Рішення від 02 листопада 2026 р. у справі №126/1897/26 — Бершадський районний суд Вінницької області

Суд: Бершадський районний суд Вінницької області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: дорожнього руху

Дата: 02 листопада 2026 р.

Справа: №126/1897/26

Суддя: Рудь О. Г.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 126/1897/26

Провадження № 2-а/126/24/2026

"03" листопада 2026 р. м. Бершадь

Бершадський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Рудя О.Г.

секретар Кучанська В. М.,

розглянувши в судовому засіданні в місті Бершадь адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача поліцейський 2 взводу 2 рота 2 батальйону ППП в м. Біла Церква та Білоцерківському районі УПП у Київській області ДПП капрал поліції Гудик Богдан Віталійович про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з даним позовом, в якому просить скасувати постанову серії ЕНА № 7675878 від 06.08.2026 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП, провадження в справі закрити.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 06.08.2026 поліцейським 2 взводу 2 рота 2 батальйону ППП в м. Біла Церква та Білоцерківському районі УПП у Київській області ДПП капралом поліції Гудиком Б.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7675878, якою його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП з накладенням штрафу у розмірі 340 грн. за те, що він 06.08.2026 о 08.год. 34 хв. керував транспортним засобом «Citroen Jumper», д.н.з. НОМЕР_1 , який був переобладнаний з порушенням встановлених вимог, а саме згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу кількість сидячих місць з місцем водія 9, а в наявності 13 сидячих місць з місцем водія, тим самим водій самовільно встановив додаткові місця для сидіння пасажирів, а також транспортний засіб підлягає обов`язковому технічному контролю, та своєчасно його не пройшов, чим порушив п.п. 6.8.9 ДСТУ 3649:2010, п. 31.3 а п. 31.3 б ПДР.

ОСОБА_1 не погоджується з винесеною постановою, вважає її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки постанова прийнята з грубим порушенням норм діючого законодавства України, без належних на те правових підстав, адже в транспортному засобі, яким керував позивач, встановлено не 4 додаткові місця, як зазначено в постанові, а встановлено місце відпочинку для водія (диван) і це вписано в реєстраційному талоні, при цьому є також відповідний сертифікат висновку науково-технічної експертизи про переобладнання. Крім того його транспортний засіб є легковим та не використовується для перевезення пасажирів чи вантажів з метою отримання прибутку, що виключає обов`язковість проведення технічного контролю транспортного засобу. Працівник поліції не встановив обставини справи та безпідставно притягнув позивача до відповідальності, адже ним не зафіксовано присутність пасажирів або вантажу в транспортному засобі, що могло би свідчити про використання автомобіля для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, що свідчить про відсутність правових підстав для віднесення вказаного вище транспортного засобу до категорії автомобілів, які підлягають обов`язковому технічному огляду. На підтвердження вини позивача у вчиненні вказаного порушення, до постанови не додано жодних інших належних доказів, передбачених ст. 251 КУПАП.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, при цьому подав заяву, згідно з якої, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Представник відповідача - Департаменту патрульної поліції в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, заяв, клопотань та відзив на позов не надав.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

У зв`язку із розглядом справи без участі сторін у спрощеному порядку, відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.ст. 9, 77 КАС України розгляд справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін, вільності та свободи у поданні суду доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень та доведенні перед судом їх переконливості; однак, у справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом встановлено, що 06.08.2026 поліцейським 2 взводу 2 рота 2 батальйону ППП в м. Біла Церква та Білоцерківському районі УПП у Київській області ДПП капралом поліції Гудиком Б.В. винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7675878, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП з накладенням штрафу у розмірі 340 грн. за те, що він 06.08.2026 о 08.год. 34 хв. керував транспортним засобом «Citroen Jumper», д.н.з. НОМЕР_1 , який був переобладнаний з порушенням встановлених вимог, а саме згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу кількість сидячих місць з місцем водія 9, а в наявності 13 сидячих місць з місцем водія, тим самим водій самовільно встановив додаткові місця для сидіння пасажирів, а також транспортний засіб підлягає обов`язковому технічному контролю, та своєчасно його не пройшов, чим порушив п.п. 6.8.9 ДСТУ 3649:2010, п. 31.3 а п. 31.3 б ПДР.

Згідно ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно з п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (із змінами та доповненнями).

Згідно з п. 1.3 та п. 1.9 ПДР, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Згідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення які стосуються правил дорожнього руху, зокрема ч. 1 ст. 121 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Згідно ч. 2 та ч. 4 статті 258 КУпАП визначено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі. Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту (в тому числі ч. 1 ст. 121 КУпАП). У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Частиною 5 статті 258 КУпАП не передбачені винятки щодо необхідності складання протоколу за правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху у разі заперечення особи щодо порушення.

Аналогічне положення міститься і в підпунктах 1, 2 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.

За змістом п. 1-2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Згідно зі ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію», поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевіряти документи особи, опитувати осіб, зупиняти транспортні засоби, застосовувати технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.

Відповідно до ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, також повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Стаття 9 КУпАП передбачає, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Ч. 1 ст. 121 КУпАП передбачає керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до п. 31.1 ПДР технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.

Згідно з підпунктом «а» пункту 31.3 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001, забороняється експлуатація транспортних засобів у разі їх виготовлення або переобладнання з порушенням вимог стандартів, правил і нормативів, що стосуються безпеки дорожнього руху.

Згідно підпункту «б» пункту 31.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 забороняється експлуатація транспортних засобів згідно із законодавством, якщо вони не пройшли обов`язковий технічний контроль (для транспортних засобів, що підлягають такому контролю).

Частиною 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що автомобіль - колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами і використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт. Автомобільний транспортний засіб - колісний транспортний засіб (автобус, вантажний та легковий автомобіль, причіп, напівпричіп), який використовується для перевезення пасажирів, вантажів або виконання спеціальних робочих функцій (далі - транспортний засіб). Автомобіль вантажний - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів; автомобіль легковий - автомобіль, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення пасажирів з кількістю місць для сидіння не більше ніж дев`ять з місцем водія включно.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про автомобільний транспорт» транспортні засоби за своїм призначенням поділяються на: транспортні засоби загального призначення; транспортні засоби спеціалізованого призначення; транспортні засоби спеціального призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України «Про дорожній рух» до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов`язковому технічному контролю, пройшов такий контроль.

Згідно зі ст. 33 Закону України «Про дорожній рух» технічний стан транспортних засобів, що перебувають в експлуатації, у частині, що стосується безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, має відповідати правилам, нормативам і стандартам, затвердженим у встановленому порядку. Обов`язок щодо забезпечення належного технічного стану транспортних засобів покладається на їх власників або інших осіб, які їх експлуатують, згідно з чинним законодавством.

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України «Про автомобільний транспорт» при державній реєстрації вантажних автомобілів у реєстраційних документах роблять відмітку щодо їх призначення згідно з документами виробника (вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, для аварійного ремонту, автокран, пожежний, автомобіль-мішалка, вишка розвідувальна чи бурова на автомобілі, для транспортування сміття та інших відходів, технічна допомога, автомобіль прибиральний, автомобіль-майстерня, радіологічна майстерня, автомобіль для пересувних телевізійних і звукових станцій тощо).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 35 Закону України «Про дорожній рух» транспортні засоби, що беруть участь у дорожньому русі та зареєстровані територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, підлягають обов`язковому технічному контролю відповідно до цієї статті. Обов`язковому технічному контролю не підлягають:

1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації;

2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них - із строком експлуатації до двох років.

3) технічні засоби для агропромислового комплексу, визначені Законом України "Про систему інженерно-технічного забезпечення агропромислового комплексу України".

Відповідно до п. 1 Порядку проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2012 року № 137 (далі - Порядок № 137), вказаний Порядок визначає процедуру проведення обов`язкового технічного контролю та обсяги перевірки технічного стану транспортних засобів, зареєстрованих уповноваженими органами МВС (далі - транспортні засоби), за результатами якої встановлюється їх придатність до експлуатації або неможливість експлуатації, крім таких транспортних засобів:

1) легкові автомобілі усіх типів, марок і моделей, причепи (напівпричепи) до них (крім таксі та автомобілів, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку), мотоцикли, мопеди, мотоколяски та інші прирівняні до них транспортні засоби - незалежно від строку експлуатації;

2) легкові автомобілі, що використовуються для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку, вантажні автомобілі незалежно від форми власності вантажопідйомністю до 3,5 тонни, причепи до них - із строком експлуатації до двох років.

З огляду на зазначене слідує, що обов`язковому технічному контролю підлягають, зокрема, легкові автомобілі, що використовуються саме для перевезення пасажирів або вантажів з метою отримання прибутку. Тобто, однією з визначальних обставин є мета фактичного використання автомобіля для перевезення пасажирів чи вантажів - з метою отримання прибутку.

Згідно з п.п. 15 п. 2 Порядку № 137 транспортний засіб, що використовується з метою отримання прибутку - транспортний засіб, що експлуатується юридичними, фізичними особами - підприємцями під час провадження господарської діяльності з метою отримання прибутку, фізичними особами під час виконання цивільно-правових угод з метою отримання прибутку.

Порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, таксі, легковими автомобілями на замовлення, а також обслуговування пасажирів на автостанціях і є обов`язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг (далі - замовники послуг), автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами визначено Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року № 176.

Відповідно до п. 7 Правил № 176 дія цих Правил не поширюється на перевезення, які здійснюються:

1) транспортними засобами спеціального призначення;

2) транспортними засобами, задіяними під час забезпечення обороноздатності, правопорядку та ліквідації наслідків стихійного лиха і надзвичайної ситуації;

3) службовими легковими автомобілями;

4) транспортними засобами, які належать фізичним особам і використовуються ними для задоволення власних потреб, що не має на меті отримання прибутку.

Позивач зазначає, що транспортний засіб «Citroen Jumper», д.н.з. НОМЕР_1 , використовується ним для задоволення власних потреб, що не має на меті отримання прибутку.

Суд зазначає, що факт перевезення позивачем пасажирів та вантажів та й з метою отримання прибутку відповідачем не доведений. В матеріалах справи відсутні будь які докази, наприклад пояснення учасників і свідків, висновки експертів, речові докази, дані технічних приладів/відеозасобів та інші документи, що свідчили про використання позивачем транспортного засобу саме в комерційних цілях.

За такого, суд вважає, що відповідачем не доведено, що транспортний засіб «Citroen Jumper», д.н.з. НОМЕР_1 , експлуатується позивачем для перевезення вантажів чи пасажирів під час провадження господарської діяльності з метою отримання прибутку або під час виконання цивільно-правових угод з метою отримання прибутку, а отже доводи позивача в цій частині є обґрунтованими та такими, які доводяться матеріалами справи.

Крім того, суд зауважує, що в транспортному засобі, яким керував позивач, встановлено не 4 додаткових місця, як зазначено поліцейським в постанові, а встановлено місце відпочинку для водія (диван), про що вписано в реєстраційному талоні, також зазначено у відповідному сертифікаті висновку науково-технічної експертизи про переобладнання, копії яких додані до матеріалів позову.

Натомість, суду не надано доказів, що працівником поліції при винесені оскаржуваної постанови наведені вище факти перевірялися та встановлювалися, зворотне відповідачем не доведено, відзиву не надано.

Основним критерієм, який надає можливість працівнику поліції та суду кваліфікувати дії позивача є характеристики транспортного засобу, яким керував позивач, мета використання автомобіля та, відповідно, встановлення обставини, чи підлягає керований позивачем транспортний засіб періодичному обов`язковому технічному контролю.

Стаття 69 КАС України передбачає, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку, що суд бере до уваги лише ті докази які здобуті в порядку, що не суперечить Закону.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до ст. 293 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до практики ЄСПЛ, справи про адміністративні правопорушення є кримінальними для цілей застосування Конвенції. Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Відповідач у справі зобов`язаний довести правомірність свого рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, довести факт вчинення позивачем порушення ПДР України відповідними доказами.

Положеннями ст. 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Обов`язок доказування в адміністративному судочинстві розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову.

Аналогічна правова позиція викладена Верховим Судом у постанові від 14.03.2018 р. у справі № 760/2846/17.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з врахуванням встановленого КАС України обов`язку доведення, суд прийшов до висновку про недоведеність вини позивача в скоєнні адміністративного правопорушення.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позивач не порушив Правила дорожнього руху України, а тому постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7675878 від 06.08.2026 винесена при відсутності відповідності до вимог чинного законодавства та без наявності обставин, що підтверджують вину особи.

Згідно ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи, що відповідачем не було надано жодного допустимого, достовірного та достатнього доказу, який міг би підтвердити правомірність оскаржуваної позивачем постанови, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 та скасувати оскаржену постанову та закрити справу про адміністративне правопорушення.

Разом з тим, суд вважає не необхідним вирішити питання про розподіл судових витрат.

Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З ч. 5 цієї статті визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Положенням п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» визначено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Абзацом сьомим підпункту 1, підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» зі змінами визначено, що за подання до адміністративного суду апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду; заяви про приєднання до апеляційної чи касаційної скарги на ухвалу суду підлягає сплаті судовий збір за ставкою 1 (одного) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Рішенням Конституційного Суду України № 10-р(ІІ)/2026 від 9 вересня 2026 року, який визначив таким, що відповідає Конституції України абзац сьомий підпункту 1, підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674- VI зі змінами.

Разом з тим, п. 8.3. цього рішення Конституційного Суду України №10-р(ІІ)/2026 від 09 вересня 2026 року визначеного, що Конституційний Суд України не вбачає підстав вважати, що законодавець мав намір поширити вимогу щодо сплати судового збору на інші випадки притягнення особи до адміністративної відповідальності, окрім випадку, передбаченого в пункті 5 частини другої статті 4 Закону.

Із конституційно узгодженого (конформного) тлумачення абзацу сьомого підпункту 1, підпункту 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону в системному зв`язку із приписами частини другої статті 55 Конституції України, а також із юридичними позиціями Конституційного Суду України, викладеними вище, випливає, що сплата судового збору у справах про оскарження постанов про накладення адміністративного стягнення цими приписами Закону не передбачена.

Отже, враховуючи положення ст. 152 Конституції України, п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», враховуючи оцінку Конституційного Суду України положень Закону України «Про судовий збір» щодо сплати судового збору у справах про оскарження постанов про накладення адміністративного стягнення, та позицію позивача про стягнення з відповідача сплаченого ним судового збору, суд дійшов до висновку про наявність підстав щодо повернення позивачу з Державного бюджету України сплачений ним судовий збір в сумі 1331,20 грн., який є документально підтвердженим, відповідно до квитанції № 2.801976953.1 від 14.08.2026 року.

Керуючись ст.ст. 55, 62 Конституції України, ст.ст. 12, 241-246, 268-272, 286, 293 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача поліцейський 2 взводу 2 рота 2 батальйону ППП в м. Біла Церква та Білоцерківському районі УПП у Київській області ДПП капрал поліції Гудик Богдан Віталійович про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 7675878 від 06.08.2026 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 121 КУпАП у виді штрафу в розмірі 340 грн. та закрити провадження в справі про адміністративне правопорушення.

Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України сплачений ним судовий збір в сумі 1331 грн. 20 коп., внесений відповідно до квитанції № 2.801976953.1 від 14.08.2026 року.

Рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О. Г. Рудь

Оригінал: reyestr.court.gov.ua