Постанова від 05 листопада 2026 р. у справі №153/710/26 — Вінницький апеляційний суд

Суд: Вінницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 05 листопада 2026 р.

Справа: №153/710/26

Суддя: Сало Т. Б.

Справа № 153/710/26

Провадження № 22-ц/801/2321/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дзерин М. М.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2026 рокуСправа № 153/710/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сала Т.Б., суддів Оніщука В.В., Панасюка О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 10 липня 2026 року, ухвалене суддею Дзерином М.М. у м. Ямпіль, повне рішення складено 10 липня 2026 року, в цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

У квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (далі – ТОВ «ФК «Солвентіс») звернулося до суду із вказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором №3843667 від 13 серпня 2020 року в розмірі 34 603,50 грн.

В обґрунтування позову ТОВ «ФК «Солвентіс» зазначило, що 13 серпня 2020 року між ТОВ «Алекскредит» та відповідачем в електронній формі укладено договір про надання кредиту №3843667, за яким останній отримав кредитні кошти на картковий рахунок в розмірі 5 000 грн.

29 жовтня 2025 року між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» укладено договір факторингу №29/10-2025.

31 жовтня 2025 року між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «ФК «Солвентіс» укладено договір факторингу №ДФ-31102025.

За вказаними договорами факторингу до ТОВ «ФК «Солвентіс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором про надання кредиту №3843667 від 13 серпня 2020 року.

Загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 34 603,50 грн, з яких: 5 000 грн – заборгованість за тілом кредиту; 29 603,50 грн – заборгованість за процентами.

Вказане стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 10 липня 2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Солвентіс» заборгованість за договором про надання кредиту №3843667 від 13 серпня 2020 року в сумі 30 103 (тридцять тисяч сто три) гривні 50 (п`ятдесят) копійок.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Солвентіс» судовий збір в сумі 2 316 (дві тисячі триста шістнадцять) гривень 17 (сімнадцять) копійок та 5219 (п`ять тисяч двісті дев`ятнадцять) гривень 73 (сімдесят три) копійки.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. У разі якщо апеляційний суд не встановить підстав для повної відмови у позові, змінити рішення в частині розміру процентної заборгованості та судових витрат, визначивши до стягнення лише ту суму, яка підтверджена належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, із відповідним перерозподілом судових витрат.

У скарзі зазначає, що до позову не було подано первинного банківського документа, який однозначно підтверджував би належність картки № НОМЕР_1 ОСОБА_1 та зарахування на неї 13 серпня 2020 року саме 5 000 грн кредитних коштів. У відзиві відповідач прямо звернула увагу на цю прогалину доказування і лише після подання відзиву представник позивача звернувся з клопотанням про витребування у АТ КБ «ПриватБанк» інформації про належність картки, рух коштів, фінансовий номер телефону та персональні дані. У рішенні суду не зазначено, з яких причин суд визнав допустимим фактичне доформування доказової бази позивача вже після того, як відповідач указала на її конкретний недолік у письмових запереченнях. Відповідач не зобов`язана доводити негативний факт, а саме відсутність боргу до того, як позивач належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами доведе позитивні факти, на яких ґрунтується позов. У відзиві відповідач прямо ставила під сумнів належність номера телефону, факт отримання одноразового коду, його введення саме нею та відсутність технічних даних, які дозволяють перевірити процедуру авторизації. Натомість суд фактично обмежився констатацією наявності в тексті договору одноразового ідентифікатора та не надав окремої мотивованої оцінки запереченням відповідача щодо повноти процедури ідентифікації. Суд мав оцінити достовірність розрахунку в цілому відповідно до ст. 89 ЦПК України, натомість не взяв до уваги, що у відзиві відповідач прямо зазначала, що розрахунок не містить прозорої методики, належної розбивки за періодами, не дає можливості перевірити застосовані ставки та не підтверджений достатнім комплексом первинних документів.

У поданому на апеляційну скаргу відзиві ТОВ «ФК «Солвентіс» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін. Також просить вирішити питання судових витрат, понесених на стадії апеляційного перегляду.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно положень ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведені норми, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 13 серпня 2020 року між ТОВ «Алекскредит» та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту №3843667, за умовами якого фінансова установа надала відповідачу грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, встановлених цим договором. Договір про надання кредиту №3843667 від 13 серпня 2020 року було підписано ОСОБА_1 шляхом накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором PS3843667.

Відповідно до п.1.3. договору, сума кредиту 5 000,00 грн. Відповідно до п.1.4. договору кредит надається позичальнику в сумі, що зазначена в п.1.3 цього договору, в безготівковій формі шляхом перерахування на картковий рахунок позичальника.

Відповідно до п.1.7 договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у наступному порядку: У випадку використання кредиту (п.2.20. Правил) менше ніж 5 (п`ять) календарних днів, включаючи дострокове виконання зобов`язань (п. 2.12. Правил), позичальник сплачує фіксовану суму процентів за користування кредитом, яка складає 5,35% від визначеної в п. 1.3. цього договору суми кредиту (п.1.7.1 договору). У випадку використання позичальником лояльних (покращених) умов кредитування, а саме при повному поверненні суми кредиту (п. 1.3. договору) та сплати процентів за користування кредитом протягом 29 календарних днів з 13 серпня 2020 року до 11 вересня 2020 року (включно) (базовий період - п.2.4. Правил) процентна ставка за один день користування кредитом складає 1,07% (акційна ставка (п. 2.1. Правил) або ставка за програмою лояльності (п. 2.34. Правил)). Орієнтовна загальна вартість кредиту при використанні лояльних (покращених) умов кредитування складає 6 551 грн. 50 коп., у тому числі основна сума кредиту 5 000,00 грн., Проценти за користування кредитом 1551 грн. 50 коп. (п.1.7.2 договору).

Відповідно до п.1.7.3 договору, при використанні позичальником загальних умов кредитування процентні ставки складають: - в базовий період з 13 серпня 2020 року до 11 вересня 2020 року (включно) - 1,70 % за один день користування кредитом (базова процентна ставка - п.2.3. Правил); - в спеціальний період (п. 2.40. Правил) з 12 вересня 2020 року до 10 березня 2021 року (включно) 3% за один день користування кредитом (спеціальна процентна ставка - п. 2.34. Правил).

Відповідно до п.3.1. договору, сторони погодили, що строк дії договору (п.2.41.правил) встановлюється з дати укладення договору (п.2.9. Правил) 13 серпня 2020 року до кінцевої дати виконання договору 10 березня 2021 року (включно). Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, у тому числі сплати заборгованості, яке мало місце під час дії договору.

13 серпня 2020 року електронним підписом одноразовим ідентифікатором PS3843667 ОСОБА_1 підписала паспорт споживчого кредиту.

Згідно з довідкою ТОВ «ФК Елаєнс» від 02 листопада 2024 року, ТОВ «ФК Елаєнс» було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 13 серпня 2020 року на суму 5 000 грн, номер картки НОМЕР_1 .

З Витребуваної судом інформації з АТ «КБ «Приват Банк» встановлено, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_1 , а на банківську карту ОСОБА_1 13 серпня 2020 року було зараховано грошові кошти в сумі 5 000 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором про надання кредиту №3843667 від 13 серпня 2020 року, здійсненим ТОВ «Алекскредит» за період з 13 серпня 2020 року по 09 квітня 2021 року, загальна заборгованість відповідача складає 34 603 грн 50 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 5 000 грн, заборгованість за відсотками – 29 603 грн 50 коп..

29 жовтня 2025 року між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» укладено договір факторингу №29/10-2025, відповідно до умов якого ТОВ «Секвоя Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які є боржниками ТОВ «Алекскредит», в тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №3843667 від 13 серпня 2020 року.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу №29/10-2025 від 29 жовтня 2025 року, ТОВ «Секвоя Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №3843667 від 13 серпня 2020 року в сумі 34 603 грн 50 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 5 000 грн, заборгованість за відсотками – 29 603 грн 50 коп..

31 жовтня 2025 року між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ ФК «Солвентіс» укладено договір факторингу №ДФ-31102025. Відповідно до умов даного договору відбулося відступлення права вимоги і за кредитним договором №3843667 від 13 серпня 2020 року, що укладений між ТОВ «Алекскредит» та відповідачем.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу №ДФ-31102025 від 31 жовтня 2025 року, ТОВ «Солвентіс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №3843667 від 13 серпня 2020 року в сумі 34 603 грн. 50 коп., з яких: заборгованість за тілом кредиту – 5 000 грн, заборгованість за відсотками – 29 603 грн 50 коп..

У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором, ТОВ «ФК «Солвентіс», як новий кредитор, звернулося до суду із вказаним позовом про стягнення заборгованості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Оскільки ОСОБА_1 , уклавши договір в електронній формі, погодилася з умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредиту, відтак укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача і цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною першою статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконання з настанням цієї події.

Таким чином, відповідач зобов`язаний виконувати умови кредитного договору у відповідності до його умов та вимог законодавства.

У частині першій статті 512 ЦК України зазначено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі статтею 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України), обґрунтування вимог учасників справи та обставин, які мають значення для справи, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів (ст. 76-79 ЦПК України).

Суд першої інстанції, дослідивши матеріали справи вважав доведеним факт укладення 13 серпня 2020 року в електронній формі між ТОВ «Алекскредит» та відповідачем ОСОБА_1 договору про надання кредиту №3843667, за умовами якого відповідач отримала позику в сумі 5 000 грн, у якому сторони узгодили розмір кредиту, його грошову одиницю та умови кредитування.

Також суд вважав доведеним факт переходу права грошової вимоги від первісного кредитора до ТОВ «ФК «Солвентіс» за кредитним договором, укладеним між ТОВ «Алекскредит» та відповідачем.

А відтак, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором про надання кредиту №3843667 від 13 серпня 2020 року.

При цьому, суд не погодився з розрахунком заборгованості в частині нарахування процентів за користування кредитом після 10 березня 2021 року, тобто після визначеного договором строку кредитування, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за процентами за період з 13 серпня 2020 року по 09 квітня 2021 року у розмірі 25 103,50 грн. 50 коп.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення заборгованості за договором про надання кредиту №3843667 від 13 серпня 2020 року в загальному розмірі 30 103,50 грн: 5 000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 25 103,50 грн - заборгованість за відсотками.

У ч. 1 ст. 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про неналежну перевірку електронної ідентифікації та укладення договору, вказуючи, зокрема, що у відзиві вона прямо ставила під сумнів належність номера телефону, факт отримання одноразового коду, його введення саме нею та відсутність технічних даних, які дозволяють перевірити процедуру авторизації. Натомість суд фактично обмежився констатацією наявності в тексті договору одноразового ідентифікатора та не надав окремої мотивованої оцінки її запереченням щодо повноти процедури ідентифікації.

Стаття 1055 ЦК України визначає, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України ««Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (частина 12 цієї статті).

Такий правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договорів, укладених у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі №234/7160/20, від 01 листопада 2021 року у справі №234/8084/20.

Суд першої інстанції встановив, що кредитний договір №3843667 від 13 серпня 2020 року укладено між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 в електронній формі, і з боку позичальника такий договір було підписано за допомогою одноразового ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Вказані висновки суду першої інстанції ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не спростовує.

Зі змісту кредитного договору встановлено, що ОСОБА_1 при його укладенні зазначила свої персональні дані, зокрема: паспортні дані; ідентифікаційний номер платника податків; адресу місця реєстрації та фактичного проживання; номер телефону; адресу електронної пошти.

Без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений між сторонами.

При цьому, ОСОБА_1 не стверджує, що кредитний договір було укладено не нею, а іншою особою, що зазначені у ньому дані не відповідають дійсності, а лише ставить під сумнів надані позивачем докази.

Доказів того, що вказаний номер телефону їй не належить, а належить зовсім іншій особі, ОСОБА_1 не надала, з клопотанням про витребування відповідних доказів на підтвердження вказаної обставин не зверталася.

Суд першої інстанції вважав доведеним факт перерахування 13 серпня 2020 року, на виконання умов кредитного договору, коштів на картку ОСОБА_1 з номером НОМЕР_1 в розмірі 5 000 грн.

Фактично в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не заперечує факт отримання 13 серпня 2020 року коштів в розмірі 5 000 грн.

При цьому наголошує увагу на порушенні правил подання та витребування доказів і принципу змагальності. Зокрема вказує, що до позову не було додано первинного банківського документа, який однозначно підтверджував би належність їй картки № НОМЕР_1 та зарахування на неї 13 серпня 2020 року саме 5 000 грн кредитних коштів. У відзиві вона прямо звернула увагу на цю прогалину доказування і лише після подання відзиву представник позивача звернувся з клопотанням про витребування у АТ КБ «ПриватБанк» інформації про належність картки, рух коштів, фінансовий номер телефону та персональні дані. У рішенні суду не зазначено, з яких причин суд визнав допустимим фактичне доформування доказової бази позивача вже після того, як відповідач указала на її конкретний недолік у письмових запереченнях

Оцінюючи вказані доводи, апеляційний суд зазначає наступне.

Вимоги до позовної заяви та до документів, що додаються до неї, викладені в статтях 175, 177 ЦПК України.

Пунктом 5 частини 3 статті 175 ЦПК України встановлено, що позовна заява повинна містити: виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Згідно з частиною 5 статті 177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем зазначено обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, а також зазначено та долучено до матеріалів справи докази, якими ці обставини підтверджуються.

Зокрема, на підтвердження факту надання ОСОБА_1 коштів позивачем було надано довідку ТОВ «ФК «Елаєнс» від 02 листопада 2024 року.

Заперечуючи щодо вимог позову ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву зазначила про недоведеність факту отримання кредитних коштів.

При цьому, ОСОБА_1 не заперечила факт належності їй картки з номером НОМЕР_1 та факт отримання коштів у сумі 5 000 грн, а лише зазначила про неналежність поданих позивачем доказів.

Враховуючи вказану позицію, ТОВ «ФК «Солвентіс» заявило клопотання про витребування у АТ КБ «ПриватБанк» інформації щодо видачі ОСОБА_1 картки, даних щодо власника рахунку, виписки про рух коштів та інформації щодо номеру телефону, і вказане клопотання було задоволено судом ухвалою від 27 травня 2026 року, з наведенням відповідного обґрунтування.

16 червня 2026 року від АТ КБ «ПриватБанк» надійшла запитувана судом інформація, яка підтвердила факт належності ОСОБА_1 картки з номером НОМЕР_1 та зарахування на неї 13 серпня 2020 року коштів у розмірі 5 000 грн., тобто викладені у позовній заяві обставини.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 18 листопада 2019 року у справі №902/761/18, від 14 вересня 2021 року у справі №910/14452/20). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року справі №129/1033/13-ц.

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Дослідивши надані позивачем та витребувані судом докази на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, апеляційний суд вважає, що дані докази у їх сукупності підтверджують факт отримання 13 серпня 2020 року ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 5 000 грн.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №334/3056/15).

У цій справі ОСОБА_1 не довела належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених кредитним договором, розмір заборгованості не спростувала.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі стверджує, що суд першої інстанції встановив неправомірні нарахування у розрахунку кредитора. Різниця між заявленими процентами 29 603,50 грн і сумою, визнаною судом, становить 4 500 грн. Це не технічна похибка, а нарахування за період, у якому, за висновком самого суду, право на договірні проценти вже припинилося. За таких обставин суд мав оцінити достовірність розрахунку в цілому відповідно до ст. 89 ЦПК України. У відзиві вона прямо зазначала, що розрахунок не містить прозорої методики, належної розбивки за періодами, не дає можливості перевірити застосовані ставки та не підтверджений достатнім комплексом первинних документів. У рішенні відсутній самостійний перевірюваний розрахунок цієї суми.

Вказані доводи не заслуговують на увагу, оскільки позивачем разом із позовною заявою було надано детальний розрахунок заборгованості, який містить інформацію щодо щоденного нарахування процентів, зокрема, розміру процентної ставки (яка узгоджується із п.п. 1.7.2 та 1.7.3 договору), суми нарахованих процентів та залишку процентів за користування кредитом.

Враховуючи положення пункту 1.7 договору щодо порядку нарахування процентів, маючи суму тіла кредиту, яка не повернута позичальником, визначений договором розмір процентів та період їх нарахування, відповідач, у разі незгоди з наданим позивачем розрахунком, могла надати власний розрахунок, чого зроблено нею не було.

Не зрозумілою є позиція ОСОБА_1 з приводу значного перевищення суми заборгованості за процентами тіла кредиту, оскільки сторони, укладаючи кредитний договір, погодили всі його умови, в тому числі щодо порядку нарахування та сплати процентів.

Не заслуговують на увагу також доводи скарги з приводу пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки суд першої інстанції мотивував свій висновок в цій частині. ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить апеляційний суд перевірити календарне обчислення позовної давності.

Так, главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У ч. 1 ст. 261 ЦК України зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Кредитний договір №3843667 між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_1 укладено 13 серпня 2020 року строком до 10 березня 2021 року.

Позивач мав звернутися із позовом про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором не пізніше 10 березня 204 року (три роки від дня, коли відповідач мала повернути кредит за умовами договору).

З даним позовом до суду ТОВ «ФК «Солвентіс» звернулося 22 квітня 2026 року.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Закон № 540-IX набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався та був відмінений з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Крім того, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався і триває дотепер.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон №3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 04 вересня 2025 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключений.

Апеляційний суд, враховуючи факт продовження загального строку позовної давності визначеного статтею 257 ЦК України, внаслідок введення карантину до 30 червня 2023 року, а згодом воєнного стану до 29 січня 2024 року, а також зважаючи на факт його зупинення з 30 січня 2024 року по 03 вересня 2025 року, вважає, що загальний строк позовної давності в три роки по вимозі про стягнення заборгованості продовжено та позивачем не пропущено при зверненні до суду із даним позовом.

У даному випадку, перебіг позовної давності за вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором поновився 04 вересня 2025 року, а відтак позивач звернувся до суду в межах установленого статтею 257 ЦК України трирічного строку позовної давності.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 стверджує про неспівмірність витрат на правничу допомогу, про що вона також стверджувала і у відзив на позов.

Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що сторона повинна не лише формально зазначити про неспівмірність таких витрат, а і обґрунтувати, в чому така неспівмірність полягає, чого відповідачем у даному випадку зроблено не було.

Обставини, про які зазначає ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, піддаючи критиці розмір витрат на правничу допомогу, не лягли в основу її заперечень у суді першої інстанції, а відтак суд першої інстанції не міг надати їм відповідну оцінку.

Скаржник, надаючи докази на підтвердження її сімейного та майнового стану, не зазначає, як такі докази можуть вплинути на визначення судом розміру судових витрат та чим це передбачено.

Підсумовуючи, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не впливають на висновки суду першої інстанції та не є підставою для скасування рішення суду із ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки воно ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 10 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді В.В. Оніщук

О.С. Панасюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua