Суд: Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Умисне знищення або пошкодження майна
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №522/21884/20
Суддя: Голубицький Станіслав Савелійович
П
ОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2026 року
м. Київ
справа № 522/21884/20
провадження № 51-3987км25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
засудженого ОСОБА_5 (в режимі відеоконференції),
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7
( в режимі відеоконференції),
прокурора ОСОБА_8
розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Приморського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2025 року у кримінальному провадженні № 12019160470003930за обвинуваченням
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та мешканця м. Кривого Рогу Дніпропетровської області,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця та мешканця м. Кривого Рогу Дніпропетровської області,
та
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м. Кривого Рогу та мешканця с. Широке Криворізького району Дніпропетровської області,
усіх у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 - ч. 2 ст. 194 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами обставини
За вироком Приморського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2023 року визнано винуватими та засуджено за ч. 3 ст. 28 - ч. 2 ст. 194 КК:
ОСОБА_5 (за епізодами підпалу автомобіля потерпілого ОСОБА_11 16 грудня 2019 року, підпалу автомобіля потерпілого ОСОБА_12 02 квітня 2020 року, підпалу автомобіля потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 11 червня 2020 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.
ОСОБА_9 (за епізодами підпалу автомобіля потерпілого ОСОБА_11 16 грудня 2019 року, підпалу автомобіля потерпілого ОСОБА_12 02 квітня 2020 року, підпалу автомобіля потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 11 червня 2020 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців.
ОСОБА_10 (за епізодом підпалу автомобіля потерпілих ОСОБА_13 та ОСОБА_14 11 червня 2020 року) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 та ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_12 матеріальну шкоду у розмірі 635 338, 60 грн та моральну шкоду в сумі 10 000 грн.
Стягнуто солідарно з ОСОБА_5 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на користь потерпілої ОСОБА_14 матеріальну шкоду у розмірі 502 563 грн.
Стягнуто з ОСОБА_5 і ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_13 у відшкодування моральної шкоди по 20 000 грн з кожного та з ОСОБА_10 10 000 грн.
Вирішено питання про долю речових доказів і стягнення процесуальних витрат.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_5 з метою незаконного збагачення шляхом виконання замовлень на підпал чужого майна в листопаді 2019 року створив та керував організованою групою, до складу якої входили ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та інша особа, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження. За обставин детально наведених у вироку група вчинила наступні злочини:
16 грудня 2019 року близько 16:20 у АДРЕСА_1 ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_9 вчинили підпал автомобіля «Lexus LX 570» д.н.з. НОМЕР_1 , який належав потерпілому ОСОБА_11 , чим заподіяли йому матеріальної шкоди на суму 688 491 грн.
02 квітня 2020 року близько 05:36 у АДРЕСА_2 ОСОБА_5 спільно з ОСОБА_9 та особою на ім`я « ОСОБА_15 » вчинили підпал автомобіля «Mercedes-Benz S 500L» д.н.з. НОМЕР_2 , який належав потерпілому ОСОБА_12 , унаслідок чого заподіяли йому матеріальної шкоди на суму 635 338, 60 грн.
11 червня 2020 року близько 15:30 у АДРЕСА_3 ОСОБА_5 організував та координував дії ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , які вчинили підпал автомобіля «Mercedes-Benz S 500» д.н.з. НОМЕР_3 , що належав потерпілій ОСОБА_14 та яким користувався ОСОБА_13 , внаслідок чого заподіяли потерпілій матеріальної шкоди на суму 502 563 грн.
При перегляді вироку за апеляційними скаргами сторони захисту Одеський апеляційний суд ухвалою від 05 вересня 2025 року залишив його без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі поданій в інтересах ОСОБА_5 захисник ОСОБА_6 просить скасувати оскаржувані вирок та ухвалу через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і закрити кримінальне провадження на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, або призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог вказує, що після повідомлення ОСОБА_9 про підозру 01 червня 2020 року строк досудового розслідування у кримінальному провадженні сплинув ще до його продовження, а тому кримінальне провадження підлягає закриттю на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК. Одночасно зазначає про недопустимість як доказів у справі протоколів негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД), які проводилися у той період, коли досудове розслідування було зупинено.
