідування, затверджений наказом командира військової частини, пояснення військовослужбовців ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , підтверджують влучання ворожого снаряда біля окопу, в якому перебував ОСОБА_3 , відсутність у нього ознак життя та неможливість евакуації тіла через щільний мінометний обстріл.

Отже, на час зникнення ОСОБА_3 перебував у районі активних бойових дій за обставин, що безпосередньо загрожували його життю. Подальша відсутність будь-яких відомостей про його місцеперебування, зокрема про можливе перебування у полоні, у сукупності з установленими обставинами його зникнення дає достатні підстави для вірогідного припущення про загибель ОСОБА_3 саме ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойового завдання з відсічі збройної агресії російської федерації проти України.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 вказувала, що звернулась до суду з метою оформлення документів для отримання одноразової грошової допомоги, яка підлягає виплаті членам сім`ї загиблого військовослужбовця. Від оголошення її чоловіка, військовослужбовця ОСОБА_3 , померлим залежить реалізація заявницею передбачених законом державних гарантій як членом сім`ї загиблого військовослужбовця, а також усунення правової невизначеності, що виникла у зв`язку з його безвісним зникненням під час виконання бойового завдання.

Так, згідно із ч.3 ст.4 Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надання особі статусу зниклої безвісти за особливих обставин відповідно до цього Закону не позбавляє її родичів або інших осіб права звернення до суду із заявою про визнання такої особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою у порядку, передбаченому законодавством.

У відповідності до преамбули Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» для цілей цього Закону особливими обставинами вважаються збройний конфлікт, воєнні дії, тимчасова окупація частини території України, надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч.1 ст.46 ЦК України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Згідно з ч.3 ст.46 ЦК України, фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина, коли немає доказів про факт його смерті. У цих справах суд визнає днем смерті громадянина, оголошеного померлим, день його гаданої смерті, якщо він пропав безвісті за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, а в інших випадках днем смерті вважається день набрання законної сили рішення суду про оголошення громадянина померлим.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі №755/11021/22 прийшла до таких висновків:

«38. Оголошення фізичної особи померлою (смерть in absentia) - це судове визнання померлою фізичної особи, щодо якої за місцем її постійного проживання немає будь-яких відомостей про місце перебування протягом встановленого законом строку.

39. У правовому контексті оголошення фізичної особи померлою є припущенням її смерті (praesumptio mortis), що має наслідком припинення правосуб`єктності. Суд під час оголошення фізичної особи померлою достеменно не може встановити факт її смерті, а лише припускає це на підставі непрямих доказів або у зв`язку із тривалою безвісною відсутністю.

40. Оголошення фізичної особи померлою є юридичною фікцією, техніко-правовим прийомом, за якого суд визнає дійсними юридичні факти і обставини, які не підтверджуються неспростовними доказами через брак останніх або їх недостатність».

Верховний Суд у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 753/11685/24 розмежував способи захисту прав заявників наступним чином:

«Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами Державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема:

- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (п.9 ч.1 ст.315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (ст.317 ЦПК України);

- визнання фізичної особи померлою (ст.ст.305-309 ЦПК України).

Вказані процедури різняться між собою та мають певні особливості.

Пунктом 8 ч.1 ст.315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин. Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.

При цьому слід мати на увазі, що встановлення зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті та від оголошення особи померлою.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 591/1461/19.

Таким чином встановлення факту смерті фізичної особи на підставі п.8 ч.1 ст. 315 ЦПК України можливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної реєстрації факту смерті.

Згідно з ч.1 ст.306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою: обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Таким чином оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті.

Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.

З огляду на викладене, виходячи зі змісту ст.ст. 43, 46 ЦК України, ст.ст. 305, 306 ЦПК України, за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв`язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (ч.2 ст.46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (п.8 ч.1 ста.315 ЦПК України).

Особа може бути оголошена в судовому порядку померлою у разі встановлення обставин, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть цієї особи.

На цьому наголошено також у постановах Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 177/11/20, від 07 листопада 2023 року у справі № 607/159/23, від 15 січня 2025 року у справі №760/857/22, від 02 квітня 2025 року у справі №465/3147/22.

Також у постанові від 28 лютого 2024 року у справі № 506/358/22 та у постанові від 13 березня 2024 року у справі №204/7924/23 Верховний Суд дійшов висновку про те, що за наявності припущень про факт смерті фізичної особи, у тому числі у зв`язку з воєнними діями, без достовірних доказів, які свідчать про цей факт, правильним буде звернення до суду із заявою про оголошення судом особи померлою (ч.2 ст.46 ЦК України), а не із заявою про встановлення факту смерті цієї фізичної особи (п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України).

Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.

Обраний заявницею спосіб захисту відповідає зазначеним вище правовим позиціям Верховного Суду. Оскільки у справі заявниці немає незаперечних доказів про смерть особи (а є лише ряд непрямих доказів), відсутні будь-які підстави для звернення до органів реєстрації актів громадянського стану, а отже відсутня і відмова в реєстрації події смерті, бо наразі юридично така подія не відбулась - у заявниці немає підстав звертатись до суду із заявою про встановлення факту смерті. А отже, нею обрана належна у обставинах, що склались, процедура оголошення особи померлою.

Верховний Суд у постанові від 15 січня 2025 року у справі № 760/857/22 про оголошення військовослужбовця померлим виснував, що: «Оголошення громадянина померлим має своїм призначенням усунення невизначеності, яка склалася у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме».

Згідно з ч.2 ст. 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

В апеляційних скаргах як Військова частина НОМЕР_1 , так і Міністерство оборони України стверджують про передчасність подання заяви про оголошення особи померлою у зв`язку з неодноразовим продовженням дії на території України воєнного стану. На думку скаржників у ч.2 ст.46 ЦК України законодавець визначив, з настанням якої події пов`язаний початок перебігу строку, коли суд може оголосити фізичну особу померлою, а саме день закінчення воєнних дій. У зв`язку з тим, що воєнні дії на території України тривають, відлік встановленого шестимісячного строку відповідно, за твердженнями Військової частини НОМЕР_1 та Міністерства оборони України, ще не розпочався, тому звернення заявниці до суду із заявою про оголошення фізичної особи померлою є передчасним і виключає можливість визнання особи померлою в порядку ч.2 ст. 46 ЦК України.

Однак таке трактування ч.2 ст. 46 ЦК України не знаходить свого підтвердження у висновках Верховного Суду, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі №755/11021/22 вказала на те, що приписи частини другої статті 46 ЦК України пов`язують оголошення фізичної особи померлою у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, а не у зв`язку з воєнним станом як таким.

Потрібно наголосити на тому, що законодавець розмежовує категорії «воєнні дії», «збройний конфлікт» і «воєнний стан». Частина 2 ст.46 ЦК України послуговується категоріями «воєнні дії» і «збройний конфлікт», а не «воєнний стан». Тому немає підстав пов`язувати початок перебігу строків, зазначених у частині другій статті 46 ЦК України, із введенням, припиненням або скасуванням воєнного стану в Україні (п. 50).

Речення друге частини другої статті 46 ЦК України не конкретизує обставини, за яких суд може застосувати скорочений шестимісячний строк замість дворічного, зазначеного у реченні першому цієї частини. Водночас суд може послатися на шестимісячний строк у разі наявності істотних підстав для припущення, що фізична особа загинула внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту, і без обґрунтованих підстав очікувати, що з часом обставини зміняться або з`являться нові дані щодо місцезнаходження цієї особи (п.62).

У ч.2 ст.46 ЦК України йдеться про воєнні дії, збройний конфлікт, а не про воєнний стан. Не можна тлумачити цей припис як такий, що його можливо застосувати стосовно оголошення особи померлою винятково після скасування воєнного стану на усій території України (п.96).

Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв`язок з різних причин, пов`язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з`ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом (п.98).

Як зазичалося вище, відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, село Іванівське Бахмутської міської територіальної громади Бахмутського району Донецької області у період з 24 лютого 2022 року до 18 лютого 2025 року було територією активних бойових дій, а з 19 лютого 2025 року віднесене до тимчасово окупованих російською федерацією територій України.

Отже, в силу вказаних вище приписів ч.3 ст. 82 ЦПК України є загальновідомим фактом, який не підлягає доведенню, що станом на день розгляду справи судом першої інстанції, територія села Іванівське Бахмутської міської територіальної громади Бахмутського району Донецької області є тимчасово окупованою, і ця територія входить до затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України переліку тимчасово окупованих Російською Федерацією територій.

До того ж заявниця ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою 04 липня 2025 року. Тобто на момент її звернення до суду з такою заявою сплинув шестимісячний строк, зазначений у реченні другому ч.2 ст. 46 ЦК України, а тому з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у вищевказаних постановах, суд першої інстанції правильно зазначив, шо що заява ОСОБА_1 про оголошення особи померлою подана у відповідності до строків, що визначені чинним законодавством України.

Отже, доводи апеляційної скарги Військової частина НОМЕР_1 та апеляційної скарги Міністерства оборони України про передчасність звернення ОСОБА_1 до суду із заявою про оголошення ОСОБА_3 померлим, ґрунтуються на помилковому ототожненні понять «воєнні дії», «збройний конфлікт» і «воєнний стан» та не враховують, що ч.2 ст. 46 ЦК України допускає оголошення фізичної особи померлою до спливу двох років, але не раніше шести місяців, з урахуванням конкретних обставин справи. Оскільки з дня зникнення ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 до дня звернення заявниці до суду 04 липня 2025 року сплинуло більше шести місяців, а матеріали справи підтверджують наявність істотних підстав для вірогідного припущення його загибелі під час виконання бойового завдання, підстав для висновку про передчасність заяви немає.

Згідно з ч.1 ст.293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється ЦПК України (ч.4 ст. 46 ЦК України).

Відповідно до ст.305 ЦПК України заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцезнаходженням її майна.

У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою: обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку (ч.1 ст.306 ЦПК України).

Тому оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть цієї особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті.

Підставою для оголошення особи померлою є не факти (докази), які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.

Оголошення особи померлою має своїм призначенням усунення невизначеності, яка склалася щодо правовідносин за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.

Особливості цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.

При цьому заявник має мати особисту цивільну-правову заінтересованість у зміні правового стану особи, яку він просить оголосити померлою. Для підтвердження цього повинні бути наведені обставини, які свідчать про те, що між заявником та особою, яку він просить оголосити померлою існують особисті або майнові правовідносини, тобто матеріально-правовий зв`язок, або за відсутності такого зв`язку дані про те, що відсутність фізичної особи є для заявника перешкодою у реалізації суб`єктивних прав або виконання обов`язків.

Встановлення судом обставин зникнення ОСОБА_3 під час виконання бойового завдання, відсутності відомостей про його місцеперебування та наявності правового інтересу заявниці не є втручанням у повноваження інших органів. Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеними у постанові від 05 грудня 2022 року у справі № 490/6057/19-ц, (провадження № 61-18514сво21), відповідно до яких юридично значущі обставини, пов`язані із загибеллю військовослужбовця під час захисту Батьківщини, можуть встановлюватися судом, якщо від цього залежить реалізація особистих і майнових прав членів його сім`ї.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 має належний матеріально-правовий інтерес у зверненні до суду із заявою про оголошення померлим її чоловіка - старшого сержанта ОСОБА_3 . Заявниця звернулася до суду не з абстрактною вимогою, а з метою усунення правової невизначеності, що виникла у зв`язку зі зникненням ОСОБА_3 під час виконання бойового завдання, а також для реалізації передбачених законом прав: здійснення державної реєстрації його смерті органом державної реєстрації актів цивільного стану, оформлення спадкових прав та отримання належних їй як члену сім`ї військовослужбовця соціальних гарантій і виплат.

Як зазначалося вище та правильно враховано судом першої інстанції, матеріали справи у своїй сукупності підтверджують, що старший сержант ОСОБА_3 зник безвісти ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойового завдання поблизу села Іванівське Бахмутського району Донецької області за обставин, які безпосередньо загрожували його життю. Зокрема, акт службового розслідування, результати якого затверджені наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 28 лютого 2023 року № 749, а також пояснення військовослужбовців ОСОБА_7 та ОСОБА_8 узгоджено підтверджують, що під час ворожого обстрілу один зі снарядів влучив поблизу окопу, в якому перебував ОСОБА_3 ; після вибуху він був без ознак життя, а тіло мало тяжкі осколкові ушкодження. Евакуація тіла з позиції була неможливою через щільний мінометний обстріл.

Отже, установивши, що старший сержант ОСОБА_3 зник безвісти ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойового завдання поблизу села Іванівське Бахмутського району Донецької області за обставин, які безпосередньо загрожували його життю, колегія суддів також враховує, що на час розгляду справи сплив шестимісячний строк від дня завершення активних бойових дій на цій території - 18 лютого 2025 року. Відомості про місцеперебування ОСОБА_3 протягом цього часу не з`явилися, зокрема не встановлено його перебування у полоні, а проведені розшукові заходи та досудове розслідування не дали змоги встановити його місцезнаходження. За таких обставин колегія суддів вважає правильним і обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність передбачених законом підстав для оголошення ОСОБА_3 померлим.

Колегія суддів вважає, що сукупність установлених обставин, а саме проходження ОСОБА_3 військової служби, виконання ним бойового завдання в районі активних бойових дій, влучання ворожого снаряда поблизу окопу, у якому він перебував, відсутність у нього ознак життя, неможливість евакуації тіла через щільний мінометний обстріл, а також узгодженість акта службового розслідування, затвердженого командиром військової частини, з поясненнями очевидців, дає достатні підстави для вірогідного припущення про його загибель у зв`язку з воєнними діями. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення заяви ОСОБА_1 та оголошення ОСОБА_3 померлим від дня його вірогідної смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Тому, всупереч доводам апеляційної скарги Міністерства оборони України про недоведеність загибелі ОСОБА_3 , наведені докази у своїй сукупності є достатніми для вірогідного припущення про його смерть саме ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойового завдання. Доводи апеляційної скарги не спростовують ані встановлених обставин влучання снаряда та безпосереднього виявлення тіла військовослужбовця без ознак життя, ані об`єктивної неможливості його евакуації та подальшого встановлення місцеперебування.

Інші доводи апеляційних скарг фактично зводяться до переоцінки доказів, яким судом надана належна правова оцінка, на правильність висновків суду не впливають та їх не спростовують.

Апеляційний враховує, що як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Таким чином, суд першої інстанції виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив та оцінив докази, правильно встановив обставини у справі та дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення, оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.

Датою постанови апеляційного суду є дата складення повного її тексту, оскільки справа розглянута за відсутності учасників справи без проголошення скороченого судового рішення (вступної та резолютивної частин) та в цьому випадку підлягають застосуванню положення другого речення ч.5 ст.268 ЦПК України, якою передбачено, що датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21).

Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України та апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 27 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua