Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №759/18953/23 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: витребування майна із чужого незаконного володіння

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №759/18953/23

Суддя: Саліхов Віталій Валерійович

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2026 року місто Київ

справа № 759/18953/23

апеляційне провадження № 22-ц/824/7397/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Стрижеуса А.М.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Головка Ігоря Вячеславовича на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 грудня 2025 року та на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 січня 2026 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Уко-Капітал», третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про витребування майна із чужого незаконного володіння,-

в с т а н о в и в :

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ «Фінансова компанія «Уко-Капітал», третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про витребування майна із чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01 серпня 2008 року між позивачем та ТОВ «Фінансова компанія «Уко-Капітал» було укладено договір про участь у Фонді фінансування будівництва (надалі ФФБ).

На виконання умов даного договору позивач зарахувала на розрахунковий рахунок управителя ТОВ «ФК «Уко-Капітал» та передала в управління грошові кошти в сумі 542 117,50 грн. з метою отримання у власність житла (об`єкта інвестування), а саме: однокімнатної квартири площею 56 кв.м. на 20-му поверсі за будівельною адресою: житлові будинки з комплексом соціально-побутового обслуговування, розташовані в кварталі вулиць Олевської, Клавдіївської та АДРЕСА_1 . Оплата коштів за договором була здійснена позивачем у повному обсязі, що підтверджується відповідними банківськими квитанціями.

29.10.2008 року позивач отримала свідоцтво №778/ІІ-У від 29.10.2008 року про участь у ФФБ виду «А» за програмою ТОВ «Укоінвестбуд», в якому підтверджується отримання управителем грошових коштів у повному обсязі.

29.10.2008 року між позивачем та ТОВ «ФК «Уко-Капітал» було укладено договір №778М/ІІ-У про відступлення майнових прав за умовами якого позивач набула майнових прав на об`єкт інвестування, визначений у п.1.9. договору про участь у ФФБ, а також право єдиного і виключного інвестора об`єкту інвестування. За умовами договору позивач набула права отримання об`єкту інвестування у власність від забудовника після введення об`єкта будівництва в експлуатацію.

При укладанні вищевказаних договорів і подальших діях, зокрема сплачуючи у повному обсязі визначену у договорі грошову суму, позивачка розраховувала на повне виконання договірних зобов`язань і з боку іншої сторони та на добросовісну поведінку інших учасників цивільних правовідносин. При цьому позивачка виходила з того, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Встановлені у свідоцтві від 29.10.2008 року про участь у ФФБ строки будівництва (30.06.2009 року) забудовником виконані не були. Згідно листів ТОВ «ФК «Уко-Капітал» надісланих позивачу у 2011-2012 роках запланована дата введення об`єкта будівництва в експлуатацію переносилась на іншу дату.

У березні 2011 року позивач виїхала з України на постійне проживання в Сполучені Штати Америки на навчання в Університет південної Каліфорнії.

18.03.2015 року приїхавши в Україну на декілька місяців, позивач отримала технічний паспорт на квартиру за адресою АДРЕСА_2 , виконаний ТОВ «Інвестиції та проекти». На час видачі технічного паспорту житловому будинку була присвоєна поштова адреса, та змінена нумерація квартир, у зв`язку з чим об`єкт інвестування №130 за укладеним позивачем договором про участь у ФФБ від 01.08.2008 р. отримав поштову адресу: АДРЕСА_2 , що відображено в технічному паспорті. Також позивачкою у цей час було отримано і ключі від квартири, яку вона неодноразово оглядала.

У період з липня 2015 року по травень 2022 року позивач постійно проживала в Сполучених Штатах Америки та не приїжджала в Україну.

У травні 2022 року приїхавши в Україну позивач дізналась про те, що в квартирі встановлені нові двері та замки. В ОСББ «Олевський» повідомили позивачу, що в її квартирі нові власники. Офіс виконавчих органів ТОВ «ФК «Уко-Капітал», з яким позивачка уклала договір за адресою здійснення їх господарської діяльності припинив свою діяльність, офіційний сайт компанії в мережі інтернет не працює.

Звернувшись за правовою допомогою до адвоката позивач отримала інформаційну довідку з реєстру речових прав на нерухоме майно та дізналась про вибуття квартири з її власності поза її волею у власність відповідача ОСОБА_2 . Також з вказаної інформаційної довідки позивач дізналась про те, що до набуття квартири відповідачем, майно було спочатку зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 01.08.2008 року, укладеного між ТОВ «Сосновий Квартал», а через 20 днів після цього, перереєстровано на ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу, який через 10 днів після цього продав квартиру відповідачу, яка стала її останнім набувачем.

