Вирок від 05 листопада 2026 р. у справі №127/16947/25 — Вінницький міський суд Вінницької області

Суд: Вінницький міський суд Вінницької області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Кримінальне

Категорія: Ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період

Дата: 05 листопада 2026 р.

Справа: №127/16947/25

Суддя: Бернада Є. В.

Справа №127/16947/25

Провадження №1-кп/127/609/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2

сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,

сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.01.2025 за № 420250221100000088, за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Козлівка Шаргородського району Вінницької області, громадянина України, з вищою освітою, працюючого лікарем-ветеринаром, одруженого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358; статтею 336; частиною першою статті 32, частиною четвертою статті 358; частиною другою статті 15, частиною першою статті 32, статтею 336 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 , достовірно знав, що на території України відповідно до Указу Президента України № 64/202 від 24.02.2022, затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, введений воєнний стан, дія якого неодноразово була продовжена. Також Указом Президента України № 469/2024 від 23.07.2024 на території України продовжена загальна мобілізація строком на 90 діб.

Маючи умисел на використання підробленого документа, ОСОБА_5 у невстановлений час та місці дізнався у невстановленої особи про можливість виготовлення підробленої довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією про наявність у його дружини ОСОБА_6 ІІ групи інвалідності та потреби в постійному сторонньому догляді та замовив її виготовлення за грошову винагороду.

У невстановлені дату та місці ОСОБА_5 отримав від невстановленої особи підроблену довідку від 23.10.2023 серії 12 ААВ № 539064 до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Вінницького обласного МСЕК № 1 про наявність ІІ групи інвалідності та потреби в постійному сторонньому догляді, виданої на ім`я ОСОБА_6 , яка Вінницьким обласним МСЕК № 1 видана та посвідчена не була.

В подальшому 15.08.2024 у період часу з 08.30 по 16.00 год ОСОБА_5 , усвідомлюючи значення та суспільно-небезпечний характер власних дій, діючи умисно, з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, надав до ІНФОРМАЦІЯ_2 довідку від 23.10.2023 серії 12 ААВ № 539064 з метою отримання права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (які мають дружину /чоловіка/ з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи), видану на ім`я його дружини ОСОБА_6 , яка Вінницьким обласним МСЕК № 1 видана та посвідчена не була, чим використав завідомо підроблений документ. На підставі наданої довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 була надана відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на строк до 09.11.2024.

Крім того, маючи умисел на використання підробленого документа, ОСОБА_5 у невстановлений час та місці дізнався у невстановленої особи про можливість виготовлення підробленої довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією про наявність у його дружини ОСОБА_6 ІІ групи інвалідності та потреби в постійному сторонньому догляді та замовив її виготовлення за грошову винагороду.

У невстановлені дату та місці ОСОБА_5 отримав від невстановленої особи підроблену довідку від 23.10.2023 серії 12 ААВ № 539064 до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Вінницького обласного МСЕК № 1 про наявність ІІ групи інвалідності та потреби в постійному сторонньому догляді, виданої на ім`я ОСОБА_6 , яка Вінницьким обласним МСЕК № 1 видана та посвідчена не була.

В подальшому 18.11.2024 у період часу з 08.30 по 16.00 год ОСОБА_5 , усвідомлюючи значення та суспільно-небезпечний характер власних дій, діючи умисно, з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, надав до ІНФОРМАЦІЯ_2 довідку від 23.10.2023 серії 12 ААВ № 539064 з метою отримання права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (які мають дружину /чоловіка/ з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи), видану на ім`я його дружини ОСОБА_6 , яка Вінницьким обласним МСЕК № 1 видана та посвідчена не була, чим використав завідомо підроблений документ. Однак злочин не був закінчений з причин, які не залежали від волі ОСОБА_5 , оскільки підроблена довідка була виявлена працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Разом з тим, з обвинуваченого акта, який надійшов до суду, ОСОБА_5 пред`явлене обвинувачення у такому.

ОСОБА_5 , достовірно знав, що на території України відповідно до Указу Президента України № 64/202 від 24.02.2022, затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, введений воєнний стан, дія якого неодноразово була продовжена. Також Указом Президента України № 469/2024 від 23.07.2024 на території України продовжена загальна мобілізація строком на 90 діб.

Бажаючи ухилитись від проходження військової служби під час мобілізації на особливий період, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, маючи злочинний умисел на використання підробленого документа, ОСОБА_5 у невстановлений час та місці дізнався у невстановленої особи про можливість виготовлення підробленої довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією про наявність у його дружини ОСОБА_6 ІІ групи інвалідності та потреби в постійному сторонньому догляді та замовив її виготовлення за грошову винагороду.

У невстановлені дату та місці ОСОБА_5 отримав від невстановленої особи підроблену довідку від 23.10.2023 серії 12 ААВ № 539064 до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Вінницького обласного МСЕК № 1 про наявність ІІ групи інвалідності та потреби в постійному сторонньому догляді, виданої на ім`я ОСОБА_6 , яка Вінницьким обласним МСЕК № 1 видана та посвідчена не була.

В подальшому 15.08.2024 у період часу з 08.30 по 16.00 год ОСОБА_5 , усвідомлюючи значення та суспільно-небезпечний характер власних дій, діючи умисно, з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, надав до ІНФОРМАЦІЯ_2 довідку від 23.10.2023 серії 12 ААВ № 539064 з метою отримання права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (які мають дружину /чоловіка/ з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи), видану на ім`я його дружини ОСОБА_6 , яка Вінницьким обласним МСЕК № 1 видана та посвідчена не була, чим використав завідомо підроблений документ. На підставі наданої довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 була надана відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на строк до 09.11.2024.

Крім того, ОСОБА_5 , достовірно знав, що на території України відповідно до Указу Президента України № 64/202 від 24.02.2022, затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022, введений воєнний стан, дія якого неодноразово була продовжена. Також Указом Президента України № 740/2024 від 07.11.2024 на території України продовжена загальна мобілізація строком на 90 діб.

Бажаючи ухилитись від проходження військової служби під час мобілізації на особливий період, діючи умисно, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, маючи злочинний умисел на використання підробленого документа, ОСОБА_5 у невстановлений час та місці дізнався у невстановленої особи про можливість виготовлення підробленої довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією про наявність у його дружини ОСОБА_6 ІІ групи інвалідності та потреби в постійному сторонньому догляді та замовив її виготовлення за грошову винагороду.

У невстановлені дату та місці ОСОБА_5 отримав від невстановленої особи підроблену довідку від 23.10.2023 серії 12 ААВ № 539064 до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Вінницького обласного МСЕК № 1 про наявність ІІ групи інвалідності та потреби в постійному сторонньому догляді, виданої на ім`я ОСОБА_6 , яка Вінницьким обласним МСЕК № 1 видана та посвідчена не була.

В подальшому 18.11.2024 у період часу з 08.30 по 16.00 год ОСОБА_5 , усвідомлюючи значення та суспільно-небезпечний характер власних дій, діючи умисно, з метою ухилення від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, надав до ІНФОРМАЦІЯ_2 довідку від 23.10.2023 серії 12 ААВ № 539064 з метою отримання права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (які мають дружину /чоловіка/ з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи), видану на ім`я його дружини ОСОБА_6 , яка Вінницьким обласним МСЕК № 1 видана та посвідчена не була, чим використав завідомо підроблений документ. Однак злочин не був закінчений з причин, які не залежали від волі ОСОБА_5 , оскільки підроблена довідка була виявлена працівниками ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованих йому діянь не визнав і суду пояснив, що він не мав уявлення про документ – довідку – дружина сказала, що в неї є пільги, однак він не знає, яким чином дружина отримала довідку. Він використав наданий дружиною документ, оскільки не знав, що він недійсний. На цей час вони у процесі розлучення.

Дружина має ряд захворювань, однак на той час вона не мала інвалідності.

Він не говорив дружині, що має намір оформити відстрочку від мобілізації. Однак в ході розмови дружина повідомила про наявність у неї довідки. Він не запитував, де дружина взяла довідку, він з ранку до вечора на роботі, тому не міг контролювати те, чим дружина займалась протягом дня. Дружина надала йому довідку, яку він подав до ЦНАП для оформлення відстрочки. Вони на той час проживали спільно.

У подальшому в них був проведений обшук, в ході якого довідка була вилучена. Довідку надала дружина. У нього була можливість знищити довідку, однак він цього не робив, оскільки він не знав, що та довідка підроблена. Він не говорив дружині, що йому потрібна довідка для оформлення відстрочки. На цей час у нього наявна чинна відстрочка, яка до події оформлена не була.

Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснила, що вона – адміністратор сервісного центру (з надання адміністративних послуг) Вінницької міської ради. Сервісний цент надає адміністративні послуги, приймає документи, має право завіряти копії документів за умови наявності їхніх оригіналів або приймає нотаріально посвідчені копії документів.

Заява ОСОБА_8 на відстрочку по догляду за дружиною була прийнята у сервісному центрі по вул. Соборній в м. Вінниці. До цієї заяви ОСОБА_9 мав надати оригінал довідки або її нотаріально завірену копію.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснила, що вона працювала у МСЕК. Щодо ОСОБА_8 їй нічого не відомо. Показання слідчому вона, швидше за все, надавала на підставі документів. Пред`явлена їй відповідь підписана нею.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснила, що у неї були проблеми зі здоров`ям – вона почала втрачати свідомість. За результатами її огляду їй була констатована серцева недостатність. Вона пішла у МСЕК, щоб дізнатись, які їй потрібні документи. Вона зустріла жінку, яка запропонувала їй допомогу. Вона думала, що та жінка допомагає у зборі документів, мова про виготовлення фіктивних документів між ними не йшла. У подальшому вона отримала довідку, про яку повідомила чоловіку. Вона не знала, що отримана нею довідка фіктивна. У подальшому зазначену довідку вона надала поліції під час проведення обшуку. У неї була можливість знищити довідку, але вона цього не зробила, оскільки не знала, що довідка фіктивна.

У неї були довідки від лікаря та копія паспорта, жінка взяла ці документи, сказала, що їх достатньо і пообіцяла допомогти. Вона не може пояснити, як вийшло, що довідка підроблена. Вона була впевнена у тому, що отримана нею довідка оригінальна. Вона не розбирається у процедурі оформлення та отримання довідки. Вона дала жінці гроші за супровід в оформленні документів, однак усі надані жінці документи легальні. У приміщенні МСЕК до неї вийшла жінка, яка пообіцяла допомогти в оформленні групи, однак вона не впевнена, що та жінка – працівник МСЕК.

На цей час вона з чоловіком разом не проживає, оскільки після події відносини між ними зіпсувались.

Стороною обвинувачення також було заявлене клопотання про виклик та подальший допит у судовому засіданні свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Заявлене клопотання судом було задоволене. Однак зазначені свідки сторони обвинувачення протягом тривалого часу до суду не прибували.

Згідно з частиною першою статті 22 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 22 КПК сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Однак частиною шостою статті 22 КПК регламентовано, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Зі змісту частини третьої статті 23 КПК сторона обвинувачення зобов`язана забезпечити присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 349 КПК обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та порядок їх дослідження визначаються ухвалою суду і в разі необхідності можуть бути змінені.

Відповідно до речення першого частини першої статті 28 КПК під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки.

Реченням другим частини першої статті 28 КПК визначено, що розумними вважаються строки, що є об`єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

При цьому реченням третім частини першої статті 28 КПК визначено, що розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень.

Зі змісту частини п`ятої статті 28 КПК випливає, що кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.

У зв`язку з тривалим невиконанням стороною обвинувачення імперативних приписів частини третьої статті 23 КПК обсяг доказів, які мають бути досліджені судом, був змінений – виключені показання наведених вище свідків з обсягу доказів. Саме тому з огляду на приписи частини третьої статті 26 КПК судом були досліджені й інші докази, клопотання про дослідження яких заявлене сторонами кримінального провадження, а саме:

-копію заяви ОСОБА_5 від 18.11.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_4 про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;

-копія листа за підписом головного лікаря Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_13 на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_14 від 06.12.2024 за № 1926/03-02/01, відповідно до якої громадянка ОСОБА_6 до ВОЦ МСЕ не зверталась, на МСЕК Вінницької області не оглядалась та відповідно особою з інвалідністю не визнавалась; довідка серії 12 ААВ № 539064 обласна МСЕК № 1 не видавалась, бланк довідки, підпис та печатка закладу не відповідають реальним;

-лист за підписом заступника Вінницького міського голови ОСОБА_15 на ім`я дізнавача СД ВП № 2 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_16 від 16.01.2025 за № 01/00/011/3553, згідно з якою 18.11.2024 адміністратором відділу надання адміністративних послуг № 1 департаменту адміністративних послуг міської ради ОСОБА_7 в центральному відділенні Центру адміністративних послуг «Прозорий офіс» Вінницької міської ради прийняті документи та зареєстроване звернення ОСОБА_5 щодо оформлення довідки про відстрочку від призову на військову службі під час мобілізації на підставі пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (реєстраційний № 371124061673 в реєстраційно-обліковій базі даних «Прозорий офіс»);

-протокол обшуку від 17.02.2025, згідно з яким дізнавач сектору дізнання Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_17 у період часу з 08.21 по 08.33 год провела обшук помешкання ОСОБА_5 , в ході якого останній видав довідку МСЕК № 12 ААВ 539064;

-висновок експерта № 429/25-21 від 24.02.2025, відповідно до якого довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 539064 не відповідає зразкам, що перебувають в офіційному обігу на території України; бланк довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 539064 не є бланком, виготовленим поліграфічним підприємством, що здійснює випуск аналогічних документів, а виготовлений з використанням поліхромного знакосинтезуючого пристрою (принтеру, багатофункціонального пристрою тощо) зі струминною технологією друку;

-висновок експерта № 575/25-21 від 13.03.2025, згідно з яким підпис від імені ОСОБА_5 біля надпису «Замовник (підпис)» на заяві, адресованій голові комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 з реєстраційним № 371124061673 від 18.11.2024 виконаний ОСОБА_5 ;

-лист за підписом голови Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_18 на ім`я дізнавача СВ ВП № 2 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області ОСОБА_16 від 24.02.2025 за № 223/03-02/01, відповідно до якого довідку серії 12ААВ № 539064 на ОСОБА_6 обласна МСЕК № 1 не видавала; бланк довідки, підпис та печатка закладу не відповідають реальним; зазначеною датою в довідці 23.06.2023 ОСОБА_6 обласною МСЕК № 1 не оглядалась;

-матеріали заяви ОСОБА_5 з додатками до ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо оформлення відстрочки;

-копію облікової картки до військового квитка (тимчасового посвідчення) № НОМЕР_1 .

Аналізуючи показання обвинуваченого, свідків, надані сторонами кримінального провадження докази у їх сукупності, суд дійшов до такого висновку

З наданих суду матеріалів випливає, що т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_5 ) ОСОБА_19 30.12.2024 за № 16452 на ім`я начальника Вінницької окружної прокуратури направлене повідомлення про вчинення злочину. Зі змісту зазначеного повідомлення випливає, що 18.11.2024 за вх. № 361/9590 до ВОМТЦК та СП надійшло звернення ОСОБА_5 про надання йому права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі – Закон № 3543-XII) /які мають дружину (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю І чи ІІ групи/. 20.11.2024 ВОМТЦК та СП направлений запит до Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи (далі ВОЦ МСЕ) за № 15294 з метою підтвердження фактів, викладених у зверненні ОСОБА_5 та дійсності наданих ним документів. Відповідно до листа ВОЦ МСЕ від 06.12.2024 за № 1926/03-02/01 ОСОБА_6 до ВОЦ МСЕ не зверталась, на МСЕК Вінницької області не оглядалась та відповідно особою з інвалідністю не визнавалась; довідку серії 12 АВВ № 539064 обласна МСЕК № 1 не видавала; бланк довідки, підпис та печатка закладу не відповідають реальним.

До зазначеного повідомлення надані у копіях заява з додатками від 18.11.2024 за № 361/9590 на 4 арк., запит від 20.11.2024 за № 15294 на 1 арк., лист від 06.12.2024 за № 1926/03-02/01 на 1 арк.

Зазначене повідомлення у Вінницькій окружній прокуратурі було зареєстроване 03.01.2025 за № 50-175-25.

03.01.2025 о 18.16 год на підставі повідомлення підприємств, установ, організацій та посадових осіб до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості за № 42025022110000008 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Згідно з частиною третьою статті 26 КПК слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Вище суд навів докази, надані стороною обвинувачення. Джерело їх походження, а також достовірність та допустимість наданих стороною обвинувачення доказів сторона захисту не оспорювала. Тому суд оцінку наданих стороною доказів у цій частині не здійснює. Натомість вважає, що надані сторонами кримінального провадження докази мають бути оцінені згідно з приписами частини першої статті 94 КПК, якою регламентовано, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

В ході досудового розслідування, як суд зазначив вище, у помешканні обвинуваченого був проведений обшук на підставі відповідного судового дозволу. За результатами зазначеного обшуку була вилучена довідка МСЕК № 12 ААВ 539064.

Також під час досудового розслідування були проведені відповідні судові експертизи. Зокрема, зі змісту висновку № 429/25-21 від 24.02.2025 випливає, що довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 539064 не відповідає зразкам, що перебувають в офіційному обігу на території України; бланк довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 539064 не є бланком, виготовленим поліграфічним підприємством, що здійснює випуск аналогічних документів, а виготовлений з використанням поліхромного знакосинтезуючого пристрою (принтеру, багатофункціонального пристрою тощо) зі струминною технологією друку. Зі змісту висновку № 575/25-21 від 13.03.2025 випливає, що підпис від імені ОСОБА_5 біля надпису «Замовник (підпис)» на заяві, адресованій голові комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 з реєстраційним № 371124061673 від 18.11.2024 виконаний ОСОБА_5 .

Також суд вище зазначив, що в ході досудового розслідування дізнавачем у кримінальному провадженні з ВОЦ МСЕ отримані відомості, які підтверджують обставини, викладені у повідомленні про вчинення злочину. Відповідний лист судом наведений вище.

Крім того, суд вище зазначив, що у ході досудового розслідування дізнавчамем з ВОМТЦК та СП отримані в оригіналах заяви ОСОБА_5 від 21.11.2024 за № 361/9963 з додатками; заяви від 05.11.2024 за № 361/1436 з додатками; облікової картки до військового квитка на ім`я ОСОБА_5 .

З наданих суду матеріалів також випливає, що 22.04.2025 о 16.39 на підставі матеріалів правоохоронних, судових та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень були внесені відомості до ЄРДР (номер провадження не зазначений) за частиною другою статті 15, статтею 336 КК; цього ж дня до ЄРДР (без зазначення номеру провадження) о 16.41 год були внесені відомості за частиною четвертою статті 358 КК і о 16.43 – за статтею 336 КК.

Суд враховує, що сторона захисту не наполягала на дослідженні первинних витягів з ЄРДР та процесуальних рішень про об`єднання кримінальних проваджень у одне провадження. Стороною обвинувачення зазначені витяги та процесуальні рішення суду надані не були. Однак зважаючи на приписи частини третьої статті 26 КПК, суд вирішує лише ті питання, які сторонами винесені на вирішення суду.

06.05.2025 слідчим суддею Вінницького міського суду Вінницької області наданий дозвіл на використання у кримінальному провадженні щодо кримінального правопорушення процесуальних джерел доказів, здобутих при проведенні дізнання у кримінальному провадженні про кримінальні проступки № 42025022110000008.

Обвинувачений та його захисник у судовому засіданні факту виконання підпису в зазначеній заяві саме обвинуваченим ОСОБА_5 не заперечували, однак заперечували факт обізнаності обвинуваченого ОСОБА_5 у тому, що надана його дружиною – ОСОБА_6 – довідка була підроблена.

Оцінюючи зазначені доводи сторони захисту, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Зі змісту частини четвертої статті 358 КК випливає, що відповідальність за цією нормою закону про кримінальну відповідальність настає у разі використання завідомо підробленого документа.

Згідно з приміткою статті 358 КК під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи - докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв`язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити.

У постанові від 22.08.2019 (справа № 701/1114/16-к) Верховний Суд (далі – ВС) звернув увагу на те, що з суб`єктивної сторони злочин, передбачений частиною четвертою статті 358 КК (на час постановлення цього судового рішення згідно з приписами статті 12 КК це був злочин невеликої тяжкості), характеризується виною у формі прямого умислу.

Відповідно до частини другої статті 24 КК, як зазначив ВС, прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

У цій же постанові ВС зауважив, що за умови, що особа не обвинувачувалася і не засуджувалася за підроблення зазначеного документа, немає підстав вважати, що в неї був умисел на використання завідомо підробленого документа.

У постанові від 25.03.2021 (справа № 607/8076/19) ВС зауважив, що частиною четвертою статті 358 КК передбачена відповідальність за використання завідомо підробленого документа. Використання підробленого документа є самостійним складом злочину, який не охоплюється поняттями підроблення, складання, видачі та збуту і передбачений окремою кримінально-правовою нормою із самостійною санкцією, що не може вважатись доведеним факт вчинення використання підробленого документу за відсутності факту вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою або другою статті 358 КК.

Однак у постанові від 07.09.2021 (справа № 591/7446/17) ВС зазначив, що використання підробленого документа (частина четверта статті 358 КК) є самостійним складом злочину, який не охоплюється поняттями підроблення, складання, видачі та збуту і передбачений окремою кримінально-правовою нормою із самостійною санкцією і відсутність факту вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою або другою статті 358 КК або статті 190 КК на доведення факту вчинення використання підробленого документу не впливає. При цьому, використання завідомо підробленого документа є закінченим з моменту, коли документ пред`явлено або подано особою незалежно від того, чи вдалося їй досягти поставленої мети.

У постанові від 18.01.2024 (справа № 715/2635/22) ВС зазначив, що згідно з частиною четвертою статті 358 КК відповідальність настає за використання завідомо підробленого документа. При цьому використання може бути вчинене одним із двох способів: 1) пред`явлення документа; 2) подання документа. При пред`явленні документа особа, видаючи підробку за справжній документ, знайомить з його змістом інших осіб. Підроблений документ залишається у володінні винного. Використання завідомо підробленого документа є закінченим злочином з моменту, коли документ пред`явлено винним, незалежно від того, чи вдалося йому досягти поставленої мети.

У постанові від 24.09.2024 (справа №708/809/20) ВС зауважив, що використання завідомо підробленого документа може бути вчинене шляхом його пред`явлення або подання.

При пред`явленні документа суб`єкт, видаючи підробку за справжній документ, знайомить з його змістом інших осіб. У цьому випадку такий документ залишається у володінні винного.

Подання завідомо підробленого документа передбачає, що певне коло осіб ознайомлюється з його змістом, але цей документ не залишається у винного, а передається уповноваженим особам для посвідчення тих чи інших фактів.

Використання завідомо підробленого документа є закінченим кримінальним правопорушенням з моменту, коли документ пред`явлено або подано винним незалежно від того, чи вдалося йому досягти поставленої мети.

У постанові від 29.09.2026 (справа № 285/1207/21) ВС зазначив, що використання підробленого документа є самостійним складом злочину, який не охоплюється поняттями підроблення, складання, видачі та збуту і передбачений окремою кримінально-правовою нормою із самостійною санкцією.

ВС також акцентував увагу на тому, що об`єктивна сторона складу злочину, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК, може набувати вигляду: 1) пред`явлення документа (суб`єкт, видаючи підробку за справжній документ, знайомить з його змістом інших осіб, при цьому підроблений документ залишається у володінні винного); 2) подання документа (певне коло осіб ознайомлюється із змістом підробленого документа, але підробка не залишається у винного, а передається уповноваженим особам для посвідчення тих чи інших фактів з метою отримання прав або звільнення від обов`язків).

Обов`язковою суб`єктивною ознакою підроблення офіційного документа, що передбачено статтею 358 КК, є вчинення цього злочину лише з прямим умислом. Разом з тим, як зазначив ВС, обов`язковою ознакою складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК, є використання саме завідомо підробленого документа.

Завідомість у розумінні кримінального закону, згідно з наведеними твердженнями ВС, означає достовірне, усвідомлене знання особи про підробленість документа на момент його використання. Йдеться не про припущення, не про можливість здогадуватися чи сумніватися, а саме про встановлене поза розумним сумнівом усвідомлення особою того, що документ є підробленим.

У постанові від 12.06.2018 (справа № 712/13361/15) ВС зазначив, що обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений статтею 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме – винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлене обвинувачення.

При цьому ВС у постанові від 04.07.2018 (справа № 688/788/15-к) зазначив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Аналогічні висновки викладені у постановах ВС від 16.10. 2024 (справа № 279/315/22) та від 31.07.2024 (справа № 742/3620/21).

У постанові від 13.04.2021 (справа № 699/144/19) ВС зауважив, що обираючи стандарт доказування, який має використовуватися в кримінальних провадженнях, слід віддати перевагу стандарту «поза розумним сумнівом» перед стандартом «баланс ймовірностей». Стандарт «поза розумним сумнівом» означає, що в достовірності факту (винуватості особи) не повинно залишитися розумних сумнівів і всі альтернативні можливості пояснення наданих доказів є надмірно малоймовірними.

З наданих суду матеріалів кримінального провадження випливає, що відомості до ЄРДР за частиною першою, другою чи третьою статті 358 або статтями 357, 366 КК внесені не були. Вище суд навів зміст двох постанов ВС щодо неможливості притягнення особи до кримінальної відповідальності за частиною четвертою статті 358 за умови відсутності доведення факту підроблення особою офіційного документа. Також вище суд навів постанову ВС, у якій останній спростував зазначені висновки, зауваживши, що відсутність факту вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою або другою статті 358 КК або статті 190 КК на доведення факту вчинення використання підробленого документу не впливає. Також суд навів висновки ВС щодо обов`язкових умов для притягнення особи до кримінальної відповідальності за частиною четвертою статті 358 КК – наявність прямого умислу на використання завідомо підробленого документа, а також достовірне, усвідомлене знання особи про підробленість документа на момент його використання. Додатково ВС зауважив, що у цьому випадку мова йде не про припущення, не про можливість здогадуватися чи сумніватися, а саме про встановлене поза розумним сумнівом усвідомлення особою того, що документ є підробленим.

Разом з тим, як суд зазначив вище, суд з огляду на приписи частини третьої статті 26 КПК здійснює судовий розгляд кримінального провадження в межах тих питань, які винесені на вирішення суду сторонами кримінального провадження. Крім того, частиною першою статті 337 КПК визначено, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. З обвинуваченого акту, який направлений до суду, випливає, що ОСОБА_5 обвинувачення в частині підробки документів не висунуте.

Саме тому в цьому провадженні суд не може оцінювати доводи щодо причетності чи непричетності ОСОБА_5 до підробки довідки серії 12 ААВ № 539064. Натомість у цьому провадженні поза розумним сумнівом має бути доведений факт обізнаності обвинуваченого у тому, що подана ним довідка є підробленим документом.

Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечував його обізнаність про те, що надана його дружиною – ОСОБА_6 – довідка є підробленою, зауважив, що йому відомо про наявність у дружини пільг, однак йому не відомо, яким чином дружина отримала довідку. Також обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні зазначив, що він не говорив дружині про його намір оформити відстрочку від мобілізації, однак в ході розмови дружина повідомила йому про наявність у неї згаданої вище довідки. Надану дружиною довідку він подав до ЦНАП, однак він не запитував у дружини, де вона отримала цю довідку.

Свідок ОСОБА_6 у судовому засіданні пояснювала, що у неї виникли проблеми зі здоров`ям – вона почала втрачати свідомість. За результатами її огляду їй була констатована серцева недостатність. Вона пішла у МСЕК, щоб дізнатись, які їй потрібні документи. У приміщенні МСЕК вона зустріла жінку, яка запропонувала їй допомогу. Вона думала, що та жінка допомагає у зборі документів, мова про виготовлення фіктивних документів між ними не йшла. У подальшому вона отримала довідку, про яку повідомила чоловіку. Вона не знала, що отримана нею довідка фіктивна.

Свідок ОСОБА_6 на уточнюючі питання додатково зазначила, що вона надала згаданій жінці довідку від лікаря та копію паспорта, жінка взяла ці документи, сказала, що їх достатньо і пообіцяла допомогти. Вона була впевнена у тому, що отримана нею довідка оригінальна. Зауважила, що вона не розбирається у процедурі оформлення та отримання довідки. Вона дала жінці гроші за супровід в оформленні документів, однак усі надані жінці документи легальні. У приміщенні МСЕК до неї вийшла жінка, яка пообіцяла допомогти в оформленні групи, однак вона не впевнена, що та жінка – працівник МСЕК.

Прокурор, заперечуючи твердження обвинуваченого ОСОБА_5 та свідка ОСОБА_6 щодо їхньої обізнаності про підробку довідки серії 12 ААВ № 539064, здійснив посилання на недотримання процедури її оформлення. Однак, як суд зазначив вище, питання щодо підробки зазначеної довідки та способу її підробки предметом судового дослідження у судовому засіданні не було. Натомість прокурором наданий висновок № № 429/25-21 від 24.02.2025, копія листа за підписом головного лікаря Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_13 від 06.12.2024 за № 1926/03-02/01, лист за підписом голови Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_18 від 24.02.2025 за № 223/03-02/01, якими підтверджений факт недійсності зазначеної довідки. Отже, факт недійсності довідки серії 12 ААВ № 539064 в судовому засіданні був доведений поза розумним сумнівом.

Оцінюючи доводи сторони захисту щодо неможливості притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності у зв`язку з тим, що довідка серії 12 ААВ № 539064 з огляду на викладені вище висновок та листи не може бути визнана офіційним документом, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Форма довідки, використаної обвинуваченим ОСОБА_5 була затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30.07.2012 за № 577 (далі – Інструкція № 577). Однак зазначений документ втратив чинність на підставі наказу Міністерства охорони здоров`я № 2067 від 10.12.2024.

Отже, станом на 15.08.2024 та 18.11.2024 довідка серії 12 ААВ № 539064 мала статус офіційного документа. Тому доводи захисника у цій частині суд вважає неспроможними.

Оцінюючи доводи сторін кримінального провадження щодо обізнаності чи необізнаності обвинуваченого у тому, що довідка серії 12 ААВ № 539064 є підробленою, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Як суд зазначив вище, порядок заповнення довідки форми № 157-1/о – довідка саме такої форми була використана ОСОБА_5 під час вчинення інкримінованих йому діянь – був регламентований Інструкцією 577.

Зі змісту пункту 5 Інструкції 577 випливає, що виписка з акта огляду медико-соціальною експертною комісією надсилається за місцем призначення пенсії чи місцезнаходженням пенсійної справи. А зі змісту пункту 6 Інструкції 577 випливає, що довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією видається інваліду.

Суд враховує, що в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 чіткої відповіді про призначення їй пенсії як інваліду не надала. Не надав чіткої відповіді з цього приводу і обвинувачений ОСОБА_5 . Наведені обставини, на переконання суду, свідчать про наявність обґрунтованого сумніву щодо необізнаності як обвинуваченого ОСОБА_5 , так і свідка ОСОБА_6 про недотримання порядку отримання довідки. Тому доводи захисника обвинуваченого в цій частині суд вважає неспроможними.

Отже, аналізуючи надані суду докази у їх сукупності, суд вважає, що в судовому засіданні був доведений факт обізнаності обвинуваченого ОСОБА_20 про те, що довідка серії 12 ААВ № 539064 є підробленим документом. Незважаючи на таку обізнаність, як встановив суд за результатами судового розгляду, обвинувачений ОСОБА_5 використав її – 15.08.2024 у період часу з 08.30 по 16.00 год та 18.11.2024 у період часу з 08.30 по 16.00 год надав до ІНФОРМАЦІЯ_2 довідку від 23.10.2023 серії 12 ААВ № 539064 з метою отримання права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 11 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Вирішуючи питання щодо кримінально-правової кваліфікації діяння ОСОБА_5 у цій частині, суд вважає за доцільне зауважити таке.

У постанові від 18.03.2020 (справа № 335/10341/17) ВС звернув увагу на те, що за правилами кваліфікації злочинів, у разі вчинення кримінального правопорушення за наявності в діянні винної особи кількох кваліфікуючих ознак, передбачених різними частинами однієї статті Кримінального кодексу України, такі дії слід кваліфікувати за тією частиною статті, яка передбачає відповідальність за найбільш тяжкий злочин, а наявність інших кваліфікуючих ознак, передбачених іншими частинами цієї статті, відображається у формулюванні обвинувачення шляхом наведення їх переліку в тексті процесуального документу.

У постанові від 21.10.2025 (справа № 459/176/23) ВС зазначив, що у формулі кримінально-правової кваліфікації вказуються, окрім інкримінованої особі статті Особливої частини кримінального закону, статті Загальної частини кримінального закону лише у випадках зазначення стадії вчинення кримінального правопорушення (готування або замах) або ж для вказівки на роль особи, крім ролі виконавця (організатор, підбурювач або пособник). Вказівка у формулі кримінально-правової кваліфікації на інші статті Загальної частини кримінального закону (у тому числі на форму співучасті) є зайвою.

У постанові від 10.12.2024 (справа № 163/2670/21) ВС зазначив, що у формулі кримінально-правової кваліфікації вказуються, окрім інкримінованої особі статті Особливої частини кримінального закону, статті Загальної частини кримінального закону лише у випадках зазначення стадії вчинення кримінального правопорушення (готування або замах) або ж для вказівки на роль особи, крім ролі виконавця (організатор, підбурювач або пособник). Вказівка на інші статті Загальної частини кримінального закону у формулі кримінально-правової кваліфікації є зайвою.

Крім того, у абзаці другому пункту 7 Постанови Пленуму ВС № 7 від 04.06.2010 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» (далі – Постанова № 7) ВС зазначив, що у разі якщо вчинені злочини, крім повторності, утворюють ще й сукупність, вони відповідно до частини другої статті 33 КК повинні отримувати окрему кваліфікацію (наприклад, крадіжка без кваліфікуючих ознак і крадіжка, вчинена повторно, або крадіжка, поєднана з проникненням у житло). Якщо ж злочини, які утворюють повторність, відповідають одному і тому самому складу злочину (наприклад, три крадіжки, поєднані з проникненням у житло, п`ять розбоїв, вчинених організованою групою, тощо), їх кваліфікація здійснюється за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК. У таких випадках повторність злочинів повинна зазначатись у процесуальних документах, які стосуються обвинувачення особи, як кваліфікуюча ознака відповідних злочинів.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що приписи статті 32 КК є визначальними для встановлення виду множинності кримінальних правопорушень, що впливає на призначення покарання та правові наслідки, однак у формулюванні обвинувачення чи судового рішення посилання слід робити саме на норми Особливої частини КК, крім випадків, які визначені вище. Саме тому суд вважає, що здійснювати посилання на приписи статті 32 КК при визначенні правової кваліфікації діяння, вчинення якого ОСОБА_5 доведене за результатами судового розгляду, не потрібно.

Отже, діяння ОСОБА_5 за фактом використання 15.08.2024 у період часу з 08.30 по 16.00 год довідки серії 12 ААВ № 539064 охоплюється складом кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК, за ознаками використання завідомо підробленого документа. Діяння ОСОБА_5 за фактом використання 18.11.2024 у період часу з 08.30 по 16.00 год довідки серії 12 ААВ охоплюється складом кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 КК, за ознаками використання завідомо підробленого документа.

Оцінюючи доводи сторони захисту про відсутність в діянні обвинуваченого складу злочину, передбаченого статтею 336 КК, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Згідно з диспозицією статті 336 КК відповідальність за цією нормою настає у разі ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

У постанові від 20.11.2024 (справа № 592/18486/23) ВС зазначив, що суб`єктивна сторона правопорушення, передбаченого статтею 336 КК, характеризується прямим умислом.

Прямим умисел є тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (частина друга статті 24 КК).

Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір та бажання так діяти, а саме досягти мети - уникнути самого призову за мобілізацією.

Усвідомлення суб`єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює усі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого злочину, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є шкідливим для суспільства.

Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.

У цьому судовому рішенні ВС зауважив, що за результатами судового розгляду згаданого вище кримінального провадження суди встановили, що особа, перебуваючи на військовому обліку військовозобов`язаних, діючи умисно, будучи придатним за станом здоров`я до військової служби й обізнаним про його призов під час мобілізації, без поважних причин, порушуючи низку приписів законодавства, що регулюють, зокрема захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, не прибув для відправки до військової частини і про причини своєї неявки не повідомив.

У постанові від 13.02.2025 (справа № 168/1083/23) ВС зазначив, що за приписами статті 22 Закону № 3543-XII під час мобілізації громадяни (військовозобов`язані та резервісти) зобов`язані з`явитися на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях (пункт 1 частини третьої цієї статті). У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк (абзац третій частини третьої цієї статті).

Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються:

- перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк;

- смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка) (абзац сьомий частини третьої цієї статті).

Об`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК (ухилення від призову за мобілізацією), проявляється в ухиленні від призову на військову службу шляхом дії або так званої змішаної бездіяльності (ухилення від виконання певного обов`язку вчинюється шляхом вчинення певних дій). Ухилення від призову за мобілізацією у формі бездіяльності полягає у неявці до місця, визначеного у повістці або наказі військового комісара, зокрема до військового комісаріату для відправлення до військової частини. Злочин є закінченим з моменту неявки військовозобов`язаного до такого місця.

Суб`єктивна сторона вказаного кримінального правопорушення характеризується прямим умислом, тобто коли військовозобов`язаний усвідомлював суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачав його суспільно небезпечні наслідки і бажав їх настання.

Отже, дії особи матимуть склад злочину, передбаченого статтею 336 КК, у разі якщо вона під час мобілізації на особливий період, отримавши повістку про виклик до ТЦК та СП, без визначених законом поважних причин, не з`явилася у зазначені у цій повістці місце та строк до збірного пункту ТЦК та СП для відправлення до військової частини. Разом з тим невстановлення часу вручення такої повістки, не впливає на об`єктивну і суб`єктивну сторони вказаного кримінального правопорушення, основними елементами яких є саме факт наявності такої повістки та наслідок у вигляді невиконання зазначених у ній приписів (нез`явлення до РТЦК та СП у встановлений строк).

У постанові від 15.04.2025 (справа № 573/406/24) ВС зазначив, що існування особливої суспільної потреби є очевидним, оскільки Україна веде оборонну війну, а не агресивну, Україна зазнала нападу з боку держави, яка є значно більшою за площею і кількістю населення, лінія активних бойових дій і лінія кордону, з боку якого може відбутися потенційний напад противника, вимірюється тисячами кілометрів.

У цьому ж рішенні ВС зазначив, що в Україні було оголошено загальну мобілізацію всіх військовозобов`язаних осіб, тобто йдеться не про військову службу за призовом, яка має місце в мирний час, а про військову службу за мобілізацією для відсічі ворожій збройній агресії.

На переконання ВС, перебування держави у правовому режимі воєнного стану є вагомою причиною, щоб вести мову про необхідність виконання військового обов`язку всіма громадянами України.

У постанові від 26.05.2026 (справа № 537/2092/24) ВС зазначив, що відповідно до положень статті 17 Закону України «Про оборону» (далі – Закон № № 1932-XII), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України; громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

Також ВС зазначив, що згідно з положеннями статті 22 Закону № 3543-XII мобілізації підлягають громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, які придатні до військової служби за станом здоров`я та не мають права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до статті 23 цього Закону.

ВС у згаданому судовому рішенні зазначив, що у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки вказані особи зобов`язані з`явитися у зазначені у ній місце та строк для взяття на військовий облік як військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період та направлення для проходження медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії.

Особи, які згідно з висновком військово-лікарської комісії за станом здоров`я визнані непридатними до військової служби в особливий період, мобілізації не підлягають.

З урахуванням цих вимог закону суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК, може бути лише громадянин України віком від 18 до 60 років визнаний придатним до військової служби за станом здоров`я, який не має права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених статті 23 Закону № 3543-XII.

При цьому ВС додатково зауважив, що відсутність будь-якої з цих ознак виключає наявність суб`єктивної сторони складу цього злочину через відсутність його суб`єкта.

Аналогічні висновки ВС зробив у постанові від 14.10.2026 (справа № 439/2013/23).

У постанові від 27.05.2026 (справа № 446/407/24) ВС зазначив, що відповідно до Закону № 3543-XII, а також Наказу Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402 «Про затвердження положення про військово-лікарську експертизу в збройних силах України», процес мобілізації має чітко визначену послідовність юридично значимих дій.

Встановлення придатності військовозобов`язаного до військової служби шляхом належно проведеної ВЛК є обов`язковою передумовою подальших дій територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, пов`язаних із врученням повістки та організацією відправлення особи до військової частини.

Вказане має істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність у діях особи складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК.

ВС додатково зауважив, що розглядаючи кримінальне провадження, суди зобов`язані самостійно надати оцінку належності, допустимості та достовірності доказів, на яких ґрунтується обвинувачення, у тому числі й документам ВЛК, незалежно від того, чи були вони оскаржені в окремому адміністративному порядку.

ВС додатково зауважив, що матеріали кримінального провадження не містили належних та допустимих доказів, які б підтверджували встановлення у визначеному законом порядку придатності особи до військової служби, а відповідно і наявність у його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК.

За результатами судового розгляду суд встановив, що визначена наведеними у постановах ВС процедура призову на військову службу процедура у цьому кримінальному провадженні не лише не була дотримана, а і не була розпочата. Тому правові підстави для ствердження про наявність у діянні обвинуваченого складу кримінально караного діяння – ухилення від призову на військову службу під час мобілізації – відсутні.

Вище суд наводив висновки ВС, згідно з яким останній зазначав, у яких випадках суд може ухвали обвинувальний вирок. У цьому кримінальному провадженні згадані умови встановлені не були.

Відповідно до частини третьої статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь. Аналогічна правова конструкція закріплена й у частині четвертій статті 17 КПК. Зі змісту частини другої статті 8 та частини п`ятої статті 9 КПК випливає, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Саме тому, здійснюючи судовий розгляд даного кримінального провадження відповідно до вимог частини шостої статті 22, частини третьої статті 26, частини першої статті 337 КПК, оцінюючи досліджені у справі докази з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до такого висновку. Обставини, які б свідчили про наявність у діянні ОСОБА_5 ознак кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК ґрунтуються на припущеннях сторони обвинувачення, твердження обвинуваченого про відсутність в його діянні ознак будь-якого складу злочину належними, достатніми та допустимими доказами поза розумним сумнівом спростовані не були. Саме тому ОСОБА_5 за фактом вчинення інкримінованого йому діяння, передбаченого статтею 336 КК, має бути виправданий відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 373 КПК.

Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз`яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого – особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) Верховний Суд (далі – ВС) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують і обтяжують.

У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб`єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття – це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об`єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.

Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).

Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, – тобто, або «з`явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.

У постанові від 27.05.2026 (справа № 214/2983/24) ВС зауважив, що призначення покарання з урахуванням положень частини першої статті 69-1 КК може бути здійснене лише за наявності щонайменше однієї обставини, передбаченої пунктом 1 (з`явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину) та пунктом 2 (добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди) частини першої статті 66 КК, а також при визнанні обвинуваченим своєї вини та відсутності обставин, що обтяжують покарання. Відсутність хоча б однієї із зазначених складових виключає застосування частини першої статті 69-1 КК.

Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м`якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

За результатами судового розгляду суд встановив, що ОСОБА_5 вчинив два епізоди кримінально караного діяння, яке з огляду на приписи частини другої статті 12 КК є кримінальним проступком. Суд враховує, що ОСОБА_5 у судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованих йому діянь визнавав частково – не заперечував факту використання підробленої довідки, однак заперечив факт обізнаності в її підробці. Вище суд навів мотиви, з яких зазначені твердження обвинуваченого та його захисника визнав хибними. Також за результатами судового розгляду суд встановив, що обвинувачення у вчиненні нетяжкого злочину перед судом доведене не було. При цьому під час виступу в судових дебатах та при зверненні до суду з останнім словом обвинувачений ОСОБА_5 засудив свою поведінку та висловив щирий жаль щодо вчиненого. Тому, з огляду на викладені вище висновки ВС, суд вважає, що в судовому засіданні були встановлені обставини, які свідчать про щире каяття обвинуваченого.

З наданих суду матеріалів також випливає, що ОСОБА_5 раніше до кримінальної відповідальності притягнутий не був, на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченого, є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

Санкцією закону про кримінальну відповідальність – частиною четвертою статті 358 КК – передбачені покарання у виді штрафу, пробаційного нагляду або обмеження волі.

Відповідно до частини першої статті 53 КК штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом, з урахуванням положень частини другої цієї статті.

Згідно з частиною першою статті 59-1 КК покарання у виді пробаційного нагляду полягає в обмеженні прав і свобод засудженого, визначених законом і встановлених вироком суду, із застосуванням наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства.

Зі змісту частини першої статті 61 КК випливає, що покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов`язковим залученням засудженого до праці.

Вище суд звернув увагу на постанову ВС від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к), згідно з якою ВС звернув увагу на презумпцію призначення м`якшого покарання, якщо не буде доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання; при цьому ВС зауважив, що обов`язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладений саме на сторону обвинувачення.

З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, його негативного ставлення до вчиненого, обставин, які пом`якшують та обтяжують його покарання, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкціями кримінального закону, у виді штрафу.

Суд дійшов до такого висновку, оскільки метою покарання згідно з приписами частини другої статті 50 КК є не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Реченням першим частини другої статті 53 КК визначено, що розмір штрафу визначається судом з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п`ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу. Однак санкцією частини четвертої статті 358 КК покарання у виді штрафу визначене у розмірі до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Отже, межа розміру кримінального покарання у виді штрафу в цьому випадку складає від тридцяти до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Разом з тим, як суд зазначив вище, за результатами судового розгляду був підтверджений факт вчинення обвинуваченим двох епізодів кримінального караного діяння. Тому суд вважає за доцільне з метою виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів призначити йому кримінальне покарання у виді штрафу в максимально дозволеному санкцією кримінального закону розмірі.

Згідно з частиною п`ятою статті 74 КК особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 49 КК особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки, зокрема, два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

Зі змісту пункту 2 частини першої статті 49 КК випливає, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки, зокрема, три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років.

Як суд зазначив вище, інкриміновані ОСОБА_5 діяння, винуватість у вчиненні яких доведена за результатами судового розгляду, були вчинені 15.08.2024 та 18.11.2024. Це діяння є кримінальним проступком, за вчинення якого санкцією кримінального закону передбачене покарання у виді штрафу до п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або пробаційного нагляду на строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк.

Отже, у цьому випадку мають бути застосовані приписи саме пункту 2 частини першої статті 49 КК. Тому строк притягнення ОСОБА_5 до кримінальної відповідальності спливає 19.11.2027, отже, правові підстави для звільнення від кримінального покарання на підставі частини п`ятої статті 74, пункту 2 частини першої статті 49 КК відсутні.

Суд також вважає за доцільне зауважити, що частиною першою статті 26 Кримінально-виконавчого кодексу України регламентовано, що засуджений зобов`язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання шляхом пред`явлення документа про сплату штрафу. Тому, зважаючи на приписи абзацу третього пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК, згідно з якими у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема, початок строку відбування покарання, суд вважає за необхідне зазначити, що строк відбування кримінального покарання у виді штрафу слід рахувати саме з дня набрання вироком законної сили.

Питання щодо речових доказів необхідно вирішити відповідно до положень статті 100 КПК.

Зокрема, у постанові від 06.10.2025 (справа № 462/1067/25) ВС зазначив, що підроблений документ, визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні, не підлягає знищенню, а відповідно до пункту 7 частини дев`ятої статті 100 КПК залишається в матеріалах справи протягом усього часу його зберігання.

Саме тому суд вважає, що речовий доказ – підроблений документ слід залишити у справі.

Вирішуючи питання щодо понесених у кримінальному провадженні процесуальних витрат, суд вважає за доцільне зауважити таке.

Згідно з реченням першим частини першої статті 124 КПК у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Відповідно до частини другої статті 124 КПК у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

З наданих суду матеріалів кримінального провадження випливає, що під час досудового розслідування проведені дві судові експертизи: одна щодо довідки серії 12 ААВ № 539064, інша – щодо заяви ОСОБА_5 , поданої до ТЦК та СП для отримання відстрочки. Вище суд зазначив, що обвинувачення за статтею 336 КК за результатами судового розгляду підтверджене не було, тому ОСОБА_5 у цій частині пред`явленого обвинувачення визнаний невинуватим. Тому правові підстави для покладення на нього процесуальних витрат за проведення відповідного криміналістичного дослідження належності ОСОБА_5 підпису в заяві, поданій до ТЦК та СП, відсутні. Натомість на підставі частини другої статті 124 КПК витрати за проведення криміналістичного дослідження щодо довідки серії 12 ААВ № 539064 слід покласти на обвинуваченого.

З наданих суду матеріалів випливає, що під час досудового розслідування на речові докази, які були вилучені під час обшуку помешкання обвинуваченого, був накладений арешт.

Згідно з реченням першим абзацу першого частини першої статті 170 КПК арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Реченням другим абзацу першого частини першої статті 170 КПК визначено, що арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до речення першого частини першої статті 170 КПК завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Зі змісту частини другої статті 170 КПК випливає, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Абзацом першим частини третьої статті 170 КПК визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до речення першого частини четвертої статті 174 КПК суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

Реченням другим частини четвертої статті 174 КПК визначено, що суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

Як суд зазначив вище, довідка серії 12 ААВ № 539064 є предметом кримінального караного діяння і має бути збережена в матеріалах кримінального провадження. Тому правові підстави для скасування арешту, накладеного на неї, відсутні. Однак інші речі та документи, які були вилучені під час проведення обшуку помешкання обвинуваченого, мають бути повернуті їх законному володільцю. Відповідно арешт, накладений на них, має бути скасований.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 в пред`явленому обвинуваченні, передбаченому статтею 336 та частиною другою статті 15, частиною першою статті 32, статті 336 Кримінального кодексу України, визнати невинним і виправдати в зв`язку з недоведеністю вчинення кримінального правопорушення, в якому обвинувачується особа.

Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 358 Кримінального кодексу України та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Строк відбування призначеного покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.

Речові докази:

довідку від 23.10.2023 серії 12 ААВ № 539064 до акту огляду медико-соціальною експертною комісією Вінницького обласного МСЕК № 1 – залишити у матеріалах кримінального провадження;

опис документів, що подаються заявником для державної реєстрації; договір про надання правової допомоги № 11724 від 29.04.2024; договір оренди нежитлового приміщення від 22.12.2023; витяг з реєстру територіальних громад № 2024012447157 – повернути власнику або іншому законному володільцю.

Арешт, накладений на опис документів, що подаються заявником для державної реєстрації; договір про надання правової допомоги № 11724 від 29.04.2024; договір оренди нежитлового приміщення від 22.12.2023; витяг з реєстру територіальних громад № 2024012447157 на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 19.02.2025, – скасувати.

Стягнути із ОСОБА_5 на користь держави 5088 (п`ять тисяч вісімдесят вісім) гривень 96 копійок витрат на залучення експертів.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя:

Оригінал: reyestr.court.gov.ua