Стверджує, що проведені у справі за участю ОСОБА_9 слідчі експерименти є незаконними, оскільки такі проведені у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки та обставин події, проведення дослідів чи випробувань, і фактично містять лише проголошення ним як підозрюваним зізнання у вчиненні інкримінованих злочинів. На момент їх проведення у справі були відсутні відомості, які необхідно було перевірити і уточнити.
Також вказує про порушення підслідності кримінального провадження, оскільки постанови прокурора про зміну підслідності не є належним чином умотивованими. Одночасно посилається на відсутність у справі постанови про призначення групи слідчих після зміни підслідності провадження.
Звертає увагу на те, що клопотання про арешт тимчасово вилученого майна не було подано слідчим протягом 48 годин і це майно не було негайно повернуто особі, в якої воно було вилучене. Вважає, що тимчасовий доступ до речей і документів у справі є незаконним, оскільки його проводила неуповноважена особа.
Окрім того, на переконання захисника, НСРД у виді зняття інформації з транспортних та телекомунікаційних мереж були проведені неуповноваженою особою, а протокол за їх результатами складено з порушенням визначеного законом строку, тому цей доказ є недопустимим.
Також зазначає про недопустимість у справі доказів здобутих завдяки інформації отриманій унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
З урахуванням зазначеного вважає, що оскаржувані вирок та ухвала не відповідають вимогам статей 370, 374 та 419 КПК.
Позиція учасників у суді касаційної інстанції
У судовому засіданні захисники та засуджений підтримали вимоги касаційної скарги.
Прокурор виступив проти касаційної скарги і просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без зміни.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів (далі - Суд) дійшла висновку про таке.
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
При перегляді судових рішень Суд має визначитись із обсягом доводів, які підлягають перевірці та стосуються інтересів сторони, яка подала касаційну скаргу.
Захисник ОСОБА_6 подав касаційну скаргу в інтересах засудженого ОСОБА_5 , повноваженнями на захист якого він наділений у кримінальному провадженні.
Разом із тим, значна частина доводів касаційної скарги зводиться до аналізу процесуальних дій та рішень органів досудового розслідування які стосуються інтересів засудженого ОСОБА_9 , захист якого ним у кримінальному провадженні не здійснюється.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 425 КПК касаційну скаргу мають право подати засуджений, його законний представник чи захисник - у частині, що стосується інтересів засудженого.
Системний аналіз статей 24, 45, 424, 425 КПК свідчить, що процесуальний статус захисника є похідним від статусу особи, захист якої він здійснює. Захисник наділений повноваженнями обирати засоби й методи захисту, діючи виключно в межах процесуальних прав та законних інтересів свого підзахисного. Повноваження захисника не є абсолютними та не надають йому права виступати в судовому процесі як представник або захисник інших співучасників (інших засуджених), якщо вони не доручали йому здійснювати їхній захист у порядку, встановленому ст. 50 КПК.
Як убачається з судових рішень, доводи касаційної скарги, які стосуються інтересів ОСОБА_9 , зокрема щодо процесуальних строків проведення НСРД, слідчих експериментів проведених з його участю та недопустимості похідних від них доказів, були предметом ретельної перевірки і аналізу судами першої та апеляційної інстанції, які дали на них умотивовані відповіді у своїх рішеннях.
Законність цих рішень засудженим ОСОБА_9 та його захисником у касаційному порядку не оспорюються.
Тому доводи касаційної скарги у частині, які стосуються інтересів ОСОБА_9 , Суд не перевіряє.
Свій висновок про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 - ч. 2 ст. 194 КК суд першої інстанції обґрунтував доказами, які були зібрані в передбаченому законом порядку, перевірені в судовому засіданні та визнані судом належними і допустимими, яким цей суд у вироку дав належну правову оцінку.
