Суд: Київський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №759/13042/25
Суддя: Писана Таміла Олександрівна
справа № 759/13042/25
провадження № 22-ц/824/9556/2026
головуючий у суді І інстанції Кравченко Ю.В.
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 жовтня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Тихої П.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 лютого 2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2025 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_2 , подана адвокаткою Волковою О.М., до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 13 лютого 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, задоволено повністю.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в сумі 2 019 527,34 гривень, з яких: 694 000,00 гривень - основна сума заборгованості; 902 200,00 гривень - штрафні санкції; 423 327,34 гривень - інфляційні втрати.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 15 140,00 гривень.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 лютого 2026 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову, застосувавши строки позовної давності.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що оскаржуваним рішенням не приділено уваги, що представником позивача не заявлено в позові про поважність пропуску строку і не наведено поважних підстав пропущення строку позовної давності та не подане клопотання про його поновлення.
Вказує, що як зазначалось, в підставі пропуску строку позовної давності представником позивача покладено лише п. 19-1 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, який виключено на підставі Закону № 4434-ІХ від 14.05.2025 року, тобто до моменту відкриття провадження у зазначеній справі - тобто до 23.06.2025 року.
Звертає увагу на те, що судом першої інстанції не приділено уваги приписам ст. 58 Конституції України, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
02 липня 2026 року до Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому вона просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в судовому засіданні призначеному на 27 жовтня 2026 року підтримав доводи апеляційної скарги, та просив її задовольнити.
23 жовтня 2026 року до Київського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 надійшла заява про розгляд справи без участі, у якій вона просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, а обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08 березня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого позивач передав відповідачці грошові кошти в сумі 694 000,00 грн, що на дату укладення договору становило еквівалент 25 000,00 доларів США, а відповідачка зобов`язалася повернути позику не пізніше 08 червня 2021 року.
Оскільки у визначений договором строк відповідачка позику не повернула, у позивача виникло право вимагати виконання зобов`язання та застосування передбачених договором і законом наслідків його порушення.
Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, представник відповідачки посилається на те, що позивач пропустив загальну трирічну позовну давність, не навів поважних причин її пропуску та не заявив клопотання про поновлення такого строку. На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно не застосував положення статті 58 Конституції України, а також не врахував, що пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України був виключений до відкриття провадження у справі.
Колегія суддів відхиляє зазначені доводи апеляційної скарги з огляду на таке.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Водночас частиною третьою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до частини четвертої цієї статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Отже, для вирішення питання про застосування позовної давності необхідно встановити не лише момент виникнення права на позов і тривалість установленого законом строку, а й наявність передбачених законодавством обставин, які впливають на перебіг цього строку та порядок його обчислення.
Як установлено судом першої інстанції, строк виконання зобов`язання за договором позики закінчився 08 червня 2021 року, а право на звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості виникло у позивача 09 червня 2021 року. Позовну заяву подано до суду 11 червня 2025 року.
Разом із тим на момент виникнення права на позов законодавством були встановлені спеціальні правила обчислення позовної давності у зв`язку з карантином, запровадженим для запобігання поширенню COVID-19, та введенням в Україні воєнного стану.
Так, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, статтею 257 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Зазначений Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. Карантин на території України тривав до 30 червня 2023 року включно.
Отже, у період дії відповідного законодавчого регулювання перебіг позовної давності за вимогами, на які поширювалася дія пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, був продовжений на строк дії карантину.
Надалі, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан.
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, яким передбачено продовження на строк дії воєнного або надзвичайного стану строків, визначених, зокрема, статтями 257-259 ЦК України.
У подальшому Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», який набрав чинності 30 січня 2024 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції. Згідно з нею в період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану перебіг позовної давності, визначений ЦК України, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, законодавець передбачив спеціальне правове регулювання перебігу позовної давності на період карантину та воєнного стану, спрямоване на зміну порядку обчислення встановлених законом строків звернення до суду.
Правова позиція щодо застосування пунктів 12 і 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 02 липня 2025 року у справі № 903/602/24.
Велика Палата Верховного Суду зазначила, що запроваджене законодавцем продовження позовної давності під час дії карантину та воєнного стану за своїми правовими наслідками є тотожним зупиненню її перебігу, оскільки відповідний строк упродовж визначеного законом періоду не спливає.
Отже, доводи апелянта про те, що позивач мав звернутися до суду в межах трьох років із моменту порушення його права без урахування наведених законодавчих змін, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права.
Крім того, Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено. Цей Закон набрав чинності 04 вересня 2025 року.
Таким чином, до 03 вересня 2025 року включно діяло передбачене пунктом 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України спеціальне регулювання, відповідно до якого перебіг позовної давності був зупинений на період дії воєнного стану. Із 04 вересня 2025 року, після набрання чинності Законом № 4434-IX, перебіг позовної давності поновився.
Визначальним у цій справі є те, що позов ОСОБА_2 подав 11 червня 2025 року, тобто в період, коли діяли законодавчі положення про зупинення перебігу позовної давності.
Виключення пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України відбулась на підставі Закону України № 4434-IX від 14 травня 2025 року «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 04 вересня 2025 року.
Тобто з 04 вересня 2025 року лише почався відлік позовної давності, а не закінчився, як помилково вважав апелянт.
Не заслуговують на увагу й доводи апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції статті 58 Конституції України.
За змістом частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що дію нормативно-правового акта в часі слід розуміти так, що вона починається з моменту набрання ним чинності та припиняється з утратою ним чинності, а до події або факту застосовується нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
У цій справі суд першої інстанції не надавав Закону № 4434-IX зворотної дії в часі, а врахував законодавство, яке діяло в період виникнення та реалізації позивачем права на судовий захист. Висновок про відсутність пропуску позовної давності ґрунтується на застосуванні пунктів 12 і 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакціях, чинних у відповідні періоди, а не на поширенні положень Закону № 4434-IX на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.
Доводи апелянта про те, що позивач не навів поважних причин пропуску позовної давності та не заявив клопотання про її поновлення, також є безпідставними.
Поновлення позовної давності можливе у разі встановлення пропуску позовної давності. Необхідність з`ясування поважності причин пропуску строку виникає тоді, коли суд установив, що позовну давність пропущено, а позивач просить захистити порушене право з огляду на поважні причини такого пропуску.
Натомість у цій справі позов подано в період зупинення перебігу позовної давності. Тому відсутні правові підстави вимагати від позивача доведення поважності причин пропуску строку або подання клопотання про його поновлення, оскільки позовну давність не пропущено.
Отже, за наявності заяви відповідачки про застосування позовної давності суд першої інстанції правильно перевірив обставини її перебігу та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для відмови в позові з цієї причини.
Водночас згідно із ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (частина перша статті 611 ЦК України).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст.1046 ЦК України).
Таким чином, позичальник зобов`язаний повернути позику у строк та в порядку, визначених договором, а невиконання цього обов`язку є порушенням зобов`язання.
Факт укладення договору позики, передання позивачем відповідачці грошових коштів та неповернення позики у встановлений договором строк підтверджено матеріалами справи й відповідачкою не спростовано.
Жодних інших доводів, окрім незастосування судом першої інстанції позовної давності апеляційна скарга не містить, тому апеляційний суд переглядає апеляційну скаргу в межах її доводів. Обставин для виходу за межі доводів апеляційної скарги не встановлено.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а підстави для його скасування чи зміни за доводами апеляційної скарги відсутні.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 13 лютого 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 29 жовтня 2026 року.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба
Оригінал: reyestr.court.gov.ua