Суд: Касаційний господарський суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: енергоносіїв
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №909/1117/25
Суддя: Бакуліна С. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 року
м. Київ
cправа № 909/1117/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. – головуючий, Кібенко О.Р., Кондратова І.Д.,
за участю: секретаря судового засідання – Федорченка В.М.,
позивача – Журавель О.В.,
відповідача – Дуди П.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 (головуючий – Бонк Т.Б., судді: Бойко С.М., Галушко Н.А.) та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.03.2026 (суддя Скапровська І.М.) в частині відмови у задоволенні позовних вимог на суму 1 395 993,07 грн
у справі №909/1117/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТГІ Систем"
про стягнення 2 791 986,14 грн,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та заперечень
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" (далі за текстом також — ТОВ "Оператор ГТС України") звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТГІ Систем" (далі за текстом також — ТОВ "ТГІ Систем") про стягнення 2 791 986,14 грн, з яких 2 016 434,44 грн пені та 775 551,70 грн штрафу за договором про закупівлю послуг від 05.01.2023 №4600007028.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що відповідач всупереч умовам договору несвоєчасно виконав роботи 2-го та 3-го етапів графіка виконання робіт (додаток №3 до договору), у зв`язку з чим позивач відповідно до пункту 10.2 договору нарахував пеню у розмірі 0,1% від вартості несвоєчасно виконаних робіт, а також штраф за прострочення понад 30 календарних днів у розмірі 7% від вартості несвоєчасно виконаних робіт.
3. Під час розгляду справи судом першої інстанції ТОВ "ТГІ Систем" подало клопотання від 20.11.2025 та 12.02.2026 про зменшення розміру пені та штрафу на 90%, мотивовані тим, що:
(1) сума заявлених до стягнення штрафних санкцій майже дорівнює розміру прибутку відповідача від цієї господарської операції, не відповідає наслідкам порушення і є неспівмірною відносно можливих збитків;
(2) позивач не здійснював за договором авансової передоплати, його кошти не вилучалися з обороту, а прострочення не могло завдати збитків, еквівалентних заявленій сумі штрафних санкцій;
(3) застосування штрафних санкцій у повному розмірі не відповідатиме принципам пропорційності та компенсаційного характеру неустойки.
4. Заперечуючи проти задоволення таких клопотань, позивач вказує, що:
(1) відповідач не навів доводів і не надав належних і допустимих доказів, які підтверджували б наявність виняткових випадків, що дають суду право застосувати частину третю статті 551 Цивільного кодексу України (далі за текстом також — ЦК);
(2) зменшення розміру штрафних санкцій до мінімуму повністю нівелює інститут неустойки як відповідальності за порушення зобов`язання, що має на меті захист прав та інтересів позивача під час виконання договору.
Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
5. 05.01.2023 ТОВ "Оператор ГТС України" та ТОВ "ТГІ Систем" уклали договір про закупівлю послуг №4600007028.
6. Підрядник (відповідач) за завданням замовника (позивача) відповідно до умов цього договору зобов`язується на свій ризик надати послуги з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів (ремонт ГВС Дроздовичі в частині визначення фізико-хімічного складу природного газу) відповідно до вимог чинних нормативних документів і технічної документації (які, з урахуванням частини першої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (зі змінами та доповненнями), норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, далі іменуються роботи), а замовник — прийняти та оплатити такі роботи відповідно до умов цього договору (пункт 1.1 договору).
7. Склад, обсяги, вартість робіт та строки визначені технічними, якісними та кількісними характеристиками (додаток №1), договірною ціною (додаток №2) та графіком виконання робіт (додаток №3), які є невід`ємною частиною договору (пункт 1.2 договору).
8. Загальна вартість виконуваних робіт за цим договором, що є ціною договору згідно із договірною ціною (додаток №2), становить 14 938 800 грн, в тому числі ПДВ 20% 2 489 800 грн (пункт 3.1 договору).
9. Ціна договору є твердою і не може змінюватися в ході його виконання, якщо інше не передбачено цим договором та чинним законодавством (пункт 3.2 договору).
10. Підрядник зобов`язується виконати роботи протягом 365 календарних днів з дати укладення цього договору з обов`язковим дотриманням погодженого із замовником графіка виконання робіт (додаток №3), що додається до цього договору та є невід`ємною його частиною (пункт 4.1 договору).
11. Графіком виконання робіт, який є додатком №3 до договору, сторони обумовили те, що граничним терміном виконання робіт з обстеження, розробки, подання на експертизи, усунення зауважень та отримання результатів експертиз робочої документації становить 120; виготовлення/придбання основних блоків та вузлів, будівельно-монтажних робіт, електромонтажних робіт – 300; пусконалагоджувальних робіт – 365.
12. Строк виконання зобов`язань в частині виготовлення/придбання основних блоків та вузлів, будівельно-монтажних, електромонтажних робіт настав 01.11.2023, в частині пусконалагоджувальних робіт — 05.01.2024.
13. Передача виконаних робіт підрядником і прийняття їх замовником оформлюється актами приймання виконаних робіт, підписаними уповноваженими представниками сторін (пункт 5.1 договору).
14. У пункті 10.2 договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасного виконання робіт, передбачених графіком виконання робіт (додаток №3), до підрядника застосовуються штрафні санкції у вигляді пені у розмірі 0,1% від вартості робіт, які несвоєчасно виконані, за кожен день прострочення виконання робіт, а при порушенні строку виконання робіт більш ніж на 30 (тридцять) календарних днів підрядник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7% від вартості несвоєчасно виконаних робіт.
15. Сторони у справі підписали без зауважень акти приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, а саме: №2 за травень 2023 року від 29.05.2024; №3 за червень 2023 року від 22.06.2023; №4 за листопад 2024 року від 25.11.2024; №5 за грудень 2024 року від 23.12.2024; №6 за березень 2025 року від 24.03.2025, а також акт вартості устаткування, придбання якого покладено на виконавця робіт, від 23.12.2024.
16. Виконавець, у порушення вимог пункту 7.3 договору, роботи за актами №4–6 та актом устаткування, визначені договором, виконав з пропуском встановлених строків, у зв`язку з чим позивач на підставі пункту 10.2 договору нарахував штрафні санкції:
за актом №4 за період прострочення з 02.11.2023 до 01.05.2025 — 36 852,64 грн пені та 14 174,09 грн штрафу;
за актом №5 за період прострочення з 02.11.2023 до 01.05.2025 — 2 985,43 грн пені та 1 148,09 грн штрафу;
за актом устаткування за період прострочення з 02.11.2023 до 01.05.2025 — 1 970 951,24 грн пені та 758 058,17 грн штрафу;
за актом №6 за період прострочення з 08.01.2024 до 07.07.2024 — 5 645,13 грн пені та 2 171,20 грн штрафу.
17. Отже, позивач нарахував відповідачу штрафні санкції у загальному розмірі 2 791 986,14 грн, які включають 2 016 434,44 грн пені та 775 551,70 грн штрафу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
18. Господарський суд Івано-Франківської області рішенням від 18.03.2026 у справі №909/1117/25, яке Західний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 07.09.2026, позов задовольнив частково, стягнув з ТОВ "ТГІ Систем" на користь ТОВ "Оператор ГТС України" 1 008 217,22 грн пені, 387 775,85 грн штрафу за договором про закупівлю послуг від 05.01.2023 №4600007028 та 41 879,79 грн судового збору, в решті позову відмовив.
19. Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що:
(1) відповідач порушив зобов`язання, тому позивач правомірно нарахував заявлені до стягнення пеню і штраф;
(2) неустойка не є каральною санкцією, а має компенсаційний характер, а господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника, і не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, більш вигідний порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань;
(3) законодавство не врегульовує розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, тому це питання суд вирішує згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом також — ГПК) за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
(4) з урахуванням клопотання відповідача, того, що заявлені до стягнення штрафні санкції неспівмірні наслідкам порушення зобов`язання, роботи за договором виконано і прийнято позивачем без зауважень, а доказів завдання позивачу збитків чи негативного впливу на його господарську діяльність матеріали справи не містять, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, дотримання принципів справедливості, розумності та добросовісності і з огляду на компенсаційний, а не каральний характер відповідальності, є підстави для зменшення розміру пені та штрафу на 50% відповідно до частини третьої статті 551 ЦК;
(5) у разі зменшення господарським судом розміру неустойки витрати позивача на сплату судового збору відшкодовуються за рахунок відповідача в сумі, сплаченій за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби її розмір не було зменшено.
20. Крім цього, суд апеляційної інстанції зауважив, що:
(1) під час вирішення питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають урахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як підстави для зменшення неустойки, прямо передбачені частиною третьою статті 551 ЦК, так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;
(2) вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, господарський суд повинен оцінити, чи є випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язання боржником, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру неустойки таким наслідкам, поведінки винної особи тощо, а також взяти до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені;
(3) індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах зумовлюється зменшення судом розміру неустойки, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права, а саме суди першої та апеляційної інстанцій користуються певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій, оцінюючи розмір збитків та інші обставини, які мають істотне значення;
(4) зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
(5) наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, адже неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання, не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, а її застосування в силу статті 3 ЦК має здійснюватися із дотриманням принципів розумності, добросовісності та справедливості і розумного балансу між інтересами боржника та кредитора;
(6) з огляду на принципи розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи виконання відповідачем зобов`язань за договором у повному обсязі, відсутність заперечень позивача та неподання ним доказів на підтвердження виникнення у нього збитків внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем робіт за договором, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зменшення штрафу та пені на 50%, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, є правильним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи
21. ТОВ "Оператор ГТС України" звернулося 24.09.2026 через підсистему "Електронний суд" до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить:
постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.03.2026 у справі №909/1117/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог на суму 1 395 993,07 грн скасувати;
ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ТОВ "Оператор ГТС України" в повному обсязі;
судові витрати покласти на відповідача.
22. Підставою касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій у цій справі скаржник вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, зазначаючи, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах:
від 07.02.2024 у справі №910/5436/22, щодо автономії волі сторін при визначенні умов договорів, що укладаються, зокрема в частині підстав та розміру відповідальності за порушення їх умов;
від 24.07.2019 у справі №911/1608/18, в якій суд першої інстанції встановив, що за договором між відповідачем у тій справі та його контрагентом відповідач мав право на отримання штрафних санкцій у розмірі, аналогічному передбаченому договором між сторонами спору;
від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, відповідно до яких, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань; при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер, а надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін;
від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 та від 14.07.2021 у справі №916/878/20, щодо того, що стягнення збитків є окремою грошовою вимогою і може не заявлятися кредитором, оскільки це вимагає доведення їх складу та розміру з боку кредитора, тоді як для стягнення штрафних санкцій кредитору потрібно довести лише факт прострочення, а заперечення вини покладається на боржника; при цьому на позивача у справі не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань, тобто при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання, презюмується (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки;
від 10.06.2021 у справі №910/6471/20, про те, що обов`язок з обґрунтування і доведення того, що порушення договірних зобов`язань не завдало значних збитків контрагенту, покладається на сторону, до якої застосовується санкція, тобто на відповідача, натомість позивач не зобов`язаний доводити наявність у нього збитків у зв`язку з неналежним виконанням умов контракту відповідачем;
від 14.07.2021 у справі №916/878/20, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 та ін., щодо того, що для цілей частини третьої статті 551 ЦК збитками є грошовий еквівалент невиконаного чи то простроченого боржником зобов`язання;
від 02.11.2022 у справі №910/14591/21, від 30.03.2023 у справі №904/392/22, від 20.04.2023 у справі №904/1754/22 та ін., про необхідність врахування судами мети спірних правовідносин, зокрема тих, які стосуються обороноздатності країни у період дії особливого періоду, а неналежне виконання своїх зобов`язань відповідачем, який вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину, яка не підлягає доведенню, про особливий період, в якому функціонують установи критичної інфраструктури, взяв на себе зобов`язання із визначеними в контракті умовами щодо ремонту військової техніки, має негативний вплив на обороноздатність країни та на репутацію замовника;
від 07.06.2022 у справі №904/5858/20 (904/4630/21), щодо того, що зменшення або залишення без зміни розміру штрафних санкцій є правом, а не обов`язком суду, тому рішення щодо цього має прийматися в кожній справі окремо з урахуванням встановлених судами обставин та наданих учасниками справи доказів;
від 02.04.2025 у справі №914/2711/22 і від 14.07.2021 у справі №916/878/20, про те, що суд при вирішенні питання про зменшення штрафних санкцій повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (статті 86, 236– 238 ГПК);
від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19 та ін., щодо застосування статей 530, 551, 612 ЦК, статті 86 ГПК.
23. Доводи скаржника зводяться до того, що:
(1) суд першої інстанції підтвердив порушення відповідачем строків виконання робіт, тому суд мав виходити виключно з положень договору та статей 549, 623 ЦК, а погоджена відповідачем відповідальність за порушення строків є для нього обов`язковою;
(2) суд, вирішуючи питання про зменшення неустойки, повинен об`єктивно оцінити, чи є випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеня виконання зобов`язання, причин неналежного виконання, незначності прострочення, наслідків порушення, невідповідності розміру неустойки таким наслідкам і поведінки винної сторони, проте суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, не навів доводів щодо наявності виняткових випадків, які дають суду право застосувати частину третю статті 551 ЦК;
(3) відповідач допустив значне прострочення, а нараховані штрафні санкції співмірні з ціною договору й не перевищують її, у зв`язку з чим правових підстав для застосування статті 551 ЦК немає, тоді як відповідач не надав доказів того, що стягнення санкцій буде для нього надмірним тягарем, і як суб`єкт підприємницької діяльності взяв на себе зобов`язання на власний ризик, тож ризики його збиткової діяльності не можуть покладатися на іншу сторону;
(4) суд повинен враховувати майновий стан обох сторін, а не лише боржника, а позивач як оператор газотранспортної системи експлуатує державне майно, забезпечує безперебійне транспортування природного газу в умовах воєнного стану, власним коштом ліквідовує наслідки пошкоджень транспортної системи, і, відповідно до бухгалтерської довідки станом на 21.03.2026, заборгованість замовників послуг транспортування перед ним з оплати обсягів негативних щодобових небалансів за період з 01.01.2020 до 28.02.2026 становить 38 266 269 348,76 грн, а дебіторська заборгованість з оплати несанкціонованого відбору за період з 28.02.2023 до 28.02.2026 — 999 564 503,65 грн;
(5) відповідач, просячи зменшити штрафні санкції до мінімуму, фактично просить відмовити в їх стягненні, а зменшення неустойки на 50% нівелює інститут відповідальності за порушення господарських зобов`язань як складову принципів свободи та обов`язковості договору;
(6) право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків (частина перша статті 550 ЦК), а встановлена за порушення зобов`язання неустойка підлягає стягненню в повному розмірі незалежно від відшкодування збитків (частина перша статті 624 ЦК), тобто законодавець закріпив обов`язковий характер неустойки;
(7) висновки суду першої інстанції, з якими погодився суд апеляційної інстанції, свідчать про неправильне застосування частини третьої статті 551 ЦК і відповідних положень договору.
24. ТОВ "ТГІ Систем" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення — без змін.
25. Доводи відповідача зводяться до того, що:
(1) прострочення не порушило функціонування об`єкта, не створило загроз безпеці, не вплинуло на якість виконаних робіт та ефективність їх подальшого використання, а позивач не надав належних і допустимих доказів того, що прострочення спричинило йому фінансові втрати, ускладнення господарської діяльності, додаткові витрати на експлуатацію чи утримання обладнання або втрату можливостей отримати дохід;
(2) частина третя статті 551 ЦК не вимагає одночасної наявності двох умов, тому для зменшення неустойки достатньо однієї з них, а частина перша статті 233 Господарського кодексу України, який утратив чинність з 28.08.2025 згідно зі статтею 17 Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб", однак був чинним на час звернення з позовом і ухвалення рішення судом першої інстанції, також надає суду право зменшити розмір штрафних санкцій, якщо вони надмірно великі порівняно із збитками кредитора, з урахуванням ступеня виконання зобов`язання боржником, майнового стану сторін та інших їх інтересів, що заслуговують на увагу;
(3) цивільно-правова відповідальність має компенсаторний характер, неустойка не може бути непомірним тягарем для боржника і джерелом невиправданих додаткових прибутків для кредитора, а правила про зменшення неустойки спрямовані на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника;
(4) незначне прострочення виконання робіт за третім етапом не завдало позивачу реальних збитків, а роботи прийнято в повному обсязі та без зауважень;
(5) воєнний стан вплинув на діяльність обох сторін, проте відчутніше — на відповідача, який постачає, монтує та налагоджує технологічне обладнання переважно іноземного походження і в умовах воєнного стану зазнав істотних обмежень у логістиці, міжнародних перевезеннях, митному оформленні та строках поставки, що підтверджується листуванням сторін, і хоча ці обставини не звільняють від відповідальності, вони мають ураховуватися в сукупності з іншими: значним ступенем фактичного виконання договору, відсутністю доказів реальних збитків, незначним строком прострочення завершального етапу робіт, прийняттям робіт без зауважень і відсутністю негативних наслідків для функціонування об`єкта та енергетичної безпеки;
(6) конкретний відсоток зменшення неустойки визначає суд у межах своєї дискреції відповідно до статті 86 ГПК, тому зменшення штрафних санкцій на 50% є адекватною мірою відповідальності і проявом балансу інтересів сторін;
(7) варто звернути увагу на позицію Господарського суду Івано-Франківської області, Західного апеляційного господарського суду та Верховного Суду (постанова від 01.04.2026) у справі №909/555/25 за позовом ТОВ "Оператор ГТС України" до ТОВ "ТГІ Систем" про стягнення 2 862 752,58 грн, у якій суд зменшив штрафні санкції на 70% з аналогічних підстав.
Позиція Верховного Суду
26. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
27. Предметом розгляду в цій справі були позовні вимоги ТОВ "Оператор ГТС України" про стягнення з ТОВ "ТГІ Систем" 2 016 434,44 грн пені та 775 551,70 грн штрафу за договором про закупівлю послуг від 05.01.2023 №4600007028.
28. Причиною звернення з касаційною скаргою стала незгода позивача з рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, в частині зменшення пені з 2 016 434,44 грн до 1 008 217,22 грн та штрафу з 775 551,70 грн до 387 775,85 грн.
29. Отже, предметом касаційного оскарження є рішення судів попередніх інстанцій в частині розгляду позовних вимог щодо стягнення пені та штрафу за несвоєчасне виконання відповідачем робіт 2-го та 3-го етапів графіка виконання робіт, а саме вирішення питання правомірності зменшення пені до 1 008 217,22 грн та штрафу до 387 775,85 грн та, відповідно, правомірності відмови в задоволенні цих вимог у зв`язку з їх зменшенням. У цій частині Суд переглядає оскаржувані рішення в межах доводів касаційної скарги та визначеної скаржником підстави касаційного оскарження, тоді як в іншій частині зазначені судові рішення не оскаржуються, тому згідно з частиною першою статті 300 ГПК в касаційному порядку не переглядаються.
30. Спірні правовідносини стосуються відповідальності за порушення строків виконання робіт за договором, тому Суд виходить з того, що згідно зі статтею 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
31. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК).
32. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК).
33. Відповідно до частини першої статті 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
34. Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина перша статті 550 ЦК).
35. Як встановили суди попередніх інстанцій, у пункті 10.2 договору сторони погодили відповідальність підрядника за несвоєчасне виконання робіт, передбачених графіком виконання робіт, у вигляді пені та штрафу (пункт 14 цієї постанови).
36. Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявлених до стягнення штрафних санкцій (2 016 434,44 грн пені та 775 551,70 грн штрафу), суд першої інстанції погодився з таким розрахунком.
37. Установивши правомірне нарахування позивачем пені та штрафу у зазначеному розмірі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про можливість зменшення пені до 1 008 217,22 грн та штрафу до 387 775,85 грн.
38. Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
39. Аналіз норм частини першої статті 550 та частини третьої статті 551 ЦК свідчить, що кредитор, вимагаючи стягнення неустойки, не зобов`язаний доводити наявність збитків, тоді як зменшення неустойки, розмір якої встановлено договором або законом, є правом суду, яке він може реалізувати лише за наявності обставин, з якими частина третя статті 551 ЦК пов`язує таке право.
40. Велика Палата Верховного Суду в пункті 8.25 постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18, на яку в межах визначеної ним підстави касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК) посилається скаржник, виснувала, що "право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві".
41. Визначаючи, які обставини можуть бути підставою для зменшення неустойки, Верховний Суд у пункті 48 постанови від 14.07.2021 у справі №916/878/20 виснував, що "при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені) суди також беруть до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК та ст. 551 ЦК, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними".
42. До таких обставин Верховний Суд відніс, зокрема, ступінь виконання зобов`язання боржником, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, тривалість прострочення, наслідки порушення зобов`язання для кредитора, поведінку боржника і кредитора, майновий стан кредитора та боржника, а також майнові та інші інтереси сторін, які заслуговують на увагу, зазначивши у пункті 49 тієї самої постанови, що "закон не містить вичерпного переліку обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення".
43. У постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, на яку послався суд апеляційної інстанції, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, переглядаючи судові рішення про зменшення пені, нарахованої за невиконання у строк робіт за договором закупівлі робіт з виготовлення (ремонту) обладнання, виснувала, що:
"в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України" (пункт 7.43);
"у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер" (пункт 7.29);
"розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер" (пункт 7.42).
44. У пунктах 8.32.2, 8.33 постанови від 05.09.2023 у справі №907/583/22 Верховний Суд виснував, що "зменшення розміру неустойки є правом суду та залежить виключно від встановлених судом конкретних обставин кожної справи за наслідками правової оцінки спірних правовідносин та поданих сторонами доказів, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень", а тому "питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статей 86, 210 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу; на встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин; умови конкретних правовідносин; наявність/відсутність наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії".
45. Як зазначив Верховний Суд у пункті 8.33.1 постанови від 05.09.2023 у справі №907/583/22, подібну за змістом правову позицію викладено, зокрема, в постановах від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19 та від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, на які посилається скаржник.
46. Такого самого підходу Верховний Суд дотримався і в постанові від 07.06.2022 у справі №904/5858/20 (904/4630/21), на яку також посилається скаржник, погодившись у пункті 29.1 тієї постанови з висновком судів про те, що "зменшення/залишення без зміни розміру штрафних санкцій є правом, а не обов`язком суду, тому рішення щодо зменшення/залишення без зміни розміру штрафних санкцій має прийматись у кожній справі окремо, з урахуванням встановлених судами обставин та наданих учасниками справи доказів".
47. Вказані висновки Верховний Суд застосував у постанові від 03.12.2024 у справі №909/321/24, зазначивши також, що "усі наведені висновки Верховного Суду щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) у залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі".
48. Отже, зменшення неустойки на підставі частини третьої статті 551 ЦК є правом суду, яке він реалізує на власний розсуд, який, у свою чергу, обмежений тим, що сторона, яка посилається на підстави для зменшення неустойки, повинна їх довести незалежно від того, прямо передбачені вони законом чи мають індивідуальний характер, а суд має встановити такі підстави та оцінити їх на предмет підтвердженості й обґрунтованості в порядку, передбаченому статтею 86 ГПК. Саме від встановлених у такий спосіб обставин залежать як можливість зменшення неустойки, так і розмір, до якого суд її зменшує.
49. При цьому погоджений сторонами розмір відповідальності та обов`язковий характер неустойки, на які з посиланням на частину першу статті 550 та частину першу статті 624 ЦК вказує скаржник (пункт 23 цієї постанови), не позбавляють суд права на її зменшення за наявності встановлених і доведених обставин, передбачених частиною третьою статті 551 ЦК (пункти 38, 39, 48 цієї постанови).
50. Протилежного не підтверджують і постанови Верховного Суду, на які у контексті цього посилається скаржник, адже висновок щодо автономії волі сторін при визначенні в договорі підстав та розміру відповідальності за порушення його умов Верховний Суд виклав у постанові від 07.02.2024 у справі №910/5436/22, вирішуючи питання про порядок обчислення періоду нарахування пені з урахуванням умови договору, а не щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК. Натомість, посилаючись на постанову від 24.07.2019 у справі №911/1608/18, скаржник наводить не висновок Верховного Суду щодо застосування норми права, а встановлену судом у тій справі обставину про те, що за договором між відповідачем і його контрагентом відповідач мав право на штрафні санкції в розмірі, аналогічному передбаченому договором між сторонами того спору.
51. Зменшення розміру неустойки на 50%, що, на думку скаржника, нівелює інститут неустойки (пункт 23 цієї постанови), також не може оцінюватися окремо від обставин конкретної справи, адже розмір, до якого суд зменшує неустойку, має індивідуально-оціночний характер (пункти 43, 48 цієї постанови).
52. Це підтверджують і постанови, на які посилається сам скаржник, зокрема:
від 04.02.2020 у справі №918/116/19, в якій, залишаючи без змін зменшення пені саме на 50%, Верховний Суд зазначив, що мету неустойки нівелює зменшення на 99%;
від 26.05.2020 у справі №918/289/19, в якій Верховний Суд залишив без змін зменшення штрафних санкцій на 90%, визнавши, що за обставин тієї справи воно не нівелювало значення неустойки;
від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, в якій Верховний Суд скасував рішення про зменшення неустойки на 99%, оскільки таке зменшення фактично звільнило боржника від відповідальності.
53. Отже, сам по собі відсоток зменшення неустойки не свідчить про неврахування судами висновків, викладених у цих постановах, а правомірність такого зменшення залежить від того, чи встановили суди обставини, які його зумовлюють.
54. У цій справі, реалізуючи право на зменшення неустойки в межах поданих відповідачем клопотань та заперечень позивача на них, суд першої інстанції виходив з того, що:
(1) заявлені до стягнення штрафні санкції неспівмірні наслідкам порушення зобов`язання;
(2) роботи виконані і прийняті позивачем без зауважень;
(3) матеріали справи не містять доказів завдання позивачу збитків чи негативного впливу на його господарську діяльність (пункт 19 цієї постанови).
55. Погоджуючись з таким висновком, суд апеляційної інстанції навів загальні критерії, з урахуванням яких вирішується питання про зменшення неустойки, зазначив, зокрема, що підстави для зменшення неустойки підлягають урахуванню та оцінці на предмет їх підтвердженості та обґрунтованості, і урахував як підставу зменшення виконання відповідачем зобов`язань за договором у повному обсязі, відсутність заперечень позивача та неподання останнім доказів на підтвердження виникнення у нього збитків внаслідок несвоєчасного виконання робіт (пункт 20 цієї постанови).
56. Проте, дійшовши таких висновків, суди не врахували доводів і доказів, якими сторони обґрунтовували свої позиції щодо зменшення неустойки, зокрема того, що:
(1) у клопотанні від 20.11.2025 відповідач обґрунтовував необхідність зменшення пені та штрафу на 90% тим, що сума санкцій майже дорівнює його прибутку від цієї господарської операції, є для нього надмірно великою та еквівалентна п`ятимісячному фонду оплати праці всіх його працівників, а позивач авансової передоплати не здійснював і його кошти з обороту не вилучалися, тому прострочення не могло завдати позивачу збитків, еквівалентних сумі заявлених санкцій, а на підтвердження цих доводів долучив до клопотання штатний розпис від 01.01.2024;
(2) у клопотанні від 12.02.2026 відповідач, повторивши ці доводи, додатково зазначав, що незначне прострочення виконання робіт за третім етапом не завдало позивачу реальних збитків, а роботи прийнято в повному обсязі та без зауважень, порівнював розмір санкцій із місячним фондом оплати праці своїх працівників за 2024 рік та із заробітною платою посадової особи позивача, а також посилався на рішення судів у справі №909/555/25, в якій штрафні санкції зменшено на 70%, навівши, зокрема, мотивування постанови суду апеляційної інстанції в тій справі щодо впливу воєнного стану на логістику та строки поставки обладнання, і долучивши на підтвердження цих доводів штатний розпис, декларацію посадової особи позивача та копії судових рішень у справі №909/555/25.
57. Поза увагою судів залишилися й заперечення позивача від 16.12.2025 та 17.02.2026 на клопотання відповідача, в яких позивач, крім доводів, викладених у пункті 4 цієї постанови, зазначав, що:
(1) відповідач допустив значне прострочення, нараховані санкції співмірні з ціною договору, а відповідач не надав доказів того, що їх стягнення буде для нього надмірним тягарем;
(2) штатний розпис не відображає кількості працівників і фонду оплати праці відповідача у 2025– 2026 роках, а відповідач у 2023 та 2024 роках мав значний чистий прибуток, на підтвердження чого позивач додав до заперечень від 17.02.2026 інформаційно-аналітичний витяг щодо відповідача;
(3) необхідно врахувати інтереси та майновий стан позивача як оператора газотранспортної системи, а посилання відповідача на заробітну плату посадової особи позивача не стосується підстав зменшення неустойки.
58. За змістом оскаржуваного рішення суд першої інстанції виклав лише частину доводів клопотань відповідача, зокрема про те, що сума санкцій майже дорівнює його прибутку від господарської операції, позивач не здійснював авансової передоплати, а його кошти не вилучалися з обороту, а із заперечень позивача відобразив лише доводи про те, що відповідач не надав доказів наявності виняткових обставин, а зменшення санкцій до мінімуму нівелює інститут неустойки (пункти 3, 4 цієї постанови), не згадавши ні доказів, доданих сторонами до клопотань і заперечень, ні доводів позивача щодо змісту штатного розпису та фінансових результатів діяльності відповідача.
59. У контексті наведеного Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
60. Згідно зі статтею 86 ГПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
61. За частиною п`ятою статті 236 ГПК обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
62. Згідно з пунктом 5 частини четвертої статті 238 ГПК у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
63. Аналіз наведених норм процесуального права свідчить, що клопотання про зменшення неустойки за своєю суттю є запереченням відповідача проти позовних вимог у частині розміру відповідальності, на яке поширюються загальні правила доказування та оцінки доказів, з огляду на що заявник такого клопотання повинен довести обставини, на які він посилається, а суд — встановити, які з цих обставин підтверджено доказами, оцінити ці докази разом із запереченнями іншої сторони та навести в рішенні мотивовану оцінку аргументів обох сторін щодо наявності чи відсутності підстав для зменшення неустойки.
64. У пункті 47.6 постанови від 14.07.2021 у справі №916/878/20 Верховний Суд, переглядаючи судові рішення про зменшення пені, нарахованої за прострочення оплати природного газу за договором про поставку природного газу, виснував, що "обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання".
Аналогічний висновок Верховний Суд виклав у пункті 23 постанови від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, вирішуючи питання про правомірність відмови боржнику в зменшенні пені за договором поставки.
65. Розкриваючи зміст цього обов`язку, у пункті 47.5 постанови від 14.07.2021 у справі №916/878/20 Верховний Суд зазначив, що "господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення".
66. При цьому межі цього обов`язку Верховний Суд визначив у пункті 50 тієї ж постанови, виснувавши, що "суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236-238 ГПК)".
Аналогічний висновок Верховний Суд виклав у пункті 91 постанови від 02.04.2025 у справі №914/2711/22, вирішуючи питання про зменшення штрафних санкцій за порушення термінів виконання робіт за державним контрактом.
67. Скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції, якою було зменшено штраф і пеню за порушення строків поставки продукції за контрактом, Верховний Суд у постанові від 10.06.2021 у справі №910/6471/20 зазначив, що:
цей суд, перерахувавши обставини й докази, якими відповідач обґрунтовував клопотання, "останні жодним чином не перевірив та не дослідив на предмет належності, достовірності та вірогідності, обмежившись їх простою констатацією на підставі доводів відповідача" (пункт 22);
"обов`язок з обґрунтування і доведення того, що порушення договірних зобов`язань не завдало значних збитків контрагенту, покладається на сторону, до якої застосовується санкція, тобто на Відповідача", тоді як позивач, за висновком Верховного Суду, не зобов`язаний доводити наявність у нього збитків у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору (пункт 25).
68. У постанові від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, скасувавши рішення судів обох інстанцій про зменшення на 99% штрафних санкцій за порушення строків виконання державного контракту і передавши справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у пункті 5.17 зазначив, що "приймаючи рішення про зменшення розміру штрафних санкцій, попередні судові інстанції не надали належної оцінки обставинам, які підлягали оцінці та дослідженню для можливості суду встановити забезпечення балансу інтересів обох сторін спору, а не тільки відповідача, майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнових, але й інших інтересів сторін, що заслуговують на увагу".
При цьому, навівши доводи прокурора, який заперечував проти зменшення неустойки (пункт 5.22), Верховний Суд у пункті 5.23 тієї самої постанови констатував: "Втім, належної оцінки вказаним доводам попередні судові інстанції не надали".
69. Неврахування доводів сторони, яка заявила клопотання про зменшення неустойки, стало підставою і для скасування постановою від 10.11.2022 у справі №910/15705/21 рішень судів обох інстанцій у частині відмови відповідачу в зменшенні пені та штрафу з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки ці суди, як зазначив Верховний Суд, "взявши до уваги аргументи позивача, викладені у запереченнях на клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, разом з тим не врахували та не дали оцінки всім доводам відповідача, наведеним на обґрунтування наявності обставин, які можуть бути враховані судом при зменшенні розміру неустойки".
70. При цьому Верховний Суд зазначив, що "відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом", а тому "хоч зменшення пені і є правом суду, однак це право не усуває його обов`язку розглянути подане стороною клопотання про зменшення штрафних санкцій, заявлених до стягнення з цієї сторони, з наведенням у рішенні змістовних мотивів його відхилення чи задоволення (часткового задоволення)".
71. Аналіз наведених висновків свідчить, що дискреційні повноваження суду, про які йдеться в пункті 48 цієї постанови, не звільняють суд від обов`язку:
(1) встановити, які з обставин, наведених заявником клопотання, підтверджено належними та допустимими доказами, і зазначити ці докази;
(2) правильно розподілити між сторонами обов`язок доказування, адже довести обставини, які є підставою для зменшення неустойки, зокрема відсутність у кредитора значних збитків, має заявник клопотання;
(3) оцінити заперечення іншої сторони проти зменшення неустойки;
(4) мотивувати, чому встановлені обставини мають істотне значення для зменшення неустойки та для визначення її розміру.
72. Відтак саме лише заявлення клопотання з переліком обставин, які, на думку заявника, зумовлюють зменшення неустойки, без встановлення судом того, що ці обставини підтверджено доказами, не дає суду права на таке зменшення. Цього не спростовують і доводи відповідача про те, що конкретний відсоток зменшення неустойки визначає суд у межах своєї дискреції (пункт 25 цієї постанови), адже постанова від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, на яку він посилається, також вимагає оцінювати підстави зменшення неустойки на предмет їх підтвердженості та обґрунтованості (пункт 43 цієї постанови).
73. Більше того, сам відповідач у відзиві на касаційну скаргу визнає, що зменшення неустойки є правом суду, яке може бути реалізовано в кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів, і зазначає, що боржник і кредитор мають право посилатися на обставини, які вони мають довести, а суд — оцінити при ухваленні рішення (пункт 42 цієї постанови), а розмір зменшення визначається відповідно до статті 86 ГПК за внутрішнім переконанням суду, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, що узгоджується з висновками, наведеними в пунктах 48, 59– 66 цієї постанови.
74. Дійшовши висновку про наявність підстав для зменшення неустойки, суд першої інстанції не відобразив у рішенні дослідження доказів, доданих відповідачем до клопотань та позивачем до заперечень, як і не навів мотивів їх врахування або відхилення, хоча стаття 86 ГПК зобов`язує суд мотивувати відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (пункт 60 цієї постанови), з огляду на що неможливо встановити, які з обставин, наведених відповідачем, суд визнав підтвердженими доказами і якими саме.
75. Обмежившись констатацією частини доводів заявника клопотання, суд першої інстанції в порушення статті 86, частини п`ятої статті 236, пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК та без урахування висновків Верховного Суду, наведених у пунктах 64– 67, 69, 70 цієї постанови, не встановив, які саме підтверджені доказами обставини зумовили винятковість випадку і дали йому право застосувати частину третю статті 551 ЦК, на що цілком обґрунтовано вказує скаржник, стверджуючи, що суди не навели доводів щодо наявності виняткових випадків (пункт 23 цієї постанови).
76. Крім цього, суд першої інстанції не зазначив, з якими саме наслідками порушення зобов`язання він співвідніс розмір штрафних санкцій, визнаючи їх неспівмірними, і на підставі яких встановлених обставин та доказів дійшов такого висновку.
77. Водночас у пункті 31 постанови від 14.07.2021 у справі №916/878/20, на яку посилається скаржник, Верховний Суд виснував про те, що "за змістом ч. 1 ст. 233 ГК та ч. 3 ст. 551 ЦК під розміром збитків потрібно розуміти саме суму, на яку нараховано неустойку, зокрема пеню, а не будь-яку іншу суму збитків", тоді як постанови від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та від 31.03.2020 у справі №910/8698/19, на які скаржник також посилається на обґрунтування доводу про те, що для цілей частини третьої статті 551 ЦК збитками є грошовий еквівалент невиконаного чи простроченого зобов`язання (пункт 22 цієї постанови), такого висновку не містять. Висновок суду першої інстанції про неспівмірність заявлених санкцій наслідкам порушення, зроблений без зазначення того, з чим суд співвідніс їх розмір (пункт 76 цієї постанови), з цим висновком Верховного Суду не узгоджується.
78. Поклавши в основу висновку про зменшення неустойки відсутність у матеріалах справи доказів завдання позивачу збитків і не встановивши підтверджених доказами обставин, на які посилався відповідач, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, фактично поставив можливість стягнення неустойки в повному розмірі в залежність від доведення позивачем обставин, доводити які він не зобов`язаний (частина перша статті 550 ЦК), оскільки обов`язок довести, що порушення зобов`язання не завдало кредитору значних збитків, покладається на відповідача як заявника клопотання про зменшення неустойки (пункти 64, 67 цієї постанови).
79. Відтак відсутність доказів збитків кредитора, на яку, як і суди попередніх інстанцій, посилається відповідач у відзиві на касаційну скаргу (пункт 25 цієї постанови), може враховуватися лише разом з обставинами, які довів заявник клопотання, і не може їх замінювати. Не змінюють цього й доводи відповідача про компенсаційний характер неустойки та про те, що частина третя статті 551 ЦК не вимагає одночасної наявності двох умов для її зменшення (пункт 25 цієї постанови), адже і в такому разі обставини, які є підставою для зменшення неустойки, має довести заявник клопотання, а суд — встановити їх на підставі доказів (пункти 48, 71 цієї постанови).
80. При цьому Суд враховує, що постанови від 04.02.2020 у справі №918/116/19 (пункти 8.21, 8.22) та від 14.07.2021 у справі №916/878/20 (пункт 58), на які посилається скаржник і в яких Верховний Суд погодився з висновками судів, що поряд з іншими обставинами врахували неподання позивачем доказів понесення збитків, ухвалені за інших обставин, адже в тих справах суди дослідили докази, надані боржником на підтвердження наведених у клопотанні обставин, зокрема щодо його майнового стану, соціального значення його діяльності та часткового погашення боргу, і відсутність доказів збитків кредитора була лише однією з кількох встановлених обставин.
81. Натомість у цій справі обставин, на які посилався відповідач, суди не встановили, а відсутність доказів збитків позивача фактично визначили основною підставою зменшення неустойки, без пояснення того, які саме з наведених відповідачем обставин підтверджено доказами і чому вони свідчать про винятковість випадку.
82. Суд першої інстанції не оцінив заперечень позивача про те, що відповідач не надав доказів обставин, які є підставою для зменшення неустойки, хоча і виклав їх у рішенні, а інших його заперечень, зокрема щодо змісту штатного розпису, фінансових результатів діяльності відповідача, співмірності санкцій з ціною договору та необхідності врахувати інтереси позивача, у рішенні взагалі не відобразив, що суперечить пункту 5 частини четвертої статті 238 ГПК та висновкам Верховного Суду, наведеним у пунктах 65, 68– 70 цієї постанови.
83. З огляду на це Суд вважає передчасними висновки суду першої інстанції про те, що зменшення неустойки на 50% забезпечує баланс інтересів сторін (пункт 19 цієї постанови), адже встановлення такого балансу потребує оцінки обставин, що стосуються інтересів обох сторін спору, а не тільки відповідача (пункт 68 цієї постанови).
84. При цьому Суд звертає увагу на те, що допущені судом першої інстанції порушення мав усунути суд апеляційної інстанції, який згідно з частиною першою статті 269 ГПК переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
85. Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини першої статті 282 ГПК постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
86. Водночас, незважаючи на те, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції саме в тій частині, з якою не погоджується апелянт, надати відповідь на кожен його довід, з яким апелянт пов`язує незаконність рішення, а у справах про стягнення неустойки — оцінити й заперечення кредитора проти її зменшення (пункти 65, 84, 85 цієї постанови), він не перевірив доводів позивача, який в апеляційній скарзі, зокрема, стверджував, що:
(1) роботи 2-го та 3-го етапів виконано з істотним порушенням графіка, оскільки окремі акти підписано у листопаді–грудні 2024 року та березні 2025 року, хоча строки відповідних етапів сплинули 01.11.2023 та 05.01.2024;
(2) відповідальність підрядника погоджено договором, і відповідач добровільно прийняв ці умови;
(3) для зменшення неустойки необхідні виняткові обставини, які має довести відповідач, проте доказів надмірного тягаря санкцій чи їх неспівмірності він не надав;
(4) санкції в загальній сумі 2 791 986,14 грн співмірні з ціною договору 14 938 800 грн та тривалістю прострочення;
(5) суд не врахував інтереси позивача як оператора критичної газотранспортної інфраструктури, для якого належне та своєчасне виконання ремонтних робіт має значення для безпеки й безперебійного транспортування газу, особливо в умовах воєнного стану.
87. Навівши загальні критерії, з урахуванням яких вирішується питання про зменшення неустойки, зокрема строк прострочення, причини неналежного виконання зобов`язання, поведінку боржника та співвідношення розміру заборгованості і неустойки, а також зазначивши про необхідність оцінки підстав зменшення неустойки на предмет їх підтвердженості та обґрунтованості, суд апеляційної інстанції не застосував таких критеріїв до обставин цієї справи, не перевірив, чи підтверджено доказами обставини, на які посилався відповідач, і не оцінив тривалості прострочення та співвідношення розміру санкцій з ціною договору, на які вказував апелянт.
88. Крім цього, суд апеляційної інстанції не відповів на довід апелянта про те, що відповідач не довів обставин, які є підставою для зменшення неустойки, а, навпаки, обґрунтовуючи свій висновок, послався на неподання позивачем доказів на підтвердження виникнення у нього збитків, чим повторив неправильний розподіл обов`язку доказування, допущений судом першої інстанції (пункти 64, 67, 78 цієї постанови).
89. Поза увагою як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції залишився й довід позивача про необхідність урахування його інтересів як оператора газотранспортної системи, який він наводив ще в запереченнях на клопотання відповідача і повторив в апеляційній скарзі (пункти 57, 86 цієї постанови), хоча Верховний Суд у постанові від 15.06.2022 у справі №922/2141/21 наголошував на необхідності оцінювати обставини, потрібні для встановлення балансу інтересів обох сторін спору, а не тільки відповідача (пункт 68 цієї постанови), а в пункті 8.26 постанови від 26.05.2020 у справі №918/289/19, на яку посилається скаржник, виснував про те, що "при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін".
90. Отже, обмежившись загальним погодженням з висновками суду першої інстанції без оцінки доводів, якими позивач заперечував проти зменшення неустойки, суд апеляційної інстанції не лише не усунув допущених судом першої інстанції порушень, а й сам усупереч статті 86, частині п`ятій статті 236 ГПК не дослідив поданих сторонами доказів і не встановив, які з наведених відповідачем обставин ними підтверджено, та всупереч підпункту "в" пункту 3 частини першої статті 282 ГПК не навів мотивів прийняття або відхилення доводів апеляційної скарги, хоча на необхідність цього вказував Верховний Суд у постановах від 14.07.2021 у справі №916/878/20 та від 02.04.2025 у справі №914/2711/22, висновків яких суд апеляційної інстанції не врахував (пункт 66 цієї постанови).
91. Наведене свідчить про те, що доводи скаржника про неврахування судами висновків Верховного Суду щодо покладення на заявника клопотання обов`язку довести обставини, які є підставою для зменшення неустойки, необхідності оцінки інтересів обох сторін, а не тільки боржника, та мотивування рішення про зменшення неустойки (пункти 64– 68, 89 цієї постанови) знайшли підтвердження, адже ці висновки стосуються стандарту доведення та оцінки таких обставин, а тому не залежать від виду договору та від обставин конкретного спору, які, за висновком об`єднаної палати, щоразу є відмінними (пункт 43 цієї постанови), тобто сформульовані в подібних правовідносинах.
92. Допущені судами обох інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення обставин, від яких залежить застосування частини третьої статті 551 ЦК, а саме того, які з наведених відповідачем обставин підтверджено доказами і чи мають вони істотне значення для зменшення неустойки та визначення її розміру.
93. Відсутність у Верховного Суду процесуальної можливості з`ясувати обставини щодо впливу прострочення на функціонування газотранспортної системи і щодо майнового стану позивача (частина друга статті 300 ГПК) перешкоджає ухваленню нового рішення, про яке просить скаржник, тому ці обставини належить встановити під час нового розгляду справи разом з обставинами, на які посилався відповідач у клопотаннях про зменшення неустойки.
94. При цьому постанови від 02.11.2022 у справі №910/14591/21, від 30.03.2023 у справі №904/392/22 та від 20.04.2023 у справі №904/1754/22, на які скаржник посилається, обґрунтовуючи необхідність урахування його інтересів, зокрема з огляду на мету спірних правовідносин, пов`язаних з обороноздатністю країни, Суд не враховує, оскільки їх ухвалено в інших правовідносинах, адже висновки в постанові №910/14591/21 Верховний Суд сформулював, вирішуючи питання про зменшення неустойки за державним контрактом на виконання робіт (надання послуг) за державним оборонним замовленням, а в постановах у справах №904/392/22 і №904/1754/22, навпаки, зменшив розмір штрафу, стягнутого із залізниці, урахувавши необхідність дотримання нею військово-транспортного обов`язку в умовах воєнного стану та її стратегічне значення для економіки і безпеки держави, тоді як у цій справі спір виник з договору про закупівлю послуг з ремонту і технічного обслуговування вимірювальних, випробувальних і контрольних приладів, а інтереси позивача, на які він посилався, підлягають оцінці під час нового розгляду справи (пункт 93 цієї постанови).
95. Суд також не враховує посилання відповідача у відзиві на касаційну скаргу на незначність прострочення, відсутність його впливу на функціонування об`єкта та енергетичну безпеку, а також на ускладнення логістики поставки обладнання внаслідок воєнного стану, що, на його думку, підтверджується листуванням сторін (пункт 25 цієї постанови), оскільки таких обставин суди попередніх інстанцій не встановлювали, а їх встановлення виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції (частина друга статті 300 ГПК).
96. При цьому Суд звертає увагу на те, що вплив воєнного стану на логістику та листування сторін відповідач у клопотаннях про зменшення неустойки як підстави не наводив, лише процитувавши мотивування постанови суду апеляційної інстанції у справі №909/555/25 (пункт 56 цієї постанови), яке, по суті, відтворив і у відзиві на касаційну скаргу.
97. Посилання відповідача у відзиві на касаційну скаргу на постанову Верховного Суду від 01.04.2026, ухвалену в справі №909/555/25 (пункт 25 цієї постанови), Суд не враховує, оскільки цю постанову ухвалено за інших процесуальних і фактичних обставин, зокрема з огляду на те, що доводи про неподання відповідачем доказів обставин, які є підставою для зменшення неустойки, скаржник у тій справі наводив не з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, як у цій справі, а на обґрунтування необхідності відступлення від висновків Верховного Суду (пункт 2 частини другої статті 287 ГПК), тоді як з підстави, передбаченої пунктом 1, він посилався на неврахування висновків щодо розрахунку пені (пункти 31– 34, 51 тієї постанови).
98. Відхиливши ці доводи як такі, що фактично зводяться до незгоди з установленими судами обставинами та спрямовані на їх переоцінку (пункт 60 тієї постанови), Верховний Суд виходив з того, що суди дослідили й оцінили сукупність обставин, які мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки (пункт 59 тієї постанови), зокрема встановили строк прострочення робіт другого та третього етапів (90 та 26 днів відповідно) і врахували ступінь виконання зобов`язання, прийняття результатів робіт без зауважень, а також порушення зобов`язань контрагентом відповідача у сукупності з іншими обставинами (пункти 28, 29, 45 тієї постанови).
99. Натомість у цій справі суди обставин, на які посилався відповідач, не встановили і не відобразили дослідження поданих сторонами доказів (пункти 74–83, 87– 90 цієї постанови), а оскільки результат застосування висновків Верховного Суду щодо зменшення неустойки залежить від обставин, установлених у кожній конкретній справі (пункти 43, 47 цієї постанови), результат розгляду справи №909/555/25 не є підставою для іншого висновку в цій справі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
100. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
101. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
102. Відповідно до частини четвертої статті 310 ГПК справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
103. Оскільки суд першої інстанції, зменшуючи неустойку, не врахував висновків Верховного Суду щодо мотивування такого рішення, всупереч статті 86, частині п`ятій статті 236 ГПК не дослідив зібраних у справі доказів, поданих сторонами разом із клопотаннями та запереченнями на них, і не встановив обставин, які зумовили винятковість випадку, а суд апеляційної інстанції цих порушень, на які посилається скаржник (пункти 22, 23 цієї постанови), не усунув, що унеможливило встановлення обставин, які мають значення для вирішення питання про зменшення неустойки, то касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувані рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 1 008 217,22 грн пені та 387 775,85 грн штрафу — скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
104. Під час нового розгляду справи суду слід урахувати викладене в цій постанові, встановити, які з наведених відповідачем обставин підтверджено доказами, поданими сторонами разом із клопотаннями та запереченнями на них, з огляду на те, що обов`язок доведення цих обставин покладено на відповідача, оцінити заперечення позивача і за результатами вирішити питання про наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки та про її розмір, навівши мотиви ухваленого рішення.
Розподіл судових витрат
105. Оскільки Суд скасовує оскаржувані рішення лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 1 008 217,22 грн пені та 387 775,85 грн штрафу, на загальну суму 1 395 993,07 грн, з передачею справи в цій частині на новий розгляд, не змінюючи рішення і не ухвалюючи нового, розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в цій частині, у тому числі витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги, здійснює суд, який ухвалить рішення за результатами нового розгляду справи, відповідно до статті 129 ГПК.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315–317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" задовольнити частково.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.09.2026 та рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 18.03.2026 в частині відмови у задоволенні позовних вимог на суму 1 395 993,07 грн у справі №909/1117/25 скасувати. Справу №909/1117/25 в цій частині передати на новий розгляд до Господарського суду Івано-Франківської області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Бакуліна
Судді О.Р. Кібенко
І.Д. Кондратова
(з окремою думкою)
Оригінал: reyestr.court.gov.ua