Постанова від 04 листопада 2026 р. у справі №357/15666/25 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про відшкодування шкоди, з них

Дата: 04 листопада 2026 р.

Справа: №357/15666/25

Суддя: Стрижеус Анатолій Миколайович

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2026 року м. Київ

Справа № 357/15666/25

Провадження № 22-ц/824/14755/2026

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Стрижеуса А. М.,

суддів: Поливач Л. Д., Шкоріної О. І.

сторони: позивач ОСОБА_1 ,

відповідач ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадженнями за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - голова правління Громадської організації Садівничого товариства «Білоцерківшина» ОСОБА_9, про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - голова правління Громадської організації Садівничого товариства «Білоцерківшина» (далі - ГО СТ «Білоцерківщина») ОСОБА_9, про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є членом ГО СТ «Білоцерківшина». ОСОБА_2 разом з батьком ОСОБА_3 також є членами

ГО СТ «Білоцерківшина» та сусідами з АДРЕСА_1 .

Позивач вказувала, що ОСОБА_2 і ОСОБА_3 посадили дерева на межі, не дотримуючись відстані. В районі роз`єднувача подачі напруги на трансформатор ОСОБА_3 посадив на межі горіх, гілками якого було раніше зруйновано частину даху господарської споруди позивача. Зараз знову під загрозою дах та роз`єднувач подачі напруги на трансформатор. Раніше правління неодноразово зверталося до ОСОБА_3 щоб він зрізав дерево горіх, але безрезультатно.

В другому місті ОСОБА_3 і ОСОБА_2 посадили на межі дерева укупі (два горіха і ще високе дерево). Раніше, при зверненні до ОСОБА_2 , щоб зрізав дерева, він сказав, що деревами завідує його батько. При зверненні до ОСОБА_3 , він не відреагував, а навпаки, цинічно, висловлювався в її адресу стосовно загибелі її доньки.

Позивач зазначала, що раніше межі між ОСОБА_3 і нею були порівну поділені. Вона неодноразово робила зауваження ОСОБА_3 щодо розміщення туалету недалеко від межі, ближче чим дозволено, стосовно розміщення контейнерів

з різним непотребом на межі, висадки кущів та дерев, в тому числі, дерева на межі, одно

з яких наклонилося і гілками вирвало витяжку з льоху (була прикручена проволокою) щоб він їх поперебирав.

Від стресу, що ОСОБА_3 радіє чужому горі і це під час війни, незаконних вимог, позивач переймалася від несправедливості, дуже переживала і отримала інсульт, що підтверджується випискою з медичної картки хворого.

ОСОБА_1 неодноразово зверталася до ОСОБА_2 щоб зрізав дерева, пропонувала їх пересадити, але безрезультатно. ОСОБА_2 нецензурними словами висловлювався в її адрес.

Окрім зазначеного, ще більше 8 дерев були посаджені на межі ОСОБА_3

і ОСОБА_2 , які необхідно видалити. ОСОБА_3 установив паркан, продовживши межу більше чим на 30 сантиметрів, тобто, самовільно захопив землю, яка належить позивачу.

У зв`язку з крадіжкою, яка була раніше, у позивача зникли документи на будинок у зв`язку з чим, їй прийшлося робити технічний паспорт на садовий будинок (дублікат)

№ НОМЕР_1 , за що нею понесені матеріальна витрати. Крім того, у зв`язку з протиправною поведінкою до позивача з боку ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , посадили

в недозволеному місті дерева, захватили чужу територію, висловлюють відносне неї образливі висловлювання, цим їй завдано моральної шкоди.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила попередити ОСОБА_2 щодо не усунення загрози життю, здоров`я майну та про наслідки; зобов`язати зрізати дерева, як того вимагають норми; стягнути матеріальну шкоду по відновленню до витяжки 300,00 грн і упущеної вигоди за 3 роки, витрати щодо виготовлення технічного паспорту у сумі 2 235,00 грн, юридичні послуги в сумі 3 000,00 грн, реальні збитки та моральну шкоду в сумі 10 000,00 грн.

Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - голова правління ГО СТ «Білоцерківщина» про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди. Вирішено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання у справі.

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протокольною ухвалою від 20 березня 2026 року закрив підготовче засідання та призначив справу до розгляду по суті.

Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від

29 червня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - голова правління ГО СТ «Білоцерківшина» ОСОБА_9, про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди залишено без задоволення.

Рішення суду мотивоване тим, що сторона позивача не довела належними та допустимими доказами, що ОСОБА_2 , про що зазначено у позовній заяві, теж є членом ГО СТ «Білоцерківшина» та є сусідом позивача з АДРЕСА_1 .

З доданих до позову фотографій, на яких містяться зображення кущів, дерев, забору, високовольтного стовпа, будинку, встановити коли вони були зроблені та за якою адресою, не можливо.

Доданому акту, в якому заначено пошкодження витяжки (від погреба) господарської будівлі, яка пошкоджена деревом, посадженим на межі, суд надав критичну оцінку, оскільки він складений та підписаний позивачем та двома особами:

ОСОБА_4 (діл. № НОМЕР_3 ) і ОСОБА_5 (діл. НОМЕР_4 ), але він не завірений головою правління СТ «Білоцерківшина».

До того ж, в цьому акті не встановлено, ким саме була пошкоджена витяжка деревами, посадженими на межі, вказано сусідами ОСОБА_3 чи ОСОБА_2 , сусіди ділянки № НОМЕР_2 .

Отже, звертаючись до суду з цим позовом, позивач не довела обставин, викладених у позові, що саме відповідач ОСОБА_2 є сусідом позивача і саме він посадив дерева на межі, чим завдано шкоди позивачу.

Навпаки, з тексту позовної заяви, позивачем йдеться посилання на вищевказані дії, які здійснювалися з боку ОСОБА_3 , але його позивача не залучила як співвідповідача.

Суд вказав, що враховуючи статтю 105 ЗК України, позивач має право самостійно відрізати корені та гілки дерев, які проникли на її територію із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням.

Щодо позовних вимог про стягнення із ОСОБА_2 матеріальної шкоди в розмірі 300,00 грн по відновленню витяжки, упущеної вигоди, витрати щодо виготовлення технічного паспорту в розмірі 2 235,00 грн, суд дійшов висновку, що ці вимоги є такими, що також не підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними та необґрунтованими, так як сторона позивача не довела, що саме з боку дій ОСОБА_2 було пошкоджено витяжку, як і доказів тому, що по відновленню такої витяжки стороною позивача було понесено матеріальні збитки на зазначену суму. Не було доведено та обґрунтовано позивачем упущену вигоду та її розмір. Не обґрунтовано вимоги позивача і в частині стягнення з відповідача 2 235,00 грн, які були понесені нею для виготовлення дубліката технічного паспорту на свій садовий ( дачний ) будинок.

Оскільки сторона позивача не довела, що саме з боку неправомірних дій ОСОБА_2 їй завдано душевних страждань, тобто, не було під час розгляду справи доведена вина саме відповідача, вимоги в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн є такими, що не підлягають задоволенню, оскільки є недоведеними та необґрунтованими.

07 липня 2026 року ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій з урахуванням уточненої апеляційної скарги, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2026 року та ухвали у справі нове судове рішення або змінити рішення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції проігнорував всі докази, які були долучені до позовної заяви, та зробив неправильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову. Інші аргументи апеляційної скарги є аналогічними аргументам, викладеним в позовній заяві.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 13 липня 2026 року апеляційну скаргу передано судді-доповідачу.

Листом Київського апеляційного суду від 16 липня 2026 року витребувано з Білоцерківського міськрайонного суду Київської області матеріали справи № 357/15666/25.

28 липня 2026 року матеріали справи № 357/15666/25 надійшли до Київського апеляційного суду.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 04 серпня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2026 року залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків, викладених у мотивувальній частині ухвали, протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

Ухвала мотивована тим, що ОСОБА_1 необхідно доплатити судовий збір та надати апеляційну скаргу новій редакції.

03 вересня 2026 року на виконання вимог ухвали суду ОСОБА_1 направила до Київського апеляційного суду докази доплати судового збору.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - голова правління ГО СТ «Білоцерківшина» ОСОБА_9, про зобов`язання вчинити певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди..

Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 жовтня 2026 року справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження, оскільки справа в силу закону

є малозначною (пункт 1 частина шоста стаття 19 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Порядок розгляду справи судом апеляційної інстанції встановлено статтею 368 ЦПК України, частина перша якої встановлює, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Ураховуючи те, що справа в силу своїх властивостей є малозначною, розгляд справи Київським апеляційним судом здійснюється в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише

у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 16 січня 1979 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Згідно отриманої інформації, ОСОБА_2 з 29 травня 2018 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

ОСОБА_1 є членом ГО СТ «Білоцерківшина».

ОСОБА_6 додала технічний паспорт на садовий (дачний) будинок

АДРЕСА_5 , виготовлено 10 січня 2005, дублікат виготовлено станом на 06 серпня 2025 року, замовник ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_6 вказувала, що ОСОБА_2 разом з батьком ОСОБА_3 , які є членами ГО СТ «Білоцерківшина» та сусідами з АДРЕСА_1 , посадили дерева на межі, не дотримуючись відстані, в недозволеному місті, захопили чужу територію, висловлюють відносно позивача образливі висловлювання, чим завдали їй шкоду.

ОСОБА_6 додала до позовної заяви фотографії і акт, в якому заначено пошкодження витяжки (від погреба) господарської будівлі, яка пошкоджена деревом, посадженим на межі, складений і підписаний ОСОБА_6 і двома особами: ОСОБА_4 (діл. № НОМЕР_3) і ОСОБА_5 (діл. НОМЕР_4).

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права

й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19)).

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі

№ 469/1044/17 (пункт 68)).

Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункт 40)).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

Статтями 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Щодо вимог про попередження ОСОБА_2 щодо не усунення загрози життю, здоров`я майну та про наслідки і зобов`язати зрізати дерева

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Частиною першою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тлумачення наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю (негаторний позов).

Частинами другою, третьою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до пункту «г» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Частиною третьою статті 103 ЗК України визначено, що власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).

Згідно зі статтею 105 ЗК України у випадку проникнення коренів і гілок дерев з однієї земельної ділянки на іншу власники та землекористувачі земельних ділянок мають право відрізати корені дерев і кущів, які проникають із сусідньої земельної ділянки, якщо таке проникнення є перепоною у використанні земельної ділянки за цільовим призначенням.

Відповідно до частини другої статті 109 ЗК України кожен із сусідів має право вимагати ліквідувати дерева, які стоять на спільній межі. Витрати на ліквідацію цих дерев покладаються на сусідів у рівних частинах.

Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини другої статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_6 не довела належними та допустимими доказами, що відповідач ОСОБА_2 , про що зазначено у позовній заяві, теж є членом ГО СТ «Білоцерківшина» та є сусідом позивача з АДРЕСА_1 .

З доданих позивачем до позову фотографій, на яких є зображення кущів, дерев, забору, високовольтного стовпа, будинку, встановити коли вони були зроблені та за якою адресою, не можливо.

Доданому акту, в якому заначено пошкодження витяжки (від погреба) господарської будівлі, яка пошкоджена деревом, посадженим на межі, суд надає критичної оцінки, оскільки він складений та підписаний позивачем та двома особами: ОСОБА_4 (діл. № НОМЕР_3) і ОСОБА_5 (діл. НОМЕР_4 ), але він не завірений головою правління СТ «Білоцерківшина». В цьому акті не встановлено та не зазначено, ким саме була пошкоджена витяжка деревами, посадженими на межі, вказано сусідами ОСОБА_3 чи ОСОБА_2 , сусіди ділянки № НОМЕР_2 .

Отже, звертаючись до суду з даним позовом, позивачем не було доведено обставин, викладених у позові, що саме відповідач є сусідом позивача, саме останній посадив дерева на межі, чим завдано шкоди позивачу.

За відсутності доказів того, що саме ОСОБА_2 є сусідом позивача і саме він посадив дерева на межі з позивачем та в якій кількості, що перешкоджає використанню її за цільовим призначенням, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині попередження ОСОБА_2 щодо не усунення загрози життю, здоров`я майну та про наслідки і зобов`язати зрізати дерева.

Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 18 червня 2020 року

у справі № 148/1660/15-ц (провадження № 61-44118св18).

Крім того, як встановив суд першої інстанції, під час розгляду справи ОСОБА_1 вказувала на те, що три дерева вже зрізані.

З тексту позовної заяви також відомо, що позивач посилалась, на те, що

ОСОБА_3 посадив дерева на межі, не дотримуючись відстані, в недозволеному місті, захопив чужу територію, висловлював відносно позивача образливі висловлювання.

Відповідно до частин першої, другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

При зверненні до суду з цим позовом і до закінчення підготовчого провадження, ОСОБА_1 не зверталась до суду з клопотанням про залучення до участі у цій справі співвідповідача ОСОБА_3 .

Апеляційний суд, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку, що позивач не надала доказів того, що саме відповідач ОСОБА_2 є сусідом позивача, саме останній здійснив висадку дерев на межі з позивачем, як доказів тому, які саме дерева та в якій кількості перебувають на межі, які позивач вимагає відповідача зрізати, оскільки під час розгляду справи позивач вказувала на те, що три дерева вже зрізані.

Щодо позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди в розмірі 300,00 грн з відновлення витяжки та витрат щодо виготовлення технічного паспорту в розмірі

2 235,00 грн

Відповідно до частини першої та пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (частина друга статті 1166 ЦК України).

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Отже, з огляду на викладене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди, а позивач доводить протиправність дій, наявність шкоди та її розмір й причинно-наслідковий зв`язок.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 05 січня 2024 року у справі № 757/75448/17-ц (провадження № 61-10307св23).

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оскільки позивач не довела, що саме з боку дій ОСОБА_2 їй було пошкоджено витяжку, і не надала доказів того, що з відновлення цієї витяжки вона понесла матеріальні збитки в сумі 300,00 грн, а також не надала доказів того, що вона у зв`язку із незаконними діями ОСОБА_2 понесла витрати в сумі 2 235,00 грн на виготовлення дублікату технічного паспорту на свій садовий (дачний) будинок, підстав для задоволення позову в частині стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнення матеріальної шкоди в розмірі 300,00 грн з відновлення витяжки та витрат щодо виготовлення технічного паспорту в розмірі 2 235,00 грн немає.

За наведених підстав апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Щодо упущеної вигоди

Збитками, відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 ЦК України є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Тобто відшкодування упущеної вигоди - це захід цивільно-правової відповідальності, що застосовується з метою захисту порушених прав і полягає

у відшкодуванні боржником вартості майнових вигод, які кредитор міг би отримати, якби його суб`єктивне право не було б порушено.

Зазначена норма кореспондується з положеннями статті 623 ЦК України, відповідно до якої боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

З аналізу вказаних норм цивільного права вбачається, що для вирішення питання про відшкодування шкоди необхідна сукупність таких підстав: а) наявність шкоди;

б) протиправна поведінка заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вина. Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом.

Ці підстави уможливлюють висновок про те, що стягнення упущеної вигоди є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення.

Такий висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 19 січня 2026 року у справі № 461/1377/24 (провадження № 61-1673св25).

Оскільки за обставин цієї справи ОСОБА_7 не довела наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення з боку ОСОБА_2 , підстав для задоволення позову в частині стягнення упущеної вигоди немає.

Крім того, ОСОБА_8 не довела та обґрунтувала заявлену нею упущену вигоду та її розміру.

За таких обставин апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Щодо моральної шкоди

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку

з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно із статтею 1167 ЦК України моральна шкода завдана фізичній особі неправомірними діями відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

При розгляді справи суд з`ясовує: наявність самої моральної шкоди та її вплив на життя позивача; факт вчинення протиправних дій відповідачем та його вину; зв`язок між дією (бездіяльністю) відповідача та моральною шкодою, яку поніс позивач; обґрунтованість суми компенсації моральної шкоди.

Тобто відшкодування моральної шкоди передбачають необхідність встановлення певних обставин, а саме протиправних дій чи бездіяльності заподіювача шкоди та зв`язок цих протиправних дій чи бездіяльності заподіювача шкоди із самою шкодою, майновою чи моральною.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій та шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтовуючи вимоги в частині завдання моральної шкоди, позивач посилалася на фізичний біль та страждання, яких вона зазнала і зазнає у зв`язку з захворюванням - інсультом, душевних страждань, яких вона зазнала і зазнає у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, членів її сім`ї з боку ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , які посадили в недозволеному місті дерева, та кущі, не зважали пошкоджену витяжку, захватили чужу територію, образливими словами в її адрес.

Як зазначено позивачем у позовній заяві, позивач вказувала на те, що інсульт вона отримала у зв`язку від незаконних дій з боку ОСОБА_3 , водночас, як зазначено судом вище, позивач не залучала вказану особу, в якості співвідповідача.

Позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження завдання моральної шкоди, понесених моральних страждань, не довела наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням ОСОБА_2 .

Доводи апеляційної скарги заявника про зворотне спростовуються установленими судами обставинами та матеріалами справи.

Тому, вимоги ОСОБА_1 про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн є такими, що не підлягають задоволенню, оскільки є недоведеними та необґрунтованими, про що обгрунтовано вказав суд першої інстанції.

Надавши оцінку обставинами справи і аргументам наведеним в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку.

Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.

Згідно з пунктом 1 частиною першою статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частин першої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2026 року - без змін, оскільки підстави для його скасування немає.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29 червня 2026 року - залишити без змін.

Постанова Київського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня вручення такого судового рішення лише з підстав, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач А. М. Стрижеус

Судді: Л. Д. Поливач

О. І. Шкоріна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua