Суд: Велика Палата Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: оскарження актів, дій чи бездіяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, з них:
Дата: 30 вересня 2026 р.
Справа: №990/124/26
Суддя: Губська Олена Анатоліївна
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 990/124/26
провадження № 11-301заі26
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Губської О. А.,
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Гімона М. М., Ємця А. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Стрелець Т. Г., Тітова М. Ю., Ткача І. В.
розглянула у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 червня 2026 року у справі № 990/124/26 (судді Білоус О. В., Блажівська Н. Є., Васильєва І. А., Желтобрюх І. Л., Шишов О. О.) за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправною відмови надати інформацію на запит та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИЛА:
Короткий зміст позовних вимог
1. ОСОБА_1 (далі також - позивач, скаржник) звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - відповідач, Комісія, ВККС України), в якому просив:
- визнати протиправними дії ВККС України щодо відмови в наданні інформації на запит ОСОБА_1 від 4 березня 2026 року;
- зобов`язати ВККС України надати ОСОБА_1 повну та достовірну інформацію на його запит від 4 березня 2026 року в частині надання належним чином завірених копій декларацій родинних зв`язків за формою, визначеною Комісією, поданих суддею Київського апеляційного суду Головачовим Ярославом Вячеславовичем, суддею Київського апеляційного суду Шролем Валентином Ростиславовичем, суддею Київського апеляційного суду Тютюн Тетяною Миколаївною, суддею Київського апеляційного суду Мосьондзом Іваном Анатолійовичем, суддею Голосіївського районного суду м. Києва Токманом Юрієм Федоровичем за період з 2020 року по 2025 рік включно, у п`ятиденний строк, передбачений частиною першою статті 20 Закону України № 2939-VI від 13 січня 2011 року «Про доступ до публічної інформації»
(далі - Закон № 2939-VI).
2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Комісія протиправно відмовила йому в наданні копій запитуваних декларацій родинних зв`язків суддів на його запит на отримання публічної інформації.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 4 червня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ВККС України про визнання протиправним відмови надати інформацію на запит та зобов`язання вчинити певні дії - відмовив.
4. Суд першої інстанції ухвалив таке рішення з огляду на те, що порядок формування, зберігання, оприлюднення та обмеження доступу до матеріалів суддівського досьє та пов`язаних із ним відомостей врегульований спеціальним законом, який визначає виключний механізм доступу до таких матеріалів.
5. У зв`язку із цим зазначив, що спеціальні норми Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»
(далі - Закон № 1402-VIII) мають пріоритет над загальними положеннями Закону № 2939-VI. Доступ до матеріалів суддівського досьє, у тому числі до інформації про членів сім`ї та близьких осіб судді, може здійснюватися виключно у спосіб і в порядку, прямо визначених Законом № 1402-VIII та актами ВККС України. Застосування загального механізму доступу до публічної інформації не може розглядатися як правова підстава для отримання копій матеріалів суддівського досьє або відомостей, що містяться в ньому, поза межами та поза процедурою, встановленою спеціальним законом. Надання таких копій або витягів у відповідь на індивідуальні запити порушувало б вимоги частини сьомої статті 85
Закону № 1402- VIII, пункту 91 розділу XII цього Закону.
6. Суд першої інстанції зазначив, що ВККС України, обґрунтовуючи відмову в наданні запитуваної інформації на запит позивача, у листі від 20 березня 2026 року вказала на те, що в умовах військової агресії російської федерації проти України розголошення інформації щодо суддів, членів їхніх сімей та близьких осіб може становити загрозу національній безпеці, територіальній цілісності, життю, здоров`ю та безпеці суддів, членів їх сімей та близьких осіб, а також провокувати вчинення правопорушень щодо них, у тому числі кримінальних.
7. У період дії воєнного стану ймовірність шкоди життю, здоров`ю та безпеці суддів і їх близьких осіб переважає суспільний інтерес у негайному та безумовному доступі до матеріалів суддівських досьє.
8. За встановлених обставин у справі суд першої інстанції виснував, що наведені Комісією аргументи про необхідність тимчасового обмеження доступу до декларацій родинних зв`язків та доброчесності суддів, в тому числі на запит на інформацію в порядку Закону № 2939-VI, загалом узгоджуються з «трискладовим тестом», передбаченим частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI.
9. Водночас Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду звернув увагу, що в умовах воєнного стану захист національної безпеки, територіальної цілісності та громадського порядку, а також гарантування безпеки суддів, членів їхніх сімей і близьких осіб, підтримання авторитету та неупередженості правосуддя становлять законну мету, яка прямо передбачена Конституцією України та спеціальним законодавством. З огляду на воєнну агресію російської федерації оприлюднення детальних відомостей про суддів і їхні родинні зв`язки може створити реальні ризики фізичного чи морального тиску, а також провокувати вчинення протиправних дій або використання відповідних даних на шкоду національній безпеці. Особливо небезпечними такі відомості можуть бути у випадках, коли близькі особи суддів примусово залишаються на тимчасово окупованій території. У такому разі зв`язок із суддею, а також розкриття інформації про вид діяльності таких осіб може ставити під загрозу життя та здоров`я цих осіб.
10. Також суд першої інстанції зауважив, що ВККС України може не володіти актуальною інформацією про залучення суддів чи їхніх близьких до оборони України, що посилює ризики, пов`язані з розголошенням даних у відкритому доступі. У період дії воєнного стану потенційна шкода життю, здоров`ю та безпеці суддів і їхніх близьких осіб може переважати над суспільним інтересом у негайному та безумовному доступі до всього обсягу їхніх декларацій.
11. На підставі викладеного суд першої інстанції виснував, що ВККС України довела доцільність, необхідність та пропорційність обмеження доступу до декларацій родинних зв`язків та доброчесності у зв`язку з оголошенням в Україні воєнного стану в інтересах національної безпеки, безпеки громадян (суддів, членів їх сімей та близьких осіб) і для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя, а також ураховуючи, що в статті 64 Конституції України, яка визначає перелік обмежень окремих конституційних прав і свобод людини і громадянина в умовах воєнного або надзвичайного стану, відсутнє посилання на статтю 34 Конституції України, а тому дії ВККС України щодо обмеження доступу до спірної публічної інформації відповідають критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Короткий зміст та обґрунтування апеляційної скарги
12. Позивач не погодився з рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 червня 2026 року та подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.
13. На обґрунтування своїх доводів ОСОБА_1 вказав, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено, зокрема, без всебічного, повного та об`єктивного дослідження фактичних обставин справи в їх сукупності, з неправильним застосуванням норм матеріального права (статті 34 Конституції України, статей 5-7 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію»
(далі - Закон № 2657-XII), статей 1, 3, 4, 6, 22 Закону № 2939-VI, частини третьої статті 61 та пункту 91 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення»
Закону № 1402-VIII) та без належної оцінки доводів позивача щодо непропорційності й невідповідності застосованого обмеження, передбаченого частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI, а також без урахування відповідної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
14. Скаржник вважає висновки суду першої інстанції помилковими, вказуючи на те, що суд першої інстанції:
- не дослідив і не надав оцінки ключовому доводу позивача про те, що пункт 91 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII пов`язує можливість обмеження доступу до декларації родинних зв`язків конкретного судді саме з наявністю обґрунтованого письмового клопотання цього судді. У матеріалах справи відсутні докази подання суддями Головачовим Я. В., Шролем В. Р., Тютюн Т. М., Мосьондзом І. А. та Токманом Ю. Ф. таких індивідуальних клопотань, а оскаржуване рішення не містить жодного посилання на дослідження цього питання. Замість оцінки наявності передбаченої законом індивідуальної підстави обмеження щодо кожного з п`яти суддів, суд обмежився загальним посиланням на воєнний стан як таку підставу, що не узгоджується з буквальним змістом норми, яка передбачає ініціативний, а не автоматичний характер обмеження;
- не здійснив індивідуалізованої оцінки ризиків щодо кожного із зазначених суддів та членів їхніх родин, обмежившись загальними міркуваннями про воєнний стан та абстрактну можливість тиску. ЄСПЛ у рішеннях у справах «Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини» (заява № 18030/11) та «Аврамчук проти України» (заява № 65906/13) вказував на необхідність оцінки конкретних обставин справи, а не абстрактного посилання на нормативні підстави обмеження. Ненадання судом оцінки того, чи належать названі судді або члени їхніх родин до категорій осіб, визначених пунктом 91 (військовослужбовці, особи на територіях активних бойових дій чи тимчасово окупованих територіях), свідчить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;
- залишив поза увагою постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 990/162/24, у якій уже сформульовано правову позицію про те, що обмеження загального (публічного, для невизначеного кола осіб) доступу до суддівського досьє на офіційному вебсайті ВККС України не виключає можливості отримання відповідної інформації за індивідуальним запитом на публічну інформацію. Незастосування цієї релевантної правової позиції та ненаведення мотивів відступу від неї є порушенням принципу правової визначеності та однакового застосування норм права;
- фактично ототожнив режим загального оприлюднення інформації у формі відкритих даних (який був предметом справи № 990/406/24) з режимом надання інформації за індивідуальним запитом, поширивши висновки, зроблені щодо першого режиму, на спірні правовідносини, які стосуються другого, відмінного за правовою природою механізму реалізації права на інформацію.
15. Позивач звертає увагу, що посилання суду першої інстанції на рішення Ради суддів України від 13 листопада 2025 року № 48 як на підставу пріоритету спеціального порядку доступу до суддівського досьє над Законом № 2939-VI є необґрунтованим, оскільки рішення дорадчого органу суддівського самоврядування не є нормативно-правовим актом і не може змінювати ієрархію юридичної сили законів України.
Позиція відповідача щодо апеляційної скарги
16. Комісія у відзиві на апеляційну скаргу не погоджується з наведеними в ній доводами, стверджує, що вони не спростовують правильності висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в рішенні від 4 червня 2026 року про підстави для відмови у задоволенні позову.
17. Відповідач зазначає, що Законом № 2939-VI визначено порядок обмеження доступу до службової інформації, унормовано обов`язок розпорядника інформації обмежувати доступ до інформації за умови дотримання вимог трискладового тесту: в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
18. Водночас відповідно до пункту 8 частини першої статті 93 Закону № 1402-VIII Комісія забезпечує ведення суддівського досьє, досьє кандидата на посаду судді. Ведення суддівського досьє та досьє кандидата на посаду судді здійснюється відповідно до розроблених та затверджених рішенням Комісії порядків, згідно із Законом № 1402-VIII обов`язок розроблення та затвердження яких покладається саме на ВККС України.
19. У контексті цього звертає увагу, що доступ до досьє як до публічної інформації здійснюється виключно через вебсайт Комісії.
20. Згідно з пунктом 91 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII на період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, обмежуються для загального доступу, зокрема, будь-яка інформація суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді), декларації родинних зв`язків судді (кандидата на посаду судді) про членів сім`ї та близьких осіб, які є військовослужбовцями, перебувають на території введення активних бойових дій тощо.
21. Відповідно до рішення Комісії від 1 жовтня 2025 року № 182/зп-25 «Про затвердження Порядку обмеження загального доступу до інформації (матеріалів) на період дії воєнного стану в Україні відповідно до пункту 91 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі також - Порядок, Рішення № 182/зп-25) загальний доступ до суддівських досьє (досьє кандидата на посаду судді) на офіційному вебсайті Комісії буде забезпечено згідно з окремими рішеннями Комісії.
22. Рішенням Комісії від 17 листопада 2025 року № 202/зп-25 «Про забезпечення загального доступу до суддівського досьє, декларацій родинних зв`язків та доброчесності судді» (далі також - Рішення № 202/зп-25) внесено зміни до Рішення № 182/зп-25 у частині строку забезпечення відповідного доступу до декларацій родинних зв`язків та доброчесності судді (кандидата на посаду судді) на офіційному вебсайті Комісії та вирішено, що такий доступ забезпечуватиметься згідно з окремим рішенням Комісії. Станом на час звернення позивача із запитом, а також розгляду справи Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду таке рішення Комісії не ухвалено.
23. Щодо доводів апеляційної скарги Комісія зазначила про їх безпідставність, оскільки суд першої інстанції детально дослідив питання відповідності дій Комісії вимогам частини другої статті 6 Закону № 2939-VI та правильно встановив, що обмеження відповідає усім складовим «трискладового тесту»: переслідує легітимну мету захисту національної безпеки, життя і безпеки суддів та членів їхніх сімей; запобігає реальній та істотній шкоді зазначеним інтересам; а потенційна шкода від розголошення відповідної інформації в умовах воєнного стану переважає суспільний інтерес у її отриманні.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції
24. 4 березня 2026 року в порядку, визначеному Законом № 2939-VI, ОСОБА_1 направив до Комісії запит на отримання публічної інформації (вх. № 27пі-Д-150/26 від 16 березня 2026 року), в якому просив надати належним чином завірені копії декларацій родинних зв`язків за формою, визначеною Комісією, поданих суддями Київського апеляційного суду Головачовим Я. В., Шролем В. Р., Тютюн Т. М., Мосьондзом І. А., суддею Голосіївського районного суду м. Києва Токманом Ю. Ф. за період з 2020 по 2025 рік включно.
25. 20 березня 2026 року за результатами розгляду інформаційного запиту ОСОБА_1 . Комісія надала відповідь (вих. № Д-1709/26) та повідомила про те, що доступ до матеріалів та інформації є обмеженим з метою запобігання можливим кримінальним правопорушенням стосовно суддів, для охорони безпеки та здоров`я суддів, захисту репутації та інших прав суддів, оскільки розголошення такої інформації в період дії воєнного стану в Україні може створити реальні ризики фізичного чи морального тиску, завдати істотної шкоди безпеці та здоров`ю суддів та негативно вплинути на авторитет та неупередженість правосуддя Комісії як єдиного органу в системі суддівського врядування, на який покладено повноваження, зокрема, щодо забезпечення ведення суддівського досьє (надання інформації з нього). Враховуючи, що загальний доступ до матеріалів суддівського досьє, зокрема, Головачова Я. В. , Шроля В. Р. , Тютюн Т. М. , Мосьондза І. А. , Токмана Ю. Ф. не забезпечується, тому надання відомостей та копій документів, наявних у суддівських досьє, неможливе.
26. Не погодившись із відмовою ВККС України в наданні інформації на запит, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом.
Рух апеляційної скарги
27. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 8 липня 2026 року відкрила апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 червня 2026 року, а ухвалою від 22 липня 2026 року призначила справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи на 1 жовтня 2026 року.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
Загальні засади перевірки рішень суб`єктів владних повноважень
28. Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
29. Частинами першою та другою статті 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
30. Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
31. Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
32. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Право на інформацію: конституційні та законодавчі засади
33. Частинами другою, третьою статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
34. За визначенням термінів, наведених у статті 1 Закону № 2657-XII, інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.
35. Статтею 2 Закону № 2657-XII визначено, що основними принципами інформаційних відносин є, зокрема, відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією.
36. Основними напрямами державної інформаційної політики у розумінні приписів частини першої статті 3 Закону № 2657-XII є, зокрема: забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб`єктів владних повноважень.
37. Статтею 5 Закону № 2657-XII визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
38. Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2657-XII право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та медіа про свою діяльність і прийняті рішення; обов`язком суб`єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.
39. Згідно із частинами першою, другою статті 7 Закону № 2657-XII право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.
40. Статтею 20 Закону № 2657-XII визначено, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.
Закон № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації»: порядок та підстави обмеження
41. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон № 2939-VI.
42. Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
43. Частиною першою статті 2 Закону № 2939-VI визначено, що метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.
44. Пунктами 1, 5 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується: обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації.
45. Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 4 Закону № 2939-VI доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах: прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом.
46. Статтею 5 Закону № 2939-VI визначено, що доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних вебсайтах в мережі «Інтернет»; на єдиному державному вебпорталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.
47. Відповідно до частини першої статті 6 Закону № 2939-VI інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.
48. Згідно із частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону за умови дотримання сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.
49. Обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ. Якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої необмежений (частина восьма статті 6 Закону № 2939-VI).
50. Пунктом 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.
51. Згідно із частиною четвертою статті 13 Закону № 2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, під час вирішення питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
52. Відповідно до пункту 12 частини першої статті 15 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати іншу інформацію про діяльність суб`єктів владних повноважень, порядок обов`язкового оприлюднення якої встановлений законом.
53. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку, якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.
Правовий режим суддівського досьє
54. Частиною першою статті 92 Закону № 1402-VIII установлено, що ВККС України є державним колегіальним органом суддівського врядування, який на постійній основі діє у системі правосуддя України.
55. Пунктом 8 частини першої статті 93 Закону № 1402-VIII передбачено, що ВККС України забезпечує ведення суддівського досьє, досьє кандидата на посаду судді.
56. Згідно зі статтями 61 та 62 Закону № 1402-VIII судді подають декларації родинних зв`язків і доброчесності шляхом їх заповнення на офіційному вебсайті Комісії, через який забезпечується загальний доступ до них.
57. Відповідно до частини шостої статті 85 Закону № 1402-VIII формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) здійснюються в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі. Оригінали окремих документів, за рішенням ВККС України, можуть додатково зберігатися у паперовій формі. Формування і ведення суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) здійснюються у порядку, визначеному ВККС України після консультацій із Радою суддів України.
58. Згідно із частиною сьомою статті 85 Закону № 1402-VIII суддівське досьє (досьє кандидата на посаду судді) є відкритим для загального доступу на офіційному вебсайті ВККС України, за винятком: 1) відомостей про місця проживання або перебування, дати народження фізичних осіб, їх адрес, номерів телефонів чи інших засобів зв`язку, адрес електронної пошти, реєстраційних номерів облікових карток платників податків, серій та номерів паспортів, військових квитків, місцезнаходження об`єктів власності (крім області, району, населеного пункту, де знаходиться об`єкт), реєстраційних номерів транспортних засобів; 2) відомостей про результати проведення тестувань з метою перевірки особистих морально-психологічних якостей судді (кандидата на посаду судді), загальних здібностей судді (кандидата на посаду судді), а також медичних відомостей; 3) будь-яких відомостей та даних щодо неповнолітніх дітей, крім відомостей щодо майна, майнових прав, активів, інших об`єктів декларування, що перебувають у їх власності відповідно до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, яка подається суддею (кандидатом на посаду судді); 4) інформації, що містить державну таємницю. Доступ до матеріалів суддівського досьє (крім вказаних вище в частині сьомій цієї статті) як до публічної інформації здійснюється виключно через вебсайт ВККС України.
59. Згідно із частиною восьмою статті 85 Закону № 1402-VIII повний та безпосередній доступ до суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) мають члени та уповноважені працівники секретаріатів ВККС України та Вищої ради правосуддя відповідно, а також уповноважені працівники Державної судової адміністрації України.
Судді (кандидату на посаду судді) забезпечується доступ для перегляду його досьє в повному обсязі.
Для здійснення своїх повноважень члени Громадської ради доброчесності мають право повного доступу до матеріалів суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді). Якщо до інформації, що міститься в суддівському досьє (досьє кандидата на посаду судді), законом встановлено спеціальні чи особливі вимоги доступу, доступ до такої інформації здійснюється в порядку, передбаченому відповідним законом.
60. Пунктом 13 частини четвертої та пунктом 1 частини п`ятої статті 85 цього Закону передбачено, що суддівське досьє (досьє кандидата на посаду судді) має містити декларації родинних зв`язків та декларації доброчесності судді (кандидата на посаду судді).
Фактична основа відмови Комісії та предмет спору
61. Суд першої інстанції встановив, що відмова ВККС України (викладена у листі від 20 березня 2026 року вих. № Д-1709/26) у задоволенні запиту на інформацію позивача ґрунтується на тому, що загальний доступ до запитуваних матеріалів є обмеженим з метою запобігання можливим кримінальним правопорушенням стосовно суддів, для охорони безпеки та здоров`я суддів, захисту репутації та інших прав суддів, оскільки розголошення такої інформації в період дії воєнного стану в Україні може створити реальні ризики фізичного чи морального тиску, завдати істотної шкоди безпеці та здоров`ю суддів та негативно вплинути на авторитет та неупередженість правосуддя Комісії як єдиного органу в системі суддівського врядування, на який покладено повноваження, зокрема, щодо забезпечення ведення суддівського досьє (надання інформації з нього). З урахуванням того, що загальний доступ до матеріалів суддівського досьє, зокрема Головачова Я. В. , Шроля В. Р. , Тютюн Т. М. , Мосьондза І. А. , Токмана Ю. Ф. не забезпечується, Комісія вказала на неможливість надання відомостей та копій документів, наявних у суддівських досьє.
62. Отже, предметом спору є протиправність дій ВККС України щодо відмови в наданні інформації на запит на публічну інформацію, яка стосувалася надання копій декларацій родинних зв`язків суддів у період дії воєнного стану.
Загальне правило відкритості та спеціальний порядок доступу до матеріалів суддівського досьє
63. Повертаючись до нормативного аналізу, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що норми законів № 2939-VI та № 2657-XII визначають, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
64. У статті 85 Закону № 1402-VIII визначено загальне правило відкритості суддівського досьє (за винятком окремих відомостей) та одночасно передбачено спеціальний порядок реалізації загального доступу до його матеріалів.
65. Системний аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що законодавець визначив не лише обсяг відомостей суддівського досьє, відкритих для загального доступу, а й форму (спосіб), в якій цей доступ реалізується.
66. Так, згідно із частиною третьою статті 61 та частиною третьою статті 62 Закону № 1402-VIII декларація родинних зв`язків судді та декларація доброчесності судді є відкритими для загального доступу через оприлюднення на офіційному вебсайті ВККС України. Кореспондуючи цим приписам, частина сьома статті 85 Закону № 1402-VIII прямо встановлює, що доступ до матеріалів суддівського досьє як до публічної інформації здійснюється виключно через вебсайт ВККС України.
67. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що використання законодавцем слова «виключно» має самостійне нормативне навантаження і не може тлумачитися як технічна вказівка на один із рівнозначних каналів оприлюднення. Стаття 5 Закону № 2939-VI передбачає два способи забезпечення доступу до публічної інформації: оприлюднення інформації та надання інформації за запитами на інформацію. Щодо матеріалів суддівського досьє (зокрема й декларацій родинних зв`язків) законодавець спеціальним законом обрав і закріпив лише перший із цих способів - оприлюднення в електронній формі на офіційному вебсайті розпорядника.
68. Відтак у спірних правовідносинах ідеться не стільки про запровадження обмеження доступу до інформації, яка за загальним правилом була б доступною в будь-який спосіб, скільки про законодавче визначення самого змісту та порядку реалізації права на доступ до відповідної категорії відомостей. Обрання законодавцем єдиної форми доступу є складовою правового режиму цієї інформації, а не винятком із нього.
69. Такий висновок не суперечить частині четвертій статті 13 Закону № 2939-VI, згідно з якою всі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, під час вирішення питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом. Наведений припис зобов`язує розпорядника дотримуватися принципів, стандартів і процедур, установлених Законом № 2939-VI, втім не виключає застосування спеціальних законів, на які цей Закон прямо відсилає. Зокрема, стаття 1 Закону № 2939-VI визначає, що публічна інформація є відкритою, «крім випадків, встановлених законом»; стаття 6 цього Закону передбачає, що обмеження доступу до інформації здійснюється «відповідно до закону»; а пункт 2 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI надає розпорядникові право відмовити в задоволенні запиту, якщо запитувана інформація належить до інформації з обмеженим доступом. Отже, сам Закон № 2939-VI побудований як рамковий щодо встановлення меж доступу і передбачає, що відповідні межі визначаються іншими законами.
70. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, що висновок про наявність спеціального порядку доступу сам собою не звільняє розпорядника інформації від обов`язку розглянути запит по суті, перевірити його на відповідність вимогам частини другої статті 6 Закону № 2939-VI та надати вмотивовану відповідь. Спеціальний характер правового регулювання не підміняє собою «трискладовий тест», а визначає межі, в яких цей тест застосовується. Протилежний підхід означав би, що розпорядник може ухилитися від змістової оцінки запиту самим лише посиланням на галузевий закон, що не узгоджувалося б ані зі статтею 34 Конституції України, ані зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).
Запровадження обмежень на період дії воєнного стану
71. У звичайних умовах на ВККС України законодавчо було покладено обов`язок вести Реєстр декларацій доброчесності та родинних зв`язків суддів і кандидатів на посаду судді, а також забезпечувати його оприлюднення у формі відкритих даних.
72. Цей обов`язок Комісія виконувала до запровадження воєнного стану, що підтверджується інформацією з Єдиного державного вебпорталу відкритих даних. Зокрема, відповідно до наявних відомостей, останнє оновлення набору даних «Реєстр декларацій родинних зв`язків та доброчесності» відбулося 15 лютого 2022 року.
73. Проте 24 лютого 2022 року у зв`язку з оголошенням в Україні воєнного стану та з урахуванням рішення Ради суддів України від 24 лютого 2022 року № 9, в якому висловлено пропозицію обмежити публічний доступ до відповідних розділів офіційного сайту ВККС України, у яких розміщена інформація щодо декларацій доброчесності, родинних зв`язків, інформація щодо суддівських досьє та досьє кандидатів на посаду судді, Комісія на підставі частини другої статті 6 Закону № 2939-VI в інтересах національної безпеки та безпеки громадян (зокрема, суддів, членів їх сімей та близьких осіб) обмежила публічний доступ до декларацій доброчесності та родинних зв`язків.
74. Надалі було схвалено низку нормативних актів, які врегульовують питання публічного доступу до суддівських досьє, декларацій родинних зв`язків та доброчесності судді на період дії воєнного стану.
75. Так, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо уточнення процедур конкурсу на посаду судді та відрядження судді», що набрав чинності 4 червня 2025 року, розділ ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII доповнено пунктами 88-91.
76. Пунктом 91 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII встановлено, що на період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», обмежуються для загального доступу:
1) будь-яка інформація суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) особи, яка проходить військову службу, щодо такої служби;
2) будь-яка інформація суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді), декларації родинних зв`язків судді (кандидата на посаду судді) про членів сім`ї та близьких осіб, які:
є військовослужбовцями;
перебувають на території ведення активних бойових дій (для яких не визначено дату завершення бойових дій) або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України (для яких не визначено дату завершення тимчасової окупації), включених до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, з підстав, що не залежать від волі таких членів сім`ї або близьких осіб (полон, стан здоров`я тощо). Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку;
належать до інших категорій осіб, зазначених у частинах сьомій - чотирнадцятій статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», декларації яких відповідно до пункту 211 розділу XIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про запобігання корупції» не підлягають відображенню у відкритому доступі.
ВККС України обмежує доступ до інформації (матеріалів), передбачених цим пунктом, у разі надходження обґрунтованого письмового клопотання судді або кандидата на посаду судді.
Щодо змісту та структури пункту 91 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII
77. Велика Палата Верховного Суду вважає за потрібне окремо з`ясувати нормативну конструкцію наведеного пункту, оскільки саме його тлумачення становить ключовий предмет спору між сторонами.
78. Пункт 91 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII складається з двох функціонально різних частин.
79. Перша частина є нормою матеріального права: вона імперативно встановлює, що на період дії воєнного стану визначені в ній категорії відомостей обмежуються для загального доступу. Ця норма сформульована в теперішньому часі дійсного способу («обмежуються»), не містить застережень про розсуд правозастосовного органу і не ставить настання відповідних наслідків у залежність від будь-яких додаткових юридичних фактів. Отже, обмеження виникає на підставі самого закону (ex lege) на весь період дії воєнного стану і припиняється автоматично з його припиненням або скасуванням.
80. Друга частина (абзац про те, що Комісія обмежує доступ до відповідної інформації (матеріалів) у разі надходження обґрунтованого письмового клопотання судді або кандидата на посаду судді) має процедурний характер. Вона визначає механізм, за допомогою якого встановлене законом обмеження застосовується адресно, тобто до конкретних відомостей у конкретному досьє.
81. Потреба в такому механізмі зумовлена об`єктивними причинами. Критерії, за якими пункт 91 розділу XII Закону № 1402-VIII відмежовує захищені відомості (проходження членом сім`ї або близькою особою військової служби; перебування такої особи на території ведення активних бойових дій або на тимчасово окупованій території з підстав, що не залежать від її волі; належність до категорій осіб, визначених частинами сьомою - чотирнадцятою статті 45 Закону України «Про запобігання корупції»), стосуються фактичних обставин, які є динамічними, змінюються в часі та не фіксуються в суддівському досьє як сталі дані. ВККС України не є і не може бути їх первинним носієм. Саме тому законодавець поклав ініціативу щодо ідентифікації таких відомостей на суддю (кандидата на посаду судді) як на особу, якій ці обставини відомі.
82. З наведеного випливає, що клопотання судді не є умовою виникнення обмеження, а є способом індивідуалізації застосування обмеження, встановленого законом. Тлумачення, за якого відсутність клопотання означала б збереження повного загального доступу до відомостей, перелічених у пункті 91 розділу XII Закону № 1402-VIII, позбавляло б цю норму корисного ефекту (effet utile) та суперечило б меті, задля якої її запроваджено, - забезпеченню безпеки окремих категорій осіб на період дії воєнного стану.
83. Велика Палата Верховного Суду також зазначає, що обмеження, запроваджене пунктом 91 розділу XII Закону № 1402-VIII, відповідає вимозі «визначеності законом» (prescribed by law) у розумінні пункту 2 статті 10 Конвенції. Воно: 1) міститься в акті вищої юридичної сили - законі України, прийнятому Верховною Радою України та офіційно оприлюдненому, а отже є доступним (accessible); 2) сформульоване з достатньою чіткістю, яка дає особі змогу передбачити наслідки своєї поведінки (foreseeable), оскільки прямо називає категорії відомостей та осіб, яких стосується; 3) має визначені темпоральні межі, прив`язані до об`єктивного юридичного факту - дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX; 4) супроводжується судовим контролем за його застосуванням, що є гарантією проти свавілля.
84. Наведені вимоги до «якості закону» послідовно формулює ЄСПЛ, зокрема, у рішеннях у справах «Санді Таймс проти Сполученого Королівства (№ 1)» [The Sunday Times v. the United Kingdom (no. 1)] від 26 квітня 1979 року, заява № 6538/74, та «Чентро Еуропа 7 С.р.л. і Ді Стефано проти Італії» (Centro Europa 7 S.r.l. and Di Stefano v. Italy) [ВП] від 7 червня 2012 року, заява № 38433/09.
Імплементація обмежень актами ВККС України
85. На виконання зазначених положень Комісія Рішенням № 182/зп-25 затвердила Порядок обмеження загального доступу до інформації (матеріалів) на період дії воєнного стану в Україні відповідно до пункту 91 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.
86. Відповідно до цього Порядку загальний доступ до декларацій родинних зв`язків, декларацій доброчесності та інформації (матеріалів) суддівського досьє тимчасово обмежується у разі наявності передбачених законом підстав, зокрема якщо така інформація стосується:
1) будь-яка інформація суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді) особи, яка проходить військову службу, щодо такої служби;
2) будь-яка інформація суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді), декларації родинних зв`язків судді (кандидата на посаду судді) про членів сім`ї та близьких осіб, які:
- є військовослужбовцями;
- перебувають на території ведення активних бойових дій (для яких не визначено дати завершення бойових дій) або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України (для яких не визначено дати завершення тимчасової окупації), включених до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, з підстав, що не залежать від волі таких членів сім`ї або близьких осіб (полон, стан здоров`я тощо). Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку;
- належать до інших категорій осіб, зазначених у частинах сьомій - чотирнадцятій статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», декларації яких відповідно до пункту 211 розділу XIII «Прикінцеві положення» Закону України «Про запобігання корупції» не підлягають відображенню у відкритому доступі.
87. Рішенням Комісії № 202/зп-25 внесено зміни до Рішення № 182/зп-25 у частині строку забезпечення відповідного доступу до декларацій родинних зв`язків та доброчесності судді (кандидата на посаду судді) на офіційному вебсайті Комісії та вирішено, що такий доступ забезпечуватиметься згідно з окремим рішенням Комісії.
Щодо правового значення рішення Ради суддів України від 13 листопада 2025 року № 48
88. Рішенням Ради суддів України від 13 листопада 2025 року № 48 вирішено:
1. Вважати, що:
- порядок формування, ведення та доступу до суддівського досьє встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та актами ВККС України і є спеціальним правовим режимом, який має пріоритет над загальними положеннями Закону України «Про доступ до публічної інформації», а тому доступ до матеріалів суддівського досьє не може надаватися у порядку задоволення запитів на інформацію за правилами Закону України «Про доступ до публічної інформації»;
- з огляду на характер і зміст відомостей, які містяться в суддівському досьє (персональні дані, інформація про членів сім`ї, майнові об`єкти, місце проживання, медичні, службові та інші чутливі дані), така інформація належить до службової інформації з обмеженим доступом і підлягає захисту відповідно до Закону України «Про захист персональних даних» та частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»;
- загальний доступ до матеріалів суддівського досьє (відкритої частини) може забезпечуватися виключно через офіційний вебсайт ВККС України, у тому обсязі та у спосіб, визначені ВККС України, і лише щодо суддів та кандидатів на посаду судді, які беруть участь у процедурах кваліфікаційного оцінювання або конкурсних процедурах / доборах, з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану;
- такий доступ підлягає негайному припиненню після завершення участі відповідного судді або кандидата у зазначених процедурах;
- спеціальний (повний) доступ до матеріалів суддівського досьє може надаватися лише визначеним законом суб`єктам (зокрема, членам Громадської ради доброчесності, дисциплінарним органами, органам суддівського врядування) і виключно в межах відповідних процедур та за умови дотримання встановлених гарантій нерозголошення.
2. Враховуючи правову природу та мету впровадження інституту декларацій родинних зв`язків і декларацій доброчесності як інструменту забезпечення прозорості та громадського контролю за доброчесністю суддів, вважати загальний відкритий доступ до таких декларацій базовим режимом їх оприлюднення, відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Закону України «Про доступ до публічної інформації».
3. На період дії воєнного стану може застосовуватися тимчасове обмеження відкритого доступу до окремих відомостей, що містяться у таких деклараціях, за заявою судді та у порядку, визначеному ВККС України.
89. ВККС України, розглядаючи вмотивоване клопотання судді про обмеження доступу до окремих відомостей декларацій, не повинна обмежуватися виключно переліком випадків, прямо згаданих у законі, а зобов`язана оцінювати індивідуальні ризики та конкретні обставини, що можуть створювати загрозу безпеці, приватності чи незалежності судді.
90. Інформація, доступ до якої обмежено в установленому порядку, не може надаватися за запитами відповідно до Закону України «Про доступ до публічної інформації».
91. Оцінюючи довід апеляційної скарги про те, що рішення Ради суддів України від 13 листопада 2025 року № 48 не є нормативно-правовим актом і не може змінювати ієрархію юридичної сили законів України, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
92. Скаржник слушно наголошує, що акти органів суддівського самоврядування не належать до джерел права, якими визначається обсяг права особи на доступ до публічної інформації, і не можуть ані доповнювати, ані звужувати приписи законів України. Рада суддів України не наділена повноваженнями нормотворчого характеру у сфері інформаційних відносин, а її рішення не підлягають застосуванню судом як норма права.
93. Проте це не позбавляє відповідне рішення доказового та контекстуального значення. Рада суддів України є вищим органом суддівського самоврядування у період між з`їздами суддів України, до повноважень якого належить, зокрема, вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів та захисту суддів від втручання в їхню діяльність. Рішення № 48 ухвалено в межах цих повноважень і відображає фахову оцінку суддівською спільнотою характеру та рівня ризиків, пов`язаних з розкриттям відомостей суддівських досьє в умовах триваючої збройної агресії.
94. Відповідно Велика Палата Верховного Суду бере це рішення до уваги не як джерело права і не як підставу пріоритету спеціального законодавства над Законом № 2939-VI, а як одну з обставин, що характеризують фактичний контекст спірних правовідносин та підтверджують реальність (а не гіпотетичність) ризиків, на які посилався відповідач, та як акт правозастосування.
95. Висновки судів у цій справі ґрунтуються на приписах Конституції України, Закону № 2939-VI та Закону № 1402-VIII; покликання на рішення Ради суддів України має щодо них допоміжний характер і не є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. За таких обставин відповідний довід апеляційної скарги, будучи формально правильним, не впливає на правильність оскаржуваного судового рішення.
Щодо обсягу та правової природи відповіді Комісії на запит позивача
96. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відмова Комісії не мала характеру повної та безумовної відмови в доступі до будь-яких відомостей, пов`язаних із предметом запиту.
97. Відповідно до матеріалів справи листом від 20 березня 2026 року № Д-1709/26 Комісія повідомила запитувача про наявність відомостей щодо подання названими у запиті суддями декларацій родинних зв`язків та про дати їх подання, і лише в частині надання належним чином засвідчених копій самих декларацій зазначила про неможливість їх надання.
98. Такий підхід узгоджується з частиною восьмою статті 6 Закону № 2939-VI, відповідно до якої обмеженню доступу підлягає інформація, а не документ, і якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, для ознайомлення надається інформація, доступ до якої не обмежений. Комісія надала позивачеві ту частину відомостей, доступ до якої не був обмежений (сам факт та дати подання декларацій), і не надала змістовного наповнення декларацій, яке становить сукупність персональних даних судді, членів його сім`ї та близьких осіб.
99. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що декларація родинних зв`язків за своєю структурою складається переважно з відомостей про третіх осіб. Застосування до такого документа механізму часткового доступу шляхом вилучення обмежених відомостей призвело б до надання запитувачеві документа, позбавленого змістовного наповнення, що не відповідало б ані меті запиту, ані призначенню частини восьмої статті 6 Закону № 2939-VI.
До того ж відмова Комісії є за своєю природою тимчасовою і не вирішує питання доступу до запитуваної інформації остаточно. Вона зумовлена станом правового режиму, що діє на визначений період, і не позбавляє позивача права звернутися із відповідним запитом повторно після ухвалення Комісією окремого рішення про забезпечення загального доступу до декларацій родинних зв`язків та доброчесності або після припинення чи скасування воєнного стану.
100. Потрібно врахувати й те, що ВРП листом від 6 листопада 2025 року № 2363/0/15-25 звернулася до Президента України Володимира Зеленського, народних депутатів України та Кабінету Міністрів України як суб`єктів права законодавчої ініціативи із пропозицією внести до Верховної Ради України законопроєкт та ухвалити закон, яким тимчасово, на період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"», обмежити для загального доступу будь-яку інформацію суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді), інформацію, що міститься в деклараціях родинних зв`язків та доброчесності судді (кандидата на посаду судді), та до ВККС України - із пропозицією відтермінувати надання загального доступу до суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді), декларацій родинних зв`язків та доброчесності судді (кандидата на посаду судді) на офіційному вебсайті ВККС України до припинення або скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні"».
У цьому листі ВРП звернула увагу на те, що в умовах триваючої військової агресії російської федерації проти України розголошення інформації щодо суддів, членів їхніх сімей та близьких осіб може становити загрозу національній безпеці, територіальній цілісності, життю, здоров`ю та безпеці суддів та їхніх сімей, а також провокувати вчинення правопорушень щодо них, зокрема кримінальних.
Загроза життю, здоров`ю та безпеці за окресленими обставинами існує не лише щодо осіб, визначених пунктом 91 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а й щодо інших суддів, не зазначених у наведеній нормі.
В умовах триваючої військової агресії та гібридної війни судді ухвалюють рішення у справах, що становлять особливий інтерес для держави-агресора: щодо злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку; щодо кримінальних правопорушень у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації; щодо колабораціонізму, державної зради, пособництва державі-агресору, фінансування тероризму; щодо кримінальних правопорушень проти встановленого порядку несення військової служби (військові кримінальні правопорушення); щодо застосування санкцій; щодо арешту і конфіскації активів осіб, пов`язаних з державою-агресором; щодо державної таємниці (господарські справи, справи адміністративного судочинства) тощо.
Особливий інтерес для країни-агресора становлять судді, що здійснюють судочинство на територіях, наближених до лінії фронту, та члени їхніх сімей.
Під час розгляду судових справ цих категорій будь-який вплив на суддів, членів їхніх сімей та близьких осіб може стати засобом тиску на державу з метою послабити її обороноздатність та спротив агресії.
Розкриття відомостей із суддівського досьє (досьє кандидата на посаду судді), декларацій родинних зв`язків та доброчесності судді (кандидата на посаду судді) становить ризик ідентифікації членів родини та соціальних зв`язків, що може бути використано для впливу та здійснення психологічного, інформаційного, економічного або фізичного тиску. А отже, посилює потенційні ризики можливого протиправного впливу на службову діяльність.
Міжнародні гарантії свободи інформації та підстави її обмеження
101. З урахуванням викладеного вище стосовно запиту на інформацію ОСОБА_1 . Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в частині першій статті 34 Конституції України визначено право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
102. Ця норма узгоджується з тезами Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, який закріплює право кожної людини на вільне вираження поглядів, включно зі свободою шукати, одержувати та поширювати будь-яку інформацію незалежно від кордонів (пункт 2 статті 19).
103. Оцінюючи спірні правовідносини, Велика Палата Верховного Суду враховує також міжнародно-правовий контекст, у якому вони виникли.
104. По-перше, Україна скористалася правом на відступ від зобов`язань за Конвенцією, передбаченим її статтею 15, повідомивши Генерального секретаря Ради Європи про вжиті заходи та причини їх вжиття у зв`язку з введенням воєнного стану. Відповідне повідомлення охоплює, зокрема, зобов`язання за статтею 10 Конвенції і неодноразово підтверджувалося у зв`язку з продовженням строку дії воєнного стану.
105. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що відступ за статтею 15 Конвенції не звільняє державу від контролю за дотриманням Конвенції і не легітимізує будь-яке втручання, а саме: заходи, що відступають від конвенційних зобов`язань, допускаються виключно в тих межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що вони не суперечать іншим зобов`язанням держави за міжнародним правом. Водночас наявність такого відступу, а також сам факт триваючої збройної агресії є істотними чинниками, які розширюють межі національного розсуду (margin of appreciation) під час оцінки необхідності обмежень, запроваджених в інтересах національної безпеки.
106. По-друге, відповідні стандарти закріплено й у Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів (Конвенція Тромсе), ратифікованій Законом України від 20 травня 2020 року № 631-IX, яка набрала чинності для України 1 грудня 2020 року і згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства. Стаття 3 цієї Конвенції дозволяє державам передбачати обмеження права доступу до офіційних документів, зокрема в інтересах національної безпеки, оборони, громадської безпеки, а також задля захисту приватності та інших законних приватних інтересів, за умови, що такі обмеження чітко встановлені законом, є необхідними в демократичному суспільстві та пропорційними меті захисту відповідних інтересів, і що доступ не надається, якщо шкода відповідним інтересам переважає суспільний інтерес в оприлюдненні.
107. Отже, запроваджений на період дії воєнного стану порядок доступу до матеріалів суддівського досьє не вступає у суперечність із міжнародними зобов`язаннями України у сфері доступу до інформації.
108. Аналогічний підхід міститься у Конвенції, яка згідно зі статтею 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.
109. Статтею 10 Конвенції гарантовано, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.
110. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.
111. Водночас як Конституція України, так і міжнародне законодавство передбачають, що право на доступ до інформації не є абсолютним та може бути обмежене законом за певних умов.
Позиція Конституційного Суду України
112. Як зазначив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, даючи офіційне тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України, Конституційний Суд України у Рішенні від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 наголосив, що Конституцією України визначено вичерпний перелік підстав, за наявності яких законами України може передбачатися обмеження прав особи на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації, оскільки реалізація цих прав не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб, у тому числі й конституційне право особи на невтручання в її особисте і сімейне життя; збирання, зберігання, використання та поширення державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням в її особисте та сімейне життя, яке допускається винятково у визначених законом випадках і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (абзац шостий пункту 4, абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012).
113. Згідно з позицією Конституційного Суду України обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (абзац третій підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016).
114. Конституційний Суд України також зазначив, що як правомірне обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина потрібно розуміти передбачену Конституцією України можливість втручання держави за допомогою юридичних засобів у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина, яке відповідає вимогам верховенства права, потрібності, доцільності та пропорційності у демократичному суспільстві; метою такого обмеження є охорона основоположних цінностей у суспільстві, до яких належать, зокрема, життя, свобода та гідність людини, здоров`я і моральність населення, національна безпека, громадський порядок (абзац другий пункту 6 мотивувальної частини Рішення від 12 липня 2019 року № 5-р(I)/2019).
115. Отже, право особи на доступ до інформації, гарантоване статтею 34 Конституції України, не є абсолютним і може підлягати обмеженням. Такі обмеження мають бути винятками, які передбачені законом, переслідувати одну або декілька законних цілей і бути необхідними у демократичному суспільстві. У разі обмеження права на доступ до інформації законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію вказаного права і не порушувати сутнісного змісту такого права (абзац сьомий пункту 2.2 мотивувальної частини Рішення Першого сенату Конституційного Суду України від 22 січня 2020 року № 1-р(I)/2020).
116. Потрібно наголосити на тому, що відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
117. Оскільки у статті 64 Конституції України відсутнє посилання на статтю 34 Конституції України, то право на доступ до публічної інформації може бути обмежено в умовах воєнного або надзвичайного стану, якщо є необхідним для захисту національної безпеки, громадського порядку, прав інших осіб або для підтримання авторитету та неупередженості правосуддя.
118. Водночас таке обмеження може здійснюватися виключно на підставі закону та має відповідати принципам демократичного суспільства, зокрема законності, необхідності та пропорційності.
Застосування критеріїв, сформульованих у справі «Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини», до обставин цієї справи
119. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що наведені критерії мають значення не лише для оцінки обґрунтованості втручання, а насамперед для вирішення попереднього питання, а саме: чи є стаття 10 Конвенції застосовною до відмови органу влади надати інформацію.
120. ЄСПЛ є послідовним у своїй практиці з огляду на те, що стаття 10 Конвенції не гарантує загального права доступу до інформації, яка перебуває у розпорядженні органів публічної влади, і не покладає на державу позитивного обов`язку збирати та поширювати інформацію з власної ініціативи. Право доступу до такої інформації виникає у площині статті 10 Конвенції лише тоді, коли доступ до неї є інструментальним для реалізації особою свободи вираження поглядів, і за наявності сукупності чотирьох наведених вище критеріїв («Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини», заява № 18030/11, рішення Великої Палати ЄСПЛ від 8 листопада 2016 року).
121. Застосовуючи наведені критерії до обставин цієї справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
122. Щодо мети запиту. Ні запит позивача від 4 березня 2026 року, ні матеріали справи не містять відомостей про те, для якої мети запитувалися копії декларацій родинних зв`язків п`яти суддів за період із 2020 до 2025 рік та в який спосіб ці відомості мали бути використані для участі в суспільній дискусії з питань, що становлять суспільний інтерес.
123. Велика Палата Верховного Суду окремо наголошує, що це міркування не покладає на запитувача обов`язку обґрунтовувати запит. Відповідно до статті 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію не потребує зазначення мотивів, а стаття 4 Конвенції Тромсе прямо передбачає, що заявник не зобов`язаний наводити причини, з яких він бажає отримати доступ до офіційного документа. Ненаведення мети запиту саме собою не може бути підставою для відмови в доступі за національним правом і не було підставою відмови в цій справі. Однак для цілей оцінки того, чи є стаття 10 Конвенції застосовною, відсутність у матеріалах справи будь-яких даних, які свідчили б про інструментальний характер запитуваної інформації для реалізації свободи вираження поглядів, має самостійне значення. У справі «Студіо Моніторі та інші проти Грузії» (Studio Monitori and Others v. Georgia, заяви № 44920/09 та № 8942/10, рішення від 30 січня 2020 року) ЄСПЛ не встановив порушення статті 10 Конвенції саме з огляду на те, що заявники в національному провадженні не зазначили мети своїх інформаційних запитів.
124. Щодо природи інформації. Декларація родинних зв`язків судді за своїм змістом є сукупністю персональних даних переважно не самого судді, а третіх осіб - членів його сім`ї та близьких осіб. Ці особи не обіймають публічних посад, не виконують публічних функцій і не набували публічного статусу за власним волевиявленням. Обсяг їх захисту за статтею 8 Конвенції є відповідно вищим, ніж обсяг захисту приватності публічної особи у сфері виконання нею публічних функцій.
125. Водночас формальна належність відомостей до категорії публічної інформації сама собою не означає, що будь-яке їх поширення слугує суспільному інтересу. У рішенні Великої Палати ЄСПЛ від 27 червня 2017 року у справі «Сатакуннан Марккінапьорссі Ой та Сатамедіа Ой проти Фінляндії» (Satakunnan Markkinaporssi Oy and Satamedia Oy v. Finland, заява № 931/13) Суд визнав, що публічна доступність певних даних за національним законодавством не свідчить про те, що масове збирання та поширення цих даних робить внесок у дискусію, яка становить суспільний інтерес, і не встановив порушення статті 10 Конвенції у зв`язку із забороною такого поширення.
126. Своєю чергою, у рішенні Великої Палати ЄСПЛ від 9 березня 2023 року у справі «Л.Б. проти Угорщини» (L.B. v. Hungary, заява № 36345/16) Суд, констатуючи порушення статті 8 Конвенції, наголосив на необхідності зважування конкуруючих інтересів перед оприлюдненням персональних даних і звернув увагу, зокрема, на ризик неналежного використання таких даних необмеженим колом осіб та на глобальний характер поширення інформації через мережу «Інтернет». Наведене є додатковим підтвердженням того, що держава зобов`язана не лише утримуватися від невиправданого обмеження доступу до інформації, а й забезпечувати захист персональних даних осіб, яких ця інформація стосується.
127. Щодо ролі запитувача. Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач звертався із запитом у зв`язку зі здійсненням діяльності, яка охоплюється поняттям «суспільного сторожового пса» (public watchdog) у розумінні практики ЄСПЛ, - журналістської, наукової, правозахисної чи іншої діяльності зі сприяння публічній дискусії з питань суспільного інтересу.
128. Щодо готовності та доступності інформації. Запитувані відомості станом на час розгляду запиту не перебували в режимі «готової та доступної» інформації (ready and available), оскільки загальний доступ до декларацій родинних зв`язків та доброчесності суддів через офіційний вебсайт Комісії не забезпечувався. Понад те, задоволення запиту в заявленому обсязі вимагало б від Комісії попередньої перевірки щодо кожного із п`яти суддів та кожного члена їхніх сімей і кожної близької особи наявності обставин, передбачених пунктом 91 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, тобто збирання та опрацювання даних, якими Комісія не володіє і носієм яких вона не є.
129. Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відмежувати обставини цієї справи від обставин справи «Центр демократії та верховенства права проти України» (Centre for Democracy and the Rule of Law v. Ukraine, заява № 10090/16, рішення від 26 березня 2020 року), в якій ЄСПЛ констатував порушення статті 10 Конвенції. У тій справі заявником була неурядова організація, яка здійснює діяльність із забезпечення підзвітності влади; запитувані відомості стосувалися освіти та трудової біографії політиків - лідерів партій, які балотувалися до парламенту, тобто публічних осіб у сфері їхньої публічної діяльності; ці відомості були подані самими цими особами для цілей виборчого процесу, перебували в розпорядженні органу влади та були готовими і доступними; обмеження не переслідувало мети захисту національної безпеки. Жодна із цих обставин не має місця у справі, що розглядається.
Трискладовий тест: критерії та стандарт застосування
130. Щоб визначити, чи було обґрунтованим обмеження в доступі до інформації, під час аналізу відповідних справ ЄСПЛ та національні суди застосовують «трискладовий тест».
131. Про необхідність застосування «трискладового тесту» ЄСПЛ, зокрема, зазначає в пункті 25 рішення від 5 жовтня 2023 року у справі «Аврамчук проти України» (заява № 65906/13). Суд дійшов висновку, що національні суди не пояснили, чому частина п`ята статті 6 Закону № 2939-VI або його «трискладовий тест» не були застосовані у справі заявника. Це призвело до того, що суди не здійснили балансування потенційних інтересів, зокрема інтересу заявника в доступі до інформації суспільного значення та необхідності захисту прав приватних осіб.
132. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що для визначення можливості обмеження доступу до інформації застосовується «трискладовий тест» за частиною другою статті 6 Закону № 2939-VI. Якщо розпорядник інформації встановив, що запитувана інформація належить до інформації з обмеженим доступом, він має визначити її вид (конфіденційна, таємна або службова).
133. Наступний крок - з`ясувати, чи стосується запитувана інформація: інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку; можливого виникнення заворушень або злочинів у разі її розголошення; охорони здоров`я населення; захисту репутації або прав інших осіб; отримання інформації конфіденційним шляхом; авторитету та неупередженості правосуддя.
134. Якщо на всі поставлені питання відповідь негативна, розпорядник інформації надає доступ до запитуваної інформації.
135. Якщо хоча б на одне з поставлених вище питань є позитивна відповідь, розпорядник інформації має визначити, чи спричинить розголошення інформації істотну шкоду зазначеним інтересам.
136. Якщо відповідь на це питання негативна - запитувана інформація надається. Якщо відповідь позитивна - розпорядник інформації має визначити, чи переважає шкода від її оприлюднення над суспільним інтересом у її отриманні.
137. У разі позитивної відповіді - відмовляють у доступі до інформації. У випадку негативної відповіді доступ до інформації надають.
138. Тобто в такому разі відбувається зіставлення публічних та приватних інтересів і завданням суду є з`ясування того, який інтерес переважає.
139. ВККС України, обґрунтовуючи відмову в наданні запитуваної інформації на запит позивача, у листі від 20 березня 2026 року зазначає, що доступ до матеріалів та інформації обмежується в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності з метою запобігання можливим кримінальним правопорушенням стосовно суддів, для охорони безпеки та здоров`я суддів, захисту репутації та інших прав суддів, оскільки розголошення такої інформації в період дії воєнного стану в Україні може створити реальні ризики фізичного чи морального тиску, завдати істотної шкоди безпеці та здоров`ю суддів та негативно вплинути на авторитет та неупередженість правосуддя Комісії як єдиного органу в системі суддівського врядування, на який покладено повноваження, зокрема, щодо забезпечення ведення суддівського досьє (надання інформації з нього). Враховуючи, що загальний доступ до матеріалів суддівського досьє, зокрема, Головачова Я. В., Шроля В. Р., Тютюн Т. М., Мосьондза І. А., Токмана Ю. Ф. не забезпечується - надання відомостей та копій документів, наявних в суддівських досьє, неможливе.
140. Велика Палата Верховного Суду погоджується з тим, що суд першої інстанції, перевіряючи наявність необхідних умов для тимчасового обмеження доступу до запитуваної позивачем інформації, обґрунтував свої висновки з урахуванням застосовного у практиці ЄСПЛ трискладового тесту (законності втручання, легітимної мети та необхідності у демократичному суспільстві).
Щодо необхідності обмеження в демократичному суспільстві
141. Розвиваючи наведене, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
142. Законність втручання. Обмеження доступу до запитуваних відомостей ґрунтується на приписах закону - частині сьомій статті 85 та пункті 91 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, а також частині другій статті 6 і пункті 2 частини першої статті 22 Закону № 2939-VI. Ці норми є доступними, достатньо чіткими, передбачуваними у застосуванні та мають визначені темпоральні межі, а їх застосування підлягає судовому контролю.
143. Легітимна мета. Обмеження переслідує цілі, прямо передбачені частиною третьою статті 34 Конституції України та пунктом 2 статті 10 Конвенції: інтереси національної безпеки й територіальної цілісності, запобігання кримінальним правопорушенням, захист прав інших осіб, а також підтримання авторитету і безсторонності правосуддя.
144. Велика Палата Верховного Суду окремо наголошує на двох аспектах цієї мети.
145. Перший аспект стосується позитивних обов`язків держави. Захист життя, здоров`я та приватності суддів, членів їхніх сімей і близьких осіб не є лише дискреційною можливістю держави, він становить її обов`язок, що випливає зі статей 2 та 8 Конвенції та зі статті 3 Конституції України, за якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. В умовах збройної агресії, коли існує реальна можливість використання відомостей про родинні та соціальні зв`язки суддів для здійснення тиску, держава не може залишатися пасивною.
146. З огляду на воєнну агресію російської федерації оприлюднення детальних відомостей про суддів і їхні родинні зв`язки може створити реальні ризики фізичного чи морального тиску, а також провокувати вчинення протиправних дій або використання відповідних даних на шкоду національній безпеці.
147. Особливо небезпечними такі відомості можуть бути у випадках, коли близькі особи суддів примусово залишаються на тимчасово окупованій території. У такому разі зв`язок із суддею, а також розкриття інформації про вид діяльності таких осіб може ставити під загрозу життя та здоров`я цих осіб. Оприлюднення інформації з суддівських досьє чи декларацій родинних зв`язків може бути використаний для збору розвідувальних даних, шантажу або фізичного впливу на суддів, особливо тих, які розглядають справи, пов`язані з національною безпекою, обороною, державною зрадою, колабораціонізмом, фінансуванням тероризму чи конфіскацією активів осіб, пов`язаних із державою-агресором.
148. До того ж потрібно урахувати, що ВККС України може не володіти актуальною інформацією про залучення суддів чи їхніх близьких до оборони України, що посилює ризики, пов`язані з оприлюдненням цих відомостей.
149. Другий аспект стосується інституційної складової. Захист суддів від зовнішнього впливу є не лише питанням їхньої особистої безпеки, а й гарантією незалежності та безсторонності суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що незалежність суду передбачає наявність дієвих гарантій проти зовнішнього тиску (див., зокрема, рішення від 6 жовтня 2011 року у справі «Агрокомплекс проти України» (Agrokompleks v. Ukraine), заява № 23465/03). Відтак мета «підтримання авторитету і безсторонності правосуддя», прямо названа в пункті 2 статті 10 Конвенції, у цій справі має не абстрактний, а конкретний зміст: вона кореспондує обов`язку держави створити умови, за яких судді здійснюють правосуддя, не зазнаючи загрози для себе та своїх близьких.
150. Необхідність у демократичному суспільстві та пропорційність. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що в питаннях, які стосуються національної безпеки, держава користується ширшими межами розсуду, а в умовах збройної агресії проти держави ці межі є ще ширшими. Водночас ширші межі розсуду не звільняють від обов`язку пересвідчитися, що обмеження не є загальним і невибірковим (blanket and indiscriminate) та що воно супроводжується належними запобіжниками.
151. Оцінюючи запроваджене обмеження з цього погляду, Велика Палата Верховного Суду констатує, що воно: (1) є темпоральним, оскільки прямо прив`язане до періоду дії воєнного стану і припиняється разом з ним; (2) є предметно обмеженим, оскільки стосується визначеного законом кола відомостей суддівського досьє та декларацій і не поширюється на інші категорії інформації про діяльність органів судової влади та органів суддівського врядування; (3) не є абсолютним за колом суб`єктів, оскільки повний та безпосередній доступ до суддівського досьє зберігають визначені частиною восьмою статті 85 Закону № 1402-VIII суб`єкти, а члени Громадської ради доброчесності мають право повного доступу до матеріалів досьє для здійснення своїх повноважень; (4) не усуває громадського контролю за доброчесністю суддів, який продовжує здійснюватися через Громадську раду доброчесності та інші передбачені законом механізми; (5) не є повним за обсягом відмови, оскільки частина відомостей (факт та дати подання декларацій) позивачеві була надана; (6) підлягає перегляду, оскільки Комісія зобов`язана забезпечити загальний доступ до відповідних відомостей згідно з окремим рішенням, а запитувач не позбавлений права звернутися повторно.
152. Зіставлення конкуруючих інтересів у цій справі свідчить, що з одного боку перебуває інтерес позивача в отриманні копій декларацій, суспільна значущість якого не обґрунтована, а з другого - життя, здоров`я, безпека і приватність суддів та невизначеного кола членів їхніх сімей і близьких осіб, а також незалежність правосуддя в умовах збройної агресії. За такого зіставлення Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для висновку, що баланс, установлений законодавцем і застосований Комісією, був порушений.
Щодо доводів про відсутність клопотань суддів та про необхідність індивідуалізованої оцінки
153. Велика Палата Верховного Суду мотивує відхилення цих доводів з огляду на таке.
154. По-перше, предметом перевірки в цій справі є правомірність дій ВККС України щодо розгляду конкретного запиту на інформацію, а не правомірність обмеження доступу до декларацій кожного з п`яти названих у запиті суддів. Підставою відповіді Комісії від 20 березня 2026 року було не застосування пункту 91 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII до кожного із цих суддів окремо, а та обставина, що станом на час розгляду запиту загальний доступ до декларацій родинних зв`язків та доброчесності суддів через офіційний вебсайт Комісії не забезпечувався взагалі з огляду на Рішення № 182/зп-25 та Рішення № 202/зп-25, окреме рішення про відновлення такого доступу на той час ухвалено не було. Відтак наявність або відсутність індивідуальних клопотань названих суддів не належить до обставин, які мають значення для вирішення цього спору, і їх недослідження судом першої інстанції не свідчить про неповноту з`ясування обставин справи.
155. По-друге, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на внутрішню суперечливість позиції скаржника. Індивідуалізована оцінка, якої він домагається, передбачала б встановлення та відображення в судовому рішенні, яке є відкритим, відомостей про те, хто саме з названих суддів або членів їхніх сімей і близьких осіб проходить військову службу, перебуває на території ведення активних бойових дій чи на тимчасово окупованій території або належить до інших категорій осіб, визначених пунктом 91 розділу XII Закону № 1402-VIII. Таке дослідження за своїм результатом призвело б до розкриття саме тих відомостей, задля захисту яких запроваджено обмеження, і тим самим знівелювало б його мету. Вимога, виконання якої неминуче спричиняє настання наслідків, яким відповідна норма запобігає, не може вважатися обґрунтованою.
156. По-третє, Велика Палата Верховного Суду нагадує, що стандарт обґрунтованості судового рішення не є незмінним і припускає коригування обсягу мотивів, які можуть бути публічно розкриті, коли йдеться про інтереси національної безпеки та безпеки окремих осіб, за умови, що сутність судового контролю за таких умов зберігається. У цій справі судовий контроль був здійснений у повному обсязі, оскільки суд перевірив наявність правової підстави обмеження, його мету та пропорційність.
157. По-четверте, посилання скаржника на рішення ЄСПЛ у справах «Угорський Гельсінський комітет проти Угорщини» та «Аврамчук проти України» не підтверджують його позиції. У справі «Аврамчук проти України» (заява № 65906/13, рішення від 5 жовтня 2023 року) ЄСПЛ констатував порушення статті 10 Конвенції у зв`язку з тим, що національні суди взагалі не пояснили, чому «трискладовий тест» не був застосований, і не здійснили зіставлення конкуруючих інтересів. У цій справі, навпаки, і Комісія, і суд першої інстанції застосували «трискладовий тест», навели мету обмеження, характер очікуваної шкоди та результат зіставлення інтересів.
158. У контексті покликань позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 990/162/24 потрібно зауважити, що висновок про можливість отримання публічної інформації за запитом відповідно до статті 19 Закону № 2939-VI не означає безумовного права на її отримання за будь-яких обставин та не виключає встановлених законом тимчасових обмежень доступу до відповідної інформації.
Щодо співвідношення з висновками у справах № 990/162/24 та № 990/406/24
159. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що в цій справі не йдеться про відступ від висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року у справі № 990/162/24, а про відмінність фактичних обставин, яка виключає механічне перенесення цих висновків на спірні правовідносини.
160. Так, Рішення № 202/зп-25, яким строк забезпечення доступу до декларацій родинних зв`язків та доброчесності судді (кандидата на посаду судді) на офіційному вебсайті Комісії поставлено в залежність від ухвалення окремого рішення Комісії, прийнято 17 листопада 2025 року, тобто після ухвалення постанови у справі № 990/162/24. Отже, на час формулювання висновку у тій справі правовий режим, який є визначальним для цього спору, ще не був запроваджений, а тому відповідний висновок не міг і не мав його враховувати.
161. До того ж висновок у справі № 990/162/24 сформульовано як такий, що не виключає можливості отримання інформації за індивідуальним запитом. Такий висновок стосується принципової допустимості цього способу доступу і не встановлює безумовного обов`язку розпорядника задовольнити запит незалежно від наявності передбачених законом підстав для обмеження.
162. Щодо посилання скаржника на відмінність між режимом загального оприлюднення інформації (який був предметом розгляду у справі № 990/406/24) і режимом надання інформації за індивідуальним запитом Велика Палата Верховного Суду зазначає, що ця відмінність існує, однак не має того значення, якого їй надає скаржник.
163. Відповідно до частини першої статті 34 Конституції України та статті 10? Закону № 2939-VI особа, яка правомірно одержала публічну інформацію, не обмежена в її подальшому використанні та поширенні. Отже, надання копій декларацій на індивідуальний запит не створює замкненого каналу доступу, оскільки одержані відомості можуть бути поширені необмеженому колу осіб, у тому числі через мережу «Інтернет». З погляду характеру та рівня ризиків, які стали підставою для обмеження, наслідки надання інформації конкретному запитувачу і наслідки її загального оприлюднення є співставними. Саме тому правові підстави обмеження, визнані правомірними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 липня 2025 року у справі № 990/406/24, зберігають релевантність і для цього спору, попри відмінність у способі реалізації права на доступ.
164. Отже, в обсязі встановлених у цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ВККС України, надаючи відповідь на запит позивача, діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та Законом № 2939-VI.
165. Оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність протиправності дій ВККС України, то позовна вимога про зобов`язання ВККС України надати інформацію на його запит не підлягає задоволенню як похідна, відтак підстав для задоволення позову немає.
166. Інші міркування і твердження в апеляційній скарзі не спростовують правильності правових висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
167. Згідно із частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
168. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
169. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
170. Велика Палата Верховного Суду вважає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до вимог статті 316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а зазначеного рішення - без змін.
Керуючись статтями 266, 308, 310, 315, 316, 322, 325 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 4 червня 2026 року у справі № 990/124/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. А. Губська
Судді:О. О. Банасько О. Л. Булейко М. М. Гімон А. А. А. Ємець В. В. Король С. І. Кравченко О. В. Кривенда М. В. Мазур Н. М. Мартинюк К. М. Пільков С. О. Погрібний Н. С. Стефанів Т. Г. Стрелець М. Ю. Тітов І. В. Ткач
Оригінал: reyestr.court.gov.ua