Таким чином позивачка була позбавлена належного їй нерухомого майна протиправним, шахрайським шляхом, чим їй була завдана матеріальна шкода в особливо великих розмірах.

07.02.2022 року позивач звернулась до Святошинської окружної прокуратури міста Києва із заявою про кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 190 КК України, щодо незаконного заволодіння її квартирою.

03.03.2023 року Святошинським управлінням поліції ГУНП у м. Києві було зареєстровано кримінальне провадження № 42023102080000021 за ч.4 ст.190 КК України. Позивач була визнана потерпілою у цьому кримінальному провадженні досудове розслідування якого триває.

Позивач зазначає, що саме вона є інвестором, за кошти якої і на підставі договору з якою, був споруджений об`єкт інвестування та є власником майнових прав на цей об`єкт (тотожних праву власності), у зв`язку з чим на підставі статей 387, 388 ЦК України вважає, що її права підлягають захисту шляхом витребування спірного майна з чужого незаконного володіння відповідача із скасуванням державної реєстрації права власності на це майно зареєстрованого за ОСОБА_2 .

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 грудня 2025 року відмовлено в задоволенні позову.

Додатковим рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 16 січня 2026 року постановлено у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «ФК «Уко-Капітал», третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про витребування майна із чужого незаконного володіння, додаткове рішення наступного змісту. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею витрати правову/правничу допомогу адвоката в розмірі 68 289,68 грн.

Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням суду представник ОСОБА_1 - адвокат Головко І.В. подав апеляційні скарги, посилаючись на те, що оскаржувані рішення ухваленні з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягають скасуванню.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 грудня 2025 року апелянт вказував наступне.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виснував наступне: 1) позивач втратила майнові права на об`єкт інвестування як інвестор Фонду фінансування будівництва житла, оскільки протягом декількох років після прийняття будинку до експлуатації не здійснила реєстрацію права власності на квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що є «пасивною поведінкою інвестора»; 2) станом на 2016-2017 роки квартира перебувала у правовому режимі, який допускав її законне відчуження іншим особам без згоди позивача; 3) жодний правочин з відчуження майнових прав іншим особам не визнавався недійсним у судовому порядку, що виключає можливість вважати набуття спірної квартири відповідачем таким, що не відповідає закону; 4) позивач не має право на витребування майна з чужого незаконного володіння відповідача на підставі статті 388 ЦК України оскільки ніколи не набувала права власності на об`єкт інвестування, а майнові права на нього втратила за рахунок «пасивної поведінки»; 5) позивач пропустила строк позовної давності при зверненні до суду з позовом, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Позивач не погоджується з вищевикладеними висновками суду, вважає їх помилковими та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи. Оскаржуване судове рішення позивач вважає незаконним, ухваленим судом з неправильним застосуванням норм матеріального права, істотним порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Вказує, що у порушення ч.4 ст.263 ЦПК України суд не застосував релевантні до даної справи правові висновки Верховного Суду, на які посилався позивач, не навів мотивів та підстав їх відхилення, що призвело до неправильного застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, порушення принципу правової визначеності.

Суд першої інстанції безпідставно визнав правомірним продаж квартири особою, яка ніколи не набувала на неї право власності, не врахував пріоритет реального інвестора та відступив від усталеної практики Верховного Суду. Оскаржуване рішення не відповідає стандартам захисту майнових прав, сформованими практикою ЄСПЛ. Судом не надано належної правової оцінки обставинам справи, що призвело до ухвалення незаконного та не обґрунтованого рішення.

Оскаржуване рішення ґрунтується на формальному підході та не враховує фактичних обставин справи, зокрема факту фінансування будівництва ОСОБА_1 та відсутності будь-яких правових підстав для відчуження спірної квартири на користь інших осіб поза волею позивача.

Суд першої інстанції встановив відсутність у матеріалах справи будь-яких доказів виплати позивачу компенсації за вклад у Фонді фінансування будівництва, водночас зазначив, що сама по собі відсутність цих доказів не свідчить про невиплату такого вкладу позивачу, неналежним чином дослідив матеріали справи та залишив поза увагою те, що згідно наданих позивачем первинних документів підтверджується, що управителем Фонду фінансування будівництва було ТОВ ФК «Уко-Капітал».

Окрім іншого безпідставно не прийняв до уваги доводи позивача про те, що дата укладення нікчемного договору купівлі-продажу майнових прав №01/08/08-С3-К144 від 01.08.2008 року між ТОВ «Сосновий квартал» та ОСОБА_3 співпадає з датою укладення договору №778//-У від 01.08.2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ ФК «Уко-Капітал», що спростовує безпідставні висновки суду про відкріплення об`єкту інвестування від позивача та передачі управителем фонду майнових прав об`єкту інвестування на користь іншої особи з підстав не підписання позивачем акту приймання-передачі квартири протягом двох місяців після введення житлового будинку до експлуатації у 2013 році, а також доводить нікчемність договору купівлі-продажу майнових прав №01/08/08-С3-К144 від 01.08.2008 року укладеного між ТОВ «Сосновий квартал» та ОСОБА_3 .

В обґрунтування доводів апеляційної скарги на додаткове рішення зазначається, що суд першої інстанції безпідставно стягнув з позивача понесені відповідачем витрати на правову допомогу за відсутності детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом.

Відповідно до ч.3, ч.4 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг) , виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

До заяви від 29.12.2025 року відповідачем було додано: 1)договір про надання правничої допомоги з АБ «Тетяни Тесленко»; 2) акт приймання-передачі робіт за вказаним договором; 3) квитанції про оплату послуг АБ «Тетяни Тесленко» на суму 54000,00 грн.; 4) договір про надання правничої допомоги з АБ «Ільїн Олександр»; 5) акти приймання передачі робіт за вказаним договором; 6) квитанції про оплату послуг АБ «Ільїн Олександр» на суму 7000,00грн.

Проте відповідачем не було долучено до заяви детальний опис робіт (наданих послуг), розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги як то вимагає норми ч.3, ч.4 ст.137 ЦПК України. Інформація, яка міститься в акті приймання-передачі правничої допомоги не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції проігнорував заперечення позивача щодо не співмірності витрат на правову допомогу та не обґрунтував мотивів відхилення заперечень.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу в якому вказує на законності рішення та додаткового рішення суду першої інстанції та на безпідставності доводів апеляційної скарги. Вказує, що саме по собі фінансування будівництва не означає автоматичного виникнення у інвестора такого обсягу прав, який у кожному випадку дозволяє витребувати квартиру у будь-якого подальшого набувача. Такий підхід є юридично помилковим, оскільки апелянт фактично ототожнює три різні правові категорії: факт фінансування будівництва, наявність майнового права вимоги до управителя або забудовника та наявність речового права (як права власності так і інших) на конкретний об`єкт нерухомості, право власності на який у подальшому було зареєстроване за іншими особами на підставі окремих правочинів.

Посилається на законність припинення прав інвестора і подальшого відчуження об`єкта. Саме підписання акта приймання-передачі є ключовим юридичним фактом у правовій моделі фонду фінансування будівництва. Відповідно до пункту 8.1 договору участі у ФФБ та частини тринадцятої статті 19 Закону України «Про фінансово кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», після введення об`єкта будівництва в експлуатацію інвестор зобов`язаний у визначений строк, який у даному випадку становив два місяці, прийняти об`єкт інвестування шляхом підписання акта приймання-передачі. Будинок було введено в експлуатацію 19 квітня 2013 року, що підтверджується матеріалами справи. Отже, строк для виконання позивачкою своїх обов`язків зі сприйняття об`єкта та завершення процедури інвестування сплив у червні 2013 року. Проте жодних дій, спрямованих на реалізацію своїх прав та виконання передбачених договором і законом обов`язків, позивачка у цей період, як і в наступні десять років не вчинила. Принаймні доказів цього - не надала. Таким чином, у справі відсутні як сам акт приймання-передачі, так і будь-які похідні документи, що могли б свідчити про завершення правовідносин інвестування та перехід до стадії того речового права, яке за твердженням Постанови Великої Палати на яку посилається у скарзі апелянт, є сутнісно тотожнім праву власності.

За відсутності цих юридичних фактів право власності у позивачки не виникло і не могло виникнути, а отже, вона не набула статусу власника спірної квартири.

Доводи апеляційної скарги щодо незаконності припинення прав позивачки фактично зводяться до заперечення самого механізму «відкріплення» об`єкта інвестування, однак такий підхід ігнорує, що цей механізм є елементом договірної конструкції ФФБ учасником якої була зі своєї ж волі позивачка і прямо випливає з волевиявлення обох сторін при укладенні договору. Інвестор, вступаючи у відповідні правовідносини, приймає не лише потенційні вигоди, а й передбачені договором умови реалізації права, включно з наслідками невчинення необхідних дій після введення об`єкта в експлуатацію. Відтак застосування такого механізму не є втручанням у право позивачки, а є реалізацією погодженого сторонами порядку управління об`єктом інвестування.

Вказує на неможливості застосуванні ст.388 ЦК України та на законності набуття права власності відповідачем та на недоведеності неправомірності первісного джерела прав, які були відчужені відповідачу за оплатним договором.

Доводи апеляційної скарги на додаткове рішення не свідчать про його незаконність, а зводяться переважно до незгоди позивача з самим фактом покладення на нього процесуальних наслідків програного спору, а також до спроби вже в апеляційній інстанції переосмислити як «надмірні», «зайві» або навіть «зловживальні» ті процесуальні дії відповідача та його представників, які під час розгляду справи в суді першої інстанції самим позивачем належним чином як зловживання не оцінювалися, і не ініціювалися позивачем до розгляду в такій якості судом та не були предметом жодного окремого процесуального реагування.

Апеляційні скарги не містять доводів, які б спростовували встановлені судом першої інстанції фактичні обставини або свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

По суті, апелянт не пропонує суду апеляційної інстанції нової правової або фактичної конструкції спору, а намагається переоцінити вже досліджені обставини, підміняючи їх належну юридичну кваліфікацію загальними посиланнями на захист прав інвестора, припущеннями щодо можливих порушень та довільним тлумаченням окремих процесуальних норм.

При цьому ключові для справи обставини залишаються незмінними: позивачка не набула права власності на спірний об`єкт і не довела наявності такого права, її спеціальне майнове право припинилося у передбачений договором і законом спосіб як наслідок власної бездіяльності, об`єкт був правомірно відчужений у межах цивільного обороту, а відповідач набула право власності на підставі оплатного договору, добросовісно, відкрито та з покладенням на дані державного реєстру.

За таких обставин, вважає, що підстави для скасування як основного, так і додаткового рішення суду першої інстанції не існує, а апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення.

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Головко І.В. підтримав доводи апеляційних скарг та просив їх задовольнити.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Ільїн О.П. проти доводів апеляційних скарг заперечував та просив судові рішення залишити без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належно, тому колегія суддів вважала можливим провести розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення представника позивача та представника відповідача, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судових рішень в межах вимог апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Так, судом встановлено, що 1 серпня 2008 року між ТОВ «Фінансова компанія «Уко-Капітал» (управитель) та ОСОБА_1 (довіритель) було укладено договір №778//ІІ-У про участь у Фонді фінансування будівництва (надалі ФФБ). За умовами договору довіритель зобов`язується передати управителю в управління грошові кошти з метою отримання довірителем у власність житла (об`єкта інвестування), а управитель зобов`язується прийняти кошти на рахунок ФФБ у довірчу власність та здійснювати від свого імені та за плату управління цими коштами в порядку та на умовах, передбачених Правилами Фонду фінансування будівництва та цим Договором. Фонд фінансування будівництва є Фондом фінансування будівництва виду А за програмою ТОВ «Укоінвестбуд». Фізична або юридична особа стає Довірителем ФФБ за умови передачі коштів в управління Управителю ФФБ та укладання з Управителем ФФБ договору про участь у ФФБ.

Банківськими квитанціями виданими ВАТ «Піреус Банк МКБ» від 01 жовтня 2008 року на суму 150 000 грн., 03 серпня 2008 року на суму 142 000грн., 05 серпня 2008 року на суму 135 000грн., 29 жовтня 2008 року на суму 115 117,50 грн., підтверджується сплата позивачем на рахунок ТОВ «ФК «Уко-Капітал» грошових коштів на загальну суму 542 117,50 грн. за об`єкт інвестування згідно вказаного договору про участь у ФФБ.

Пунктом 1.9. договору зазначено опис об`єкту інвестування що підлягає передачі довірителю після завершення будівництва, а саме: об`єкт будівництва - житлові будинки з комплексом соціально-побутового обслуговування, розташовані в кварталі вулиць Олевської, Клавдіївської та АДРЕСА_1 (будівельна адреса: АДРЕСА_3 ); об`єкт інвестування - квартира; Поверх розташування - 20; Кількість кімнат - 1; Номер об`єкту інвестування: 130; Попередньо визначена загальна кількість вимірних одиниць об`єкту інвестування: 56,27 кв.м. Згідно п. 4.5. договору після внесення позивачем коштів до ФФБ, Управитель закріплює за Довірителем відповідну кількість вимірних одиниць об`єкта інвестування з урахуванням поточної ціни вимірної одиниці об`єкта інвестування, що відображається в Свідоцтві про участь у ФФБ.

29 жовтня 2008 року ТОВ «ФК «Уко-Капітал» на ім`я ОСОБА_1 видало свідоцтво №778/ІІ-У про участь у Фонді фінансування будівництва виду А за програмою ТОВ «Укоінвестбуд» в якому зазначено, що сума коштів, що передана Довірителем в управління Управителю складає 542 117,50 грн., запланована дата введення об`єкта будівництва в експлуатацію - 30 червня 2009 року.

29 жовтня 2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Уко-Капітал» було укладено договір №778М/ІІ-У про відступлення майнових прав за умовами якого ТОВ «ФК Уко-Капітал» передало, а ОСОБА_1 набула майнові права на об`єкт інвестування визначений у договорі про участь у ФФБ від 01 серпня 2008 року. Згідно п. 2.1 договору довіритель набуває право отримання об`єкта інвестування у власність від забудовника після введення об`єкта будівництва в експлуатацію, а також право єдиного і виключного інвестора об`єкта інвестування.

Згідно рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 21 січня 2013 року у справі №2-а/528/7/13 за позовом ОСОБА_5 до ІДАБК у м. Києві, треті особи ТОВ «Укоінвестбуд», ЗАТ «Концерн «ЕССЕ», ТОВ «Мегаполісстрой» зобов`язано ІДАБК у місті Києві видати ТОВ «Укоінвестбуд» Сертифікат на закінчений будівництвом об`єкт: «Житлові будинки з комплексом соціально-побутового обслуговування в кварталі вулиць Олевської, Клавдіївської та АДРЕСА_1 (друга черга будівництва 27 поверх, третя та четверта черги будівництва) з показниками: загальна площа квартир 25 003,26 кв.м., площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень 871,9 кв.м., площа трансформаторної підстанції- 114,19 кв.м.

19 квітня 2013 року на підставі вищевказаного рішення ДАБІ у м. Києві було видано Сертифікат серії КВ №165131090375 та прийнято до експлуатації закінчений будівництвом об`єкт: житлові будинки з комплексом соціально-побутового обслуговування, розташовані в кварталі вулиць Олевської, Клавдіївської та АДРЕСА_1 (будівельна адреса: АДРЕСА_3 . У даному сертифікаті зазначається, що замовником об`єкту будівництва є ТОВ «Укоінвестбуд».

17 грудня 2016 року приватним нотаріусом КМНО Кобелевою А.М. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний №33005554 від 19 грудня 2016 року прийнятого цим же приватним нотаріусом було проведено реєстрацію права власності квартири АДРЕСА_4 за суб`єктом: ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_1 , реєстрацій номер об`єкта нерухомого майна 1122646380000, номер запису про право власності 18117958.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №76197997 від 19 грудня 2016 року підставою виникнення права власності зазначено: договір купівлі-продажу майнових прав, серія та номер: 01/08/08-СЗ-К144, виданий 01.08.2008, видавник: ТОВ «Сосновий Квартал» та ОСОБА_3 ; довідка про 100% оплату, серія та номер: 28/04-02, виданий 28.04.2009, видавник: ТОВ «Сосновий Квартал».

Згідно договору купівлі-продажу майнових прав №01/08/08-СЗ-К144, укладеного 01 серпня 2008 року між ТОВ «Сосновий Квартал» (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) продавець передає, а покупець купує майнові права на квартиру з будівельним АДРЕСА_5 . Орієнтовна загальна вартість майнових прав на об`єкту нерухомості в день укладення цього Договору складає - 268 500,00 гривень. Згідно довідки про оплату 100% майнових прав на об`єкт нерухомості вих.. №28/04-02 від 28.04.2009 року, виданої ТОВ «Сосновий Квартал» зазначається про сплату ОСОБА_3 100 % вартості майнових прав що складає 268 500,00 гривень на об`єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_6 . Продавець прийняв вказані грошові кошти та гарантує передачу покупцю вказаного нерухомого майна. Згідно акту приймання-передачі від 26.01.2015 року ТОВ «Сосновий Квартал» передало, а ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_4 . Загальна дійсна вартість квартири становить 268 500,00 гривень. Згідно виписки зі списку інвесторів, за кошти яких ТОВ «Сосновий Квартал» збудовано квартири в будинку АДРЕСА_6 вих.№20/08-04 від 20.08.2015 року затверджених генеральним директором ТОВ «Сосновий Квартал» Заїки М.В. зазначається як інвестор квартири АДРЕСА_4 .

10 січня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Бочаровою С.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний №33381265 від 10 січня 2017 року прийнятого цим же приватним нотаріусом було зареєстровано перехід права власності на квартиру АДРЕСА_4 та проведено реєстрацію права власності за суб`єктом: ОСОБА_4 РНОКПП НОМЕР_2 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №77887066 від 10 січня 2017 року підставою виникнення права власності зазначено: договір купівлі-продажу квартири, серія та номер: 16, виданий 10 січня 2017 року, видавник: ПН КМНО Бочарова С.В.

20 січня 2017 року приватним нотаріусом КМНО Черток І.В. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний №33506464 від 20 січня 2017 року прийнятого приватним нотаріусом КМНО Янцовою І.В. було зареєстровано перехід права власності на квартиру АДРЕСА_4 та проведено реєстрацію права власності за суб`єктом: ОСОБА_2 РНОКПП НОМЕР_3 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №78543801 від 20 січня 2017 року підставою виникнення права власності зазначено: договір купівлі-продажу квартири, серія та номер: 40, виданий 20 січня 2017 року, видавник: ПН КМНО Янцова І.В. Ціна продаж квартири становить 560 860,00 гривень.

Будинок було введено в експлуатацію 19 квітня 2013 року.

З моменту набуття права власності у 2017 році відповідач постійно проживає у спірній квартирі, несе витрати на її утримання, сплачує внески на користь ОСББ та інші обов`язкові платежі, пов`язані з користуванням та обслуговуванням житлового приміщення.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка ніколи не набувала права власності на спірну квартиру, а її спеціальне майнове право як інвестора було припинене у встановленому законом порядку з подальшим законним відчуженням об`єкта управителем фонду фінансування будівництва, натомість відповідач набула майно за оплатним договором, покладаючись на відомості державного реєстру, відкрито та добросовісно реалізує повноваження власника протягом тривалого часу, що відповідає стандартам добросовісності, сформульованим у практиці Верховного Суду та Європейського суду з прав людини. За відсутності у позивачки первинного речового титулу та ознак вибуття майна з володіння власника поза його волею відсутні правові підстави для застосування статті 388 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів погодилася з такими висновками суду першої інстанції.

Щодо вимог позову про визнання за ОСОБА_1 майнових прав на квартиру

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Частиною третьою статті 4 Закону України «Про інвестиційну діяльність» закріплено порядок інвестування та фінансування об`єктів житлового будівництва, зокрема, з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом емісії цільових облігацій підприємств, виконання зобов`язань за якими здійснюється шляхом передачі об`єкта (частини об`єкта) житлового будівництва.

Відповідно до частини п`ятої статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестор має право володіти, користуватися, розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права). Згідно з частиною шостою статті 7 цього Закону інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Статтею 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» визначено, що об`єкт інвестування - це квартира або приміщення соціально-побутового призначення в об`єкті будівництва, яке після закінчення будівництва стає окремим майном.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Також у статті 182 цього Кодексу передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

Майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постановах

від 21 грудня 2022 року у справі № 569/5399/20 (провадження № 61-7682св21), від 01 лютого 2023 року у справі № 569/6009/19 (провадження № 61-3803св22).

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України від 12 липня 2001 року «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах: від 30 січня 2013 року у справі № 6-168цс12, від 15 травня 2013 року у справі № 6-36цс13, від 04 вересня 2013 року у справі № 6-51цс13, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 07 грудня 2016 року у справі № 6-1111цс16.

Законодавством встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб, а інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Тобто інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц (провадження № 14-31цс20), у постановах Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 923/447/15.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникає, зокрема, з договорів та інших правочинів, має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За правилом статті 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що будинок було введено в експлуатацію 19 квітня 2013 року.

Строк для виконання позивачкою своїх обов`язків з сприйняття об`єкта та завершення процедури інвестування сплив у червні 2013 року.

Однак жодних дій, спрямованих на реалізацію своїх прав та виконання передбачених договором і законом обов`язків, позивачка у цей період не вчинила.

У справі відсутні, як сам акт приймання-передачі, так і будь-які похідні документи, що могли б свідчити про завершення правовідносин інвестування та перехід до стадії речового права.

