Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №925/315/26 — Господарський суд Черкаської області

Суд: Господарський суд Черкаської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Господарське

Категорія: щодо усунення перешкод у користуванні майном

Дата: 08 вересня 2026 р.

Справа: №925/315/26

Суддя: Васянович А.В.

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року Справа № 925/315/26

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді – Васяновича А.В.,

секретар судового засідання – Ібрагімова Є.Р.,

за участі представників сторін:

від Черкаської обласної прокуратури – Мохонько А.В. – заступник начальника відділу Черкаської обласної прокуратури,

від позивача – Мішенко О.О.- за довіреністю;

від відповідача – Бичок В.І. - адвокат,

від третіх осіб:

від Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської

обласної державної адміністрації – представник не з`явився,

від Міністерства культури України – Тимкович І.О.- за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом керівника Золотоніської окружної прокуратури, м. Золотоноша,

Черкаської області в інтересах держави в особі:

Черкаської обласної державної адміністрації, м. Черкаси

до Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Черкаської Єпархії

Української православної церкви, с. Гельмязів, Золотоніського

району, Черкаської області

за участі третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1.Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської

обласної державної адміністрації, м. Черкаси

2. Міністерства культури України, м. Київ

про скасування державної реєстрації та зобов`язання повернути майно

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Черкаської області з позовом звернувся керівник Золотоніської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Черкаської обласної державної адміністрації до Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Черкаської Єпархії Української православної церкви про:

1. усунення перешкод у здійсненні державою в особі Черкаської обласної державної адміністрації права користування та розпоряджання державним майном шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Черкаської Єпархії Української православної церкви на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 489804271215 - Храм Святої Трійці до складу якого входять: Храм Святої Трійці з підвалом, літера Б-1 загальною площею 394,5 кв.м. розташовану за адресою вул. Корольова 2/24 в с. Гельмязів, Золотоніського району Черкаської області із закриттям розділу Державного реєстру прав щодо цього об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 489804271215.

2. усунення перешкод у здійсненні державою в особі Черкаської обласної державної адміністрації права користування та розпоряджання пам`яткою архітектури національного значення – Троїцькою церквою 1841 року побудови в с. Гельмязів загальною площею 394,5 кв.м. шляхом зобов`язання Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Черкаської Єпархії Української православної церкви повернути на користь держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 489804271215 – Храм Святої Трійці до складу якого входять: Храм Святої Трійці з підвалом, літера - Б-1 загальною площею 394,5 кв.м. розташований за адресою вул. Корольова 2/24 в с. Гельмязів, Золотоніського району Черкаської області.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 16 березня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10 год. 00 хв. 14 квітня 2026 року.

Залучено Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації та Міністерство культури України до участі у справі в якості третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Ухвалою суду від 14 квітня травня 2026 року, суд відклав розгляд справи в підготовчому засіданні на 09 год. 30 хв. 04 травня 2026 року.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 04 травня 2026 року, суд продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів та оголосив перерву в судовому засіданні до 10 год. 00 хв. 15 червня 2026 року.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 15 червня 2026 року, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті було призначено на 10 год. 30 хв. 15 липня 2026 року.

В судовому засіданні, що відбулося 15 липня 2026 року, суд оголосив перерву до 11 год. 00 хв. 09 вересня 2026 року.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Зокрема, прокурор у своїх заявах по суті справи, а також в судових засіданнях стверджував, що спірне нерухоме майно «Троїцька церква (дер.)», 1841 року побудови, у с. Гельмязів Золотоніського району Черкаської області занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, як пам`ятку архітектури національного значення (охоронний № 230051) згідно постанови Кабінету Міністрів України від 07 липня 2023 року № 693.

До цього часу, пам`ятку архітектури було взято на державний облік рішенням виконавчого комітету Черкаської обласної ради депутатів трудящих від 05 червня 1973 року за № 332 «Про впорядкування збереження та охорони пам`ятників архітектури в області».

Водночас, 28 жовтня 2014 року державним реєстратором Золотоніського міськрайонного управління юстиції на підставі свідоцтва про право власності від 30 жовтня 2014 року № 28827595, виданого тим же державним реєстратором, за відповідачем зареєстровано право власності на Храм Святої Трійці та прилеглі до нього будівлі і споруди, розташовані за адресою: с. Гельмязів, вул. Корольова, буд. 2/24.

На підставі рішення Гельмязівської сільської ради від 24 вересня 2014 року № 40-7/VI за цією ж релігійною організацією 21 жовтня 2014 року було зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою 7121582301:02:003:0515 площею 0,4413 га (для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій).

Підставою виникнення права власності на об`єкт нерухомого майна вказано свідоцтво про право власності та рішення Гельмязівської сільської ради № 35-5/VI від 22 квітня 2014 року.

Проте, рішення Гельмязівської сільської ради № 35-5/VI від 22 квітня 2014 року стосується преміювання сільського голови Гельмязівської сільської ради.

Прокурор зазначав, що спірне майно належить державі.

З огляду на викладене, порушені права та законні інтереси держави підлягають захисту шляхом зобов`язання Релігійної громади Свято-троїцької парафії Черкаської єпархії Української православної церкви с. Гельмязів усунути перешкоди у здійсненні державною права володіння, користування та розпорядження нежитловою будівлею Храму Святої Трійці.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги прокурора підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні заперечував проти позову з підстав пропуску прокурором строку давності.

Зокрема, відповідач у своїй заяві про застосування судом наслідків спливу позовної давності вказував, що фактично прокурором заявлено віндикаційний позов на якого поширюється загальна позовна давність.

Доводи прокурора про те, що ним заявлено негаторний позов є хибними.

Право власності за релігійною громадою було відкрито зареєстровано 28 жовтня 2014 року.

Отже, уповноважені органи мали змогу і обов`язок дізнатися про даний факт ще у 2014 році.

Проте, прокурор звернувся до суду через 12 років.

Враховуючи публічність Державного реєстру та прямі обов`язки Черкаської ОДА і Міністерства культури щодо обліку та контролю за об`єктами культурної спадщини, держава не лише могла, але й повинна була знати про стан свого майна.

Позовна давність спливла ще у 2017 році, в зв`язку з чим відповідач просив суд застосувати наслідки пропуску позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

У встановлені судом строки відповідач відзиву на позов суду не надав.

У запереченнях на заяву відповідача прокурор вказував, що позовні вимоги про усунення перешкод у здійсненні державою права користування та розпоряджання майном шляхом зобов`язання повернути на користь держави об`єкта культурної спадщини — архітектури національного значення Троїцької церкви 1841 року побудови в с. Гельмязів — належить кваліфікувати як негаторний позов, а тому строк позовної давності у даному випадку не пропущений.

У письмових поясненнях Міністерство культури України зазначало, що за результатами перевірки системи електронного документообігу Міністерства культури України звернень щодо погодження відчуження спірної пам`ятки архітектури не виявлено.

Спірне нерухоме майно до моменту проголошення незалежності України належало до загальнодержавної власності. При цьому, будь-яке відчуження державного майна на користь фізичних та недержавних юридичних осіб визнавалось приватизацією та регулювалось Законом України "Про приватизацію державного майна".

Пам`ятка, щодо якої виник спір, наразі є загальнодержавною власністю.

Зміна форми власності, в тому числі шляхом набуття відповідачем права власності на підставі рішень органів місцевого самоврядування чи реєстратора, за відсутності відповідного рішення (волевиявлення) уповноваженого державного органу - Черкаської обласної державної адміністрації, є протиправною.

В судовому засіданні, яке відбулося 09 вересня 2026 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/315/26.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового провадження, а також дослідивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю виходячи з наступного:

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Черкаської обласної ради депутатів трудящих від 05 червня 1973 року за № 332 «Про впорядкування збереження та охорони пам`ятників архітектури в області» Троїцьку церкву 1840 року спорудження, що розташована в с. Гельмязів Золотоніського району Черкаської області взято на державний облік, як пам`ятку архітектури обласного значення (а.с.32-33).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 липня 2023 року № 693 «Про внесення об`єктів культурноії спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України» Троїцьку церкву, 1841 року побудови у с. Гельмязів Золотоніського району Черкаської області занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, як пам`ятку архітектури національного значення (охоронний №230051) (а.с.34-35).

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна вбачається, що 28 жовтня 2014 року на підставі свідоцтва про право власності за №28827595 від 30 жовтня 2014 року зареєстровано за Храмом Святої Троїцької Української православної церкви право власності на Храм Святої Трійці площею 394,5 кв.м., та на прилеглі до нього будівлі та споруди, загальною площею 94,4 кв.м., всього загальною площею 488,9 кв.м, що розташовані за адресою: вул. Корольова, 2/24, с. Гельмязів Золотоніський район, Черкаська область (а.с. 82 зворотний бік - 83).

Водночас, з Державного реєстру вбачається, що на підставі рішення Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 24 вересня 2014 року № 40-7/VI, за Храмом Святої Троїцької Української православної церкви 21 жовтня 2014 року зареєстровано право постійного користування земельною ділякою за кадастровим номером 7121582301:02:003:0515 площею 0,4413 га (для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій).

Будинок житловий з прибудовами літерою - А-1, аа - загальною площею 94,4 кв.м, житлова площа 38,9 кв.м, літня кухня літерою – В, погріб літерою – Г, убиральня літерою – Д, сарай літерою – Ж, огорожі, 1,2, ворота, 3, ворота, хвіртка, 4, колодязь, 5, яма вигрібна, 6 - не є предметом спору по даній справі.

Свідоцтво про право власності за №28827595 від 30 жовтня 2014 року в матеріалах справи відсутнє.

Як зазначає прокурор у позовній заяві, з реєстраційної справи № 46992868671215, щодо реєстрації права власності постійного користування земельною ділякою за кадастровим номером 7121582301:02:003:0515, виявлено рішення Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області від 22 квітня 2014 року №35-5/ VI, яке вказане, як підстава для видачі свідоцтва про право власності на спірне нерухоме майно.

Проте, судом встановлено, що рішенням Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області за № 35-5/VI від 22 квітня 2014 року було вирішено за сумлінну роботу, у зв`язку з виходом на пенсію присвоїти сільському голові Даньку О.О. черговий шостий ранг поза межами четвертої категорії посад (а.с. 62 зворотний бік).

З матеріалів справи вбачається, що 03 січня 2025 року прокурор звернувся до уповноважених органів із відповідними запитами для з`ясування відомостей про теперішніх і попередніх власників зазначеної пам`ятки архітектури, отримання документів, що підтверджують право власності на неї, встановлення наявності дозволу на відчуження пам`ятки у приватну власність, а також охоронного договору та інших документів, необхідних для забезпечення її збереження й охорони.

29 січня 2025 року Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації на запит прокурора, своїи листом №02/01-05.01-10/33/02/01-05.01-10/2698 надало відповідь, що власник пам`ятки до Управління щодо оформлення паспорту пам`ятки та укладення охоронного договору на пам`ятку не звертався. Облікова документація на пам`ятку не виготовлялась, у зв`язку з відсутністю бюджетних асигнувань. Окремо проінформовано, що Троїцьку церкву, 1841 року побудови не внесено до Закону України «Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» (а.с.25).

Департамент захисту та зберереження культурної спадщини Міністерства культури та стратегічних комунікацій України в листі від 06 лютого 2025 року №06/13/1591-25 зазначив, що вказану Троїцьку церкву відповідно до постанови КМ України від 07 липня 2023 року №693 занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, як пам`ятку архітектури національного значення (охоронний №230051). Крім того, Департамент повідомив, що за результатами перевірки електронної бази документообігу МКСК вставнолено, що відомості щодо власника (балансоутримувача), погодження відчуження, а також охоронний договір на зазанечену пам`ятку відсутні (а.с.27 зворотний бік).

У листі від 11 березня 2025 року №02-12/713 виконавчий комітет Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області зазначив, що у розпорядженні виконавчого комітету відсутні будь-які документи (рішення, розпорядження) на нежитлову будівлю пам`ятки архітектуру, на підставі яких було надано державний акт на право користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (а.с.56).

Своїм Листом Управління культури та охорони культурної спадщини Черкаської обласної державної адміністрації від 10 листопада 2025 року №02/01-05.01-10/13438/01/01-23/29927 повідомило, що до Управління не надходила інформація щодо відчуження у приватну власність пам`ятники архітектуру національного значення - Троїцька церква, 1841 року побудови. Також зазначено, що відповідно до діючого законодавства в сфері охорони культурної спадщини пам`ятники архітектуру, в тому числі національного значення, можуть перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Виключення встановлені для об`єктів внесених до Закону України «Про Перелік пам`яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» (а.с.68).

Департамент захисту та збереження культурної спадщини Міністертсва культури України, в листі від 24 листопада 2025 року № 06/113/11125-25, зазначив, що пам`ятка може бути приватизована лише за умови укладення майбутнім власником з відповідним органом охорони культурної спадщини попереднього договору про укладення в майбутньому охоронного договору на пам`ятку (її частину) з викладенням його істотних умов, у тому числі щодо цільового використання пам`ятки, робіт, які майбутній власник зобов`язується провести на пам`ятці з метою утримання її в належному стані. Пам`ятка національного значення, що перебуває у державній або комунальній власності і потребує спеціального режиму охорони, може надаватися у користування за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини. При перевірці актуальної бази електронного документообігу Міністерства культури України не виявлено запит щодо погодження відчудження на зазначений пам`ятник архітектуру - Троїцька церква, 1841 року побудови (а.с.70).

Відповідно до статті 54 Конституції України держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність.

Правовідносини у сфері охорони, збереження та використання об`єктів культурної спадщини регулюються Законом України «Про охорону культурної спадщини» від 08 червня 2000 року № 1805-III (із наступними змінами та доповненнями, далі - Закон № 1805-III).

За змістом преамбули Закону № 1805-III, об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 1 Закону № 1805-III пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону № 1805-III до об`єктів культурної спадщини належать об`єкти архітектури - окремі будівлі, архітектурні споруди, що повністю або частково збереглися в автентичному стані і характеризуються ознаками певної культури, епохи, певних стилів, традицій, будівельних технологій або є творами відомих авторів.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 сформовано висновки щодо правової природи об`єктів культурної спадщини, зазначивши, що нерухомі об`єкти культурної спадщини, на відміну від іншого нерухомого майна, мають особливу правову природу. Такі об`єкти мають певні характерні властивості, з огляду на які вони мають цінність не тільки як нерухоме майно («матеріальну» цінність), а набувають історико-культурну цінність («нематеріальну», ідеологічну цінність). Така «нематеріальна» цінність культурної спадщини не з`являється одразу після побудови нерухомого майна. Вона формується десятиліттями та століттями, оскільки суспільство може лише успадкувати її від попередніх поколінь.

Нерухомі об`єкти культурної спадщини потребують особливої охорони, у тому числі - з боку органів державної влади та органів місцевого самоврядування, для яких така охорона є одним із пріоритетних напрямків діяльності.

Важливість для держави України завдання щодо охорони культурної спадщини підкреслюється ратифікованими міжнародними конвенціями.

Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року, ратифікована Указом Президії Верховної Ради УРСР від 04.10.1988 № 6673-XI, відзначає в преамбулі, що пошкодження або зникнення будь-яких зразків культурної цінності чи природного середовища є згубним збідненням надбання всіх народів світу.

