Рішення від 03 листопада 2026 р. у справі №750/9330/25 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Суд: Деснянський районний суд м. Чернігова

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: визнання права власності

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №750/9330/25

Суддя: Маринченко О. А.

Справа № 750/9330/25

Провадження № 2/750/154/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

судді - Маринченко О.А.,

секретар судового засідання - Шилова Ж.О.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в :

30 червня 2025 року ОСОБА_4 з використанням засобів поштового зв`язку звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить:

- визнати квартиру АДРЕСА_1 , спільною сумісною власністю подружжя;

- визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Обґрунтовано позов тим, що з 16 березня 2006 року позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 червня 2024 року було розірвано. У період шлюбу сторонами за спільні кошти придбано квартиру АДРЕСА_1 . Сторони не змогли дійти згоди щодо поділу вказаного нерухомого майна, а тому позивач звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 05 серпня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження; визначено відповідачу строк для подачі відзиву на позов.

В установлений судом строк відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу в його задоволенні. Зокрема, у відзиві на позов відповідач зазначає, що спірна квартира є особистою власністю відповідача. Відповідач у 1998 році працював закордоном та отримував гарну заробітну плату, накопичував кошти. У 1999 році відповідач дав у борг своїй рідній сестрі ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 7266 грн. на купівлю квартири. Згідно з розпискою ОСОБА_5 зобов`язалася повернути борг відповідачу протягом семи років, а в разі неповернення – продати квартиру та віддати борг. 19.08.1999 ОСОБА_5 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , за кошти, надані в борг братом. У 2006 році сторони зареєстрували шлюб. Оскільки сторонам не було де жити, сестра відповідача дозволила їм проживати у своїй квартирі АДРЕСА_3 , де також було зареєстровано їх місце проживання. У подальшому сестра відповідача для повернення боргу за розпискою продала 02.07.2013 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Після отримання ОСОБА_5 завдатку за квартиру, на наступний день відповідач уклав договір завдатку від 03.07.2013 про передачу грошових коштів продавцю за квартиру АДРЕСА_1 , а 15.07.2013 - договір купівлі-продажу спірної квартири. Оскільки спірна квартира придбана за особисті кошти відповідача, які йому були повернені сестрою, а тому вона є його особистою власністю.

Позивач відповідь на відзив не подала.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 квітня 2026 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження в справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити позивачу в його задоволенні. Зокрема, відповідач вказав, що сторони спочатку проживали в квартирі сестри відповідача за адресою: АДРЕСА_2 . Оскільки вказана квартира була малою, в подальшому було вирішено придбати більшу квартиру. Спірна квартира придбана лише за особисті кошти відповідача (частину грошових коштів віддала відповідачу сестра після продажу своєї квартири в якості повернення боргу за розпискою і десь 4000-5000 доларів США відповідач позичав у родичів). Квартира купувалася для відповідача, дітей і сім`ї. Грошових коштів за час спільного проживання відповідач від позивача не бачив.

Представник відповідача у судовому засіданні вказала, що відповідач позов не визнає та просила відмовити позивачу в його задоволенні з підстав, вказаних у відзиві, враховуючи й покази свідків, надані в судовому засіданні.

Заслухавши доводи відповідача, представників сторін, допитавши свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , дослідивши матеріали справи, суд встановив таке.

Відповідно до копії розписки, складеної ОСОБА_5 01 серпня 1999 року, остання отримала у борг від ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 7266 грн. на купівлю квартири, які зобов`язалася повернути протягом семи років з можливістю виплати достроково, а в разі неповернення коштів - продати квартиру та віддати борг (а.с. 43).

19 серпня 1999 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким ОСОБА_10 продала, а ОСОБА_5 купила квартиру АДРЕСА_3 . Продаж вчинено за 7266 грн. Вказаний договір посвідчений державним нотаріусом Першої чернігівської державної нотаріальної контори Фефелевою Ю.К., зареєстрований в реєстрі за № 2-4553 (а.с. 46-47).

23 листопада 2000 року ОСОБА_9 змінив прізвище на « ОСОБА_11 » (а.с. 48).

16 березня 2006 року позивач та відповідач зареєстрували шлюб, який рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 червня 2024 року було розірвано (а.с. 5-6).

02 липня 2013 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_5 укладено договір про завдаток, за яким ОСОБА_12 виплатив ОСОБА_5 3995 грн., що еквівалентно 500 доларів США, в рахунок сплати коштів за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 . Вказана квартира мала продаватися за ціною 211735 грн., що еквівалентно 26500 доларів США (договір складено російською мовою) (а.с. 44-45).

15 липня 2013 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_12 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 . Продаж квартири вчинено за ціною 58499 грн. 71 коп. Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Денисенко О.В., зареєстрований в реєстрі за № 2910 (а.с. 50-53).

03 липня 2013 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 укладено договір про завдаток, за яким ОСОБА_2 виплатив ОСОБА_8 8159 грн., що еквівалентно 1000 доларів США, в рахунок купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Вказана квартира продається за ціною 288970 грн., що еквівалентно 35500 доларів США (договір складено російською мовою) (а.с. 55).

Відповідно до умов договору купівлі-продажу квартири від 15 липня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Денисенко О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2915, ОСОБА_8 (продавець) продав, а ОСОБА_2 (покупець) купив квартиру АДРЕСА_1 . Продаж квартири вчинено за ціною 102760 грн. (а.с. 7-9).

У пункті 1.8 вказаного договору купівлі-продажу зазначено, що квартира, яка є предметом цього договору, буде спільною сумісною власністю покупця, так як на момент набуття ОСОБА_2 перебуває у шлюбі.

Крім того, у своїй заяві, поданій 15 липня 2013 року приватному нотаріусу Чернігівського міського нотаріального округу Денисенко О.В., ОСОБА_4 зазначила, що дає свою згоду на укладення її чоловіком ОСОБА_2 договору купівлі-продажу квартири, за яким купити за ціну та на умовах на його власний розсуд квартиру АДРЕСА_1 , яка буде придбана ними в період перебування в зареєстрованому шлюбі та за спільні кошти (а.с. 67).

Право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано за відповідачем, про що свідчить копія Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 липня 2013 року та Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 13 червня 2025 року (а.с. 12).

Згідно з положеннями частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно із частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини другої статті 355 Цивільного кодексу України майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно із частиною третьою статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Також, статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція статті 60 Сімейного кодексу України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя в судовому порядку в разі оспорювання ним поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 09 липня 2021 року в справі № 161/8116/19 зазначив, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, то презумпція права спільної сумісної власності подружжя не спростована. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частини першої статті 61 Сімейного кодексу України об`єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

Статтею 63 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із частиною першою статті 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 70 Сімейного кодексу України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Системне тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності, належить подружжю з моменту його набуття незалежно від того, за ким із подружжя здійснена реєстрація права.

За положеннями статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_6 , яка є рідною сестрою відповідача, суду, зокрема, показала, що з 1998 по 1999 рік відповідач був на заробітках в Ізраїлі та заробив певну суму грошових коштів. Свідок взяла у відповідача в борг грошові кошти на придбання квартири. За ці кошти, що взяла в борг, купила 19.08.1999 житло по АДРЕСА_4 . У них з братом батька не було, вони були сім`єю, тому вирішили, що в квартирі свідка будуть проживати разом. Свідок мала намір віддавати кошти, потроху збирала, дядько допомагав. Впродовж 7 років мала намір повернути кошти, однак повернула борг лише у 2013 році, коли продала свою квартиру. Квартира свідка була як сімейне житло, оскільки брат був неодружений, вона також незаміжня. Коли відповідач одружився, почали всі разом проживати у квартирі свідка і сторони зареєстрували своє місце проживання в цій квартирі. У 2010 році в сторін народився син, свідок вирішила, що буде проживати в гуртожитку, не хотіла заважати сім`ї брата. Потім у сторін ще народився син, їм потрібне було більше житло. Свідок зрозуміла, що у брата сім`я, тому продала свою квартиру та віддала брату борг (про це була така домовленість раніше), щоб він зміг купити більше житло. Договори купівлі-продажу квартири свідка та відповідача були укладені в один день в одного нотаріуса. Грошові кошти за придбану відповідачем квартиру свідок віддавала у нотаріуса безпосередньо продавцю ОСОБА_8 . Свідок за 26000 доларів США продала свою квартиру, які віддала брату в рахунок повернення боргу, та передала продавцю ОСОБА_8 . Також, на купівлю спірної квартири відповідач десь 8000 доларів США позичив у родичів (свідок була присутня при цьому). За вказані кошти і була придбана відповідачем спірна квартира.

Свідок ОСОБА_7 , яка є подругою сестри відповідача, суду, зокрема, показала, що в 1999 році ОСОБА_13 позичила кошти у брата і купила квартиру. Потім у 2013 році сестра відповідача продала квартиру та повернула кошти брату. Вказана інформація відома свідку зі слів сестри відповідача, особисто вона присутня при цьому не була. Зі слів ОСОБА_13 в її квартирі проживав брат з сім`єю. Свідку відомо, що ОСОБА_13 була залишила квартиру та проживала в гуртожитку. Відповідач та його сестра дуже дружні. Свідку розповідала ОСОБА_13 про те, що у брата народився син, тому вона продає квартиру і віддає борг брату, щоб вони могли придбати і переїхати в більше житло.

Свідок ОСОБА_8 , який є продавцем спірної квартири, суду, зокрема, показав, що під час оформлення спірної квартири у нотаріуса вони чекали поки закінчиться попередня угода, участь в якій брала сестра відповідача. Потім у процесі оформлення спірної квартири сестра відповідача передала свідку більшу частину грошових коштів (яку конкретно суму свідок не пам`ятає) (це здивувало свідка), а решту – надав відповідач. Квартиру він продав наче за 36000 доларів США. Спірну квартиру приходили дивитися відповідач з дружиною.

Надаючи оцінку доводам відповідача, суд зазначає, що дійсно, свідок ОСОБА_8 , який був продавцем спірної квартири, суду, показав, що у процесі оформлення спірної квартири сестра відповідача передала йому більшу частину грошових коштів, однак яку конкретно суму свідок вже не пам`ятає, а решту коштів надавав відповідач.

При цьому, свідок ОСОБА_8 показав, що продав спірну квартиру за 36000 доларів США, а свідок ОСОБА_6 - що продала свою квартиру за 26000 доларів США, які віддала відповідачу в рахунок повернення боргу за розпискою.

Разом з тим, суд враховує, що згідно з копією розписки від 01.08.1999, яка міститься в матеріалах справи, сестра відповідача отримала в борг від відповідача 7266 грн.

Також, суд бере до уваги, що відповідач у судовому засіданні зазначав, що позичав десь чи 4000 чи 5000 доларів США у родичів на придбання спірної квартири, в той час як свідок ОСОБА_14 показала, що десь 8000 доларів США.

Суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Допустимих доказів того, що відповідач позичив у родичів кошти на придбання спірної квартири та, що саме ці кошти були передані продавцю, матеріали справи не містять.

Крім того, суд бере до уваги, що до моменту придбання спірної квартири, сторони перебували в шлюбі вже сім років.

Слід зазначити, що Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 03 червня 2024 року в справі № 712/3590/22 сформував правову позицію, згідно з якою «Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності. Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя. Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя. У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.»

При цьому, Об`єднана палата відступила від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18), про те, що: «наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі, не свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки письмова згода необхідна при розпорядження таким майном, а не на його придбання».

Під час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири була висловлена воля щодо правового режиму майна - спірної квартири, а саме те, що вона буде спільною сумісною власністю.

Враховуючи встановлені судом обставини, оцінивши наявні в справі докази в їх сукупності, суд вважає, що в ході судового розгляду відповідачем належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не була спростована презумпція права спільної сумісної власності на спірну квартиру, яка набута в період перебування сторін у шлюбі, та не доведено, що спірна квартира придбавалася не в інтересах сім`ї.

Також, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 23 січня 2024 року в справі № 523/14489/15-ц, згідно з якою при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

З огляду на викладене, позов підлягає частковому задоволенню.

Також, з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 10-13, 141, 258, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 7696 грн. у відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач – ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено 06.11.2026

Суддя

Оригінал: reyestr.court.gov.ua