Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №372/241/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із відносин спадкування, з них

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №372/241/25

Суддя: Зайцев Андрій Юрійович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 372/241/25

провадження № 61-3027св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Українська міська рада, Державне підприємство «Національні інформаційні системи», Шевченко Оксана Олександрівна , ОСОБА_3 ,

треті особи: Українська державна нотаріальна контора, ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Української міської ради, Державного підприємства «Національні інформаційні системи», Шевченко Оксани Олександрівни , ОСОБА_3 , треті особи: Українська державна нотаріальна контора, ОСОБА_4 , про застосування наслідків недійсності нікчемного заповіту,

за касаційною скаргою Шевченко Оксани Олександрівни на постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року у складі колегії суддів: Євграфової Є. П., Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,

ВСТАНОВИВ :

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила застосувати наслідки недійсності нікчемного заповіту ОСОБА_5 від 20 березня 2008 року, посвідченого секретарем Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області Хапковою В. І., зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 98; виключити відомості про нього із Спадкового реєстру.

Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилалась на те, що вона є спадкоємцем першої черги за законом після смерті батька і належним чином прийняла спадщину, оформивши право власності на частку житлового будинку. Про існування оспорюваного заповіту від 20 березня 2008 року позивач дізналася лише у липні 2024 року під час розгляду іншої судової справи, оскільки на момент відкриття спадщини та видачі свідоцтв відомостей про цей правочин у Спадковому реєстрі не було. Цей заповіт є нікчемним, оскільки був складений з порушенням вимог закону щодо його форми та порядку посвідчення. Спадкодавець мав вроджену глухонімоту, був неписьменним і не міг самостійно прочитати текст документа, що згідно зі статтею 1253 ЦК України вимагало обов`язкової присутності не менше двох свідків. Зафіксоване секретарем сільської ради «читання вголос» не могло забезпечити розуміння змісту заповіту глухою особою без залучення сурдоперекладача чи свідків, які могли б із ним порозумітися. Крім того, безпідставним є підписання заповіту іншою особою за відсутності належного обґрунтування причин, з яких заповідач не міг підписатися особисто, маючи навичку проставлення підпису.

Також порушено вимоги Інструкції щодо вчинення нотаріальних дій, оскільки в документі не вказано точну адресу та причини посвідчення поза межами приміщення сільської ради. Реєстрація заповіту у реєстрі була здійснена лише через півтора року після посвідчення, що також ставить під сумнів легітимність документа. Позивач переконана, що сукупність наведених порушень свідчить про відсутність вільного волевиявлення спадкодавця та нівелює юридичну силу правочину.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Обухівський районний суд Київської області рішенням 17 жовтня 2025 року в задоволені позову відмовив.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_5 на момент посвідчення оспорюваного заповіту не міг його прочитати. Наявні в матеріалах справи медичні документи достеменно не підтверджують цю обставину.

Докази щодо діагнозу заповідача не спростовують можливості ОСОБА_5 на реалізацію його конституційних прав щодо вираження своєї особистої волі, яка відображається в заповіті.

Спадкодавець протягом життя був соціально адаптованим, працював, самостійно здійснював покупки та звертався до установ без допомоги сурдоперекладача, суд дійшов висновку про спроможність останнього реалізувати своє волевиявлення

Короткий зміст постанови суду апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 12 лютого 2026 року апеляційну скаргу адвоката Білецької Н. С., в інтересах ОСОБА_1 , задовольнив частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 17 жовтня 2025 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Застосував наслідки недійсності нікчемного заповіту ОСОБА_5 від 20 березня 2008 року, посвідченого секретарем Трипільської сільської ради Обухівського району Київської області Хапковою В. І., зареєстрованого в реєстрі нотаріальних дій за № 98. Виключив зі Спадкового реєстру відомості про реєстрацію заповіту ОСОБА_5 , посвідченого 20 березня 2008 року секретарем Трипільської сільської ради Хапковою В. І. за № 98 (номер запису у Спадковому реєстрі - 48298153). У задоволенні позову ОСОБА_1 до Української міської ради та ДП «Національні інформаційні системи» відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_5 мав ІІ групу інвалідності з дитинства з діагнозом «вроджена глухонімота» і об`єктивно не міг почути зміст заповіту, а також не міг самостійно його прочитати. Участь не менш як двох свідків була обов`язковою та імперативною умовою законності процедури посвідчення правочину. Для посвідчення заповіту була запрошена лише одна особа, яка одночасно виступила у ролі «рукоприкладача», підписавши документ замість заповідача, що є грубим порушенням порядку посвідчення заповіту.

Крім того, під час посвідчення заповіту була присутня одна з онук (спадкоємиця), яка пояснювала спадкодавцю своїми словами та мовою жестів зміст розмови. Така участь зацікавленої особи прямо порушує принцип таємниці заповіту та ставить під обґрунтований сумнів свободу волевиявлення ОСОБА_5

ДП «Національні інформаційні системи» та Українська міська рада не є належними відповідачами у цьому спорі.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі Шевченко О. О. , просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року у справі № 522/904/16-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 725/2412/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

Шевченко О. О. про наявність заповіту дізналась тільки у 2024 році, будь-яким чином на його укладення не впливала. Вважає, що вона є неналежним відповідачем у цій справі.

Суд необґрунтовано відхилив клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивоване тим, що Шевченко О. О. не могла з`явитись у судове засідання у зв`язку з її проживанням за кордоном та проходженням там лікування.

Складений ОСОБА_5 заповіт відповідав його волі. ОСОБА_5 не був недієздатним, був соціально адаптованим, працював, ходив до магазину, оформляв право власності, міг сам ставити підпис. Законодавством не передбачена обов`язкова вимога щодо посвідчення заповіту при свідках у випадку неможливості його підписання особисто заповідачем внаслідок хвороби. Доказів того, що заповіт складено всуперуч волі заповідача немає.

Наявність формальних помилок при складанні заповіту не свідчить про його нікчемність.

У березні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Білецької Н. С. як представника ОСОБА_1 , мотивований законністю й обґрунтованістю постанови апеляційного суду.

Шевченко О. О. є належним відповідачем у справі, оскільки на її користь складено нікчемний заповіт. Процесуальні права Шевченко О. О. порушено не було.

У квітні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив ДП «Національні інформаційні системи», мотивований тим, що касаційна скарга не містить доводів в частині вирішення спору до ДП «Національні інформаційні системи».

Суди встановили, що ДП «Національні інформаційні системи» є технічним адміністратором спадкового реєстру та не здійснює правової оцінки правочинів, не перевіряє їх дійсність і не впливає на зміст відомостей, що вносяться до спадкового реєстру.

Зміст касаційної скарги з урахуванням принципу диспозитивності свідчить про те, що постанова апеляційного суду оскаржена тільки в частині позовних вимог до Шевченко О. О. , а тому переглядається лише в цій частині.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

08 квітня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , 1937 року народження, після смерті якого відкрилася спадщина на житловий будинок з господарськими спорудами на АДРЕСА_1 .

28 січня 2017 року за заявами ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (доньки спадкодавця), які є спадкоємцями першої черги за законом Українською міською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 13/2017 року.

03 травня 2019 року державний нотаріус Української міської державної нотаріальної контори видала ОСОБА_1 , ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за законом кожній на 1/2 частку жилого будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 .

20 березня 2008 року секретар Трипільської сільської ради Хапкова В. І. посвідчила заповіт, за змістом якого ОСОБА_5 все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і все те, що буде належати йому на момент його смерті, і на що він за законом матиме право заповів своїм онукам ОСОБА_3 і Шевченко О. О .

У тексті заповіту зазначено: «На моє прохання і в моїй присутності заповіт складено секретарем Трипільської сільської ради. За хворого ОСОБА_5 заповіт підписано ОСОБА_6 , особу якої встановлено. Цей заповіт посвідчено мною, секретарем Трипільської сільської ради Хапковою Вірою Іванівною об 11:40 . Заповіт записано мною, секретарем зі слів заповідача. Особу заповідача встановлено, дієздатність перевірено. Заповіт до підписання прочитано вголос. За хворого ОСОБА_5 заповіт підписано ОСОБА_6 .»

Заповіт зареєстровано в Спадковому реєстрі 19 жовтня 2009 року Київською обласною філією державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України. При цьому в інформації про заповідача допущено помилку в прізвищі та зазначено « ОСОБА_5 ».

Відповідно до довідки від 27 листопада 2024 року № 1 Трипільської Амбулаторії Загальної практики сімейної медицини виданої ОСОБА_5 , за період спостереження в Трипільській медичній амбулаторії він дійсно був глухонімим від народження.

Згідно з довідкою огляду МСЕК від 29 травня 2009 року № 351765 ОСОБА_5 має другу групу інвалідності з 28 травня 2009 року, огляд черговий, причина інвалідності - інвалідність з дитинства по слуху довічно. Може працювати в спеціально створених умовах. Діагноз МСЕК вроджена глухонімота.

Допита як свідок ОСОБА_8 пояснила що є двоюрідною сестрою ОСОБА_5 . Він був глухонімий, інвалід з дитинства, ніде не навчався. В селі його розуміли, призвичаїлися всі. Він працював, ходив до магазину. Щодо укладення заповіту нічого не знала.

Допитана як свідок ОСОБА_1 пояснила, що батько був глухонімий, читати і писати не вмів. Ходив на роботу, до магазину, в лікарню, з людьми спілкувався примітивно. Про заповіт вона дізналася в грудні 2023 року від сестри.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Обґрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 зазначала, що заповіт ОСОБА_5 є нікчемним, оскільки його складено з порушенням вимог щодо його оформлення та посвідчення.

За змістом статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Нормами Книги шостої ЦК України визначені вимоги до особи заповідача, загальні вимоги до форми заповіту, порядку його посвідчення нотаріусом, для яких законом визначені і наслідки їх порушення.

Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв`язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 466/9242/21, від 21 травня 2024 року у справі № 686/25821/22.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається ( стаття 1234 ЦК України).

Відповідно до частини першої, другої статті 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу

Якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє (частина четверта статті 207 ЦК України).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 1247 ЦК України заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису (частина друга статті 209 ЦК України).

Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування (стаття 1251 ЦК України).

Згідно зі статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

У статті 1253 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою.

Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт;

2) спадкоємці за заповітом; 3) члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Відповідно пункту 13 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України (чинній на момент посвідчення заповіту) якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати заповіт, довіреність, заяву чи інший документ, за його довіреністю і в його присутності та в присутності посадової особи виконавчого комітету, яка вчиняє нотаріальні дії, заповіт, довіреність, заяву чи інший документ може підписати інший громадянин. Про причини, з яких громадянин, заінтересований у вчиненні нотаріальної дії, не міг підписати документ, зазначається у посвідчувальному написі. Заповіт чи довіреність не може підписувати особа, на користь якої їх посвідчено.

Якщо громадянин, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, неписьменний або сліпий, посадова особа виконавчого комітету, крім того, зобов`язана прочитати йому текст документа і зробити про це на документі відмітку. Якщо сліпий громадянин письменний, він сам підписує документ.

Якщо глухий, німий або глухонімий громадянин, що звернувся за вчиненням нотаріальної дії, письменний, він сам прочитує документі власноручно підписує його. Якщо такий громадянин неписьменний, при вчиненні нотаріальної дії обов`язково повинна бути присутня письменна особа, яка може порозумітися з ним і засвідчити своїм підписом, що зміст заповіту, довіреності, заяви чи іншого документа відповідає волі глухого, німого або глухонімого громадянина, який бере участь у цій нотаріальній дії.

За обставинами цієї справи заповіт ОСОБА_5 від 20 березня 2008 року складено секретарем сільської ради. Заповіт до підписання прочитано вголос. За ОСОБА_5 заповіт підписано ОСОБА_6 .

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції повно дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, зокрема встановивши, що ОСОБА_5 мав ІІ групу інвалідності з дитинства з діагнозом «вроджена глухонімота» у зв`язку із чим не міг сприймати зміст тексту правочину шляхом його зачитування вголос посадовою особою, а через малограмотність не міг самостійно ознайомитися з його текстом, врахувавши, що за таких обставин була обов`язковою участь не менш як двох свідків при посвідченні заповіту, однак для цього було запрошено лише одну особу, яка одночасно була свідком та особою, яка підписала заповіт замість заповідача, дійшов обґрунтованого висновку, що заповіт укладено з порушенням вимог щодо його посвідчення, а тому є нікчемним.

Крім того, апеляційний суд також врахував, що під час посвідчення заповіту була присутня одна з онук (спадкоємиця), яка пояснювала своїми словами та мовою жестів зміст розмови, що є порушенням принципу таємниці заповіту, а також ставить сумнів свободу волевиявлення спадкодавця, оскільки посадова особа сільської ради фактично самоусунулася від перевірки волі заповідача, переклавши комунікацію на майбутнього спадкоємця.

Установивши нікчемність заповіту, апеляційний суд правомірно застосував наслідки його недійсності та виключив зі Спадкового реєстру відомості про його реєстрацію.

Доводи касаційної скарги про те, що суд необґрунтовано відмовив Шевченко О. О. у відкладенні розгляду справи, чим порушив її процесуальні права, зокрема на подання заперечень на увагу не заслуговують. Шевченко О. О. була належним чином повідомлена про розгляд справи у суді та протягом тривалого часу не скористалася своїм правом на подання відзиву чи письмових заперечень. Крім того, відповідач не була позбавлена можливості звернутись із клопотанням про проведення судового засідання в режимі відеоконференції відповідно до статті 212 ЦПК України.

Аргументи касаційної скарги про те, що Шевченко О. О. є неналежним відповідачем у цій справі є безпідставними, адже заповіт складено на її користь, а судові рішення безпосередньо стосуються її прав та інтересів.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, зводяться до незгоди з ними та необхідності здійснення переоцінки фактичних обставин справи та наявності правових підстав для застосування наслідків нікчемності заповіту. Верховний Суд є судом права, а не судом факту, і відповідно до статті 400 ЦПК України не має повноважень самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

Вирішуючи спір, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу адвоката Шевченко Оксани Олександрівни залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 12 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

Оригінал: reyestr.court.gov.ua