Стаття 1 вказаної Конвенції визначає, що під «культурною спадщиною» розуміються, зокрема, твори архітектури. Відповідно до статті 4 Конвенції про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972 року кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов`язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому й технічному відношеннях.

Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985, ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи» № 165-V від 20.09.2006 визначає, що архітектурна спадщина найяскравіше віддзеркалює багатство та розмаїття культурної спадщини Європи, є безцінним свідком нашого минулого і спільним надбанням всіх європейців.

Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985 встановлено, що кожна Сторона зобов`язується: вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; за допомогою таких заходів і діючих в кожній державі або кожному регіоні процедур, забезпечити охорону пам`яток, архітектурних ансамблів та визначних місць.

Частина друга статті 4 Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи від 03.10.1985 визначає, зокрема, що кожна Сторона зобов`язується запобігати спотворенню, руйнуванню або знищенню об`єктів спадщини, що охороняються.

Отже, охорона нерухомих об`єктів культурної спадщини є завданням держави України, пріоритетність цього завдання закріплена в національному законодавстві, невід`ємною частиною якого є ратифіковані міжнародні конвенції.

Згідно з приписами статей 11, 41, 54, 66 Конституції України культурна спадщина охороняється законом, а забезпечення збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, є безумовним обов`язком держави. Кожен має право користуватися матеріальними та духовними здобутками українського народу, а кожен громадянин зобов`язаний не завдавати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Збереження об`єктів культурної спадщини становить загальний суспільний інтерес. Цей інтерес зумовлює необхідність вжиття державою дій, спрямованих на забезпечення контролю за таким збереженням (абзац другий статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року).

Згідно зі статтею 87 ЦК Української РСР (в редакції, чинній до проголошення незалежності України) соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій.

Статтею 89 ЦК Української РСР визначено, що державна власність - це спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності. Держава є єдиним власником всього державного майна.

Відповідно до статей 2, 3 Закону Української РСР "Про власність" право власності в Українській РСР охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності. Кожен громадянин в Українській РСР має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Власність в Українській РСР виступає в таких формах: індивідуальна (особиста і приватна трудова), колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.

Статтями 31, 32 Закону Української РСР "Про власність" визначено, що до державної власності в Українській РСР належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб`єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради Української РСР. Суб`єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.

Згідно зі статтею 34 Закону Української РСР "Про власність" загальнодержавну (республіканську) власність складають, зокрема, об`єкти соціально-культурної сфери або інше майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток.

Відповідно до статті 366 Адміністративного кодексу Української РСР 1927 року все майно церковних і релігійних громад в Україні було визнано державною власністю. У подальшому, згідно з Преамбулою та статтями 1, 4, 6, 17, 21 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам`яток історії та культури» від 13.07.1978 № 3600-09 (далі - Закон № 3600-09), пам`ятки історії та культури визначалися надбанням народу, а будівлі та споруди, віднесені до пам`яток загальносоюзного та республіканського значення, перебували у державній власності та надавалися у користування за погодженням зі спеціально уповноваженими державними органами охорони пам`яток.

Втрата чинності Адміністративним кодексом УРСР 1927 року на підставі Указу Президії Верховної Ради УРСР від 21.08.1985 № 807-XI «Про визнання деяких законодавчих актів Української РСР такими, що втратили чинність у зв`язку з введенням у дію Кодексу Української РСР про адміністративні правопорушення», не усунула юридичних наслідків виконання норм цього Кодексу в період його чинності, зокрема, щодо визнання культових будівель і майна державною власністю. Зазначена правова позиція є сталою та послідовно викладена у постановах Верховного Суду від 05.06.2019 у справі № 922/1669/18, від 19.02.2020 у справі № 910/3044/18.

Як вже зазначалося вище, відповідно до рішення виконавчого комітету Черкаської обласної ради депутатів трудящих від 05 червня 1973 року № 332 «Про впорядкування збереження та охорони пам`ятників архітектури в області» Троїцьку церкву 1840 року спорудження, що розташована в с. Гельмязів Золотоніського району Черкаської області було взято на державний облік, як пам`ятку архітектури обласного значення.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об`єкти культурної спадщини, що є пам`ятками (за винятком пам`яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України) можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.

Разом з цим ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 04.03.1992 № 2163-XII, визначено, що не підлягають приватизації об`єкти, національні культурні та історичні цінності України, надра, водні ресурси та інші об`єкти права виключної власності народу України (редакція статті станом на 04.03.1992).

20 березня 1997 року внесені зміни у ст. 5 Закону, абз. «б» ч. 2 викладено у такій редакції: Приватизації не підлягають об`єкти, що мають загальнодержавне значення окрім іншого - об`єкти, діяльність яких забезпечує соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного, наукового потенціалу, духовних цінностей, зокрема: об`єкти Національного космічного агентства України при Кабінеті Міністрів України; архіви; майнові комплекси установ Національної академії наук України з основних напрямів досліджень; об`єкти культури, мистецтва, архітектури, меморіальні комплекси, заповідники, парки тощо загальнонаціонального значення; об`єкти освіти, фізичної культури, спорту і науки, що фінансуються з державного бюджету.

Згідно з ст. 4 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18 січня 2018 року № 2269-VIII не підлягають приватизації об`єкти архітектури національного значення.

З набранням чинності Законом України «Про свободу совісті та релігійні організації» від 23.04.1991 № 987-XII (далі - Закон № 987-XII) відповідно до частини 2 статті 17 у редакції Закону України від 20.11.1991 № 3795-12 визначено, що культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

Згідно з наявних у справі доказів, жодним уповноваженим органом не ухвалювалося рішення про передачу спірної будівлі Храму у власність відповідачу.

Вказаних прокурором обставин відповідач під час розгляду справи належними доказами не спростував.

Отже, суд встановив, що фактично, право приватної власності було зареєстровано на підставі свідоцтва, яке в свою чергу було видано на виконання рішення Гельмязівської сільської ради Золотоніського району Черкаської області за № 35-5/VI від 22 квітня 2014 року про присвоєння сільському голові чергового рангу поза межами четвертої категорії посад.

Будь-які правовстановлюючі документи, що посвідчують право власності Троїцької церкви 1841 року побудови за Храмом Святої Трійці Української Православної Церкви та документи, які стали підставою для реєстрації за відповідачем права власності на пам`ятку архітектури національного значення відсутні.

Правовідносини, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно, врегульовано Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV).

Відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності за чинним законодавством є лише офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або переходу речових прав, однак не є правоутворюючим актом для майна, що знаходиться у державній власності в силу імперативних приписів закону (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22, від 18.09.2024 у справі №914/1785/22, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Отже, будівля Троїцької церкви в с. Гельмязів, є пам`яткою культурної спадщини національного значення та перебуває у державній власності.

Нездійснення державою дій щодо державної реєстрації права власності на будівлю Троїцької церкви не свідчить про втрату відповідного речового права держави на це нерухоме майно.

За таких обставин, держава в особі її уповноважених органів є власником зазначеного об`єкта культурної спадщини в силу Закону.

Пам`ятки архітектури національного значення належать до об`єктів, обмежених у цивільному обороті (обмежено оборотоздатних об`єктів), які за законом можуть належати лише виключному суб`єкту обороту - державі, а їх відчуження у приватну власність можливе лише за наявності спеціального погодження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Згідно з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 04.09.2024 у справі № 925/1107/23, від 29.01.2025 у справі № 922/1655/24 пам`ятки архітектури національного значення є обмежено оборотоздатні об`єкти, що унеможливлює перебування такого майна у приватній чи колективній власності.

Відповідно до норм статті 23 Закону України «Про охорону культурної спадщини» № 1805-III, усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

При передачі пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини у володіння, користування чи управління іншій особі істотною умовою договору про таку передачу є забезпечення особою, якій передається пам`ятка, щойно виявлений об`єкт культурної спадщини чи її (його) частина, збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини відповідно до вимог цього Закону та умов охоронного договору, укладеного власником або уповноваженим ним органом (особою) з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок укладення охоронних договорів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 № 1768, згідно з яким охоронні договори укладаються власниками або користувачами пам`яток з відповідними органами охорони культурної спадщини для встановлення режиму використання об`єкта та забезпечення його збереження.

Верховний Суд у постанові від 27.01.2026 у справі № 400/1773/25, а також у постановах від 23.12.2019 у справі № 806/1536/18 та від 18.12.2025 у справі № 160/4161/24 виснував, що за своєю правовою природою охоронний договір є адміністративним договором, оскільки він спрямований на реалізацію публічно-значущих управлінських функцій держави у сфері збереження культурної спадщини, встановлює режим використання пам`ятки та відповідальність користувача за його порушення, а не регулює приватноправові відносини щодо набуття чи переходу права власності.

Охоронний договір на зазначену пам`ятку в матеріалах справи також відсутній.

Суд погоджується з доводами прокурора, що реєстрація речового права за відповідачем створює для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника щодо даної споруди.

Відповідно до частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Щодо визначення належного та ефективного способу судового захисту порушених прав держави суд зазначає наступне:

Положеннями статей 316, 317, 319 ЦК України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Здійснення права власності полягає у володінні, користуванні, розпорядженні своїм майном на власний розсуд. Отже, власнику належать права володіння, користування та розпорядження річчю та здійснення будь-яких дій прямо не заборонених нормами закону.

Статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, окрім випадків і в порядку, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України та статтею 4 ГПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права та інтересу у разі його порушення. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунення існуючої перешкоди чи зобов`язання відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 зауважено, що застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії) (п.94 Постанови).

Оцінюючи обраний прокурором спосіб захисту порушеного права держави, суд враховує правові позиції Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 04.03.2026 у справі № 922/264/24, згідно з якими у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної власності, державна реєстрація цього права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади слід розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням власника володіння, відтак належним способом захисту прав власника у цих випадках є негаторний позов.

Аналогічні висновки щодо заявлення негаторного позову для захисту прав держави на обмежено оборотоздатні об`єкти культурної спадщини викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, а також Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.09.2024 у справі № 925/1107/23, від 29.01.2025 у справі № 922/1655/24.

Суд відзначає, що заволодіння нерухомим майном шляхом протиправної державної реєстрації права власності не означає, що такий володілець набув право власності, адже, як зазначено вище, реєстрація речових прав не є підставою набуття особою права власності. Власником майна у даному випадку є держава, якого незаконно позбавлено можливості повноцінно здійснювати правомочності щодо спірного майна шляхом державної реєстрації.

За змістом статті 391 ЦК України негаторний позов застосовується для захисту від порушень, які не пов`язані із позбавленням володіння (п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц).

Оскільки будівля Троїцької церкви 1841 року побудови не вибувала з володіння держави в особі її уповноважених органів, суд дійшов висновку, що позивач Черкаська ОДА є володіючим власником.

Прокурор в інтересах власника прагне усунути перешкоди у здійсненні правомочності самостійно розпоряджатись даним об`єктом, що виникли через дії осіб, з якими він не перебуває у зобов`язальних відносинах.

У даному випадку усунення перешкод шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Черкаської Єпархії Української православної церкви на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 489804271215 - Храм Святої Трійці до складу якого входять: Храм Святої Трійці з підвалом, літера Б-1 загальною площею 394,5 кв.м. розташовану за адресою вул. Корольова 2/24 в с. Гельмязів, Золотоніського району Черкаської області та поверненням будівлі Троїцької церкви 1841 року побудови державі в особі Черкаської ОДА є належним, ефективним способом захисту.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Водночас, за приписами статті 391 ЦК України на вимоги власника про усунення порушень його права, не пов`язаних із позбавленням володіння (негаторний позов), позовна давність не поширюється.

Оскільки порушення полягає у наявності незаконної державної реєстрації права власності на обмежено оборотоздатний об`єкт культурної спадщини та обмеженні правомочностей держави щодо його розпорядження, відтак є таким, що триває в часі, негаторний позов може бути пред`явлений упродовж усього часу тривання відповідного порушення.

Зазначений підхід є усталеним у судовій практиці Великої Палати Верховного Суду, зокрема наведений у постановах від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, де вказано, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, доки існує відповідне правопорушення.

За таких обставин суд відхиляє доводи відповідача стосовно того, що прокурор в даному випадку звернувся до суду з віндикаційним позовом на який розповсюджується позовна давність.

Оцінюючи дотримання критеріїв сумісності втручання у право відповідача зі стандартами статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд констатує, що втручання здійснюється згідно із законом - на підставі норм Конституції України, ЦК України, Законів № 1805-III та № 1952-IV; втручання має легітимну мету, а саме відновлення законності, забезпечення збереження об`єкта культурної спадщини національного значення та гарантування конституційного права громадян на доступ до культурної спадщини Українського народу; втручання є пропорційним та забезпечує справедливий баланс між публічними та приватними інтересами. В силу об`єктивних, видимих природних властивостей та історичного статусу Троїцької церкви 1841 року побудови, що знаходиться в с. Гельмязів Золотоніського району Черкаської області, відповідач, проявивши розумну обачність, не міг не знати про її належність до пам`яток архітектури національного значення та обмежену оборотоздатність.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Щодо наявності підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді у спірних правовідносинах, господарський суд зазначає наступне:

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Враховуючи положення Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Системне тлумачення абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц).

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, враховуючи нездійснення Черкаською обласною державною (військовою) адміністрацією заходів для звернення до суду з позовом стосовно захисту інтересів держави, враховуючи повноваження прокурора самостійно визначати, у чому полягає порушення інтересів держави і визначати орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, суд дійшов висновку, що прокурор в даному випадку належним чином обґрунтував та довів підстави для представництва інтересів держави в суді, а тому підстав для залишення позову без розгляду не вбачається.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 185, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Черкаської обласної державної адміністрації права користування та розпоряджання державним майном шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Черкаської Єпархії Української православної церкви на об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 489804271215 - Храм Святої Трійці до складу якого входять: Храм Святої Трійці з підвалом, літера Б-1 загальною площею 394,5 кв.м. розташовану за адресою вул. Корольова 2/24 в с. Гельмязів, Золотоніського району Черкаської області із закриттям розділу Державного реєстру прав щодо цього об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 489804271215.

3. Усунути перешкоди у здійсненні державою в особі Черкаської обласної державної адміністрації права користування та розпоряджання пам`яткою архітектури національного значення – Троїцькою церквою 1841 року побудови в с. Гельмязів загальною площею 394,5 кв.м. шляхом зобов`язання Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Черкаської Єпархії Української православної церкви повернути на користь держави в особі Черкаської обласної державної адміністрації об`єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 489804271215 – Храм Святої Трійці до складу якого входять: Храм Святої Трійці з підвалом, літера - Б-1 загальною площею 394,5 кв.м. розташований за адресою вул. Корольова 2/24 в с. Гельмязів, Золотоніського району Черкаської області.

4. Стягнути з Релігійної громади Свято-Троїцької парафії Черкаської Єпархії Української православної церкви, с. Гельмізів, Золотоніський район, Черкаська область, код ЄДРПОУ 25728903 на користь Черкаської обласної прокуратури, бульв. Шевченка, 286, м. Черкаси, код ЄДРПОУ 02911119 – 5 324 грн. 80 коп. судового збору.

Видати відповідні накази після набрання рішення законної сили.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 05 листопада 2026 року.

Суддя А.В.Васянович

Оригінал: reyestr.court.gov.ua