Постанова від 03 листопада 2026 р. у справі №916/3264/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

Суд: Касаційний господарський суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: енергоносіїв

Дата: 03 листопада 2026 р.

Справа: №916/3264/24

Суддя: Бакуліна С. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2026 року

м. Київ

cправа № 916/3264/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. – головуючий, Кібенко О.Р., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання: Федорченка В.М.,

прокурора – Батюк І.В.,

позивача 1 – Рогозинського В.І.,

позивача 2 – Ковальчука Р.М.,

відповідача – Швець К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії"

на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 (головуючий суддя – Таран С.В., судді: Богатир К.В., Поліщук Л.В.)

у справі №916/3264/24

за позовом керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії"

про визнання недійсними додаткових угод та стягнення 17 315 020,50 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1. Керівник Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (далі за текстом також – прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі за текстом також – Міноборони) та Одеського квартирно-експлуатаційного управління (далі за текстом також – Одеське КЕУ), найменування якого на Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса (далі за текстом також – КЕВ м. Одеса) суд апеляційної інстанції змінив ухвалою від 05.03.2025, до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" (далі за текстом також – ТОВ "Оператор енергії"), в якому просив:

- визнати недійсними додаткові угоди від 27.07.2021 №1, від 18.08.2021 №2, від 20.08.2021 №3, від 01.09.2021 №4, від 24.09.2021 №5, від 11.10.2021 №6, від 16.11.2021 №7, від 23.11.2021 №8, від 28.12.2021 №9 та від 12.01.2022 №10 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 05.04.2021 №37, укладеного між ТОВ "Оператор енергії" та КЕВ м. Одеса;

- стягнути з відповідача на користь Одеського КЕУ грошові кошти у розмірі 17 315 020,50 грн.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор стверджує, що спірними у цій справі додатковими угодами незаконно, тобто за відсутності належного документального підтвердження коливання ціни товару на ринку, збільшено ціну вказаного договору, укладеного в межах процедури проведення державних закупівель, та, як наслідок, зменшено обсяг товару, який підлягав поставці на підставі останнього.

3. Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави, прокурор зазначає, що:

(1) укладення спірних додаткових угод порушує інтереси держави у сфері використання бюджетних коштів, а військові формування Одеського гарнізону внаслідок їх укладення фактично отримали менше електричної енергії за значно вищою ціною;

(2) Міноборони є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, постачання їм ресурсів у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням;

(3) Одеське КЕУ є бюджетною установою державної форми власності, структурним підрозділом Збройних Сил України, що фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, тому збитки, яких йому завдано, є безпосередньою шкодою економічним інтересам держави;

(4) Міноборони як орган, уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, та Одеське КЕУ як сторона оспорюваного правочину є органами, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах, проте вони, отримавши повідомлення прокурора, до суду не звернулися.

4. Заперечуючи проти позову, відповідач стверджував, що:

(1) у прокурора відсутні підстави для представництва інтересів держави в особі Одеського КЕУ, яке не є суб`єктом владних повноважень;

(2) прокурор визначив неналежний склад відповідачів, оскільки Одеське КЕУ є стороною договору та спірних додаткових угод;

(3) прокурор обрав неналежний спосіб захисту, зокрема, заявивши вимогу про стягнення коштів на користь Одеського КЕУ;

(4) стаття 1212 Цивільного кодексу України (далі за текстом – ЦК) до спірних правовідносин не застосовується;

(5) ціну електричної енергії було збільшено правомірно з огляду на її коливання на ринку.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

5. КЕВ м. Одеса провів відкриті торги щодо закупівлі 24 669 603 кВт*год електричної енергії (ДК 021:2015:09310000-5 "Електрична енергія") з терміном постачання до 31.12.2021 (ідентифікатор закупівлі UA-2021-03-29-007180-b).

6. За результатами проведення електронного аукціону переможцем процедури відкритих торгів визначено ТОВ "Оператор енергії" з ціновою пропозицією у розмірі 56 000 000 грн (з ПДВ).

7. 05.04.2021 КЕВ м. Одеса (споживач) та ТОВ "Оператор енергії" (постачальник) уклали договір про постачання електричної енергії споживачу №37 (далі за текстом – договір).

8. За умовами пунктів 1.1, 1.2 договір є публічним договором, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу і укладається з урахуванням Цивільного кодексу України. Умови договору розроблені відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі", Закону України "Про ринок електричної енергії" та Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 14.03.2018 №312, і є однаковими для всіх споживачів.

9. За договором постачальник продає електричну енергію (активну) за кодом CPV за ДК 021:2015-09310000-5 "Електрична енергія" споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, підключених до електричних мереж у точках приєднання згідно з переліком (додаток №3), а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору (пункт 2.1 договору).

10. Пунктом 3.3 договору передбачено, що постачальник не має права вимагати від споживача будь-якої іншої плати за електричну енергію, що не визначена в комерційній пропозиції, яка є додатком №2 до договору.

11. Згідно з пунктами 5.1– 5.3 договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, визначеними відповідно до такого механізму: на момент підписання договору ціна (тариф) на постачання електричної енергії дорівнює ціні, з якою постачальник переміг на торгах. Надалі ціна (тариф) може змінюватися виключно за згодою сторін. Сторона, яка має бажання змінити ціну (тариф), зобов`язана направити другій стороні мотивовану письмову пропозицію. Сторона не має права відмовитися від виконання договору через незгоду другої сторони зі зміною ціни (тарифу), якщо їй не направлялась мотивована пропозиція або мотивація була безпідставною. Загальна вартість договору на момент його укладення становить 56 000 000 грн, у тому числі ПДВ 9 333 333,33 грн. Спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Інформація про діючу ціну електричної енергії має бути розміщена на офіційному вебсайті постачальника не пізніше ніж за 20 днів до початку її застосування із зазначенням порядку її формування.

12. Договір укладається на строк, зазначений у комерційній пропозиції, яку обрав споживач, і набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви-приєднання (додаток №1 до договору) та сплати рахунку (квитанції) постачальника (пункт 12.1 договору).

13. Пунктом 13.7 договору визначено, що у випадку коливання ціни електричної енергії на ринку в бік збільшення постачальник має право письмово звернутися до споживача з відповідною пропозицією. Така пропозиція в кожному окремому випадку, коли на ринку відбувається об`єктивне коливання ціни за одиницю товару в бік збільшення, повинна бути обґрунтована і документально підтверджена. Разом з письмовою пропозицією постачальник надає документ (або документи), що підтверджує збільшення середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару в тих межах/розмірах, на які постачальник пропонує змінити ціну. Такий документ повинен містити дані щодо середньоринкової ціни (діапазону цін тощо) за одиницю товару на день укладення договору (допускається документальне підтвердження середньоринкової ціни в діапазоні з моменту укладення договору до надання пропозиції постачальником) та на момент письмового звернення постачальника щодо збільшення ціни. Документ має бути наданий у формі належним чином оформленої довідки/інформації (в оригіналі або нотаріально засвідченій копії), виданої Торгово-промисловою палатою України, регіональною торгово-промисловою палатою або органами державної статистики. У випадку прийняття споживачем рішення про внесення змін до договору шляхом укладення додаткової угоди щодо зміни ціни до розрахунку ціни за одиницю товару приймається ціна, визначена сторонами в момент укладення договору (з урахуванням внесених раніше змін, якщо такі мали місце). При цьому ціна за одиницю товару може бути збільшена на відсоток коливання ціни на ринку такого товару, але не більше ніж на 10%. Наступне підвищення ціни можливе лише за результатами коливання ціни на ринку з моменту укладення останньої додаткової угоди на підвищення ціни за одиницю товару. У будь-якому випадку підвищення ціни за одиницю товару здійснюється з урахуванням вимог пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

14. Додатком №1 до договору є заява-приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу.

15. Додатком №2 до договору є комерційна пропозиція. У ній вказано, що загальний обсяг постачання електричної енергії становить 24 669 603 кВт*год, а договір діє до 31.12.2021 і може бути пролонгований на 20% від його суми на початок 2022 року. Ціна електричної енергії, погоджена сторонами при укладенні договору, становила 2,27 грн за 1 кВт*год.

16. Надалі КЕВ м. Одеса та ТОВ "Оператор енергії" уклали низку додаткових угод до договору, а саме:

додаткову угоду від 27.07.2021 №1, якою з посиланням на підвищення ринкової ціни на електричну енергію збільшено ціну на електричну енергію з 01.07.2021 до 2,428536 грн (з ПДВ) за 1 кВт*год та зменшено загальний обсяг електричної енергії за договором до 23565493,4862 кВт*год;

додаткову угоду від 18.08.2021 №2, в якій з посиланням на зміну середньозваженої ціни електричної енергії на ринку "на добу наперед" (РДН) у бік збільшення, яка склалася з 05.04.2021 та 16.07.2021, та порівняння між вказаними періодами з 1330,20 грн без ПДВ до 1736,07 грн без ПДВ за 1 МВт*год, що підтверджується ціновою довідкою від 02.08.2021 №1751-1/21, яка видана Харківською торгово-промисловою палатою Торгово-промислової палати України і відповідно до якої середньозважена ціна на РДН на закупівлю електричної енергії зросла на 6,50%, узгоджено збільшення ціни на електричну енергію з 01.08.2021 до 2,56 грн (з ПДВ) за 1 кВт*год та зменшення загального обсягу електричної енергії за договором до 22849830,1992 кВт*год;

додаткову угоду від 20.08.2021 №3, якою у зв`язку із внесенням змін до постанови НКРЕКП від 08.04.2020 №766 постановою НКРЕКП від 30.07.2021 №1227 та зміною середньозваженої ціни електричної енергії на ринку "на добу наперед" (РДН) у бік збільшення, яка склалася з 05.04.2021 та 05.08.2021 та порівняння між вказаними періодами з 1330,20 грн без ПДВ до 1988,79 грн без ПДВ за 1 МВт*год, що підтверджується ціновою довідкою від 06.08.2021 №1812-1/21, яка видана Харківською торгово-промисловою палатою Торгово-промислової палати України і відповідно до якої середньозважена ціна на РДН на закупівлю електричної енергії зросла на 49,51%, передбачено збільшення ціни на електричну енергію з 06.08.2021 до 2,78 грн (з ПДВ) за 1 кВт*год та зменшення загального обсягу електричної енергії за договором до 21811520,7158 кВт*год;

додаткову угоду від 01.09.2021 №4, в якій з посиланням на внесення змін до постанови НКРЕКП №766 від 08.04.2020 постановою НКРЕКП від 30.07.2021 №1227 та зміну середньозваженої ціни електричної енергії на ринку "на добу наперед" (РДН) у бік збільшення, яка склалася з 05.04.2021 та 27.08.2021 та порівняння між вказаними періодами з 1330,20 грн без ПДВ до 2183,12 грн без ПДВ за 1 МВт*год, що підтверджується ціновою довідкою від 27.08.2021 №2018/21, яка видана Харківською торгово-промисловою палатою Торгово-промислової палати України і відповідно до якої середньозважена ціна на РДН на закупівлю електричної енергії зросла на 64,12%, узгоджено збільшення ціни на електричну енергію з 31.08.2021 до 3,008 грн (з ПДВ) за 1 кВт*год та зменшення загального обсягу електричної енергії за договором до 21004868,6376 кВт*год, а також передбачено, що відповідні зміни набувають чинності з 31.08.2021 та діють до 31.12.2021, а у частині оплати – до повного виконання фінансових зобов`язань;

додаткову угоду від 24.09.2021 №5, якою у зв`язку зі зміною середньозваженої ціни електричної енергії на ринку "на добу наперед" (РДН) у бік збільшення, яка склалася з 02.09.2021-04.09.2021 та 07.09.2021-09.09.2021 та порівняння між вказаними періодами з 2158,84 грн без ПДВ до 2288,55 грн без ПДВ за 1 МВт*год, що підтверджується ціновою довідкою від 13.09.2021 №2178/21, яка видана Харківською торгово-промисловою палатою Торгово-промислової палати України і відповідно до якої середньозважена ціна на РДН на закупівлю електричної енергії зросла на 10,63%, передбачено збільшення ціни на електричну енергію з 23.09.2021 до 3,26 грн (з ПДВ) за 1 кВт*год та зменшення загального обсягу електричної енергії за договором до 20341633,653 кВт*год, а також передбачено, що відповідні зміни набувають чинності з 01.09.2021 та діють до 31.12.2021, а у частині оплати – до повного виконання фінансових зобов`язань;

додаткову угоду від 11.10.2021 №6, в якій з посиланням на зміну середньозваженої ціни електричної енергії на ринку "на добу наперед" (РДН) у бік збільшення, яка склалася з 05.04.2021 та 23.09.2021 та порівняння між вказаними періодами з 1330,20 грн без ПДВ до 2805,51 грн без ПДВ за 1 МВт*год, що підтверджується ціновою довідкою від 05.10.2021 №2425/21, яка видана Харківською торгово-промисловою палатою Торгово-промислової палати України і відповідно до якої середньозважена ціна на РДН на закупівлю електричної енергії зросла на 110,91%, узгоджено збільшення ціни на електричну енергію з 01.10.2021 до 3,56 грн (з ПДВ) за 1 кВт*год та зменшення загального обсягу електричної енергії за договором до 19750062,839 кВт*год, а також передбачено, що відповідні зміни набувають чинності з 01.10.2021 та діють до 31.12.2021, а у частині оплати – до повного виконання фінансових зобов`язань;

додаткову угоду від 16.11.2021 №7, якою у зв`язку зі зміною середньозваженої ціни електричної енергії на ринку "на добу наперед" (РДН) у бік збільшення, яка склалася з 05.04.2021 та 29.10.2021 та порівняння між вказаними періодами з 1330,20 грн без ПДВ до 3108,73 грн без ПДВ за 1 МВт*год, що підтверджується ціновою довідкою від 01.11.2021 №2757/21, яка видана Харківською торгово-промисловою палатою Торгово-промислової палати України і відповідно до якої середньозважена ціна на РДН на закупівлю електричної енергії зросла на 133,70%, передбачено збільшення ціни на електричну енергію з 01.11.2021 до 3,88 грн (з ПДВ) за 1 кВт*год та зменшення загального обсягу електричної енергії за договором до 19481444,46134 кВт*год, а також передбачено, що відповідні зміни набувають чинності з 01.11.2021 та діють до 31.12.2021, а у частині оплати – до повного виконання фінансових зобов`язань;

додаткову угоду від 23.11.2021 №8, в якій з посиланням на зміну середньозваженої ціни електричної енергії на ринку "на добу наперед" (РДН) у бік збільшення, яка склалася з 05.04.2021 та 08.11.2021 та порівняння між вказаними періодами з 1330,20 грн без ПДВ до 3440,19 грн без ПДВ за 1 МВт*год, що підтверджується ціновою довідкою від 10.11.2021 №2845/21, яка видана Харківською торгово-промисловою палатою Торгово-промислової палати України і відповідно до якої середньозважена ціна на РДН на закупівлю електричної енергії зросла на 158,62%, узгоджено збільшення ціни на електричну енергію з 10.11.2021 до 4,23 грн (з ПДВ) за 1 кВт*год та зменшення загального обсягу електричної енергії за договором до 19282784,22 кВт*год, а також передбачено, що відповідні зміни набувають чинності з 10.11.2021 та діють до 31.12.2021, а у частині оплати – до повного виконання фінансових зобов`язань;

додаткову угоду від 28.12.2021 №9, якою на підставі частини шостої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" продовжено дію договору про закупівлю на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року (до 30.01.2022) в обсязі, що не перевищує 20% суми, визначеної у початковому договорі, викладено пункт 13.1 договору у новій редакції, відповідно до якої договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими на це представниками сторін і діє до 30.01.2022 включно, а в частині розрахунків – до повного їх виконання. Поряд з цим, у цій додатковій угоді вказано, що загальна вартість електричної енергії, що буде закуплена у період з 01.01.2022 по 30.01.2022, визначається окремою додатковою угодою між сторонами та не може перевищувати 20% суми договору, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку, а також те, що конкретний обсяг електричної енергії, що буде закуплена у період з 01.01.2022 по 30.01.2022, визначається окремою додатковою угодою між сторонами після підтвердження кошторису (тимчасового кошторису), у той час як всі інші погодження договору, які не зачеплені цією додатковою угодою, залишаються без змін та сторони підтверджують за ними свої зобов`язання;

додаткову угоду від 12.01.2022 №10, якою передбачено, що сума договору з 01.01.2022 до 30.01.2022 включно становить 11 200 000 грн, у т.ч. ПДВ – 1 866 666,67 грн, а кількість електричної енергії з 01.01.2022 до 30.01.2022 включно зазначено в обсязі 2647754,1372 кВт*год.

17. На виконання договору ТОВ "Оператор енергії" поставило КЕВ м. Одеса електричну енергію загальною кількістю 20 975 762,52 кВт*год, що підтверджується підписаними без зауважень актами приймання-передачі, зокрема:

від 17.05.2021 №640 (квітень 2021 року — 3 448 378 кВт*год на суму 7 827 818,23 грн);

від 08.06.2021 №916 (травень 2021 року — 2 456 390 кВт*год на суму 5 576 005,42 грн);

від 21.07.2021 №1188 (червень 2021 року — 1 851 510 кВт*год на суму 4 202 927,80 грн);

від 05.08.2021 №1423 (липень 2021 року — 1 873 096 кВт*год на суму 4 548 881,08 грн);

від 08.09.2021 №1681 (серпень 2021 року — 1 795 550 кВт*год на суму 5 027 894,40 грн);

від 12.10.2021 №1960 (липень 2021 року — 1 896 736 кВт*год на суму 5 866 960,75 грн);

від 09.11.2021 №2214 (жовтень 2021 року — 3 171 405 кВт*год на суму 11 290 201,80 грн);

від 19.11.2021 №2453 (перша частина листопада 2021 року — 875 430,87375 кВт*год на суму 3 703 072,59 грн);

від 08.12.2021 №2477 (з 01.11.2021 до 09.11.2021 та з 10.11.2021 до 30.11.2021 — 1 959 512,51063 кВт*год на суму 7 956 237,93 грн);

від 12.01.2022 №2483 (перша частина січня 2022 року — 696 051,615 кВт*год на суму 2 944 298,33 грн);

від 12.01.2022 №2903 (перша частина січня 2022 року — 951 702,522 кВт*год на суму 8 255 701,67 грн).

18. КЕВ м. Одеса здійснив оплату вартості поставленої електричної енергії на загальну суму 67 200 000 грн, про що свідчать платіжні доручення: від 17.05.2021 №463 на суму 2 069 553,43 грн, від 07.06.2021 №600 на суму 169 662,88 грн, від 26.05.2021 №526 на суму 432 929,92 грн, від 26.05.2021 №528 на суму 5 155 672 грн, від 08.06.2021 №615 на суму 5 576 005,42 грн, від 21.07.2021 №867 на суму 1 089 386,74 грн, від 22.07.2021 №868 на суму 279 859,96 грн, від 04.08.2021 №921 на суму 2 833 681,10 грн, від 07.09.2021 №1148 на суму 849 218,38 грн, від 01.09.2021 №1114 на суму 195 167,43 грн, від 18.08.2021 №1019 на суму 213 176,37 грн, від 05.08.2021 №936 на суму 3 291 318,90 грн, від 08.09.2021 №1171 на суму 2 000 000 грн, від 11.10.2021 №1364 на суму 3 027 894,40 грн, від 12.10.2021 №1377 на суму 4 093 767,49 грн, від 18.10.2021 №1444 на суму 1 773 193,26 грн, від 16.11.2021 №1686 на суму 8 049 430,69 грн, від 09.11.2021 №1632 на суму 3 240 771,11 грн, від 19.11.2021 №1742 на суму 3 703 072,59 грн, від 08.12.2021 №1900 на суму 7 956 237,93 грн, від 18.01.2022 №24 на суму 2 944 298,33 грн, від 18.01.2022 №25 на суму 8 255 701,67 грн.

19. На запит Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону від 04.06.2024 №39-5-6-3800ВИХ-24 АТ "Оператор ринку" надало відповідь від 06.06.2024 №03-31/946 з інформацією щодо середньозважених цін купівлі-продажу електричної енергії на РДН у торговій зоні "ОЕС України" за 05.04.2021 та за 27.07.2021, подобових середньозважених цін за період з 05.04.2021 до 27.07.2021 і відсотків їх коливання. Згідно з додатком до цього листа зміна середньозваженої ціни купівлі-продажу електричної енергії на РДН у торговій зоні "ОЕС України" між 05.04.2021 та 27.07.2021 становила 28,26%.

20. Листом від 27.05.2024 №39-5-6-3594ВИХ-24 Одеська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону повідомила Міноборони та Одеське КЕУ про:

виявлені порушення законодавства, допущені при укладенні додаткових угод до договору;

наявність підстав для вжиття заходів щодо захисту інтересів держави, зокрема шляхом пред`явлення позову;

необхідність у найкоротший строк надати відповідь з підтверджуючими документами та інформацією про вжиті заходи або причини їх невжиття.

21. У відповіді від 17.06.2024 №2919 Одеське КЕУ повідомило, що у зв`язку зі стрімкою зміною ціни електроенергії на ринку у 2021 році закуповувало її за більшими цінами, які неможливо було передбачити на момент укладення договору. Під час закупівлі електроенергії у ТОВ "Оператор енергії" не було допущено істотних порушень законодавства, які б завдали державному бюджету збитків, тому жодних заходів захисту інтересів держави управління не вживало.

22. У повідомленні від 28.06.2024 №39-5-6-4565ВИХ-24, адресованому позивачам, керівник Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомив про підготовку та намір звернутися до суду з позовом в інтересах держави в особі Міноборони та Одеського КЕУ до ТОВ "Оператор енергії" про визнання недійсними додаткових угод та стягнення грошових коштів.

23. Центральне управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України за результатами розгляду повідомлення прокуратури листом від 10.07.2024 №2459/4691 повідомило про встановлення обставин отримання Одеським КЕУ меншого обсягу електричної енергії, ніж узгоджено при укладенні договору, та про необхідність сприяння Одеському КЕУ у стягненні з ТОВ "Оператор енергії" грошових коштів у судовому порядку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

24. Господарський суд Одеської області рішенням від 19.12.2024 у справі №916/3264/24 у задоволенні позову відмовив повністю.

25. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що:

(1) функції Одеського КЕУ пов`язані не зі здійсненням публічного адміністрування як носія владних повноважень, а виключно з інженерно-інфраструктурним (квартирно-експлуатаційним) забезпеченням військових частин шляхом внутрішніх правовідносин з підпорядкованими юридичними особами. Одеське КЕУ не є органом державної влади чи суб`єктом владних повноважень, а тому його бездіяльність не може бути підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді з урахуванням абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" (далі за текстом – Закон про прокуратуру);

(2) права та охоронювані інтереси Одеського КЕУ в цьому випадку не порушено, адже як сторона договору воно лише отримало державні кошти на придбання електричної енергії та придбало її для забезпечення потреб своїх електроустановок згідно з точками комерційного обліку. Натомість розпорядником державних коштів є Міноборони, яке здійснює функції контролю за виділеними коштами та їх перерозподілом, тому саме йому мають бути повернуті кошти в разі встановлення факту їх безпідставного отримання відповідачем.

Вказане має наслідком відмову в задоволенні позову внаслідок звернення прокурора з позовом в інтересах неналежного позивача.

26. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 18.02.2026 рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2024 у справі №916/3264/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсними додаткових угод від 27.07.2021 №1, від 18.08.2021 №2, від 20.08.2021 №3, від 01.09.2021 №4, від 24.09.2021 №5, від 11.10.2021 №6, від 16.11.2021 №7, від 23.11.2021 №8 та від 12.01.2022 №10 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 05.04.2021 №37, укладеного між ТОВ "Оператор енергії" та КЕВ м. Одеса, та про стягнення з ТОВ "Оператор енергії" на користь КЕВ м. Одеса грошових коштів у розмірі 17 315 020,50 грн скасував, позов в цій частині задовольнив, в частині розподілу судових витрат змінив, в решті рішення залишив без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оброни України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" задовольнити частково.

Визнати недійсними додаткові угоди №1 від 27.07.2021, №2 від 18.08.2021, №3 від 20.08.2021, №4 від 01.09.2021, №5 від 24.09.2021, №6 від 11.10.2021, №7 від 16.11.2021, №8 від 23.11.2021 та №10 від 12.01.2022 до договору про постачання електричної енергії споживачу №37 від 05.04.2021, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Одеси.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса грошові кошти у розмірі 17 315 020,50 грн.

У задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 286977,31 грн.".

Стягнув з ТОВ "Оператор енергії" на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 344 372,78 грн.

27. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

(1) КЕВ м. Одеса, який виступає стороною спірних додаткових угод, є суб`єктом владних повноважень. Він належить до сфери управління Міноборони та здійснює управлінські функції на виконання делегованих повноважень у сфері реалізації державної військово-технічної політики з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення з метою підтримання військ (сил) у стані високої бойової та мобілізаційної готовності. Крім того, він є учасником бюджетного процесу та виконує функцію розпорядника бюджетних коштів, зокрема шляхом проведення закупівлі електричної енергії за кошти Державного бюджету України, будучи зобов`язаним ефективно та раціонально використовувати ці кошти.

Міноборони як головний розпорядник бюджетних коштів та КЕВ м. Одеса як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня наділені повноваженнями як щодо забезпечення життєдіяльності Збройних Сил України, їх функціонування, постачання їм матеріальних та інших ресурсів, так і щодо управління бюджетними коштами, наданими на відповідні цілі, із забезпеченням їх ефективного та результативного використання.

Міноборони як орган, уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у військових частинах Збройних Сил України, є органом влади і головним розпорядником бюджетних коштів, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах. Натомість КЕВ м. Одеса перебуває у підпорядкуванні структурних підрозділів зазначеного органу, виконує делеговані функції, виступає розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня і є стороною оспорюваних додаткових угод, яка може від свого імені набувати майнові права й нести обов`язки та здійснює закупівлі товарів, робіт і послуг за рахунок бюджетних коштів. Відтак прокурор звернувся з позовом у цій справі в інтересах держави в особі належних позивачів;

(2) невжиття компетентними органами — позивачами протягом розумного строку після того, як їм достеменно стало відомо про можливе порушення інтересів держави, жодних заходів для захисту цих інтересів, зокрема незвернення ними самостійно до господарського суду з позовом, свідчить про наявність у прокурора обґрунтованих підстав для звернення до суду з таким позовом. Наявні в матеріалах справи докази підтверджують дотримання прокурором передбаченого Законом про прокуратуру порядку звернення до суду з позовом в інтересах держави, зокрема вимог частини четвертої статті 23 цього Закону;

(3) з огляду на імперативно встановлену законодавством заборону на зміну ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару, а також визначену пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (далі за текстом — Закон про публічні закупівлі) неможливість збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10% від ціни, визначеної сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору, наявні правові підстави для визнання недійсними додаткових угод від 27.07.2021 №1, від 18.08.2021 №2, від 20.08.2021 №3, від 01.09.2021 №4, від 24.09.2021 №5, від 11.10.2021 №6, від 16.11.2021 №7, від 23.11.2021 №8 та від 12.01.2022 №10, оскільки вказані правочини суперечать ЦК та Закону про публічні закупівлі;

(4) відсутні підстави для визнання недійсною додаткової угоди від 28.12.2021 №9, оскільки вона не змінює обсягу та вартості електричної енергії, а лише продовжує строк дії договору до 30.01.2022, що відповідає частині шостій статті 41 Закону про публічні закупівлі. У цій додатковій угоді сторони погодили, що загальна вартість і конкретний обсяг електричної енергії, яка буде закуплена в період з 01.01.2022 до 30.01.2022, визначаються окремою додатковою угодою. Невідповідність зазначеної додаткової угоди вимогам законодавства прокурор належним чином не довів;

(5) грошові кошти в розмірі 19 585 019,08 грн (67 200 000 грн ? 47 614 980,92 грн) є безпідставно одержаними відповідачем, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач зобов`язаний повернути їх платнику, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК. Оскільки ця сума перевищує розмір коштів, заявлений до стягнення прокурором, з огляду на принцип диспозитивності та межі позовних вимог стягненню з ТОВ "Оператор енергії" на користь КЕВ м. Одеса підлягають 17 315 020,50 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи

28. ТОВ "Оператор енергії" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить, зокрема, постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 скасувати та залишити в силі рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2024 у справі №916/3264/24, яким у задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

29. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом також – ГПК), зазначаючи, що суди попередніх інстанцій не врахували:

(1) правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 23.10.2019 у справі №922/3013/18 (підпункти 6.30– 6.32), від 25.11.2020 у справі №204/6292/18, від 17.06.2020 у справі №204/7119/18, від 26.08.2020 у справі №911/2032/17, від 05.10.2021 у справі №925/1214/19, від 16.02.2022 у справі №904/1407/21, від 06.08.2019 у справі №910/6144/18, від 06.08.2019 у справі №912/2529/18, від 12.03.2025 у справі №924/524/24, від 07.12.2021 у справі №903/865/20, від 11.06.2024 у справі №916/185/23, від 15.03.2024 у справі №904/192/22, від 16.03.2021 у справі №910/11847/19, від 15.01.2026 у справі №921/190/25, від 18.06.2021 у справі №927/491/19, від 20.03.2019 у справі №607/5422/16-ц, від 27.11.2019 у справі №396/29/17, від 13.07.2021 у справі №927/550/20, від 21.11.2025 у справі №920/19/24, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20, від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 21.09.2022 у справі №908/976/19, від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, від 29.07.2019 у справі №756/3966/17, від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, щодо застосування статей 23, 24 Закону про прокуратуру, статей 53, 174 ГПК, статей 16, 215, 216, 387, 670, 1212 ЦК;

(2) рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003 та від 02.11.2004 №15-рп/2004 щодо "принципу справедливості".

30. Доводи скаржника зводяться до того, що апеляційний суд:

(1) неправильно застосував абзац перший частини третьої статті 23 Закону про прокуратуру, а також статтю 22 Бюджетного кодексу України у взаємозв`язку з цією нормою. На думку скаржника, висновки апеляційного суду про звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі належних позивачів, зокрема в особі КЕВ м. Одеса, який не є органом державної влади чи суб`єктом владних повноважень, суперечать правовій позиції Великої Палати Верховного Суду. Відповідно до цієї позиції для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти необхідно повертати (стягувати) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету. У спорі за позовом прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину позивачем повинен бути головний розпорядник бюджетних коштів, і кошти необхідно стягувати на його користь як особи, яка уособлює державу.

Натомість у цій справі прокурор пред`явив позов в інтересах держави в особі Одеського КЕУ, яке не є головним розпорядником бюджетних коштів, заявивши вимогу про стягнення спірних коштів саме на його користь, та в особі Міноборони, не заявивши вимог про стягнення коштів на користь держави в особі цього органу;

(2) неправильно застосував статті 23, 24 Закону про прокуратуру у взаємозв`язку з наказом Офісу Генерального прокурора від 17.05.2023 №130, оскільки, навіть якщо припустити, що спеціалізована прокуратура мала право звертатися до суду в інтересах держави в особі Міноборони, суб`єктом звернення, на думку скаржника, мала бути Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Офісу Генерального прокурора, а не спеціалізовані прокуратури у сфері оборони, що діють на правах обласних та окружних, тобто не Одеська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону;

(3) неправильно застосував статті 216, 1212 ЦК у частині оцінки належного способу захисту та визначення правових наслідків визнання недійсними положень договору щодо збільшення вартості товару. На думку скаржника, апеляційний суд помилково виснував про необхідність стягнення з відповідача грошових коштів як безпідставно одержаних на підставі статті 1212 ЦК, адже між сторонами існують договірні відносини, а ця норма підлягає застосуванню в позадоговірних відносинах. Тому суд мав застосувати наслідки обрання позивачем неналежного способу захисту;

(4) залишив поза увагою рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025, яким окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону про прокуратуру визнано неконституційними. Скаржник визнає, що ці приписи втрачають чинність з 01.01.2027, проте вважає, що висновки Конституційного Суду України можуть враховуватися при вирішенні поточних справ.

31. Прокурор, Міноборони та КЕВ м. Одеса подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять залишити її без задоволення, оскаржувану постанову апеляційного суду – без змін.

32. Позиції прокурора та Міноборони, які за змістом поданих ними відзивів частково збігаються, зводяться до того, що:

(1) застосування статей 216, 1212 ЦК відповідає предмету спору та підставам позову, оскільки оспорюється не договір, а додаткові угоди до нього, якими змінено ціну. Після визнання цих угод недійсними відпадає правова підстава для утримання відповідачем коштів, сплачених понад належне за первісними умовами договору, тому кошти підлягають поверненню як безпідставно одержані;

(2) законодавство не обмежує захисту майнових інтересів розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня, яким є КЕВ м. Одеса. Як бюджетна установа КЕВ м. Одеса не має відокремлених від Міноборони коштів, стягнені кошти залишаються в системі бюджетного фінансування оборонного відомства, тому інтерес держави захищається незалежно від того, на користь якого з позивачів здійснюється стягнення. Міноборони та КЕВ м. Одеса діють у межах єдиного порушеного інтересу держави, а не як конкуруючі суб`єкти, що підтверджується постановами Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 та від 21.11.2025 у справі №920/19/24, у яких кошти стягнуто на користь сторони договору;

(3) частина судової практики, на яку посилається скаржник, уже була предметом оцінки Верховного Суду в постанові від 17.02.2026 у справі №916/2279/23 за касаційною скаргою того самого ТОВ "Оператор енергії". Інша її частина стосується неподібних правовідносин або вирвана з контексту.

33. Крім наведеного:

(1) прокурор у своєму відзиві на касаційну скаргу наголошує, що:

- КЕВ м. Одеса у спірних правовідносинах реалізує публічну функцію, прокурор дотримався порядку попереднього звернення до компетентних органів, а Міноборони та КЕВ м. Одеса є належними позивачами;

- позовну заяву підписав заступник керівника прокуратури, створеної на правах окружної, який наділений таким правом частиною першою статті 24 Закону про прокуратуру, а спірні правовідносини пов`язані з діяльністю територіального органу військового управління у сфері оборони і охоплюються компетенцією Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону;

- рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025 не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності відповідних приписів.

(2) Міноборони у своєму відзиві на касаційну скаргу зауважує, що:

- доводи скаржника про неправильне застосування статей 216, 670, 1212 ЦК і про неефективність способу захисту не враховують установлених апеляційним судом обставин, фактичної ролі Міноборони та КЕВ м. Одеса у спірних правовідносинах, характеру порушеного майнового інтересу держави та правової природи заявлених прокурором вимог.

34. Доводи КЕВ м. Одеса у відзиві зводяться до того, що:

(1) його правовий статус як органу військового управління підтверджується статтями 1, 3, 12, 15 Закону України "Про Збройні Сили України". За своїм функціональним призначенням він наділений повноваженнями щодо забезпечення військових частин та інших підрозділів Міноборони і Збройних Сил України комунальними послугами за рахунок державного бюджету, зокрема шляхом укладення договорів із суб`єктами господарювання;

(2) оскільки договір виконується за рахунок коштів державного бюджету, порушення, допущені при його укладенні, порушують майнові права держави. Тому прокурор подав позов саме в особі Міноборони та КЕВ м. Одеса, на яких покладено функції контролю за ефективністю використання фінансових ресурсів, зокрема при проведенні публічних закупівель;

(3) прокурор надав докази на підтвердження наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Міноборони та КЕВ м. Одеса;

(4) укладення спірних додаткових угод призвело до зайвих витрат державних коштів, а шкоду завдано інтересам держави, захист яких має здійснювати Міноборони та КЕВ м. Одеса. Звернення до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо належного розпорядження бюджетними коштами.

35. У письмових поясненнях від 18.09.2026, які надійшли до Верховного Суду після поновлення провадження у цій справі, яке Суд зупиняв до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи №910/6530/24, прокурор зазначив, що:

(1) висновки, викладені в постанові об`єднаної палати від 17.07.2026 у справі №910/6530/24, сформульовано за інших обставин, оскільки КЕВ м. Одеса, на відміну від військової частини, є територіальним органом військового управління, який здійснює щодо військових частин функції з управління, зокрема затверджує ліміти споживання енергоносіїв і контролює їх додержання, а електричну енергію закуповував не для власних потреб, а для забезпечення ними військових частин. На підтвердження цього прокурор посилається, зокрема, на постанову Верховного Суду від 18.10.2023 у справі №686/12750/22;

(2) позов у будь-якому разі подано і в особі Міноборони, а закупівлю здійснено за рахунок коштів бюджетної програми, головним розпорядником якої є Міноборони;

(3) Велика Палата Верховного Суду визнала належним позивачем розпорядника бюджетних коштів – сторону оспорюваних правочинів (пункти 108, 113 постанови від 21.11.2025 у справі №920/19/24) та стягнула кошти на користь такого замовника (постанова від 24.01.2024 у справі №922/2321/22);

(4) повернуті кошти в будь-якому разі зараховуються до доходів загального фонду Державного бюджету України (пункт 2.4 Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов`язань бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.04.2014 №372), тому визначення отримувачем коштів одного з розпорядників не має вирішального значення;

(5) відповідач 11.03.2026 сплатив 17 315 020,50 грн, які перераховано до доходів загального фонду Державного бюджету України.

Позиція Верховного Суду

36. Предметом спору в цій справі є заявлені прокурором в інтересах держави в особі Одеського КЕУ (наразі – КЕВ м. Одеса) та Міноборони вимоги про:

- визнання недійсними додаткових угод від 27.07.2021 №1, від 18.08.2021 №2, від 20.08.2021 №3, від 01.09.2021 №4, від 24.09.2021 №5, від 11.10.2021 №6, від 16.11.2021 №7, від 23.11.2021 №8, від 28.12.2021 №9 та від 12.01.2022 №10 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 05.04.2021 №37, укладеного між ТОВ "Оператор енергії" та КЕВ м. Одеса;

- стягнення з ТОВ "Оператор енергії" на користь Одеського КЕУ (наразі – КЕВ м. Одеса) коштів у розмірі 17 315 020,50 грн, які становлять різницю між сумою, фактично сплаченою відповідачу за цими додатковими угодами, та сумою, що підлягала сплаті за електричну енергію за ціною договору.

37. У контексті предмета спору за заявленими прокурором в особі двох позивачів вимогами, висновків судів попередніх інстанцій, зокрема суду апеляційної інстанції, який частково скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення про часткове задоволення позову (за винятком вимоги про визнання недійсною додаткової угоди від 28.12.2021 №9), а також доводів касаційної скарги в межах визначеної скаржником підстави касаційного оскарження, під час касаційного перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції першочергово підлягають з`ясуванню питання (1) повноважень Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на звернення з цим позовом до суду та (2) правомірності представництва прокурором інтересів держави у цій справі в особі Одеського КЕУ (наразі – КЕВ м. Одеса) та Міноборони.

Щодо доводів скаржника стосовно повноважень Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону на звернення з цим позовом

38. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

39. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частина друга статті 131-1 Конституції України).

40. Відповідно до частини третьої статті 53 ГПК у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

41. Відповідно до частини другої статті 7 Закону про прокуратуру у разі потреби рішенням Генерального прокурора можуть утворюватися спеціалізовані прокуратури на правах структурного підрозділу Офісу Генерального прокурора, на правах обласних прокуратур, на правах підрозділу обласної прокуратури, на правах окружних прокуратур, на правах підрозділу окружної прокуратури.

Перелік, утворення, реорганізація та ліквідація спеціалізованих прокуратур, визначення їх статусу, компетенції, структури і штатного розпису здійснюються Генеральним прокурором.

42. Право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (частина перша статті 24 Закону про прокуратуру).

43. Посилаючись за текстом касаційної скарги в межах визначеної підстави касаційного оскарження на неправильне застосування апеляційним судом статей 23, 24 Закону про прокуратуру у взаємозв`язку з наказом Офісу Генерального прокурора "Про особливості організації діяльності спеціалізованих прокуратур у сфері оборони" від 17.05.2023 №130 (далі за текстом – наказ №130), скаржник стверджує, що суб`єктом звернення до суду в цій справі (якщо припустити, що спеціалізована прокуратура мала право звертатись до суду в інтересах держави в особі Міноборони) мала бути Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Офісу Генерального прокурора, а не Спеціалізована прокуратура у сфері оборони (на правах обласних та окружних) – Одеська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону.

44. У контексті таких доводів скаржник посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 15.01.2026 у справі №921/190/25, відповідно до яких, на думку скаржника, спеціалізовані прокуратури у сфері оборони мають повноваження на представництво інтересів держави лише у сферах, пов`язаних з оборонною діяльністю, а представництво інтересів держави у справах щодо енергопостачання належить територіальним прокуратурам.

45. Проаналізувавши зміст вказаної постанови, Суд установив, що:

вона не містить висновку щодо правовідносин з енергопостачання, а тим більше щодо закупівлі електричної енергії для потреб органів Збройних Сил України. Верховний Суд у тій справі вирішував питання про повноваження спеціалізованої прокуратури у сфері оборони на звернення з позовом про стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної вирубки лісу (пункт 18);

висновок про те, що спеціалізована прокуратура в оборонній сфері обмежується її предметною компетенцією — сферою оборони, Верховний Суд сформулював як передумову подальшого висновку про те, що "у прокуратури у сфері оборони, як вище зазначено, відсутні повноваження для представництва інтересів держави у правовідносинах охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, пов`язаних з діяльністю Державної екологічної інспекції України та її регіональних органів, та органів місцевого самоврядування, зокрема Скалатської міської ради, у цих відносинах" (пункт 51). Саме з цих підстав Верховний Суд визнав помилковим висновок суду апеляційної інстанції про наявність у спеціалізованої прокуратури повноважень на звернення з позовом у тих правовідносинах (пункт 38).

46. Водночас Суд враховує, що у наведеній постанові Верховний Суд також виснував, що:

"реалізація зазначених конституційних положень, передбачених пунктом 3 частини першої, частини другої статті 131-1 Конституції України здійснюється національною прокуратурою в різних напрямках, одним з яких є представництво в суді інтересів держави у сфері оборони, що здійснюється спеціалізованою прокуратурою в оборонній сфері. Між тим забезпечення організації та здійснення представництва інтересів держави в суді спеціалізованою прокуратурою в оборонній сфері, зокрема Західного регіону в особі Тернопільської спеціалізованої прокуратури, обмежується правовідносинами, пов`язаними з діяльністю суб`єктів, визначених положеннями пункту 6.1. Наказу № 130, що узгоджується зі змістом статей 3, 23 Закону України "Про прокуратуру" та відповідає статті 19 Конституції України" (пункт 30);

"дія зазначеного підзаконного акта не суперечить засадам діяльності прокуратури, передбачених статтею 3 та нормам статей 23, 24 Закону України "Про прокуратуру", а визначає повноваження спеціалізованих прокуратур у сфері оборони на виконання визначених функцій та розмежування їхніх повноважень із самостійними структурними підрозділами Офісу Генерального прокурора, обласними та окружними прокуратурами відповідно до положень норм статей 7, 9 Закону України "Про прокуратуру"" (пункт 41).

47. Пунктом 6 наказу №130 наказано забезпечувати організацію та здійснення представництва інтересів держави в суді:

спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Офісу Генерального прокурора щодо правовідносин, пов`язаних із діяльністю, зокрема, Міністерства оборони України, Збройних Сил України, підприємств, установ, організацій, що їм підпорядковані (пункт 6.1);

спеціалізованим прокуратурам у сфері оборони (на правах обласних та окружних) щодо правовідносин, пов`язаних із діяльністю суб`єктів, визначених у пункті 6.1 наказу, крім центральних апаратів (адміністрацій, управлінь) цих органів, їх підрозділів, повноваження яких поширюються на всю територію України (за винятком видів, окремих родів військ Збройних Сил України) (пункт 6.2).

48. На відміну від справи №921/190/25, спір у цій справі стосується використання коштів державного бюджету, головним розпорядником яких є Міноборони, на закупівлю електричної енергії квартирно-експлуатаційним органом Збройних Сил України, тобто правовідносин, пов`язаних з діяльністю суб`єктів, прямо визначених пунктом 6.1 наказу №130. При цьому закупівлю електричної енергії провів, а договір про її постачання уклав і виконував КЕВ м. Одеса, а не центральний апарат Міноборони чи Центральне управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України.

49. Натомість доводи скаржника з посиланням на пункт 6.2 цього наказу ґрунтуються на тому, що спірні правовідносини пов`язані з діяльністю Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення Командування Сил логістики Збройних Сил України, повноваження якого поширюються на всю територію України. Проте суди попередніх інстанцій встановили лише факт листування цього управління з прокуратурою на стадії досудового повідомлення (пункт 23 цієї постанови), а обставин, які б свідчили про пов`язаність спірних правовідносин саме з діяльністю цього управління, не встановлювали.

50. Отже, у межах наведених доводів з посиланням на постанову Верховного Суду від 15.01.2026 у справі №921/190/25 скаржник не обґрунтував, що Одеська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону, яка діє на правах окружної прокуратури, не мала повноважень на звернення з цим позовом. Висновок, на який посилається скаржник, Верховний Суд сформулював щодо правовідносин, які не належать до сфери оборони, а доводи щодо пункту 6.2 наказу №130 ґрунтуються на обставинах, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді

51. Частина третя статті 23 Закону про прокуратуру визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

52. Відповідно до частини четвертої статті 23 Закону про прокуратуру наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

53. Згідно з частиною четвертою статті 53 ГПК прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

54. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що:

у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови від 20.11.2018 у справі №5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі №915/478/18, від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі №553/2759/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19);

у судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі №761/3884/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19);

тобто під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах №923/199/21 та №922/1830/19).

55. Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що "захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно" (постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (пункти 45, 47), від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункти 8.56, 8.57), від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 (пункт 72).

56. У постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що:

"якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов`язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України "Про прокуратуру", та обґрунтувати її" (пункт 78);

"в зазначеній категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та можливість за рахунок таких суб`єктів задовольнити позовні вимоги" (пункт 101);

"процесуальний статус сторін у подібних спорах залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі" (пункт 103).

57. У постанові від 28.09.2022 у справі №483/448/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

"у кожному випадку звернення до суду в інтересах держави, перед тим, як визначити коло відповідачів, прокурор має встановити, насамперед: (а) суб`єкта, якому належать повноваження звертатися до суду за захистом відповідного права або інтересу; (б) ефективний спосіб захисту такого права чи інтересу; (в) залежно від установленого — коло відповідачів" (підпункт 8.11);

"склад відповідачів визначається прокурором самостійно в кожному конкретному випадку залежно від характеру спірних правовідносин, змісту порушених прав та інтересів держави, суб`єктів, які мають здійснювати захист цих прав та інтересів у відповідній сфері, обраного прокурором способу захисту останніх, який повинен бути ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права (тобто не має потребувати додаткового звернення з іншими вимогами до учасників спірних правовідносин)" (підпункт 7.12). Цей висновок Велика Палата Верховного Суду застосувала у пункті 99 постанови від 11.06.2024 у справі №925/1133/18.

58. Узагальнюючи наведені висновки, у пункті 140 постанови від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:

"1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави".

59. При цьому в постанові від 28.11.2024 у справі №910/13240/22 (910/5595/22) Верховний Суд, ураховуючи наведені вище позиції Великої Палати Верховного Суду щодо представництва прокурором інтересів держави у суді, зазначив, що:

- у цій категорії справ найперше належить встановити, про захист яких інтересів держави йдеться, якими суб`єктами вони були порушені, в чому полягало порушення та чи є обраний прокурором спосіб захисту інтересів держави ефективним та спрямованим на повне поновлення порушеного або оспорюваного права;

- процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Враховуючи наявність або відсутність таких повноважень, прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави;

- прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, зокрема, якщо орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

60. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції у межах вирішення питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Одеського КЕУ (наразі – КЕВ м. Одеса) та Міноборони за наведеного прокурором обґрунтування таких підстав (пункт 3 цієї постанови) виходив з того, що:

(1) КЕВ м. Одеса, який є стороною спірних додаткових угод, є суб`єктом владних повноважень, оскільки належить до сфери управління Міноборони, здійснює управлінські функції на виконання делегованих повноважень у сфері квартирно-експлуатаційного забезпечення, є органом військового управління, учасником бюджетного процесу та розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а також є юридичною особою, яка може від свого імені набувати майнові права й нести обов`язки та здійснює закупівлі за рахунок бюджетних коштів;

(2) Міноборони є органом влади і головним розпорядником бюджетних коштів, уповноваженим державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів та забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у військових частинах Збройних Сил України;

(3) позивачі, отримавши повідомлення прокурора про виявлені порушення, жодних заходів для захисту інтересів держави не вжили, тому прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі належних позивачів з додержанням порядку, встановленого частиною четвертою статті 23 Закону про прокуратуру.

61. Заперечуючи такі висновки, скаржник за текстом касаційної скарги з посиланням у межах визначеної ним підстави касаційного оскарження на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 та від 21.11.2025 у справі №920/19/24, наголошує, що:

- Одеське КЕУ не є органом державної влади чи суб`єктом владних повноважень, тому прокурор не мав підстав представляти інтереси держави в його особі;

- нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти мають стягуватися на користь держави в особі головного розпорядника бюджетних коштів, однак прокурор заявив вимогу про стягнення коштів на користь Одеського КЕУ, а в інтересах держави в особі Міноборони вимоги про стягнення не заявляв.

62. Під час розгляду цієї справи Верховний Суд ухвалою від 07.05.2026 зупиняв касаційне провадження до закінчення перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (далі за текстом – об`єднана палата) справи №910/6530/24, предметом спору в якій були заявлені прокурором в особі Міноборони та військової частини до товариства вимоги про визнання недійсними пунктів договорів про закупівлю в частині включення до ціни суми ПДВ і стягнення з товариства (відповідача) на користь військової частини (позивача 2) на підставі статті 1212 ЦК безпідставно сплаченої військовою частиною суми ПДВ за спірними договорами, а також нарахованих на цю суму інфляційних втрат та 3% річних.

63. Зупиняючи провадження, Суд виходив з того, що об`єднана палата за результатами розгляду справи №910/6530/24 вирішуватиме питання правомірності подання прокурором позову в особі військової частини як органу військового управління, який входить до складу Збройних Сил України та є розпорядником бюджетних коштів, яке частково збігається з питанням, що підлягає з`ясуванню під час касаційного перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у цій справі, зокрема з огляду на те, що за встановлених судами попередніх інстанцій обставин у цій справі КЕВ, як і військова частина, є органом військового управління, який входить до складу Збройних Сил України, що є визначальним у контексті з`ясування того, чи є такий КЕВ:

- суб`єктом владних повноважень, який виконує покладені на нього управлінські функції на виконання делегованих повноважень у сфері реалізації державної військово-технічної політики з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення з метою підтримання військ (сил) у стані високої бойової та мобілізаційної готовності;

- учасником бюджетного процесу, який виконує функцію розпорядника бюджетних коштів, зокрема шляхом проведення закупівлі електричної енергії за кошти державного бюджету України з метою забезпечення потреб держави, будучи зобов`язаним ефективно та раціонально використовувати дані кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави в оборонній і бюджетній сферах, з чого виходив суд апеляційної інстанції, виснувавши про звернення прокурора у цій справі в інтересах держави в особі належних позивачів, одним з яких є КЕВ м. Одеса

64. Відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

65. Оскільки за результатами розгляду справи №910/6530/24 об`єднана палата ухвалила постанову від 17.07.2026, тобто після подання касаційної скарги в цій справі (24.02.2026), у Суду в силу норм частини четвертої статті 300 ГПК виникла необхідність врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду після подання касаційної скарги, зокрема, в постанові від 17.07.2026 у справі №910/6530/24.

66. Об`єднана палата постановою від 17.07.2026 змінила рішення суду першої інстанції про залишення без розгляду позову прокурора в особі військової частини та про відмову в задоволенні позову прокурора в особі Міноборони і постанову суду апеляційної інстанції у справі №910/6530/24, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови, а в іншій частині залишила без змін.

67. Змінюючи рішення судів попередніх інстанцій про залишення позову прокурора в особі військової частини без розгляду та про відмову в задоволенні позову прокурора в особі Міноборони, об`єднана палата зазначила, що:

"виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави"" (пункт 8.5);

"випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді встановлені у Законі України "Про прокуратуру", частина третя статті 23 якого визначає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини" (пункт 8.9).

68. При цьому в межах поставленого питання щодо наявності у прокурора повноважень на представництво інтересів держави в особі військової частини об`єднана палата виснувала, що:

"з аналізу пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАСУ) слідує, що суб`єкт владних повноважень – орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг" (пункт 8.34);

"із системного аналізу положень статей 1, 3 Закону України "Про Збройні Сили України", статті 1 Закону України "Про оборону України" та пункту 7 частини першої статті 4 КАСУ вбачається, що до суб`єктів владних повноважень належать, зокрема, органи військового управління та їх посадові особи під час здійснення публічно-владних управлінських функцій" (пункт 8.35);

"буквальне тлумачення положень Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" не дає підстав для безумовного застосування поняття "суб`єкт господарської діяльності", яке застосовується до військових частин у наведених вище випадках, до спірних правовідносин, заснованих на здійсненні оборонних закупівель, у яких військова частина виступила державним замовником та розпорядником бюджетних коштів у розумінні бюджетного законодавства" (пункт 8.46);

"військова частина не належить до органів військового управління та не має статусу суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАСУ" (пункт 8.48);

"органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є Міністерство оборони України, яке є головним розпорядником бюджетних коштів для військових частин, забезпечує відповідно до законодавства виконання функцій уповноваженого органу з державного гарантування якості, головного органу у сфері здійснення оборонних закупівель та державного замовника у сфері оборони; з метою організації своєї діяльності забезпечує ефективне і цільове використання бюджетних коштів і матеріальних ресурсів, … здійснення в межах повноважень, передбачених законом, контролю за їх використанням та усунення недоліків і порушень, виявлених органами державного фінансового контролю та правоохоронними органами" (пункт 8.49);

"враховуючи рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025, погоджується, що за умов воєнного стану питання забезпечення функцій з обороноздатності країни під час здійснення оборонних закупівель можуть мати виняткове значення, зумовлюючи підстави для представництва прокурором Міністерства оборони України у спірних правовідносинах, і прокурор має їх обґрунтовувати" (пункт 8.51);

"прокурор, обґрунтовуючи звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі військової частини зазначив, що військова частина є стороною спірних договорів, і саме з цим пов`язаний її статус суб`єкта владних повноважень. Однак доводи прокурора спростовуються наведеним вище законодавством, яке не передбачає здійснення військовою частиною функцій органу владних повноважень як сторони зобов`язальних правовідносин, такі функції здійснюються Міністерством оборони України при організації своєї діяльності у сфері закупівель, у тому числі, й при укладенні договорів військовими частинами, як розпорядниками державного бюджету третього рівня" (пункт 8.52).

69. Отже, у межах поставленого питання об`єднана палата дійшла висновку, що військова частина не належить до органів військового управління та не має статусу суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАСУ, а органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у таких правовідносинах, є Міноборони.

70. Тобто обставина, з якою Суд, зупиняючи провадження у цій справі, пов`язував часткову збіжність питань у цих справах, а саме належність військової частини, як і КЕВ, до органів військового управління, об`єднана палата не підтвердила.

71. Водночас Суд вважає, що висновки об`єднаної палати можуть бути застосовані й до Одеського КЕУ (наразі – КЕВ м. Одеса), оскільки мотиви об`єднаної палати зводяться не лише до того, що військова частина не належить до органів військового управління. Такі мотиви обумовлені тим, що органи військового управління належать до суб`єктів владних повноважень лише "під час здійснення публічно-владних управлінських функцій" (пункт 8.35), а функції органу владних повноважень у зобов`язальних правовідносинах, що виникають з договорів про закупівлю, укладених розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня, законодавство покладає на Міноборони (пункти 8.49, 8.52). Отже, і для органу військового управління вирішальним є характер функцій, які він здійснює саме у спірних правовідносинах, а не його організаційний статус.

Щодо звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави в особі Одеського КЕУ (наразі – КЕВ м. Одеса)

72. Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в особі Одеського КЕУ, прокурор у позовній заяві зазначав, що Одеське КЕУ є бюджетною установою державної форми власності, структурним підрозділом Збройних Сил України, що фінансується за рахунок коштів державного бюджету, а тому збитки, завдані Одеському КЕУ, є безпосередньою шкодою економічним інтересам держави, а також що Одеське КЕУ як сторона оспорюваного правочину разом з Міноборони є органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах.

73. Тобто прокурор насамперед пов`язав статус Одеського КЕУ як суб`єкта, в особі якого він може звертатися до суду в інтересах держави, з тим, що Одеське КЕУ є стороною оспорюваних додаткових угод, яка розпоряджалася бюджетними коштами, тоді як саме такий зв`язок об`єднана палата в пункті 8.52 постанови від 17.07.2026 у справі №910/6530/24 визнала недостатнім для висновку про здійснення суб`єктом функцій органу владних повноважень.

74. Установлені судами попередніх інстанцій обставини, зокрема щодо проведення КЕВ м. Одеса відкритих торгів, переможцем яких визначено відповідача; укладення за результатами такої процедури закупівлі договору про постачання електричної енергії, який передбачає передачу постачальником (відповідачем) споживачу (КЕВ м. Одеса) електричної енергії для забезпечення потреб електроустановок споживача; укладення додаткових угод №1– 8, 10 про збільшення ціни електричної енергії та додаткової угоди №9 про продовження строку дії договору свідчать про те, що спірні правовідносини є цивільно-правовими відносинами з купівлі-продажу електричної енергії та збільшення її ціни, у яких КЕВ м. Одеса виступав як сторона договору (споживач), замовник у процедурі публічної закупівлі та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня. Тобто він перебував у становищі, аналогічному тому, в якому перебувала військова частина у справі №910/6530/24 (пункт 8.46 постанови об`єднаної палати).

75. За таких умов участь КЕВ м. Одеса у спірних правовідносинах як сторони договору про закупівлю сама собою не наділяє його функціями органу владних повноважень, як на це вказувала об`єднана палата у постанові від 17.07.2026 у справі №910/6530/24.

76. Такий підхід також узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, на неврахування якої посилається скаржник у межах визначеної ним підстави касаційного оскарження, стосовно того, що Школа "у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі природного газу за Договором, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня" (пункт 8.27), а також що "у відносинах щодо розрахунків з постачальником природного газу за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах" (пункт 8.30).

77. При цьому Суд вважає за необхідне зауважити, що розбіжності в суб`єктному складі (комунальний заклад — квартирно-експлуатаційний орган Збройних Сил України) та предметі договору (природний газ — електрична енергія) справи №905/1907/21 і цієї справи не впливають на застосування положень абзацу першого частини третьої статті 23 Закону про прокуратуру, адже в обох випадках розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня уклав як замовник за результатами публічної закупівлі договір про постачання енергоносія для власних потреб і розраховувався з постачальником за рахунок бюджетних коштів, тобто діяв як сторона зобов`язальних правовідносин.

78. Водночас Суд враховує, що на підставі пунктів 1, 3 Положення про Одеське квартирно-експлуатаційне управління, затвердженого наказом командувача Сил логістики Збройних Сил України від 29.05.2024 №174, суди попередніх інстанцій встановили, що Одеське КЕУ (наразі – КЕВ м. Одеса) є органом військового управління, який входить до складу Збройних Сил України і створений з метою організації та виконання завдань з інженерно-інфраструктурного (квартирно-експлуатаційного) забезпечення військових частин, зокрема забезпечення їх комунальними послугами та енергоносіями. Проте щодо його статусу у спірних правовідносинах суди дійшли протилежних висновків.

79. Суд першої інстанції виходив з того, що функції Одеського КЕУ пов`язані не з публічним адмініструванням, а виключно з інженерно-інфраструктурним забезпеченням військових частин шляхом внутрішніх правовідносин з підпорядкованими юридичними особами. Тому Одеське КЕУ, яке як сторона договору лише отримало державні кошти на придбання електричної енергії для потреб своїх електроустановок, не є суб`єктом владних повноважень, а розпорядником бюджетних коштів, якому мають бути повернуті безпідставно отримані відповідачем кошти, є Міноборони.

80. Натомість суд апеляційної інстанції, зважаючи на визначення терміна "органи військового управління" у статті 1 Закону України "Про оборону України" та на Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затверджене наказом Міністра оборони України від 03.07.2013 №448, яким Міноборони делегувало квартирно-експлуатаційним органам повноваження щодо реалізації державної військово-технічної політики з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення, вважав, що Одеське КЕУ (КЕВ м. Одеса) є суб`єктом владних повноважень. На думку апеляційного суду, воно належить до сфери управління Міноборони, здійснює управлінські функції на виконання делегованих повноважень, є учасником бюджетного процесу та розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня і стороною оспорюваних додаткових угод, а тому прокурор звернувся в інтересах держави в особі належних позивачів.

81. Тобто статус Одеського КЕУ як органу військового управління, визначений вказаним Положенням, разом з його участю в бюджетному процесі та укладенням ним договору суд апеляційної інстанції вважав достатнім для визнання Одеського КЕУ суб`єктом владних повноважень.

82. Проте, як зазначав Суд раніше в цій постанові, за позицією об`єднаної палати, викладеною в постанові від 17.07.2026 у справі №910/6530/24, статус органу військового управління сам по собі не свідчить про здійснення установою публічно-владних управлінських функцій саме у спірних правовідносинах.

83. У контексті зазначеного Суд вважає, що викладений у пункті 8.48 згаданої постанови висновок об`єднаної палати про те, що військова частина "не належить до органів військового управління та не має статусу суб`єкта владних повноважень", належить застосовувати у взаємозв`язку з висновком про те, що "до суб`єктів владних повноважень належать, зокрема, органи військового управління та їх посадові особи під час здійснення публічно-владних управлінських функцій", викладеним у пункті 8.35 постанови від 17.07.2026, а не як твердження, що кожен орган військового управління є суб`єктом владних повноважень незалежно від характеру правовідносин.

84. За наведеного Суд вважає, що наявність у Одеського КЕУ (наразі – КЕВ м. Одеса) в певний період статусу органу військового управління не змінює характеру його участі у відносинах з постачальником електричної енергії, в яких воно виступало споживачем і стороною договору. Тому цей статус не може свідчити про наявність у нього повноважень суб`єкта владних повноважень у цих правовідносинах.

85. Решта обставин, з якими апеляційний суд пов`язав статус Одеського КЕУ (наразі – КЕВ м. Одеса), також не можуть свідчити про здійснення ним владних функцій у спірних правовідносинах, адже участь у бюджетному процесі як розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня, здатність від свого імені набувати права та обов`язки, здійснення закупівель за бюджетні кошти були притаманні і військовій частині у справі №910/6530/24 та характеризують його як учасника цивільного обороту та бюджетного процесу, а не як суб`єкта, що здійснює функції органу владних повноважень у зобов`язальних правовідносинах (пункт 8.52).

86. Натомість у пункті 8.49 постанови від 17.07.2026 у справі №910/6530/24 об`єднана палата констатувала, що функції щодо забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалася закупівля, та контролю за ним законодавство покладає на Міноборони як головного розпорядника бюджетних коштів.

87. Суд враховує, що у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 Велика Палата Верховного Суду визнала, що прокурор "цілком правильно визначив Управління освіти Конотопської міської ради позивачем…, оскільки останнє є розпорядником бюджетних коштів та стороною спірних правочинів" (пункт 108), на що посилалися Міноборони та прокурор, проте вважає за необхідне зауважити, що цей висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала за інших обставин:

по-перше, позивачем у тій справі був виконавчий орган міської ради, тобто суб`єкт, який належить до системи органів місцевого самоврядування, а питання про те, чи є він суб`єктом владних повноважень, предметом спору не було: Велика Палата Верховного Суду вирішувала, чи правильно прокурор визначив цю особу позивачем, а не відповідачем, виходячи з абзацу другого частини п`ятої статті 53 ГПК (пункти 6, 109, 112, 113), а не питання про наявність у неї владних повноважень у спірних правовідносинах;

по-друге, прокурор обґрунтовував звернення в особі цього органу тим, що кошти були виділені йому "як головному розпоряднику бюджетних коштів" (пункт 100), а в пункті 111 тієї ж постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що належним позивачем є саме "головний розпорядник бюджетних коштів, визначений прокурором як позивач, на користь якого прокурор просить стягнути кошти".

88. Натомість у цій справі КЕВ м. Одеса є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, а головним розпорядником, на якого законодавство, за висновком об`єднаної палати, покладає функції із забезпечення ефективного і цільового використання цих коштів, є Міноборони (пункт 8.49).

89. Не спростовує цього висновку й посилання Міноборони та прокурора на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, у якій кошти, безпідставно сплачені за недійсними додатковими угодами, стягнуто на користь сторони договору — Спеціального авіаційного загону ДСНС, адже питання про те, чи має останній як сторона договору статус суб`єкта, в особі якого прокурор може звертатися до суду, не було предметом розгляду в тій справі. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що Спеціальний авіаційний загін ДСНС належить до органів державної влади (пункт 15), і цей висновок у касаційному порядку не переглядався. Тому зазначена постанова не містить висновку про можливість звернення прокурора в інтересах держави в особі розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня, який є стороною договору про закупівлю.

90. Доводи прокурора, викладені в письмових поясненнях від 18.09.2026, про нерелевантність висновків постанови від 17.07.2026 у справі №910/6530/24 з огляду на те, що КЕВ м. Одеса, на відміну від військової частини, затверджує ліміти споживання енергоносіїв для військових частин, доводить їх до них і контролює їх додержання, Суд відхиляє, адже ці повноваження КЕВ м. Одеса реалізує у відносинах з підпорядкованими військовими частинами, які не є предметом спору у цій справі та не наділяють його владними повноваженнями у правовідносинах з відповідачем як постачальником за укладеним сторонами договором постачання електричної енергії.

91. Твердження прокурора, що закупівлю електричної енергії за спірним договором було здійснено не для власних потреб КЕВ м. Одеса, не узгоджується зі встановленими судами попередніх інстанцій умовами пункту 2.1 такого договору, відповідно до якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача.

92. При цьому, навіть якщо припустити, що закупівля електричної енергії була здійснена з іншою метою (не для забезпечення потреб електроустановок споживача), така мета не змінює цивільно-правової природи спірних відносин, у яких розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня діє як сторона договору.

93. Не можуть бути підставою для іншого висновку й посилання прокурора на постанову Верховного Суду від 18.10.2023 у справі №686/12750/22, адже у тій справі висновки стосовно того, що квартирно-експлуатаційний відділ наділений владними повноваженнями щодо земель оборони в межах своєї компетенції та територіальної належності, Верховний Суд навів у межах вирішення спору про витребування земельної ділянки, що належить до земель оборони. Тобто такий висновок Верховного Суду про владні повноваження квартирно-експлуатаційного органу стосується управління землями оборони, а не відносин закупівлі електричної енергії та розрахунків з постачальником. Аналогічно і в постанові від 12.03.2025 у справі №278/1999/17, на яку посилається прокурор, Верховний Суд виходив з повноважень квартирно-експлуатаційного органу щодо управління землями оборони, наголосивши на сталості практики, сформованої саме в цій категорії спорів.

94. Посилання суду апеляційної інстанції на постанови Верховного Суду, в яких визнано можливість звернення прокурора в інтересах держави в особі органу, який є стороною оспорюваного правочину, наведеного не спростовують, оскільки такі висновки не скасовують вимоги абзацу першого частини третьої статті 23 Закону про прокуратуру, за якою орган, в особі якого прокурор звертається до суду, має бути суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах. Зокрема, у справі №916/185/23 (постанова Верховного Суду від 11.06.2024), на яку посилалися і суд апеляційної інстанції, і скаржник, прокурор звернувся в інтересах держави в особі сільської ради, тобто органу місцевого самоврядування.

95. Посилання прокурора та Міноборони на постанову Верховного Суду від 17.02.2026 у справі №916/2279/23 Суд також не вважає таким, що спростовує наведені висновки, адже позов у тій справі прокурор подав в інтересах держави в особі Південного офісу Держаудитслужби та Одеської обласної ради, а питання про наявність підстав для представництва в особі розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня Верховний Суд у тій справі не вирішував.

96. З огляду на наведене, враховуючи в порядку частини четвертої статті 300 ГПК правові висновки об`єднаної палати, викладені у постанові від 17.07.2026 у справі №910/6530/24, Суд дійшов висновку, що Одеське КЕУ (наразі – КЕВ м. Одеса) у спірних правовідносинах діяло як сторона договору — споживач і розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, а не як суб`єкт владних повноважень. Тому звернення прокурора з позовом в інтересах держави в його особі виходить за межі повноважень прокурорського представництва, визначених абзацом першим частини третьої статті 23 Закону про прокуратуру.

97. Дійшовши протилежного висновку, суд апеляційної інстанції неправильно застосував зазначену норму, оскільки застосував її без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №905/1907/21, про що цілком обґрунтовано вказує скаржник.

98. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 226 ГПК суд залишає позов без розгляду, якщо позовну заяву не підписано або підписано особою, яка не має права підписувати її, або особою, посадове становище якої не вказано.

99. Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що "якщо після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України" (постанова від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 (пункт 8.58), у якій Велика Палата Верховного Суду послалася на свої постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 та від 06.07.2021 у справі №911/2169/20).

На постанови від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 та від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 скаржник посилався в межах визначеної ним підстави касаційного оскарження.

100. З огляду на наведену позицію Великої Палати Верховного Суду Суд відхиляє посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 26.08.2020 у справі №911/2032/17, від 05.10.2021 у справі №925/1214/19 та від 16.02.2022 у справі №904/1407/21, у яких наслідком звернення прокурора в інтересах неналежного органу визначено відмову в позові.

101. У пункті 46 постанови від 30.07.2026 у справі №911/91/25 з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20 та від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 Верховний Суд відтворив такі ж висновки.

102. Оскільки підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Одеського КЕУ (наразі – КЕВ м. Одеса) відсутні, позовну заяву прокурора в цій частині необхідно вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 226 ГПК це є підставою для залишення позову в цій частині без розгляду, а згідно з частиною першою статті 313 ГПК — для скасування постанови суду апеляційної інстанції в цій частині.

103. При цьому, незважаючи на те, що суд першої інстанції встановив, що функції Одеського КЕУ не пов`язані з публічним адмініструванням і воно не є суб`єктом владних повноважень, Суд не вбачає підстав залишити в силі рішення суду першої інстанції в цій частині, як просить скаржник. Суд першої інстанції помилково вважав, що наслідком відсутності в Одеського КЕУ статусу суб`єкта владних повноважень є відмова в задоволенні позову, а не залишення його без розгляду, тому його рішення в цій частині також підлягає скасуванню.

104. Оскільки відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Одеського КЕУ (наразі – КЕВ м. Одеса) стосується права прокурора звернутися до суду в особі цього позивача, а не обґрунтованості окремих позовних вимог, позов в особі такого позивача підлягає залишенню без розгляду повністю, зокрема і щодо вимоги про визнання недійсною додаткової угоди від 28.12.2021 №9, у задоволенні якої суди попередніх інстанцій відмовили. Вихід у цій частині за межі доводів та вимог касаційної скарги зумовлений необхідністю врахувати висновки об`єднаної палати, викладені в постанові від 17.07.2026 у справі №910/6530/24, ухваленій після подання касаційної скарги (пункти 64, 65 цієї постанови).

105. Оскільки за частиною першою статті 47 ГПК кожен із позивачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно, залишення без розгляду позову в інтересах держави в особі Одеського КЕУ (наразі – КЕВ м. Одеса) не припиняє розгляду позову, поданого в інтересах держави в особі Міноборони.

Щодо звернення прокурора з цим позовом до суду в інтересах держави в особі Міноборони

106. Як зазначалось, об`єднана палата в пункті 8.49 постанови від 17.07.2026 у справі №910/6530/24 визнала Міноборони органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

107. Вказаний висновок Верховний Суд застосував у постанові від 30.07.2026 у справі №911/91/25, зазначивши, що "представництво прокурором інтересів держави в особі Міноборони у спірних правовідносинах як органу, уповноваженого державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у військових частинах Збройних Сил України, яке є органом державної влади та суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах, відповідно до наведеного висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду, тому прокурор правильно визначив його позивачем у цій справі та саме воно мало би захищати інтереси держави у спірних відносинах" (пункт 44).

108. Отже, Міноборони як головний розпорядник бюджетних коштів є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, тобто органом, в особі якого можуть бути заявлені вимоги про визнання недійсними спірних додаткових угод та стягнення безпідставно отриманих за ними коштів.

109. Такий висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, за якою закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах, і "належним буде звернення в особі хоча б одного з них" (пункт 99 постанови від 21.11.2025 у справі №920/19/24). Водночас залишення без розгляду позову в інтересах держави в особі Одеського КЕУ (наразі – КЕВ м. Одеса) зумовлює необхідність оцінити заявлені вимоги вже щодо Міноборони як єдиного позивача.

110. Водночас, як виснувала об`єднана палата, підстави для представництва інтересів держави в особі Міноборони прокурор має обґрунтовувати (пункт 8.51 постанови від 17.07.2026 у справі №910/6530/24).

111. Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави в особі Міноборони у цій справі, прокурор зазначав, що:

- Міноборони як орган, уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у військових частинах Збройних Сил України, разом з Одеським КЕУ як стороною оспорюваного правочину є органами, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах;

- порушення інтересів держави полягає в тому, що з урахуванням додаткових угод військові формування Одеського гарнізону фактично отримали менше електричної енергії, ніж передбачав договір, і за значно вищою ціною.

112. У контексті такого обґрунтування суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що Міноборони як головний розпорядник бюджетних коштів і КЕВ м. Одеса як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня наділені повноваженнями щодо управління відповідними бюджетними коштами, тому прокурор звернувся в інтересах держави в особі належних позивачів.

113. Тобто суд апеляційної інстанції оцінював заявлені прокурором вимоги про визнання недійсними спірних додаткових угод та стягнення безпідставно одержаних коштів на підставі статті 1212 ЦК через призму визначених прокурором позивачів, один з яких є стороною оспорюваних додаткових угод та особою, на користь якої заявлено вимогу про стягнення вказаних коштів.

114. Помилково виснувавши про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Одеського КЕУ (наразі – КЕВ м. Одеса), суд апеляційної інстанції не врахував, що за відсутності таких підстав позивачем за заявленими прокурором вимогами залишається лише Міноборони.

115. Відтак суд апеляційної інстанції у контексті наведеного не з`ясовував, чи забезпечить обраний прокурором спосіб захисту відновлення інтересів держави в особі Міноборони, тобто чи призведе задоволення заявлених прокурором вимог до відновлення таких інтересів.

116. Необхідність з`ясувати, чи забезпечить обраний прокурором спосіб захисту ефективне відновлення інтересів держави в особі Міноборони після залишення без розгляду позову в інтересах держави в особі Одеського КЕУ (наразі – КЕВ м. Одеса), зумовлена тим, що:

у постанові від 17.07.2026 у справі №910/6530/24 об`єднана палата наголосила, що, вирішуючи господарський спір, суд з`ясовує, зокрема, чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги (пункт 8.99); суди мають надавати оцінку щодо можливості поновлення права/захисту інтересу в обраний позивачем спосіб (пункт 8.101);

у постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24, на яку посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що "для захисту інтересів держави нераціонально та неефективно витрачені бюджетні кошти слід повертати (стягувати) саме на користь держави в особі уповноваженого органу як головного розпорядника бюджетних коштів, тобто на користь державного бюджету (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15 березня 2024 року у справі № 904/192/22). Тобто у спорі за позовом прокурора про визнання недійсним договору про закупівлю та застосування наслідків недійсності правочину головний розпорядник бюджетних коштів, визначений прокурором як позивач, на користь якого прокурор просить стягнути кошти (застосувати реституцію), є належним позивачем у справі, який уособлює державу, за захистом інтересів якої прокурор звернувся із цим позовом до суду" (пункт 111).

117. З огляду на наведене та враховуючи, що суд апеляційної інстанції цього питання не з`ясував, Суд вважає передчасними висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, заявлених прокурором в інтересах держави в особі Міноборони.

118. Доводи скаржника щодо стягнення коштів на користь Одеського КЕУ (наразі – КЕВ м. Одеса), а не на користь держави в особі Міноборони як головного розпорядника бюджетних коштів, як і заперечення проти них Міноборони та прокурора, безпосередньо стосуються того, чи забезпечує обраний прокурором спосіб захисту відновлення інтересів держави саме в особі Міноборони, а тому такі доводи і заперечення підлягають оцінці під час з`ясування судом цього питання.

119. При цьому Суд враховує, що формально суд апеляційної інстанції залишив без змін рішення суду першої інстанції, який відмовив у задоволенні позову в частині вимоги про визнання недійсною додаткової угоди від 28.12.2021 №9, проте фактично змінив мотиви такої відмови щодо обох позивачів, виснувавши, що зазначена угода не змінює обсягу та вартості електричної енергії, а стосується лише продовження строку дії договору.

120. Водночас унаслідок залишення без розгляду позову в інтересах держави в особі Одеського КЕУ (наразі – КЕВ м. Одеса) вимога щодо додаткової угоди №9 залишилася заявленою лише в інтересах держави в особі Міноборони, а її розгляду по суті передує з`ясування того, чи має прокурор підстави для представництва інтересів держави в особі Міноборони (пункт 8.51 постанови об`єднаної палати від 17.07.2026 у справі №910/6530/24), чи доведено наявність у держави в особі цього органу права (інтересу) та його порушення, а також чи є ефективним обраний прокурором спосіб захисту за визначеної ним конструкції позовних вимог (пункти 116, 117 цієї постанови). Таке з`ясування має бути здійснене щодо всіх вимог, заявлених в інтересах держави в особі Міноборони, зокрема й щодо вимоги про визнання недійсною додаткової угоди №9, якою, як встановив суд апеляційної інстанції, ціну договору не змінювали (підпункт (4) пункту 27 цієї постанови).

121. Суд апеляційної інстанції цих питань щодо позову лише в особі Міноборони не з`ясовував, оскільки, змінивши мотиви відмови в задоволенні вимоги щодо додаткової угоди №9, оцінював її в межах конструкції двох позивачів.

122. Хоча скаржник доводів щодо цієї частини постанови суду апеляційної інстанції не наводить, Суд відповідно до частини четвертої статті 300 ГПК не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги в разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного в постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Тому постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню й у частині вимоги щодо додаткової угоди №9, заявленої в інтересах держави в особі Міноборони.

123. Застосування висновків об`єднаної палати, сформульованих після ухвалення оскаржуваної постанови, до позовних вимог, що залишилися заявленими в інтересах держави в особі Міноборони, потребує з`ясування обставин, які суд апеляційної інстанції не досліджував, зокрема:

- чи обґрунтував прокурор підстави для представництва інтересів держави в особі Міноборони з урахуванням пункту 8.51 постанови від 17.07.2026 у справі №910/6530/24;

- чи довів прокурор порушення інтересу держави в особі цього органу.

124. Встановлення таких обставин виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (частина друга статті 300 ГПК), а відсутність в останнього такої процесуальної можливості перешкоджає прийняттю законного рішення у справі.

125. Неправильне застосування судом апеляційної інстанції абзацу першого частини третьої статті 23 Закону про прокуратуру та частин четвертої, п`ятої статті 53 ГПК, на порушення яких посилався скаржник, призвело до того, що суд вирішив позовні вимоги в межах конструкції двох позивачів і не дослідив зібраних у справі доказів у частині, що стосується наявності підстав для захисту інтересів держави в особі Міноборони як єдиного позивача, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК є підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції в частині позову прокурора в інтересах держави в особі Міноборони.

126. Оскільки зазначене порушення допустив саме суд апеляційної інстанції, справу в частині позову в інтересах держави в особі Міноборони відповідно до частини четвертої статті 310 ГПК слід передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

127. Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати викладене в цій постанові та, переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині позову в інтересах держави в особі Міноборони, з`ясувати обставини, зазначені в пункті 123 цієї постанови, а також надати оцінку доводам учасників справи щодо правової підстави стягнення коштів (статті 216, 670, 1212 ЦК) та особи, на користь якої вони підлягають стягненню.

128. Оскільки постанова суду апеляційної інстанції в частині позову в інтересах держави в особі Міноборони підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд у цій частині, Суд не надає оцінки іншим доводам касаційної скарги щодо суті цих позовних вимог, зокрема щодо правової підстави стягнення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

129. Відповідно до пунктів 2, 5 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині.

130. За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

131. За частиною четвертою цієї статті справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом, а у всіх інших випадках — до суду першої інстанції.

132. Згідно з частиною першою статті 313 ГПК судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з залишенням позову без розгляду або закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 226 та 231 цього Кодексу.

133. З огляду на наведене, касаційну скаргу відповідача належить задовольнити частково, постанову апеляційного суду та рішення суду першої інстанції в частині позову прокурора в інтересах держави в особі Одеського КЕУ (наразі – КЕВ м. Одеса) скасувати, а позов прокурора в цій частині залишити без розгляду, постанову апеляційного суду в частині позову прокурора в інтересах держави в особі Міноборони скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для ухвалення обґрунтованого і законного судового рішення з урахуванням викладеного в цій постанові.

Розподіл судових витрат

134. Оскільки оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням позову прокурора в інтересах держави в особі Одеського КЕУ (наразі – КЕВ м. Одеса) без розгляду та передачею справи в частині позову прокурора в інтересах держави в особі Міноборони на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, розподіл судових витрат у справі, зокрема судового збору за подання касаційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК здійснює суд за результатами нового розгляду справи.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 313, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор енергії" задовольнити частково.

2. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 та рішення Господарського суду Одеської області від 19.12.2024 у справі №916/3264/24 в частині позовних вимог керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса (до зміни найменування — Одеське квартирно-експлуатаційне управління) скасувати, позов у цій частині залишити без розгляду.

3. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 у справі №916/3264/24 в частині позовних вимог керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді О.Р. Кібенко

В.І. Студенець

Оригінал: reyestr.court.gov.ua