За відсутності цих юридичних фактів право власності у позивачки не виникло і не могло виникнути, а отже, вона не набула статусу власника спірної квартири ні у 2013 році, ні у будь-який інший час.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», у разі невиконання довірителем своїх зобов`язань управитель ФФБ має право відкріпити від нього об`єкт інвестування, що тягне припинення спеціального майнового права на відповідний об`єкт. Із моменту такого відкріплення управління майном припиняється, а довіритель втрачає право вимоги щодо об`єкта інвестування та вимірних одиниць цього об`єкта. Закон також передбачає, що після припинення спеціального майнового права управитель зобов`язаний здійснити розрахунки з довірителем у порядку, визначеному правилами фонду, і що відповідний об`єкт може бути надалі відчужений у встановленому законом порядку.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання за позивачкою майнових прав на квартиру, оскільки її майнове право як інвестора було припинене у встановленому законом порядку з подальшим законним відчуженням об`єкта управителем фонду фінансування будівництва.

Щодо вимог позову про скасування державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_4 .

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що рішення суб`єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію. А тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права або інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (див. пункт 5.17 постанови від 4 вересня 2018 року у справі № 915/127/18). Проте у випадку, коли заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про проведену державну реєстрацію права також не є належним способом захисту прав позивача.

Так, однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (див. пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

З огляду на наведене, враховуючи те, що позивач заявила вимоги про витребування із незаконного володіння відповідачки квартири колегія суддів вважає, що суд дійшов правильного висновку про те, що не може бути задоволена вимога про скасування рішень про державну реєстрацію прав.

Щодо вимог позову про витребування майна з чужого незаконного володіння

Відповідно до статті 41 Конституції України та частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства.

У разі, якщо спірне нерухоме майно надалі відчужене за відплатним договором, і сторона цього договору не знала і не могла знати про відсутність у продавця права його відчужувати, у зв`язку із чим така особа є добросовісним набувачем, спірне нерухоме майно також може бути витребуване його власником відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, оскільки таке майно вибуло з володіння власника (законного володільця) не з його волі (за неукладеним правочином).

Наведене також узгоджується з положеннями статті 330 ЦК України, згідно з якими, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідач набула право власності на спірну квартиру 20 січня 2017 року, на підставі оплатного договору купівлі-продажу, укладеного з особою, яка на момент укладення договору була зареєстрованим власником відповідного об`єкта нерухомого майна ( ОСОБА_4 ). Укладення договору відбулося після огляду кількох квартир у такому домі (про що зокрема зазначалося допитаним свідком ОСОБА_6 ), сама квартира продавалася за трохи більшу ціну ніж сусідня, на іншому поверсі, кількох попередніх переходів права власності, кожен з яких був належним чином оформлений та внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - що було перевірено перед укладенням договору нотаріусом.

Жоден із попередніх правочинів не визнавався недійсним у судовому порядку, не оскаржувався та не був предметом судового спору протягом усього періоду з 2017 року і до моменту звернення позивачки з даним позовом у 2023 році. Така тривала відсутність будь-яких заперечень щодо правового статусу об`єкта, на думку суду, обгрунтовано свідчить про стабільність та правову визначеність цивільного обороту щодо спірної квартири.

Після укладення договору купівлі-продажу відповідач здійснила державну реєстрацію права власності, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав. Набуття права власності відбулося відкрито, публічно і у спосіб, прямо передбачений законом, без використання прихованих або обхідних механізмів. Відповідач не лише формально оформила своє право, але й фактично реалізувала повноваження власника, передбачені статтею 317 Цивільного кодексу України.

З моменту набуття права власності у 2017 році відповідач постійно проживає у спірній квартирі, несе витрати на її утримання, сплачує внески на користь ОСББ та інші обов`язкові платежі, пов`язані з користуванням та обслуговуванням житлового приміщення. Такі дії є характерними саме для власника майна і свідчать про реальне, а не номінальне володіння об`єктом. Важливо й те, що відповідач не приховувала факту набуття права власності, не вчиняла жодних дій, спрямованих на маскування або утаювання свого статусу, а навпаки - відкрито діяла як власник у взаємовідносинах з іншими мешканцями будинку, ОСББ, органами державної влади і навіть перед уповноваженими представниками позивача.

У контексті оцінки добросовісності набуття права власності наведені обставини повністю узгоджуються з підходом, сформульованим Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17. У вказаному рішенні добросовісність визначається як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю та повагою до інтересів інших учасників цивільного обороту, зокрема як і в даному випадку - шляхом покладання на офіційні дані про реєстрацію як договорів так і права власності.

