Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №922/1399/26 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

Суд: Касаційний господарський суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: енергоносіїв

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №922/1399/26

Суддя: Бакуліна С. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року

м. Київ

cправа № 922/1399/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. — головуючий, Кібенко О.Р., Студенець В.І.,

за участю: секретаря судового засідання – Федорченка В.М.,

позивача– не з`явились,

відповідача – Радигіна Є.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2026 (головуючий — Тарасова І.В., судді: Білоусова Я.О., Лакіза В.В.) в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення 277 419,61 грн пені

у справі №922/1399/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України"

до Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області

про стягнення 6 947 909,04 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (далі за текстом також — ТОВ "Газорозподільні мережі України") звернулося до Господарського суду Харківської області з позовом до Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (далі за текстом також — КП "Теплоенерго"), в якому просило стягнути з відповідача на свою користь суму основної заборгованості за договором розподілу природного газу від 01.07.2023 №200104СТ-1062-23 за період лютий – березень 2026 року в розмірі 6 466 038,18 грн, 308 244,01 грн пені, 30 824,40 грн трьох процентів річних, 142 802,45 грн інфляційних втрат, що загалом становить 6 947 909,04 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за цим договором щодо повної та своєчасної оплати наданих позивачем послуг.

3. Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач просив відмовити у стягненні 87 841,12 грн інфляційних втрат, 204 610,25 грн пені та 20 461,02 грн трьох процентів річних і вказував на те, що:

(1) позивач неправильно розрахував ці суми, оскільки почав нарахування з початку поточного місяця, тоді як за пунктом 6.6 договору оплата здійснюється на умовах попередньої оплати на підставі рахунка оператора ГРМ;

(2) рахунки на оплату за лютий – березень 2026 року позивач надіслав неналежним чином, зокрема на електронну пошту, яка не належить відповідачу;

(3) з підпису на рахунку від 08.01.2026 №УХФ00000879 неможливо встановити особу, яка його отримала, та її повноваження, а доказів отримання рахунку від 03.02.2026 №УХФ00001283 позивач не надав.

4. Під час розгляду справи судом першої інстанції КП "Теплоенерго" у відзиві на позовну заяву заявило клопотання про зменшення розміру пені на 99% або на інший розмір, який суд вважатиме можливим, та про відстрочення виконання рішення на один рік, в обґрунтування яких вказувало, що:

(1) у період воєнного стану відповідач є підприємством, критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, і єдиним джерелом теплопостачання в м. Лозова;

(2) основні споживачі теплової енергії відповідача — бюджетні підприємства та населення — мають постійну значну заборгованість, яка станом на 01.04.2026 становить 226 020 056 грн, з них заборгованість населення — 191 644 001 грн;

(3) обсяг заборгованості з різниці в тарифах, яка виникла на підставі вимог Закону України "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування", становить 220 663 377 грн, через що відповідач має значні збитки та перебуває у скрутному фінансовому становищі;

(4) негайне виконання рішення може призвести до збільшення суми боргу та до неможливості підтримувати технологічний процес теплопостачання аж до зупинки діяльності підприємства, а розрахуватися з позивачем відповідач зможе лише після отримання компенсацій (субвенцій) з державного бюджету на погашення різниці в тарифах;

(5) за умов, у яких працює відповідач, коли держава забороняє нараховувати його споживачам штрафні санкції та відключати їх від теплопостачання, водночас забороняючи підвищувати тарифи і не надаючи своєчасно субвенцій на покриття різниці в тарифах, його вини в несвоєчасних розрахунках з позивачем немає, тому розмір пені є неспівмірним, а три проценти річних та інфляційні втрати повністю компенсують збитки позивача від несвоєчасних розрахунків.

5. У відповіді на відзив позивач заперечував проти доводів відповідача і проти задоволення його клопотань, вказуючи на те, що:

(1) за пунктом 6.6 договору відповідач мав оплачувати послуги на умовах попередньої оплати, а рахунки на оплату позивач надіслав на електронну адресу відповідача, зазначену на офіційному сайті Лозівської міської ради;

(2) відсутні відомості, зокрема виписки з банківських рахунків, про рух коштів на рахунках відповідача, що унеможливлює висновок про відсутність у нього коштів та їх невитрачання на інші цілі;

(3) підприємства обох сторін є критичними й перебувають в однаково скрутному матеріальному становищі, тому потреби та інтереси відповідача не можуть задовольнятися за рахунок позивача, який в умовах воєнного стану також несе постійні збитки внаслідок атак ворога і має економічно необґрунтований тариф;

(4) обставини скрутного матеріального становища відповідача не є винятковими і не спростовують його вини у простроченні виконання грошового зобов`язання, оскільки в умовах збройної агресії в однаковому становищі перебувають усі підприємства;

(5) відповідач не сплатив жодних коштів у рахунок боргу, заборгованість відповідача перед позивачем залишається непогашеною за рішеннями в кількох справах, а надання відстрочки без гарантій виконання рішення призведе до невиправданого затягування виконання та порушення прав позивача.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

6. За заявою-приєднанням від 01.07.2023 №200104СТ-1062-23 КП "Теплоенерго" (споживач) приєдналося до умов публічного договору розподілу природного газу, текст якого затверджено постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі за текстом також — НКРЕКП, регулятор), від 30.09.2015 №2498 (договір розподілу).

7. За умовами договору ТОВ "Газорозподільні мережі України" (оператор ГРМ) зобов`язується надати споживачу послугу з розподілу природного газу, а споживач зобов`язується прийняти зазначену послугу та сплатити її вартість у розмірі, строки та порядку, визначені цим договором.

8. Відповідно до пункту 6.1 договору розподілу оплата вартості послуги оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим регулятором для оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем (далі — Кодекс ГРС). Величина річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ. Споживач, що не є побутовим, оплачує замовлену потужність виходячи з наявних об`єктів, зазначених у заяві-приєднанні, що є додатком до договору розподілу природного газу.

9. Відповідно до пункту 6.4 договору розподілу розрахунковим періодом є календарний місяць.

10. НКРЕКП постановою від 30.12.2023 №1944 "Про встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу для ТОВ "Газорозподільні мережі України"" встановила тариф на послуги розподілу природного газу для Харківської філії у розмірі 1,99 грн за 1 м3 на місяць (без урахування ПДВ), що відповідно складає 2,388 грн (з урахуванням ПДВ).

11. Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об`єкта (об`єктів) споживача на тариф, встановлений регулятором для відповідного оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності (пункт 6.3 договору розподілу).

12. Відповідно до пункту 6.6 договору розподілу оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим договором здійснюється споживачем, який не є побутовим, на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ. Якщо згідно із законодавством споживач має сплачувати оператору ГРМ за послуги з розподілу природного газу зі свого поточного рахунку із спеціальним режимом використання, оплата послуг розподілу природного газу здійснюється з поточного рахунку із спеціальним режимом використання споживача на поточний рахунок оператора ГРМ кожного банківського дня згідно з алгоритмом розподілу коштів, встановленим регулятором, та зараховується як плата за послуги розподілу природного газу в тому місяці, в якому надійшли кошти. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться споживачем до десятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

13. Позивач в акті приймання-передачі газу від 30.09.2025 №9795 повідомив відповідача про фактичний обсяг споживання природного газу за попередній газовий рік, а саме 13 186 573,14 м3, та одночасно повідомив, що зазначений обсяг споживання газу за замовчуванням споживача буде визначений як розмір річної замовленої потужності споживача на 2026 календарний рік, а величина потужності, що розрахована для місячної оплати, складає 1 098 881,10 м3 (13 186 573,14 : 12 = 1 098 881,10 м3).

14. Згідно з пунктом 10 глави 6 розділу VI Кодексу ГРС та пунктом 6.8 договору розподілу надання оператором ГРМ послуги з розподілу природного газу споживачу, що не є побутовим, має підтверджуватися підписаним між сторонами актом наданих послуг, що оформлюється відповідно до вимог Кодексу ГРС.

15. На виконання вимог Кодексу ГРС та договору сторони у 2026 році склали акти наданих послуг:

від 28.02.2026 №УХФ00001832, відповідно до якого у лютому 2026 року споживачу забезпечено цілодобовий доступ до розподілу 1 016 672,68 м3 природного газу, а вартість послуг склала 3 233 019,12 грн;

від 31.03.2026 №УХФ00003660, відповідно до якого у березні 2026 року споживачу забезпечено цілодобовий доступ до розподілу 1 016 672,66 м3 природного газу, а вартість послуг склала 3 233 019,06 грн.

Усього за період лютий – березень 2026 року позивач надав споживачу послуги розподілу природного газу на загальну суму 6 466 038,18 грн з урахуванням ПДВ. Відповідач підписав акти наданих послуг без зауважень.

16. Відповідно до пункту 8.2 Типового договору розподілу природного газу у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

17. Позивач направив на електронну адресу відповідача 08.01.2026 рахунок на оплату від 08.01.2026 №УХФ00000879 за розподіл природного газу за лютий 2026 року та 03.02.2026 рахунок на оплату від 03.02.2026 №УХФ00001283 за розподіл природного газу за березень 2026 року.

18. Станом на час розгляду справи судом першої інстанції відповідач заборгованість не сплатив.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

19. Господарський суд Харківської області рішенням від 25.06.2026 у справі №922/1399/26 позов задовольнив. Стягнув з КП "Теплоенерго" на користь ТОВ "Газорозподільні мережі України" суму заборгованості за договором розподілу природного газу від 01.07.2023 №200104СТ-1062-23 за період лютий – березень 2026 року у розмірі 6 466 038,18 грн, 308 244,01 грн пені, 30 824,40 грн трьох процентів річних, 142 802,45 грн інфляційних втрат та 83 374,91 грн судового збору.

20. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що:

(1) відповідач прострочив виконання зобов`язання з оплати наданих позивачем послуг на суму 6 466 038,18 грн і не надав доказів, які б спростовували суму боргу;

(2) відповідач зобов`язаний оплачувати послуги з розподілу природного газу на умовах попередньої оплати до початку розрахункового періоду на підставі рахунка оператора ГРМ, а позивач направив відповідачу рахунки на оплату за належною адресою та в установлений строк, з огляду на що доводи відповідача про неправильний розрахунок пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат є необґрунтованими;

(3) нарахування пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат не суперечить вимогам законодавства та умовам договору.

21. За змістом рішення суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені з огляду на те, що:

(1) відповідач не надав доказів існування виняткових обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій;

(2) сторони, укладаючи договір, погодили всі його істотні умови, в тому числі ціну, штрафні санкції, строк виконання, а тому відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань;

(3) підприємництво здійснюється на власний ризик, а стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта, який має самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків своїх дій, є набагато вищим порівняно зі стандартом пересічної розумної людини;

(4) станом на час розгляду справи відповідач зобов`язання за договором не виконав, а розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій не є надмірно великим;

(5) надмірне зменшення розміру пені, зокрема на 99%, фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання і призведе до порушення балансу інтересів сторін.

22. Також суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення з огляду на те, що:

(1) обов`язковість судових рішень не залежить від наявності чи відсутності у боржника коштів, а збитковість діяльності підприємства і наявність у нього кредиторської заборгованості є результатом господарської діяльності відповідача як самостійного суб`єкта господарювання;

(2) надання відстрочки може призвести до істотного порушення майнових інтересів позивача внаслідок тривалого перенесення терміну виконання зобов`язання, зокрема з огляду на інфляційні процеси;

(3) відповідач не довів належними та допустимими доказами, що саме через рік у нього з`явиться можливість погасити заборгованість.

23. Східний апеляційний господарський суд постановою від 27.08.2026 рішення Господарського суду Харківської області від 25.06.2026 у справі №922/1399/26 змінив в частині стягнення пені, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства "Теплоенерго" Лозівської міської ради Харківської області (64602, Харківська область, Лозівський район, м. Лозова, вул. Сковороди Григорія, 23, код ЄДРПОУ 38076191) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" (61109, м. Харків, вул. Безлюдівська, 1, код ЄДРПОУ 45051254) суму заборгованості за договором розподілу природного газу №200104СТ-1062-23 від 01.07.2023 за період лютий – березень 2026 року у розмірі 6 466 038,18 грн, 30 824,40 грн пені, 30 824,40 грн три проценти річних, 142 802,45 грн інфляційних втрат та 83 374,91 грн судового збору.

В іншій частині позову відмовити.".

24. Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

(1) повідомлені відповідачем обставини щодо здійснення ним господарської діяльності як підприємства критичної інфраструктури у воєнний час, в умовах встановлення для нього регульованих тарифів, які є економічно невигідними, за наявності великих сум дебіторської заборгованості з оплати його послуг населенням та бюджетними установами, які є його основними споживачами, а також заборгованості держави з компенсації різниці в тарифах, законодавчої заборони у період воєнного стану на підвищення тарифів, нарахування споживачам штрафних санкцій та їх відключення від теплопостачання підтверджено доданими до заяви доказами;

(2) ці обставини мають винятковий характер, оскільки в сукупності свідчать про вкрай несприятливі умови здійснення господарської діяльності, які не залежать від волі відповідача та вплинули на його розрахунки з позивачем;

(3) з урахуванням цього заявлений до стягнення значний розмір пені 308 244,01 грн є неспівмірним з характером вчиненого відповідачем порушення грошового зобов`язання зі сплати заборгованості за лютий та березень 2026 року, спотворить її дійсне правове призначення і перетвориться на несправедливо непомірний тягар для боржника;

(4) функцію стимулювання боржника до належної поведінки неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання, після порушення вона починає виконувати функцію майнової відповідальності, має компенсаційний характер, а стягнуті з відповідача суми інфляційних втрат і трьох процентів річних компенсують втрати позивача внаслідок прострочення сплати основного боргу;

(5) зменшення розміру пені на 99%, як про це просив відповідач, є надмірним, оскільки фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання і призведе до порушення балансу інтересів сторін, тому наявні підстави для зменшення пені до 30 824,40 грн, тобто на 90%;

(6) суд першої інстанції безпідставно послався на те, що пеню погоджено умовами укладеного між сторонами договору, оскільки частина третя статті 551 Цивільного кодексу України (далі за текстом також — ЦК) пов`язує право суду зменшити розмір неустойки саме з винятковими обставинами, безвідносно до того, має неустойка договірний характер чи встановлена законом;

(7) співвідношення розміру заявленої до стягнення пені до розміру основного боргу не спростовує того, що розмір пені 308 244,01 грн є значним і його стягнення за наведеної сукупності вкрай несприятливих умов здійснення відповідачем господарської діяльності перетвориться для нього на несправедливо непомірний тягар;

(8) невиконання відповідачем зобов`язань щодо своєчасної оплати послуг не виключає наявності виняткових випадків, які надають суду право застосувати статтю 551 ЦК, оскільки таке право стосується саме обґрунтовано заявленого розміру пені, а ступінь виконання зобов`язання оцінюється в сукупності з іншими істотними обставинами, зокрема причинами його невиконання.

25. При цьому суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для відстрочення виконання рішення з огляду на те, що:

(1) недостатність чи відсутність коштів сама по собі не є безумовною винятковою обставиною для відстрочення виконання судового рішення, а повідомлені відповідачем обставини про невідшкодування йому державою різниці в тарифах, заборгованість його споживачів, втрату майна та заборгованість з виплати заробітної плати свідчать про те, що його матеріальне становище може не покращитися, а навпаки погіршитися, тоді як доказів, які б свідчили про майбутнє покращення матеріального становища відповідача і, відповідно, про реальну можливість виконання рішення в разі надання відстрочки, не надано, а відповідач посилається на ймовірність прийняття протягом невизначеного періоду нормативно-правових актів, на підставі яких він може отримати з бюджету грошові кошти;

(2) обставина введення воєнного стану стосується обох сторін, а позивач, так само як і відповідач, є соціально значущим підприємством критичної інфраструктури, тому надання відстрочки може вплинути на його фінансову стабільність, при цьому наявність у позивача кращого фінансового становища порівняно з відповідачем сама по собі не може бути підставою для перекладення на нього негативних наслідків господарської діяльності відповідача, тим більше що позивач, як і відповідач, надає послуги за економічно невигідними тарифами;

(3) надані відповідачем докази не є належними доказами його неплатоспроможності, оскільки реальний матеріальний стан має оцінюватися в сукупності з іншими доказами, зокрема інформацією про розрахунки відповідача, доказами відсутності руху коштів за банківськими рахунками, доказами відсутності майна або його недостатності для погашення вимог кредиторів.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи

26. ТОВ "Газорозподільні мережі України" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2026 у справі №922/1399/26, а рішення Господарського суду Харківської області від 25.06.2026 у справі №922/1399/26 залишити без змін.

27. Підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції у цій справі скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом також — ГПК), зазначаючи, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах:

(1) від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 21.09.2021 у справі №910/10618/20, від 15.06.2022 у справі №922/2141/21 (щодо застосування статті 551 ЦК);

(2) від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19 (щодо застосування пункту 6 частини першої статті 3 ЦК, статті 86 ГПК).

28. Доводи скаржника зводяться до того, що:

(1) право суду зменшити неустойку пов`язане з наявністю виняткових обставин, обов`язок доведення яких покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання, а висновок суду щодо зменшення має ґрунтуватися на оцінці доказів за правилами статті 86 ГПК та на загальних засадах цивільного законодавства — справедливості, добросовісності та розумності;

(2) вирішуючи питання про зменшення пені, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, з урахуванням критеріїв, визначених пунктом 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції";

(3) підприємництво є самостійною діяльністю на власний ризик, тому за порушення договірних зобов`язань підприємство самостійно несе відповідальність і повинно вжити всіх заходів, необхідних для їх належного виконання;

(4) невиконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної оплати виключає наявність виняткових випадків, які надають суду право застосувати статтю 551 ЦК, а нарахована пеня є співмірною з розміром основного боргу та не перевищує його;

(5) доводи відповідача не є беззаперечними, а надані ним докази є неналежними доказами його неплатоспроможності, оскільки реальний майновий стан боржника має оцінюватися в сукупності з іншими доказами;

(6) введення воєнного стану не свідчить про те, що боржник не може здійснювати господарську діяльність, тоді як позивач не перебуває у кращому становищі порівняно з відповідачем, є критичним підприємством, зазнає непрогнозованих збитків унаслідок обстрілів і надає послуги за тарифами, які не відповідають його фактичним витратам;

(7) статтею 52 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" держава передбачила для відповідача додаткове фінансування для розрахунків з підприємствами — постачальниками комунальних послуг;

(8) господарські санкції спрямовані на компенсацію майнових втрат кредитора і не можуть розглядатися як спосіб отримання доходів, а тривале невиконання рішення порушує право на повагу до власності, тому зменшення пені є неприпустимим;

(9) суди, реалізуючи дискреційні повноваження, повинні забезпечити баланс інтересів сторін та не допускати фактичного звільнення від сплати штрафних санкцій без належних правових підстав, а надмірне зменшення розміру пені нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання;

(10) відповідач не надав жодного доказу існування виняткових обставин, а сторони, укладаючи договір, погодили штрафні санкції, з огляду на що відповідач погодився із передбаченою договором відповідальністю;

(11) постанова суду апеляційної інстанції не є обґрунтованою через відсутність достовірних та достатніх доказів на підтвердження викладених у ній обставин.

29. КП "Теплоенерго" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції — без змін.

30. Доводи відповідача зводяться до того, що:

(1) висновки Верховного Суду в постановах, на які посилається скаржник, не є аналогічними висновкам суду апеляційної інстанції, а скаржник не пояснює, які саме з них суд не врахував;

(2) правовідносини у справах, на які посилається скаржник, виникли з інших обставин, до запровадження воєнного стану та без урахування нормативних актів, прийнятих після цього;

(3) суд апеляційної інстанції правильно врахував, що стягнуті три проценти річних, інфляційні втрати та частина пені повністю компенсують втрати позивача від несвоєчасних розрахунків, а за умов, в яких працює відповідач, його вини в несвоєчасних розрахунках немає;

(4) позивач перебуває у кращому фінансовому становищі порівняно з відповідачем.

Позиція Верховного Суду

31. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

32. Предметом розгляду в цій справі були позовні вимоги ТОВ "Газорозподільні мережі України" про стягнення з КП "Теплоенерго" 6 466 038,18 грн основного боргу за договором розподілу природного газу від 01.07.2023 №200104СТ-1062-23, 308 244,01 грн пені, 30 824,40 грн трьох процентів річних та 142 802,45 грн інфляційних втрат.

33. Причиною звернення з касаційною скаргою стала незгода позивача з постановою суду апеляційної інстанції в частині зменшення пені з 308 244,01 грн до 30 824,40 грн.

34. Отже, предметом касаційного оскарження є постанова суду апеляційної інстанції в частині розгляду позовної вимоги про стягнення пені за несвоєчасну оплату послуг з розподілу природного газу, а саме вирішення питання правомірності зменшення пені до 30 824,40 грн та, відповідно, правомірності відмови в задоволенні вимоги про стягнення 277 419,61 грн пені у зв`язку з її зменшенням на 90%, тоді як в іншій частині постанову суду апеляційної інстанції не оскаржено, тому згідно з частиною першою статті 300 ГПК в касаційному порядку вона не переглядається.

35. Згідно зі статтею 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

36. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК).

37. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 ЦК у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

38. Частина перша статті 549 ЦК визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

39. Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 549 ЦК пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

40. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина перша статті 550 ЦК).

41. Перевіривши здійснений позивачем на підставі пункту 8.2 Типового договору розподілу природного газу (пункт 16 цієї постанови) розрахунок пені в розмірі 308 244,01 грн, суд першої інстанції визнав його таким, що не суперечить вимогам законодавства та умовам договору, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, проте, на відміну від суду першої інстанції, вважав за можливе зменшити розмір пені, що підлягає стягненню, до 30 824,40 грн.

42. Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

43. Аналіз норм частини першої статті 550 та частини третьої статті 551 ЦК свідчить, що кредитор, вимагаючи стягнення неустойки, не зобов`язаний доводити наявність збитків, тоді як зменшення неустойки, розмір якої встановлено договором або законом, є правом суду, яке він може реалізувати лише за наявності обставин, з якими частина третя статті 551 ЦК пов`язує таке право.

44. Велика Палата Верховного Суду в пункті 8.25 постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18 виснувала, що "право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві".

45. Визначаючи, які обставини можуть бути підставою для зменшення неустойки, Верховний Суд у пункті 48 постанови від 14.07.2021 у справі №916/878/20 виснував, що "при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК та ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними".

46. До таких обставин Верховний Суд відніс, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, тривалість прострочення, наслідки порушення зобов`язання для кредитора, поведінку боржника і кредитора, майновий стан кредитора та боржника, а також майнові та інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу, зазначивши у пункті 49 тієї самої постанови, що "закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення".

47. У постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, переглядаючи судові рішення про зменшення пені, нарахованої за невиконання у строк робіт за договором закупівлі робіт з виготовлення (ремонту) обладнання, виснувала, що:

"в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України" (пункт 7.43);

"у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер" (пункт 7.29);

"розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер" (пункт 7.42).

48. У пунктах 8.32.2, 8.33 постанови від 05.09.2023 у справі №907/583/22 Верховний Суд виснував, що "зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень", а тому "питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії".

49. Як зазначив Верховний Суд у пункті 8.33.1 постанови від 05.09.2023 у справі №907/583/22, подібну за змістом правову позицію викладено, зокрема, в постановах від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19 та від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, на які посилається скаржник.

50. Такого самого підходу Верховний Суд дотримався в постанові від 07.06.2022 у справі №904/5858/20 (904/4630/21), погодившись у пункті 29.1 тієї постанови з висновком судів про те, що "зменшення/залишення без зміни розміру штрафних санкцій є правом, а не обов`язком суду, тому рішення щодо зменшення/залишення без зміни розміру штрафних санкцій має прийматись у кожній справі окремо, з урахуванням встановлених судами обставин та наданих учасниками справи доказів".

51. Вказані висновки Верховний Суд застосував у постанові від 03.12.2024 у справі №909/321/24, зазначивши також, що "усі наведені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі".

52. Цей висновок Верховний Суд застосував у постановах від 25.02.2026 у справі №922/1280/25 (пункт 78), від 08.04.2026 у справі №920/960/24 (пункт 49) та від 07.05.2026 у справі №922/2696/25 (пункт 56), зокрема вирішуючи питання про зменшення неустойки за несвоєчасну оплату природного газу, поставленого оператору газорозподільної системи, та за несвоєчасну оплату наданих послуг.

53. Отже, з наведених висновків Верховного Суду вбачається, що зменшення неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК є правом суду, яке він реалізує на власний розсуд, який, у свою чергу, обмежений тим, що сторона, яка посилається на підстави для зменшення неустойки, повинна їх довести незалежно від того, прямо передбачені вони законом чи мають індивідуальний характер, а суд має встановити такі підстави та оцінити їх на предмет підтвердженості й обґрунтованості в порядку, передбаченому статтею 86 ГПК. Саме від встановлених у такий спосіб обставин залежать як можливість зменшення неустойки, так і розмір, до якого суд її зменшує.

54. Відтак висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК, пункту 6 частини першої статті 3 ЦК та статті 86 ГПК, викладені в постановах, на які посилається скаржник, узгоджуються з наведеними вище висновками: зменшення неустойки є правом суду, яке він реалізує за наслідками оцінки доведених боржником підстав для зменшення та заперечень кредитора, а результат застосування цих висновків, зокрема розмір, до якого суд зменшує неустойку, залежить від обставин, установлених у кожній конкретній справі.

55. У цій справі суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені, оскільки дійшов висновку, що відповідач не довів існування виняткових обставин, а сторони, укладаючи договір, погодили розмір відповідальності за прострочення оплати (пункт 21 цієї постанови).

56. Натомість суд апеляційної інстанції, частково задовольнивши це клопотання, зменшив заявлений позивачем розмір пені до 30 824,40 грн, оскільки вважав, що наведені відповідачем обставини підтверджено доказами, такі мають винятковий характер і зумовлюють неспівмірність заявленої до стягнення пені характеру порушення.

57. Реалізуючи у такий спосіб право на зменшення неустойки в межах поданого відповідачем клопотання та заперечень позивача на нього, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

(1) обставини, на які посилався відповідач, а саме здійснення ним господарської діяльності як підприємства критичної інфраструктури у воєнний час, регульовані економічно невигідні тарифи, значна дебіторська заборгованість населення та бюджетних установ, заборгованість держави з компенсації різниці в тарифах, законодавча заборона підвищення тарифів, нарахування споживачам штрафних санкцій та їх відключення від теплопостачання, підтверджено доданими до заяви доказами;

(2) ці обставини в сукупності мають винятковий характер, оскільки не залежать від волі відповідача та вплинули на його розрахунки з позивачем;

(3) заявлений до стягнення розмір пені є неспівмірним з характером порушення зобов`язання щодо оплати послуг за два місяці, а після порушення зобов`язання неустойка має компенсаційний характер, тоді як втрати позивача внаслідок прострочення компенсують стягнуті в повному обсязі три проценти річних та інфляційні втрати;

(4) зменшення пені на 99%, як просив відповідач, є надмірним, тому стягненню підлягає пеня в сумі 30 824,40 грн.

58. Такий підхід суду апеляційної інстанції до вирішення питання про зменшення неустойки узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними в пунктах 44– 54 цієї постанови, чого скаржник у межах наведених ним доводів та визначеної підстави касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК) не спростовує.

59. Не спростовує скаржник і висновків суду апеляційної інстанції, який, відхиляючи мотиви суду першої інстанції про погодження сторонами розміру відповідальності, виходив з того, що частина третя статті 551 ЦК пов`язує право суду зменшити розмір неустойки саме з винятковими обставинами безвідносно до того, має неустойка договірний характер чи встановлена законом, що узгоджується з висновком Верховного Суду, який у пункті 56 постанови від 08.04.2026 у справі №920/960/24, відхиляючи аналогічні такому мотивуванню суду доводи скаржника, зауважив, що "обов`язковість договору та обізнаність відповідача як особи, яка допустила його неналежне виконання, за що договором передбачена відповідальність у вигляді нарахування штрафу та пені, жодним чином не нівелює право суду зменшити розмір санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила відповідне зобов`язання".

60. Відхиляючи заперечення позивача про те, що невиконання відповідачем зобов`язання виключає наявність виняткових випадків, а пеня співмірна з основним боргом, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ступінь виконання зобов`язання оцінюється в сукупності з іншими істотними обставинами, зокрема причинами його невиконання, а співвідношення пені з основним боргом не спростовує того, що за встановленої сукупності обставин стягнення пені в заявленому розмірі перетвориться для відповідача на несправедливо непомірний тягар, що також узгоджується з висновком Верховного Суду про те, що ступінь виконання зобов`язання боржником є однією з обставин, які суд враховує, вирішуючи питання про зменшення неустойки (пункт 46 цієї постанови).

61. Тобто суд апеляційної інстанції оцінив і з наведенням відповідного мотивування відхилив як заперечення позивача про невиконання відповідачем зобов`язання та співмірність пені з основним боргом, так і мотив суду першої інстанції про погодження сторонами розміру відповідальності, тоді як скаржник, не спростовуючи такого мотивування по суті, у касаційній скарзі лише дублює ці доводи з посиланням на правові висновки Верховного Суду, викладені в наведених ним постановах.

62. При цьому Суд враховує, що жодна з постанов, на які скаржник посилається в контексті таких доводів, не містить висновку про те, що погодження сторонами розміру відповідальності, невиконання грошового зобов`язання чи співвідношення пені з основним боргом самі по собі виключають право суду на зменшення неустойки.

63. Навпаки, у постанові від 06.11.2019 у справі №917/1638/18 Верховний Суд, залишаючи без змін зменшення пені, виходив з того, що фінансовий стан боржника не був єдиною підставою для такого зменшення та був оцінений судами в сукупності з іншими обставинами (пункти 18, 22 тієї постанови), а в пункті 5.21 постанови від 15.06.2022 у справі №922/2141/21 звернув увагу на погодження сторонами штрафних санкцій, оцінюючи цю обставину в сукупності з іншими, зокрема з тим, що спірні відносини стосувалися забезпечення обороноздатності країни, а суди не оцінили доводів прокурора, який заперечував проти зменшення неустойки, а не як таку, що сама по собі виключає її зменшення.

64. Доводи скаржника про здійснення підприємницької діяльності на власний ризик, які він також наводив у запереченнях проти клопотання відповідача, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для зменшення пені, оскільки самостійна відповідальність суб`єкта господарювання за порушення зобов`язань не позбавляє суд права на зменшення неустойки за наявності встановлених і доведених обставин, передбачених частиною третьою статті 551 ЦК.

65. Стверджуючи, що зменшення пені на 90% нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, порушує баланс інтересів сторін і фактично звільняє відповідача від сплати штрафних санкцій, скаржник посилається на висновки Верховного Суду про те, що, реалізуючи дискреційні повноваження щодо зменшення штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав, викладені у постановах, у яких Верховний Суд погодився зі зменшенням неустойки:

(1) на 50% — з огляду на те, що боржник є комунальним підприємством, змушеним надавати послуги з теплопостачання за вартістю, нижчою від її собівартості, різницю в тарифах йому з бюджету не відшкодовано, він частково сплачував заборгованість, а кредитор не надав доказів понесення збитків, визнавши водночас таким, що нівелює мету існування неустойки, зменшення пені саме на 99% (постанова від 04.02.2020 у справі №918/116/19, пункти 8.13– 8.15);

(2) на 50% — з огляду на те, що прострочення поставки товару виникло з об`єктивних причин, яких боржник намагався уникнути, зобов`язання виконано повністю, збитків кредитору не завдано, а пеню та штраф боржник частково сплатив (постанова від 19.02.2020 у справі №910/1199/19, пункт 8.8);

(3) на 90% — з огляду на відсутність підстав для висновку про те, що порушення зобов`язання мало наслідком значні збитки для кредитора, зазначивши, що за обставин тієї справи таке зменшення не призводить до нівелювання значення неустойки (постанова від 26.05.2020 у справі №918/289/19, пункт 8.39);

(4) на 95% — з огляду на те, що графік поставки товару змістився з незалежних від боржника обставин, зокрема внаслідок прострочення кредитора (постанова від 21.09.2021 у справі №910/10618/20, пункти 5.46, 5.47).

66. Тобто в кожній з цих справ зменшення неустойки та розмір, до якого її було зменшено, з чим погодився Верховний Суд, були обумовлені її конкретними обставинами, що узгоджується з практикою Верховного Суду, за якою розмір, до якого суд зменшує неустойку, має індивідуально-оціночний характер (пункти 47, 53 цієї постанови).

67. Саме з цього і виходив суд апеляційної інстанції у цій справі, відмовляючи відповідачу у зменшенні пені на 99% та зменшуючи її на 90% з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені в наведених постановах, та зазначивши, що надмірне зменшення неустойки нівелює мету її існування і порушить баланс інтересів сторін.

68. Натомість скаржник, не погоджуючись з таким зменшенням, апелює лише до відсотка, на який суд апеляційної інстанції зменшив пеню, і за текстом касаційної скарги у межах визначеної ним підстави касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК) з посиланням на правові висновки Верховного Суду не обґрунтовує, яким чином визначена судом апеляційної інстанції з урахуванням встановлених у цій справі обставин сума пені в розмірі 30 824,40 грн не узгоджується з компенсаційним характером неустойки та свідчить про звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання.

69. У контексті наведеного Суд враховує, що об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, розкриваючи значення відсотка, на який суд зменшує неустойку, у пункті 7.31 постанови від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 виснувала, що "переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки", зазначивши водночас, що "законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати".

70. З огляду на цей висновок Верховний Суд у постанові від 25.02.2026 у справі №922/1280/25 відхилив аналогічні доводи кредитора про те, що зменшення штрафних санкцій на 90% нівелює інститут відповідальності, оскільки той не довів, що, виходячи з конкретних обставин вказаної справи, визначена судом першої інстанції сума пені та штрафу (без апелювання до розміру процентів, на який суд їх зменшив) не узгоджується з компенсаційним характером неустойки, головною метою якої є саме стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання, а не збагачення кредитора за рахунок боржника (пункти 80– 84).

71. Отже, посилаючись лише на відсоток, на який суд апеляційної інстанції зменшив пеню, скаржник не обґрунтовує неправомірності такого зменшення, а саме визначення судом розміру пені без урахування встановлених у цій справі обставин і заперечень позивача, а відтак і неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах, на які він посилається.

72. Зменшивши пеню на 90%, а не на 99%, як просив відповідач, і зберігши стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат у повному обсязі, суд апеляційної інстанції забезпечив баланс інтересів сторін і не звільнив відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, чого скаржник у межах наведених ним доводів та визначеної підстави касаційного оскарження не спростовує.

73. Посилаючись на постанову від 24.09.2020 у справі №915/2095/19, скаржник наводить висновок про необхідність забезпечити баланс інтересів сторін і не допускати фактичного звільнення від сплати штрафних санкцій, тоді як зміст вказаної постанови свідчить, що такий висновок викладений у пункті 8.18 постанови від 04.02.2020 у справі №918/116/19, який у постанові від 24.09.2020 у справі №915/2095/19 Верховний Суд навів у контексті аналізу подібності правовідносин у цих справах, зазначивши, що постанову у справі №918/116/19 ухвалено хоча й за схожого правового регулювання, але за іншої фактично-доказової бази, а у справі №915/2095/19 суди зменшили пеню на 80% за наслідками оцінки її обставин, внаслідок чого дійшов висновку про неподібність правовідносин у цих справах і закрив касаційне провадження в частині, що стосувалася зменшення пені.

74. При цьому Суд враховує, що доводи скаржника про неврахування висновку щодо стимулювальної функції неустойки (постанова від 15.06.2022 у справі №922/2141/21) також не спростовують висновків суду апеляційної інстанції щодо компенсаційного характеру неустойки, оскільки суд апеляційної інстанції оцінив цю функцію, зазначивши, що стимулювання боржника до належної поведінки неустойка забезпечує до моменту порушення зобов`язання, а після порушення вона виконує функцію майнової відповідальності і має компенсаційний характер.

75. Посилання ж скаржника на те, що тривале невиконання рішення порушує право на повагу до власності, стосуються виконання судового рішення, а не розміру відповідальності за порушення зобов`язання, тоді як компенсаційний характер неустойки, на який скаржник посилається, стверджуючи, що господарські санкції не можуть бути для кредитора способом отримання доходів, суд апеляційної інстанції врахував, визначаючи розмір пені, що підлягає стягненню (пункт 57 цієї постанови).

76. Доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції його інтересів як кредитора, які фактично відтворюють мотиви, з яких той самий суд відмовив відповідачу у відстроченні виконання рішення (пункт 25 цієї постанови), зокрема про те, що надані відповідачем докази не є належними доказами неплатоспроможності, воєнний стан стосується обох сторін, а позивач сам є підприємством критичної інфраструктури, яке зазнає збитків і надає послуги за тарифами, що не відповідають його витратам, зводяться до незгоди з оцінкою, яку суд апеляційної інстанції надав обставинам і доказам у межах наданих йому повноважень, тоді як переоцінка таких обставин і доказів виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

77. При цьому в аспекті таких доводів Суд враховує, що у постанові від 08.04.2026 у справі №920/960/24, відхиляючи доводи кредитора про те, що сторони перебувають у рівнозначному становищі, а несвоєчасність оплати перешкоджає виконанню покладених на нього державою обов`язків, Верховний Суд зазначив, що наведене "не свідчить про перекладання ризиків відповідача на позивача, як про це в аспекті наведеного вказує скаржник, адже останній як і відповідач здійснює свою підприємницькою діяльність на власний ризик" (пункт 69), а також "не може свідчити про неврахування судами попередніх інстанцій балансу інтересів сторін, зокрема з огляду на визначені судом першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, суми пені та штрафу, які в результаті їх зменшення підлягають стягненню з відповідача на користь позивача" (пункт 70).

78. У постанові від 25.02.2026 у справі №922/1280/25, відхиляючи доводи кредитора — оператора газотранспортної системи про неврахування покладених на нього державою обов`язків, Верховний Суд зазначив, що "оцінивши в межах наданих їм дискреційних повноважень наведені як відповідачем, так і позивачем доводи, та надані ними на їх підтвердження докази, суди попередніх інстанцій з огляду на індивідуальний характер визначених (встановлених) саме у цій справі обставин дійшли висновку про часткове задоволення заявлених позивачем вимог про стягнення пені та штрафу (про наявність підстав для їх зменшення) з врахуванням балансу інтересів обох сторін, що, в свою чергу, свідчить про те, що суди очевидно врахували інтереси як позивача, так і відповідача, а отже і їх соціальне та оборонне значення, зокрема в умовах збройної військової агресії проти України, хоча безпосередньо не посилалися на ці обставини за змістом оскаржуваних рішень" (пункт 91).

79. Отже, з наведених висновків вбачається, що доводи кредитора про рівнозначність становища сторін та про покладені на нього державою обов`язки не свідчать про неврахування судом його інтересів, якщо суд, оцінивши доводи обох сторін, визначив розмір неустойки з урахуванням балансу їх інтересів, навіть якщо безпосередньо на ці обставини не посилався.

80. Не доводять неврахування судом апеляційної інстанції інтересів позивача і посилання скаржника на постанову від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, у якій Верховний Суд передав справу на новий розгляд, зокрема, через те, що суди не надали оцінки доводам кредитора, який заперечував проти зменшення неустойки, адже у цій справі суд апеляційної інстанції оцінив і вмотивовано відхилив заперечення позивача про співмірність пені з основним боргом і про невиконання відповідачем зобов`язання (пункт 24 цієї постанови), а доводи позивача про його статус як підприємства критичної інфраструктури та про вплив зменшення пені і відстрочення на його фінансову стабільність, які той наводив одночасно щодо обох клопотань відповідача, оцінив, вирішуючи питання про відстрочення виконання рішення (пункт 25 цієї постанови), а визначаючи розмір пені, забезпечив баланс інтересів сторін (пункт 72 цієї постанови).

81. Мотиви, з яких суд апеляційної інстанції відмовив у відстроченні виконання рішення (пункт 25 цієї постанови), не суперечать його висновкам щодо наявності підстав для зменшення пені з огляду на таке.

82. Відповідно до абзацу першого частини третьої статті 331 ГПК підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

83. Аналіз наведеної норми та частини третьої статті 551 ЦК свідчить, що питання про відстрочення виконання рішення є відмінним від питання про зменшення неустойки, оскільки суд перевіряє різні обставини: вирішуючи питання про відстрочення виконання рішення, суд з`ясовує, чи існують обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, і чи з`явиться в боржника можливість виконати рішення в майбутньому; натомість, вирішуючи питання про зменшення неустойки, суд оцінює, чи співмірний її розмір наслідкам порушення зобов`язання з урахуванням причин прострочення та інших обставин, які мають істотне значення. На відмінність цих питань звернув увагу і Верховний Суд у постанові від 08.04.2026 у справі №920/960/24 (пункт 60).

84. Отже, висновки суду апеляційної інстанції про те, що відповідач не довів неплатоспроможності та майбутнього покращення свого матеріального становища, а воєнний стан стосується обох сторін, стосуються можливості виконання рішення, а не співмірності пені наслідкам порушення зобов`язання.

85. Вирішуючи питання про відстрочення, суд апеляційної інстанції не заперечив існування обставин, на які посилався відповідач, зокрема невідшкодування йому різниці в тарифах і заборгованості споживачів, а, навпаки, визнав, що через них становище відповідача може погіршитися, тому висновки суду в обох частинах ґрунтуються на одній фактичній основі і не суперечать його висновку про те, що ці обставини вплинули на розрахунки з позивачем та зумовлюють неспівмірність заявленої пені характеру порушення.

86. Не свідчить про протилежне і зазначене судом апеляційної інстанції під час вирішення питання про відстрочення виконання рішення про те, що краще фінансове становище позивача саме по собі не може бути підставою для перекладення на нього негативних наслідків господарської діяльності відповідача (пункт 25 цієї постанови), адже, зменшуючи пеню, суд стягнув з відповідача основний борг, три проценти річних, інфляційні втрати та частину пені, тобто не переклав на позивача наслідки прострочення, а визначив розмір відповідальності за прострочення з урахуванням його причин, що відповідає частині третій статті 551 ЦК.

87. Посилання скаржника на статтю 52 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік", якою, на його думку, держава передбачила для відповідача додаткове фінансування, також не спростовують таких висновків суду апеляційної інстанції, оскільки ця норма визначає розподіл податку на доходи фізичних осіб між державним бюджетом і бюджетами територіальних громад у 2026 році та напрями використання частини додаткових надходжень бюджетів територіальних громад, зокрема на першочергове погашення заборгованості з різниці в тарифах, і сама по собі не свідчить про те, що відповідач отримав такі кошти та мав змогу своєчасно розрахуватися з позивачем, зокрема з огляду на те, що суди попередніх інстанцій не встановлювали обставин отримання відповідачем коштів за рахунок цих надходжень, а суд апеляційної інстанції, оцінюючи посилання відповідача на можливе отримання бюджетного фінансування, виходив з того, що воно має лише ймовірний характер, тоді як встановлення таких обставин виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

88. Посилання скаржника на пункт 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 (пункт 28 цієї постанови) Суд відхиляє, оскільки викладені в ній роз`яснення не є правовими висновками Верховного Суду щодо застосування норми права, а тому не охоплюються визначеною скаржником підставою касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК).

89. Доводи скаржника про те, що постанова суду апеляційної інстанції не є обґрунтованою через відсутність достовірних та достатніх доказів на підтвердження викладених у ній обставин, зводяться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом апеляційної інстанції, що виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції.

90. При цьому Суд враховує, що в межах визначеної підстави касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК) скаржник не довів неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду щодо застосування статті 86 ГПК (пункти 48, 49, 58 цієї постанови), а порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин справи, не визначив як окрему підставу касаційного оскарження за пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

91. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

92. Згідно з частинами першою, другою статті 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення — без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

93. Оскільки суд апеляційної інстанції, вирішуючи питання про зменшення пені, правильно застосував частину третю статті 551 ЦК та статтю 86 ГПК з урахуванням висновків Верховного Суду щодо їх застосування, на які посилався скаржник, Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині — без змін.

Розподіл судових витрат

94. За загальним правилом статті 129 ГПК у зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, судовий збір за її подання покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" в особі Харківської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Газорозподільні мережі України" залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 27.08.2026 у справі №922/1399/26 в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення 277 419,61 грн пені залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді О.Р. Кібенко

В.І. Студенець

Оригінал: reyestr.court.gov.ua