Такого висновку суд першої інстанції дійшов, зокрема, на підставі наданих у судовому засіданні показань засуджених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ; потерпілих ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ;свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 ; досліджених судом: протоколів за результатами проведення НСРД у виді зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 31 серпня та 11 і 15 вересня 2020 року, під час яких були зафіксовані розмови ОСОБА_5 щодо підготовки підпалів, обговорення марок/моделей і номерів автомобілей, забезпечення транспортом, наймання житла, а також його розмови про пошук адвокатів і надання інструкцій не свідчити проти нього після затримання інших співучасників злочинів; документів із готелю « ІНФОРМАЦІЯ_5 » м. Одеси про проживання ОСОБА_5 разом із співучасниками у дні вчинення першого епізоду підпалу; протоколів тимчасового доступу до інформації операторів мобільного зв`язку та банківських установ, які підтверджують зв`язок і фінансові перерахування між учасниками групи; інших протоколів проведення слідчих дій та НСРД у кримінальному провадженні, висновків експертів та інших письмових доказах у їх сукупності.
Суд першої інстанції уважно дослідив надані стороною обвинувачення докази у кримінальному провадженні, шляхом логічного аналізу зіставив встановлені в справі факти та обставини, дав їм об`єктивну оцінку та дійшов умотивованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих злочинів і достатність зібраних доказів для ухвалення обвинувального вироку. Переконливих аргументів, які би вказували на порушення цим судом правил оцінки доказів передбачених вимогами кримінального процесуального закону сторона захисту в касаційній скарзі не навела і такого з матеріалів провадження Суд не вбачає.
Згідно з вимогами ст. 419 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати і зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено правові підстави, з яких подану скаргу визнано необґрунтованою.
Цих вимог закону при ухваленні судового рішення суд апеляційної інстанції повністю дотримався.
Ретельно перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в апеляційних скаргах сторони захисту, суд апеляційної інстанції дійшов умотивованого висновку про необхідність залишити ці скарги без задоволення, виклавши у своєму рішенні докладні мотиви, з яких він визнав наведені в них доводи безпідставними.
При цьому апеляційний суд погодився з правильністю висновку суду першої інстанції у вироку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28 - ч. 2 ст. 194 КК, який був зроблений на підставі об`єктивно з`ясованих обставин і підтверджений доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінених судом відповідно до вимог ст. 94 КПК.
При перегляді вироку апеляційний суд не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути справу, дати правильну юридичну оцінку діям засудженого та ухвалити у справі законне і обґрунтоване судове рішення.
Викладені в касаційній скарзі доводи є аналогічними тим, на які сторона захисту посилалася в судах першої та апеляційної інстанцій, і яким ці суди дали правильну правову оцінку в судових рішеннях.
Доводи сторони захисту про недопустимість протоколів НСРД стосовно ОСОБА_5 через їх складання працівниками оперативних підрозділів були належно перевірені судами обох інстанцій та обґрунтовано відхилені, оскільки оперативні співробітники діяли на підставі письмових доручень слідчого в порядку ст. 40 КПК. Складення протоколу за результатами НСРД після закінчення строку дії дозволу слідчого судді є виконанням процесуального обов`язку фіксації цих дій і не впливає на допустимість цих доказів.
Наведені захисником доводи про допущені порушення під час визначення підслідності кримінального провадження та призначення групи слідчих були предметом перевірки судів обох інстанцій та обґрунтовано відхилені. З цього приводу суди у своїх рішеннях вказали, що прокурором у відповідності до вимог ст. 218 КПК проведення досудового розслідування в кримінальному провадженні спочатку було доручено слідчому підрозділу вищого рівня постановою від 03 січня 2020 року, а потім постановою від 18 травня 2020 року передано слідчому відділу нижчого рівня з наведенням відповідних мотивів ухвалення таких рішень, що відноситься до повноважень прокурора і відповідає вимогам ст. 36 КПК. Визначення слідчих у формі письмових доручень керівника органу досудового розслідування не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону і узгоджується з практикою та висновками Верховного Суду (постанова від 25 серпня 2021 року у справі № 663/267/19).
Тимчасовий доступ до речей і документів та огляди місць подій у справі були проведені відповідно до вимог глави 15 та ст. 237 КПК. Речі, вилучені слідчими під час огляду цих місць, були оглянуті та долучені до справи постановами слідчих як речові докази, що не вимагало обов`язкового накладення на них арешту в порядку ст. 171 КПК, оскільки вони не вилучалися під час обшуку або як тимчасово вилучене майно у підозрюваного.
Аргументи сторони захисту щодо сумнівів у належності ОСОБА_5 голосу зафіксованого на аудіозаписах НСРД були правильно оцінені судами як безпідставні, оскільки ані сам ОСОБА_5 , ані його захисники під час судового розгляду питання про призначення фоноскопічної експертизи перед судом не ставили.
Надуманими є і доводи скарги захисника про закінчення строку досудового розслідування у кримінальному провадженні та наявність підстав для його закриття відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 284 КПКу зв`язку з повідомленням ОСОБА_9 про підозру 01 червня 2020 року.
Ці доводи сторони захисту перевірялися судами першої та апеляційної інстанцій і свого підтвердження не знайшли. Зокрема, місцевим судом було встановлено, що повідомлення ОСОБА_9 про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК у кримінальному провадженні № 12020160490001069 від 02.04.2020 було складено слідчим 01 червня 2020 року, однак не вручено у встановленому законом порядку, оскільки підтверджуючих даних про таке вручення у матеріалах провадження немає та відсутні дані, що слідчий вживав заходів для його належного повідомлення про підозру (вручення під розписку дорослому члену сім`ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання ОСОБА_9 , направлення повістки поштовим зв`язком, шляхом направлення листа із повідомленням, яке б було повернуто слідчому з відміткою про вручення, тощо). При цьому сам факт складання письмового тексту повідомлення про підозру без його безпосереднього вручення відповідною особою не може бути розцінений як виконання нею усього комплексу дій, що охоплюють поняття «здійснити повідомлення про підозру». Таким чином, оскільки слідчим не було дотримано законної процедури вручення ОСОБА_9 повідомлення про підозру від 01.06.2020, такий не набув статусу підозрюваного у цей день.
Такого статусу він фактично набув 12.06.2020 після вручення йому цієї підозри, коли його було затримано на місці вчинення нового злочину. З урахуванням зазначеного місцевий суд дійшов безспірного висновку, що на час надходження обвинувального акта в об`єднаному кримінальному провадженні № 12019160470003930 від 16.12.2019 до суду 09.12.2020 строк досудового розслідування в кримінальному провадженні не сплинув і передбачені законом підстави для його закриття у справі відсутні.
Із правильністю такого висновку при перегляді вироку погодився і суд апеляційної інстанції.
Обґрунтованість цих висновків судів обох інстанцій не викликає сумнівів і у суду касаційної інстанції.
Також безпідставними є доводи захисника в скарзі про ухвалення рішення судом апеляційної інстанції незаконним складом суду.
Як убачається з матеріалів провадження, ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 жовтня 2024 року заяву захисника про відвід головуючого у справі судді ОСОБА_21 було задоволено. Повторний автоматизований розподіл справи був проведений відповідно до «Положення про автоматизовану систему документообігу суду». Протоколом повторного автоматизованого розподілу справи від 04 листопада 2024 року визначено новий склад колегії суддів під головуванням судді ОСОБА_22 .
Тимчасова відсутність окремих суддів апеляційного суду в період із 19 жовтня по 04 листопада 2024 року через перебування у щорічних відпустках та тимчасову непрацездатність не створюють ситуацію, за якої взагалі неможливо створити склад суду для розгляду справи у розумінні положень ст. 34 та ч. 5 ст. 82 КПК, що б вимагало обов`язкового направлення справи на розгляд до іншого суду апеляційної інстанції. Сформована при повторному авторозподілі справи колегія суддів Одеського апеляційного суду мала належні процесуальні повноваження для розгляду кримінального провадження, а тому підстав вважати визначений склад суду незаконним немає.
Наведені захисником у касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів, викладених в оспорюваних судових рішеннях і не ставлять під сумнів законність цих рішень.
Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є належним чином умотивованими та обґрунтованими і за змістом відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено відповідні підстави та положення закону, якими керувалися ці суди при ухваленні своїх рішень.
Під час їх перевірки судом касаційної інстанції не встановлено таких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи закону України про кримінальну відповідальність, наслідком яких можуть бути зміна чи скасування судового рішення, а тому підстав для задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Залишити без задоволення касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , а вирок Приморського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 05 вересня 2025 рокущодо ОСОБА_5 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 без зміни.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Оригінал: reyestr.court.gov.ua