За таких обставин відповідач діяла добросовісно, покладаючись на відомості Державного реєстру речових прав, укладаючи оплатний договір та здійснюючи подальше користування майном як власник. Відсутність будь-яких оскаржень правочинів упродовж тривалого часу та фактичне володіння квартирою з 2017 року виключають можливість визнання набуття права власності відповідачем таким, що суперечить закону або порушує права інших осіб.

Як встановлено судом і випливає з матеріалів справи, позивачка ніколи не набула права власності на спірну квартиру а майнові права на об`єкт інвестування втратила, внаслідок невиконання нею умов договору про участь у ФФБ. Вона не підписувала акт приймання-передачі, не здійснювала державної реєстрації права власності, а відтак не набувала первинного речового титулу. За відсутності права власності як такого позивачка не може вважатися особою, з володіння якої майно могло «вибути», а отже, не є належним суб`єктом вимоги, передбаченої статтею 388 ЦК України.

Окрім цього, у справі відсутні ознаки вибуття майна з володіння власника поза його волею. Після припинення спеціального майнового права інвестора та відкріплення об`єкта інвестування управитель ФФБ був законним володільцем спірної квартири та реалізував своє право на її подальше відчуження у межах, визначених законом. Відчуження об`єкта відбулося не внаслідок протиправних дій чи втрати контролю над майном, а в результаті реалізації повноважень особи, яка на той момент мала законне право розпорядження майном.

У разі недоведеності первинного права власності особи, яка заявляє віндикаційні вимоги, такі вимоги підлягають відмові незалежно від того, чи є набувач добросовісним і якими є докази на його користь.

Відсутність первинного титулу виключає саму можливість застосування статті 388 ЦК України, оскільки вона спрямована на захист порушеного права власника, а не на створення такого права.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає обгрунтованими та правильними висновки суду про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, не грунтуються на дійсних обставинах справи та зводяться до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку.

З огляду на наведене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 грудня 2025 року - без змін.

Щодо оскарження додаткового рішення від 16 січня 2026 року

Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з позивачки на користь відповідачки витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачці надавали правову допомогу, відповідно до платіжних квитанцій ОСОБА_2 оплатила послуги адвокатів в розмірі 68 289,68 грн., тому наявні підстави для стягнення заявленого розміру витрат.

Колегія суддів погодилася з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (частини перша, третя статті 133 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку із реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й струмування від подання безпідставних позовів.

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

На підтвердження понесення витрат на правничу, стороною відповідача було надано: договір від 27 листопада 2023 року №27-11/23-2, укладений між АБ «Тетяни Тесленко» та ОСОБА_2 ; договір про надання правової/правничої допомоги від 01 листопада 2025 року між АБ «Ільїн Олександр» та ОСОБА_2 ; акт № 1 приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до Договору № 27-11/23-2 від 27 листопада 2023 року про надання правничої допомоги; акт № 2 приймання-передачі виконаних робіт (надання послуг) до Договору № О350 про надання правничої допомоги від 01 листопада 2025 року.

Відповідно до платіжних квитанцій, ОСОБА_2 оплатила послуги адвокатів в розмірі 68 289,68 грн.

Оцінивши надані докази на підтвердження понесення відповідачем витрат на правничу допомогу, врахувавши відсутність клопотання про зменшення заявлених витрат, суд дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення з позивачки на користь відповідачки понесені витрати на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачем не було долучено до заяви детальний опис робіт (наданих послуг), розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги як то вимагає норми ч.3, ч.4 ст.137 ЦПК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки надані стороною відповідача докази на підтвердження витрат на правничу допомогу містять інформацію про надані послуги, кількість витраченого адвокатом часу та вартість такої послуги.

Доводи апеляційної скарги про неврахування судом клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, колегія суддів відхиляє, оскільки вони не впливають на висновки суду та не свідчать про визначення розміру витрат на правничу допомогу без урахування критеріїв, а саме обґрунтованості та пропорційності судових витрат.

Щодо твердження в апеляційній скарзі про наявність у суду підстав для залишення заяви без розгляду, колегія суддів зазначає, що під час судових дебатів представником відповідача заявлено про стягнення з позивача понесені відповідачем витрат на надання їй правничої допомоги, докази чого та їх конкретний розмір будуть надання суду протягом встановленого законом 5-денного строку після ухвалення судом рішення у справі. Сам факт не зазначення орієнтовного розміру витрат не є підставою для відмови у їх стягненні.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги на додаткове рішення без задоволення, а рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Головка Ігоря Вячеславовича - залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 24 грудня 2025 року та додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 05 листопада 2026 року.

Головуючий:

Судді:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua