Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №759/26048/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 759/26048/25

номер провадження: 22-ц/824/13091/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),

суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,

за участю секретаря - Габунії М.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Каби Дмитра Васильовича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року у складі судді Бабич Н.Д., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Ковад Авто», про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Ковад Авто», про стягнення коштів.

Позовна заява мотивована тим, що 19 жовтня 2015 року між публічним акціонерним товариством «Банк Богуслав», (далі - ПАТ «Банк Богуслав», первісний кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю «Ковад Авто» (далі - ТОВ «Ковад Авто», позичальник) було укладено генеральний кредитний договір №15/01-ГКД-04/2015 від 19 жовтня 2015 року зі змінами та доповненнями (далі - Генеральний кредитний договір).

Вказував, що на виконання та в межах генерального кредитного договору, ПАТ «Банк Богуслав» та ТОВ «Ковад Авто» уклали кредитний договір №15/01-К3-23/2015 від 19 жовтня 2015 року зі змінами та доповненнями (далі - Кредитний договір). Відповідно до п.1.1 кредитного договору, банк на умовах, передбачених цим договором, відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію в національній валюті України із загальним лімітом в сумі 12 000 000 грн 00 коп., в межах якої надає позичальнику в користування грошові кошти зі сплатою фіксованої процентної ставки за користування кредитом у розмірі 27% річних.

Зазначав, що згідно з п.1 договору №1 про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 06 квітня 2016 року сторони дійшли згоди викласти пункт 1.1 кредитного договору в наступній редакції: «1.1 Банк на умовах, передбачених цим договором, відкриває позичальнику невідновлювальну відкличну кредитну лінію в національній валюті України із загальним лімітом в сумі 14 000 000 грн 00 коп., в межах якої надає позичальнику в користування грошові кошти зі сплатою фіксованої процентної ставки за користування кредитом у розмірі 27% відсотків річних».

На виконання зазначеного вище кредитного договору ПАТ «Банк Богуслав» було надано ТОВ «Ковад Авто» позику в національній валюті України у загальному розмірі 13 994 000 грн 00 коп.

Указував, що відповідно до п.1 договору №2 про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 13 жовтня 2016 року сторони дійшли згоди викласти пункт 1.2 кредитного договору в наступній редакції: «1.2 Термін повернення позичальником кредиту - 12 жовтня 2017 року або термін, встановлений у відповідності з п.п. 4.3., 4.4. цього договору (надалі - «Термін повернення»). Отже, сторони погодили повернення позики в повному обсязі до 12 жовтня 2017 року.

Крім того, зазначав, що згідно з п.2.2.2. кредитного договору позичальник сплачує нараховані проценти в національній валюті України щомісячно, не пізніше 05 числа місяця наступного за місцем, за який нараховані проценти, та в день настання терміну повернення.

Вказував, що у порушення умов кредитного договору позичальником не було повернуто суму позики до 12 жовтня 2017 року та не сплачено проценти в порядку та строки, передбачені договором, унаслідок чого утворилася заборгованість в загальному розмірі 14 107 868 грн 99 коп., що включає: 13 994 000 грн 00 коп. - заборгованість по поверненню тіла позики; 113 868 грн 99 коп. - заборгованість по сплаті нарахованих відсотків.

Позичальник не погасив зазначену вище заборгованість до 12 жовтня 2017 року, унаслідок чого утворилося прострочення.

Вказував, що 24 жовтня 2017 року між первісним позичальником у якості кредитора та ОСОБА_1 , у якості поручителя було укладено договір поруки №15/05-ПР-36 від 24 жовтня 2017 року (далі - Договір поруки).

Згідно з п.1.1 договору поруки, поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором у порядку та строки, встановлені цим договором, за виконання в повному обсязі позичальником, як існуючого на час укладення цього договору, так і того, що може виникнути в майбутньому, зобов`язання, що витікає із кредитного договору.

Відповідно до визначення «Зобов`язання» в договорі поруки - це зобов`язання позичальника по кредитному договору повернути кредитору кредитні кошти у валюті фактичної заборгованості по кожному з договорів, укладених в межах та на виконання генерального кредитного договору, відповідно до якого позичальнику відкрито відновлювальну відкличну кредитну лінію в національній валюті України - гривні з загальним лімітом в сумі 14 000 000 грн 00 коп., строком дії - 17 жовтня 2018 року, зокрема: повернути кредитору кредит, отриманий в формі відновлювальної відкличної кредитної лінії в національній валюті України з загальним лімітом в сумі 14 000 000 грн 00 коп., строк погашення якого настав 12 жовтня 2017 року; сплатити кредитору нараховані проценти за користування кредитом з розрахунку 27% річних; у разі порушення умов кредитного договору сплатити неустойку (штраф, пеню) в терміни та у розмірі, що передбачені генеральним кредитним договором та договорами, укладеними в межах та на виконання генерального кредитного договору; виконувати інші зобов`язання, що випливають з кредитного договору, а також відшкодувати всі збитки, понесення кредитором в зв`язку з неналежним виконанням або невиконанням позичальником умов кредитного договору.

Таким чином, відповідачка поручилась перед первісним кредитором за виконання позичальником зобов`язань за генеральним кредитним договором та кредитним договором, у тому числі щодо повернення тіла позики, сплати нарахованих процентів, неустойки, відшкодування завданих збитків та виконання будь-яких інших зобов`язань, що випливають із кредитного договору.

18 жовтня 2017 року первісний кредитор повідомив третю особу листом вих. №196/12 від 17 жовтня 2017 року про наявність простроченого зобов`язання.

25 жовтня 2017 року первісний кредитор повідомив відповідачку листом №202/01 від 25 жовтня 2017 року про порушення позичальником зобов`язань за кредитним договором та запропонував відповідачці, як поручителю, здійснити погашення заборгованості за кредитним договором. Лист вих. №202/01 від 25 жовтня 2017 року містить підпис та ПІБ відповідачки про ознайомлення зі змістом листа.

Отже, зобов`язання відповідачки як поручителя за кредитним договором щодо погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 14 107 868 грн 99 коп. виникло 25 жовтня 2017 року.

Указував, що 20 травня 2020 року він, ОСОБА_2 (далі - Новий кредитор), переміг в аукціоні щодо продажу активів ПАТ «Банк Богуслав», у тому числі прав вимоги за низкою кредитних договорів, договорів поруки тощо. Інформація про аукціон, у тому числі протокол електронного аукціону, розміщені за посиланням: https://prozorro.sale/auction/UA-EA-2020-04-27-000002-b.

За результатами аукціону 15 червня 2020 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Банк Богуслав» було укладено договір №1 про відступлення прав вимоги.

Згідно з додатком №1 до договору №1 про відступлення прав вимоги від 15 червня 2020 року на користь ОСОБА_2 було відступлено право вимоги у тому числі: позичальника за генеральним кредитним договором та кредитним договором; відповідачки за договором поруки.

Отже позивач набув права кредитора за вказаними вище договорами до позичальника та відповідачки в повному обсязі.

Повідомленнями про зміну кредитора від 24 жовтня 2023 року позивач повідомив позичальника та відповідачку про зміну кредитора за генеральним кредитним договором, кредитним договором та договором поруки та висунув вимогу про необхідність погашення зазначених вище зобов`язань на власну користь.

Таким чином, порушуючи умови договору поруки, станом на дату подання даного позову відповідачка не виконала забезпечені грошові зобов`язання та не погасила заборгованість за кредитним договором у розмірі 14 107 868 грн 99 коп. на користь позивача.

Окрім того, позивач зазначав, що зобов`язання щодо сплати заборгованості за кредитним договором з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних випливає безпосередньо із кредитного договору, а тому поручитель зобов`язаний сплатити заборгованість позивачу з урахуванням цих сум.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за генеральним кредитним договором №15/01_ГКД-04/2015 від 19 жовтня 2015 року, кредитним договором №15/01-КР-23/2015 від 19 жовтня 2015 року на виконання та в межах генерального кредитного договору №15/01_ГКД-04/2015 від 19 жовтня 2015 року та договором поруки №15/05-ПР-36 від 24 жовтня 2017 року, в розмірі 33 813 933 грн 76 коп. та судовий збір в сумі 15 140 грн 00 коп.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за генеральним кредитним договором №15/01_ГКД-04/2015 від 19 жовтня 2015 року, кредитним договором №15/01-КР-23/2015 від 19 жовтня 2015 року на виконання та в межах генерального кредитного договору №15/01_ГКД-04/2015 від 19 жовтня 2015 року та договором поруки №15/05-ПР-36 від 24 жовтня 2017 року, яка складається із: заборгованості по поверненню тіла позики в розмірі 13 994 000 грн 00 коп., заборгованості по сплаті нарахованих відсотків в розмірі 113 868 грн 99 коп., інфляційні втрати в розмірі 5 649 895 грн 91 коп., три відсотки річних в розмірі 1 848 324 грн 10 коп. та судовий збір в розмірі 15 140 грн 00 коп.

У задоволені іншої частини позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Каба Д.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 повністю, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що кредитодавцем за кредитним договором може бути лише банк або інша фінансова установа. Позивач не є ані банком, ані іншою фінансовою установою, тому не може бути кредитодавцем за кредитним договором. Отже, за договором відступлення права вимоги новий кредитор не стає стороною кредитного договору та не отримує статусу фінансово-кредитної установи. До нього переходить лише право вимагати від боржника виконання зобов`язання у відступленому розмірі. Тобто новий кредитор лише заміщує попереднього кредитора в праві вимагати повернення боргу. Таким чином, 15 червня 2020 року позивачеві нібито було відступлено право вимоги за господарським зобов`язанням між учасниками відносин у сфері господарювання - АТ «Банк Богуслав» та ТОВ «Ковад Авто». Наявність у позивача права вимоги за вказаним зобов`язанням не змінює його суті. Таке зобов`язання залишається господарським незважаючи на те, що право вимоги за ним набула фізична особа. Тому вважає, що кредитодавцем за кредитним договором залишається АТ «Банк Богуслав», а не позивач.

Вказує, що оскільки позичальником за кредитним договором також є юридична особа (ТОВ «Ковад Авто»), то вказаний правочин залишається таким, що укладений між юридичними особами, незважаючи на відступлення банком права вимоги за ним фізичній особі. Кредитні правовідносини суб`єктів господарювання відносяться до господарських зобов`язань. Тому кредитний договір має всі ознаки господарського договору.

Вказує, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що відповідачка не може посилатись на преюдиційні обставини щодо сплати 25 жовтня 2017 року грошових коштів у розмірі 14 107 868 грн 99 коп. для погашення заборгованості ТОВ «Ковад Авто» за кредитним договором, з огляду на скасування рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2019 року, яким такі обставини були встановлені. Проте преюдиційні обставини можуть встановлюватись не лише судовими рішеннями, якими суд задовольнив позовні вимоги особи. Такі обставини можуть бути встановлені і у рішеннях про відмову в задоволенні позову або про закриття провадження у справі. Однією з ознак преюдиційності є те, що судове рішення в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили має обов`язкове значення для суду в іншій справі лише в частині встановлених фактичних обставин, а не правової оцінки чи судових висновків. Зазначає, що судове рішення про відмову в задоволенні позову або про закриття провадження не відміняє наявність обставин, що були встановлені судом в ході розгляду справи.

Зазначає, що факт перерахування відповідачкою 25 жовтня 2017 року грошових коштів в сумі 14 107 868 грн 99 коп. з призначенням платежу: «Погашення кредиту ТОВ «Ковад Авто» (33601426) зг. Договору №15/01-ГКД-04/2015 від 19.10.2015р. та дог. Поруки № 15/05-ПР-36 від 24.10.2017 без ПДВ» було встановлено не лише рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2019 року у справі №826/16536/18, яке було скасоване. Вказані обставини були встановлені судом апеляційної інстанції у постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 826/16536/18, а також Верховним Судом в постанові від 04 травня 2023 року. Вказані судові рішення є такими, що набрали законної сили.

Також зазначає, що в 2019 році банк звернувся з позовом до відповідачки та ТОВ «Ковад Авто» про визнання недійсними правочинів та застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів, в якому підтвердив наступні факти: погашення відповідачкою заборгованості перед банком за кредитним договором; розірвання угоди; відсутності у банку прав кредитора по відношенню до відповідачки за кредитним договором у сумі 14 107 868 грн 99 коп. Незважаючи на те, що вказаний позов банку було повернуто без розгляду, банк вирішив відступити право вимоги за кредитним договором та договором поруки на користь позивача, а позивач звернувся до відповідачки з позовом про стягнення грошових коштів за кредитним договором та договором поруки. Отже банк, визнаючи в 2019 році факт погашення відповідачкою заборгованості за кредитним договором, відступив у 2020 році право вимоги за цим же правочином (а також договором поруки) позивачеві. У свою чергу, позивач, як правонаступник банку, звернувся в 2025 році з позовними вимогами про стягнення заборгованості до особи, котра вказану заборгованість погасила ще в 2017 році.

Крім того посилається на те, що відповідно до п.п.2.12.2 та 4.1 договору відступлення права вимоги, які є предметом цього договору, переходять до кредитора не раніше моменту отримання банком у повному обсязі коштів у сумі 805 033 грн 09 коп. Тобто належним підтвердженням гіпотетичного переходу до кредитора визначених договором відступлення ілюзорних прав вимоги є докази сплати кредитором на користь банку грошових коштів у розмірі 805 033 грн 09 коп. Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачка звертала увагу суду на відсутності доказів сплати позивачем на користь банку зазначеної вище суми грошових коштів, що свідчить про недоведення позивачем отримання ним права вимоги до відповідачки за кредитним договором та договором поруки.

Також вказує, що якби суд першої інстанції дійсно встановлював визнання Фондом гарантування вкладів нікчемності правочинів щодо зарахування депозиту відповідачки в рахунок погашення кредитного договору, то він мав би помітити, що одночасно з цими правочинами Фонд гарантування вкладів встановив і нікчемність договору поруки, на підставі якого з відповідачки було стягнуто грошові кошти оскаржуваним рішенням. Таким чином, при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції свідомо не врахував положення ст.216 ЦК України незважаючи на те, що представник відповідачки наголошував під час розгляду справи на необхідності застосування реституції для повернення банку статусу кредитора за кредитним договором. Однак, вказане було проігноровано судом першої інстанції, який в оскаржуваному рішенні не навів підстав для їх відхилення.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Хоменко В.В. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить: відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 08 червня 2026 року про долучення доказів; відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 08 червня 2026 року про витребування доказів; відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 від 08 червня 2026 року; залишити рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року без змін; вирішити питання щодо відшкодування ОСОБА_2 судових витрат.

Вказує, що суд першої інстанції дослідив: генеральний кредитний договір, кредитний договір та договір поруки з усіма змінами й доповненнями; факт видачі кредиту та розмір заборгованості; повідомлення банку від 25 жовтня 2017 року з особистим підписом відповідачки; обставини аукціону та договору відступлення; заперечення відповідачки щодо нібито виконання зобов`язання, включно з депозитним договором та операціями від 25 жовтня 2017 року; підстави нікчемності цих операцій за Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з детальним аналізом фінансового стану банку; обставини щодо строку поруки з детальним поетапним розрахунком періодів зупинення відповідних строків; обставини щодо розміру інфляційних втрат і трьох процентів річних з урахуванням воєнного мораторію. Це охоплює усі обставини, на яких обидві сторони обґрунтовували свої вимоги й заперечення в межах того, що було заявлено суду першої інстанції. Усі обставини, які суд першої інстанції визнав встановленими (зокрема, факт набуття позивачем права вимоги, обставини дотримання строку поруки та інші), підтверджені належними і допустимими доказами, протоколом електронного аукціону, договором відступлення з додатком №1, платіжними документами про оплату ціни цього договору, офіційними повідомленнями Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, листом банку від 25 жовтня 2017 року з особистим підписом відповідачки. Додатково позивач звертає увагу на розподіл обов`язку доказування, оскільки саме на відповідачку, яка заперечувала проти позову з підстав нібито виконання зобов`язання та спливу строку поруки, покладався обов`язок довести ці обставини належними й допустимими доказами. Судом першої інстанції встановлено, що відповідачка такого обов`язку не виконала, жодних належних доказів на підтвердження добросовісності операцій від 25 жовтня 2017 року, якщо така мала місце (за відсутності яких Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб визнала їх нікчемними) чи існування договору від 27 жовтня 2017 року про розірвання генерального кредитного договору відповідачкою надано не було, а обставини щодо строку поруки спростовані власними ж доказами позивача (повідомленням банку від 25 жовтня 2017 року з особистим підписом відповідачки), дослідженими й оціненими судом першої інстанції.

Третя особа: ТОВ «Ковад Авто» не скористалось своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направило.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приймаючи до уваги доводи відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Каби Д.В. підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори.

Згідно з ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Оскільки сторони уклали договір, вони набули взаємних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно із ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання».

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до вимог ч.2 ст.1054 та ч.2 ст.1050 ЦК України у разі, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процент

Згідно з ч.1 ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Як визначено ч.1 ст.554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

У відповідності до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зі змісту ст.ст.512, 513 ЦК України слідує, що зміна кредитора у зобов`язанні здійснюється шляхом оформлення між первісним кредитором та новим кредитором відповідного договору в тій же самій формі, що і угода, за якою права відступаються. При цьому боржник не приймає ніякої участі в підписанні договору про відступлення та не є його стороною. У відповідності до ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 19 жовтня 2015 року між ПАТ «Банк Богуслав» та ТОВ «Ковад Авто» було укладено Генеральний кредитний договір №15/01-ГКД-04/2015, в який в подальшому вносились зміни та доповнення (а.с.16-25, т.1).

Згідно з п.1.2 угоди (в редакції договору № 1 від 06 квітня 2016 року про внесення змін та доповнень до угоди) загальний ліміт кредитної лінії за цією Угодою встановлюється в сумі - 14 000 000 грн 00 коп. (а.с.26, т.1).

У п.1.3 угоди сторони погодили, що строк дії кредитної лінії встановлюється з «19» жовтня 2015 року по «17» жовтня 2018 року.

19 жовтня 2015 року на виконання та в межах Угоди, між ПАТ «Банк Богуслав» та ТОВ «Ковад Авто» було укладено кредитний договір № 15/01-КР-23/2015, в який також вносились зміни та доповнення (а.с.28-29, т.1).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору (в редакції договору № 1 від 06 квітня 2016 про внесення змін та доповнень до кредитного договору) банк на умовах, передбачених цим договором та угодою, відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію в національній валюті України з загальним лімітом в сумі - 14 000 000 грн 00 коп., в межах якої надає позичальнику в користування грошові кошти (надалі - кредит), зі сплатою фіксованої процентної ставки за користування кредитом у розмірі - 27% річних, а позичальник зобов`язується використати кредит на цілі зазначені в цьому договорі, своєчасно та в повному обсязі здійснити повернення кредиту, сплачувати банку проценти, неустойку (штрафи та пені) у розмірах, строки та порядку, що визначені цим договором та угодою (а.с.32, т.1).

Згідно з п.1.2. кредитного договору (в редакції договору № 2 від 13 жовтня 2016 року про внесення змін та доповнень до кредитного договору) термін повернення позичальником кредиту - «12» жовтня 2017 року або термін, встановлений у відповідності до п.п. 4.3, 4.4 угоди (п.п. 4.3, 4.4 Угоди регулюють питання дострокового повернення кредиту).

Термін повернення кредиту - 12 жовтня 2017 (відповідно до умов договору № 2 від 13 жовтня 2016 року до кредитного договору) (а.с.33, т.1).

На забезпечення виконання ТОВ «Ковад Авто» зобов`язань за генеральним кредитним договором від 19 жовтня 2015 року №15/01-ГКД-04/2015 та укладеним у його межах кредитним договором від 19 жовтня 2015 року №15/01-КР-23/2015, 24 жовтня 2017 року між АТ «Банк Богуслав», ТОВ «Ковад Авто» та ОСОБА_1 укладено договір поруки №15/05-ПР-36, за умовами якого ОСОБА_1 поручилася перед банком за виконання позичальником зазначених зобов`язань (35-39, т.1).

У зв`язку з невиконанням ТОВ «Ковад Авто» зобов`язань за кредитним договором, 25 жовтня 2017 року АТ «Банк Богуслав» вручило ОСОБА_1 повідомлення №202/01 про наявність у позичальника заборгованості в сумі 14 107 868 грн 99 коп., з яких: 13 994 000 грн 00 коп. - основний борг та 113 868 грн 99 коп. - нараховані, але не сплачені проценти (а.с.43, т.1).

20 травня 2020 року ОСОБА_2 визнано переможцем аукціону з продажу активів ПАТ «Банк Богуслав», до складу яких входили права вимоги за кредитними договорами та договорами поруки (а.с.46-47, т.1).

За результатами аукціону 15 червня 2020 року між ПАТ «Банк Богуслав» та ОСОБА_2 укладено договір відступлення прав вимоги №1, за яким банк відступив позивачу права вимоги, зокрема до ОСОБА_1 (а.с.48-53, т.1).

Згідно з додатком №1 до договору відступлення прав вимоги від 15 червня 2020 року №1 ОСОБА_2 відступлено права вимоги, зокрема, за генеральним кредитним договором від 19 жовтня 2015 року №15/01_ГКД-04/2015, кредитним договором від 19 жовтня 2015 року №15/01-КР-23/2015, укладеним на виконання та в межах зазначеного генерального кредитного договору, а також договором поруки від 24 жовтня 2017 року №15/05-ПР-36 (а.с.54-67, т.1).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в загальному розмірі 21 606 089 грн 00 коп., суд першої інстанції виходив із доведеності набуття позивачем на підставі договору відступлення прав вимоги від 15 червня 2020 року №1 прав кредитора за генеральним кредитним договором від 19 жовтня 2015 року №15/01-ГКД-04/2015 та укладеним на його виконання кредитним договором від 19 жовтня 2015 року №15/01-КР-23/2015 між АТ «Банк Богуслав» і ТОВ «Ковад Авто», виконання зобов`язань за якими відповідачка забезпечила порукою за договором від 24 жовтня 2017 року №15/05-ПР-36. Суд першої інстанції відхилив доводи ОСОБА_1 про погашення заборгованості шляхом перерахування 25 жовтня 2017 року коштів у сумі 14 107 868 грн 99 коп. за рахунок повернутого банківського вкладу, пославшись на повідомлення ліквідатора банку від 03 квітня 2018 року №264/045 про нікчемність цих операцій та перебування банку на час їх здійснення у статусі проблемного. Також суд першої інстанції зазначив, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2019 року у справі №826/16536/18, на яке посилалася відповідачка на підтвердження погашення кредиту, скасовано постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року із закриттям провадження у справі, а договору про розірвання генерального кредитного договору від 27 жовтня 2017 року до матеріалів справи не надано. Строк поруки та позовну давність суд першої інстанції вважав такими, що не спливли, з огляду на їх продовження на період карантину й воєнного стану. Водночас, керуючись положеннями п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, суд дійшов висновку про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних за період з 13 жовтня 2017 року до 23 лютого 2022 року включно.

Проте колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 зазначала, що 04 липня 2017 року між нею, як вкладником, та АТ «Банк Богуслав» укладено договір банківського строкового вкладу фізичної особи «Прогресс+» №17/01-ДД/17-32689, за яким вона розмістила в банку 577 000 доларів США. 25 жовтня 2017 року на її поточний рахунок перераховано 15 348 200 грн 00 коп. із призначенням платежу: «Видача коштів по депозитному договору № 17/01-ДД/17-32689 від 04.07.2017». Того ж дня вона перерахувала зі свого рахунку на рахунок банку № НОМЕР_1 кошти в сумі 14 107 868 грн 99 коп. із призначенням платежу: «Погашення кредиту ТОВ «Ковад Авто» (33601426) зг. Договору № 15/01-ГКД-04/2015 від 19.10.2015р. та дог. Поруки № 15/05- ПР-36 від 24.10.2017 без ПДВ».

Посилаючись на обставини, встановлені під час розгляду справи №826/16536/18, ОСОБА_1 стверджувала, що заборгованість погашена, тому підстав для її повторного стягнення немає.

Відповідно до змісту ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.ст. 77 - 80 ЦПК України).

Згідно зі ст.89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру (див. постанову Верховного Суду від 23 липня 2025 року у справі № 760/19185/22 (провадження № 61-6499св25)).

У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2018 року ОСОБА_1 зверталась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Богуслав» Єрмакова В.О., у якому просила визнати протиправним та скасувати рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк Богуслав» Єрмака В.О. про віднесення до нікчемних правочинів (транзитного рахунку ОСОБА_1 на рахунок № НОМЕР_2 та з рахунку № НОМЕР_2 на поточний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_3 з призначенням платежу: «Видача коштів по депозитному договору № 17/01-ДД/17-32689 від 04.07.2017» та з переказу коштів в сумі 14 107 868 грн 99 коп. з поточного рахунку позивача № НОМЕР_3 на рахунок № НОМЕР_1 з призначенням платежу: «Погашення кредиту ТОВ «Ковад Авто» (33601426) зг. Договору № 15/01-ГКД-04/2015 від 19.10.2015р. та дог. Поруки № 15/05-ПР-36 від 24.10.2017 без ПДВ» (справа №826/16536/18).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва рішенням від 10 жовтня 2019 року у справі №826/16536/18 позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду про віднесення до нікчемних правочинів (транзакцій), здійснених 25 жовтня 2017 року, з переказу коштів в сумі 15 348 200 грн 00 коп. з депозитного рахунку ОСОБА_1 на рахунок № НОМЕР_2 та з рахунку № НОМЕР_2 на поточний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_3 з призначенням платежу: «Видача коштів по депозитному договору № 17/01-ДД/17-32689 від 04 липня 2017 року» та з переказу коштів в сумі 14 107 868 грн 99 коп. з поточного рахунку позивача № НОМЕР_3 на рахунок № НОМЕР_1 з призначенням платежу: «Погашення кредиту ТОВ «Ковад Авто» (33601426) зг. Договору № 15/01-ГКД-04/2015 від 19 жовтня 2015 року та дог. Поруки № 15/05-ПР-36 від 24 жовтня 2017 року без ПДВ».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року у справі №826/16536/18 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 жовтня 2019 року та закрито провадження у справі відповідно до п.1 ч.1 ст.238 КАС України, оскільки справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 травня 2023 року у справі №826/16536/18 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 10 грудня 2019 року залишено без змін (а.с.73-76, т.1).

У справі №826/16536/18 Верховний Суд, погоджуючись із висновками Шостого апеляційного адміністративного суду, зазначив, що 25 жовтня 2017 року ПАТ «Банк Богуслав» здійснив переказ коштів в сумі 15 348 200 грн 00 коп. з Депозитного рахунку позивачки на рахунок № НОМЕР_2 та з рахунку № НОМЕР_2 на поточний рахунок позивачки № НОМЕР_3 з призначенням платежу: «Видача коштів по депозитному договору № 17/01-ДД/17-32689 від 04.07.2017 року».

25 жовтня 2017 року на підставі відповідних платіжних документів, банк здійснив переказ коштів в сумі 14 107 868 грн 99 коп. з поточного рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_3 на рахунок № НОМЕР_1 з призначенням «Погашення кредиту ТОВ «Ковад Авто» згідно договору № 15/01-ГКД-04/2015 від 19.10.2015 та договору поруки №15/05-ПР-36 від 24 жовтня 2007 року без ПДВ».

26 жовтня 2017 року директор ТОВ «Ковад Авто» звернувся з листом № 2610-03 до голови правління АТ «Банк Богуслав», в якому просив розірвати з ТОВ «Ковад Авто» Генеральний кредитний договір № 15/01-ГКД-04/2015 від 19 жовтня 2015 року у зв`язку з повним виконанням зобов`язань ТОВ «Ковад Авто» за кредитним договором № 15/01-КР-23/2015 від 19 жовтня 2015 року на виконання та в межах Генерального кредитного договору № 15/01-ГКД-04/2015 від 19 жовтня 2015 року.

На підставі рішення Національного банку України № 708-рш/БТ від 06 листопада 2017 року «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк Богуслав» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 4928 «Про запровадження тимчасової адміністрації в AT «Банк Богуслав» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», згідно з яким розпочато процедуру виведення AT «Банк Богуслав» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 13 год 00 хв. 06 листопада 2017 року до 05 грудня 2017 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано їй всі повноваження тимчасового адміністратора AT «Банк Богуслав», визначені ст.ст.37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

В подальшому відповідно до рішення Правління Національного банку України від 30 листопада 2017 року № 774-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Богуслав» виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення № 5267 від 01 грудня 2017 року «Про початок процедури ліквідації AT «Банк Богуслав» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації AT «Банк Богуслав» з 01 грудня 2017 року до 30 листопада 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора AT «Банк Богуслав», визначені, зокрема ст.ст. 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, крім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Єрмаку В.О. строком на один рік з 01 грудня 2017 року до 30 листопада 2018 року включно.

Так, за повідомленням від 03 квітня 2018 року № 264/045 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк Богуслав» Єрмак В.О. повідомив позивачку про те, що правочин з переказу коштів (транзакції), здійсненого 25 жовтня 2017 року AT «Банк Богуслав» в сумі 15 348 200 грн 00 коп. з депозитного рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_4 на рахунок № НОМЕР_2 та з рахунку № НОМЕР_2 на поточний рахунок № НОМЕР_3 з призначенням «Видача коштів по депозитному договору № 17/01-ДД/17-32689 від 04 липня 2017 року, та з переказу коштів в сумі 14 107 868 грн 99 коп. з поточного рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_3 на рахунок № НОМЕР_1 з призначенням «Погашення кредиту ТОВ «Ковад Авто» згідно договору № 15/01-ГКД-04/2015 від 19 жовтня 2015 року та договору поруки № 15/05-ПР-36 від 24 жовтня 2007 року без ПДВ», є нікчемним на підставі підпунктів 2, 7, 9 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Верховний Суд у справі №826/16536/18 вказав, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №802/351/16-а викладена така правова позиція:

«Згідно із ч.1, 2, 10 ст. 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч.3 цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст.38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів АТ «Дельта Банк» із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах: №910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, №910/24198/16 від 16 травня 2018 року та № 819/353/16 від 04 липня 2018 року.

Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу.

Верховний Суд у справі №826/16536/18 зробив висновок, що права ОСОБА_1 в тій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи. Отже, встановлена правова природа згаданого наказу (повідомлення про нікчемність) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між Банком та фізичною особою, відтак не може бути розглянута у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах), а тому провадження у цій частині адміністративної справи підлягає закриттю.».

Тотожна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16, від 12 лютого 2020 року у справі № 805/5102/15-а.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не може самостійно застосувати наслідки нікчемності правочинів. У разі виявлення нікчемних правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов`язаний вчинити дії щодо застосування наслідків недійсності - звернутися до суду з вимогою про застосування наслідків нікчемності правочинів. Вказана правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20.

За такого правого регулювання та встановлених обставин, керуючись сталою практикою Великої Палати Верховного Суду, Верховний Суд справі №826/16536/18 за позовом ОСОБА_1 вважав правильним висновок суду апеляційної інстанції щодо закриття провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ста.238 КАС України (справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства).

У даній справі №859/26048/26 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом фактичні обставини, наведені у постанові Верховного Суду від 04 травня 2023 року у справі №826/16536/18, не мають преюдиційного значення у розумінні ч.4 ст.82 ЦПК України, оскільки провадження в адміністративній справі закрито, а спір щодо погашення кредитної заборгованості та наслідків нікчемності відповідних операцій по суті не вирішувався.

Водночас фактичні відомості про повернення ОСОБА_1 депозитних коштів та їх подальше спрямування на погашення заборгованості ТОВ «Ковад Авто» мають істотне значення для правильного вирішення цього спору, тому відповідні обставини підлягають самостійному встановленню на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження доказів, їх оцінки як окремо, так і в сукупності та взаємному зв`язку за правилами ст. 89 ЦПК України.

При цьому викладені Верховним Судом висновки у справі №826/16536/18 щодо застосування норм права підлягають урахуванню відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, якою передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, в апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Каба Д.В. на підтвердження доводів про повернення відповідачці депозитних коштів, їх спрямування на погашення кредитної заборгованості ТОВ «Ковад Авто» та обставин віднесення цих операцій до нікчемних просить поновити строк на подання доказів і долучити до матеріалів справи додані до апеляційної скарги документи, а саме: копію договору банківського строкового вкладу фізичної особи «ПРОГРЕС+» від 04 липня 2017 року №17/01-ДД/17-32689 з додатком №1; копію з копії наказу ПАТ «Банк Богуслав» (Тимчасова адміністрація) від 30 листопада 2017 року №52 «Про нікчемність правочинів»; копію з копії виписки за рахунком ОСОБА_1 № НОМЕР_3 в АТ «Банк Богуслав» за період із 25 жовтня до 20 листопада 2017 року; копії з копій виписок за рахунком ТОВ «Ковад Авто» № НОМЕР_5 в АТ «Банк Богуслав» за період із 13 жовтня до 06 листопада 2017 року; копію з копії виписки за рахунком ТОВ «Ковад Авто» № НОМЕР_6 в АТ «Банк Богуслав» за період із 13 жовтня до 06 листопада 2017 року (а.с. 52-81, т.2).

У письмових запереченнях від 26 жовтня 2026 року представник ОСОБА_2 - адвокат Хоменко В.В. просив відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 08 червня 2026 року про долучення доказів, посилаючись, зокрема, на недоведеність об`єктивних причин неможливості їх подання до суду першої інстанції.

Вирішуючи питання про прийняття та дослідження доказів, доданих до апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Так, ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 02 листопада 2025 року відкрито провадження у даній справі за позовом ОСОБА_2 . Призначено підготовче судове засідання в приміщенні суду на 25 листопада 2025 року о 10 год 00 хв. В судове засідання викликано учасників справи. Копію ухвали направлено сторонам, а відповідачу та третій особі, крім того, копію позовної заяви з додатками. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву з моменту отримання ним копії цієї ухвали (а.с.85, т.1).

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті, встановивши загальний порядок дослідження доказів у справі (а.с.111, т.1).

При цьому матеріали справи не містять доказів того, що з моменту відкриття провадження у справі до закриття підготовчого провадження 22 січня 2026 року ОСОБА_1 або її представнику - адвокату Кабі Д.В. об`єктивно було вручено копію позовної заяви ОСОБА_2 з доданими до неї документами.

16 лютого 2026 року представник відповідачки ОСОБА_1 - адвокат Каба Д.В. звернувся до суду із заявою про повернення на стадію підготовчого провадження у справі (а.с.140-144, т.1), посилаючись на те, що з Єдиного державного реєстру судових рішень відповідачці стало відомо про постановлення Святошинським районним судом міста Києва ухвали від 04 листопада 2025 року про відкриття провадження у справі за правилами загального позовного провадження, призначення підготовчого засідання на 25 листопада 2025 року та встановлення п`ятнадцятиденного строку з дня отримання ухвали для подання відзиву на позов. Вказував, що ОСОБА_1 не отримувала ні копії ухвали про відкриття провадження від 04 листопада 2025 року, ні позовної заяви з додатками. За твердженням заявника, уповноважений представник відповідачки одержав ці процесуальні документи лише 12 лютого 2026 року в приміщенні суду під час ознайомлення з матеріалами справи, про що в матеріалах справи міститься відповідна розписка.

Також адвокат Каба Д.В. зазначав, що ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 22 січня 2026 року підготовче провадження було закрито, а справу призначено до розгляду по суті на 17 лютого 2026 року на 09 год 30 хв. На думку представника відповідачки, закриття підготовчого провадження до ознайомлення відповідачки з позовом і доданими до нього доказами унеможливило виконання завдань, визначених ч.1 ст.189 ЦПК України. Зокрема, суд першої інстанції не з`ясував заперечень проти позовних вимог, не визначив усіх обставин справи та не зібрав усіх доказів, необхідних для перевірки доводів про безпідставність позову. Зазначав, що лише на стадії підготовчого провадження вона могла подати відзив, надати докази на підтвердження викладених у ньому обставин, заявити клопотання про витребування доказів, а також надати контррозрахунок заявленої до стягнення суми. Крім того, зазначав, що на стадії підготовчого провадження відповідачка мала право подати зустрічний позов, заявити клопотання про долучення або витребування доказів, призначення експертизи, виклик свідків, зупинення провадження у справі та вчинення інших процесуальних дій, передбачених ЦПК України.

На обґрунтування заяви адвокат Каба Д.В. також посилався на засади змагальності сторін і рівності їхніх процесуальних прав, передбачені ст.12 ЦПК України, та на право відповідачки бути почутою судом. Зазначав, що відповідачка не ухиляється від участі у справі, а має намір надати заперечення проти позову шляхом подання відзиву та скористатися іншими процесуальними правами. У зв`язку з цим просив повернути справу на стадію підготовчого провадження та призначити підготовче судове засідання.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 14 квітня 2026 року, занесеною до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання представника відповідачки ОСОБА_1 - адвоката Каби Д.В. про повернення на стадію підготовчого провадження у справі - відмовлено (а.с.231-233, т.1).

З матеріалів справи вбачається, що представник Герасимчук О.В. одержав копію позовної заяви з доданими до неї документами 12 лютого 2026 року під час ознайомлення з матеріалами справи, що підтверджується відповідною розпискою (а.с.86, т.1).

Згідно з ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 4 ч.5 ст.12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Разом з тим, цивільним процесуальним кодексом України не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття.

Згідно з практикою Верховного Суду, викладеною у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 902/271/18, від 16 лютого 2021 року у справі №922/2115/19, в ухвалі від 22 червня 2021 року у справі № 923/525/20, постанові від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.

Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2021 року у справі № 910/7103/21 виснував, що суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

Право на справедливий судовий розгляд, що гарантується Статтею 6 § 1 та має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Рішення Європейського суду з прав людини у справі та інші проти Чеської Республіки).

Суд завжди займав визначне місце, забезпечуючи право на справедливий суд (Рішення Європейського суду з прав людини у справах: Ейрі проти Ірландії та Станєв проти Болгарії. Ця гарантія є «одним з основних принципів будь-якого демократичного суспільства, відповідно до Конвенції» (Рішення Європейського суду з прав людини у справі Претто та інші проти Італії).

Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року ).

У постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі N 234/11607/20 (провадження №61-15126св21) зроблено висновок, що: «при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

Отже стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя.

Водночас, обставини та підстави для повернення до відповідної стадії мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій цивільного процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.

У даному конкретному спорі колегія суддів вважає, що наведені відповідачкою обставини були вагомими. Матеріали справи не містять доказів вручення ОСОБА_1 або її представнику копії позовної заяви з доданими документами та ухвали про відкриття провадження до закриття підготовчого провадження. За таких умов відповідачка не мала реальної можливості у встановлений судом строк сформулювати заперечення проти позову та подати докази на їх підтвердження.

Відповідно до ч.ч.1,7 ст.178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.

Згідно з ч.1 ст.191 ЦПК України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, а також третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.

Відповідно до ч.3 ст.83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Отже, закриття підготовчого провадження 22 січня 2026 року до вручення ОСОБА_1 позовної заяви та доданих до неї документів фактично позбавило її можливості своєчасно та на належній для цього процесуальній стадії процесу подати відзив, власні докази, а також заявити клопотання про витребування доказів.

Як зазначалося вище, процесуальні документи представник відповідачки одержав лише 12 лютого 2026 року під час ознайомлення з матеріалами справи.

16 лютого 2026 року адвокат Каба Д.В. подав заяву про повернення до стадії підготовчого провадження, що підтверджує відсутність процесуальної бездіяльності з боку ОСОБА_1 .

Подібну процесуальну ситуацію було оцінено Верховним Судом в ухвалі від 22 червня 2021 року у справі № 923/525/20, зауваживши, що неотримання відповідачем процесуальних документів, закриття підготовчого провадження до того, як він дізнався про справу, та позбавлення можливості подати відзив визнано підставами для повернення справи на стадію підготовчого провадження.

У постанові від 05 жовтня 2022 року у справі № 204/6085/20 (провадження № 61-21431св21) Верховний Суд також виснував, що за наявності вагомих обставин суд може повернутися до цієї стадії для вчинення процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише під час підготовчого провадження.

За таких обставин у суду першої інстанції були наявні підстави для задоволення заяви представника ОСОБА_1 та повернення справи на стадію підготовчого провадження. Це було б необхідним для реалізації відповідачкою права на подання відзиву й доказів, визначення обставин, що підлягають установленню, зібрання належних доказів та належного формулювання заперечень проти позову, тобто для виконання завдань підготовчого провадження, передбачених ст.ст.83, 189, 178, 191 ЦПК України.

Такий процесуальний захід відповідав би також обов`язку суду сприяти учасникам справи у реалізації їхніх процесуальних прав, установленому п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.

Статтею 367 ЦПК України, визначено межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Під час подання учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен письмово обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 918/237/20.

ЦПК України пов`язує вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням таких критеріїв: «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи». При цьому тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів (постанова Верховного Суду від 1 липня 2021 року у справі № 46/603).

З огляду на викладене вище колегія суддів вважає, що, всупереч доводам представника позивача, у цій справі наявні передбачені ч.3 ст. 367 ЦПК України виняткові обставини для прийняття та дослідження доказів, доданих до апеляційної скарги, а саме:

- копії договору банківського строкового вкладу фізичної особи «ПРОГРЕС+» № 17/01-ДД/17-32689 від 04 липня 2017 року та додатка № 1 до нього;

- копії наказу ПАТ «Банк Богуслав» (Тимчасова адміністрація) № 52 від 30 листопада 2017 року «Про нікчемність правочинів»;

- копії виписки за поточним рахунком ОСОБА_1 № НОМЕР_3 за період із 25 жовтня до 20 листопада 2017 року;

- копій виписок за рахунками № НОМЕР_6 та № НОМЕР_5 за період із 13 жовтня до 06 листопада 2017 року.

Ці докази стосуються обставин повернення ОСОБА_1 коштів за вкладом, їх подальшого перерахування на погашення заборгованості ТОВ «Ковад Авто» та підстав, з яких банк визнав відповідні операції нікчемними. Відповідачка не мала об`єктивної можливості подати їх до закриття підготовчого провадження, оскільки лише 12 лютого 2026 року одержала позовну заяву та документи, якими позивач обґрунтовував свої вимоги.

Подібний правовий підхід викладено у постанові Верховного Суду від 30 червня 2026 року у справі № 554/11186/22, де Верховний Суд зазначив, що випадками дослідження апеляційним судом нових доказів можуть бути, зокрема, ситуації, коли суд першої інстанції «помилково виключив із судового розгляду надані учасником процесу докази», що могли мати значення для вирішення справи, або необґрунтовано відмовив учаснику процесу в їх дослідженні.

Прийняття зазначених доказів не створює для ОСОБА_1 процесуальної переваги, а забезпечує реалізацію її права подати докази та належно обґрунтувати заперечення проти позову. Це має особливе значення з огляду на те, що адміністративне провадження у справі №826/16536/18 було закрито без вирішення по суті питання про фактичне здійснення та правові наслідки спірних операцій. Тому саме в цьому провадженні, у якому вирішується вимога про стягнення заборгованості, сторони повинні мати реальну можливість подати, дослідити й оцінити докази щодо цих операцій, а позивач - висловити щодо них свої заперечення. Такий підхід відповідає засадам змагальності, процесуальної рівності сторін і справедливого судового розгляду та не означає наперед вирішення питання про дійсність чи нікчемність відповідних правочинів.

Як видно з цих матеріалів між ПАТ «Банк Богуслав» та ОСОБА_1 , як вкладником, укладено договір банківського строкового вкладу фізичної особи «Прогрес+» №17/01-ДД/17-32689 від 04 липня 2017 року, відповідно до п.п. 1.1., 1.2., 1.3. якого банк відкрив вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_4 (далі - Вкладний рахунок) для зберігання залучених банком та розміщених вкладником грошових коштів в сумі 577 000 доларів США (надалі - Вклад); Вклад залучається на зберігання строком на 31 календарний день; дата повернення вкладу - «04» серпня 2017 року або дата, що буде визначена на умовах п. 1.4 або п. 1.6 цього договору; банк нараховує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі 5,00% річних, що є базовою ставкою для цього договору, тa в розмірі встановленому в п.1.4 цього договору - при настанні обставин визначених цим пунктом (а.с.72-74, т.2).

Згідно з даними виписки за поточним рахунком ОСОБА_1 по рахунку № НОМЕР_3 за період із 25 жовтня до 20 листопада 2017 року, 25 жовтня 2017 року на цей рахунок із рахунку № НОМЕР_2 зараховано 15 348 200 грн 00 коп. із призначенням платежу: «Видача коштів по депозитному договору № 17/01-ДД/17-32689 від 04.07.2017». Того ж дня з рахунку № НОМЕР_3 перераховано 14 107 868 грн 99 коп. на рахунок № НОМЕР_1 із призначенням платежу: «Погашення кредиту ТОВ «КОВАД АВТО» (33601426) зг. кред. дог. №15/01-КР-23/2015 від 19/10/15 р. та дог. поруки №15/05-ПР-36 від 24/10/17 р. Без ПДВ». Виписка також містить відомості про списання 150 грн 00 коп. комісії та видачу готівки з цього рахунку на загальну суму 1 240 180 грн 00 коп., унаслідок чого станом на 06 листопада 2017 року залишок коштів становив 01 грн 01 коп. (а.с.78-79, т.2).

Як убачається з виписки за позичковим рахунком ТОВ «Ковад Авто» № НОМЕР_6 за період із 13 жовтня до 06 листопада 2017 року, вхідний залишок за ним становив 13 994 000 грн 00 коп. Виписка містить запис про зарахування 25 жовтня 2017 року 13 994 000 грн 00 коп. із рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_6 із призначенням платежу: «Погашення кредиту ТОВ «КОВАД АВТО» (33601426) зг. кред. дог. №15/01-КР-23/2015 від 19/10/15 р. та дог. поруки №15/05-ПР-36 від 24/10/17 р.». Вихідний залишок за рахунком у виписці зазначено у розмірі 00 грн 00 коп. (а.с.80, т.2).

Випискою за рахунком процентів ТОВ «Ковад Авто» № НОМЕР_5 за період з 13 жовтня до 06 листопада 2017 року підтверджено, що вхідний залишок за цим рахунком становив 113 868 грн 99 коп. У виписці зафіксовано зарахування 25 жовтня 2017 року 113 868 грн 99 коп. із рахунку № НОМЕР_1 на рахунок № НОМЕР_5 із призначенням платежу: «Погашення відсотків ТОВ «КОВАД АВТО» (33601426) зг. кред. дог. №15/01-КР-23/2015 від 19/10/15 р. та дог. поруки №15/05-ПР-36 від 24/10/17 р.». Після проведення цієї операції у виписці зазначено вихідний залишок 00 грн 00 коп. (а.с.80, т.2).

Як зазначалось вище, на підставі рішення Національного банку України № 708-рш/БТ від 06 листопада 2017 року «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк Богуслав» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 4928 «Про запровадження тимчасової адміністрації в AT «Банк Богуслав» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», згідно з яким розпочато процедуру виведення AT «Банк Богуслав» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на один місяць з 13 год 00 хв. 06 листопада 2017 року до 05 грудня 2017 року включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано їй всі повноваження тимчасового адміністратора AT «Банк Богуслав», визначені ст.ст. 37-39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

В подальшому відповідно до рішення Правління Національного банку України від 30 листопада 2017 року № 774-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Богуслав» виконавчою дирекцією Фонду гарантування прийнято рішення № 5267 від 01 грудня 2017 року «Про початок процедури ліквідації AT «Банк Богуслав» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно із зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації AT «Банк Богуслав» з 01 грудня 2017 року до 30 листопада 2018 року включно, призначено уповноважену особу Фонду гарантування та делеговано всі повноваження ліквідатора AT «Банк Богуслав», визначені, зокрема ст.ст. 37, 38, 47-52, 52-1, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», в тому числі з підписання всіх договорів, пов`язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, крім повноважень в частині організації реалізації активів банку, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу організації процедур ліквідації неплатоспроможних банків департаменту управління активами Єрмаку В.О. строком на один рік з 01 грудня 2017 року до 30 листопада 2018 року включно.

Наказом тимчасової адміністрації ПАТ «Банк Богуслав» № 52 від 30 листопада 2017 року «Про нікчемність правочинів» підтверджує зміст і підстави позиції банку щодо операцій, проведених 25 жовтня 2017 року. Наказом затверджено результати перевірки, викладені в акті № 8 від 29 листопада 2017 року, та зазначено, що відповідно до пунктів 2, 7, 8, 9 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» нікчемними або такими, що мають ознаки нікчемності, визнані, зокрема, дострокове розірвання депозитного договору, операція із зарахування 15 348 200 грн 00 коп. на поточний рахунок ОСОБА_1 , перерахування з цього рахунку 14 107 868 грн 99 коп. на рахунок № НОМЕР_1 із призначенням платежу «Погашення кредиту ТОВ «КОВАД АВТО», а також зарахування 13 994 000 грн 00 коп. на рахунок кредиту та 113 868 грн 99 коп. на рахунок процентів ТОВ «Ковад Авто». Пунктом 4 наказу передбачено застосування наслідків нікчемності правочинів відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України (а.с.76-77, т.2).

За повідомленням від 03 квітня 2018 року № 264/045 Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк Богуслав» Єрмак В.О. повідомив ОСОБА_1 про те, що правочин з переказу коштів (транзакції), здійсненого 25 жовтня 2017 року AT «Банк Богуслав» в сумі 15 348 200 грн 00 коп. з депозитного рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_4 на рахунок № НОМЕР_2 та з рахунку № НОМЕР_2 на поточний рахунок № НОМЕР_3 з призначенням «Видача коштів по депозитному договору № 17/01-ДД/17-32689 від 04.07.2017 та з переказу коштів в сумі 14 107 868 грн 99 коп. з поточного рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_3 на рахунок № НОМЕР_1 з призначенням «Погашення кредиту ТОВ «Ковад Авто» згідно договору № 15/01-ГКД-04/2015 від 19.10.2015 та договору поруки № 15/05-ПР-36 від 24.10.2007 року без ПДВ», є нікчемним на підставі підпунктів 2, 7, 9 ч.3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Верховний Суд у справі №826/16536/18 за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Богуслав» Єрмакова В.О. про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, зазначив, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі №802/351/16-а викладена така правова позиція:

«Згідно із ч. 1, 2, 10 ст. 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених ч. 3 цієї статті.

За результатами перевірки, здійсненої відповідно до ст. 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа Фонду чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 38 Закону № 4452-VI) незалежно від того, чи проведена передбачена ч. 2 ст. 38 цього ж Закону перевірка правочинів АТ «Дельта Банк» із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Наказ уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Такий наказ є внутрішнім розпорядчим документом, який прийнято уповноваженою особою, що здійснює повноваження органу управління банку.

Така позиція відображена у постановах Великої Палати Верховного Суду у справах № 910/12294/16 від 11 квітня 2018 року, № 910/24198/16 від 16 травня 2018 року та № 819/353/16 від 04 липня 2018 року.

Оскільки наказ про нікчемність правочинів є внутрішнім документом банку, який приймається особою, що здійснює повноваження органу управління банку, він не створює жодних обов`язків для третіх осіб (у тому числі й вкладників банку), тому не може порушувати будь-які права таких осіб унаслідок прийняття цього наказу.

Верховний Суд у справі №826/16536/18 зробив висновок, що права ОСОБА_1 в тій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи. Отже встановлена правова природа згаданого наказу (повідомлення про нікчемність) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту), укладеного між банком та фізичною особою, відтак не може бути розглянута у судовому порядку (в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах), а тому провадження у цій частині адміністративної справи підлягає закриттю.».

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року № 819/353/16, від 12 лютого 2020 року у справі № 805/5102/15-а.

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не може самостійно застосувати наслідки нікчемності правочинів. У разі виявлення нікчемних правочинів Фонд гарантування вкладів фізичних осіб зобов`язаний вчинити дії щодо застосування наслідків недійсності - звернутися до суду з вимогою про застосування наслідків нікчемності правочинів. Вказана правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16, від 04 липня 2018 року у справі № 819/353/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 826/23064/15, від 27 лютого 2019 року у справі № 826/8273/16, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20.

Відповідно до ч.1.ст.175 ЦПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 і 5 ч.3 ст.175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

З огляду на викладене позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (ч.3 ст.13 ЦПК України).

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункти 4, 5 ч.3 ст.2 ЦПК України).

Тобто саме позивач визначає, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено, предмет позову та обставини, якими обґрунтовує вимогу про захист.

Вказаний підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 570/2518/22 (провадження № 61-2614св25).

З урахуванням установлених фактичних обставин, наведеного правового регулювання та усталеної й послідовної практики Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не довів наявності неприпиненого зобов`язання ТОВ «Ковад Авто» за генеральним кредитним договором № 15/01-ГКД-04/2015 та укладеним у його межах кредитним договором № 15/01-КР-23/2015, обидва від 19 жовтня 2015 року, за виконання якого поручилася ОСОБА_1 за договором поруки № 15/05-ПР-36 від 24 жовтня 2017 року.

Досліджені вище банківські виписки підтверджують, що 25 жовтня 2017 року після повернення коштів за договором банківського строкового вкладу фізичної особи «ПРОГРЕС+» № 17/01-ДД/17-32689 від 04 липня 2017 року на поточний рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_3 було зараховано 15 348 200 грн 00 коп. Того ж дня з цього рахунку на рахунок банку № 290991030001 перераховано 14 107 868 грн 99 коп. із призначенням платежу: «Погашення кредиту ТОВ «КОВАД АВТО» (33601426) зг. кред. дог. № 15/01-КР-23/2015 від 19/10/15 р. та дог. поруки № 15/05-ПР-36 від 24/10/17 р. Без ПДВ». Ці кошти банк розподілив на погашення 13 994 000 грн 00 коп. основного боргу із зарахуванням на позичковий рахунок ТОВ «Ковад Авто» № НОМЕР_6 та 113 868 грн 99 коп. процентів із зарахуванням на рахунок № НОМЕР_5 .

За змістом ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Суд першої інстанції, визнаючи це виконання таким, що не спричинило припинення кредитного зобов`язання, фактично обмежився посиланням на наказ ПАТ «Банк Богуслав» № 52 від 30 листопада 2017 року «Про нікчемність правочинів». Проте згідно з чинним законодавством та усталеного правозастосовного підходу Великої Палати Верховного Суду цей наказ є внутрішнім розпорядчим документом банку та відображає лише позицію Фонду щодо операцій за депозитним договором, кредитним договором і договором поруки. Він не звільняв позивача та (або) первісного кредитора від обов`язку довести конкретні підстави нікчемності, передбачені пунктами 2, 7, 8, 9 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», на які посилався сам банк.

Колегія суддів зазначає, що суд може самостійно перевірити наявність передбачених ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підстав нікчемності правочину під час вирішення спору про існування заборгованості. Проте така перевірка можлива лише в межах належно заявлених сторонами вимог і заперечень та на підставі доказів, поданих учасниками справи. Суд не може з власної ініціативи замінювати сторону у формуванні предмета спору, доказуванні підстав нікчемності або застосуванні її наслідків.

Отже, суд першої інстанції мав право самостійно встановити обставини, з якими закон пов`язує нікчемність спірних операцій, лише за умови їх належного порушення сторонами та доказування.

У даній справі, позивач ОСОБА_2 не заявляв вимог про застосування наслідків нікчемності правочинів відповідно до ст.38 Закону та ст. 216 ЦК України.

Позивач також не надав доказів, що в іншому судовому провадженні за вимогою банку або Фонду судом уже встановлено передбачені законом підстави нікчемності операцій від 25 жовтня 2017 року та застосовано наслідки такої нікчемності.

За відсутності відповідних вимог, доказів і судового рішення в іншій справі, наказ ПАТ «Банк Богуслав» №52 від 30 листопада 2017 року не міг бути достатньою підставою для висновку про неприпинення кредитного зобов`язання та фактичного відновлення погашеної заборгованості.

Більше того, на час проведення 20 травня 2020 року електронного аукціону № UA-EA-2020-04-27-000002-b та укладення за його результатами між ПАТ «Банк Богуслав» і ОСОБА_2 договору № 1 про відступлення прав вимоги від 15 червня 2020 року кредитне зобов`язання ТОВ «Ковад Авто» за генеральним кредитним договором № 15/01-ГКД-04/2015 та кредитним договором № 15/01-КР-23/2015, обидва від 19 жовтня 2015 року, уже було виконано. Як убачається з виписок банку, 25 жовтня 2017 року на позичковий рахунок ТОВ «Ковад Авто» № НОМЕР_6 зараховано 13 994 000 грн 00 коп., а на рахунок процентів № НОМЕР_5 - 113 868 грн 99 коп. За обома рахунками визначено нульовий вихідний залишок.

Таким чином, наявні підстави для висновку, що ПАТ «Банк Богуслав» на момент проведення 20 травня 2020 року електронного аукціону № UA-EA-2020-04-27-000002-b та укладення 15 червня 2020 року з ОСОБА_2 договору № 1 про відступлення прав вимоги не мало права кредитора за Генеральним кредитним договором № 15/01-ГКД-04/2015 від 19 жовтня 2015 року, укладеним у його межах кредитним договором № 15/01-КР-23/2015 від 19 жовтня 2015 року та договором поруки № 15/05-ПР-36 від 24 жовтня 2017 року, оскільки забезпечене ними зобов`язання було припинене належним виконанням 25 жовтня 2017 року.

Зазначення у додатку № 1 до договору № 1 від 15 червня 2020 року прав вимоги за наведеними договорами не створювало права вимоги, якого банк на той час уже не мав.

Так само ПАТ «Банк Богуслав» і Фонд не були наділені повноваженнями самостійно, лише на підставі наказу № 52 від 30 листопада 2017 року, відновити в бухгалтерському обліку банку погашену кредитну заборгованість та вважати її непогашеною. Для застосування таких наслідків необхідно було встановити передбачені законом підстави нікчемності й застосувати її наслідки у встановленому законом порядку, чого до проведення аукціону здійснено не було.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (провадження № 12-61гс21), виснувавши, що за відсутності звернення банку до суду з вимогою про застосування наслідків нікчемності на час аукціону правочин не втрачає чинності лише через внутрішнє рішення Фонду. Якщо ж право вимоги припинилося внаслідок виконання до його відступлення, первісний кредитор не має права, яке може бути передане новому кредитору, а тому заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Однак суд першої інстанції, усупереч вимог ст.ст.263, 264 ЦПК України, наведених вище норм права, правових висновків Верховного Суду та встановлених обставин справи, не врахував, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про наявність непогашеної заборгованості за кредитним договором № 15/01-КР-23/2015, перехід до ОСОБА_2 права вимоги за припиненим зобов`язанням і наявність підстав для стягнення цієї заборгованості з ОСОБА_1 як поручителя.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, оскільки при його ухваленні судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, допущено невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильно застосовано норми матеріального права, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: ТОВ «Ковад Авто», про стягнення коштів з наведених вище підстав.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 за подання апеляційної скарги сплатила судовий збір у розмірі 22 710 грн 00 коп., що підтверджується квитанцією від 05 червня 2026 року (а.с.71, т. 2).

Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 , понесені ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги підлягають стягненню з позивача на її користь у розмірі 22 710 грн 00 коп.

Керуючись ст.ст.374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Каби Дмитра Васильовича задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 28 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Ковад Авто», про стягнення коштів - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 22 710 (двадцять дві тисячі сімсот десять) грн 00 коп.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 05 листопада 2026 року.

Головуючий

Судді: