Рішення від 03 серпня 2026 р. у справі №761/5081/26 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/5081/26

Провадження № 2/761/8360/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 серпня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Аббасової Н.В.,

за участю секретаря судового засідання - Сухини А.С.,

учасників справи:

представника позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Пащенка О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця про стягнення заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 року ОСОБА_2 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця про стягнення заробітної плати.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона займала посаду завідувача гінекологічного кабінету Консультативно-діагностичної поліклініки Університетської клініки Національного медичного університету імені О.О. Богомольця. Наказом №82 від 31.01.2023 «Про дисциплінарне стягнення» до неї, у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин посадових обов`язків, що виразилося у порушенні п.п.2.10, 2,14, 2.15, 2.16 Посадової інструкції, враховуючи, що до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення, застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади завідуючого (лікаря акушера-гінеколога) гінекологічного кабінету хірургічного відділення Консультативно-діагностичної поліклініки Університетської клініки НМУ імені О.О.Богомольця згідно п.3 ч.1 ст.40 Кодексу Законів про працю України відповідно до наказу ректора Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця за №282/л від 31.01.2023 «Про звільнення ОСОБА_2 ».

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 27.02.2024 р. у цивільній справі №761/7556/23 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково, скасовано наказ ректора НМУ ім. О.О. Богомольця № 82 від 31.01.2023 р. «Про дисциплінарне стягнення ОСОБА_2 » та наказ ректора НМУ ім. О.О. Богомольця № 282/л від 31.01.2023 р. «Про звільнення ОСОБА_2 », поновлено ОСОБА_2 на посаді завідувача (лікаря-акушера-гінеколога) гінекологічного кабінету хірургічного відділення консультативно-діагностичної поліклініки Університетської клініки НМУ імені О.О.Богомольця з 01 лютого 2023 року.

Лише 14 жовтня 2024 року після ряду скарг ректор закладу вищої освіти Ю. Кучин видав наказ №3649/л, яким: - скасував наказ від 31.01.2023 №82 "Про дисциплінарне стягнення ОСОБА_2 "; скасував наказ від 31.01.2023 №282/л "Про звільнення ОСОБА_2 " у частині звільнення ОСОБА_2 з посади завідуючого (лікаря акушера - гінеколога) гінекологічного кабінету хірургічного відділення, відповідно до п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України.

Шевченківський районний суд м. Києва при прийнятті рішення по справі № 761/7556/23 не вирішив питання щодо виплати ОСОБА_2 середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Тож час вимушеного прогулу ОСОБА_2 охоплює період часу між незаконним звільненням і датою, коли рішення суду мало бути допущено до негайного виконання. Тобто, вимушеним прогулом є період із 01.02.2023 року (наступний день після звільнення) по 27.02.2024 року (день коли Відповідач мав поновити Позивача на роботі).

Відповідач, незважаючи на незаконність своїх рішень щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника та його подальше звільнення, відмовляється в добровільному порядку сплатити позивачу його заробітну плату - середній заробіток за час вимушеного прогулу, в зв`язку з чим Позивачка звернулась до суду за захистом своїх прав та просить стягнути з відповідача на свою користь 589 108,80 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та понесені позивачем судові витрати.

Ухвалою суду від 17.02.2026 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

30.03.2026 представник Відповідача подав до суду клопотання про закриття провадження у справі, обґрунтовуючи його тим, що є рішення суду, що набрало законної сили (Постанова Київського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року у справі 761/40506/24) між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 08.06.2026 клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця про стягнення заробітної плати, - залишено без задоволення.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача Пащенко О.О. в судовому засідання проти позову заперечив та просив відмовити в його задоволенні.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані по справі докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, ОСОБА_2 займала посаду завідувача гінекологічного кабінету Консультативно-діагностичної поліклініки Університетської клініки Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.

Наказом №82 від 31.01.2023 «Про дисциплінарне стягнення» до ОСОБА_2 , у зв`язку із систематичним невиконанням без поважних причин посадових обов`язків, що виразилося у порушенні п.п.2.10, 2,14, 2.15, 2.16 Посадової інструкції, враховуючи, що до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення, застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади завідуючого (лікаря акушера-гінеколога) гінекологічного кабінету хірургічного відділення Консультативно - діагностичної поліклініки Університетської клініки НМУ імені О.О.Богомольця згідно п.3 ч.1 ст.40 Кодексу Законів про працю України відповідно до наказу ректора Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця за №282/л від 31.01.2023 «Про звільнення ОСОБА_2 ».

Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 27.02.2024 р. у цивільній справі №761/7556/23 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково, скасовано наказ ректора Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця № 82 від 31.01.2023 р. «Про дисциплінарне стягнення ОСОБА_2 » та наказ ректора Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця № 282/л від 31.01.2023 р. «Про звільнення ОСОБА_2 », поновлено ОСОБА_2 на посаді завідувача (лікаря акушера-гінеколога) гінекологічного кабінету хірургічного відділення консультативно-діагностичної поліклініки Університетської клініки НМУ ім. О.О. Богомольця з 01.02.2023 р.

Відповідно до Наказу НМУ імені О.О. Богомольця №3649/л від 14.10.2024 р. «Про поновлення на роботі ОСОБА_2 » скасовано наказ №82 від 2023 року « Про дисциплінарне стягнення ОСОБА_2 » та скасовано наказ №282/л «Про звільнення ОСОБА_2 ». Поновлено ОСОБА_2 з 01.02.2023 р. на посаді завідувача (лікаря-акушера гінеколога) гінекологічного кабінету хірургічного відділення консультативно-діагностичної поліклініки Університетської клініки НМУ імені О.О. Богомольця, що підтверджується Листом Національного Медичного Університету імені О.О. Богомольця №120/21-4131 від 15.10.2024.

Постановою Київського апеляційного суду від 26.02.2025 рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 27.02.2024 у цивільній справі № 761/7556/23 - залишено без змін.

Отже, у справі № 761/7556/23 суд поновив позивачку на роботі, при цьому питання стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом на підставі статті 235 КЗпП України не вирішував.

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця листом №120/21-4205 від 22.10.2024 у відповідь на адвокатський запит від 17.03.2024 (вх. №3029 від 17.10.2024) щодо суми середнього заробітку, яка підлягає нарахуванню та виплаті ОСОБА_2 за весь час вимушеного прогулу та сплати вищевказаної суми в добровільному порядку, повідомив, що рішенням суду по справі №761/7556/23 не зобов`язано НМУ імені О.О. Богомольця здійснити виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу на користь ОСОБА_2 .

У подальшому позивачка звернулася з позовом про стягнення середнього заробітку. Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12.05.2025 у справі № 761/40506/24 позов було задоволено. Проте, постановою Київського апеляційного суду від 11.12.2025 у справі № 761/40506/24 це рішення скасовано та відмовлено в позові, зокрема з підстав пропуску тримісячного строку звернення до суду за ч. 1 ст. 233 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Водночас Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025 визнано неконституційною та такою, що втрачає чинність із дня ухвалення рішення, частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Щодо посилань відповідача на постанову Київського апеляційного суду у справі № 761/40506/24, якою було відмовлено у позові через пропуск строку, суд зазначає таке. Вказана відмова ґрунтувалася на застосуванні положень ч. 1 ст. 233 КЗпП України, які станом на час розгляду вказаної справи втратили чинність у зв`язку з їх неконституційністю. Таким чином, зміна правового регулювання та усунення обмеження в часі (скасування строків) забезпечило для позивачки право на судовий захист. Оскільки право на оплату праці та середній заробіток за час вимушеного прогулу є конституційно гарантованим правом, посилання відповідача на судові рішення, ухвалені на підставі скасованих норм, є необґрунтованими та відхиляються судом.

Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України, статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, визначеному ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною другою статті 235 Кодексу законів про працю України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відбувається тільки у разі поновлення на роботі.

Позовна вимога про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу є похідною від задоволення вимоги про поновлення на роботі, оскільки її вирішення напряму залежить від вирішення питання про поновлення на роботі, як взаємопов`язаної вимоги.

Разом із тим, позивач не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, якщо такі вимоги не розглянуті у справі про поновлення на роботі.

Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року справа № 755/12623/19.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України.

Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №755/12623/19, що узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 362/7105/15-ц (провадження № 6-1395цс16) та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеним в постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18 (провадження № К/9901/10912/19), від 05 вересня 2019 року у справі № 813/1247/17 (провадження № К/9901/49937/18), від 30 жовтня 2018 року у справі № 826/12721/17 (провадження № К/9901/37996/18).

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Установлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення із заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність повинна визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, мають кваліфікуватися ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Оскільки строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін, тому у кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Однак враховуючи наявність рішення Конституційного Суду №1-р/2025 від 11.12.2025, суд дійшов висновку, що оскільки середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України.

Статтею 27 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок).

Відповідно до підпункту «з» п. 1 Порядку, цей Порядок застосовується у випадку вимушеного прогулу.

Згідно абз. 4 п. 2 Порядку передбачено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт (абзаци 1, 2 пункту 3 Порядку).

Відповідно до пункту 4 Порядку при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Згідно з пунктом 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до пункту 2 Порядку визначено, що середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з розрахункового листа за період січень 2022 року - січень 2023 року, середньоденна заробітна плата позивачки, що відповідно до Порядку № 100 береться до уваги при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, становить 2 103,96 грн, виходячи із заробітної плати, яку мала отримати позивачка у грудні 2022 року у сумі 46 564,50 грн та у січні 2023 року у сумі 46 009,76грн та кількості робочих днів за два останні місяці, що передували звільненню - 22та 22дні відповідно.

Таким чином, за час вимушеного прогулу позивачки за період 01.02.2023 по 27.02.2024, який з врахуванням положень частини 6 статті 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якої у період дії воєнного стану не застосовуються норми статті 73 КЗпП України, становить 280 робочих дні, середній заробіток, що у зв`язку з цим підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки складає 589 108,80 грн. (2 103,96 грн. * 280 робочих дні).

При цьому у спірних правовідносинах виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Підстави для зменшення його розміру відсутні, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 308/5864/18 (провадження № 61-452св20), від 29 липня 2020 року у справі № 334/10717/14-ц (провадження № 61-9843св18), від 04 липня 2023 року у справі № 754/13157/19 (провадження № 61-16107св21).

Оплата середнього заробітку за весь час провадиться за вимушений прогул за умови, що заява про поновлення на роботі розглядалася більше одного року і в цьому не було вини працівника (частина друга статті 235 КЗпП України). При частковій вині працівника оплата вимушеного прогулу за період понад один рік може бути відповідно зменшена. Висновок суду про наявність вини працівника (не з`являвся на виклик суду, вчиняв інші дії по зволіканню розгляду справи) або її відсутність, про межі зменшення розміру виплати має бути мотивованим.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 26 листопада 2020 року у справі № 234/15372/17 (провадження 61-4998св20), від 27 травня 2022 року у справі № 344/17593/19 (провадження № 61-563св22), від 25 жовтня 2023 року у справі № 209/2875/21 (провадження № 61-1798св23), від 20 березня 2024 року у справі № 132/3064/21 (провадження № 61-4881св23).

У спірних правовідносинах не встановлено вини ОСОБА_2 у розгляді Шевченківським районним судом м. Києва справи №761/7556/23 за позовом ОСОБА_2 до Національного медичного університету імені О.О.Богомольця, третя особа - Первинна профспілкова організація співробітників Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця про скасування наказів про оголошення догани та звільнення, поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, - більше одного року. Доказів зворотного Відповідачем не надано.

За таких обставин, відсутні правові підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вини працівника у розгляді справи про поновлення на роботі понад один рік не встановлено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі №9901/407/19 вказано, що «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як заборгованість із заробітної плати та/або середній заробіток за час вимушеного прогулу, обчислюється без віднімання сум податків і зборів. Податки і збори із присудженої за рішенням суду суми заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із цієї суми при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума зменшується на суму податків і зборів. При цьому відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період у разі перебування на посаді працівник отримував би заробітну плату, із якої також відраховувались би податки і збори. Відповідно до підпункту 168.1.1. пункту 168.1. ст. 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 цього Кодексу (за загальним правилом 18 відсотків). Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи середній заробіток за час вимушеного прогулу, то ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу. Аналогічний правовий висновок зроблений Верховним Судом у подібних правовідносинах у постановах від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц та від 07 жовтня 2020 року у справі № 523/14396/19».

За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, а тому вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.02.2023 по 27.02.2024 у сумі 589 108,80 грн. з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів.

Згідно з частини 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

У відповідності до частини 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частини 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами 1, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року, принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачкою доведено обставини на які вона посилалась як на підставі позову, вимоги позовної заяви ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, а відтак позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Положеннями Закону України «Про судовий збір» визначено, що у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі позивачі звільняються від сплати судового збору. За наведених обставин, з урахуванням задоволення позову, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в сумі 5 891,08 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_2 до Національного медичного університету імені О.О.Богомольця про стягнення заробітної плати - задовольнити.

Стягнути з Національного медичного університету імені О.О.Богомольця на користь ОСОБА_2 589 108,80 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягнути з Національного медичного університету імені О.О.Богомольця на користь держави судовий збір у розмірі 5 891,08 грн.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

Національний медичний університет імені О.О.Богомольця, адреса місцезнаходження - м. Київ, бульв. Тараса Шевченка, буд. 13, код ЄДРПОУ 02010787.

Суддя: